Попередня     Головна     Наступна





ТЮРКІЗМ — різновид запозичення; слово, його окр. значення, вислів тощо, запозичені з тюрк. мов або через їхнє посередництво з деяких ін. мов (переважно з араб. та перської) чи утворені за їхніми зразками. В укр. мові налічується бл. 4 000 Т. (без урахування власних назв). Понад половина з них — загальновживані: гарбýз, ки́лим, кишми́ш, отáра, тумáн, тютюн, штани́, кáрий тощо. Решта — історизми (башли́к, бунчýк, джурá, канчýк, опанчá, осавýл, сагайдáк, яси́р та ін.), діалектизми (байли́к «безплатна примусова робота», бичáк «ніж», гарáм «худоба», кавýк «мішок» та ін.) або вживаються у ролі екзотизмів для опису власне тюрк, побуту (бай, гарéм, мурзá, султáн, хан та ін.). Група екзотизмів є практично відкритою і постійно поповнюється. До найдавнішого шару Т. належать булгаризми: боля́рин (боя́рин), кóвéр, колчáн. Бори́с. Т. давньокиїв. доби булгар., хозар., печеніз., половец., кипчацького і татарського походження (іноді як проміжні ланки для монг., перс., араб. запозичень) властивий фонетичний перехід звука а в о: богати́р (кипчац. багатыр; монг. багатур, багадур), хазя́їн (давньорус. хозя; кипчац.-булгар. хузəй; перс, ходжá; араб, haggi), колимáга (давньорус. колимогъ, колимагъ; давньотюрк. *калымак; монг. хальмаг), хозáри, хазáри казар, хазар), Бóлдині гóри (з балда//балта «сокира»), м. Бахмач//Бохмач (давньорус. Бохмитъ «Магомет»), козак (з казак, пор. грец. фіксацію καζακ — Судак, 1308). Т. пізнішого часу це невластиво — вони здебільшого зберігають поч. звукову специфіку: байрáк. кабáк, кавун, капкáн, калим, самáн, чабáк, ятагáн тощо.

Певні проблеми виникають при аналізі паралелізму укр. і тюрк. власних назв Пд. України: річка Молóчна//Сутéнь (тюрк. сÿт «молоко»), річка Чóрна//Карасý (тюрк. кара «чорний», су «вода») тощо.


Див. також Українсько-тюркські мовні контакти.


О. М. Гаркавець.








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.