Попередня     Головна     Наступна





АÓРИСТ (грец. ’αόριστος, букв. — невизначений) — у давніх слов'ян. мовах видо-часова форма, яка означала нетривалу або разову дію, що виявляла себе до моменту мовлення (мин. ч.) і в момент мовлення уже не була актуальною. Залежно від свого походження А. змінювався за двома парадигмами. У праслов'ян. мові збереглися форми тематичного кореневого і сигматичного (із суфіксом -ş-, який ще в праслов'ян. період перейшов у -x-, що у відповідних фонет. умовах дав -ш-) А. Особ. форми обох мали багато спільного, пор.:


ТЕМАТИЧНИЙ КОРЕНЕВИЙ АОРИСТ

| Однина | Множина | Двоїна

1 ос. | могъ | могомъ | моговЂ

2 ос. | може | можете | можета

3 ос. | може | могЖ (юс великий) | можете


СИГМАТИЧНИЙ АОРИСТ

| Однина | Множина | Двоїна

1 ос. | знахъ | знахомъ | знаховЂ

2 ос. | зна | знасте | знаста

3 ос. | зна | знаша | знаста


У дієсловах з коренем на приголосний у праслов'ян. мові зам. суфікса -хъ- у сигмат. А. частіше виступає суфікс -охъ-. Так утворився новий сигмат. А.


| Однина | Множина | Двоїна

1 ос. | несохъ | несохомъ | несоховЂ

2 ос. | несе | несосте | несоста

3 ос. | несе | несоша | несоста


У давньорус. мові від дієслів з основою або коренем на голосний утворювалися форми старого А. (сътворихъ, видЂхъ), а від дієслів з основою на приголосний — форми нового А. (рЂкохъ, несохъ, идохъ). До традиц. закінчень у 3-й ос. одн. і мн. могло ще додаватися закінчення -ть: несеть, сьтворить, несошать, створишать. У мові укр. грамот 14—15 ст. форми А. майже не вживалися. Протягом наступних століть їх інколи використовували як літ. прийом. У новій укр. літ. мові А. вживається для стилізації під давню мову: «Владимир князь перед народом Убив старого Рогволода, Потя народ, княжну поя, Отиде в волості своя» (Т. Шевченко).


В. М. Русанівський.








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.