Попередня     Головна     Наступна





ФРАЗЕОЛОГІЗМ (від фраза і грец. λογισμος судження), фразеологічна одиниця, фразеологічний зворот, фразема — нарізнооформлений, але семантично цілісний і синтаксично неподільний мовний знак, який своїм виникненням і функціонуванням зобов’язаний фраземотв. взаємодії одиниць лексичного, морфол. та синтакс. рівнів. Напр.: лебедина пісня ’останній вияв таланту’; набивати руку на чому, в чому ’набувати досвіду, вправності, вміння’, не за горами ’швидко, незабаром’; не святі горшки ліплять ’при бажанні можна всього навчитися’. У процесі синтезу фраземотв. компонентів різних рівнів відбуваються глибокі перетворення і переосмислення лекс. і грамат. семантики, завдяки чому зворот набуває ознак Ф. Серед цих осн. ознак виділяють універсальні (загальномовні) й специфічні. До перших належать відтворюваність і стабільність компонентного складу, до других — семант. перетворення фраземотв. компонентів, смислова цілісність та експресив.-емоц. характер фразеол. семантики. Одним з гол. наслідків цих перетворень є цілісне значення Ф.

В основі формування фразеол. значення лежить етимол. (первинний) образ, виникнення якого зумовлюється: а) відображенням у нац.мовній свідомості типової предметно-поняттєвої ситуації; б) смисловими асоціаціями, що спричинюються фраземотв. взаємодією лекс. компонентів Ф. Фразеол. значення поєднує в собі відображення позначуваного фрагмента дійсності і ставлення до нього певного мовного колективу: мілко плавати ’не мати достатніх здібностей, знань, досвіду для серйозної діяльності’ (зневажлива оцінка чиїхось здібностей). Образне вираження у фразеол. значенні позамовної дійсності — результат суспільно значущого багатовікового її пізнання, діалектич. поєднання розумового й чуттєвого світосприйняття. Єднальною ланкою між етимол. і актуальним значеннями Ф. служить його внутр. форма — спільний для них асоціативно-образний елемент, який опосередковано співвідносить Ф. з відповідними об’єктами вторинної (непрямої, фразеологічної) номінації, а також зумовлює варіантні й системно-семантичні властивості Ф. — їхню багатозначність: стати на ноги — а) ’одужувати після хвороби’, б) ’вирости, набути самостійності’, в) ’поправити своє матеріальне становище, розбагатіти’; синонімію й антонімію: хоч лопатою загрібай (греби, горни), хоч греблю гати — кіт наплакав, на заячий скік, крапля в морі.

Сутність семант. перетворень компонентів, які відбуваються в основному двома шляхами — метонімічним та метафоричним — полягає в тому, що фраземотв. компоненти в процесі фразеологізації розвивають у собі якісно нові властивості. Семант. перетворенням можуть піддаватися усі або окремі фраземотв. компоненти. У першому випадку утворюються ідіоми образного або безобразного характеру, значення яких не розкладається на лекс. значення компонентів: перемивати кісточки (кому) ’лихословити, пускати плітки про кого-небудь’, на вус мотати (що) ’добре запам’ятовувати, навчатися’. Ідіомат. звороти поділяють на дві групи: а) фразеол. зрощення, значення яких з погляду сучас. мови зовсім не мотивуються, не випливають із суми значень слів-компонентів: байдики бити ’ледарювати’, показати, де раки зимують (кому) ’провчити, покарати’; б) фразеол. єдності, узагальнено-цілісне значення яких мотивується наявністю в мові вільносинтакс. омонімів: права рука (чия) ’найближчий помічник і соратник’, розв’язати руки (кому) ’дати волю діям, звільнитися від залежності, обмежень у чому-небудь’. У другому випадку виникають мотивовані Ф., яскраво виражена образність яких зумовлюється переосмисленими значеннями їхніх словесних компонентів. Мотивуючими компонентами служать ті слова, які зберігають свої первинні лекс.-семант. властивості, а фраземотворчими — переосмислювані слова, які у сполученні з мотивуючими розвивають у собі т. з. фразеологічно зв’язані значення. Останні виражаються тільки у сполученнях даного слова з одним чи кількома лекс. компонентами мотивуючого характеру: подавати надії ’обнадіювати, давати підстави чекати успіхів у якій-небудь справі’; добрі люди ’доброзичливі, чуйні до інших люди’. Лекс. компоненти з фразеологічно зв’язаними значеннями характеризуються певною семант. відокремленістю, хоч самост. знаковими функціями не наділені, бо позамовні об’єкти вони позначають тільки в сполученні з номінативно опорними словами (тепле місце, розбити вщент). Наявність у складі таких Ф. компонентів із фразеологічно зв’язаним значенням зумовлює аналіт. характер їхньої семантики. їх виділяють в окр. тип фразеол. утворень — фразеол. сполучення.

За віднесеністю до позначуваної дійсності фразеол. сполучення поділяють на дві групи. Першу становлять Ф. з номінативно-цілісним значенням. У їхньому складі компоненти з фразеологічно зв’язаним значенням зовсім не мають смислової самостійності і за своїми фраземотв. функціями нагадують словотв. морфеми: прийти до пам’яті ’опам’ятатися’, у славу ввести (кого) ’ославити’. Друга група об’єднує фразеол. сполучення з номінативно-розчленованим значенням, яке виникає внаслідок збереження словами-компонентами з фразеологічно зв’язаними значеннями відносної лекс.-семант. самостійності: живе слово ’усне мовлення (спілкування)’, дивитися звисока (на кого) ’дивитися на кого-небудь зневажливо, з погордою’. Фразеол. зв’язаність розвивається, як правило, у багатозначних слів за окр. їхніми лекссемант. варіантами. Її не слід ототожнювати з ін. типами лекс.-семант. залежності у складі комунікат. утворень переносно-образного характеру, зокрема з провербіально зв’язаними значеннями слів (лат. proverbialis — той, що став приказкою, прислів’ям, від proverbium — прислів’я). Останні зустрічаються у приказках, прислів’ях, крилатих висловах, що перебувають на периферії фразеол. системи і власне Ф. вважатися не можуть, хоч деякі вчені об’єднують їх в окр. групу фразеол. утворень — фразеол. вирази. Належність Ф. до того чи того типу зумовлюється знаковими властивостями їхніх лекс. компонентів, тобто глибиною їхніх лекс.-семант. і грамат. перетворень. З одного боку, лекс. і грамат. семантика компонентів ніби розчиняється у значенні фразеологічного цілого, а з другого — вона бере участь у вираженні значення цього цілого. Мовна природа компонентів Ф. формується у процесі фраземотв. взаємодії лексичних, морфол., синтакс, семант. і стиліст. явищ. Різний характер цієї взаємодії зумовлює досить широкий діапазон лекс.-грамат. ознак фразеол. компонентів, крайніми межами якого виступають фонет. оболонка слова і його значення. З цього погляду виділяють чотири типи компонентів Ф.: реальні слова (білий як крейда), потенц. слова (вбити двох зайців), «колишні» слова [їжицю прописати (кому)] і псевдослова (баляндраси точити). Типологія фразеол. компонентів базується на різному співвідношенні у них системотв. і системонабутих властивостей, тобто тих властивостей, які їм притаманні до участі у фраземотв. процесах і в складі Ф. Сукупність системотв. і системонабутих властивостей фразеол. компонентів утворює їхню фраземотв. значущість. Завдяки останній лекс. компоненти Ф. можуть вступати у різні системні відношення — синонімічні: брати на сміх, брати на глум; антонімічні: по перше число — по заднє число; тематичні: лизати п’яти (ноги, руки) кому; варіантні: пекти раки (раків); паронімічні: брати на душу — брати за душу; словотв.: замовити слово (слівце) за кого. Виділені системні зв’язки фразеол. компонентів лежать в основі варіантних модифікацій Ф. — лекс, морфол., словотв., синтакс. і фонетичних.

Фразеол. варіантами називаються ті видозміни Ф., які, характеризуючись відносною тотожністю фразеол. значень й етимол. образів, розрізняються окр. компонентами, що надає їм певної експресив.-стиліст, забарвленості. Варіанти Ф. слід відрізняти від фразеол. синонімів із спільними лекс. компонентами: накивати п’ятами, мастити п’яти, намазувати (намащувати) п’яти салом. Такі синонімічні Ф. виражають близькі фразеол. значення, однак їхні внутр. форми, етимол. образи й експресив.-стиліст. властивості не збігаються.

За функц.-стиліст. ознаками Ф. поділяють на літературні й нелітературні. Літ. Ф. об’єднують нейтральні (розправити крила), книжні (перейти рубікон) і розмовні (приший кобилі хвіст) фразеол. утворення. Групу нелітературних Ф. становлять фразеол. звороти народнопобут. мовлення, які, однак, можуть вкладатися в уста окр. персонажів худож. творів: чорт батька зна що, ляпати (ляскати, лопотіти, плескати, плести, молоти, тріпати, теліпати, клепати і т. п.) язиком. Дослідженням і систематизацією Ф. займається фразеологія.


Літ. див. до ст. Фразеологія.


М. Ф. Алефіренко.











ФРАЗЕОЛОГІЗАЦІЯ — процес творення стійких, невільних сполучень слів, поступового набуття вільносинтакс. прототипами категоріальних ознак фразеологізмів. Ф. — мовно-істор. явище, оскільки будь-який фразеологізм сучас. мови виник унаслідок тривалого семасіол. розвитку, стабілізації закріплення у мовленнєвій практиці народу стійких і відтворюваних словесних комплексів, співвідносних із словосполученнями або реченнями. Його динаміка полягає у лекс.-грамат. перетвореннях у напрямі від синтаксично вільних сполучень слів до семантично нерозкладних фразеол. зрощень. До осн. умов Ф. належать семант. перетворення, грамат. зміщення та деякі позамовні чинники. Повні або часткові семант. перетворення слів у процесі Ф. ведуть до десемантизації фразеол. компонентів або набуття ними позасистемних значень, не вказаних у тлумачних словниках. При цьому переосмислені слова (основа фраземотворення) у складі фразеологізму самі піддаються впливам з боку фразеол. цілого, внаслідок чого відбуваються видозміни в їхніх внутр. і зовн. лексичних та грамат. зв’язках.

Ф. внутрішніх зв’язків лекс. компонентів виражається у їхній двобічній або однобічній залежності. Двобічна залежність передбачає незмінний склад лекс. компонентів (розрубати гордіїв вузол), однобічна — постійні й змінні компоненти (полічити, порахувати, поламати ребра кому). Цілісність фразеол. значення зумовлює також деактуалізацію первинних синтакс. відношень між компонентами, що, у свою чергу, видозмінює зовн. зв’язки (зустріч, прийом, засідання, нарада і т. п. за круглим столом; тримати під п’ятою кого). Найважливіший чинник переосмислення прямих номінат. значень — втрата тих реалій, життєвих явищ, які позначалися фразеол. прототипами. Розрізняють первинну і вторинну Ф. Перша відбувається на базі вільних синтакс. сполучень, друга — на основі вже існуючих фразеологізмів, прислів’їв, приказок та ін. стійких сполучень слів. Протилежним процесом Ф. є дефразеологізація — розпад фразеологізму.


Літ.: Ващенко В. С. Фразеологізація компарат. зворотів. «Мовознавство», 1975, № 4; Удовиченко Г. М. Прогресивна і регресивна деривація в системі фразеологізмів. «Мовознавство», 1984, № 2; Алефіренко М. Ф. Лінгвокреативні процеси формування фразеол. семантики. «Мовознавство», 1988, № 5. Див. також Літ. до ст. Фразеологія.


М. Ф. Алефіренко.







Попередня     Головна     Наступна         Технічне посилання


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.