Попередня     Головна     Наступна





УКРАЇНСЬКО-БАЛТІЙСЬКІ МОВНІ КОНТАКТИ. Розвиваються як безпосередньо (внаслідок прямих зв’язків їхніх носіїв), так і (ще більшою мірою) опосередковано, тобто за посередництвом третіх мов, найчастіше білоруської. Найглибший шар ономаст. балтизмів на тер. України простежується в гідронімії, де пд. межа назв цього типу сягає верхів’їв правих приток пониззя Прип’яті та гирла Десни. Найдавніший з апелятивних балтизмів, який піддається датуванню, — ятір (увійшов в укр. мову ще до занепаду носових голосних, тобто до 10 ст.), пізніше запозичення дістало форму вентер (вінтір) ‘риболовне знаряддя’, на що вказав лит. мовознавець К. Буга. Осн. територія поширення апелят. балтизмів — Полісся, що в деяких випадках збігається з пд. кордоном Вел. князівства Литовського 2-ї пол. 16 ст. За територією, звідки походять балт. запозичення, вони поділяються на західні та східні. Староукр. пам’ятки зберегли релікти зниклих західнобалт. мов — етноніми (бортинъ бортове) та похідні від них ойконіми (села Прусси, Ятвяги), а в сучас. професійних говірках на Волині є прусські слова (гейтка ‘хліб’, рик ‘селянин’ та ін.). Осн. корпус балтизмів становлять елементи, близькі до сх. групи балт. мов. Крім латис. етнонімії (Лотвинъ чи Латышъ/Лотышъ та Курланский в антропонімії укр. козацтва 16 — 17 ст.), решта балт. запозичень має найближчі відповідники в лит. мові. У сучас. та істор. говірках укр. мови зустрічається ряд балтизмів, точніше — литуанізмів: берло ‘зерно, не очищене від полови’, бонда ‘велика біла хлібина’, гребест ‘лата’, жлукто ‘посудина для зоління’, кирза (дирса) ‘стоколос’, клуня ‘господарська будівля’, компа/ кумп(и) ‘окіст’, кудра ‘ставок’, ‘острівець лісу’, ловж ‘купа хмизу’, паршук ‘порося’, рекеша ‘нехлюй’, свірон ‘комора’, скарач ‘рушник з останнього шматка полотна, витканого на кінцях ниток основи’, скирда (стирта) ‘великий стіг сіна чи соломи’, шклюд (склют) ‘тесло’, шула ‘стовп’ та ін., що переважно стосуються с. г. чи будівництва. В укр. пам’ятках відомі бакшта ‘башта’, дойлидъ ‘будівничий’, примны ‘сіни’ чи назви податків дякло та мезлева, як і службових осіб — рыкунья. Східнобалт. лексика укр. мови виявляє риси лит. діалектів переважно східноаукштайтського та дзукського типу. Разом з тим при встановленні безпосеред. джерела запозичень слід враховувати також зниклі діалекти т. з. дніпровських балтів, що залишили по собі релікти як у власне іменному, так і заг. словнику слов’ян Наддніпрянщини. Балтизми були одним із засобів міжслов’ян. мовного спілкування: крім білорус. мови, посередниками в їхньому поширенні в Україні були також і південнорос. говірки; деякі полонізми потрапили до укр. мови в лит. редакції, а укр. литуанізми запозичувалися польс. мовою.

Вплив укр. мови на балтійські досліджено значно менше. Це зумовлено, зокрема, тим, що на час, коли відбувалися фундам. етимол. дослідження лексики балт. мов (1-а пол. 20 ст.), укр. мова ще порівняно мало входила до міжнар. наук. обігу і джерела слов’ян. запозичень у балт. лексиці вбачали майже виключно в сусідніх з балтами слов’ян. мовах — польс., білорус. та російській, в кращому разі — в давньоруській. Лише як виняток можна вказати на приклади, коли бралася до уваги ймовірність інослов’ян. посередництва при передачі українізмів до словників балт. мов. Так, ще А. Брюкнер (1877) відніс до українізмів лит. мови відомі в ній ще з 1590 слова anukas ‘онук’ та kurapka ‘ куріпка’, а латис. мовознавець Я. Ендзелін (1940) припускав, що укр. продаж могло стати основою прусс, perdasai ‘товар’. При цьому посередниками мали бути білорус, та польс. (в ост. випадку) мови. У.-б. м. к. досліджували Л. Булаховський, А. Непокупний, окр. аспекти цієї проблематики — Й. Дзендзелівський, М. Никончук, В. Скляренко та ін.


Літ.: Топоров В. Н., Трубачев О. Н. Лингв. анализ гидронимов Верхнего Поднепровья. М., 1962; Непокупный А. П. Балтосевернославян. языковые связи. К., 1976; Непокупний А. П. Балт. родичі слов’ян. К., 1979.


А. П. Непокупний.









Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.