Попередня     Головна     Наступна





ПОЕТИЧНА ЛЕКСИКА — слова з додатковим стиліст. забарвленням, вживані в мові фольклору та худож. л-ри. До поет. словника належать частотні в поетичній мові лексеми на означення природ. стихій (вітер, сонце, небо, зоря, місяць, хмара), назви з росл. світу (явір, тополя, калина, рута-м’ята, барвінок та ін.), що поетизуються в худож. стилі й пов’язуються з національно-мов. світосприйманням, словесні образи, які відтворюють поет, картину світу, широкий спектр людських почуттів. Це слова типу обрій, оксамит, вітрило, легіт, веселка, літечко, серпанок, а також серце, душа, доля, сум, радість і под. у відповідних поет. контекстах. Стиліст. вартість П. л. залежить від асоціат. зв’язків слів, від символіч. змісту, якого вони набувають упродовж поет. традиції. Як снопа.-символи сприймаються назви калина, євшан-зілля, рушник, біла хата, криниця та ін. До П. л. належать традиц. епітети, порівняння, метафори. Вони утворюють низку понять, які «вже поетичні самі по собі» (І. Франко), напр.: чорнобривий шлях, кароока пісня, білява хата. Заряд поетичності несуть у собі також слова, що вирізняються характерною грамат. формою. Це іменники типу блакить, синь, прозор, тремтінь, короткі форми прикметників ясен, зелен, небесен. До П. л. належать індивід, новотвори на зразок листолет, вітровінь, небопадь (М. Вінграновський) та ін. (див. також Неологізм, Оказіоналізм). Відбиваючи особливості часу, П. л. поповнюється новими символами, асоціат. зв’язками, постійно оновлюється в індивід, мовотворчості. Сучасна П. л. розширюється за рахунок новотворів фолькл. типу, її стиліст, виразність зростає у зіставленні з н.-т. поняттями, лексикою книжного походження.


С. Я. Єрмоленко.







Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.