Попередня     Головна     Наступна





ПОДВІЙНІ ВІДМІНКИ — поєднання в одній синтаксичній конструкції тотожних, але функціонально різнорідних відмінкових форм. П. в. вживалися у давньорус., рідше староукр. літ. мові при дієсловах, вказуючи на перехід об’єкта в ін. стан. Перший непрямий відмінок — це придієсл. додаток, другий виступав як узгоджене означення до першого й одночасно як додаток до дієсл., вказуючи на стан, в який переходить об’єкт. Найпоширенішою у давньорус. пам’ятках була конструкція знахідного подвійного. Вона виражалась іменниками, прикметниками, займенниками, дієприкметниками при дієсловах називання, володіння, призначення: «и поставлю вы игумена» (Полное собрание русских летописей, т. 1. Лаврентьевская летопись и Суздальская летопись по академическому списку. М., 1962). Співвідносним із знахідним подвійним був родовий подвійний, що вживався при заперечних дієсловах: «южє не гл̃Ж васъ рабъ» (Маріїнське Євангеліє, 11 ст.). Подвійний давальний виражався дієприкметниками, прикметниками, іменниками, залежав від інфінітива дієсл. быти й одночасно виступав як прикладка до першого давального: «не быти ему живу» (Полное собрание русских летописей, т. 2. Ипатьевская летопись. М., 1962). Подвійний називний — предикат, в. при дієсловах-зв’язках називання або перетворення: «блажєныи григории поставлıєнъ бысть патриархъ» (Супрасльская рукопись, содержащая Новгородскую и Киевскую сокращённые летописи. М., 1836).

У староукр. пам’ятках подвійні непрямі відмінки не вживалися так широко, як у давньоруських. Замість них був поширений ор. в.: «позволили быть апостоломъ Римскому єпископу» (Христофор Филалет. Апокрисисъ, албо отповЂдь на книжкы в съборЂ берестейском. Острог, бл. 1598); «не выставилъ там Петра головнЂ нашимъ учителемъ» (Палинодия, сочинение Захарии Копыстенского 1621 года. В кн.: Памятники полемической литературы в Западной Руси, кн. 1. СПб., 1878). Стійкими були конструкції c подвійними відмінками прикм.: «которого разум ли люде якобы мертвого быти» (Там же); «то конечнЂ треба ему трезвому быти» (Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею, т. 1 — 5. СПб., 1846 — 53). З часом внаслідок послаблення зв’язку другого відмінка з першим і посилення залежності його від дієслова в усіх слов’ян. мовах другий відмінок замінився орудним. У сучас. укр. мові на місці подвійних відмінків вживається ор. предикативний або прийменникові конструкції.


Літ.: Слинько І. І. Істор. синтаксис укр. мови. К., 1973; ІУМ. Синтаксис. К., 1983.


Г. X. Щербатюк.












Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.