Попередня     Головна     Наступна





ПЕРЕДМОВА


Ласкавий чителнику!

Ласкавий читачу!



Ця праця, яку Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні Академії наук УРСР пропонує Твоїй увазі, становить пам’ятку української мовознавчої (граматичної) науки середини XVII ст., — це фактично перша граматика власне української літературної мови XVI — XVII ст. Її склав у 1643 р. латинською мовою український студент Паризького університету — Сорбонни — Іван Ужевич.

Рукопис праці і зараз зберігається в Національній бібліотеці в Парижі. На жаль, ця граматика не була надрукована і не змогла відіграти своєї ролі в нормалізації і розвитку української літературної мови XVII — XVIII ст. Та вона становить високу пам’ятку української граматичної науки XVII ст., що свідчить про розвиненість української літературної мови того часу, про прагнення вчених людей України піднести її престиж, ознайомити з нею європейський світ. Ми певні, що ця пам’ятка матиме тепер, у наш час, велике значення при вивченні історії не тільки української, а й всієї східнослов’янської і взагалі слов’янської граматичної науки, історії мови, а також для підготовки освічених філологічних кадрів. Вона має значення для пізнання історії культури українського народу. Наукового подвигу автора граматики, Івана Ужевича, не можна забути. Цей твір українського патріота був складений напередодні визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648 — 1654 рр. і являє собою один із виявів прагнень українського народу до вільного розвитку своєї духовної культури, своєї науки, своєї мови.

Після 325-річної розлуки цей твір про українську мову повертається до свого джерела, до рідної української мови, на Радянську Україну.

Звернемося через віки до цієї праці і її автора словами Тараса Шевченка:


В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну...

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу...


Інститут мовознавства їм. О. О. Потебні АН УРСР












Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.