Попередня     Головна     Наступна





ПРАБАТЬКІВЩИНА СЛОВ’ЯН (за мовними даними) — територія, яку займали давні слов’яни, носії праслов’янської мови, в часи до їх розселення по історично засвідчених місцях проживання. Питання це є складним і загальноприйнятого розв’язання не має. Воно вирішується гол. чин. на основі лінгв. даних, оскільки окр. ареали пам’яток матеріальної культури і палеоантропол. залишків здебільшого не збігаються з межами тер. поширення відповід. мов. Разом з тим самі по собі лінгв. дані не можуть забезпечити формулювання остаточних висновків про територію П. с., необхідно враховувати також відомості археології, історії, антропології, етнографії та ін. З лінгв. даних найважливіше значення для висвітлення питання про П. с. має топоніміка (зокрема гідроніміка), давні лекс. запозичення в праслов’ян. мову з ін. мов і в ін. мови з праслов’янської та результати реконструкції структур. елементів праслов’ян. мови в їх відношенні до елементів ін. індоєвроп. мов, а коли йдеться про одиниці лекс. складу, — також у їх ролі позначень природ. реалій, здавна специфічних для певних територій. З часом П. с. не залишалася незмінною, вона переміщувалася й розширювалася, її найдавніша територія знаходилася там, де ранні праслов’яни (не пізніше серед. І тисячоліття до н. е.) виділялися з-поміж сусідніх з ними предків ін. індоєвроп. народів — прабалтів, прагерманців та ін. Це могло мати місце в пд.-сх. частині Центр. Європи, можливо, в серед. Подунав’ї або в пн. Прикарпатті. На наступному етапі відбулося, очевидно, значне переміщення П. с. у пн. напрямі приблизно до верхів'я р. Прип'яті. Звідси почалося поширення праслов'ян на сх. до Дніпра (можливо, спочатку по території північніше Прип'яті з наступним переміщенням на пд. по правобережжю Дніпра і на зх. до Вісли та Одера). В 6 ст. звідси почалося масове розселення слов'ян через Наддністрянщину і Карпати на Балкани. У 9 ст. слов'яни займали вже значну територію в Сх. і Центр. Європі від Адріатичного й Егейського морів до Балтійського м. і Ладозького оз. та від правобережжя Ельби (Лаби) до лівобережжя Дніпра. Див. також Слов'янські мови.


Літ.: Коломиец В. Т. Значение данных сравн.-истор. фонетики для исследования славян. этногенеза. В кн.: IX Міжнар. з'їзд славістів. Слов'ян, мовознавство: Доповіді. К., 1983; Гамкрелидзе Т. В., Иванов Вяч. Вс. Индоевроп. язык и индоевропейцы, кн. 1-2. Тбилиси, 1984; IX Междунар. съезд славистов. Мат-лы дискуссии: Языкознание. К., 1986; Бирнбаум X. Праславян. язык. М., 1987; Півторак Г. П. Формування і діал. диференціація давньорус. мови. К., 1988; Трубачев О. Н. Этногенез и культура древнейших славян. М. 1991.


В. Т. Коломієць






Див. також:

Прабатьківщина слов’ян. Карта-схема











Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.