[Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1990. — Т. 2: Д-К. — С. 206-218.]

Попередня     Головна     Наступна





ЖИХАРЄВ Микола Семенович (26.ІХ 1936, с. Семенівка Каховського району Херсонської області — 18.VII 1989, Маріуполь) — рос. радянський письменник. Закінчив 1951 Херсон. машинобуд. технікум, 1962 — Одеське вище інж.-морське уч-ще. Жив на Україні. Автор збірок повістей і оповідань «Азовські перекати» (1971), «Низовий вітер» (1974), в яких порушував теми виховання підлітків, охорони природи, зокрема виступав за збереження Азовського моря. Зб. нарисів «Біографія подвигу» (1975) — про будівників заводу «Азовсталь».

Тв.: Азовские перекати. Донецк, 1985.

М. С. Федорчук.


ЖИХАРЄВ Олег Вікторович (11.IX 1941, Харків) — рос. рад. письменник. Закінчив 1963 Харків. інж.-екон. ін-т, навчався 1979 — 81 на Вищих літ. курсах при Літ. ін-ті ім. О. М. Горького (Москва). Живе на Україні. Автор повісті «Слід місяця» (1969), збірок повістей і оповідань «Літні зливи» (1972), «Після прем’єри» (1978), «У той день летіли чайки» (1988), роману «Сьома грань» (1975), яким властиві життєва достовірність, нерідко — ірон.-гумористичний тон.

К. Х. Балабуха.


ЖИЧКА Федір Дмитрович (20.III 1927, с. Марс, тепер Жлобинського р-ну Гом. обл.) — білорус. рад. поет. Член КПРС з 1969. Закінчив 1959 Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). Автор збірок віршів «Стій на вахті, серце» (1961), «Росяні лілеї» (1965), «Настій» (1968), «Обеліск» (1973), «Обов’язок» (1979), «Скатерка» (1985), «Обійми сонця» (1988), поеми «Партизанський проспект» (1975) та ін. Видав кілька збірок повістей та оповідань для дітей — «Піфагорові штани» (1961), «Зброю беруть сини» (1964) та ін. Т. Шевченкові присвятив вірш «Нам потрібні його портрети», Лесі Українці — поему «Квітка ломикамінь», Ю. Мельничуку — вірш «Коломийки». У перекладі Ж. вийшли драма-феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки, окремі твори Т. Масенка, М. Олійника. В зб. перекладів Ж. «Вікна в сад» (1987) вміщено вірші 20 укр. поетів (Лесі Українки, І. Франка, П. Тичини, В. Сосюри, М. Йогансена, Д. Павличка, Л. Забашти та ін.). Окремі твори Ж. переклали Ю. Петренко, О. Ющенко, О. Новицький, С. Пінчук, В. Гуцаленко та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Обеліск. В кн.: Білоруська радянська поезія. Антологія, т. 2. К., 1971; Де ростуть безсмертники. К., 1974; День буде ясний. В кн.: Жичка Ф. День буде ясний. — Жук А. Світанки над полігоном. К., 1984; Рос. перекл. — Оружие берут сыновья. Минск, 1968; Улица моя. Минск, 1973.

О. Я. Ющенко.


«ЖИВАЯ МЫСЛЬ» — літ.-громад. журнал. Виходив 1902 — 05 у Львові щомісяця. Видавець — І. Свєнціцький. Журнал відбивав політ. погляди молодих «москвофілів», які прагнули стати на демокр. позиції. Крім авторів «москвофільського» напряму, в «Ж. м.» друкувалися твори Т. Шевченка, І. Франка, М. Некрасова, Ф. Достоєвського, О. Плещеєва, О. Апухтіна, А. Чехова, М. Горького, Л. Андреєва та ін.; матеріали про творчість О. Грибоєдова, Ф. Тютчева, О. Кольцова, І. Тургенєва, Л. Толстого, В. Короленка та ін.

М. П. Гуменюк.


«ЖИВАЯ СТАРИНА» — періодичне видання Відділення етнографії Рос. геогр. т-ва. Виходила 1890 — 1916 у Петербурзі по 4 випуски щороку за ред. голови відділення В. Лиманського, пізніше — О. Шахматова, С. Ольденбурга. Друкувала матеріали з етнографії, фольклору, діалектології народів Росії та ін. слов’ян. країн, звіти й описи етногр. експедицій. Значну увагу «Ж. с.» приділяла традиц.-побутовій культурі укр. народу. Тут опубл. етногр. матеріали із Закарпаття, Волині, Поділля, казки з Галичини, пісні з Житомирщини, укр. пісні про панщину та ін. Авторами були О. Веселовський, О. Пипін, О. Соболевський, О. Шахматов. Було надр. праці з укр. діалектології та нар. творчості: статті О. Потебні («Етимологічні замітки»), І. Манжури («Малоруські оповідання і повір’я»), В. Боцяновського («Веснянки, петрівки і купальські пісні»), І. Свєнціцького [«Нарис українського словника руських говорів (Галицько-бойківський говір)»], М. Сумцова, Ю. Яворського, М. Халанського, В. Перетца та ін. Вміщено рецензії на праці з етнографії і фольклористики, зокрема, на книги «З історії прислів’я. Історико-літературні замітки і матеріали» В. Перетца, «Сучасна малоруська етнографія» М. Сумцова, «Ритміка українських народних пісень» Ф. Колесси, «Етнографічні матеріали з Угорської Русі» В. Гнатюка. Огляди змісту «Ж. с.» за 1894 і 1896 pp. вміщені в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» (1895, т. 8; 1897, т. 20).

Літ.: Дмитренко Л. П. Питання українського фольклору на сторінках журналу «Живая старина». «Народна творчість та етнографія», 1990, № 3; Виноградов Н. Алфавитный указатель к «Живой старине» за 15 лет ее существования. «Живая старина», 1908, в. 2 — 4.

І. П. Березовський.


«ЖИВОЕ СЛОВО» — літ.-наук. і політ. журнал «москвофільського» напряму (див. «Москвофіли»). Виходив 1899 у Львові щомісяця (6 номерів). Видавець — О. Мончаловський, ред. Ю. Яворський. Друкувалися переважно художньо невиразні, епігонські твори «москвофілів». У «Ж. с.» також опубл. новелу «Виводили з села» В. Стефаника, оповідання «Каїн і Артем» М. Горького, матеріали про О. Пушкіна (у зв’язку з 100-річчям від дня народження поета), статті про творчість Л. Толстого, В. Короленка та ін. В рубриці «З народної літератури» публікувався (укр. мовою) фольклор, записаний у селах Галичини.

М. П. Гуменюк.


ЖІД (Gide) Андре Поль Гійом (22.XI 1869, Париж — 19.II 1951, там же) — франц. письменник. Закінчив ліцей Генріха IV в Парижі. В ранніх творах — зб. поезій «Вірші Андре Вальтера» (1887), кн. на теми естетики й моралі «Трактат про Нарціса» (1891). книгах подорожей «Мандрівка Уріана» (1893), «Амінта» (1906) та ін. — дотримувався поетики символізму. Сатир. повість «Болота» (1895) і кн. лірич. прози «Страви земні» (1897) сповнені скептицизму щодо бурж. моралі й цивілізації, яким протиставлено ніцшеанську філософію «сильної особи». На принципах естетства й аморалізму побудовані романи «Іммораліст» (1902) і «Тісна брама» (1909). Роман «Льохи Ватікану» (1914) у гротескній формі торкається теми науки, л-ри, релігії, комерції. Автор сатир. повістей «Погано прикутий Прометей» (1899), «Пасторальна симфонія» (1919), роману «Фальшивомонетники» (1925), п’єс «Цар Кандавл» (1901), «Саул» (1903), «Едіп» (1930), літ.-крит. кн. «Достоєвський» (1923) та ін. У нарисах «Мандри по Конго» (1927), «Повернення з Чаду» (1928) затаврував колонізаторство. У 30-і pp. брав участь у діяльності Нар. фронту, міжнар. антифашист. конгресах. 1936 після відвідин Радянського Союзу опублікував книгу «Повернення з СРСР» (укр. перекл. І. Овруцької), де гостро критикував антинародну соціальну політику сталінського режиму. Лауреат Нобелівської премії (1947). Про окремі сторони творчості Ж. йдеться в працях Петра Панча, В. Пащенка, Д. Затонського, З. Лібмана.

Тв.: Укр. перекл. — Повернення з СРСР. «Всесвіт», 1990, № 7; Рос. перекл. — Собрание сочинений, т. 1 — 4. Л., 1935 — 36.

Літ.: Рыкова Н. Современная французская литература. Л., 1939; Андреев Л. Г. Французская литература 1917 — 1956 гг. М., 1959; История французской литературы, т. 3 — 4. М., 1959 — 63; Моруа А. Андре Жід. «Всесвіт», 1990, № 4.

М. В. Якубяк.


«ЖИЗНЬ» — літ., наук і політ. журнал. Виходив 1897 — 1901 в Петербурзі, 1902 — в Лондоні, Женеві; спочатку тричі на місяць, потім — щомісяця. З кін. 1898 під фактич. керівництвом журналіста, громад. діяча В. Поссе став органом «легальних марксистів». Із статтями, спрямованими проти ревізіонізму і народницької ідеології, в «Ж.» двічі виступав В. І. Ленін. З 1899 белетристичний відділ «Ж.» фактично очолював М. Горький, який об’єднав навколо журналу групу демокр. письменників-реалістів (О. Серафимович, Є. Чириков, І. Бунін, С. Гусєв-Оренбурзький, Л. Андрєєв, М. Гарін-Михайловський та ін.). Журнал ознайомив читачів з творами польс. демокр. л-ри (С. Жеромського, Е. Ожешко, В. Серошевського, А. Немоєвського та ін.). В. І. Ленін 1899 схвально відгукнувся про «Ж.» (див. Ленін В. І. Повн. зібр. тв., т. 46, с. 25). Помітне місце в «Ж.» займала укр. л-ра. Активним співробітником «Ж.» була Леся Українка, яка листувалася з В. Поссе. Вона зустрічалася з співробітниками редакції, надр. в журналі свої статті «Два напрями в новітній італійській літературі (Ада Негрі і д’Аннунціо)», «Малоруські письменники на Буковині», «Нові перспективи і старі тіні („Нова жінка“ західноєвропейської белетристики)», «Замітки про новітню польську літературу». В «Ж.» опубл. оповідання «Для загального добра» М. Коцюбинського, «Муляр» та «Домашній промисл» І. Франка, «Мужицька смерть» Леся Мартовича, новели «Новина», «Синя книжечка», «Сама-саміська» В. Стефаника, вміщені під заг. назвою «З селянського побуту», новела «Valse mélancolique», нариси «У св. Івана», «Жебрачка», «Банк рустикальний» О. Кобилянської та ін. М. Горький заохочував до співробітництва в «Ж.» молодого укр. письменника А. Шабленка. В архіві «Ж.» зберігалися деякі тепер уже опубл. твори укр. письменників: Лесі Українки (ст. «Михаєль Крамер. Остання драма Гергарта Гауптмана»), І. Франка, Є. Бохенської. Після заборони цар. урядом «Ж.» виходила за кордоном. Тут було опубл. публіцист. статті М. Лозинського, Л. Василевського. Як додаток до журналу вийшло 12 номерів «Листков „Жизни“» та серія брошур «Библиотека „Жизни“». В № 7 «Листков „Жизни“» надр. перший рос. переклад «Інтернаціоналу» Е. Потьє, здійснений А. Коцом.

Літ.: Бутська І. О. М. Горький і передові українські письменники в журналі «Жизнь». В кн.: Слово про Буревісника. К., 1968; Станиславлева В. Н. Эстетические позиции журнала «Жизнь» (1897 — 1898 гг.). В кн.: Из истории русской журналистики конца XIX — начала XX в. М., 1973; Келдыш В. А. «Жизнь». В кн.: Литературный процесс и русская журналистика конца XIX — начала XX века. М., 1981.

О. З. Дун.


«ЖИЗНЬ» — легальне робітн. кооп. товариство. Засноване 1913 в Києві. 1918 — 20 видавало «Бюллетень рабочего кооператива „Жизнь“», 1920 випустило єдиний номер журн. „Жизнь“». У своїй друкарні видало окр. твори рос. письменників: повість «Шинель» М. Гоголя, «Байки Крилова» (зібр. тв. з біографією байкаря і коментарями М. Гудзія), «Вірші Пушкіна» (вступна стаття і примітки В. Гіппіуса), оповідання «Чим люди живі» Л. Толстого та ін.

В. А. Бурбела.


«ЖИЗНЬ» — літ.-худож. і політ. ілюстрований журнал. Виходив щотижня у липні — грудні 1918 в Одесі. Видавався на кошти газ. «Одесский листок», редактор якої С. Штерн був водночас і редактором «Ж.». В журналі друкувалися В. Катаєв, який завідував театр. відділом, Ю. Олеша, Г. Гребенщиков, С. Астров, Л. Гроссман, І. Бунін, О. Федоров. Критико-бібліогр. відділ очолював Д. Овсянико-Куликовський. Спец. номер був присвячений 100-річчю від дня народження І. Тургенєва. Друкувалися статті про літ. спадщину М. Новикова, В. Бєлінського, О. Плешеєва, Ф. Достоєвського, А. Чехова, Г. Квітки-Основ’яненка, Л. Глібова, розвідки про творчість В. Короленка, К. Бальмонта, І. Буніна, В. Брюсова. Вміщено фольклорні матеріали, публікації з історії укр. л-ри й театру, зокрема, матеріали про Молодий театр Леся Курбаса.

Г. Д. Зленко.


«ЖИЗНЬ ДЛЯ ВСЕХ» — щомісячний літ.-худож., наук. і громад.-політ. журнал. Виходив 1910 — 17 в Петербурзі за ред. журналіста, громад. діяча В. Поссе. Розділ «Бесіди про самоосвіту» очолював М. Рубакін. «Ж. д. в.» друкувала твори Л. Толстого, М. Горького, Є. Чирикова, О. Невєрова, зарубіж. письменників. У перекладі рос. мовою опубл. оповідання М. Коцюбинського («Сміх», «В дорозі»), А. Тесленка («Наука», «Поганяй до ями»). Журнал пропагував ідею просвітительської кооперації.

О. О. Білявська.


«ЖИЗНЬ ЗАМЕЧАТЕЛЬНЫХ ЛЮДЕЙ» — серія життєписів, присвячена вітчизн. і зарубіж. діячам. Видавав Ф. Павленков 1890 — 1907 у Петербурзі (перевидання тривало до 1914). Популяризувала життя і творчість видатних діячів історії, науки, культури, мист-ва (Дж. Бруно, B. Моцарт, Г. Гегель, М. Ломоносов та ін.). Вийшли біографії О. Пушкіна, М. Гоголя, Л. Толстого, О. Грибоєдова, О. Островського, М. Некрасова, В. Бєлінського, М. Добролюбова, О. Герцена, Д. Писарєва, Г. К. Андерсена, Дж. Байрона, В. Гюго, В. Шекспіра, Г. Ібсена, М. Сервантеса. Серед авторів — літератори C. Кривенко, О. Скабичевський, М. Холодковський та ін., філософи і вчені В. Соловйов, М. Туган-Барановський, М. Енгельгардт та ін. У серії вийшли біогр. нариси В. Яковенка про Т. Шевченка і Б. Хмельницького. За час існування видано 198 біографій.

Літ.: Рассудовская Н. М. Издатель Ф. Ф. Павленков (1839 — 1900). М., 1960.

Н. М. Шудря.


«ЖИЗНЬ ЗАМЕЧАТЕЛЬНЫХ ЛЮДЕЙ» — серія популярних біографій, засн. у Москві 1933 М. Горьким разом з М. Кольцовим та О. Тихоновим-Серебровим при вид-ві Жургазоб’єднання. З 1938 виходить при вид-ві ЦК ВЛКСМ «Молодая гвардия». У 1943 серія наз. «Великие люди русского народа» (11 книг), 1944 — 45 — «Великие русские люди» (17 книг). 1946 відновлено назву «Ж. з. л.». Осн. жанр серії — наук.-худож. біографія, але публікуються і твори ін. жанрів — спогади, біогр. повість, літ. портрет. Перші книги серії присвячені А. Данте, Дж. Байрону, Г. Гейне, М. Щепкіну, Д. Менделєєву та ін. Серед авторів — О. Дейч, Ю. Соболєв, І. Грабар, Є. Тарле, М. Семашко, В. Шкловський, Г. Серебрякова, М. Шагінян, К. Чуковський, М. Асєєв та ін. Перекладено біогр. твори зарубіж. письменників Ж. Амаду, А. Лану, А. Моруа, І. Стоуна, С. Цвейга та ін. В «Ж. з. л.» видано також книжки про Т. Шевченка, Г. Сковороду, Марка Вовчка, Лесю Українку, І. Франка, М. Коцюбинського, О. Довженка, Я. Галана (автори — Л. Хінкулов, А. Костенко, І. Коцюбинська, В. Канівець, І. Дубинський, Л. Кизя та ін.). З 1966 редакція «Ж. з. л.» видає істор.-біогр. альм. «Прометей».

Літ.: Померанцева Г. Е. Биография в потоке времени. ЖЗЛ: замыслы и воплощения серии. М., 1987; Жизнь замечательных людей. Серия биографий. Каталог. 1933 — 1985. М., 1987.

Н. М. Шудря.


«ЖИЗНЬ И ЗНАНИЕ» — легальне більшовицьке вид-во культурно-просвітницького характеру. Засн. 1909 у Петербурзі В. Бонч-Бруєвичем. Випускало сусп.-політичну (твори К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна), природничу й худож. л-ру. Відділ худож. л-ри очолював М. Горький. Прагнуло продовжити демокр. лінію вид-ва «Знание». Вийшли твори І. Буніна, Дем’яна Бедного, С. Гусєва-Оренбурзького, В. Муйжеля; було завершено видання першого Зібрання творів М. Горького (т. 10 — 20, 1914 — 17), розпочате вид-вом «Знание» (т. 1 — 9, 1900 — 10). 1912 В. Бонч-Бруєвич видав збірку творів Г. Сковороди, написавши до неї вступ. статтю і примітки. Л-ра випускалася переважно серіями («Детская библиотека», «Библиотека для юношества», «Библиотека мемуаров», «Общедоступная библиотека» та ін.), розрахованими на широкі нар. маси. Особливе значення мала «Библиотека обществоведения» для демокр. інтелігенції (книги з економіки, соціальних проблем, філології тощо; їх авторами були Н. Крупська, О. Коллонтай, М. Ольмінський та ін.). Влітку 1918 «Ж. и з.» злилося з парт. вид-вами «Волна» (Москва) і «Прибой» (Петроград), утворивши єдине вид-во ЦК РКП(б) «Коммунист». В 1921 — 36 під назвою «Ж. и з.» існувало кооперативне вид-во.

Літ.: Голубева О. Д. Книгоиздательство «Жизнь и знание» (1909 — 1918). В кн.: Книга. Исследования и материалы, в. 13. М., 1966; Голубева О. Д. В. Д. Бонч-Бруевич — нздатель М., 1972.

Н. М. Шудря.


«ЖИЗНЬ И ИСКУССТВО» — щоденна літ.-худ. і політ. газета з періодичними ілюстрованими додатками. Виходила 1893 — 1902 в Києві. Вид. — І. Мануков, ред. — М. Країнський. Широко висвітлювала літ.-мист. процес на Україні. Публікувалися оповідання Олени Пчілки («Три ялинки»), Л. Старицької-Черняхівської (казка «Зірка натхнення»), О. Купріна (повість «Кеть», оповідання «Іграшка»), С. Бердяєва, Л. Толстого, Т. Щепкіної-Куперник, переклади творів О. Мірбо, Г. Сенкевича, А. Доде, Е. Ожешко, А. К. Дойля (оповідання «Знак чотирьох»), Дж. К. Джерома (оповідання «Людина, яка дає поради»), статті про творчість Т. Шевченка, М. Кропивницького, О. Грибоєдова, О. Островського, М. Некрасова, Г. Гейне, Ю. А. Стріндберга, Е. Золя, рецензії на романи багатьох письменників («По новому шляху» Д. Маміна-Сибіряка, «Вовча пожива» В. Немировича-Данченка, повість «Молох» О. Купріна, п’єсу «Іванов» А. Чехова та ін.). Журнал інформував про вихід нових книг (зокрема збірки поезій Б. Грінченка), вміщував огляди періодич. видань, звіти про роботу Літературно-артистичного товариства у Києві тощо. Рецензувалися вистави київ. театрів та гастрольних труп М. Кропивницького, П. Саксаганського, М. Садовського і М. Заньковецької.

Літ.: Русская периодическая печать (1702 — 1894). М., 1959.

М. Г. Лабінський.


«ЖИЗНЬ ЮГА» — щотижневий літ., наук. і політ. журнал. Виходив в Одесі з 12.I по 1.VI 1897 за ред. Я. Біловодського та за сприянням М. Комарова. Висвітлював екон., громад. і культур.-осв. життя Півдня України. У журналі вміщено оповідання М. Горького з циклу «Жалісливі люди» («Ванько Мазін», «Зазубень»), І. Франка («Малий Мирон», «Schönschreiben»), Г. Мачтета («Мініатюри»), В. Дмитрієвої («В мужицькому театрі»), Є. Чирикова («У відставку!»), вірші А. Бобенка. В розділі бібліографії вміщувались відгуки на нові видання творів Т. Шевченка, Л. Глібова, фольклор. збірники. Вийшло дві книги додатків до «Ж. Ю.» з творами М. Горького («В степу»), І. Франка («Історія моєї січкарні», «Домашній промисл»), В. Дмитрієвої («Баклан»), М. Конопніцької («Дим»). Видання журналу припинене цар. цензурою. Спроба Я. Біловодського продовжити його виявилася невдалою (1898 вийшов лише 22-й номер). 1900 заборонений остаточно.

Літ.: Герасименко В. Я. Максим Горький и журнал «Жизнь Юга». Стерлитамак, 1943; Герасименко В. До співробітництва Івана Франка в журналі «Жизнь Юга». «Українська література», 1944, № 12; Зленко Г. «Очень порядочный журнальчик». «Вечерняя Одесса», 1985, 24 июня.

Г. Д. Зленко.


«ЖІНОЧА ДОЛЯ» — щомісячний громад.-літ. ілюстрований журнал. Виходив 1925 — 39 в Коломиї (тепер Івано-Франк. обл.). Ред. — О. Кисілевська. Вмішував інформацію з громад. і культур. життя, госп. і мед. поради, статті з л-ри, мист-ва, матеріали про виховання дітей. Висвітлював становище і роль жінки у світі, життя укр. еміграції в Канаді та США тощо. Друкував твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Олени Пчілки, С. Руданського, А. Чайковського, Уляни Кравченко, Марійки Підгірянки, І. Блажкевич, а також укр. рад. письменників П. Тичини, Остапа Вишні, Н. Забіли, О. Журливої, статті про життя і творчість Н. Кобринської, А. Павлик. «Ж. Д.» підтримувала тісні контакти з О. Кобилянською, яка опубл. тут кілька своїх листів до О. Кисілевської та громадськості у зв’язку з відзначенням в Галичині 40-річчя її літ. діяльності, а також оповідання «Лист засудженого вояка до своєї жінки». В 1933 — 39 в редакції працювала Ірина Вільде, надр. у журналі свою повість «Вікна навстіж» (1934), багато новел і публіцистичних статей. У «Ж. Д.» вміщено переклади творів зарубіж. письменників (П. Джонсон, К. Гамсуна, Ю. Ахо). Журнал вперше опубл. ряд графіч. творів О. Кульчицької. Виходили додатки «Світ молоді» (1932 — 39) і «Жіноча воля» (1932 — 39).

М. А. Вальо.


ЖІНОЧА РИМА — рима з наголосом на другому від кінця складі у словах, що римуються:

Хтось гладив ниви, все гладив ниви.

Ходив у гніві і сіяв співи:

О, дайте грому, о, дайте зливи!..

(П. Г. Тиичина).


ЖОВНІРСЬКІ ПІСНІ — див. Солдатські та жовнірські пісні.


«ЖОВТЕНЬ» — літ. орг-ція. Засн. 1924 в Києві групою письменників, яка відділилася від літ. орг-ції «Асоціація комункульту». Виступив з декларацією (газ. «Пролетарська правда», 1925), де проголосив своє осн. кредо: формування нової, пролет. л-ри й мист-ва на Україні. «Ж.» ставив за мету «охопити широкі робітничі маси робкорів, стінкорів, робітничого молодняку та всього робітництва», утворення «ідеологічно витриманої літератури» і «войовничої пролетарської критики», критикував діяльність літ. спілок «Плуг» і «Гарт». До складу «Ж.» входили В. Десняк, Іван Ле, Я. Савченко, М. Терещенко, Ф. Якубовський, Ю. Яновський, В. Ярошенко та ін. 1926 «Ж.» фактично розпався. Більшість членів орг-ції вступила до Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, інші — до ВАПЛІТЕ.

Літ.: Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури, т. 2. Х., 1930; Історія української літератури, т. 6. К., 1970.

С. А. Крижанівський, В. Г. Пугач.


«ЖОВТЕНЬ» — літ.-мистецький збірник Всеукрліткому, присвячений 4-й річниці Великої Жовтн. соціалістич. революції. Вийшов 1921 в Харкові. Програмна ст. «Наш універсал» звернена «до робітництва і пролетарських митців українських». Її підписали М. Хвильовий, В. Сосюра, М. Йогансен. Осн. мотиви збірника — утвердження соціалістич. революції, провіщення нової індустр. ери, обстоювання новаторства у мист-ві. Тут вміщено зразки революц. поезії — «Роздули ми горно» та поема «1917 рік» В. Сосюри, вірші «За обрієм зима», «В електричний вік» М. Хвильового, «Жовтень» і «Пасіка» В. Поліщука, «Жовтень» та «Комуна» М. Йогансена, оповідання «Собака» В. Підмогильного, п’єса «Веселий хам» Я. Мамонтова. У розділі критики — статті С. Пилипенка, М. Йогансена, М. Тростянецького (М. Хвильового), В. Коряка. Іл. с. 207.

С. А. Крижанівський.


«ЖОВТЕНЬ» — літ.-мист. та громад.-політ. журнал СПУ. Див. «Дзвін».


ЖОВТІС Олександр Лазарович (5.IV 1923, Вінниця) — рос. і укр. рад. літературознавець, перекладач, доктор філол. наук з 1975. Закінчив 1946 Казах. ун-т (Алма-Ата). Працював 1948 — 71 у Казах. ун-ті, з 1978 — у Казах. пед. ін-ті (Алма-Ата), професор з 1979. Літ. творчість почав віршами укр. мовою, які 1940 друкував у вінн. газ. «Молодий більшовик». Досліджує теорію віршування (кн. «Поезії потрібні», 1968), вивчає поетику Т. Шевченка (ст. «Майстер розкріпаченого вірша», 1963). Перекладає рос. мовою з укр., казах., кор., англ. та ін. мов. В його перекладі опубл. кількасот укр. нар. пісень, ряд творів М. Рильського, І. Драча, Д. Павличка та ін. (зб. «Эхо», 1983). Здійснив багато перекладів укр. мовою з кор. класич. поезії — опубл. у періодиці 60 — 80-х pp., збірниках «Ранковий спокій» (1986), «Заграва» (1989).

Літ.: Жовтис Александр Лазаревич. В кн.: Биобиолиография обществоведов Казахстана. Алма-Ата, 1986.

Р. І. Доценко


«ЖОВТНЕВИЙ ЗБІРНИК» — літ.-худож. видання. Випущений у Харкові 1924 до 7-х роковин Жовтневої революції Державним вид-вом України за ред. М. Равіча-Черкаського. В «Ж. з.» надр. вірші «Про жито й кров» М. Бажана, «Городи» Г. Коляди, «Крем’янець» А. Паніва, «Тих комашин на убогі стіни» П. Филиповича, «Поїзд» Т. Осьмачки, «Демонстрація» Ф. Біло-Криниці, уривок з поеми «Махно» і поема «Воно» В. Сосюри та ін. З прозових творів опубл. оповідання «Нуник» І. Микитенка, «Запалівська історія» О. Слісаренка, «Смерть Якулянса (із записної книжки)» Петра Панча. Під назвою «Революція» вміщено великий уривок з роману «Американці» Олеся Досвітнього. У літ.-крит. статтях «Нотатки до історії жовтневої прози та епосу. Перейдені етапи» М. Доленга і «Сім років (1917 — 1924)» Б. Якубського дається аналіз творчості В. Чумака, В. Еллана-Блакитного, В. Сосюри, В. Поліщука, Є. Плужника, В. Кобилянського, Г. Михайличенка, А. Заливчого та ін. укр. письменників перших пореволюц. років.

В. Г. Пугач.


ЖОВТОБРЮХ Михайло Андрійович [4 (17).XI 1905, с. Ручки, тепер Гадяцького р-ну Полтав. обл.] — укр. рад. мовознавець, доктор філол. наук з 1964, професор з 1965. Закінчив 1930 Дніпроп. ін-т нар. освіти. З 1930 працював у пед. вузах УРСР, РРФСР, 1959 — 82 — в Ін-ті мовознавства АН УРСР. Автор праць з історії укр. літ. мови, фонетики, граматики, соціолінгвістики тощо. Досліджував мову творів Г. Сковороди, І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка. Співавтор «Курсу історії української літературної мови» (т. 2, 1962), один з авторів і редакторів праць «Сучасна українська мова» (т. 1 — 5, 1969 — 73), «Історія української мови» (т. 1 — 4, 1978 — 82; премія ім. І. Я. Франка АН УРСР, 1984). За його ред. вийшов «Словник мови Г. Квітки-Основ’яненка» (в. 1 — 3, 1978 — 79).

Тв.: Мова української преси (до середини дев’яностих років XIX ст.). К., 1963; Мова української періодичної преси (кінець XIX — початок XX ст.). К., 1970; Українська літературна мова. К., 1984; Восточнославянские языки. М., 1987 [у співавт.]; Порівняльна граматика української і російської мов. К., 1987 [у співавт.].

Літ.: Високий обов’язок ученого. «Мовознавство», 1985, № 5.

М. М Пилинський.


ЖОЛДАК Олесь (Олексій) Іванович (30.III 1918, с. Верблюжка, тепер Новгородків. р-ну Кіровогр. обл.) — український радянський поет, перекладач. Член КПРС з 1943. Закінчив 1940 Запоріз. пед. ін-т. Учасник Великої Вітчизн. війни. Друкується з 1937. Поезії Ж. (збірки «Орлята», 1953; «Перевесло», 1964; «Рівновага», 1978) відображають події воєнного часу, трудову наснагу мирних літ, пройняті почуттям людяності й добра. Популярність здобули дотепні пародії, дружні шаржі, епіграми (збірки «Відколювання номерів», 1960; «Вибрики Пегаса», 1968; «Маститі мастаки», 1983). Переклав з білорус. мови поему «Пригоди цимбал» А. Кулешова (1952), зб. «Білоруські прислів’я та приказки» (1970), повість «Вовча зграя» В. Бикова (1975), з сербохорв. — драматичну поему «Гірський вінець» П. Нєгоша (1967) та ін. Окремі вірші Ж. перекладено рос. та білорус. мовами. Лауреат літ. премії ім. Остапа Вишні (1987).

Тв.: Вибрики Пегаса. К., 1988.

Літ.: Воскрекасенко С. Із сміху люди бувають... «Літературна Україна», 1980, 6 червня; Мар’янівський М. Добра сила пародії. «Літературна Україна», 1984, 29 листопада; Слабошпицький М. Літературні «дуелі» Олеся Жолдака. «Українська мова й література в школі», 1987, № 6; Логвиненко О. Дещо з життя маститих мастаків «Літературна Україна». 1989, 2 листопада.

Б. А. Буркатов.


ЖОЛОБ Світлана Костянтинівна (12.Х 1947, с. Михайлівна, тепер Канівського р-ну Черкас. обл.) — укр. рад. поетеса, перекладачка. Член КПРС з 1981. Закінчила 1970 Київ. ун-т. З 1975 працює у вид-ві «Дніпро» (з 1987 — гол. ред.). Автор збірок «Ярославна» (1969), «Сонячні пагорби» (1982), «Дерево життя» (1986). Поезіям Ж. властиві психологізм, проникливість лірич. інтонацій, тяжіння до мініатюрних форм. Переклала з ісп. мови (разом з С. Борщевським) роман «Осінь патріарха» Г. Гарсіа Маркеса (1978), з груз. — зб. віршів «Високе небо Грузії» А. Каландадзе (1987), окремі твори російських, білоруських, лит., болг., польс., німецьких та інших письменників. Деякі вірші Ж. перекладено рос., лит., груз., чувас., польс., угор., ісп. мовами.

Літ.: Базилевський В. Уміння розпалити вогонь. «Дніпро», 1987, № 3; Стрельбицький М. Побачити дерево. «Київ», 1987, № 5.

В. А. Бурбела.


ЖОНГЛЕРСЬКА ПОЕЗІЯ (франц. jongleur, від лат. joculator — витівник, потішник) — поезія середньовічної Франції (10 — 13 ст.), створювана жонглерами — мандрівними лицедіями, співцями-музикантами, які вели свій родовід від мандрівних акторів (мімів або гістріонів) Старод. Риму. Жонглери — неодмінні учасники ярмарків, нар. та реліг. свят, вони були носіями, виконавцями, а значною мірою і авторами обробок нар. поезії. В 11 ст. у Ж. п. набуває поширення епічна поезія («шансон де жест» — пісні про діяння), виникають цикли істор.-героїчних поем, що їх декламували жонглери під акомпанемент арфи або віоли. Найвідоміші поеми — «Пісня про Роланда», «Жести Гарена де Монглана» та ін. Жонглери у Франції, так само як менестрелі в Англії, хуглари в Іспанії, шпільмани в Німеччині, скоморохи на Русі, мандрівні дяки на Україні відіграли важливу роль у формуванні національних європ. літератур.

Літ.: Иванов К. А. Трубадуры, труверы и миннезингеры. Пг., 1915; Дживелегов А. К. Народные основи французского театра (жонглеры). В кн.: Ежегодник института истории искусств. М., 1955; Література середніх віків. В кн.: Шаповалова М. С., Рубанова Г. Л., Моторний В. А. Історія зарубіжної літератури. Львів, 1982.

В. І. Ткаченко.


ЖОРАВНИЦЬКИЙ Ян (Іван; р. і м. н. невід. — 1589) — укр. поет 16 ст. Походив з луцької православної шляхти. Освіту одержав у Жидичинському монастирі. Служив у міській управі Луцька. Страчений польс. владою (за напади на маєтки і вбивство королівського секретаря). З поетичної спадщини Ж. залишився сатир. вірш «Хто йдеш мимо, стань годину...» (1575), якого автор адресував дружині свого брата Олександра — ключника і городничого м. Луцька. Твір протягом кількох днів розійшовся по всій Волині. Як свідчить О. Левидький, він став приводом до судової справи і був записаний в актові книги луцького і володимир. судів, завдяки чому дійшов до нашого часу. Вірш є найдавнішою поетич. пам’яткою нар. укр. мовою.

Тв.: Хто йдеш мимо, стань годину... В кн.: Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст. К., 1978.

Літ.: Левицкий О. Очерки старинного быта Волыни и Украины. «Киевская старина», 1889, № 4.

В. О. Шевчук.


ЖОРЖ ЗАНД (1804 — 76) — франц. письменниця. Див. Санд Жорж.


ЖУК Алесь (Олександр Олександрович; 1.IV 1947, с. Клещев Слуцького р-ну Мін. обл.) — білорус. рад. письменник. Член КПРС з 1976. Закінчив 1970 Білорус. ун-т (Мінськ). У збірках оповідань і повістей «Осінні холоди» (1972), «Полювання на старих озерах» (1975), «Не забувай мене» (1978) відтворено життя білорус. села, а також події Великої Вітчизн. війни; «Світанки над полігоном» (1977) присвячена Рад. Армії. Автор збірок «На санній дорозі» (1979), «Полустанок вертання» (1981), «Полювання на останнього журавля» (1982), «Чорний павич» (1986). Переклав повісті «Fata morgana» й «Дорогою ціною» М. Коцюбинського, деякі оповідання В. Дрозда, Є. Гуцала, В. О. Шевчука, Б. Сушинського та ін. Окремі повісті й оповідання Ж. переклали М. Андрійчук, В. Бойко, А. Литвиненко, М. Чищевий.

Тв.: Укр. перекл. — Холодна пташка. В кн.: Сучасна білоруська повість. К., 1984: Світанки над полігоном. В кн.: Жичка Ф. День буде ясний. — Жук А. Світанки над полігоном. К., 1984; Білим снігом. «Прапор», 1985, № 4; Рос. перекл. — Охота на последнего журавля. М., 1984; Оркестр в осеннем парке. Минск, 1987.

О. К. Бабишкін.


ЖУК Микола Петрович (псевд. — Хрущ, Микола Хрущ; 1833, с. Булахів, тепер Козелецького р-ну Черніг. обл. — 20.IV 1900, там же) — укр. поет. Друкувався в журналах «Основа» й «Літературно-науковий вістник», «Антології руській», альм. «Рада», «Календарі ілюстрованому товариства „Просвіта“». Поезії Ж. пройняті настроями розчарування, самотності («До неї», 1883; «Прохання», «Все пройшло, що було», обидві — 1902).

Поеми «Чари» та «Безбатченко» вперше надруковані 1912 у збірнику «Українські поезії» О. Афанасьєва-Чужбинського, якому вони помилково приписувалися І. Франком. У поемі «Чари», для якої характерне поєднання романт. та реаліст. мотивів, зображено історію нещасливого кохання. Поема «Безбатченко» — реаліст. оповідь про складне драм. становище освіченої молодої людини, позашлюбного сина поміщика і селянки — дістала високу оцінку І. Франка, який відзначив «немалий, поетичний талант» автора [див. Примітки. В кн.: Афанасьєв (Чужбинський) О. С. Українські поезії. Львів, 1912, с. 113]. Ж. написав ст. «Прожиття й дух» (1893), де виклав свої етичні та сусп. погляди, обстоював ідею самовдосконалення людини як шляху розв’язання духовних суперечностей.

Тв.: [Твори]. В кн.: Афанасьєв-Чужбинський О. Поезії. К., 1972.

Літ.: Франко І. Олександр Степанович Афанасьєв-Чужбинський. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 39. К., 1983; Покальчук В. З Кулішевого листування. «Літературний архів», 1930, кн. 1 — 2; Гнатюк М. П. Микола Петрович Жук (Хрущ). В кн.: Афанасьєв-Чужбинський О. Поезії. К., 1972; Сиваченко М. Є. Твори О. Афанасьвва-Чужбинського в редакції І. Франка, псевдонім «Микола Хрущ» та забутий поет Микола Жук. В кн.: Сиваченко М. Є. Над текстами українських письменників. К., 1985.

М. П. Бондар.


ЖУК Михайло Іванович [псевд. — О. Мігуельс; 20.IX (2.X) 1883, м. Каховка, тепер Херсон. обл. — 8.VI 1964, Одеса] — укр. рад. художник, письменник, професор (з 1917). З родини робітника-маляра. Навчався в київ. рисувальній школі М. Мурашка (з 1896), Моск. уч-щі живопису, скульптури й архітектури та Краків. академії красних мистецтв (1900 — 04). З 1905 викладав малювання у Чернігові в одній з приватних жін. гімназій та в духовній семінарії (серед його учнів був П. Тичина, на формування естетичних поглядів якого Ж. справив глибокий вплив), потім в Одес. худож. ін-ті та худож. школі. Працював у галузях станкового живопису, книжкової графіки, худож. кераміки, плаката, екслібриса. Створив з натури галерею портретів (понад 20) діячів укр. культури — своїх сучасників: І. Франка, М. Коцюбинського, П. Тичини, М. Бажана, В. Сосюри, В. Блакитного, В. Чумака, Д. Загула, О. Слісаренка, М. Вороного, М. Філянського, В. Винниченка, М. Зерова, М. Хвильового, Г. Михайличенка, В. Ярошенка, В. Поліщука, Б. Лепкого, Ю. Меженка та ін.; серію портретів-плакатів (бл. 30) укр. письменників-класиків.

Перший літ. твір — оповідання «Мені казали: ще молодий!» уміщене 1906 в жури. «Літературно-науковий вістник». Систематично виступав у журналах «Молода Україна», «Дзвін», «Шлях», «Музагет», «Шквал». Автор зб. віршів «Співи землі» (1912), першого укр. вінка сонетів (1918; в кн.: Чапля В. Сонет в українській поезії. Харків — Одеса, 1930), багатьох оповідань, кількох п’єс («Легенда», 1920, та ін.), мистецтвознавчих статей. Писав та ілюстрував свої книги для дітей: збірки казок і оповідань «Ох» (1908), «Казки» (1920), «Дрімайлики» (1923), «Прийшла зима» (1927), «Годинник» (1928) та ін. У переважній більшості творів реалістично відобразив дореволюц. дійсність на Україні, деякі з них позначені модерніст. впливом. Ж. написав спогади про М. Коцюбинського, переклав драму «Троянда і Хрест» О. Блока, ряд п’єс О. Уайльда. Портрет с. 211, іл. с. 210.

Тв.: [Твори]. В кн : Українська новелістика кінця XIX — початку XX ст. К., 1989.

Літ.: Михайлів Ю. Михайло Жук. «Життя й революція», 1929, № 5; Герц Бурд. Обранець двох муз. «Вітчизна», 1968, № 8; Родько М. Українська поезія перших пожовтневих років. К., 1971; Зленко Г. П’ять написів Тичини. «Літературна Україна», 1976, 6 серпня; Тичина П. Із щоденникових записів. К., 1981; Михайло Жук. К., 1987; Лущик С. Друге народження. «Україна», 1988, № 17; Лущик С. Михайло Жук у колі сучасників. «Київ», 1988, № 11.

Г. Д. Зленко.


ЖУК Ніна Йосипівна [30.XII 1911 (12.I 1912), с. Герніки, тепер Старі Герніки Грод. обл.] — укр. рад. літературознавець, канд. філол. наук з 1948, професор’ з 1970. Член КПРС з 1944. Закінчила 1936 Київ. ун-т. Учасниця Великої Вітчизн. війни. У 1940 — 56 викладала в Київ. пед. ін-ті, 1957 — 82 — в Київ. ун-ті. Досліджує історію укр. дожовтневої л-ри, зокрема творчість І. Франка, Лесі Українки, В. Стефаника, М. Коцюбинського, А. Свидницького, Грицька Григоренка. Опублікувала літ. портрети «Василь Стефаник» (1960), «Велика поетеса України (до 50-річчя від дня смерті Лесі Українки)» (1963, у співавт.), «Анатолій Свидницький» (1987), брошуру «Горький і Україна» (1968). Автор посібників для студентів вузів: «Михайло Коцюбинський» (1966), «Проза Івана Франка» (1977), співавтор та редактор підручника для студентів філол. факультетів університетів «Історія української літератури кінця XIX — поч. XX ст.» (1959, 3-е доп. і переробл. вид. — 1989), упорядник «Матеріалів до вивчення історії української літератури» в 5 томах (т. 4, 1961).

Літ.: Погребенник Ф. Два портрети письменника. «Радянське літературознавство», 1960, № 4; Ткаченко В. Компас прекрасного. «Радуга», 1964, № 6; Денисюк І. [Рец. на кн.: Жук Н. И. Проза І. Франка]. «Дніпро», 1978, № 6; Білецький Ф. [Рец. на кн.: Жук Н. И. Анатолій Свидницький]. «Радянське літературознавство», 1988, № 2.

Л. С. Дем’янівська.


ЖУК Сергій Стефанович [19 (31).Х 1885, х. Швайкина Балка, тепер у складі м. Кобеляк Полтав. обл. — р. і м. см. невід.] — укр. письменник і скульптор у ФРН. Закінчив Петерб. психоневрологічний ін-т. 1916 засн. у Петрограді Укр. літ.-худож. т-во, яке очолював до 1920. У складі т-ва 1918 здійснив кілька подорожей по Україні. В 1920 — 21 — зав. літ. частиною Київ. рос. опери, 1925 — 28 — працював у різьбярській секції Укр. ін-ту наук. мови при УАН. З 1944 в еміграції. Друкувався з 1902 в журналах «Літературно-науковий вістник», «Шлях», «Молода громада», «Глобус», «Червоний шлях», газ. «Рада». Писав вірші, оповідання, літ.-крит. статті. Його віршам — «Пісня про золото», «Легенда про Каїна», «Золотий шлях», «Блакитний птах», «Осіння казка» та ін. — притаманні глибокий ліризм й філос. осмислення життя. Переклав кілька оперних лібретто («Сорочинський ярмарок», 20-і pp., та ін.). Серед скульптурних творів Ж. — пам’ятники І. Гонті, Т. Шевченкові, М. Леонтовичу, Д. Заболотному, А. Терниченкові та ін., скульптурні композиції «Гірський дух», «Влада жінки», «Фантазія» та ін. (усі — 30-і pp.).

Літ.: Михайлів Ю. Нове різьбярство України. «Життя й революція», 1929, № 12.

І. М. Лисенко.


ЖУКОВЕЦЬКА Володимира (псевд. — Вільшанецька В.; 1872, Буковина — 1940, м. Коломия) — укр. письменниця. Закінчила учит. семінарію. Вчителювала, зокрема 1900 — 14 у Коломиї. Друкувалася з 1906 в журналах «Літературно-науковий вістник», «Дзвінок», тижневику «Неділя». Творчість Ж. позначена впливом імпресіонізму. Автор повістей з життя інтелігенції («Іскаріот», 1910; «Мачуха», не опубл.), збірки оповідань (з життя сільс. вчительки) і поезій у прозі «Імпресії» (1914), п’єс для дітей («Мати», 1920-і pp.; «Цигани», 1935). Листувалася з І. Франком і В. Гнатюком. Д. Січинський написав музику на вірш Ж. «Я тебе люблю» (1908). Архів Ж. зберігається в ЦДІА УРСР у Львові.

Тв.: Іскаріот. К., 1927.

Літ.: Франко І. До Володимири Жуковецької. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 50. К., 1986; Грицай О. [Рец. на кн.: Жуковецька В. Імпресії 1914]. «Ілюстрована Україна», 1914, № 3; Якубовський Ф. Розклад норм міщанського життя. В кн.: Вільшанецька В. Іскаріот. К., 1927.

П. К. Медведик.


ЖУКОВСЬКИЙ Василь Андрійович [29.I (9.II) 1783, с. Мішенське, тепер Тул. обл. — 12(24).IV 1852, м. Баден-Баден, Німеччина, похов. у Петербурзі] — рос. поет. Навчався 1797 — 1800 у Благородному пансіоні при Моск. ун-ті. У 1808 — 09 редагував журн. «Вестник Европы». Учасник Вітчизн. війни 1812. Служба при царському дворі (до 1841) дала змогу Ж. полегшити долю декабристів, О. Пушкіна, О. Герцена, М. Лермонтова, Т. Шевченка. Після смерті О. Пушкіна продовжив 1837 разом з друзями поета видання «Современника». У ранніх елегіях («Вечір», 1806) помітний вплив сентименталізму. У 10 — 20-х pp. виступає як один з основоположників романтич. напряму в рос. л-рі. Невдоволеність реальною дійсністю, прагнення протиставити їй уявний світ, сповнений таємничості й чудес, — основний пафос романтичних віршів Ж.

Важливе місце у його творчості належить баладам. Особливості романтичного стилю (мотиви народної фантазії, тяжіння до сфери загадкового і таємничого, відгомони фольклорних переказів і легенд, підвищена емоційність тощо) яскраво відбилися в баладах «Людмила» (1808), «Світлана» (1811; вільний переклад балади Г. Бюргера «Ленора»; послужив основою для балади Л. Боровиковського «Маруся»). Великого громад. розголосу набув патріотич. вірш «Співець у стані російських воїнів» (1812). Високу оцінку сучасників дістали балади «Еолова арфа» (1814), «Вадим» (1817), «Замок Смальгольм, або Іванів вечір» (1822) та ін., позначені мелодійністю і тонким психологізмом. Перекладав твори Гомера, Фірдоусі, Ф. Шіллера, Дж. Байрона та ін. Виступав також як прозаїк і критик. 1837 познайомився з Т. Шевченком, часто зустрічався з ним, сприяв викупу його з кріпацтва за гроші, одержані від лотереї, в якій було розіграно портрет Ж., написаний К. Брюлловим (25.IV 1838 на квартирі К. Брюллова Ж. вручив поетові відпускну). Т. Шевченко зробив з цього портрета копію. Український поет присвятив Ж. свою поему «Катерина» («Василию Андреевичу Жуковскому на память 22 апреля 1838 года»), згадував про нього в автобіографії, щоденнику! повісті «Художник», листах.

Збереглася чернетка листа Т. Шевченка до Ж. з Оренбурга в січні 1850 з проханням поклопотатися перед Третім відділом, аби дозволили йому малювати (чи надіслано цей лист адресатові — невідомо). 1837 Ж. відвідав ряд міст України (Харків, Полтаву, Єлизаветград, Одесу, Миколаїв, Київ та ін.), зустрічався з діячами укр. культури Г. Квіткою-Основ’яненком, П. Гулаком-Артемовським, І. Срезневським. Під час подорожі вів щоденник, робив замальовки. Вірш Ж. «Колір завіту» вміщений у першому випуску альм. «Києвлянин», вид. 1840 М. Максимовичем. Окремі твори Ж. переклали Л. Боровиковський, О. Шпигоцький, П. Грабовський, К. Заклинський, Д. Иосифович, П. Тичина, М. Рильський, Н. Забіла, В. Бичко та ін.

Тв.: Собрание сочинений. т. 1 — 4. М — Л., 1959 — 60; Сочинения, т. 1 — 3. М., 1980; Эстетика и критика. М., 1985; Избранное. М., 1986; Баллады. Наль и Дамаянти. Рустем и Зораб. Дневники. Письма Воспоминания современников. М., 1987; Укр. перекл. — Казка про Івана Царевича та Сірого Вовка. Львів 1905; До Ю. Ф. Баранової. В кн.: Спогади про Шевченка, К., 1958; Спляча царівна. К., 1961; «За край, де світ узріли ми...». В кн.: Грабовський П. Твори, т. 1. К., 1964; Кіт у чоботях. К., 1964: [Вірші]. В кн.: Слов’янська ліра. К., 1983; Казка про Івана-царевича та сірого вовка. В кн.: Рильський М. Зібрання творів т. 5. К., 1984; Жайворон. В кн.: Тичина П. Г. Зібрання творів, т. 5, кн. І. К., 1986.

Літ.: Веселовский А. Н. В. А. Жуковский. Поэзия чувства и «сердечного воображения», СПБ, 1904; Жур П. Шевченківський Петербург. К., 1972; Семенко И. Жизнь и поэзия Жуковского. М., 1975; Библиотека В. А Жуковского (Описание). Томск. 1981; Бессараб М. Жуковский. М., 1983, Шаталов С. Е. В. А. Жуковский. Жизнь и творческий путь. М., 1983; Кирилюк Є. Один із визволителів Шевченка. В кн.: Наука і культура. Україна. 1983, в. 18. К., 1984; В. А. Жуковский — критик. М., 1985; Афанасьев В. Жуковский. М., 1987; Зленко Г. Берег Пушкина. Одесса, 1987; Жуковский и русская культура. Л., 1987; Жуковский и литература конца XVIII — XIX века. М., 1988: Павличко Д. Дух доброти. В кн.: Павличко Д. Біля мужнього світла. К., 1988: Зайцев Б. Жуковский. «Русская литература», 1988, № 2 — 4.

І. Я. Заславський.


ЖУКОВСЬКИЙ Станіслав Віталійович (18.VII 1938, Севастополь) — укр. рад. поет. Член КПРС з 1964. Закінчив 1968 Київ. ун-т. Був на журналіст. роботі, працював у вид-ві «Донбас». Автор збірок «Прагнення краси» (1977), «На перехрестях долі» (1980), «Вітер часу» (1983), «Колія» (1986), «Заповітний степ» (1988). З його лірич. віршів постають образи залізничників, сталеварів, шахтарів, подвиги морякіс. у роки війни і в мирний час. Окремі твори Ж. перекладено рос. і азерб. мовами.

Літ.: Лазоренко А. І. Рівняння на прапор. «Донбас», 1983, № 6; Бенгарчук П. Ф. Де промовляє душа... «Радянська Донеччина», 1988, 16 липня.

В. О. Соболь.


ЖУКРОВСЬКИЙ (Żukrowski) Войцех (14.IV 1916, Краків) — польс. письменник, публіцист. Закінчив 1947 Вроцлав. ун-т. Під час нім.-фашист. окупації був у партиз. загоні, публікувався в підпільних виданнях. У романі «Дні поразки» (1952) відтворив період окупації Польщі, у повісті «Хрещені у вогні» (1961) — боротьбу за встановлення нар. влади на західнопольс. землях. В основі роману «Крихти весільного торту» (1958) — спогади дитинства. Після перебування кореспондентом у В’єтнамі, Китаї, Лаосі, Індії опубл. серію репортажів (збірки «Будинок без стін», 1954; «Подорожі з моїм Гуру», 1960; «У королівстві мільйона слонів», 1961; «Оповідання з Далекого Сходу», 1965, та ін.), соціально-психол. роман «Камінні скрижалі» (1966). Автор циклу гротескно-ірон. оповідань «Пір’ячком фламінго» (1947), зб. літ. фейлетонів «Карамболі» (1973), роману «Запах собачої шерсті» (1980), творів для дітей (повістей-казок «Викрадення в Тютюрлістані», 1946; «На троні в Блабоні», 1985, тощо). У зб. оповідань «В країні мовчання» (1946), худож.-докум. повісті «Напрямок — Берлін» (1970) створив також образи радянських воїнів і партизанів, зокрема українців. У публіцистич. виступах високо оцінює російську й українську л-ри. 1986 брав участь у літ. симпозіумі у Львові на честь 130-річчя від дня народження І. Франка. Нагороджений рад. орденом Дружби народів (1987). Окремі твори Ж. переклали П. Погребна, Ю. Булаховська, М. Владко-Рекун та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Дні поразки. К., 1960; Хрещені у вогні. К., 1975; Чиста робота. В кн.: Перемога. К., 1975; Викрадення в Тютюрлістані. К., 1986; Рос. перекл. — Дом без стен. М., 1957; Дни пораження. М., 1958; Направление — Берлин. В кн.: Современные польские повести, т. 2. М., 1974; Повести и рассказы. Л., 1979.

Літ.: Стахеев Б. Войцех Жукровский. В кн.: Писатели Народной Польши. М., 1976.

Ю. Л. Булаховська.


ЖУЛИНСЬКИЙ Микола Григорович (25.VIII 1940, с. Новосілки, тепер Млинівського р-ну Ровен. обл.) — укр. рад. літературознавець і критик, доктор філологічних наук з 1982, член-кореспондент АН УРСР з 1990. Член КПРС з 1967. Закінчив 1968 Київ. ун-т. З 1972 працює в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (з 1978 — заст. директора). У центрі дослідницьких інтересів Ж. — морально-етичні пошуки сучас. рад. багатонац. прози та поезії, проблеми створення худож. характеру, жанрові, стильові особливості сучас. л-ри, питання письменницької майстерності. Автор книжки нарисів «Юність моя — комсомолія» (1971), літ.-крит. праць «Пафос життєствердження» (1974), «Концепція людини в радянській літературі» (1976), «Людина як міра часу» (1979), «Людина в літературі» (1983), «Наближення» (1986), статей, передмов, оглядів, серії розвідок про несправедливо замовчуваних письменників. За ст. «Найгуманніша мета» та «Правда життя, правда характеру» удостоєний 1978 Респ. премії в галузі літ.-худож. критики (тепер ім. О. І. Білецького). Портрет с. 213.

Тв.: Із забуття — в безсмертя. К., 1990.

Літ.: Громова В. Становление идеала. «Литературное обозрение», 1975, № 1; Голубева З. З думкою про людину. «Прапор», 1981, № 2; Стрельбицкий М. Человек в литературе. «Радуга», 1984, № 11; Брюховецький В. С., Дончик В. Г. Цінність суспільна і художня. «Комуніст України», 1985, № 2; Абліцов В. (Рец. на кн.: Жулинський М. Г. Наближення: Літературні дороги]. «Радянське літературознавство», 1988, № 11.

В. С. Брюховецький.


ЖУПАН Йосип Васильович (22.VI 1904, с. Бородівка, тепер Мукачівського району Закарп. обл. — 5.XII 1987, Мукачів) — рос. рад. письменник. Член КПРС з 1949. Закінчив 1956 Ужгор. ун-т. Учителював у селах Закарпаття. 1939 під час хортистської окупації Закарпаття був висланий до Угорщини. Працював директором Мукачів. історико-краєзнавчого музею (1946 — 50), директором школи (1950 — 56), на видавничій роботі (1956 — 62). Вірші та оповідання Ж. з’явилися в закарпат. пресі 1922. За рад. часу вийшли книги оповідань «Теплий хліб» (1958), «Багряне небо» (1961), «Лялька» (1964), «Чекаєм тебе» (1972), «Високосний рік» (1974), «Рідні берізки» (1984), «Недоспівана пісня» (1986) та ін. Твори Ж. присвячені життю трудящих краю в умовах бурж. режиму, їхній боротьбі за соціальне і нац. визволення. Ряд творів Ж. опубл. в угорських перекладах. Окремі твори Ж. укр. мовою переклали І. Чендей, В. Панченко, П. Скунць, Ю. Шкробинець, В. Поп.

Тв.: Яблоня цветет. Ужгород, 1980.

Літ.: Вишневський Т. Йосип Васильович Жупан. В кн.: Вишневський І Закарпатські новелісти Львів, 1960.

В. С. Поп.


ЖУПАНИН Степан Ілліч (18.I 1936, м. Іршава, тепер Закарп. обл.) — укр. рад. поет, канд. пед. наук з 1973. Член КПРС з 1961. Закінчив 1959 Ужгор. ун-т. Учителював, був на журналіст. роботі. Викладав 1974 — 87 в Ужгор. ун-ті, з 1987 — зав. кафедрою педагогіки і психології обл. ін-ту вдосконалення вчителів (Ужгород). Автор поетич. книжок для дітей «Бджілка» (1959), «Сестрички-смерічки» (1962), «Гірська стежинка» (1965), «Світле озерце» (1975), «Ватра» (1980), «Смерековий край» (1985), «Лісовий світанок» (1986), «Світлячок та бджілка» (1989). Для творів Ж. характерний елемент казковості. На вірші Ж. писали музику A. Кос-Анатольський, А. Філіпенко, Б. Фільц, Л. Дичко та інші композитори — опубл. у пісенних збірниках «Пісні для дітей» (1974), «Сонечко», «Барвінок» (обидві — 1983), «Журавлик» (1989). Виступає зі статтями з проблем педагогіки та психології, упорядкував ряд посібників для учнів початкових класів. Окремі твори Ж. перекладено рос., білорус., лит., молд., тадж., туркм., казах., болг., чес, словац., угор. мовами.

Тв.: Рос. перекл. — Лесные часы. М., 1974; Кукушкины сапожки. М., 1981; Рассвет. М., 1987.

Літ.: Зимомря М. Поезія, опромінена любов’ю. «Дошкільне виховання», 1986, № 1.

Ю. І. Балега.


ЖУПАНЧИЧ (Župančič) Отон (23.I 1878, с. Виниця, Словенія — 11.VI 1949, Любляна) — словен. поет, член Словен. академії наук і мистецтв з 1939. Закінчив 1902 Віден. ун-т. Очолював словен. нац. театр (1918 — 49). Представник прогрес. літ. течії «словенський модерн». На поч. творчого шляху зазнав впливу модернізму (зб. «Чаша сп’яніння», 1899). Згодом у його віршах запановують соціальні мотиви (збірки «По рівнині», 1903; «Монологи», 1908; «На зорі Видового дня», 1920), постає реалістич. образ Словенії, поневоленої австро-угорською монархією (поема «Дума», 1908). У віршах «Пісня ковалів» (1910), «Цвяхарська» (1912) звеличив робітн. клас. Зб. «Барвінок під снігом» (1945) — про визвольну боротьбу народів Югославії в роки 2-ї світової війни. Автор збірок для дітей «Писанки» (1900), «Сто загадок», «Ціцібан» (обидві — 1915), істор. драми «Вероніка Десеницька» (1924). Належав до літ.-політ. т-ва «Задруга» (засн. в 90-х pp. 19 ст.), члени якого цікавилися творами Т. Шевченка, О. Пушкіна, М. Лермонтова. Вплив Шевченкової поезії позначився на окремих творах Ж. (поема «Дума»), йому належить також переспів укр. нар. пісень («Вітер», «Сосна»). Переклав «Вечірню пісню» С. Воробкевича (1895). 1928 журн. «Червоний шлях» вмістив замітку про святкування 50-річчя від дня народження поета «Ювілей Отона Зупанчича». Окремі вірші Ж. переклали В. Лучук, В. Гримич.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Передчуття. К., 1979; Чуєш, поете? «Всесвіт», 1987, № 11; Рос. перекл. — Пробуждение. М., 1961; Лирика. М., 1978.

Літ.: Ющук І. П. Український струмінь у словенській поезії кінця XIX — початку XX ст. «Слов’янське літературознавство і фольклористика», 1967, в. 3; Гримич В. За Кобзаревою луною. «Всесвіт», 1983, № 3.

І. Я. Ющук.


ЖУР Петро Володимирович [13(26).Х 1914, с. Гарбузин, тепер Корсунь-Шевченківського р-ну Черкас. обл.] — рос. і укр. рад. письменник, літературознавець, перекладач. Член КПРС з 1940. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1950 Ленінгр. ун-т. Автор праць з питань рос.-укр. літ. зв’язків. Дослідник життя і творчості Т. Шевченка. В худож.-докум. книгах «Шевченківський Петербург» (1964), «Третя зустріч» (1970), «Літо перше» (1977), «Дума про огонь» (1984), «Шевченківський Київ» (1989) широко використав нові документи і матеріали про Кобзаря. Брав участь у створенні «Шевченківського словника» (т. 1 — 2, 1976 — 77). Переклав рос. мовою ряд творів Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, B. Сосюри, А. Малишка, М. Терещенка, П. Воронька, Д. Павличка, І. Драча, В. Бровченка, Янки Купали, Якуба Коласа та ін. Автор спогадів про М. Рильського, П. Усенка, Івана Ле, М. Бажана та ін. Один з організаторів традиц. Шевченківських днів у Ленінграді, Лауреат Держ. премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1980).

Тв.: Шевченківський Петербург. К., 1972; Третья встреча. Л., 1973; Літо перше. К., 1979; Дума про огонь. К., 1985; Шевченківський Київ. «Дніпро», 1989. № 3 — 5; 7-9.

Літ.: Гончар О. С сыновней любовью. В кн.: Гончар О. О тех, кто дорог. М., 1978; Костенко А. Нові грані давко відомого. «Вітчизна», 1981, № 3; Бородін В., Сарана Ф. Натхнений творчістю Кобзаря. «Літературна Україна», 1984, 15 листопада; Шубравський В. Цінний внесок у шевченкіану. «Дніпро», 1986, № 3; Любацька Г. Іскри незгасного вогню. «Київ», 1986, № 12.

Ф. К. Сарана.


ЖУРАВСЬКА Іда Юхимівна [21.II (5.III) 1912, с. Паволоч, тепер Попільнянського р-ну Житом. обл.] — укр. рад. літературознавець, канд. філол. наук з 1947. Закінчила 1934 Київ. ун-т. У 1938 — 41 і 1944 — 73 працювала в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, 1941 — 44 — викладач Кирг. пед. ін-ту. Досліджує творчість І. Франка, Лесі Українки в контексті світового худож. процесу, творчість зарубіж. письменників (Р. Роллана, Г. Манна та ін.), зв’язки укр. л-ри з зарубіж. л-рами. Автор книжок нарисів «Історія зарубіжної літератури» (1951), «Велика Жовтнева соціалістична революція і передова література зарубіжних країн» (1957), монографій «Іван Франко і зарубіжні літератури» (1961), «Леся Українка та зарубіжні літератури» (1963), «Ромен Роллан» (1978), «Генріх Манн» (1985), монографічного розділу «Творчість Лесі Українки в системі розвитку світової літератури» (у колектив. зб. «Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті», 1987, т. 1), праці «Деякі питання методології дослідження літературних взаємин» (1974). Дослідниця антифашист. теми в л-рі (монографії «Чеський антифашистський роман», 1969; «Зарубіжний антифашистський роман», 1976).

Тв.: Рос. перекл. — Леся Украинка и зарубежные литературы. М., 1968.

В. Н. Климчук.


ЖУРАВСЬКИЙ Анатолій Федорович (4.IV 1952, с. Барашівка Житом. р-ну Житом. обл.) — укр. рад. критик, літературознавець. Член КПРС з 1981. Закінчив 1976 Київ. ін-т театр. мист-ва. Працював у пресі, був на рад. роботі. Автор худож.-докум. кн. про Остапа Вишню «Ніколи не сміявся без любові» (1983), праць про творчість І. Кочерги, Бориса Тена, літ.-мистецький процес 20 — 30-х pp., публіцист. статей.

Літ.: Кирилюк Є. З любов’ю до Майстра. В кн.: Журавський А. Ніколи не сміявся без любові. К., 1983; Скорський М. Його другий рідний дім. «Вітчизна», 1984, № 3.

В. Б. Грабовський.


ЖУРАХОВИЧ Семен Михайлович [24.Х (6.XI) 1907, с. Правобережна Сокілка, теп. Кобеляц. р-ну Полтав. обл.] — укр. рад. письменник, журналіст. Чл. КПРС з 1939. Учасник Вел. Вітчизн. війни. Навчався 1949 — 51 в Київ. пед. ін-ті. З 1928 — на журналістській роботі; 1941 — 43 був відп. секретарем газ. «За Радянську Україну!», 1943 — 45 — військ. кореспондентом, 1945 — 51 — зав. відділом газ. «Радянська Україна». Перша книжка — зб. нарисів «На визволеній землі» (1940) — про возз’єднання західноукр. земель в єдиній Укр. Рад. державі. Автор повістей «Дорога вірних» (1948), «До них іде весна» (1952), збірок оповідань «Велика розмова» (1955), «Вітряні гори» (1956), «Вечір над Орількою» (1958), «Всі шукають алмази» (1959), «Звичайні турботи» (1960), «Знову все перед очима» (1962), «Гора над морем» (1975), «Тополі біля ганку» (1976), «Світлі води» (1979), «Оті загублені рядки» (1982). Одним із значних творів Ж. є роман «Київські ночі» (1964) — про перші місяці фашист. окупації Києва. Ж. показує тих, хто зберіг благородство і мужність за найстрашніших умов, і тих, хто не витримав цього випробування, опинився в одному таборі з ворогами. Твір пройнятий вірою в незламність і кінцеву перемогу над фашизмом. За цикл новел «Війна і діти» та зб. новел «Неминучість» (1985) удостоєний 1985 премії ім. Ю. І. Яновського. Його твори перекладено багатьма мовами народів СРСР, а також польс., болг., чес., угор., нім., рум., франц., англ., ісп., кит. мовами. Портрет с. 216.

Тв.: Вибрані твори, т. 1 — 2. К., 1987; Рос. перекл. — Избранное. Л., 1980; Шрам на сердце. М., 1987.

Літ.: Новиченко Л. Исследовать так, чтобы открывать... «Звезда», 1960, № 2; Герасименко А. [Рец. на кн.: Журахович С. Гора над морем]. «Литературное обозрение», 1976, № 1; Федоровская Л. «...Ищу я в искусстве живую кровинку...». «Радуга», 1976, № 1; Фащенко В. Земна, проста краса. В кн.: Журахович С. Київські ночі. К., 1982.

Л. В. Череватенко.


ЖУРБА Галина (справж. — Домбровська Галина Маврикіївна; в заміжжі — Нивинська; 29.XII 1888, х. Олександрія, побл. с. Соболівки, тепер Теплицького району Вінницької обл. — 9.IV 1979, Філадельфія, США) — українська письменниця. Одержала домашню освіту. З 1912 жила в Києві, з 1919 працювала редактором Всевидаву. 1920 виїхала до Зх. України, деякий час жила в Рівному, Здолбунові, згодом переїхала до Варшави, звідти — до США. Друкувалася в журналах «Українська хата» (1910 — 14), «Музагет» (1919) та ін. Писала нариси, оповідання, повісті, п’єси, вірші, поеми. Автор збірок оповідань «З життя» (1909), «Похід життя» (1919), соціально-психол. повісті «Зорі світ заповідають» (1933), поеми «Нетря» (1935, не закінч.). У кращих творах проникливо показала життя і побут укр. села, любов хлібороба до землі, його самобутню культуру, волелюбні прагнення, осуджувала соціальний і нац. гніт (оповідання «В степу», «Над скибою», «Коняка», «Квітучий сад» та ін.), порушувала морально-етичні проблеми, питання сутності людського життя (оповідання «Свято», драма «Похід життя» та ін.). На творчій манері Ж., зокрема на її новелістиці, помітний вплив В. Стефаника, в окремих творах наявні пошуки, властиві представникам різн. модерніст. течій. С. Тудор у ст. «Визволення слова» називав Ж серед талановитих письменниць 20 — 30-х pp. (Тудор С. Твори, т. 2. К., 1962, с. 415). У повісті-хроніці «Революція йде» (т. 1 — 2, 1937 — 38) талановито змалювала революц. дійсність на Україні 1917 — 18. Написала мемуарні повісті «Далекий світ» (1955) і «Тодір Сокір» (1967), спогади «Від „Української хати“ до „Музагету“», в яких, зокрема, відображено укр. літ. життя в Києві поч. 20 ст., есеїст. розвідку «Письменник та його супровід» (обидва — 1962) тощо. Чимало творів Ж. залишилося неопубл. — «Дім на узліссі», «Зруб» (продовження повісті «Далекий світ»), 2-а частина повісті «Тодір Сокір» та ін.

Тв.: [Твори]. «Дзвін», 1990, № 1.

Літ.: Погребенник Ф. Тихий сум Галини Журби. «Дзвін», 1990, № 1.

Ф. П. Погребенник.


ЖУРБА Кузьма Тимофійович (11.XI 1922, с. Хрещате, тепер Козелецького р-ну Черніг. обл. — 28.I 1982, Чернігів) — укр. рад. поет. Закінчив 1941 Черніг. зоотехнікум, 1942 — Харків. військ.-мед. уч-ще. Учасник Великої Вітчизн. війни. Був на журналістській роботі. Друкувався з 1938. Осн. мотиви збірок «Над красунею Десною» (1956), «Дорога до щастя» (1961), «Серп» (1969), «Яблука падають» (1972), «В чеканні весен» (1982) — історія та сучасність Чернігівщини, турботи людей, їхня праця, краса Придесення, героїка Великої Вітчизн. війни. Автор кн. нарисів «Плем’я Прометеїв» (1960), збірок дит. віршів «Перший грім» (1968) і «Лісові гостинці» (1971). Окремі вірші Ж. перекладено рос. та чувас. мовами.

Літ.: Реп’ях С. Закоханий у сонце і весну. В кн.: Поезія, в. 1. К., 1983; Ющенко О. Доброта (Кузьма Журба). В кн.: Ющенко О. В пам’яті моїй. К., 1986.

В. П. Крутиус.


ЖУРБА Павло [справж. — Скрипников Пантелеймон Терентійович; 30.VII (11.VIII) 1895, с. Троїцьке, теп. Петропавлівського р-ну Дніпроп. обл. — 12.V 1976, Ленінград] — рос. рад. письменник. Член КПРС з 1937. Учасник Великої Жовтн. соціалістич. революції та Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1926 Ленінгр. ун-т. Автор повісті «Круте роздоріжжя» (1927), роману «Чорний зяб» (1928) — про долю укр. селянства до і після Великого Жовтня. Повоєнне життя укр. хліборобів зображено в романі «Внуки бандуриста» (1965). Героїзму рад. людей у роки Великої Вітчизн, війни присвятив оповідання «Пам’ять серця», «Пулковські висоти» (обидва — 1944), повість «Олександр Матросов» (1949; перероб. 1957; укр. перекл. М. Іванова, 1951, та А. Кацнельсона, 1958), кіносценарій «Рядовий Олександр Матросов» (1948). В оповіданнях «Безцінний дар» (1963), «Народний президент» (1967), романі «Депутат робітничої курії» (незакін.) змалював образи В. І. Леніна і Г. І. Петровського. Писав також для дітей — оповідання «Прошка» (1924), «Друзі» (1942), п’єса «Перша радість» (1935).

Тв.: Черный пар. Х., 1928; Александр Матросов. — Внуки бандуриста. Л., 1965: Александр Матросов. — Рассказы. Л., 1971; Укр. перекл. — Олександр Матросов. К., 1958.

Літ.: Раковский Л. Прекрасная судьба. «Нева», 1957, № 11; Рачко А. Большой путь. Писателю П. Журбе — 70 лет. «Смена», 1965, 11 августа: На тридцати четырех языках. «Литературная газета», 1967, 30 августа; Дудин М. Повесть о герое народа. В кн.: Журба П. Александр Матросов. Л., 1976.

І. Я. Павленко.


ЖУРБА Тамара Гнатівна (16.I 1939, смт Зелене, тепер у складі Кривого Рога Дніпроп. обл.) — укр. рад. поетеса. Має середню освіту. За комс. путівкою поїхала на буд-во шахт Донбасу. Повернувшись до Кривого Рога, працювала пом. машиніста екскаватора на металург. заводі, вихователем у дит. садку. Друкується з 1971. Автор збірок «Дотиком серця» (1979), «Лагідна земля» (1982), «Жіноча розмова» (1987). Більшість творів Ж. — це ліричні роздуми про віхи біографії нашої країни, відповідальність кожного за долю планети, за збереження її природи, щастя материнства. Пише також вірші для дітей.

Літ.: Корінь А. Дотиком серця, «Дніпро», 1980, № 7.

О. Г. Астаф’єв.


ЖУРБА Янка [справж. — Івашин Іван Якович; 18 (30).IV 1881, с. Купніно, тепер у межах м. Чашники Вітеб. обл. — 7.I 1964, м. Полоцьк Вітеб. обл.] — білорус. рад. поет. Закінчив 1909 Глухівський учит. ін-т. Учителював у м. Костянтинограді (тепер Красноград Харків. обл.). Писав етногр. нариси, виступав з віршами в періодиці. Осн. мотиви дореволюц. поезії Ж. — тяжке становище селян, заклик трудящих до соціальної активності, віра в краще майбутнє народу. Поезія радянського періоду присвячена Жовтневій революції, дружбі народів (збірки «Зірниці», 1924; «Ясні шляхи», 1959). Писав і для дітей (збірки «Ластівки», 1950; «Сонячний ранок», 1955; «Світлі дні». 1959). Для газ. «Наша ніва» 1909 переклав нарис укр. рад. філолога і мистецтвознавця І. Свєнціцького «Відродження білоруського письменства». У вірші «Братній Україні» (1957), циклі публіцистич. статей «Листи з України» (1909) висловлював любов до укр. народу, захоплення революц. творчістю Т. Шевченка. До вірша «Розкутий Прометей» взяв епіграф з поеми Т. Шевченка «Кавказ». П. Ротач присвятив Ж. ст. «Янка Журба на Україні» (1969). Окремі вірші Ж. переклав В. Підпалий.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Білоруська радянська поезія. Антологія, т. 1. К., 1971.

Літ.: Ротач П. Білоруський поет у Краснограді. «Комуністичним шляхом» [Красноград], 1967, 17 жовтня.

Б. И. Чайковський.


ЖУРЛИВА Олена [справж. — Котова Олена Костянтинівна; 12(24).VI 1898, м. Сміла, тепер Черкас. обл. — 10.VI 1971, Кіровоград] — укр. рад. поетеса, педагог. Закінчила 1922 Київ. ін-т нар. освіти. Викладала укр. мову та л-ру в школах ряду міст України, з 1926 — на видавничій роботі. Друкуватися почала в дореволюц. періодич. виданнях. Перша збірка — «Металом горно» (1926) — про оновлення рідного краю. До цієї теми, а також до героїч. минулого, дружби народів зверталася в наступних збірках: «Багряний світ» (1930), «Поезії» (1958), «Земля в цвіту» (1964), «Червоне листя» (1966). Писала також для дітей: збірки «Хто знає, як рік минає?» (1959), «Голуби» (1962), «Ой, літечко, літо» (1964), «У нашої Наталі» (1969), «На зеленому городі» (1974). Автор худож. нарисів, літ.-крит. статей.

Тв.: Вибране. К., 1974; Хазяєчка. К., 1978.

Літ.: Бойко Л. Третє цвітіння. В кн.: Журлива О. Червоне листя. Дніпропетровськ, 1966; Корсунська Б. Поезія нового світу. Ідеї та образи української радянської лірики 20 — 30-х років. К., 1967; Лучук В. Неголосне, але мужнє слово. «Жовтень», 1975, № 3.

М. І. Дубина.


ЖУРНАЛ (франц. journal, від jour — день) — періодичне друк. видання, яке містить статті або реферати з різних суспільно-політ., наук., виробничих та ін. питань, літ., публіцист. твори, ілюстрації й фотоматеріали. Ж. розрізняють за періодичністю (щотижневі, двотижневі, щомісячні, двомісячні), змістом (громад.-політ., літ.-худож., пром.-тех., наук., наук.-популярні, наук.-інформ., реферативні, бібліогр., сатир., спорт., астроном., геогр., математ. та ін.) і читацьким призначенням (для жінок, дітей, молоді, лікарів, гірників та ін.). Перші Ж. на Україні вийшли на поч. 19 ст.: «Харьковский Демократ» (1816), «Украинский вестник» (1816 — 19). Відомими були також «Основа», «Киевская старина», «Друг», «Зоря», «Світ» та ін. Розгалужену мережу становить літ.-худож. періодика (див. Літературні журнали).

Літ.: Дем’янчук І. Л. Радянські журнали і організація їх роботи. К., 1958.

В. Г. Пугач.


«ЖУРНАЛ БІБЛІОТЕКОЗНАВСТВА ТА БІБЛІОГРАФІЇ» — видання Всенар. бібліотеки України при УАН (тепер ЦНБ ім. В. І. Вернадського АН УРСР). Виходив 1926 — 30 у Києві щороку. Вміщував статті з історії, теорії, методики та орг-ції бібліотечної і бібліографічної справи в республіці, повідомлення про роботу бібліотечно-бібліогр. установ інших республік та зарубіж. країн. друк. бібліогр. покажчики з бібліотекознавства і бібліографії, а також підготовлені бібліографом М. Ясинським покажчики випущених 1926 — 28 бібліогр. видань на Україні, де окр. розділ містив відомості про укр. л-ру.

Н. Ф. Королевич.


«ЖУРНАЛ ДЛЯ ВСЕХ» — щомісячний ілюстрований наук.-популярний та літ.-мист. журнал. Виходив з 1896 в Петербурзі. Спочатку друкував переважно сільськогосп. поради та статті на морально-реліг. теми. З 1897, коли видавцем став В. Миролюбов, «Ж. д. в.» почав широко публікувати твори А. Чехова, М. Горьго, Л. Андрєєва, О. Купріна, І. Буніна та ін. Вміщувалися переклади творів Т. Шевченка, І. Франка, М. Кропивницького, Б. Грінченка, О. Стороженка та ін. укр. письменників, матеріали про життя і діяльність І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка, М. Костомарова, П. Куліша, Панаса Мирного та ін., а також літ.-крит., літературознавчі й етногр. розвідки укр. авторів (О. Кониського, М. Сумцова, О. Єфименко та ін.). З кінця 1903 в журналі співробітничали М. Горький, критики й філософи-ідеалісти О. Волжський, С. Булгаков та ін. «Ж. д. в.» широко висвітлював революц. події 1905. Восени 1906 за опубл. статей про страйковий рух був заборонений владою. Під ін. назвами («Народная весть», «Трудовой путь») виходив до кін. 1908.

Літ.: Смирнов С. В. М. Горький и журналистика XIX — начала XX вв. Л., 1959; Коляда Е. Г. «Журнал для всех». В кн.: Литературный процесс и русская журналистика конца XIX — начала XX века. М., 1981.

В. Я. Звиняцковський.


«ЖУРНАЛ МИНИСТЕРСТВА НАРОДНОГО ПРОСВЕЩЕНИЯ» — щомісячний пед. та загальнонаук. журнал, орган м-ва нар. освіти Росії. Виходив 1834 — 1917 у Петербурзі. Редакторами були О. Нікітенко, К. Ушинський, Л. Майков та ін. Друкувалися матеріали з різних галузей науки, переважно гуманітар. профілю (статті з історії антич., візант., давньорус., рос. і укр. л-р, мовознавства, фольклору, етнографії, авторами яких були О. Веселовський, О. Потебня, Ф. Буслаєв, О. Востоков, М. Драгоманов, І. Срезневський, М. Сумцов та інші.

Журнал опублікував багато матеріалів з укр. л-ри, укр. уснопоетичної творчості, етнографії, історії та культури. Вміщено статті «Про малоросійські пісні» М. Гоголя, «Усні перекази про Новоросійський край» А. Скальковського, про слов’ян. матиці А. Будиловича, в якій значне місце відведено Галицько-руській матиці. Опубл. рецензії на «Розвідки про народну словесність і письменство» М. Драгоманова, збірки укр. нар. пісень В. Антоновича і М. Драгоманова, Я. Головацького і Де Воллана, на дослідження «До літературної історії російської билинної поезії» І. Жданова, «До історії південноруської літератури XVII ст.» М. Сумцова, «Нариси історії української літератури» М. Петрова, «Вступ до історії російської словесності» П. Владимирова, «Нарис слов’янської кириловської палеографії» Ю. Карського, «Пам’ятки й питання давньослов’янської писемності» М. Грунського, «Історію слов’янських апостолів Кирила і Мефодія» Ф. Пастернака та ін. Тут рецензувалися біогр. та істор.-літ. нарис «М. О. Максимович» С. Пономарьова, книги «Київський митрополит Могила та його сподвижники» С. Голубєва, «Феофан Прокопович та його час» І. Чистовича, фольклорист. розвідки «Пояснення малоруських і споріднених народних пісень: Колядки і щедрівки» О. Потебні, «Білоруське Полісся», «Пісні пінчуків» М. Довнара-Запольського, «Замовляння, заклинання, обереги та інші види народного лікування, засновані на вірі в силу слова» О. Вєтухова, зб. «Апокрифи і легенди» І. Франка та ін. Приділялась увага питанням методики викладання мови і л-ри (рецензії на наук. праці та підручники з теорії словесності П. Житецького та ін.). Друкувалися (1837 — серед. 1855) «Покажчик нових книг, що виходять друком» та «Відомості про нові достопам’ятні книжки як іноземні, так і ті, що виходять у Росії», які започаткували в Росії держ. бібліогр. реєстрацію (до них включалися й укр. видання). В журналі вміщено некрологи про укр. письменників, літературознавців, мовознавців, фольклористів, педагогів, діячів нар. освіти і культури (І. Срезневського, М. Костомарова, Г. Данилевського, Я. Головацького, О. Потебню, В. Антоновича та ін.). Як додаток виходили «Литературные прибавления к журналу Министерства народного просвещения» (1 — 6 випусків щороку).

Літ.: Лященко А. И. Указатель статей, помещенных в неофициальной части Журнала Министерства народного просвещения за время с 1867 по 1891 год. СПБ, 1894.

І. Д. Бажинов.


ЖУРНАЛИ ЛІТЕРАТУРНІ — див. Літературні журнала.


«ЖУРНАЛІСТ УКРАЇНИ» — журнал, орган Спілки журналістів УРСР. Виходить з березня 1982 в Києві щомісяця (1975 — 82 — інформ. бюлетень). Висвітлює творчу діяльність Спілки, її обл. організацій, досвід роботи редакцій газет, журналів, вид-в, телебачення та радіо, інформ. агентств республіки. Друкує матеріали з історії укр. журналістики, публіцистики, з питань управління пресою, про перебудовні процеси в журналістських колективах. Постійно вміщує розповіді про лауреатів всесоюз. і респ. журналістських премій, сатир. та гумор. твори укр. письменників. Опубл., зокрема, фейлетони і гуморески Ф. Маківчука, І. Сочивця, В. Большака, І. Немировича, О. Чорногуза, Є. Дударя та ін.

Ю. Я. Райгородецький.


ЖУРНАЛІСТИКА — 1) форма громад. і літ. діяльності по збору, обробці й поширенню інформації через канали масової комунікації (преса, телебачення, радіомовлення, інформаційні агентства, кіно, фото); 2) періодичні видання в цілому; 3) наукова дисципліна; 4) професія журналіста. Масова Ж. виникла на поч. 17 ст. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. з появою фотографії і кінематографа з’явилися фото- і кіножурналістика, з 1920-х pp. бурхливо розвивається радіо-, з 1940-х — тележурналістика. Інформ. агентства виникли в 1-й пол. 19 ст.

Ж. органічно пов’язана з конкретними сусп. умовами, відіграє важливу роль у політичному, громадському і культурному житті. Особливого значення набуває в періоди революц. піднесення. К. Маркс і Ф. Енгельс відзначали, що Ж. є літературною частиною парт. роботи, засобом виховання і згуртування мас. Вони розробили методол. засади Ж. як політичної діяльності, літературно-творчої справи. В. І. Ленін вважав Ж. найдосконалішим засобом пропаганди та агітації, гострою зброєю у боротьбі за ідеали народу. Він визначив її осн. принципи і найважливіші функції. Діяльність В. І. Леніна як організатора й активного співробітника багатьох видань, полум’яного публіциста є взірцем партійної Ж. Видатними журналістами-марксистами були Г. Плеханов, A. Луначарський, В. Воровський, М. Ольмінський, М. Горький, М. Бухарін, М. Скрипник, B. Блакитний та ін.

Долаючи недоліки і деформації, породжені в часи сталінщини та застою, рад. Ж. в умовах демократизації і гласності активно пропагує досвід революц. перебудови, утверджує гуманістичні, загальнолюдські ідеали і цінності. Специфіка Ж. потребує професійно підготовлених кадрів. Працівників преси, телебачення, радіо, інформ. агентств та ін. на Україні готують Київ. і Львів. ун-ти, ВПШ (Київ), Укр. поліграфічний ін-т (Львів). У цих навч. закладах зосереджена наук. розробка і вивчення історії, теорії і практики Ж. З 1959 діють Спілка журналістів СРСР, Спілка журналістів України. Спілка журналістів СРСР, багато прогресивних журналістських об’єднань інших країн беруть активну участь у діяльності Міжнародної організації журналістів (МОЖ), засн. 1946 з центром у Празі. З 1958 щорічно 8 вересня відзначається Міжнародний день солідарності журналістів. МОЖ видає багатьма мовами журн. «Демократичний журналіст». В СРСР видаються журнали «Журналист», «Рабоче-крестьянский корреспондент», «Советское фото», тижневик «За рубежом» тощо, в УРСР — журн. «Журналіст України», наук. зб. «Журналістика: преса, телебачення, радіо». Кращі твори в галузі Ж. відзначаються всесоюзною премією ім. В. В. Воровського, на Україні — Держ. премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка, респ. премією ім. Я. О. Галана.

Ж. тісно пов’язана з історією л-ри, літ. процесом. Різні жанри Ж. — статті, нариси, памфлети, фейлетони, інтерв’ю, рецензії, коментарі та ін. активно використовуються в л-рі і літ. критиці. Худож. твори (прози, поезії, драматургії) часто пройняті публіцистичністю. Багато рос. і укр. письменників були водночас відомими журналістами, публіцистами. Важливий етап у розвитку укр. Ж. — публіцистична і видавничо-редакторська діяльність М. Максимовича, П. Куліша, М. Драгоманова, І. Франка, М. Павлика, Лесі Українки, П. Грабовського, Б. Грінченка, С. Подолинського та ін. В Ж. активно працювали укр. рад. письменники І. Кулик, О. Досвітній, Остап Вишня, В. Винниченко, Г. Епік, С. Пилипенко, М. Бажан, Ю. Смолич, Ю. Яновський, Я. Галан, П. Козланюк; з сучасних — О. Гончар, П. Загребельний, Д. Павличко, Б. Олійник, В. Яворівський, Ю. Мушкетик та ін. Дослідження зв’язків письменника з газетою, журналом, радіо, телебаченням допомагає з’ясувати його ідейне і творче становлення. Ж. — засіб оперативного ознайомлення читача з новими творами л-ри, які потім виходять окр. виданнями. Багато творів (оповідань, нарисів, поезій, публіцист. і літ.-крит. статей та ін.) спеціально пишеться для газет і журналів. Іноді матеріали, написані для період. преси, переростали у великі худож. твори (роман «Молода гвардія» О. Фадєєва) та окр. видання (зб. публіцист. статей «Вечірні розмови» М. Рильського) тощо. На Україні статті з питань Ж. друкуються в літ. журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Дзвін», «Донбас», «Прапор», газ. «Літературна Україна» та ін.

Літ.: Ленін В. І. Про пресу. К., 1986; Ленин — журналист и редактор. М., 1960; Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. К., 1959; Рубан В. А. Становлення української радянської преси (1921 — 1925 pp.). К., 1983; Цьох Й. Комуністична преса Західної України. Львів, 1966; Бенхамина Р. Что такое журналистика? «Демократический журналист», 1966, № 4; Федченко П. М. Преса та її попередники. К., 1969; Исторая большевистской печати. М., 1975; Історія української дожовтневої журналістики. Львів, 1983; Здоровега В. Збагнути день сущий. К., 1988; Баришполец А. Т. Пресса: кути и путы. Местная печать в условиях перестройки. К., 1989.

П. М. Федченко.


«ЖУРНАЛІСТИКА: ПРЕСА, ТЕЛЕБАЧЕННЯ, РАДІО» — респ. міжвідомчий наук. збірник. Виходить з 1976 на базі Київ. ун-ту (до 1982 — двічі на рік, з 1983 — щорічник). Матеріали публікуються укр. і рос. мовами. Висвітлює актуальні питання історії, теорії і практики журналістики, взаємодії засобів масової інформації (преси, телебачення, радіомовлення, інформ. агентств та ін.), співвідношення журналістики і публіцистики тощо.

В. Г. Іваненко.


ЖЮЛЬ ВЕРН (1828 — 1905) — франц. письменник. Див. Верн Жюль.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.