Попередня     Головна     Наступна





МІЖМОВНІ КОНТАКТИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. Полягають як у впливі укр. мови на інші (див. Українізм), так і у впливах ін. мов на українську. Сягають ще праслов’ян. доби. До цього періоду належать запозичення із грецької переважно за посередництвом готської або ін. герм, мов (дошка, піп, церква), частину з яких грецька сама запозичила з мов давньої Азії та Африки, зокрема давньоєгипетської (верблюд). Праслов’янської доби сягають і безпосередні або опосередковані запозичення з лат. мови (колядка, осел, котел, купувати), а також з германських (здебільшого з готської) мов (князь, король, меч), монгольської (корогва). Є певні припущення щодо запозичень з мов іранських (топір), семітських (лев), китайської (або аккадської) через тюркські або кавказькі (книга). Серед пізніших укр. запозичень — ті, що були прийняті (до 13 ст.) протоукр. діалектами, які зберігали зв’язки з ін. східнослов’янськими (через що маємо їхні відповідники в білорус, і рос. мовах). До них належать запозичення насамперед з таких мов, як старослов’янська (область), грецька (огірок, ікона, Федір), латинська (вівтар, Роман), гебрайська через грецьку (субота, Іван), скандинавська (давньошведська — якір, Ольга), тюркські (каган, ковпак). У старо- (14 — 18 ст.) й новоукраїнський (19 — 20 ст.) періоди історії укр. мови продовжувалися запозичення з грец. і лат. мов, частина з яких, репрезентована також в ін. мовах Європи, стала основою термінології інтернац. походження (див. Інтернаціоналізм). Сюди належить багато слів, запозичених конкретно з лат. або грец. мов (лат. — директор, цирк, юстиція; грец. — граматика, театр, хор), так і створених штучно з лат. і грец. коренів носіями сучас. європ. мов (грец. — телеграма, фотографія; лат. — пестицид, соціолінгвістика). Із слов’ян, мов у ці періоди найпомітнішими були впливи з боку мов польс. (див. Українсько-польські мовні контакти) і російської (див. Українсько-російські мовні контакти). Остання (з кін. 17 — 18 і особливо в 19 — 20 ст.) є джерелом як безпосередньо запозичень із неї, у т. ч. запозичених нею церковнослов’янізмів (самовар, доблесть), так і посередником частини запозичень із західноєвроп. мов (ескіз — з франц.), а також з мов народів кол. СРСР (з грузинської — сакля, тюркських — арик, комі — пельмені, саамської — тюлень). Менш помітно в запозиченнях із слов’янських позначився вплив чеської (злочин), частково через польську (брама), і білоруської (бадьорий) мов, що припадає здебільшого на 14 — 15 ст.

Порівняно незначним, переважно на діал. рівні, був вплив лит. мови (клуня, скирта), хоч Україна бл. двох століть (з 1363 до 1569) перебувала у складі Лит. держави. Здебільшого вплив на укр. мову здійснювався, особливо до кін. 18 ст., з боку тюрк, мов, кримськотатар. і турецької (чурек, ясир, діал. гич «зовсім»), а також, як правило, за їхнім посередництвом, з перс. (базар, баштан) і арабської (майдан). Частина запозичень з арабської в укр. мову потрапила через європ. мови (алгебра, зеніт, алгоритм). Крім того, інтенсивним був і лишається вплив з боку мов Зх. Європи, насамперед німецької (дах, ярмарок, ґанок), початок якого сягає ще давньокиїв. доби, і дещо пізніше (з 16 — 17 ст.) італ. (арія, автострада, сопрано), франц. (пейзаж, аванс, авангард), англійської (бокс, спорт, дизайн). Англ. вплив відчутно посилився ост. часом.

Менш помітним на укр. мову був вплив з боку суміжних рум. (бринза, царина, кошара) та утор. (довбиш, гайдук, леґінь) мов, що простежується з раннього Середньовіччя (9 — 10 ст.) і більш помітно відзначився в сусідніх укр. говірках Буковини і Закарпаття. Переважно через впливовіші західноєвропейські і російську мови (здебільшого з 18 — 19 ст.) проникали в українську значно менше, ніж з попередніх, запозичення з ін. мов Європи — фінської (тундра), естонської (кільки), латиської (айзсарги), скандинавських (риксдаг — із шведської, сага — з ісландської), нідерландської (кок, камбуз), з кельтських (кромлехи — з бретонської, фенії — з ірландської), іспанської (сигара, серенада), португальської (аутодафе, баядерка). Втім, останні дві мови передали в українську та ін мови Європи цілу низку слів з індіан. мов Лат. Америки (какао, шоколад — з мови накуатль, акажу «чорне дерево» — з мови гуарані). Через посередництво рос. і західноєвропейських мов у той самий період до української проникла ціла низка слів на позначення місц. реалій з мов Індії (йога, раджа, рупія — з санскриту), китайської (чай, женьшень), тибетської (лама), монгольської (богдихан), малайської (амок), мов Африки (банани, баобаб, горила, тамтам), Австралії (кенгуру, бумеранг).

Зростання з серед. 20 ст. екон. й політ. ваги країн Азії та Африки сприяє, природно, піднесенню впливовості їхньої культури і поширених там мов. Так, разом із посиленням ролі Японії у світ. г-ві зростає престижність і впливовість япон. мови, звідки в українську вже проникло чимало слів (дзюдо, карате, ікебана, хоку). Поштовх поширенню нових слів з івриту (новогебрайської мови) дало відродження Держави Ізраїль (кібуц, кнесет). Запозичення насамперед зводяться до лексичних, причому значна їхня частина залишається екзотизмами на позначення реалій з життя відповідного народу. Уже менша кількість слів (саме тих, що позначають реалію, яка набула загальносвіт. поширення) є інтернаціоналізмами, щоправда й з них не всі проникають в ін. мови як прямі запозичення. Частина з них калькується. Ще менша кількість ін. мовних елементів — звуків, морфем, зворотів (переважно калькованих) дістала поширення в ін. мовах, у т. ч. українській. Як правило, це елементи, запозичені здебільшого із близьких, суміжних або сучас. європ. і класич. мов. Контакти укр. мови з суміжними і віддаленішими мовами світу були і є обопільними, давши цим останнім не один українізм. Див. також Українсько-балтійські мовні контакти, Українсько-білоруські мовні контакти, Українсько-німецькі мовні контакти, Українсько-польські мовні контакти, Українсько-російські мовні контакти, Українсько-румунські мовні контакти, Українсько-словацькі мовні контакти, Українсько-тюркські мовні контакти, Українсько-угорські мовні контакти, Українсько-чеські мовні контакти.


Літ.: СУЛМ, Лексика і фразеологія. К., 1973.


О. Б. Ткаченко.







Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.