ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ, художня мова, мова художньої літератури — функц. різновид літературної мови. Виявляючи особливий спосіб мислення, X. с. відтворює дійсність через конкр.-чуттєві образи. Мовна картина світу письменника виконує естет. функцію, що передбачає зв’язок між тим, хто створює худож. світ, і тим, хто його сприймає. До екстралінгв. чинників X. с. належать естет., соціальні, психічні та ін. засади мовно-худож. творчості. X. с. — це особливий спосіб мислення, створення мовної картини світу.
X. с. обслуговує духовно-естет. сферу життя народу. Мистецтво худож. слова полягає у розкритті потенц, можливостей над. мови, які завдяки довершеності мовного матеріалу, його незвичності, оригінальності, худож. доцільності досягають ефективного емоц.-естет. впливу на читача, розвивають його мовний смак. X. с., об’єднуючи мовні жанри худож. л-ри (поезію, прозу, драму), а також усі індивід.-авторські X. с., становить певне узагальнення щодо прийомів і засобів створення худож. образності. Образна мова вирізняє твори худож. л-ри з-поміж ін. текстів. Вона не обмежується традиц. тропами й фігурами мови, а наповнює естет. змістом безóбразні мовні елементи, перетворює їх у систему худож.-мовного бачення світу. У вірші «Садок вишневий коло хати» Т. Шевченка довершеність і цілісність X. с. досягається особливою функцією загальновживаної лексики укр. мови, створенням асоціативного лірич. поля, у якому слова з нейтр. загальномовною семантикою інтимізуються, набувають емоц.-експресив. змісту. X. с. має свої норми, що змінюються, модифікуються залежно від літ. традицій, течій, напрямів, худож. шкіл та індивід. стилю. Мовновиражальні прийоми, засоби змалювання, напр., портрета, пейзажу в творах І. Нечуя-Левицького відрізняються від портретної характеристики персонажа чи описів природи в сучас. худож. л-рі, зокрема в творах Вал. Шевчука, Є. Гуцала (тобто існує мовно-худож. образність, типова для певної доби).
Вбираючи у себе компоненти всіх ін. функц. стилів, X. с. трансформує, переосмислює їх; він не обмежений також у використанні одиниць мови, що належать до різних часових зрізів, до соціальних та тер. видозмін нац. мови. Щодо відкритості стиліст. системи мова худож. л-ри найближче стоїть до розм. стилю, вона активно послуговується мовою фольклору. В історії української літературної мови X. с. посідає особливе місце. З худож. творчості І. Котляревського започатковувалася нова українська літературна мова. X. с. тривалий час залишався єдиним повнокровним стилем у писем.-літ. практиці, оскільки ін. стилі через обмежені державою сусп. функції укр. мови не мали природ. розвитку. У X. с. витворюються зразки норм літ. мови, відбувається модифікація, оновлення експресив. засобів, передається нац. колорит емоц. відображення дійсності. X. с. послуговується позанормат., некодифікованими мовними засобами: архаїзмами, історизмами, діалектизмами, неологізмами (загальномовними та авторськими), некодифікованими розм. висловами, якщо вони відповідають вимогам естет. міри, стиліст. доцільності. Вивчається X. с. у таких аспектах: стиль індивідуальний, стиль окремого худож. твору або жанру, функціональний стиль. З кожним пов’язані особливі підходи, спец. методи дослідження. У плані історії укр. літ. мови ґрунтовне значення мають мови письменників словники та словопокажчики до їхніх творів (Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка, І. Котляревського, В. Стефаника, І. Франка). Серед л-ри з питань вивчення мови класиків укр. л-ри вирізняється структурно-рівневий підхід до аналізу X. с.
Худож. тексти засвідчують виникнення і розвиток поет. словника укр. мови (див. Поетична мова), народження символ. значення лексем, формування усталених асоціат. зв’язків слів. Естет. функції семантично багатовимірного худож. слова розкриваються на тлі його текстових і позатекстових, мовокраїнозн. конотацій. X. с., як мова образна, багата на тропи, фігури мови, протиставляється нехудож. стилям, а серед останніх найвиразніше — офіційно-діловому стилеві. За характером емоц.експресив. засобів X. с. об’єднується з публіцистичним стилем, а також із розмовною мовою.
Деякі письменники у своєму індивід. стилі орієнтуються на макс. відтворення, стилізацію розм. діалогів. У зв’язку з явищами інтелектуалізації літ. мови відбувається акт. процес входження елементів наукового стилю (термінол. лексики) в худож. текст.
Кожний із жанрових різновидів X. с. володіє особливими прийомами актуалізації стиліст. значення мовних одиниць у худож. текстах. Орієнтація мовних структур на форму донесення худож. змісту до читача, на створення різних стиліст. колоритів зумовлює появу стильових різновидів у жанрах поезії, прози, драматургії, напр., різновиди пейзажної, інтимної лірики, романтич. прози та ін.
Дослідження з худож. стилістики обов’язково передбачає виявлення традиц. та індивід.-автор. образності, що міститься у лекс.-семант. сполучуваності, текстових зв’язках мовних елементів. X. с. укр. літ. мови привертає увагу дослідників як індивід. реалізація мистецтва слова, ориг. використання книжних та розм. джерел стиліст. урізноманітнення мови, виразових засобів усіх наявних функц. стилів.
Літ.: Потебня А. А. Из записок по теории словесности. X., 1905; Масальський В. 1. На аванпостах худож. слова. «Мовознавство», 1935, № 3 — 4; Білодід І. К. Мова і стиль роману «Вершники» Ю. Яновського. К., 1955; Грицютенко І. Є. Мова та стиль худож. творів Панаса Мирного («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»). К., 1959; Ващенко В. С. Мова Тараса Шевченка. X., 1963; Колесник Г. М. Слово крилате, мудре, пристрасне. Лекс. синоніміка поет. мови М. Т. Рильського. К., 1965; Коцюбинська М. Л-ра як мист-во слова. Деякі принципи літ. аналізу худож. мови. К., 1965; У майстерні худож. слова. К., 1965; Карпова В. Л. Термін і художнє слово. К., 1967; Стат. параметри стилів. К., 1967; Грицютенко 1. Є. Естет. функція худож. слова. Л., 1972; Мова і час. К., 1977; Полюга Л. М. Слово у поет, тексті Івана Франка. К., 1977; Стиль і час. К., 1983; Януш Я. В. Мова укр. класич. драматургії. Л., 1983; Взаємодія худож. і публіцист. стилів укр. мови. К., 1990; Художнє слово — мовний знак культури. В кн.: Культура укр. мови. К., 1990.
С. Я. Єрмоленко.