Попередня     Головна     Наступна





РУСИНСЬКА MОBA — один з варіантів руської (української) літ. мови українців Закарпаття, який пробиває собі дорогу до письмового вжитку з кін. 19 ст. Перші спроби створити літ. мову для українців Закарпаття йдуть від місцевих народовців, яких не задовольняла т. з. карпаторуська мова — рос. мова в місцевій укр. вимові. Обстоюючи існування Р. м., ідеологи цього мовного сепаратизму (напр., угор, філолог О. Бонкало) ще в міжвоєнні роки доводили, начебто закарпатці — не українці, не росіяни і не чехи, а самобутній слов’ян. народ із власною мовою і культурою. Чехосл. власті (1919 — 39), які фактично й назвали цю мову «русинською», визнали її за мову навчання в поч. класах та за мову держ. установ Підкарп. Русі, хоч на недоцільність творення окремої Р. м. та на її безперспективність уже тоді не раз указували авторитетні вчені Чехословаччини та України. Угор. власті періоду окупації (1938 — 44), які здебільшого цю мову називали угроруською, відверто підтримували ідею творення окремої Р. м. Нині гол. ідеологом, який обстоює ідею окремішності Р. м., її кодифікації та займається творенням окр. «русинської» нації на теренах укр. Закарпаття, Сх. Словаччини, Пд.-Сх. Польщі, Пн. Сербії, Пн.-Зх. Румунії та Угорщини, є канад. історик П. Р. Магочі. Термін невдалий. Попри його ідеол. заангажованість, він багатозначний. Так, поляки донедавна називали «русинською» укр. мову взагалі, а серби та хорвати нею позначають літ. мову югосл. руснаків. Самі русини (руснаки), тобто українці карпат. регіону, не мають у своєму мовленні прикметника русинський, а своє мовлення традиційно називають руською бесідою.


Літ.: Штець М. Літ. мова українців Закарпаття і Сх. Словаччини (після 1918). Братислава, 1969; Штець М. До питання «русинської» літ. мови. Пряшів, 1992; Штець М., Муличак Ю. Аналіз норм правопису т. з. русинської мови. Пряшів, 1992.


П. П. Чучка.







РУСИНСЬКА МОВА В ЮГОСЛАВІЇ ТА ХОРВАТІЇ, руски язык, руска бешеда, бачванський говір — мова русинів (руснаків) у Югославії та Хорватії. Нею розмовляє бл. 25 тис. чол. Русини Югославії та Хорватії — це нащадки укр. емігрантів, які переселилися на Балкани протягом 18 — 19 ст. і тепер компактно живуть у місцевостях Бачка, Славонія, Срим (міста Новий Сад і Вербас, села Руський Керестур, Коцур, Петровці, Беркосово, Миклошевці та ін.). Р. м. — це перехідна укр. говірка із значними східнословац. впливами, перенесена на балк. землі сучас. переселенцями із західноукр. етнічних теренів. Характерні риси: рефлексація *or, *ol, *ег, *el у ра, ла, ре, лє (бразда ‘борозда’, глава ‘голова’, брег ‘берег, горбок’, влєчиц ше ‘волочитися’), ро, ло (крочай ‘крок’, млода ‘наречена’), оро, оло, ере (зноровиц ше ‘зноровитися — про коня’, черева ‘кишки’); сполуки *dj, *tj, *kt’ переходять у дз, ц (єдзенє ‘їжа, страва’, помоц ‘допомога’) або у дж/ж, ч (меджа ‘межа’, мачоха, унучка); *r переходить в ар (барз ‘дуже’), ор (горди ‘гордий’), ер (верх, змерка ше ‘смеркається’); *l рефлексується в ов/ол (вовк, жовти, колбаса) та лу, ло (слунко ‘сонце’, длобац ‘довбати’); озвучувався в е (деска ‘дошка’), и (дижд ‘дощ’), о (вонка, молга ‘імла’); *rъ, *rь, *lъ, *lь переходять в ир/ер, ри/ре, лу, ли/лї (кертица, кирвавиц, кресцини, хрибет, яблуко, блиха, глїбоки); фіксований наголос (на передост. складі); сліди давнього поділу відмін за основами, напр., ім. ч. р. у дав. в. мн. мають флексію -ом (слугом, хлопом), дієслова у 1-й ос. одн. теп. ч. приймають закінчення -м (знам, робим). У лексиці помітні впливи утор., польс., нім., серб. та хорв. мов.

Після публікації поет, збірки «З мойого валала...» («З мого села...», 1904) і «Граматики бачвансько-руськой бешеди» (1923) Г. Костельника, а також фолькл. текстів, записаних В. Гнатюком у с. Бачки (етногр. зб. «Казки з Бачки», 1910; зб. «Байки, легенди, історичні перекази, новели, анекдоти — з Бачки», 1914), розпочалося становлення літ. мови русинів Югославії. Утвердженню та кодифікації її норм сприяла діяльність мовознавців Г. Надя, М. Кочиша, Ю. Рамача, літераторів М. Ковача, Ю. Тамаша, ієрархів греко-катол. церкви митрополита Андрея Шептицького та єпископа Д. Нярадія, «Руского народно-просвітного дружества» («Просвіта»). Протягом 20 ст. у Р. м. сформувалися худож., публіцист., наук. та офіц.-діловий стилі. Літературною Р. м. видається період, преса: тижневики «Руски новини» (1922 — 41) і «Руске слово» (з 1945), дит. місячники «Наша заградка» (1937 — 41) і «Пионирска заградка» (з 1947, з 1992 — «Заградка»), молодіжний місячник «МАК» (з 1972), часописи «Шветлосц» (з 1952) та «Нова думка» (1971 — 91); щорічні нар. календарі (з 1921), вісники «Творчосц» (1975 — 87) та «Studia Ruthenica» (з 1988). Ведуться програми телебачення й радіо (Новий Сад). Здійснюється навчання в осн. школах, гімназії та на кафедрі русин, мови і л-ри Новосад. ун-ту. Окр. учені кваліфікують літ. Р. м. як бачвансько-сримський варіант укр. літ. мови. Див. також Українська мова в Югославії, Боснії та Герцеговині, Хорватії.


Літ.: Костельник Г. Граматика бачванско-рускей бешеди. Сримски Карловци, 1923; Горбач О. Літ. мова бачвансько-срімських українців («Русинів»). ЗНТШ (Париж — Н.-Й.), 1962, т. 169; Горбач О. Лексика говірки бачвансько-срімських українців. В кн.: Наук. зб. Музею укр. культури в Свиднику, т. 4, кн. 1. Пряшів, 1969; Кочиш М. Граматика руского язика: фонетика, морфология, лексика. Нови Сад, 1974; Кочиш М. Лингвистични роботи. Нови Сад, 1978; Дуличенко А. Д. Славян. лит. микроязыки. Таллин, 1981; Надь Г. Линґвистични статї и розправи. Нови Сад, 1983; Рамач Ю. Руска лексика. Нови Сад, 1983; Надь Г. Прилоги до историї руского язика. Нови Сад, 1988; Рамач Ю. Словнік лексики Гавриїла Костельника. Нови Сад, 1991; Белей Л. Про статус літ. мови русинів Югославії. В кн.; Укр. Карпати. Мат-ли міжнар. наук, конференції. Ужгород, 1993.


Л. О. Белей.



Див. також: Угроруська мова






Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.