Попередня     Головна     Наступна





СЕРЕДНІЙ СТИЛЬ — один з трьох традиц. стилів («слогів»), що теор. розроблялися і практично функціонували в Україні у 17 — 18 ст. Його властивості розкривалися у зіставленні з високим стилем і низьким стилем, отже, у трихотомічній класифікації він був ніби своєрідною проміжною ланкою. За трьох стилів теорією, С. с. передбачав емоційно спокійний, помірноприкрашувальний виклад, присвячений менш важливим предметам і темам, ніж у високому стилі. Слова і стиліст. фігури в ньому більш-менш прямо співвідносилися з реаліями і поняттями серед. рівня. З високого стилю запозичувалися т. з. прикрашувальні мовні засоби, з низького — прості, звичайні. Перевага надавалася частковим метафорам, не надто вишуканим судженням тощо. С. с. спирався на живу нар. укр. мову, особливо її лексику й фразеологію, менше — на її фонет. і грамат. форми, оскільки останні регламентувалися працею «Грамматіки славєнскиА правилноє Сvнтаґма» (А — юс малий) Мелетія Смотрицького. Проте книжно-традиц. раритети (форми аориста й імперфекта, давальний самостійний, речення з одним запереченням та ін.) у ньому фіксуються рідко. С. с. писалися численні вірш. твори 17 — 18 ст. (елегії, еклоги, оди, епіграми, дифірамби) Мелетія Смотрицького, Софронія Почаського, Івана Величковського та ін., оратор. проза (казання Варлаама Ясинського), повісті та легенди (рукописні збірки Пилипа Феодоровича, Стефана Теслевцьового, Іллі Яремецького-Білахевича). Давня традиція відносила до прози також істор., мемуар., філос., наук. твори: хронографи, літописи Самовидця, Самійла Величка, подорожні нотатки Івана Вишенського, діаріуші Якова Марковича, Миколи Ханенка, діалоги і слова Феофана Прокоповича, текст «Граматики музикальної» Миколи Дилецького тощо. За структур.-типол. особливостями до С. с. наближається мова практично всіх укр. ділових текстів 17-18 ст. В кін. 18 ст. С. с. почасти занепадає, почасти стає основою для розвитку нових структур.-функц. стилів і жанрів укр. літ. мови. Історично він мав відіграти вирішальну роль у наступності традицій старої і нової укр. літ. мови, проте виконав її неповною мірою: цьому завадили умови важкого нац., соціально-екон., політ. і культур. гніту, в яких формувалася нац. літ. мова укр. народу.


В. А. Передрієнко.







Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.