ПУРИЗМ (франц. purisme, від лат. purus — чистий) — крайній вияв турботи про чистоту літературної мови, культуру мови, орієнтація на встановлення суворих правил дотримання літ. норм (див. Норма мовна), оберігання мови від впливу іншомов. запозичень, очищення її від неліт. явищ (діалектизмів, просторіччя тощо). Пурист. тенденції розвиваються тоді, коли нац. мова зазнає значних зрушень під впливом сусп. чинників (війни, революції, активізація дем. рухів). П. постає як реакція на загрозу денаціоналізації, втрати самобутності культури й нац. мови. Зовнішньому тискові на мову — заполоненню її лексики елементами ін. мов — П. протиставляє суворі літ. норми, рафіновану мову, якою користуються і яку плекають певні сусп. групи. Позит. бік П. полягає у пропагуванні виражальних засобів рідної мови, використанні її лекс.-семант., фразеол., грамат. можливостей для передачі нових понять. Негат. пурист. тенденції виявляються часто в догмат. проголошенні незмінності літ. норм, посиланні на внутр. закони розвитку нац. мови, в однобічному сприйманні наслідків мовного контакту, неприйнятті будь-яких новотворів, які нібито руйнують систему мови, у нерозумінні поступального розвитку мови. П. протистоїть також тенденції, що постає як заперечення нормалізаторської, культуромовної діяльності, тобто як некрит. приймання запозичень, кальок, проголошення пріоритету суб’єктивних, індивід. смаків у мововжитку, як неможливість і недоцільність свідомого регулювання мовних процесів. П. пов’язаний з проблемами культури мови, історії української літературної мови.
Пурист. тенденції особливо виявилися в ост. третині 19 ст., у 20-і pp. 20 ст., зокрема у зв’язку із створенням нац. термінології у різних галузях науки. Розрізняють крайніх і поміркованих пуристів. До крайніх пуристів, або етногр.-романтичної школи створення укр. термінології, Ю. Шевельов, напр., зараховував А. Кримського, Є. Тимченка, О. Курило (в її ранніх працях), М. Гладкого, С. Смеречинського; до поміркованих — О. Синявського, М. Сулиму, М. Наконечного, О. Курило (в її пізніших працях). Різниця між крайніми і поміркованими пуристами полягала в різних тенденціях поповнення термінологічних словників. Якщо помірковані пуристи сприймали запозичення, зокрема, терміни з лат., грец. коренями як закономірне явище розвитку наук. стилю, то крайні пуристи пропонували замінити запозичені терміни питомими укр. словами. Так, зам. слова конус пропонувалося стіжок, зам. екватор — рівник, зам. маятник — хитун, зам. фільтр — цідило і под. Цей процес в істор. контексті був прагненням ствердити самобутність нац. мови. Подібно відроджувалася чес. мова, виявляючи спротив до германізмів, болг. — до тюркізмів, рум. — до слов’янізмів тощо. Історично зумовлені пурист, настанови укр. мовознавців кваліфікувалися офіц. наукою як архаїзаторські, орієнтовані на відштовхування від рос. мови. Пурист. тенденції спостерігаються і в час укр. нац. відродження кін. 80 — 90-х pp. Настанова на дерусифікацію укр. мови, виразно виявлена в практиці термінологів-фахівців з укр. діаспори, повторює де в чому історію 20-х pp. з тією різницею, що в укр. літ. мові протягом 20 ст. вже загалом створено нац. термінологію, яка мала хоч і вузьку сферу практ. використання і часто орієнтувалася на кальки з рос. мови, проте в цілому відбивала статус нормованої літ. мови. Із розширенням сусп. сфер використання укр. літ. мови спостерігається посилення пурист. тенденцій як у термінотворенні, так і в загальновж. мові.
Літ.: Булаховський Л. А. Нариси з заг. мовознавства. К., 1955; КІУЛМ, т. 2. К., 1961; Кошеліведь І. [Рец. на кн. Шевельов Ю. Укр. мова в першій пол. двадцятого століття (1900-1941). Стан і статус]. «Сучасність», 1987, № 10.
С. Я. Єрмоленко.
