Попередня     Головна     Наступна





УКРАЇНСЬКО-БІЛОРУСЬКІ МОВНІ КОНТАКТИ. Розпочалися ще в період Київ. Русі на базі тісних взаємин протобілорус. племен з полянами і Києвом. Ще сприятливіші умови для таких контактів створилися в 14 — 17 ст., коли виникла українсько-білорусько-литовська держава — Велике князівство Литовське, в якому держ. літ.-писемною мовою була західноруська писемна мова (спільна українсько-білоруська мова в діловодстві, а в усіх інших сферах — старобілоруська на білорус. землях і староукраїнська на укр. територіях). Цей період характеризувався спільним для українсько-білоруського писемно-мовного розвитку процесом поступової, але неухильної демократизації літ.-писемної мови українців та білорусів через послаблення спочатку досить сталої спільносхіднослов’ян. книжної традиції, зміцненням і закономірним змішуванням у писемності основних укр. та білорус. мовних особливостей, своєрідною взаємодією з книжнослов’янською і польською лексико-граматичними системами. Збагачення укр. писемності білорусизмами найактивніше відбувалося в 14 — 16 ст., а окремі з них, які в білорус. виданнях іноді відбивалися непослідовно, в укр. писемності стали літ. нормою (присегнути, седечи, ездечи, навезати, понеделокъ і т. п.). Велику роль у цьому процесі відіграла перекладацьковидавнича діяльність білорус. першодрукаря Франциска Скорини (бл. 1490 — бл. 1551). Його переклади на «просту мову» біблійних книг з ориг. передмовами й післямовами поширювалися також в Україні і стали зразком для наслідування укр. книжниками 16 ст. (Василь Жугаєвич з Ярослава, Лука Тернопільський та ін.). У результаті творчого розвитку скорининських традицій в Україні з’явилися перекладені «на мову рускую» Пересопницьке Євангеліє (1556 — 61), Крехівський Апостол (1563 — 72), Євангеліє Негалевського (1581) та ін. Елементи білорус, мови проникли навіть в Острозьку Біблію (1581). Білорусизмами в сучасній укр. літ. мові вважаються слова гарячий, кажан, калач, качан, хазяїн тощо. У свою чергу, старобілорус. писемність, особливо на сусідніх з Україною білорус. територіях або створювана в Білорусі авторами укр. походження, збагачувалася шляхом проникнення до неї деяких специф. рис укр. мови. Укр. вплив на білорус. писемність поступово посилювався в 17 ст. (пор., напр., у «Лексиконі» Памва Беринди 1653, виданому Кутейнською друкарнею під Оршею у Білорусі, слова згідно з укр. вимовою, які в київ. виданні 1627 подані за традиц. орфографією: досить — досыть, жолтАныца — жолтяница, цилитель — цЂлитель, що што тощо). (А — юс малий) Взаємовпливам укр. і білорус. писемно-літературних мов сприяла й творчість діячів укр. культури в Білорусі, а білоруських — в Україні, а також місцезнаходження центрів правосл. культури: білорус. мовно-культурний вплив поширювався на Україну, коли центр культури містився у Вільні, а укр. мовна стихія стала помітно впливати на білорус. писемність після переміщення цього центру в 1-й пол. 17 ст. до Києва. Нова хвиля укр.-білорус. мовних взаємин у 19 ст. була пов’язана з популярністю в Білорусі поезій Т. Шевченка та орієнтацією багатьох представників нової білорус. л-ри на нар. основі на укр. класичну л-ру. У наш час укр.-білорус. мовні контакти ґрунтуються не тільки на традиц. культурних зв’язках, сусідстві, близькості мов і схожості істор. долі обох народів, а й на спільних проблемах культурно-мовного відродження. 1980 у Білорусі вид. перший в історії укр.-білорус. словник В. Лемтюгової. Див. також Українська мова в Білорусі.


Літ.: Бузук П. Взаємовідносини між укр. та білорус, мовами. «Зап. Істор.-філол. відділу УАН», 1926, кн. 7 — 8; Булаховський Л. А. Питання походження укр. мови. К.., 1956; Гумецька Л. Л. Уваги до укр.-білорус. мовних зв’язків періоду XIV — XVII ст. В кн.: Дослідження з укр. та рос. мов. К., 1964; Гумецкая Л. Л. Вопросы укр.-белорус. языковых связей древнего периода. «Вопросы языкознания», 1965, № 2; Жураускі А. І. Некаторыя пытанні беларус.-укр. моуных сувязей старажытнаго перыяду. «Весці АН БССР, Серыя грамадскіх навук», 1966, № 2; Анічэнка У. В. Беларус.-укр. пісьмовамоуныя сувязі. Мінск, 1969.


Г. П. Півторак.









Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.