Попередня     Головна     Наступна






ЕПІТАФІЇ




Надгробок отцу Афанасію Филиповичу, ігумену Берестейському, в року 1648 зешлому


О, матко моя, церкви православна,

в которой правдиво мЂшкает Бог здавна,

ТобЂ-м помагал речью и словами

я, Афанасий, и всЂми силами,

А найвенцей в том своєго стараня

з Бозкого-м власне чинил розказаня,

Абы не была унея проклятая

тут, толко ты, одна Церква святая!

Тепер мусил-єм юж так уступити,

о кривду твою будучи забитый

От рук шляхетских под час козаччизни

в Берестю Литовском на своєй отчизни.

Предсе ты, Церкви, туши добре собЂ,

Бог єще будет сам помочен тобЂ,

Найзрит з своєи святои столици

до тебе, бЂдной, скажоной винници.

Он ми дал, жем стал в Вилни законником,

тут игуменом, а впрод священником,

Тот же ми казал и теперь знать давати,

Же юж пришол час Сіон ратовати.


Амин.







Всечестному ієромонаху
Ігнатію Оксеновичу Старушичу,
ігумену монастира Видубицкого,
которій преставися року 1651 октоврія 30 дня


Жив сый, созда себЂ гроб, даби моє тЂло,

Отдавши духа Богу, покой в нем имЂло.

Ты же не хощеши мене мертва обидити,

Не обикши живущи, кого оскорбити.

Хощеши же ли знати, кто бЂх, живый в мирЂ?

Ігнатій, монах, священ православній в вЂрЂ.

Слова божіи в церк†бЂх аз проповЂдник

И на судах духовних судіям сосЂдник,

Ректор бЂх братства, иже в КієвЂ-градЂ,

Та же в Видубицкой ігумен оградЂ,

Идеже безплатних сил церков воєводи,

Погружающа в камень при АрхиппЂ-води.

На єго же душею крилЂ возложихся,

А тЂлом при сем єго храмЂ положихся.

Се уже яже о мнЂ всяк знати возможе.

БЂх иногда, єже бЂх, нынЂ же ничтоже.

Но аз тя знати не могу, обаче молюся:

Моли о мнЂ, да правій на судЂ явлюся.








* * *

Проходяй, человЂче! ЗдЂ став, да взираеши,

Дондеже въ мірЂ сем обитаеши.

ЗдЂ бо лежит мудрЂйшій отец Епифаній,

Претолковник изящный священных писаній,

Философ и ієрей въ монасЂх честный,

Его же да вселит Господь и въ рай небесный,

За множайшіи его труды въ писаніях,

Тщанно-мудрословные въ претолкованіях

На память ему да будет

ВЂчно и не отбудет.









* * *

Паисій Лигаридій з Божеи ласки

Преосвященый митрополит Газски[й],

Богословіи учитель великій,

Греко-римскіи учивый языки,

Рожденный в Хіу, наученный в РимЂ,

Почтенный саном в ІєрусалимЂ,

Не хотЂл чести при западней части,

Избрал благую часть в Христовой страсти,

В Церкви восточной избрал странствовати,

В благочестіи росском жизнь кончати.

В Могилеанском Кієвских школ братствЂ

Пастир сей мудрый дался смертной паствЂ

В год спасеніа тисяча шесть сотній

Седмъдесят осмій почил в день суботній

Серпня двадцять четвертій як клас зрЂл пожатій

Погребен же єсть грудня в девятнадесятій.

Зриш єго образ, моли єму зрЂти

Лице ветхаго денми в горнем свЂти.











ПРИМІТКИ


Епітафії



Надгробок отцу Афанасію Филиповичу, ігумену Берестейському, в року 1648 зешлому. — Рукопис «Діаріуша» Афанасія Филиповича: ДІМ, Синодальна збірка (№ 856, — Арк. 179). (Можливо, це автоепітафія.)

Публікації: Русская историческая библиотека, издаваемая Археографическою комиссиею: Т. 4: Памятники полемической литературы в Западной Руси. — Петербург, 1878. — Кн. 1. — С. 154 — 155; Коршунов А. Афанасий Филиппович: Жизнь и творчество. — Минск, 1965, — С. 178 — 179.

Подається за публікацією О. X. Коршунова.



Всечестному ієромонаху Ігнатію Оксеновичу Старушичу, ігумену монастира Видубицкого, которій преставися року 1651 октоврія 30 дня. — Рукописний аркуш, знайдений В. М. Перетцем. За припущенням В. М. Перетца, це уривок, кінець якогось переліку чи опису (списку). Судячи з почерку і паперу, його можна датувати 50-ми роками XVIII ст. Це аркуш писального паперу in f°, зверху частково зітлілий. Між записами, що стосуються історії київського Видубицького монастиря, тут вміщено епітафію Ігнатію Старушичу, заголовок якої зітлів і відвалився.

Публікація: Перетц В. H. К биографии о[тца] Игнатия Старушича, киевского проповедника половины XVII века. — Петроград, 1914 (Отдельный оттиск из Известий ОРЯС АН. — Т. 19 — 1914 — Кн. 1). — С. 5 — 6; див. також: Крекотень В. І. До історії української бароккової учительно-ораторської прози: Казання Ігнатія Оксеновича Старушича на погребі князя Ілії Святополк-Четверте[и]нського // Українське літературне барокко. — К., 1987. — С. 247.

Подається за публікацією В. М. Перетца.



«Проходяй, человЂче! ЗдЂ став, да взираеши...». — Епітафія Єпіфанію Славинецькому (? — 1676). Напис над його могилою в московському Чудовому монастирі.

Публікація: Аскоченський В. Киев c древнейшим его училищем Академиею. — К., 1856, — Ч. 1. — С. 161, 340.

Подається за публікацією В. Аскоченського.



«Паисій Лигаридій з Божеи ласки...». — Епітафія Паісію Лігариду (1610 — 1678), похованому в Києво-Братському монастирі. Порожня сторінка (арк. 95, звор. другої пагінації) рукопису антикатолицького полемічного трактату Товії Петрашка-Гуторовича «О достоинст†св. Петра и папов римских и о исхожденіи Духа Святаго» (ЦНБ, № 493 (307) с.).

Публікація: Петров Н. И. Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве — М., 1904. — Выпуск 3: Библиотека Киево-Софийского собора. — С. 210 — 211.

Подається за рукописом.














Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.