Попередня     Головна     Наступна





ІЗОГЛОСА (від грец. ίσος — рівний, однаковий і γλωσσα мова) — лінія, якою на лінгв. картах позначають межі поширення певного мовного явища (фонетичного — ізофона, морфологічного — ізоморфа, лексичного — ізолекса та ін.). І. можуть відноситися до окремих нас. п., окреслювати невеликі ареали або виділяти великі одиниці діал. членування. У лінгв. атласах І. мають різне навантаження. Вони можуть використовуватися для посилення наочності карти і дублювати те, що відбите ін. засобами картографування (геометр. фігурами, площинами), а можуть бути одним з картогр. засобів і символізувати ареальні розрізнення, які усвідомлюються як більш віддалені від осн. мовного рівня, картографованого знаками. Так, на карті № 285 «Ночви» «Атласу української мови» (т. 2. К., 1988) знаками (колами й трикутниками) зображено лекс.-словотв. рівень: нóчви, ночóўки, нéц(,)ки, кори́то, а І. — фонетичний: твердість [ц] нé[ц]ки.

І. вживається також у значенні назви межі певного мовного явища, яка може бути представлена на карті різними картогр. засобами. І. можуть синтезувати певні межі явищ. Так, у кінці кожного тому «Атласу української мови» вміщуються ізоглосні карти, на яких лініями окреслюються території поширення явищ, зображених на попередніх знакових картах. І. цих явищ, як правило, не збігаються, але в ряді діал. зон вони проходять близько одна від одної, загущуються або пересікають одна одну, утворюючи пасма І., які визначають діал. членування мови і дають можливість простежити райони найбільш інтенсивних міжмовних і міждіал. контактів. Зіставне вивчення ізоглос різних мовних явищ дає цінний матеріал для вивчення історії і з’ясування відносної хронології цих явищ, для виявлення їхніх взаємозв’язків.


Н. П. Прилипко.















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.