[Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1988. — Т. 1: А-Г. — С. 225-238.]

Попередня     Головна     Наступна





БОТЕВ Христо [25.XII 1848 (6.I 1849), Калофер — 20.V (1.VI) 1876] — болг. революц. діяч, поет і публіцист. Нац. герой болг. народу. З 1863 жив в Одесі. 1863 — 65 навчався в гімназії, 1866 учителював у болг. селі Задунаївка (тепер у складі Арцизького р-ну Одес. обл.), підтримував зв’язки з революц. колами Росії. У 1867 повернувся на батьківщину, але через переслідування тур. властей виїхав до Румунії, де розгорнув революц. діяльність. Співробітничав у болг. емігр. пресі, видавав газети «Дума на българските емигранти» («Слово болгарських емігрантів»), пізніше — газ. «Знаме». Брав участь у підготовці антитур. Квітневого повстання 1876. Загинув у бою на горі Вол у місцевості Йолковиця. Світогляд Б. формувався під впливом сусп. та естетич. ідей рос. революц. демократів; велику роль у становленні його поглядів відіграло знайомство з працями К. Маркса і Ф. Енгельса, хоча на розумінні ним соціального прогресу позначились також ідеї утопіч. соціалізму. В поетичній спадщині Б. — 20 ліричних, епіч. та сатир. творів, худож. образністю близьких до фольклору. Перший вірш «До моєї матері» Б. написав в Одесі. Ранні поезії («До мого брата», «Втікачка», «Елегія», «На прощання» та ін.) створ. в елегійній тональності, присвячені рідним і близьким, що страждають у тур. неволі. У пізніших творах («Боротьба», «Моя молитва», «Наступає темна хмара») помітно увиразнюються громадян. мотиви, звучить думка про необхідність активної боротьби за визволення батьківщини. Романтикою гайдуччини овіяні поезії «Хаджі Димитр», «На смерть Васила Левського». Сатир. твори спрямовані проти гнобителів, церковників, псевдопатріотич. діяльності лібералів («Патріот», «Юріїв день», «У корчмі»). Б. переклав істор. драму М. Костомарова «Кремуцій Корд». 1976 у НРБ встановлено Міжнар. премію ім. Христо Ботева за досягнення в галузі патріотичної поезії. Укр. мовою твори Б. вперше переклав П. Грабовський (вірші «До моєї першої коханої», «Хаджі Димитр», «Молитва» — у зб. «З чужого поля», Львів, 1896). Окремими виданнями поезії Б. укр. мовою виходять починаючи з 1934. Серед перекладачів — В. Сосюра, П. Тичина, Д. Павличко, Д. Білоус та ін. Про творчість Б. писали П. Тичина, М. Рильський, О. Корнійчук, Д. Павличко, Р. Лубківський та ін. Образ Б. змальовано в драм. поемі Л. Дмитерка «Зоря на обрії».

Тв.: Укр. перекл. — Поезії. К., 1949; Вибране. К., 1954; Поезії. К., 1977; [Вірші]. В кн.: Передчуття. К., 1979; [Вірші]. В кн.: Білоус Д. Вибране. К., 1980; [Вірші]. В кн.: Гущак І. Червоні крила світанків. Львів, 1980; Рос. перекл. — Избранное, М., 1976.

Літ.: Унджиев И., Унджиева Ц. Христо Ботев. М., 1976; Поглубко К. Христо Ботев и Россия. Кишинев, 1976; Лихачева Л. П. Христо Ботев. Биобиблиографический указатель. М., 1960.

О. В. Шпильова.


БОТТО (Botto) Ян (27.I 1829, с. Вишній Скальник, Словаччина — 28.IV 1881, м. Банська Бистриця) — словац. поет. У 1851 здобув вищу тех. освіту у Пешті (Угорщина). Творчість Б. розвивалась у руслі романтизму. Поеми «Лицар світла», «Легенда Магінграда», «Думка Святобоя» (1861), балади «Жовта лілея» (1860), «Маргіта» (1879), написані на істор. та фольклор. сюжети, присвячені нац.-визвольній боротьбі словац. народу. В поемі «Смерть Яношика» (вид. 1862) виражені настрої покоління, що пережило поразку революції 1848, не зрадивши її визвольних ідеалів. Тут використано укр. нар. перекази. У вірші «Відгомін української думи» (1863) виявилась обізнаність Б. з укр. нар. поезією. Укр. мовою окремі твори Б. переклали Л. Первомайський, Д. Паламарчук, І. Вирган, Р. Лубківський, І. Мацинський. У ЧССР в укр. перекладі вийшла зб. віршів Б. «Досвітні ватри» (Братіслава — Пряшів, 1981).

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Словацька поезія. К., 1964; [Вірші]. В кн.: Слов’янська ліра. К., 1983.

Г. М. Сиваченко.


БОХЕНСЬКА Євгенія Іванівна (псевд. і крипт. — Евг. Бох., Е. Б., Евгенія, М-а, Марта та ін.; 3.I 1867, с. Красносільці, тепер Збаразького р-ну Терноп. обл. — 30.Х 1944, с. Голешів, тепер Жидачівського р-ну Львів. обл.) — укр. письменниця. Навчалася в Терноп. учител. семінарії. Працювала вчителькою. На формування літ.-естетич. поглядів Б. великий вплив мали пісенний фольклор і творчість І. Франка, з яким вона активно спілкувалась з серед. 80-х pp. Друкуватися почала 1884. За фольклор. мотивами створені вірші «Літа мої молоденькі», «Пусти мене, мамцю» (обидва в журн. «Зоря», 1884), «Дівчина і рутка» (журн. «Дзвінок», 1893). У прозі Б. переважають реалістичні психол. етюди з життя селян («Запомога», 1903), учнівської молоді (цикл «Зі споминів семінаристки», 1906), інтелігенції («Тихі драми: І. Лист; II. По дорозі», 1900), дітей-сиріт («Мариня», 1890) та ін. У новелі «Лист» автор радить знедоленим іти за гаслом робітників «Пролетарі усіх країн, єднайтеся!» («Літературно-науковий вістник», 1900). Опублікувала «Спомини про Корнила Устияновича» («Світ», 1918). Збирала й друкувала місцевий фольклор. Залишилися неопублікованими прозові сатиричні мініатюри, спрямовані проти австр. мілітаризму в роки 1-ї світової війни та проти клерикалізму («Горі імієм сердца!», «З воєнних відгомонів. З поля битви», «Полонені», «Папа римський», усі — 1914). Рукописи зберігаються у Львів. наук. б-ці ім. В. Стефаника АН УРСР.

Г. В. Дем’ян.


БОЦІЄВ Борис Тимофійович [справж. ім’я і по батькові — Барон Татарійович; 13 (26).IX 1901, с. Боцітикау, тепер с. Тіб Пн.-Осет. АРСР — 20.VII 1944, Орджонікідзе] — осет. рад. письменник, один із зачинателів осет. рад. л-ри. Член КПРС з 1926. Закінчив 1930 Комуністич. ун-т трудящих Сходу (Москва). В романі «Розбиті ланцюги» (1935) відтворив життя горців часів імперіалістичної і громадян. воєн. У поетич. збірках «Хвилі боротьби» (1932), «Море» (1936), «Радість Жовтня» (1937), «Вірші і поеми» (1941) та ін. зіставляє сумне минуле осетин з їхнім сьогоденням, славить Жовтневу революцію. Деякі вірші Б. стали піснями. Співавтор п’єс «До життя», «Алдар і Зондабі» (обидві — 1938). Опублікував статті «Великий Кобзар» та «Іван Франко».

Тв.: Рос. перекл. — ІВірші]. В кн.: Антология осетинской поэзии. Орджоникидзе, 1984.

І. А. Луценко.


БОЦУ Павло Петрович (14.VI 1933, с. Чемачур, тепер Приозерне Кілійського р-ну Одес. обл. — 17.II 1987, Кишинів) — молд. рад. поет. Член КПРС з 1961. Закінчив 1956 Кишинів. пед. ін-т. Збірки «Земля батьків» (1959), «Віра» (1963), «Материки» (1966), «Зодіак» (1971), «Вогнища» (1975), «Годинник» (1978), «Обітниця» (1981), «Рубікон» (1984), «Дієслово в неминулому часі» (1985) та ін. відзначаються лірико-філос. роздумами над смислом життя, тісно пов’язані з сучасністю. Автор творів для дітей, критичних та публіцистич. статей. Переклав ряд творів В. Маяковського, Е. Межелайтіса, Б. Олійника. Укр. мовою окремі твори Б. переклали Д. Павличко, І. Драч, А. М’ястківський.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Молдавська радянська поезія. К., 1975; Криниці ростуть углибину. В кн.: Молдавське радянське оповідання. К., 1980; Рос. перекл. — Материки. М., 1967; День и ночь. М., 1971; Пороги. М., 1977; Часы. М., 1983.

С. В. Семчинський.


БОЦЯНОВСЬКИЙ Володимир Теофілович [15 (27).VI 1869, с. Скоморохи, тепер Житом. р-ну Житом. обл. — 16.VII 1943, Москва] — рос. та укр. рад. літературознавець і письменник. Закінчив 1893 Петерб. ун-т. Був співробітником газ. «Волинь». Виступав з критико-біогр. нарисами і статтями про рос. письменників, історико-літ. розвідками. У кн. «Російська сатира першої російської революції 1905 — 06 pp.» (1925, у співавт.) є відомості про укр. сатиричні та гумористичні журнали й російськомовні часописи, що виходили на Україні. Популяризував укр. л-ру і мист-во, досліджував укр.-рос. літ. зв’язки («Нариси з історії українського театру», у співавт.; стаття про М. Заньковецьку, 1908; «Т. Шевченко і український театр», 1911; «М. Коцюбинський і Л. Толстой», 1931; «Шевченко-скульптор», 1939). У 1939 опубл. повість про Т. Шевченка «Петербурзькі зустрічі», що разом з ін. його публікаціями 1938 — 41 мала увійти до широкого біогр. полотна «Тарасові університети» (рукопис загинув під час ленінгр. блокади). Переклав рос. мовою гуморески Остапа Вишні та українською — «Ревізор» М. Гоголя. Видав книжку перекладів укр. гумористів «Український гумор» (1927).

Тв.: Петербургские встречи. В кн.: Зощенко М., Боцяновский В., Евстафьев П. Тарас Шевченко. Л., 1939.

І. Д. Бажинов.


БОЧАРОВ Анатолій Георгійович (29.XI 1922, Тула) — рос. рад. літературознавець, критик, доктор філол. наук. Член КПРС з 1944. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1950 Моск. ун-т, професор цього ун-ту з 1973. Досліджує сучас. літ. процес, л-ру про Велику Вітчизн. війну, специфіку багатонац. рад. прози, в т. ч. української («Людина і війна. Ідеї соціалістичного гуманізму в повоєнній прозі про війну», 1975, «Нескінченність пошуку. Художні шукання сучасної радянської прози», 1982, та ін.). В полі зору Б. — творчість О. Гончара, М. Стельмаха, Григорія Тютюнника, П. Загребельного, Л. Первомайського, С. Голованівського та ін., яку розглядає у зв’язку з розвитком усієї рад. літератури.

Тв.: Гуманизм современной советской литературы. М., 1973; Литературно-художественная критика. М., 1982 [у співавт.]; Экзаменует жизнь. М., 1985; Чем жива литература. Современность и литературный процесс. М., 1986.

В. С. Брюховецький.


БОШ (Bosch) Артур Маріан (24.X 1884, Чернівці — 26.XII 1953, Штутгарт) — нім. поет, перекладач. Навчався в Чернів. ун-ті. Вчителював у Чернівцях. Виступав з ліричними віршами переважно в чернів. газетах і календарях, що виходили нім. мовою. В 1914 в журн. «Ukrainische Rundschau» («Український огляд», № 3 — 4; того ж року вийшов у Відні окремим збірником під назвою «Тарас Шевченко — найбільший поет України») опублікував дев’ять перекладів творів Т. Шевченка, серед них — «Заповіт», «Іван Підкова», «Лілея», «Якби ви знали, паничі», «Хустина» (деякі з перекладів включено до зб. «Тарас Шевченко. Вибрані вірші», що вийшла 1939 у Києві нім. мовою).

Літ.: Погребенник Я. М. Поезії Т. Шевченка в німецькомовних перекладах О. Поповича і А. Боша. «Теория и практика перевода», 1984, в. 11.

Я. М. Погребенник.


БОШ (Bosch) Хуан (30.VI 1909, Ла-Вега) — домініканський письменник, публіцист, політ. діяч. Один із засновників (1939) Домінік. революц. партії. Був президентом Домінік. Республіки (1963). Автор роману «Шахрайка» (1936), збірок оповідань «Головний шлях» (1933), «Оповідання, написані у вигнанні» (1962) — про життя і побут домінік. селянства. В кн. «Від Христофора Колумба до Фіделя Кастро. Кариби, імперський кордон» (1970) піддав критиці завойовницьку політику США. Антиімперіалістич. боротьбі присвячена кн. «Демократія і національне визволення» (1983). Укр. мовою оповідання «Луїс П’є» Б. переклав С. Борщевський («Всесвіт», 1976, № 2).

О. К. Дубина.


БОЯН — давньорус. співець-дружинник 2-ї пол. 11 — поч. 12 ст., уславлений у «Слові о полку Ігоревім». Ім’я Б. виявлено також в одному з написів у Софійському соборі в Києві. Автор «Слова» називає Б. «віщим співцем», «внуком Велеса» (давньорус. бога поезії, покровителя поетів), «соловієм давнього часу, який летить тропою Трояна», тобто шляхом пророчого, божественного натхнення. Зі «Слова» відома тематика творів Б.: він оспівував князів — «старого Ярослава» (Мудрого, 978 — 1054), «хороброго Мстислава» (помер 1036) — брата Ярослава Мудрого, князя черніг. і тмутараканського, «красного Романа Святославича» (убитий половцями в 1079) — князя тмутараканського, а також подвиги руських воїнів. Для автора «Слова» Б. був незаперечним авторитетом, у «Слові» є кілька цитат з його творів. Ім’я Б. стало прозивним. Образ Б. відтворено в худож. л-рі і мистецтві (О. Пушкін, М. Херасков, К. Рилєєв, М. Язиков, І. Франко, М. Рильський, В. Васнецов та ін.).

Літ.: Франко І. Історія української літератури. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 40. К., 1983; Шляхов Н. Боян. «Известия по русскому языку и словесности АН СССР», 1928, т. 1, кн. 2; Рыбаков Б. А. Русские летописцы и автор «Слова о полку Игореве». М., 1972; Лихачев Д. В защиту «Слова о полку Игореве». «Вопросы литературы», 1984, № 12.

В. В. Лисиця.


«БОЯН» — літ.-наукова газета, орган «москвофілів». Виходила у Львові 1867 щотижня з 1 квітня по 14 грудня. Редагував В. Стебельський, потім Л. Михалевич. Друкувалася «язичіем». Орієнтувалася на офіц. ідеологію царської Росії, виступала проти розвитку укр. мови й л-ри. За окремими винятками (твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Костомарова, М. Максимовича), у «Б.» друкувалися твори реакц. рос. письменників та істориків, малохудож. белетристика й поезія. Вміщено біогр. матеріали про слов’ян. учених — учасників Моск. етногр. виставки 1867.

М. А. Вальо.


БРАГА (Braga) Теофілу (24.II 1843, м. Пунта Делгада, Азорські о-ви — 28.I 1924, Лісабон) — португ. поет, учений, держ. діяч. Один з організаторів респ. руху. Після революції 1910 в Португалії, що повалила монархію, очолював респ. тимчасовий уряд (1910 — 11), 1915 — президент республіки. Автор епопеї «Видіння часів» (1864, дод. вид. 1894 — 95, т. 1 — 4), в якій подано етапи розвитку давніх цивілізацій. Тут виявилися позитивістсько-ідеалістичні філос. погляди Б. Серед багатьох його досліджень з історії португ. культури основною є багатотомна «Історія португальської літератури» (1870 — 1901, т. 1 — 24). Написав ряд праць з історії, філософії, права, педагогіки.

В. С. Харитонов.


БРАГАЛЯ (Bragalja) Чіро (pp. н. і см. невід.) — хорв. літературознавець, публіцист, перекладач 19 ст. Володів кількома європ. мовами. У 1883 в Мілані в його прозовому перекладі італ. мовою опубл. трагедію О. С. Пушкіна «Борис Годунов», 1886 в босн. журн. «Zora» («Світання», № 2; додаток) — ст. «Т. Г. Шевченко», в якій Б. подав біогр. відомості про поета і проаналізував його творчість. До тексту статті Б. включив свій прозовий переклад хорв. мовою Шевченкового вірша «Нащо мені чорні брови» та уривок з поеми «Марина», переказав зміст поеми «Гамалія». Статтю згодом передрукував хорв. журн. «Iskra» («Іскра», 1894, № 9).

В. Г. Гримич.


БРАГІНЕЦЬ Андрій Степанович [30.XI (13.XII) 1903, с. Малі Канівці, тепер Чорнобаївського р-ну Черкас. обл. — 27.IV 1963, Львів] — укр. рад. філософ, доктор філос. наук з 1961. Член КПРС з 1926. Закінчив 1934 Харків. ун-т. Учасник Вел. Вітчизн. війни. З 1939 працював зав. кафедрою філософії Львів. ун-ту. Автор праць з історії філософії, дослідник сусп.-політ. поглядів І. Франка, М. Драгоманова та ін.

Тв.: Філософські і суспільно-політичні погляди Івана Франка. Львів, 1956; Іван Франко — видатний атеїст-просвітитель. Львів, 1956.

О. Г. Олексюк.


БРАЗІЛЬСЬКА ЛІТЕРАТУРА — л-ра бразільського народу; розвивається португ. мовою. У браз. культурі переплелися фольклор. традиції трьох етнічних груп: португ., індіанської і негритянської. Перші літ. пам’ятки належать до колоніального періоду (16 — 17 ст.). Це переважно листи ченців-єзуїтів, істор. хроніки тощо. У 16 ст. мовами португ. і тупі виникає театр (твори М. да Нобреги, ауто Ж. ді Аншієти). З 17 ст. Б. л. розвивається в руслі португ. барокко (поема «Прозопопейя», 1601, Б. Тейшейри Пінту; проза А. Вієйри). Помітним явищем стали сатир. вірші Г. ді Матуса Герри, в яких відбилися гострі суперечності колоніального суспільства. На поч. 18 ст. в поезії виступає М. Ботелью ді Олівейра (зб. «Музика Парнасу», 1705), в прозі — С. да Роша Піта («Історія Португальської Америки», 1730). З 2-ї пол. 18 ст. розвиток поезії визначають класицизм, Просвітительство, аркадійська естетика (на зразок італ. Аркади). Виникає «мінаська школа» поетів-класицистів, зв’язаних з визвольно-респ. рухом, т. з. інконфіденсією (за участь в антипортуг. змові 1784 вони були жорстоко репресовані). Своїм завданням «мінаська школа» вважала створення л-ри, яка б виражала потреби країни. В дусі просвітит. реалізму написана поема «Віла-Ріка» К. М. да Кости (1773), вірші і сатирична поема «Чілійські листи» Т. А. Гонзаги (1783 — 86). Поетичним маніфестом рококо є поема «Глаура» М. І. да Сілви Алваренги (1799). Д. Калдас Барбоза у творах (зб. «Віола Лерено», 1798) наслідував зразки нар. поезії. Творчістю цих поетів завершується колоніальний період Б. л. В становленні нац. л-ри значну роль відіграли епічні поеми Ж. Б. да Гами «Уругвай» (1769, у якій вперше з’явився новий герой — індіанець) та Ж ді Санта-Ріти Дурана «Карамуру» (1781). Піднесенню браз. л-ри сприяло здобуття країною 1822 нац. незалежності. В 30 — 70-х pp. 19 ст. в л-рі панує романтизм (поезія Д. Ж Гонсалвіса ді Магальяїнса). Значного поширення набуває індіанізм (поезія А. Гонсалвіса Діаса, Ж. М. ді Аленкара), на зміну якому згодом прийшов т. з. сертанізм — поетизація патріархального селян. життя в браз. степах-сертанах (романи «Іносенсія» А. ді Ескраньйола Тауная, 1872; «Шукач діамантів» Б. Гімарайнса, 1872, та ін.). Гострі суперечності, які виникли в серед. 19 ст. у браз. бурж. суспільстві, знайшли відображення у поезії М. А. Алваріса ді Азеведу, К. Ж. ді Абреу, Л. Н. Фагундіса Варели. Їхні твори пройняті мотивами песимізму й безнадії. Боротьба передових сил суспільства за скасування рабства сповнює вірші А. ді Кастру Алвіса високим громадян. пафосом, яскраво вираженими революц.-демократичними ідеалами. Вони стали найвищим досягненням браз. революц. романтизму. Побутописне крило романтизму представлено романами Ж. М. ді Маседу («Смаглявка», 1844), комедіями Л. К. Мартінса Пени («Заручини», 1853, та ін.), романами М. А. ді Алмейди («Спогади сержанта поліції», 1854 — 55), пов’язаними з традиціями європ. крутійського роману. Поезія кін. 19 ст. зазнала помітного впливу франц. л-ри. Парнаська школа (О. Білак, А. ді Олівейра, Р. Коррея) змінилась символістською (Ж. ді Крус-і-Соза, А. ді Гімарайнс, А. дус Анжус). Символізм відбився в романах Ж. П. ді Граси Араньї. Творчість Е. Золя сприяла розвиткові натуралізму: романи Е. Інглеса ді Сози («Полковник Санграду», 1877; «Місіонер», 1888), Ж. С. Рібейру («Тіло», 1888). Кращі соціальні романи Алуїзіу Азеведу («Нетрі», 1890) поклали початок реалістич. методу в Б. л. Драматургія представлена комедіями на тогочасні теми Ж. Франси Жуніора та п’єсами А. ді Азеведу. Зачинателем крит. реалізму був Ж. М. Машаду ді Асіс, який вніс у Б. л. психологізм (романи «Посмертні нотатки Браса Кубаса», 1881; «Кінкас Борба», 1891; «Дон Касмурру», 1899). На межі 19 і 20 ст. з’являються твори «регіоналістів». Значна подія в л-рі — роман Е. да Куньї «Сертани» (1902), після виходу якого осн. темою Б. л. стає драматична боротьба селян із стихією природи (романи «Зелене пекло» А. Ранжела, 1908; «Живі руїни» А. Майї, 1910, та ін.). Проти прикрашання у зображенні селян, життя спрямовані оповідання Ж. Б. Монтейру Лобату. Поєднання соціальної критики, сатири і гротеску з глибоким психологізмом характеризує романи А. Е. ді Ліми Баррету («Клара дус Анжус», 1923 — 24) про простий люд, трударів міста. На поч. 20-х pp. 20 ст. виступили поети-авангардисти М. Р. ді Андраді, Ж. О. ді Андраді, в пошуках нац. стилю зверталися до фольклору поети М. Бандейра, Р. Бопп та ін. З 30-х pp. 20 ст. в умовах піднесення демокр. руху формувалася прогрес. л-ра. Центр. місце у творах прогрес. письменників посідають соціальні проблеми, зокрема життя трудящих Пн. Сходу — найвідсталішого району країни. Вершиною браз. реалізму стає т. з. північно-східний роман («Багасейра» Ж. Амеріку ді Алмейди, 1928; «П’ятнадцятий» Р. ді Кейрос, 1930; «Біженці» А. Фонтіса, 1933; «Мертвий вогонь» Ж. Лінса ду Регу, 1943; дилогія «Безкраї землі» та «Сан-Жоржі дус Ільєус» Ж. Амаду, 1943 — 44). Творчість письменника-комуніста Ж. Амаду відіграла значну роль у становленні соціалістич. реалізму в латиноамер. л-рі. Важливі соціальні проблеми порушували в своїх романах Е. Верісіму (істор. дилогія «Час і вітер», 1949 — 62), С. Мартінс («Нова дорога», 1954), А. Каладу («Вознесіння Салвіану», 1954; «Кваруп», 1967), Ж. Гімарайнс Роза («Великий сертан: дороги», 1956), Д. Журандір («Вовча земля», 1976). Помітне місце в л-рі 70-х pp. займають романи «П’ятикрилий птах» Д. Тревезіна (1974) — про трагедію самотності людини в сучас. браз. суспільстві, «Венсенавалу та інші» Ж. Убалду Рібейру (1974), в якому критично змальовуються правлячі кола країни, «Віз успіху» О. ді Камаргу (1974), присвячений проблемам негр. населення. Роман «Плід вашого лона» Е. Саліса (1976) — сатира на технократію. Роман «Паперова голова» П. Франсіса (1977) спрямований проти іноз. втручання в життя країни. Критичне ставлення до бурж. дійсності, заперечення святенництва, утвердження вищих гуманістич. цінностей, права жінки на самоствердження характерні для романів Ж. Амаду «Крамниця див» (1969), «Тереза Батіста прагне жити спокійно» (1972), «Тьєта з Агресті» (1977) та ін. Побут і психологія «маленької людини» — у центрі оповідань А. Машаду, М. ді Алкантара Машаду, М. Кампуша, М. Ребелу, К. М. де Жезуса, Г. Рамуса та ін. Серед визначних сучас. поетів — К. Д. ді Андраді, Ж. К. ді Мелу Нету. У творах драматургів Г. Фігейреду, Н. Родрігіса, Ж. Камаргу та ін. порушуються філос. проблеми сучасності, широко використовуються алегорія і гротеск.

У зв’язку з трудовою еміграцією до Бразілії бідного укр. селянства в кін. 19 ст. браз. тема входить в укр. л-ру. У 1905 І. Франко створив цикл віршів «До Бразілії», присвячений селянам-емігрантам. Тема поневіряння укр. переселенців у Бразілії порушена в повістях Т. Бордуляка «Іван Бразілієць» (1899) та А. Чайковського «Бразільський гаразд» (1899). У 1902 виникла перша укр. громад. орг-ція — т-во «Просвіта» в м. Курітібі, яке 1907 почало випускати газ. «Зоря». У 1912 — 13 видавалась укр. мовою газ. «Праця». У 1936 видавництво «Парана» у Курітібі видало португ. мовою книжку С. Каленця «Тарас Шевченко, його життя і твори», в якій вміщено передмову і 19 віршів укр. поета. У 1959 в Ріо-де-Жанейро вийшли «Антологія української літератури», а також антологія «Українські оповідання», представлена творами М. Черемшини, В. Стефаника, М. Коцюбинського, Ю. Яновського та ін. (обидві — з передмовою А. М. Муріци). До 150-річчя з дня народження Т. Шевченка у браз. тижневику «Novos rumos» («Нові шляхи», 13 — 19.III 1964) опубліковано ст. «Тарас Шевченко». Багато творів укр. письменників переклала португ. мовою письменниця і перекладачка В. Вовк. У 1966 вийшов збірник «Соняшник», куди увійшли її переклади творів Д. Павличка, Б. Олійника, І. Драча, Л. Костенко, В.Симоненка, В. Коротича, М. Вінграновського, С. Йовенко, Р. Братуня, В. Підпалого, Р. Лубківського, В. Коржа, Є. Гуцала, В. Коломійця та ін. Їй належать також переклади укр. мовою творів браз. письменників. На Україні опубл. твори Ж. Гімарайнса Рози, Г. Фігейреду, М. Кампуша, К. М. де Жезуса, Ж. Клімаку Безерра та ін. — у збірках «Країна Рад — надія наша» (К., 1978), «Латиноамериканська повість» (К., 1978), «Слово, народжене в борні. Поезія та проза молодих латиноамериканських письменників» (К., 1984), в періодичній пресі. Окремими книгами виходили твори Ж Амаду, Г. Рамуса та ін. П’єси браз. драматургів Г. Фігейреду («Лисиця і виноград», «Дон Хуан», «Бог переночував у цьому домі»), М. К. Машаду («Плуфт, або Маленький привид», «Викрадення цибулин») ішли в театрах Києва, Луцька, Житомира, Миколаєва, Запоріжжя, ін. міст України. Укр. мовою твори браз. письменників перекладали М. Литвинець, А. Перепадя, Ю. Покальчук, М. Мірошниченко, О. Буценко та ін.

Літ.: Тертерян И. А. Бразильский роман XX века. М., 1965; Покальчук Ю. Сучасна латиноамериканська проза. К., 1978; История литератур Латинской Америки. От древнейших времен до начала Войны за независимость. М., 1985.

Ю. В. Покальчук.


БРАЗОВ (справж. прізв. — Безобразов) Леонід Петрович [27.Х (9.XI) 1916, с. Велике Ладижине, тепер Полтав. р-ну Полтав. обл.] — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1943. Закінчив 1939 Полтав. учительський ін-т. Учасник Великої Вітчизн. війни. Автор повістей «Перший гарт» (1964), «Вікна навстіж» (1966), «Кара» (1970), «Недописані сторінки» (1972), романів «Коли погасла блискавиця» (1976), «Живим не байдуже» (1978) та ін., в яких відобразив героїзм рад. людей в роки Великої Вітчизн. війни, повоєнне життя. Нашим сучасникам присвячено роман «Так далеко, так близько» (1981), збірку повістей «Зостатися самим собою» (1985) та ін.

Тв.: Такий довгий шлях. К., 1984.

Є. М. Волошко.


БРАЙАНТ (Bryant) Луїза (1890 — 1936, Париж) — амер. письменниця, журналістка. Навчалася в ун-тах штатів Невада й Орегон. У 1917 разом з чоловіком Дж. Рідом приїхала до Росії, де стала свідком подій Великої Жовтн. соціалістич. революції, враження від якої відбито у кн. «Шість червоних місяців у Росії» (1919). В 1919 — 20 опубл. ряд нарисів («Більшовики — майстри революції» та ін.). В 1920 — 21 вдруге приїздила до Росії, зустрічалася з В. 1. Леніним. У 1923 вийшла книга Б. «Дзеркала Москви» — серія портретів-спогадів про В. І. Леніна, М. І. Калініна, Ф. Е. Дзержинського, Г. В. Чичеріна та ін. діячів революції.

Тв.: Рос. перекл. — В первые годы (Фрагмент из книги «Зеркала Москвы»). В кн.: Ленин всегда с нами. М., 1969.

Т. М. Нефедова.


БРАНДЕС (Brandes) Георг (справж. — Моріс Коген; 4.II 1842, Копенгаген — 19.II 1927, там же) — дат. літературознавець, публіцист. Закінчив 1864 Копенгаг. ун-т. Автор першого в європ. науці порівняльно-істор. дослідження «Найголовніші течії в європейській літературі 19 ст.» (т. 1 — 6, 1872 — 90). Популяризував слов’ян. л-ри, був першим у Данії дослідником життя і творчості Т. Шевченка. У 1887 відвідав Росію. В кн. «Росія. Спостереження й роздуми. Літературні враження» (1888) вміщено нариси з історії рос. л-ри, а також нарис про Т. Шевченка, в якому Б. високо оцінював народність і соціально-визвольну спрямованість його творів, назвав поему «Гайдамаки» великим істор. епосом. Враження Б. від подорожей до Варшави (1885 — 98) і Львова (1898) описано у серії нарисів та розвідці «Романтична література Польщі в XIX столітті» (1885 — 99), де йдеться, зокрема, про творчість поетів — представників «української школи» в польській літературі. Обстоював реалістичне мистецтво. Окремі статті Б. присвячені творчості М. Горького (1901), Д. Мережковського (1903), А. Чехова (1912). У публіцистич. збірках виступав проти війни, з критикою християнства, містицизму тощо.

Тв.: Укр. перекл. — Анатоль Франс. К., 1908; Рос. перекл. — Собрание сочинений, т. 1 — 20. СПБ, 1906 — 14.

Літ.: Франко І. Юрій Брандес. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 31. К., 1981; Миронов О. Шевченко в Данії. В кн.: Збірник праць двадцять шостої наукової шевченківської конференції. К., 1985.

В. JI. Смілянська.


БРАНДІС Євген Павлович [16 (29).IV 1916, Москва — 3.VIII 1985, Ленінград] — рос. рад. літературознавець і критик. Закінчив 1939 Ленінгр. ун-т. Вивчав та популяризував зарубіж. класичну і сучас. л-ру (статті про Ф. Рабле, Дж. Свіфта, Ч. Діккенса, Ф. Дюрренматта та ін.), досліджував наук.-фантастичну та дитячу і юнацьку л-ри. Йому належить кілька праць про Ж. Берна, про сучас. зарубіж. і рад. наук. фантастику («Через гори часу. Нарис творчості І. Єфремова», 1963; «Дзеркало тривог і сумнівів: про сучасний стан і шляхи розвитку англо-американської наукової фантастики», 1967, — обидві у співавт., та ін.). Значну увагу приділяв вивченню і популяризації творчості Марка Вовчка.

Тв.: Марко Вовчок. М., 1968; Сила молодая. Л., 1972; Укр. перекл. — Марко Вовчок. К., 1975.

Я. І. Чорна.


БРАНІСЛАВ (Branislav) Франтішек (19.IV 1900, с. Бероун — 24.IX 1968, Прага) — чес. поет. Закінчив 1926 Празький ун-т. Майстер пейзажної, інтимної та патріотичної лірики. Автор збірок «Біле коло» (1924), «Троянда вітрів» (1930), «На скрипці весни і осені» (1933), «Вічна країна» (1939), «Вечір біля криниці» (1955), «Вінок у траві» (1960), «Море» (1961), «Сонячний камінь» (вид. 1969). Писав також вірші для дітей. Перекладав болг. і швед, поетів. 1925 в Празі зустрічався з П. Тичиною, О. Досвітнім та В. Поліщуком. Укр. мовою ряд творів Б. переклали П. Тичина, Г. Кочур, О. Новицький.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Чеська поезія. К., 1964; [Вірші], В кн.: Тичина П. Зібрання творів, т. 6. К., 1985.

Г. П. Кочур.


БРАНТ (Brant) Себастьян (бл. 1458, Страсбург — 10.V 1521, там же) — нім. письменник-гуманіст, доктор права, проф. Базельського ун-ту. З 1500 — канцлер Страсбурга. Автор публіцистич. і поетич. творів, найвідоміший з яких — віршована сатир.-дидактична поема «Корабель дурнів» (1494; укр. перекл. Ф. Скляра). У ній Б., відобразивши побут і звичаї Німеччини 15 ст., висміяв різноманітні прояви людської глупоти, затаврував вади феод. суспільства. Пройнятий співчуттям до простих людей, твір викриває свавілля князів, жадність лихварів, облудність духівництва, культ грошей — «пана Пфенніга», що витісняє громад. і моральні ідеали. Поема мала великий успіх, ще за життя Б. витримала 13 видань (крім перекладів лат., англ., франц., голл. мовами).

Тв.: Укр. перекл. — Корабель дурнів. Вибрані сатири. К., 1980; Рос. перекл. — Корабль дураков. М., 1965.

М. О. Кудін.


БРАСЮК Гордій Іванович (1899 — 1941, Алма-Ата) — укр. рад. письменник. Нар. на Волині. Навчався у Житом. комерційному уч-щі та Київ. ін-ті нар. освіти. Був членом Київ. філії «Гарту», літ. орг-цій «Ланка» і «Марс». Друкувався з 1924. Автор збірок оповідань «В потоках» (1927), «Устинка» (1929), «Сни і дійсність» (1930), роману «Донна Анна» (1929). Останній піддавався критиці за дрібнотем’я і натуралістич. тенденції. З 1931 Б. від л-ри відійшов.

М. К. Наєнко.


БРАТАН Микола Іванович (1.I 1935, с. Семенівка, тепер Каховського р-ну Херсон. обл.) — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1961. Закінчив 1964 Одес. ун-т. З 1971 очолює Херсон. орг-цію СПУ. Автор поетич. збірок «Смаглява Таврія» (1961), «Веселку — людям» (1966), «Свято на Перекопі» (1970), «Правда хліба» (1973), «Від першої особи» (1977), «Я — Сиваш» (1978), «Портрет з дороги» (1984) та ін., повісті «Діждались весілля» (1976), роману «Бережина» (1981). Значна частина творів Б. — про рідну Таврію, її героїчне минуле, безсмертні подвиги рад. людей на фронтах громадян. та Великої Вітчизн. воєн, про трудові будні земляків-хліборобів. Лауреат премії ім. А. С. Малишка (1984).

Тв.: Степові люди. К., 1979; Озерниця. К., 1982; Добрина. Сімферополь, 1984; Поезії. К., 1986; Рос. перекл. — Небо над долиной. М., 1985.

А. І. Кацнельсон.


БРАТКОВСЬКИЙ Данило Богданович (30 — 40-і pp. 17 ст., Волинь — 26.XI 1702, Луцьк) — укр. поет і громад. діяч. Вів енергійну боротьбу проти польс. шляхти й катол. експансії на Правобережній Україні. Брав участь у повстанні С. Палія (1702) проти польс.-шляхетських загарбників. Автор відозви до православного населення Правобережжя — заклику до повстання. У 1702 Б. страчено шляхтою. Був близький до одного з Волинських культурних осередків. Писав польс. мовою з українізмами. У книзі віршів «Світ, розглянутий по частинах» (Краків, 1697) — видатній пам’ятці епіграматичної поезії — критикував сусп. лад Речі Посполитої, проголосив свою прихильність до бідних та покривджених. Героїч. постать Б. надихнула М. Старицького на створення трагедії «Остання ніч» (1899). Б. присвятили свої твори рад. письменники Д. Кулиняк (поема «Данило Братковський», 1985) і О. Богачук (повість «Блискавка серця», 1985).

Тв.: [Вірші]. В кн.: Антологія української поезії, т. 1. Українська дожовтнева поезія. К., 1984.

Літ.: Компан О. На поклик альбатросів. «Літературна Україна», 1986, 31 липня; Шевчук В. Діамант у попелі, В кн.: Отчий край. К., 1985.

В. О. Шевчук.


БРАТНИЙ (Bratny; справж. прізв. — Мулярчик) Роман (5.VIII 1921, Краків) — польс. письменник. Під час 2-ї світової війни — учасник Руху Опору, в’язень концтаборів. У 1950 закінчив Академію політ. наук у Варшаві. Власний досвід конспіративної боротьби, драм. історію Варшав. повстання 1944 відтворив у романі «Колумби. Рік народження 20» (т. 1 — 3, 1957). Теми війни й окупації, нелегкого пошуку героями свого місця в житті, становлення нової Польщі розкриває в повістях «Щасливі катовані» (1959), «Сніги пливуть» (1961), «Наука ходіння» (1965), «Життя ще раз» (1967), «Скільки є життя» (1971), «Долі» (1973), збірках оповідань «Прийшло, не минуло» (1967), «Завжди вчора» (1968) та ін. Актуальні проблеми сучасності з її морально-етичними конфліктами і психол. ускладненнями порушує в повістях «Троє по прямій лінії» (1970) і «Косіння пав» (1983), збірках оповідань «Прогулянка в зоопарк» (1961), «Шість перших осіб» (1972), «Згода на гнів» (1974). В центрі повісті «Рік у труні» (1983) — кризова ситуація в ПНР 1980 — 81. Автор книг репортажів, публіцистич. статей, спогадів.

Тв.: Рос. перекл. — Загонщик. В кн.: Современные польские повести. М., 1974.

В. П. Ведіна.


БРАТСТВА — громад.-політ. і освітні організації на Україні та в Білорусії в 16 — 18 ст. Виникали при православних церквах, проте більшість Б. приймала до свого складу лише світських людей. Боротьба частини Б. із засиллям духовенства в культур. та осв. сферах була одним з виявів Реформації на Україні. Найактивнішу діяльність, спрямовану, зокрема, проти нац.-реліг. гніту укр. народу, експансії католицизму, розгорнули міські Б. в кін. 16 — на поч. 17 ст. Значну роль у боротьбі проти примусового запровадження церк. унії відігравало Львів. Успенське (Ставропігійське) Б. Ідеологія цього Б. відображена в ряді творів антикатолицької полемічної літератури (зокрема, в «Пересторозі»), а також у публіцистичних виступах керівників братства Івана Красовського і Юрія Рогатинця. Наприкінці 16 — на поч. 17 ст. Б. виникли в Рогатині, Галичі, Перемишлі, Дрогобичі та ін. містах. Бл. 1615 було засн. Київське Б., 1617 — Луцьке Б. В 2-й пол. 17 — на поч. 18 ст. Б. діяли в більшості міст і в деяких селах Галичини, Волині, в багатьох містах Наддніпрянщини. Вони мали свої статути, відкривали школи. У провідних братських школах вивчали церковнослов’ян. і грец. мови, граматику, риторику, поетику, деякі з них були осередками шкільного театру. Братські школи великих міст сприяли організації шкіл у менших містах і в селах. У Львів. братській школі працювали визначні письменники і вчені Арсеній Еласонський (перший її ректор), Стефан Зизаній, Лаврентій Зизаній, Іов Борецький, у Київ. — Іов Борецький, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович. На базі Київ. братської школи 1632 було створено Києво-Могилянську колегію (згодом — Київська академія). Львів. Б. заснувало друкарню, в якій були видані грец. і слов’ян. мовами граматика «Адельфотес», вірші Памва Беринди, драм. твори Андрія Скольського, Іоаникія Волковича, Михайла Козачинського. У літургіч. виданнях друкарні вміщувалися світські за змістом геральдичні вірші, а також передмови й післямови. При друкарні була книгарня. Ряд братств мали б-ки. У 18 ст. діяльність Б. поступово почала обмежуватися побутово-обрядовими справами.

Літ.: Ісаевич Я. Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI — XVIII ст. К., 1966; Першодрукар Іван Федоров та його послідовники на Україні (XVI — перша половина XVIII ст.). Збірник документів. К., 1975.

Я. Д. Ісаевич.


БРАТУНЬ Ростислав Андрійович (7.I 1927, м. Любомль, тепер Волин. обл.) — укр. рад. поет. Член КПРС з 1954. Закінчив 1950 Львів. ун-т. У 1965 — 66 був гол. ред. журн. «Жовтень». У 1966 — 80 очолював Львів. орг-цію СПУ. Автор збірок «Вересень» (1949), «Світанки» (1950), «Пісня про волю» (1953), «Вогонь» (1956), «Я — син України» (1958) та ін. Провідні мотиви поезії Б. — соціалістичні перетворення в зх. областях України, утвердження почуття інтернаціоналізму, боротьба за мир. У збірках «Цвіт жоржини» (1960), «Канадська книга» (1963) та ін. змалював долю укр. еміграції. Значну частину віршів Б. становить інтимна лірика. Численні вірші, поеми, публіцистика збірок «Крапка без „і“» (1959), «Людина розправляє крила» (1961), «Слово гніву» (1978), «Двобій» (1985) спрямовані проти імперіалістич. реакції. Очевидні здобутки Б. в урізноманітненні жанрових форм поеми, збагаченні її філос. змістом, зокрема вирізняється умовно-асоціативна, з своєрідним розв’язанням проблем часу поема «Зачарований трамвай». Автор лібретто опери «Назустріч сонцю» (1956; 2-а ред. — «Заграва», 1959, композитор А. Кос-Анатольський). Ряд віршів Б. покладено на музику композиторами Є. Козаком, В. Івасюком, М. Скориком та ін. Твори Б. перекладено багатьма мовами народів СРСР, а також польс., болг., португ., англ. мовами.

Тв.: Твори, т. 1 — 2. К.і 1979; Батьківський заповіт. К., 1981; Рос. перекл. — Магнетизм века. М., 1977.

Літ.: Коротич В. Поет возз’єднання. В кн.: Братунь Р. Твори, т. 1. К., 1979; Рудницький М. Поет звітує. «Жовтень», 1959, № 12.

В. В. Громова.


БРАУН Микола Леопольдович [2 (15).I 1902, с. Парахіно, тепер Арсеньєвського р-ну Тул. обл. — 12.II 1975, Ленінград] — рос. рад. поет, перекладач, Закінчив 1929 Ленінгр. пед. ін-т. Учасник Великої Вітчизн. війни. Вірші Б. (збірки «Вилазка в майбутнє», 1931; «Долини моєї Батьківщини», 1947; «Земля в цвіту», 1955; «Віхи часу», 1971; «Тільки про життя», 1972; «До вершин віку», 1975, та ін.) пройняті любов’ю до Батьківщини, звеличують героїчні сторінки її історії. Перекладав твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, Л. Первомайського та ін. Автор віршів «Моїй Україні», «Українська мова», «Тут жив Шевченко», «Шевченко» та ін. Окремі твори Б. переклали В. Бровченко, З. Гончарук, В. Юхимович та ін.

Тв.: Избранное, т. 1 — 2. Л., 1972; На невских берегах. Л., 1986; Укр. перекл. — З вершин віку. К., 1983.

Літ.: Вышеславский Л. На вершине века. «Радуга», 1977, № 2; Филиппов Г. В. Николай Браун. Л., 1981; Жур П. Мастер. «Звезда», 1981, № 5.

Ф. К. Сарана.


БРАУНІНГ (Browning; Барретт-Браунінг) Елізабет (6.III 1806, м. Дарем — 30.VI 1861, Флоренція) — англ. поетеса. Перший твір — поема «Марафонська битва» (1820). До зб. «Вірші» (т. 1 — 2, 1844) увійшов вірш «Плач дітей» (1843), спрямований проти визиску дитячої праці на капіталістич. фабриках. Рос. мовою його перекладали Д. Минаєв, П. Вейнберг, В. Костомаров, Т. Щепкіна-Куперник та ін. Переспів вірша зробив М. Некрасов. Укр. мовою в перекладі П. Грабовського вірш був опубл. у журн. «Зоря» (1897, № 14). З 1846 Б. жила в Італії. У збірках «Вікна будинку Гвіді» (1851) та «Вірші до конгресу» (1860) відображено події нац.-визвольної боротьби італ. народу. У романі «Аврора Лі» (1857) викривається безправне становище жінки в бурж. суспільстві. Тонким ліризмом позначена зб. «Сонети, перекладені з португальської» (1850).

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Грабовський П. Зібрання творів, т. 1. К., 1959.

О. В. Зернецька.


БРАХІКОЛОН (грец. βραχύς — короткий і κωλον — елемент вірша, рядок) — вірш або частина вірша, кожен рядок якого становить односкладове слово. Напр.:

Гурт

хмар,

Злив

свист.

Рвав

марш

Гор-

ніст.

(Л. Первомайський).

Як елемент поетичної системи в рос. і укр. поезії Б. з’явився в 20-х pp. 20 ст. В манері Б. написані деякі вірші (або їх фрагменти) В. Маяковського, В. Блакитного, М. Семенка, І. Калянника та ін.


БРАЧЧОЛІНІ (Bracciolini) Джан Франческо Поджо (11.II 1380, Терранова-д’Ареццо — 30.Х 1459, Флоренція) — італійський письменникгуманіст, філолог, історик, політичний діяч. Значну цінність становить його епістолярна спадщина, а також трактати у формі діалогів «Про шляхетність» (1440), «Про мінливість фортуни» (1431 — 48), «Про злигодні людського існування» (1455), написані в дусі гуманістич. етики. Автор «Історії Флоренції» (кн. 1 — 8, незакінч.), що охоплює період 1358 — 1455. Найвідоміший твір — «Книга фацецій» (1452, лат. мовою) — збірник новел та анекдотів, у яких сатирично змальовані різні верстви італ. суспільства 15 ст.

Тв.: Укр. перекл. — Новели з книги «Фацетій». «Людина і світ», 1980, № 2.

Літ.: Майстер антиклерикальної новели. «Людина і світ», 1980, № 2.

О. Є.-Я. Пахльовська.


БРЕДБЕРІ (Bradbury) Рей Дуглас (22.VIII 1920, м. Вокіген, штат Іллінойс) — амер. письменник. Почавши як науковий фантаст, здобув світову славу збірками оповідань «Марсіанські хроніки» (1950), «Золоті яблука сонця» (1953), романсм «451° за Фаренгейтом» (1953). Як майстер ліричної прози виступає у повісті «Вино з кульбаби» (1957). Автор збірок оповідань «Країна вічної осені» (1955), «Далеко після опівночі» (1976), роману «Лихо прийде цим шляхом» (1962). Ліричні вірші різних років увійшли до збірок «Коли слони цвіли востаннє на подвір’ї» (1973) та «Блукаючий комп’ютер» (1981). Твори Б., здебільшого фантастичні, позначені глибоким гуманізмом, в них звучить протест проти механістично-комп’ютерної цивілізації, віра в непереможність і торжество добра. Українською мовою окремі твори Б. переклали О. Терех, Д. Стельмах, В. Попов, Є. Крижевич, Р. Доценко, О. Буценко, Б. Саликта ін.

Тв.: Укр. перекл. — Марсіанська хроніка. К., 1963; Джорж Бернард Шоу — модель 5. «Всесвіт», 1979, № 9; Добре старе дерево. «Україна», 1982, № 29; Той, що чекає. — Убивця. «Всесвіт», 1983, № 6; Іржа. — Розмова за пільговим тарифом. В кн.: Повісті, оповідання, нариси, К., 1983; [Твори]. «Всесвіт», 1984, № 1; Покара без злочину. В кн.: Повісті, оповідання, нариси. К., 1984; І, немов колись, над ними місяць сріблений пливе... «Наука і суспільство», 1984, № 3 — 4; 451° за Фаренгейтом. К., 1985; Рос. перекл. — Р — значит ракета. М., 1973; Рассказы. М., 1975.

Б. Б. Шалагінов.


БРЕДЕЛЬ (Bredel) Віллі (2.V 1901, Гамбург — 27.Х 1964, Берлін) — нім. письменник і громад. діяч (НДР), член AM НДР з 1950 (1962 — 64 — її президент). Член Компартії Німеччини з 1919, з 1946 — член СЄПН (з 1954 — член її ЦК). У 1934 — 45 (з перервами) жив в СРСР. У 1937 — 39 брав участь у нац.-революц. війні в Іспанії. Один з основоположників нім. л-ри соціалістич. реалізму. Тематика творчості — революц. боротьба німецького пролетаріату, викриття мілітаризму й фашизму, соціалістичне будівництво в НДР.

Прикметна особливість творів Б. — всебічне зображення тяжкого повсякдення робочого люду, виразне змалювання найрізноманітніших його представників, різних за світоглядом, поведінкою, ставленням до соціальних проблем. Найважливіші твори: роман «Іспит» (1935), істор. трилогія «Рідні та знайомі» («Батьки», 1943; «Сини», 1949; «Внуки», 1953), трилогія «Новий розділ» (1959 — 64), репортаж «Зустріч на Ебро» (1939), публіцистич. кн. «Ернст Тельман» (1948). Автор оповідань, істор. повістей, літ.-критич. праць, публіцистичної кн. «Микола Щорс, герой боротьби проти німецьких окупантів» (1936), матеріали для якої зібрав на Україні, та ін. Укр. мовою окремі твори Б. переклали О. Гордон, П. Факторович, К. Шахова, Г. Лозинська, В. Лазня, Ю. Михайлюк.

Тв.: Укр. перекл. — Параграф, що боронить власність. Х. — К., 1934; Розенгофштрасе. Х., 1934; Іспит. К. — Х., 1936; П’ятдесят днів. В кн.: За нову Німеччину. К., 1953; Рідні та знайомі. Ужгород, 1953; Сини. Ужгород, 1954; Внуки. Ужгород, 1957; Новий розділ. Ужгород, 1961; Вечірні розповіді. «Всесвіт», 1963, № 10; Футбольний матч. В кн.: Перемога. К., 1975; Петерова наука. К., 1979; Рос. перекл. — Эрнст Тельман. М., 1955; Избранное. М., 1972; Твой неизвестный брат. Х., 1981.

Літ.: Лазня В. Завжди на передньому краї. В кн.: Київ — Лейпціг. К., 1980; Троянкер В. С. Вилли Бредель. Биобиблиографический указатель. М., 1954.

Н. М. Матузова.


БРЕЖНЬОВ Геннадій Іванович [28.X (10.XI) 1913, Харків — 7.Х 1953, там же] — укр. рад. поет. У 1932 — 35 навчався в Харків. пед. ін-ті. Перша книжка — зб. віршів для дітей «Слон і його друзі на стадіоні» (1941). Автор збірок «Чолом тобі, земле!» (1948), «На рідних берегах» (1951), «Поезії» (опубл. 1954), «Весняний заспів» (опубл. 1959) та ін. Твори Б. розповідають про подвиг рад. народу у Великій Вітчизн. війні, радість відродження, мирне життя. Помітне місце у творчому доробку Б. посідають байки (збірки «Байки», 1951, 1952, 1954; «Гумор і сатира», 1959). Переклав українською мовою поему М. Лермонтова «Бородіно», п’єсу Я. Райніса «Вій, вітерець!».

Тв.: Вибране. К., 1963.

К. Х. Балабуха.


БРЕЗА (Вгега) Тадеуш (31.XII 1905, маєток Секежиньце, побл. м. Острога, тепер Ровен. обл. — 19.V 1970, Варшава) — польс. письменник. Навчався у Варшав. й Лондон. ун-тах. Перший твір — психол. роман «Адам Гривалд» (1936). У дилогії «Мури Ієрихона» (1946) та «Небо і земля» (т. 1 — 2, 1949 — 50) викриває бурж. дійсність міжвоєнного двадцятиліття. Повість «Валтасарів бенкет» (1952) — про складні проблеми буд-ва соціалістич. Польщі. Кн. есе «Бронзова брама» (1960) і повість «Відомство» (1960; у рос. та укр. перекл. — «Лабіринт»; укр. перекл. В. Франко та М. Мартинюка) спрямовані проти тогочас. політики Ватікану. Автор публіцистич. творів та спогадів «Листи з Гавани» (1961), «Літературний щоденник» (1956), «Неллі. Про колег і про себе» (1970).

Тв.: Укр. перекл. — Лабіринт. К., 1963; Рос. перекл. — Бронзовые врата. М., 1964: Валтасаров пир. — Лабиринт. 14., 1976.

Літ.: Булаховська Ю. Л. Із спостережень над післявоєнною творчістю Тадеуша Брези. «Слов’янське літературознавство і фольклористика», 1967, в. 3.

Ю. Л. Булаховська.


БРЕЗАН (Brezan) Юрій (9.VI 1916, Рекельвіц, тепер НДР) — серболужицький і німецький письменник, громад. діяч (НДР), член AM НДР з 1965. Член СЄПН з 1947. Навчався 1927 — 36 в гімназії в Будишині, звідки був виключений як політично неблагонадійний, закінчив 1937 гімназію в Торуні (Польща). Учасник Руху Опору, нац.-культур. руху луж. сербів. У 1938 — 39 був ув’язнений фашистами. Пише серболуж. і нім. мовами. Повість «52 тижні становлять рік» (1953) присвятив післявоєнному серболуж. селу. В трилогії «Фелікс Гануш» (1958 — 64) змалював долю молодого лужичанина перед 2-ю світовою війною і в повоєнний час. Б. належать філос. роман «Крабат, або Перетворення світу» (1976), автобіогр. роман «Портрет батька» (1982). Автор поетич. збірок, п’єс, повістей, оповідань, есе. Укр. мовою окремі твори Б. переклали Я. Прилипко, І. Петровцій, М. Павлюк, В. Лучук, Б. Гавришків, М. Тупайло, Р. Лубківський.

Тв.: Укр. перекл. — Подорож до Кракова. «Всесвіт». 1969, № 6; Мандри котика Мікоша. К., 1974; Чорний млин. К., 1976; Краузове. В кн.: Відкриття. К., 1978; Гімназист. — Семестр змарнованого часу. К., 1979; Роки змужніння. К., 1981; [Вірші]. В кн.: Слов’янська ліра. К., 1983; Як стара Янчова воювала з владою. В кн.: Дивна любов. К., 1984; Рос. перекл. — Крабат, или Преображение мира. М., 1979; Портрет отца. М., 1985; Избранное. М., 1987.

Літ.: Моторний В. А., Трофимович К. К. Серболужицкая литература. Львов, 1987.

М. М. Павлюк.


БРЕЗИЦЬКИЙ Віктор Якович [25.III (7.IV) 1910, с. Руде Село, тепер Володарського р-ну Київ. обл. — 2.VIII 1977, Івано-Франківськ] — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1938. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1939 Київ. пед. ін-т і 1947 ВПШ при ЦК КПРС. Автор докум. повістей «На Покутті» (1958) і «Созонт Букатчук» (1968) — про колг. селянство, утвердження соціалізму на західноукр. землях, зб. нарисів «їм усміхнеться сонце» (1960).

Л. М. Кіліченко.


БРЕТОНСЬКА ЛІТЕРАТУРА — л-ра бретонців, що населяють істор. область Бретань (Франція), бретон. мовою. Перші літ. пам’ятки — глоси до текстів латинських граматиків і поетів (8 — 11 ст.). Широку популярність здобули т. з. артурівські легенди, що стали основою романів «бретонського циклу» (романів «Круглого столу»). Вони були одним з осн. джерел формування куртуазного роману (див. Куртуазна література). Найвідоміші літ. обробки бретон. сюжетів — «Роман про Брута» норманна Васа, віршована франц. переробка «Історія королів Британії» (бл. 1136) Гальфреда Монмаутського, прозовий цикл «Ланселот-Грааль», романи бретон. циклу Роберта де Борона і франц. трубадура 12 ст. Кретьєна де Труа («Ерек і Еніда», «Кліжес», «Ланселот, або Лицар воза», «Івен, або Лицар лева», «Персеваль, або Повість про Грааль»), переробки нім. мінезингерів Гартмана фон Aye та Вольфрама фон Ешенбаха, роман Т. Мелорі «Смерть Артура». З артурівськими легендами пов’язана легенда про Трістана та Ізольду (див. «Трістан та Ізольда»), авторами літ. обробок якої є Беруль, англо-нормандський трувер Тома Англійський (Томас Британський), нім. поет Готфрід Страсбурзький та ін.; на цей сюжет існує також англ. поема «Сер Трістрем», ітад. прозові версії. Бретон. фольклор інтерпретували й митці нового часу (поеми А. В. Шлегеля, В. Скотта, К. Л. Іммермана, муз. драма «Трістан та Ізольда» P. Вагнера, «Поминки по Фіннеганові» Дж. Джойса, сценарій Ж. Кокто до фільму «Вічне повернення», поема Лесі Українки «Ізольда Білорука»). Широко відомий «Роман про Трістана та Ізольду» (1900; укр. перекл. і переднє слово М. Рильського. К., 1972) в реконструкції Ж. Бедьє. З періоду 13 — 14 ст. залишились тільки реліг.-містичні твори («Містерія про св. Нонну» тощо). У зв’язку з посиленням ролі франц. л-ри Б. л. занепадає. Після приєднання 1532 Бретані до Франції нац. традиції і мова зберігались лише серед селянства та міської бідноти. В 16 ст. в Бретані ставилися драми й містерії на бібл. теми; в 17 ст. представники нижчого духівництва (Мішель де Ноблез де Керодерн, Жюльєн Монуар) писали пісні й проповіді бретон. мовою. Спроба відродити бретон. фольклор у 19 ст. належить Т. Е. де ла Вільмарке (зб. «Народні пісні давніх бретонців», 1839). Серед письменників 19 ст. — поет А. Брізьо (зб. пісень «Арморіканська арфа», 1839), абат Гільйом (поема «Книга землероба», 1849), Ф. М. Люзель (зб. пісень, легенд і драм «Завжди бретонець», 1865). У 20 ст. лірику бретон. мовою писав Жафрен, драм. твори — Ле Байон.

Літ.: История всемирной литературы, т. 2. М., 1984.

О. Є.-Я. Пахльовська.


БРЕХТ (Brecht) Бертольт (10.II 1898, Аугсбург — 14.VIII 1956, Берлін) — нім. письменник, театр. і громад. діяч (НДР), член AM НДР з 1950. Навчався 1917 — 18 в Мюнхен. ун-ті. Учасник Листопадової революції 1918 в Німеччині. У 1933 — 47 — в еміграції (Данія, США, Швейцарія). З 1948 жив у НДР, де заснував 1949 театр «Берлінер ансамбль». Один з основоположників нім. л-ри соціалістич. реалізму. З 20-х pp. розробляв теорію і практику «епічного театру», спрямованого на виховання революц. свідомості народу. Осн. п’єси: «Страх і відчай у третій імперії» (1935 — 38), «Гвинтівки Тереси Каррар» (1937), «Життя Галілея» (1938 — 39), «Матінка Кураж та її діти» (1939), «Добра людина із Сичуані» (1938 — 40), «Кавказьке крейдяне коло» (1944 — 45), «Дні Комуни» (1948 — 49) та ін. Писав романи («Копійчаний роман», 1934; «Діла пана Юлія Цезаря», 1949), оповідання, вірші, теор. праці, присвячені драматургії й театрові. Б. — майстер літ. притчі, влучних афоризмів та парадоксів у поєднанні з глибоким аналізом соціального буття і психології людини. На Україні, зокрема в 60 — 80-х pp., було поставлено спектаклі «Матінка Кураж та її діти» (Чернівці), «Тригрошова опера» (Харків, Одеса), «Кавказьке крейдяне коло» (Вінниця), «Кар’єра Артуро Уї...» (Київ). Укр. мовою твори Б. перекладали В. Митрофанов, Ю. Лісняк, Н. Гордіенко-Андріанова, М. Зісман, Л. Череватенко, Є. Попович, Д. Павличко, В. Коптілов та ін. Лауреат Міжнар. Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» (1954).

Тв.: Укр. перекл. — Пан Пунтілла та його наймит Матті. К., 1967; Про мистецтво театру. К., 1977; [Вірші]. «Всесвіт», 1977, № 11; Великий Жовтень. В кн.: Країна Рад — надія наша. К., 1977; Кар’єра Артуро Уї, яку можна було спинити. К., 1978; Діла пана Юлія Цезаря. К., 1983; Копійчаний роман. — Матінка Кураж та її діти. — Кавказьке крейдяне коло. К., 1987; Рос. перекл. — Театр, т. 1 — 5 М., 1963 — 65; Обработки. М., 1967; Избранные про изведения. М., 1976; О литературе. М., 1977; Трехгрошовый роман. М., 1984.

Літ.: Фрадкин И. М. Бертольт Брехт. М., 1965; Затонський Д. Дискусії про реалізм і Бертольд Брехт, В кн.: Затонський Д. У пошуках сенсу буття. К., 1967; Чирков О. С. Бертольт Брехт. К., 1981; Волгина А. Бертольт Брехт. Биобиблиографический указатель. М., 1969.

Н. М. Матузова.


БРЖЕЗІНА (Březina) Отокар (справж. — Єбавий Вацлав Ігнац; 13.IX 1868, с. Початки, Південно-Моравська обл. — 25.III 1929, м. Яромержіце, там же) — чес. поет-символіст. По закінченні гімназії вчителював. Автор збірок «Таємничі далі» (1895), «Світанок на заході» (1896), «Вітри з полюсів» (1897). Уславлення людського духу і заклик до всесв. братерства звучать у збірках «Будівничі храму» (1899) і «Руки» (1901). Свої ідейні і художні погляди Б. виклав у кн. есе «Музика джерел» (1903). Цикл віршів «З вістей про Україну» (1886) навіяний поезіями Т. Г. Шевченка. Укр. мовою окремі вірші Б. переклали М. Славинський, Г. Кочур.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Чеська поезія. К., 1964; Рос. перекл. — [Вірші]. В кн.: Антология чешской поэзии XIX — XX вв., т. 2. М., 1959.

В. К. Митник.


БРИГІН Микита Олексійович (11.VIII 1927, Вологда — 27.II 1985, Одеса) — рос. рад. письменник, літературознавець, журналіст. З 1953 жив в Одесі. Один із засновників Одес. держ. літ. музею. Автор книг «Як хліб і повітря» (1962) та «Часів стрімкий зв’язок» (1977), докум. повістей «Загадка двох М», «Азбука», «Таємниці, легенди, життя» та ін., опублікованих у пресі. Дослідницькі інтереси Б. зосереджувалися гол. чин. навколо вивчення історії літ. життя Півдня України, творчих і особистих зв’язків з Одесою А. Чехова, О. Толстого, В. Маяковського та ін.

Тв.: Не корысти ради... В кн.: Горизонт. Одесса. 1971.

Г. Д. Зленко.


БРИК Іван Станіславович (7.VII 1879, с. Устрики Долішні, поблизу м. Перемишля, тепер ПНР — 17.IX 1947, м. Ландек, Тіроль, Австрія) — український філолог, педагог і громадський діяч. У 30-х pp. був головою «Просвіти» у Львові. Автор праць: «Століття уродин Маркіяна Шашкевича» (1911), «Переклади сербських народних пісень у „Русалці Дністровій“» (1930), «На народній роботі. Борис Грінченко. Праця і заслуги» (1910), «Шевченкова поема „Іван Гус“» (1917), «Чужі про українську народну пісню» (1927). Опубл. ряд статей про українсько-чеські літ. і культур. зв’язки 1-ї пол. 19 ст., зокрема «Слов’янський з’їзд у Празі 1848 р. і українська справа» (1920), «Йосиф Добровський і українознавство» (1925), «Йосиф Добровський і українські граматики» (1929). Упорядник зб. «Матеріали до історії українсько-чеських взаємин в першій половині XIX ст.» (1921).

М. О. Мороз.


БРИЛЬ Янка [Іван Антонович; 22.VII (4.VIII) 1917, Одеса] — білорус. рад. письменник, нар. письменник БРСР з 1981. В роки Великої Вітчизн. війни брав участь у партиз. русі в Білорусії. Збірки «Оповідання» (1946) та «Німанські козаки» (1947) — про довоєнне західнобілорус. село і партиз. боротьбу у роки Великої Вітчизн. війни. В повістях «У Заболотті світає» (1950; Держ. премія СРСР, 1952), «На Бистринці» (1955) показано колективізацію і класову боротьбу на західнобілорус. землях. Роздуми про людину, народ і Вітчизну, боротьба проти фашизму — в основі роману «Птахи і гнізда» (1963). Психологічно глибоко, соціально гостро і водночас з ліричною усмішкою написані повісті «Нижні Байдуни» (1977) і «Світанок, побачений здаля» (1979). Співавтор публіцистич. кн. «Я з вогняного села» (1975, разом з А. Адамовичем і В. Колесником), у якій на основі розповідей уцілілих жителів спалених гітлерівцями білорус. сіл висловлено присуд нім. фашизмові. Пише також для дітей (збірки оповідань «Липка і кленок», 1949, «Зелена школа», 1951, «Жив-був їжачок», 1976). Автор лірико-філос. прози: кн. «Сьогодні і пам’ять» (1986), збірок мініатюр «Жменя сонячних променів» (1965) і «Вітряк» (1972). Сучас. літ. процес аналізується в збірках статей Б. «Роздум і слово» (1963), «Трохи про вічне» (1978). Перекладає з рос., польс. і укр. л-р (твори Остапа Вишні, О. Довженка, Л. Смілянського, В. Козаченка та ін.). Укр. мовою окремі твори Б. переклали О. Кундзіч, Д. Головко, Г. Вігурська, Я. Майстренко, В. Козаченко, Г. Кулінич, М. Львович та ін.

Тв.: Укр. перекл. — У Заболотті світає. К., 1953; Оповідання. К., 1954; На Бистринці. К., 1957; На порозі зрілості. К., 1959; Серце комуніста. К., 1960; Птахи і гнізда. Книга однієї молодості. К., 1968; Я з вогняного села. К., 1977 [у співавт.]; Світанок, побачений здаля. К., 1983; Рос. перекл. — Избранные произведения, т. 1 — 2. М., 1984; Сегодня и память. М., 1986.

Літ.: Канэ Ю. М. Янка Брыль. М., 1964; Козаченко В. Молодость слова. «Неман», 1987, № 7.

Б. Й. Чайковський.


БРІДАКА Лія (3.IX 1932, м. Алуксне) — латис. рад. письменниця. Закінчила 1956 Латв. ун-т (Рига). Член КПРС з 1960. Автор збірок віршів «Мені життя дарує усмішку» (1962), «Під грозовим небом» (1966), «Дні і думи» (1968), «Вірність» (1972), «Проводи лебедів» (1977), «Нічна фіалка» (1980), «Вересневий тембр» (1982), «Вічне питання» (1987) та ін., оповідань «Дні вимагають відповіді» (1964) і «Портрет у профіль» (1970), роману «Ключі від міста» (1974). Виступає як публіцист і кінодраматург. Укр. мовою окремі поезії Б. переклали Т. Коломієць і В. Швець.

Тв.: Укр. перекл. — Маяк за дюнами. К., 1965; Хмарини летять і машини летять. В кн.: Сузір’я, в. 19. К., 1983; Рос. перекл. — Мой свет. М., 1970.

А. Г Шпиталь.


БРІЄР (Brièrre) Жан (28.IX 1909, Жеремі) — гаїтян. поет. Пише франц. мовою. Брав участь в антиімперіалістич. русі 20 — 30-х pp. З 1964 живе в еміграції (Сенегал). Автор віршованих драм на патріотичні теми: «У серці цитаделі» (1930), «Прапор прийдешнього» (1931), «Петіон і Болівар», «Прощання з Марсельєзою» (обидві — 1955), збірок віршів «Інший світ» (1973), «Фігурки з глини й золота» (1977). Зб. «Збережемо бога» (1945) присвячена пам’яті гаїтян, прогрес. діяча Жака Румена. Поеми «Чорна душа» (1947), «Витоки» (1956), «Відкриття» (1962) — про тяжку долю негр. народу. Укр. мовою окремі вірші Б. переклали М. Москаленко, В. Кордун.

Тв.: Укр. перекл. — Чорна душа [уривок]. «Всесвіт», 1974, № 5; Привітання Леніну. «Всесвіт», 1976, № 4.

В. С. Харитонов.


БРОВКА Пятрусь [Петро Устинович; 12 (25).VI 1905, с. Путилковичі, тепер Ушацького р-ну Вітеб. обл. — 24.III 1980, Мінськ] — білорус. рад. поет, громад. діяч, нар. поет БРСР з 1962, академік АН БРСР з 1966, Герой Соц. Праці (1972), засл. діяч науки БРСР з 1975. Член КПРС з 1940. Закінчив 1931 Білорус. ун-т (Мінськ). В роки Великої Вітчизн. війни працював у фронтовій і партиз. пресі. В 1967 — 80 — гол. ред. Білорус. Рад. Енциклопедії. У збірках 30-х pp. «Роки як шторм» (1930), «Цехові будні» (1931) та ін., поемах «Через гори і степ» (1932) і «1914» (1935) зобразив Велику Жовтн. соціалістич. революцію і нову дійсність. У поемах «Білорусь» (1943), «Поема про Смолячкова» (1942), «Ясний кут» (1944), «Полонянка» (1945) передано подвиг народу у Великій Вітчизн. війні. Визначальною в повоєнні роки стає тема відбудови нар. г-ва, мирної праці — поеми «Рідні береги» (1948), «Добрий друг» (1949). Поема «Хліб» (1946), вірші «Думи про Москву», «Народне спасибі», «Брат і сестра», «Коли б мені стати...», «Зустріч» відзначені Держ. премією СРСР (1947). Трудовий подвиг народу, дружбу рад. людей, боротьбу за мир відтворено у збірках «У рідному домі» (1946), «Шлях життя» (1950; Держ. премія СРСР, 1951), «Твердими кроками» (1954), «А дні ідуть...» (1961; Ленінська премія, 1962), «Поміж червоних горобин» (1969), «Що серце проспівало» (1979), в поемах «Завжди з Леніним» (1956) і «Голос серця» (1960) та ін. Прозові твори: повість «Каландри» (1931) — на робітничу тему; роман «Коли зливаються ріки» (1952 — 56) — про братерство народів нашої країни, становлення нових рис рад. людини; зб. оповідань «Разом з комісаром» (1974). Автор віршів для дітей, лібретто опер, статей з питань л-ри і мист-ва. У зб. «Дорогами боровими» (1970) Т. Шевченкові присвятив вірші «Шлях по Білорусії», «У Каневі». Під впливом поезій Т. Шевченда написав поему «Катерина» (1938). Про дружбу білорус. і укр. народів — вірші «Брати», «Щорс», «З тобою, Україно». Укр. мотиви звучать у «Баладі про червоний стяг», віршах «Київ», «Пароплав „Україна“», «Хлопці-ковпаківці». Виступив з промовою на об’єднаному пленумі правлінь СП СРСР і СПУ, присвяченому 150-річчю з дня народження Т. Шевченка. Перекладав твори Т. Шевченка, П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана. Укр. мовою окремі твори Б. переклали М. Рильський, П. Тичина, Л. Первомайський, П. Дорошко. У Мінську 1980 засн. літ. музей Б., його ім’я присвоєно вид-ву Білорус. Рад. Енциклопедії.

Тв.: Укр. перекл. — Вибране. К., 1957; Коли зливаються ріки. К., 1968; [Вірші]. В кн.: З поезії народів СРСР, в. 2. К., 1972; Рос. перекл. — Собрание сочинений, т. 1 — 4. М., 1981 — 82; Всегда с Лениным. Ужгород, 1987.

Літ.: Мицкєвич М. А. Петрусь Бровка. М., 1965; Ігнатенко Г. Г. Слово прозоре і променисте. «Радянське літературознавство», 1962, № 5.

Б. Й. Чайковський.


БРОВЧЕНКО Володимир Якович (1.VI 1931, с. Мала Виска, тепер місто Кіровогр. обл.) — укр. рад. поет. Член КПРС з 1958. Закінчив 1955 Одес. технол. ін-т харч. та холодильної промисловості. У 1973 — 79 — гол. ред. журн. «Дніпро», з 1979 — голова правління Товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном. Друкується з 1953. Автор збірок «Шумлять жита» 1956), «Зустрічайте сонце» (1959), «Нерозстріляні адрі» (1966), «Найдорожче» (1981), «Навпере ми літам» (1981), «Повернення з літа» (1985), роману у віршах «Як Мамай до Канади їздив» (1984) та ін. Деякі поезії покладено на музику. Тематика віршів і поем Б. — подвиг рад. народу у Великій Вітчизн. війні, творча праця, боротьба за мир, утвердження соціалістич. ідеалів. Окремі твори Б. перекладено рос., англ. мовами.

Тв.: Думна гора. К., 1975; Сурми. К., 1976; Зошит з-під каменя. К., 1980; Рос. перекл. — Степная колыбель. М., 1974; В оркестре света. М., 1978; Вечный жаворонок. М., 1982.

Л. М. Скирда.


БРОДЕЛЕ Анна [3. (16). IX 1910, с. Таураге, тепер Лит. РСР — 29.ІХ 1981, Рига] — латис. рад. письменниця. Навчалася 1942 — 44 в Літ. ін-ті ім. О. М. Горького (Москва). Життю Рад. Латвії присвячені п’єси: «Весна в селі Річному» (1948) — про колгоспне село; «Учитель Страуме» (1949) — про перелом у свідомості старої інтелігенції. Значне місце в творчості Б. належить темі жіночої долі: повість «Марта» (1950), роман «Кров’ю серця» (1955). У романі «Вірність» (1960), повістях «Синій горобець» (1965), «Це мій час» (1969) відображено життя молоді. Українською мовою окремі твори Б. переклав П. Сіренко.

Тв.: Укр. перекл. — Марта. К., 1953; Кров’ю серця. К., 1958; Рос. перекл. — Учитель Страуме. М. — Л., 1949; Тихий городок. — Это мое время. М., 1976; Верность. М., 1980.

Г. О. Васильєва.


БРОДЗІНСЬКИЙ (Brodzinski) Казімеж (8.III 1791, с. Крулювка, тепер Краківського воєводства — 10.X 1835, Дрезден) — польс. поет, перекладач, літературознавець, публіцист. Навчався 1809 — 11 в Краків. ун-ті. Професор Варшав. ун-ту (1822 — 32). Чільне місце у творчості Б. посідають ідилії та елегії. Прихильність письменника до цих жанрів позначилася й на поемі «Веслав» (1820), багатій, щоправда, реалістичними деталями з життя шляхти й селянства. У статті «Про класичність і романтичність, а також про дух польської поезії» (1818), що започаткувала розробку теорії романтизму в польс. літ.-естетич. думці, Б. виступив проти копіювання іноземних зразків, за розвиток самобутньої нац. л-ри на основі широкого залучення нар. поезії. Перекладав з лат., франц., нім. і англ. мов. Один з перших перекладачів польс. мовою поезії слов’ян. народів, зокрема укр. нар. пісень [«їхав козак за Дунай» (1818), «За горою високою голуби літають» (1826) та ін.]. Укр. мовою окремі вірші Б. переклав М. Литвинець.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Антологія польської поезії, т. 1. К., 1979.

Р. Д. Пилипчук.


БРОДСЬКИЙ Олександр (Абрам) Ісакович [18 (31).III 1913, Київ] — рос. рад. письменник. Член КПРС з 1947. Закінчив 1939 Київ. пед. ін-т. Учасник Великої Вітчизн. війни. Автор поетич. збірок «Дорогами весни» (1953), «Серцю близьке» (1980), віршів для дітей (збірки «Хто тут живе?», 1963; «Сонце усміхнулось», 1973, та ін.). Осн. теми — дружба, любов до природи, рідного краю. Пише також жарти, казки, скоромовки, загадки. Вийшли збірки пісень Б. «Піснілічилки» (1969, у співавт. з Ю. Рожавською), «Картинки природи» (1970, у співавт. з О. Зноско-Боровським), «Вітер-вітерець» (1976, у співавт. з М. Дремлюгою).

Тв.: Кто здесь живет? К., 1963; На родном просторе, К., 1983.


БРОЙН (Bruyn) Гюнтер де (1.XI 1926, Берлін) — нім. письменник (НДР). Навчався 1949 — 53 в Берлін. бібліотеч. ін-ті. Зб. оповідань «Бездонне чорне озеро» (1962), роман «Яр» (1963) належать до «л-ри розрахунку» з фашист. минулим. У романах «Буріданів осел» (1968; укр. перекл. М. Тупайла), «Присудження премії» (1972), «Нова розкіш» (1985), повісті «Бранденбурзькі дослідження» (1978) Б. порушує специфічні моральні проблеми, пов’язані з розвитком НДР як соціалістич. країни, викриває фразерство, пристосовництво, виступає за громадян. принциповість, людяність. У художньо-докум. творі «Життя Жана-Поля Фрідріха Ріхтера» (1975) показав вірність художника правді життя, Манера письма Б. поєднує гостру іронію з м’яким гумором.

Тв.: Укр. перекл. — Буріданів осел. К., 1983; Рос. перекл. — Жизнь Жан-Поля Фридриха Рихтера. М., 1978; Избранное. М., 1982.

Є. І. Нечепорук.


БРОКГАУЗА І ЄФРОНА ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИЙ СЛОВНИК — найповніше рос. дореволюц. універсальне енциклопедичне видання, здійснене 1890 — 1907 акціонерним видавничим т-вом Ф. Брокгауз — І. Єфрон томами (41) і півтомами (82) з 4 додатковими. До роботи над словником були залучені визначні вітчизн. вчені Д. Менделєєв, А. Бекетов, Д. Граве, Д. Багалій, І. Бодуен де Куртене, О. М. Веселовський, А. Коні, О. Пипін, М. Рубакін, А. Кримський, М. Стороженко, М. Сумцов, І. Франко, О. Шахматов та ін. Учасники створення словника стояли на різних, часом протилежних світоглядних позиціях. Проте за насиченістю довідковим матеріалом, багатством бібліогр. відомостей, наук. рівнем словник посідає чільне місце серед тогочас. видань. У ньому багато місця відведено висвітленню літ. процесу в цілому, історії рос., а також укр. л-ри. Серед матеріалів з історії укр. л-ри — статті «Галицько-руський літературно-суспільний рух» К. Арабажина і «Південноруська література» І. Франка, де подано систематичний виклад історії укр. л-ри з часу її виникнення і до поч. 20 ст. У словнику вміщено також біографії діячів науки і л-ри: І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка, П. Білецького-Носенка, Ганни Барвінок, О. Бодянського, Л. Боровиковського, І. Вагилевича, Я. Головацького, М. Шашкевича, Т. Шевченка, Марка Вовчка, Є. Гребінки, Б. Грінченка, М. Дашкевича, М. Драгоманова, П. Житецького, І. Карпенка-Карого, О. Кобилянської, О. Кониського, М. Комарова, О. Корсуна, М. Костомарова, М. Коцюбинського, А. Кримського, М. Кропивницького, П. Куліша, О. Маковея, В. Мови, Д. Мордовця, М. Павлика, О. Потебні, Олени Пчілки, М. Старицького, О. Терлецького, Лесі Українки, М. Устияновича, Ю. Федьковича та ін. У 1911 — 16 було зроблено спробу обновити й перевидати Б. і Є. е. с. під назвою «Новий енциклопедичний словник» (із запланованих 48 томів видано 29).

І. Л. Бутич.


БРОНЕВСЬКИЙ (Broniewski) Владислав (17.XII 1897, Плоцьк — 10.II 1962, Варшава) — польс. поет, публіцист, перекладач. Навчався 1921 — 24 у Варшав. ун-ті. В 1939 — 45 — в еміграції (1939 — 42 жив в СРСР). Осн. тематика збірок «Вітряки» (1925), «Дими над містом» (1927), «Сум і пісня» (1932), «Останній крик» (1938), «Примкнути багнети!» (1943), істор.-революц. поем «Паризька комуна» (1929, конфіскована цензурою, 2-е вид. 1947), «Розповідь про життя і смерть Кароля Вальтера-Сверчевського, робітника і генерала» (1949) — боротьба пролетаріату, інтернац. солідарність трудящих. У збірках «Надія» (1951), «Анка» (1956), «Нові вірші» (1957 — 62), поемах «Мазовше» (1952), «Вісла. Фрагменти» (1953) актуальні соціальні проблеми поєднуються з зображенням особистих почуттів, філос. роздумами, ліричним сприйняттям природи. Перекладав твори рос. письменників (М. Гоголя, Ф. Достоєвського, С. Єсеніна, В. Маяковського, О. М. Толстого, К. Чуковського та ін.), вірші на польс. теми М. Рильського, п’єси О. Корнійчука («Загибель ескадри», «Крила» та ін.). Укр. мовою твори Б. перекладали І. Кулик, М. Рильський, Л. Первомайський, A. Шмигельський, Д. Павличко, Б. Олійник, Р. Лубківський, Л. Череватенко, В. Лучук, B. Колодій, В. Житник, В. Коптілов та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Вибрані поезії. К. — Х., 1935; [Вірші]. В кн.: Антологія польської поезії, т. 2. К., 1979; Поезії. Львів, 1983; [Вірші]. В кн.: Поклик. К., 1984; [Вірші]. В кн.: Рильський М. Зібрання творів, т. 8. К., 1985; Рос. перекл. — Стихи. М., 1968. В мазовецких открытых просторах. М., 1973; Избранное. М., 1975.

Літ.: Хорев В. А. Владислав Броневский. М., 1965; Лубківський Р. У броні карбованого слова. В кн.: Броневський В. Поезії. Львів. 1983; Кулик В. П. Владислав Броневський в Українській РСР. Бібліографічний покажчик. Львів» 1971.

Ю. Л. Булаховська.


БРОНЕВСЬКИЙ (Broniewski, Broniowski) Mapцін (p. н. невід. — до 31.III 1593) — польс. дипломат і письменник. У 1578 — 79 був з дипломатич. місією в Криму. Враження від подорожі лягли в основу кн. «Опис Татарії» (вид. 1595; лат. мовою). У ній Б. розповідає про відносини запорізьких козаків з Кримським ханством, описує подорожні спостереження, починаючи з Брацлава на Поділлі, подає докладні описи причорноморських міст Кілії і Акермана (тепер Білгород-Дністровський), сусп.-політ. і етно-граф. відомості про життя крим. татар. Твір видавався також ін. мовами, зокрема російською (Одеса, 1867).

Р. Ф. Кирчів.


БРОНСЬКИЙ Андрій Васильович [5 (18).X 1910, м. Горлівка, тепер Донец. обл. — осінь 1942] — укр. рад. письменник. З 1930 навчався в Одес. ін-ті соц. виховання, Харків. та Київ. ун-тах. Учасник Великої Вітчизн. війни, загинув у бою. Автор повісті «Море і люди» (1933) — про рад. моряків, статей про творчість Т. Шевченка, О. Пушкіна, М. Некрасова, М. Горького, М. Коцюбинського, М. Островського та ін.

В. Д. Тимченко.


БРОНТЕ (Brontë), сестри Шарлотта, Емілі і Анна — англ. письменниці. Спільна книжка — «Вірші» (1846, під псевд. Бр. Белл). 1) Шарлотта Б. (псевд. — Каррер Белл; 21.IV 1816, Торнтон — 31.III 1855, Гоуорт) — представник крит. реалізму в англ. л-рі. У романах «Учитель» (1847, вид. 1857), «Джен Ейр» (1847), «Містечко» (1853) виступала проти соціальної несправедливості та безправного становища жінки в бурж. суспільстві. Роман «Шерлі» (1849) — про боротьбу робітників-луддитів. 2) Емілі Б. (псевд. — Елліс Белл; 20.VIII 1818, Торнтон — 19.XII 1848, Гоуорт) — автор роману «Буреверхи» (1847), де змальовано життя англ. провінції, та багатьох ліричних віршів, позначених впливом Байрона і Шеллі, 3) Анна Б. (псевд. — Актон Белл; 25.III 1820, Торнтон — 26.V 1849, Скарборо) — автор романів «Агнес Грей» (1847), в якому критикує мораль панівних класів, та «Орендатор Уайлдфелл-Голла» (1848). Укр. мовою окремі твори Б. переклали М. Рудницький, П. Соколовський.

Тв.: Укр. перекл. — Бронте Е. Буреверхи. Львів, 1933; Бронте Ш. Джен Ейр. К., 1987; Рос. перекл. — Бронте Э. Грозовой перевал, Минск, 1958; Бронте Ш. Шерли. М., 1963; Бронте Ш. Городок. М., 1983; Бронте Ш. Джен Эйр. М., 1983.

Літ.: Тугушева М. П. Шарлотта Бронте. М., 1982; Левидова И. М. Шарлотта Бронте. Биобиблиографический указатель. М., 1956.

Д. С. Яхонтова.


БРОХ (Broch) Герман (1.XI 1886, Відень — 31.V 1951, Нью-Гейвен, США) — австр. письменник. Навчався 1928 — 31 у Віден. ун-ті. У 1938 емігрував до США. Осн. тема творів Б. — зміна істор. епох, розпад цінностей бурж. світу — представлена в трилогії «Сновиди» (романи «Пасенов, або Романтика 1888 p.», «Еш, або Анархія 1903 p.», «Хугенау, або Діловитість 1918 p.», 1931 — 32), в якій показав Нім. імперію напередодні її краху і післявоєнний хаос у Веймар. республіці. Антифашист. характер мають роман-притча «Спокусник» (1936, вид. 1953; остаточна редакція під назвою «Гірський роман», т. 1 — 4, 1969) і сатирично-гротесковий роман «Невинні» (1950). Вершина творчості Б. — історичний роман «Смерть Вергілія» (1945). Автор праць з теорії л-ри і мист-ва (монографія «Джеймс Джойс і сучасність», 1936, та ін.), есе «Картина світу в романі» (1933), «Зло в системі цінностей мистецтва», «Духовність і дух часу» (обидва — 1934), «Гофмансталь і його час» (1951) та ін.

Тв.: Рос. перекл. — Новеллы. Л., 1985.

Літ.: Нечепорук Е. Герман Брох в споре с Джеймсом Джойсом (К вопросу об особенностях «интеллектуального романа» XX века). В кн.: Вопросы национальной специфики произведений зарубежной литературы XIX — XX веков. Иваново, 1979; Затонский Д. В. Герман Брох. В кн.: Затонский Д. В. Австрийская литература в XX столєтии. М., 1985.

Є. І. Нечепорук.


БРОШКЕВИЧ (Broszkiewicz) Єжи (6.VI 1922, Львів) — польс. письменник. Навчався 1940 — 41 у Львів. консерваторії. Передвоєнні й воєнні спостереження і враження Б. лягли в основу повістей «Чужі люди» та «Чекання» (обидві — 1948). Роман «Образ кохання» (1950) присвячений Ф. Шопену. У двотомному романі-сповіді «Десять заповідей» («Довго і щасливо», 1970; «Не перелюбствуй, не крадь...», 1971) відтворено різноманітні події польс. історії починаючи з 1900 і до кінця 60-х pp. 20 ст., показано соціальне й світоглядне становлення гол. героя, який проходить складні житейські випробування, стає комуністом. Життя Краків. наукового світу показано в романі «Доктор Твардовський» (т. 1 — 2, 1977 — 79). Автор книг для дітей і юнацтва: «Око кентавра» (1964), «Брати Кошмарчик, магістр і я» (1980) та ін. Кращі з п’єс — «Скандал у Гелльберзі» (пост. 1961) і «Кінець книги шостої» (пост. 1964) — позначені інтересом письменника до змалювання екстремальних морально-етичних ситуацій. Укр. мовою окремі твори Б. переклали В. Омелянчук, О. Лєнік, В. Пасічна, І. Гречак.

Тв.: Укр. перекл. — Повість про Шопена. К., 1960; Велика, більша й найбільша. К., 1966; Довго і щасливо. К., 1974; Оті з Десятої Тисячі. К., 1974; Довгий дощовий тиждень. К., 1975; Рос. перекл. — Одно другого интересней. М., 1964; Я в Польше рожденный. М., 1968.

Літ.: Ведіна В. П. Про п’єси Єжи Брошкевича. «Слов’янське літературознавство і фольклористика», 1973, в. 9; Ведіна В. П. Єжи Брошкевич і його роман «Довго і щасливо». В кн.: Брошкевич Єжи. Довго і щасливо. К., 1974.

В. П. Вєдіна.


БРТАНЬ (Brtáń) Рудольф (9.Х 1907, с. Гибе, окр. Ліптов) — словац. літературознавець і перекладач. Закінчив 1932 Братіслав. ун-т. Дослідник словац. л-ри та її зв’язків з ін. слов’ян. л-рами, зокрема з українською. Осн. праці: «Слов’янське барокко» (1940), «Ян Коллар — поет і слов’янин» (1963), «Джерела словацького літературного відродження» (1970), «Історичні співи і пісні» (1978), «Словацько-слов’янські літературні зв’язки й контакти» (1979). Автор статей про твopчість Т. Г. Шевченка, опубл. у журн. «Život» («Життя», 1951), газетах «Smena» («Зміна», 1954) і «Pravda» (1974); переклав його вірші «Заповіт», «Не вернувся із походу», «Не женися на багатій», «Думи мої, думи мої, ви мої єдині», поеми «Єретик», «Іван Підкова».

М. Неерлий


БРУКС (Brooks) Ван Вік (16.II 1886, Плейнфілд, шт. Нью-Джерсі — 2.V 1963, Нью-Йорк) — амер. літературознавець, представник істор.культур. напряму. Автор циклу праць з історії амер. л-ри: «Муки Марка Твена» (1920), «Паломництво Генрі Джеймса» (1925), «Життя Ралфа Уолдо Емерсона» (1932), «Світ Вашінгтона Ірвінга» (1944), «Часи Мелвілла і Уїтмена» (1947), «У. Д. Хоуелс, його життя і світ» (1959). У книгах «Письменник в Америці» (1953), «В дні Фенікса» (1957) виступав проти авангардист. течій у л-рі США, формалістичних методів школи «нової критики». В 1921 в газ. «Freeman» («Вільний громадянин») надрукував статтю про Т. Шевченка, яку не раз передруковувала прогресивна преса 30 — 40-х pp.

Тв.: Рос. перекл. — Писатель и американская жизнь, т. 1 — 2. М., 1967 — 71.

С. Д. Павличко.


БРУНО (Bruno) Джордано (1548, Нола — 17.II 1600, Рим) — італ. філософ і поет. Навчався в домініканському монастирі в Неаполі. Звинувачений у єресі, 1576 змушений був тікати за межі Італії. Читав лекції в Женеві, Парижі, Лондоні, Віттенберзі, Празі, Цюріху та ін. містах. У 1591 повернувся на батьківщину. Був схоплений інквізицією. Після 8 років ув’язнення не зрікся своїх поглядів і був спалений. У 1980 офіційно виправданий Ватіканом. Філософія Б. спрямована проти догматичної теології і схоластики. Був противником класицизму і правил «Поетики» Арістотеля. Автор сатирич. поеми «Ноїв Ковчег», філос. сонетів та довгий час забороненої в Італії комедії «Свічник» (1582), в якій реалістично зобразив життя простого неаполітанського люду і висміяв лицемірство та аморальність клерикальних кіл. 1900 в журн. «Літературно-науковий вістник» (кн. 4) з’явився укр. мовою в перекладі І. Франка твір Б. «Дев’ять сліпих. Діалог».

Тв.: Укр. перекл. — Дев’ять сліпих. Діалог. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 12. К., 1978; Рос. перекл. — О героическом энтузиазме. М., 1953.

Літ.: Шугайлін О. В. Видатні борці за новий світогляд (М. Копернік, Д. Бруно, Г. Галілей, М. В. Ломоносов). К., 1955; Азархін В. А., Горський В. С. Коперник, Бруно, Галілей. К., 1974.

О. Є.-Я. Пахльовська.


БРУСИЛОВСЬКИЙ Рафаїл Мойсейович [18 (30).IX 1894, Катеринослав, тепер Дніпропетровськ — 3.IX 1971, Харків] — рос. рад. письменник. Навчався 1905 — 07 в Золотоніській гімназії. Після Великої Жовтн. соціалістич. революції працював в Одесі, у фотокінотресті. Автор книг нарисів «Люди й вантажі» (1935), «Друга молодість» (1942), «Серця відважних» (1945), «Розповіді про хлопчиків» (1948), «Індійська марка» (1961), «Бурштиновий келих» (1968), в яких осмислював істор. досвід свого покоління. Писав про участь молоді в громадян. війні, її трудове завзяття, вірність дружбі. Для сюжетів Б. характерний пригодницький елемент.

Тв.: Под черноморскими звездами. Х., 1957; Ночью будет гроза. Х., 1963; Дорога ведет к мысу Желаний. Х., 1965.

В. О. Брюгген.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.