Попередня     Головна     Наступна





«ПОГОДІНА — СОБОЛЕВСЬКОГО ТЕОРІЯ» — умовна назва за прізвищами двох найбільш відомих авторів антинаукової теорії про рос. етнічний характер населення Наддніпрянщини (зокрема, Києва і Київщини) за часів Київ. Русі і неавтохтонність укр. населення на цій території. Постала як новий етап боротьби рос. шовіністичної науки з укр. над. відродженням у 19 ст., коли передовою славіст. думкою було доведено самобутність укр. народу та його мови, що до цього трактувалася в Росії лише як наріччя російської. Вперше вигадку про неавтохтонність укр. населення на його етн. території висловив рос. історик і журналіст М. Погодін у ст. «Записки о древнем языке русском» (1856) і далі обстоював її у полеміці з укр. ученим М. Максимовичем на сторінках моск. слов’янофіл. журн. «Русская беседа». М. Погодін доводив, що населення Київщини і взагалі Наддніпрянщини домонг. часів (літописні поляни) мало рос. етн. характер, але змушене було мігрувати на Пн. Схід унаслідок монг. навали; теперішнє укр. населення Наддніпрянщини з’явилося тут нібито внаслідок колонізац. міграції укр. етн. елементу з ареалу Карпат у 13 — 14 ст. Висновки цієї «теорії» стали культур.-політ. обґрунтуванням виключної претензії Росії на старокиїв. спадщину, що на неї українці претендують нібито безпідставно. Ненауковість таких заяв довели М. Максимович («Филологические письма к М. П. Погодину», 1856; «Ответные письма к М. П. Погодину», 1857; «Новые письма к М. П. Погодину. О старобытности малороссийского наречия», 1863) і О. Котляревський (ст. «Были ли малоруссы исконными обитателями Полянской земли или пришли из-за Карпат в XIV в.?», 1862).

Пізніше «теорія» М. Погодіна була підтримана і розвинута рос. філологом О. Соболевським, який намагався обґрунтувати її фактами мови аналізованих ним пам’яток давньої писемності. У своїх працях «Как говорили в Киеве в XIV и XV вв.» (1883, опубл. 1888), «Очерки по истории русского языка» (1884), «Источники для знакомства с древнекиевским говором» (1885), «Лекции по истории русского языка» (ч. 1, 1888), «Древнекиевский говор» (1905) він безпідставно трактував усі давні пам’ятки, в яких помітив явище т. з. нового Ђ та ін. риси, характерні для укр. мови, як виключно галицьковолинські. Протиставляючи їх старокиївським, О. Соболевський стверджував, що Київ і Київщина тепер уже аж до 15 ст. були російськими в культур.-етн. розумінні, а українці з’явилися тут як зайшле населення лише з 15 ст. із заходу — з Поділля, Галичини та Волині, асимілюючи рештки старого (російського) населення. З критикою тенденц. тверджень О. Соболевського виступали історики В. Антонович, М. Владимирський-Буданов, М. Грушевський та ін., літературознавець М. Дашкевич та мовознавці П. Житецький — «По поводу вопроса о том, как говорили в Киеве в XIV и XV веках» (доповідь виголошено 1883, опубл. 1888), В. Ягич — «Четыре критико-палеографические статьи» (1884) та «Критические заметки по истории русского языка» (1889), О. Шахматов — «Къ вопросу об образованіи русскихъ нарЂчий и русскихъ народностей» (1899), «Краткий очерк истории малорусского (українського) языка» (1916) і особливо А. Кримський — «Филология и погодинская гипотеза» (1898; окр. вид. 1904), «Деякі непевні критерії для діалектологічної класифікації староруських рукописів» (1906), «Древнекиевский говор» (1906), «Украинская грамматика...» (1907) та ін., що поклали край полеміці навколо «Т. П. — С.».


Літ.: Медведєв Ф. П. Істор. граматика укр. мови, ч. 1. X., 1955; Бевзенко С. П. Історія укр. мовознавства. Історія вивчення укр. мови. К., 1991; Огієнко І. І. Укр. культура. К., 1992.


В. Б. Задорожний.







Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.