Попередня     Головна     Наступна





УКРАЇНІЗМ — слово, окр. його значення, вислів, грамат. форма тощо, запозичені з укр. мови ін. мовою. У. є в рос. мові — стерня (жнивье), плугатарь (пахарь); польс. czerep (czaszka) «череп», czeresnia (trzesnia) «черешня»; білорус, травень (май), вагітная (цяжарная) «вагітна»; рум. carboánţą, carboávă «карбованець»; угор. munka «праця, робота»; верхньолуж. коzak, чес. kozák, серб. і хорв. козак, нім. Kosak, франц. cosaque, голл. kozák, італ. cosacco, ісп. cosaco, португ. cossaco, грец. κοζάκος (від укр. козак, з кримськотат. казак «вільна, незалежна людина, шукач пригод»).

Найбільше У. у польс. мові, куди вони входили найінтенсивніше в 16 — 17 ст., і російській, у яку почали проникати з кін. 17 ст. Серед У. польс. мови є такі, що й досі сприймаються у ній як певні екзотизми: hopak «гопак», holubce «притупування (у танці, переважно українському)», prysiudy «присядки (у танці)», porohy «річкові пороги», Zaporożec «запорожець»; інші — через експресивний відтінок, який відрізняє їх від питомих польс. слів (hołota, hołysz, при польс. goły; hołubić при польс. gołąb; hultaj тощо). Частина ж У. належить до нейтральної лексики і настільки органічно ввійшла в польс. мову, що їхнє походження з’ясовується лише за допомогою фонет.-етимол. аналізу (hołoble «голоблі», czereśnia (при застар. trześnia) «черешня», bodiak — «будяк», hodować «вирощувати» і т. д.

Численні У. рос. мови спочатку були характерні лише для лексики. Це в основному назви суто укр. реалій (сердюки, бунчук, булава, горелка, галушки, вареники) або ж такі, що вживаються для надання поняттю певного емоц. відтінку чи місц. колориту на тлі питомих рос. слів: дивчина (девушка), девчата (девушки), жинка (жена), добре (хороше) тощо. Проте є і слова, які, здавна ввійшовши в рос. мову, як У. вже не сприймаються, що більше, витіснили деякі рос. слова: пасека (рос. пчельник), порожняк «порожній віз (пізніше — вагон)». Особливо інтенсивним стало запозичення укр. слів і висловів у рад. період, чому сприяло цілеспрямоване зросійщення українців як в Україні, так і в ін. республіках СРСР. З української або через укр. мову в російську проникли слова: запáл (укр. зáпал), настрóй (укр. нáстрій) — рос. настроенность, дошколята (дошкільнята) — дошкольники, позитивный (укр. позитивний) — положительный, негативный (укр. негативний) — отрицательный; нерідко з умисне переважно негативним відтінком: самостийный (укр. самостійний) — рос. самостоятельный, указивка (указівка) — указание, кордон (кордон) — граница. Крім того, рос. мова почала запозичувати словотв. моделі (назви місцевостей на -щин-а — Тамбовщина, Рязанщина, Смоленщина), синтакс. конструкції, іноді з ірон. відтінком: богатый на урожай (укр. багатий на врожай) — рос. богатый урожаєм; подбивать итоги (підбивати підсумки) — подводить итоги; собрали аж три рубля (зібрали аж три карбованці) — собрали целых три рубля тощо. Увійшов у звичай процес запозичення у рос. мову форм укр. імен (Маруся зам. Маша; Ванькó зам. Вáнька, Оксана зам. Аксинья).

Специфічними є У. в англ. мові канадців укр. походження, що означають реалії укр. побуту, життя, звичаїв, історії (пор. dumi «думи», Меtelitsya, Hopak — назви танців, bandura «бандура», borsch «борщ», Zaporozhtsi «запорожці», vechornytsi «вечорниці»). Типологічне їх можна зіставити з подібними ж за функцією гебраїзмами у мовах євреїв діаспори, зокрема в їдиш.


Літ.: Іжакевич Г. П. Питання рос.-укр. мовних зв’язків. К., 1954; Жлуктенко Ю. О. Укр.-англ. міжмовні відносини. Укр. мова у США і Канаді. К., 1964; Германовіч І. К. Назіранні над лексікай беларускай літ. мовы 20 — 30 гадоу XX ст. В кн.: Беларуская мова (Даследзанні на лексікалогії). Мінск, 1965; Klemensiewicz Z. Historia jezyka polskiego, cz. 2. [Doha sredniopolska (Od poczatkow XVI wieku do osmego dziesieciolecia XVIII wieku)]. Warszawa, 1965; Його ж. Historia jezyka polskiego, cz. 3 [Doba nowopolska (Od 6smego dziesieciolecia XVIII wieku do r. 1939)]. Warszawa, 1972.


О. Б. Ткаченко.









Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.