ЗНАК ОКЛИКУ (!) — розділовий знак для вираження вигуку, окличної інтонації. Цей знак під назвою «удивная» зустрічаємо вже в граматиці Мелетія Смотрицького (1619). Вживали його письменники 18 — 19 ст., творець першої укр. граматики О. Павловський (1818) та ін. За «Українським правописом» (1993) 3. о. ставлять: 1) у кінці окличного речення: «Гетьте, думи, ви хмари осінні!» (Леся Українка). Підвищену проти звичайної окл. інтонацію рекомендується передавати двома або трьома З. о.: «Усі рванулись з ослонів... — Хто пустив струм?! — Вимкніть!!! Вимкніть струм!!!» (І. Микитенко); 2) у кінці окл. називного речення: «Рідний край! На світі немає нічого дорожчого за нього» (І. Цюпа); 3) після звертання, що вимовляється з виразною окл. інтонацією: «Україно! Ти в славній борні не одна» (М. Рильський); «Ти прекрасна, вечірняя зоре!» (Леся Українка); 4) після вигуків і слів так, ні, що стоять на поч. речення й вимовляються з окл. інтонацією: «Гей! Піднімайтесь, хто сильний та дужий!» (О. Довженко); « — Ні! Не добре зробив батько, — глухо... почав Чіпка» (Панас Мирний); 5) у дужках у середині цитати для виявлення обурення, здивування, іронії автора до наведеного матеріалу: «Один із промовців [на пленумі ради СПУ] закликав колег „вирощувати курей“ (!!), другий — „думати про вічність“» (!?) (з газ.).
Літ.: Укр. правопис. К., 1993.
А. А. Бурячок.
