Попередня     Головна     Наступна





ОРФОГРАФІЯ (грец. ’ορυογραφία — правопис, від ’ορυός — правильний і γράφω — писати) — історично сформована й загальноприйнята система правил над. мови щодо способів передачі мовлення на письмі, яка поряд із пунктуацією становить правопис певної мови (хоч нерідко терміни «орфографія» і «правопис» уживаються як тотожні). О. визначає правила написання звуків (фонем) літерами, написання слів разом, окремо й через дефіс, уживання великої літери, правила переносу частини слова з рядка в рядок; крім того, О. регулює написання афіксів і закінчень відмінюваних слів. Орфогр. правила, як складова частина системи письмових норм літ. мови, повинні бути єдині для всіх, хто користується даною мовою. Єдність і обов’язковість О. для всіх полегшує спілкування людей за допомогою літ. мови, робить його дійовішим, ефективнішим, що, звичайно, сприяє піднесенню мовної культури народу. В основі О. лежить графіка; водночас вона грунтується на певних принципах, які зумовлені фонет. та грамат. будовою мови й віддзеркалюють шляхи формування та розвитку її правопис. системи. Сучас. О. побудована на двох осн. принципах — фонетичному та морфологічному.

За фонет. принципом слова передаються на письмі згідно з їх літ. вимовою, тобто кожному звукові відповідає окр. літера, напр.: гáрний, дуб, нéбо. Таке написання відрізняється від фонет. транскрипції трохи меншою точністю в передачі звуків. Так, на основі цього принципу вживається літера а для позначення як первісного звука [а]: камінь, так і того [а], що розвинувся на місці етимол. [о] в позиції перед наголошеним [а]: гарячий (пор. горíти), калáч (пор. кóло); літера о — на позначення як первісного [о], так і пізнішого походження, зокрема [о] на місці [ъ] та давніх [е], [ь] після шиплячих приголосних і j перед твердим приголосним: совá, сон, пшонó, шовк, йогó; літера у — на позначення звука [у] незалежно від його походження: з [у] чи з давніх [о], [е], [ъ]: вýхо, пáрубок (<паробъкъ), мáчуха (<мачеха), яблуко (<яблъко) та ін. За цим принципом згідно з вимовою пишеться с перед к, п, т, х, ф (сказáти, списáти, сформувáти), передаються на письмі асимілятивні зміни в сполученнях кінцевих приголосних [г], [к], [х], [ж], [ч], [ш], [з], [ц], [с] словотвірної основи із [с] суфіксів -ств-о, -ськ-ий (козáцтво, товари́ство; козáцький, товари́ський) та ін.

В основі морфол. принципу лежить збереження на письмі цілісного образу морфеми незалежно від її звучання, що допомагає швидше сприймати й розуміти написане слово. Однак не всі морфеми, що відрізняються фонетично, пере даються на письмі за цим принципом. Є мор феми, яким властиві історичні чергування звуків, але вони пишуться відповідно до їх звук, складу в сучас. мові. Згідно з морфол. принципом передаються на письмі такі звуки й звукосполучення, як [о], [е], [и] в ненаголошеній позиції: кожýх, тепéр, сивéнький; приголосні, які внаслідок фонет. асиміляції змінили своє звучання: боротьбá, нíгті, зши́ти; дочцí, кни́жці; учишся, розжéвріти; багáтство, квітчáти; м’які приголосні, крім [л], перед ін. м’якими: кузня, пісня, сьогóдні, але сільськи́й; відсутні у вимові приголосні: [т] перед суфіксами -ськ-, -ств-: студéнтський, студéнтство, тури́стський і т. ін.; [д], [т] у звукосполученнях [стц’], [здц’]: невíстці, пої́здці та ін. За цим принципом вживаються дві літери для позначення довгого м’якого приголосного, що утворився внаслідок асиміляції на межі двох морфем: буття́, знання́, мíддю. Отже, за морфол. принципом О. фонема, незалежно від її позиц. змін, завжди позначається тією самою літерою, тому цей принцип ще називають фонематичним. Він може реалізуватися й фонет. написаннями при передачі фонем у сильній позиції (гóлуб, борóтись, ніготь), збігається з фонет. принципом у письмовому відображенні чергування фонем у споріднених морфемах, яке виникло на основі звук, змін у процесі істор. розвитку мови: пéчі — піч, гаря́чий — горíти, перемóга — перемóзі, ти́хий ти́ша, сади́ти — сáжа — саджý. Проте повної відносності між фонемами та літерами в укр. письмі немає. Пор.: щокá [шчокá], юність [йýн’іс’т’], джміль [жміл’]. Таким чином, укр. О., яка значною мірою фонематична, водночас включає й елементи нефонемат. письма. В укр. мові використовується також історичний, або традиційний, принцип О., але обмежено. За цим принципом слова передаються на письмі так, як вони писалися раніше, хоч у сучас. мові таке їх написання не зумовлене ні вимовою, ні грамат. будовою слова. Цей принцип О. відбитий насамперед у графіці. За традицією вживаються літери, які в певних позиціях позначають по дві фонеми (я, ю, є, ї, щ), знак м’якшення, що не має звук. значення; традиційним є збереження подвоєних приголосних в іншомов. власних назвах, хоч вони не завжди вимовляються (Голландія, Таллінн, Джонні), написання і після д, т, з, с, р (тобто порушення «дев’ятки» правила) у власних іншомов. назвах (Дідро, Тіто, Зімбабве, Міссісіпі, Грімм), написання и в словах типу кишеня, лиман та е в словах леміш, левада тощо, в яких не можна перевірити наголосом звук. природу сильного варіанта фонеми.

Певне застосування в сучас. укр. О. має й смисловий, або семантично-диференційний, принцип письма. Так, за смисловим розрізненням слів уживається велика та мала літери (пор. Кавýн — прізвище й кавýн — рослина, Орел — місто й орел — птах), написання слів разом, окремо й через дефіс (нагóлову — присл. і на гóлову — ім. з прийм., по-нáшому — присл. і по нашому — займ. з прийм.).


Літ.: СУЛМ. Вступ. Фонетика. К., 1969: Укр. правопис. К., 1993.


А. А. Бурячок.












Див. також:
Український правопис. Київ, 2015.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.