Попередня     Головна     Наступна






Павло Домжив-Люткович


Для креста пред тым завше вЂрных забивано,

Кгды в ѝх сердцах Христовы вЂры дознавано.

Которыи ззволивши тръвати при нем стале

И потомком донынЂ доховали вцале.


Миле ся ним прежніѝ отцеве щитили,

Кгды єго на своѝм рамЂ съ Христом носили.

Но и нынЂ, вЂрніи, тот крест понесЂте,

Жесьте єго сынами с тым ся огласЂ́те.









ПРИМІТКИ



Павло Домжив-Люткович

Павло Домжив-Люткович (або Люткевич-Телиця) — ієромонах. Разом з ієродияконом Сильвестром друкував книжки у власній мандрівній друкарні. 1618 р. в Угерцях на Самбірщині в маєтку православного магната Олександра Шептицького Павло і Сильвестр видали «Собраніє въкратце словес от божественнаго писаніа» — пояснення дванадцяти пунктів апостольського символу віри. Книжку було надруковано коштом Олександра Шептицького. В її мові чимало українізмів та полонізмів. За змістом — це підручник для «малолЂтних отрочат». 1619 р. Павло й Сильвестр надрукували в Угерцях «Краткий хронологический лЂтописец», який дійшов до нас у рукописній копії кінця XVII — початку XVIII ст. 1620 р. вони ж видали книжку «Апостолы и євангелія через всЂ недЂли и празники», в якій є і вірші. Роздобути примірник цієї книжки нам не пощастило. Наприкінці 1621 року Олександр Шептицький помер. Його спадкоємці перестали фінансувати друкарню, і Павло з Сильвестром, залишивши Угерці, перемандрували до Мінська, де Павло став ігуменом монастиря. Тут вони надрукували «Казаньє на чиненю памяти по зешлом єго милости пану Лександрови Федоровичу Шептицкому, през отца Павла Домжива Лютковича игумена мЂньского отправованоє месяца декабря, 20 дня. В року 1622». Отже, Павло був і проповідником. Казання містить відомості про діяльність друкарів в Угерцях. Близько 1625 р. Павло й Сильвестр, очевидно на запрошення князя Григорія Четвертинського, перемандрували до Четвертні на Волині, де 27 липня 1625 р. з їхньої друкарні вийшов «Псалтир». На звороті титульного аркуша цієї книжки й далі міститься посвята князю Григорію Четвертинському, а після неї — нотатка: «Сіє дЂло начася и съвершися благословенієм игумена монастыра... Загоровского». Це дозволяє припускати, що Павло й Сильвестр прибули до Четвертні не з Мінська, а з Загоровського монастиря, де провадили підготовчу роботу до видання «Псалтиря», що є істотним штрихом до картини літературного життя в цьому монастирі. 1628 р. застаємо Павла й Сильвестра в Луцьку, де вони видають «Лямент по святобливе зешлом... ІоаннЂ Васильєвичу, презвитери... братства Луцкого..., написаный презъ... ієродіакона Давыда Андреєвича» (див. далі) та «Епикидіои, албо ВЂрш жалобный на погребеніє Василисы Яцковны» (Каратаев, Спб., 1883, № 322). Знайти цю книжку не пощастило. Вважається, що вона не збереглася. 1628 чи 1629 р. Павло й Сильвестр, на запрошення Адама Урсула Рудецького, перемандрували в село Чорну на Ровенщині, де незадовго перед тим було засновано монастир. Павло став його ігуменом. У Чорній друкарі видали «Часослов, сиреч полуустав церковнаго пЂнія... Изобразися в Чорной року (629, августа 10 дня» (зберігся частково) і «Диалог, албо розмова человЂка хорого албо умираючого с духом», відомий лише з «Оглавленія книг, кто их сложил», яке наприкінці XVII ст. склав Сильвестр Медведєв, та з рукопису XVIII ст., звідки його передрукував Ю. А. Яворський (пор.: Щурат В. Діалог про смерть з 1629 р. — Неділя, 1912, № 43; див. у кн.: Щурат В. Г. Вибрані праці з історії літератури. К., Вид-во АН УРСР, 1963, с. 82 — 83). З 1631 р., після смерті А. У. Рудецького, котрий відписав Чорну монастирю, друкарі зазнають «незносныє кривды, прикрости и шкоды» від його сина Дмитра, який нехтує батьковою волею. Павло звертається до Петра Могили, архімандрита Києво-Печерської лаври, з проханням взяти Чорнянський монастир «под послушенство, опекунство... святой Лавъры» (АЮЗР, т. 6, ч. 1, с. 642). Петро Могила задовольняє це прохання, але не може забезпечити Чорнянський монастир від утисків з боку Дмитра Рудецького. 1634 р. Павло помирає. Ігуменом стає Сильвестр. Прагнучи врятувати друкарню, він передає її Луцькому монастирю. Діяльність Павла і Сильвестра — показовий епізод українського культурного побуту першої половини XVII ст., цікавий не тільки для історії друкарства і квиговидавничої справи, а й для історії літератури та, зокрема, поезії (див.: Коляда Г. І., Ісаєвич Я. Д. Друкарська справа на західноукраїнських землях (XVI — XVIII ст.). — У кн.: Книга і друкарство на Україні. K., «Наукова думка», 1965, c. 59 — 61, а також: Максимович М. А. Собрание сочинений. Т. 3. К., 1880, с. 672 — 673 — «Книжная старина южнорусская»; Яворский Ю. А. Пропавшая западнорусская книга «Диалог о смерти» 1629 г. — Известия ОРЯС АН, 1912. т 16, кн. 4).


«Для креста пред тым завше вЂрных забивано...». У кн.: Събраніе въкратце словес от божественнаго писанія. Угерці, 1618 (див.: Ундольский М 1871 № 217. Каратаев, Спб., 1883, № 243; Свєнціцький, Жовква 1908 № 493; Быкова, Л., 1973, № 26; Максименко, Львів, 1975. № 207).

Подається за першодруком, ДБЛ.











Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.