Попередня     Головна     Наступна





ЧАСТИНА ШОСТА

I РІК ШОСТИЙ ВІЙНИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО З ПОЛЯКАМИ

У ній ідеться про листування Хмельницького з сусідами; про послання Хмельницького до короля; про вигнання волоського господаря з Волох венграми; про взяття Сочави і смерть там сина Хмельницького; про скупченість і бідство поляків під Жванцем від ударів хана й Хмельницького; про постановлений там мир та інше.






РОЗДІЛ І

Про лядські замисли на Хмельницького і про його засторогу на них; про посольства Хмельницького до сторонніх монархів із проханням допомогти проти поляків і про обітниці; про два значні лядські роз’їзди і про велику шкоду від них Хмельницькому; про Богуна, якого послав Хмельницький проти наскоку Чернецького; про здобуття Чернецьким Монастирищ, про його поранення там і втечу звідтіля.


226 Йшлося тільки про Кам’янець-Подільський і про річну данину.

227 До російського уряду посланці шлються тепер часто, тут, мабуть, йдеться про посольство С. Богдановича, який прибув у Москву в грудні 1652 р.

Року від створення світу 7161-го, а з часу пришестя в світ у плотській одежі Господа 1653-го, Хмельницький лишався в Чигрині і, маючи певні звістки, що на нього збираються лядські війська, виправив на польське порубіжжя в українські міста для зимівлі і деякі свої полки. Він наказав їм бути обережними й уважними, а сам відправляв з Чигрина посольства до сторонніх монархів, просячи їх допомогти йому проти поляків. Писав він до турчина, обіцяючи йому кордони з Короною Польською по Віслу з Кам’янцем-Подільським 226; писав до великого государя царя московського, якого просив, висилаючи значні подарунки, щоб той потугою своїх військ не дозволяв Литві давати допомогу полякам проти Хмельницького 227, обіцяючи віддати великому государю московському Сівер та Смоленськ, який поляки кількаразово відривали від нього. Хмельницький посилав і

228 З ханом було відновлено приязні стосунки ще на початку листопада 1652 р.

229 Мултянський, мунтянський — румунський.

230 У Твардовського — Челебій. Можливо, тут ідеться про польський напад 13 березня 1653 р. на козацьку залогу в Коростишеві. Величко бере це оповідання в Твардовського.

до хана 228, запрошуючи татар на прийдешню весну, звертався й до волоського й мултянського 229 господарів, бажаючи, щоб вони прийшли на весну зі своїми військами до Львова.

Поляки, збираючи довгий час під Ковелем всілякі звістки, але нічого певного про Хмельницького не знаючи, виправили з якимось Черодієм 230 під військо Хмельницького свій роз’їзд. Під Новоселовим вони несподівано вночі напали на козаків і вибили їх близько трьохсот, стративши й собі дев’яносто восьмеро. Після цього замаху той заюшений Черодій до решти сплюндрував Самгородок та Прилуку, позабивавши в них невинних козако-руських людей. Але певного «язика» про Хмельницького поляки так і не дістали й виправили на чолі з Чернецьким повторний роз’їзд на козаків — п’ятнадцятитисячний загін добрих виборних польських кіннотників. Той Чернецький хутко перебив малі козацькі застави й несподівано напав на Погребище, коли там зібрався був ярмарок. Весь народ, що був тоді на ярмарку, чоловіків та жінок, дівок, вагітних і молодиць з грудними дітьми, а також козаків, яких нагодилося на ту хвилю чимало, він допустив своєму військові немилосердно й по-нелюдському, всіх до одного, без жодного пошанівку й пощади, вибити й віддати тиранській смерті — вчинив він це на пострах іншим містам та селам, на які хотів наступати. Цей Чернецький від упень розорених і спалених Погребищ рушив далі в Україну на Побужжя і обернув у попіл та сплюндрував вогнем і мечем мало не всю Брацлавщину, аж по Бершадь та Умань.

Хмельницький одержав звістку про такий військовий і катівський учинок Чернецького, але йому доповіли неправдиво, начебто в Чернецького мало людей. Отож він виправив на відсіч йому свого полковника Богуна з чотирма тисячами козаків і збирався виходити вслід і сам, чекаючи лише приходу орди. Діялося це вже навесні, в середині березня. Богун був справний і обережний вояк, через це, скоро-но наблизився до Чернецького, виправив своїх моторних хлопців вивідати силу війська Чернецького. Ті повернулися назад і донесли Богунові, що в Чернецького є війська п’ятнадцять чи й більше тисяч. Тоді Богун зм’якшив свій замисел, а з’ясувавши,

231 Тут і далі цифри непевні.

232 Інші дані: Чернецького поранили з самопала. У Твардовського — стрілою.

233 Хмельницький не йшов до Монастирищ, хоча й тримався напоготові.

що Чернецький перебуває вже близько, вступив у місто Монастирище, пославши до Хмельницького швидкими кіньми вісника про те, що в Чернецького є багато війська. Коли Хмельницький одержав цю звістку, він, уже маючи біля себе частину прибулої орди, зразу ж рушив до Монастирищ на підмогу Богунові. А Чернецький, прочувши про Богуна, зразу ж пішов на нього й обклав Монастирище, багато разів штурмуючи його того ж таки дня. Він стратив у тих штурмах п’ять тисяч свого війська 231, одначе ще сподівався на перемогу. Переночувавши, він знову пішов штурмувати міські вали і спалив тамтешній Монастирищенський замок. У тій варвітні й тому розрусі Богун побачив небезпеку собі й, залишивши в порохових димах та мушкетних громах своє військо, вибрався з Монастирищ і подався до Хмельницького. Богунове військо було справне, воно міцно оборонялося разом з рештою старшин і забило ще тисячі з півтори жовнірства, а самого Чернецького в тих січах важко поранило з лука в лице 232. Саме в той час, коли й штурм Чернецького ще не кінчився, в тилу його війська повстала велика тривога й замішання: хтось закричав, що до Монастирищ наступає з численним військом та ордою сам Хмельницький. Усмерть перелякане польське військо не тільки припинило свій штурм, але, наче ошпарене, покинувши свої вози з усіма достатками й великою здобиччю, побігло від Монастирищ назад до Ковеля і тільки за десять миль від Монастирищ побачило й пізнало, на свою велику шкоду й сором, що тікало даремно. Бо Хмельницький хоча й ішов із військом до Монастирищ , але був іще неблизько на той час, коли ляхи так налякалися й залишили на користь монастирищенським обложенцям, богунівцям, свою здобич.











РОЗДІЛ II

Про безчесне повернення Чернецького з-під Монастирищ до Глинян і про невдоволення в обозі польського війська; про Бристський сейм, про прибуття в Глиняни короля і про вгамування війська; про третє прохання Хмельницького в короля прощення і про прохання його підтвердити давні українські права; про королівську на те відповідь; про сумну звістку для Хмельницького щодо ворожого до нього союзу Ракочого з мултянами; про вигнання з їхньою допомогою з Волох господаря, свата Хмельницького, і то через нахвальбу Хмельниченка; про те, як Хмельниченко знову повернув на волоське господарство свого тестя; про поразку Хмельниченка від венгрів; про Ракочого, його страх перед, Хмельницьким, союз його з поляками; його поради й зобов’язання йти з військом на Хмельницького; про те, як Хмельницький звідомив про це Порту і про указ Порти до Ракочого; про вагання щодо союзу з Ракочим і про виправу до нього посла; про розгром польського роз’їзду роз’їздом Хмельницького.


234 Сейм у Бресті (Бристі) був у березні — квітні 1653 р.

Фортуна спочатку посприяла Чернецькому в його нападі, і водночас це принесло, як уже сказано, велику руїну для України. Але незабаром щастя зрадило його, і він мусив ганебно втікати з-під Монастирищ. Після того він, сам поранений, пішов із рештками свого війська не до Ковеля, а до Глинян. Тут він уже застав генеральний обоз усього королівського війська, яке збиралося на з’єднання, і в тому обозі саме розпалилося було невдоволення щодо платні й харчів. Тому й було призначено в Бристю Литовський сейм 234, на якому мали нарадити, як би затримати військо, щоб воно не пороз’їжджалося навсібіч. Але на той сейм мало хто поїхав із поважних поляків.

235 Лист писано на початку 1653 р. Знаємо ще про один лист, писаний у листопаді 1652 р. У листі, писанім на початку 1653 р., Хмельницький також просить миру. Зміст послання, однак, дещо розходиться з поданим тут переказом. Лист, писаний у листопаді, не зберігся. Відповідав на лист 1653 р. С. Потоцький. На попередні листи Хмельницькому не відписували. Зміст відповіді збігається з поданим тут переказом, але без умови про заставу сина і розбрат з татарами.

Однак, коли в обоз до Глинян прибув сам король й ознаймував усьому військові, що хоче саморуч докінчити прийдешню війну з Хмельницьким, військо перестало невдоволитися й бунтувати. На той час туди ж, під Глиняни, Хмельницький втретє виправив до короля посланців з листом 235 від свого й Запорозького війська імені, у якому він, Хмельницький, просив королівського милосердя й прощення свого виступку, щоб король зволив усе, що сталося, вибачити Хмельниченку, і щоб він не йшов зі своїми військами розорювати Україну. Просив він також обов’язково зберегти для Запорозького війська давні вольності, свободи й військовий порядок, щоб військо це було при козацьких гетьманах, а також затвердити без найменшого порушення в старожитнім чинові й благочестиву віру. Той лист Хмельницького вважали за облудний, як і перші його листи, і довго думали, що на нього відписати. Врешті король відписав Хмельницькому, зазначивши, що не вірить йому й ганить за кількаразові облудні до його королівської ласки прохання й убезпечення, після яких багато разів наводив на неприготованих польських гетьманів свої війська з ордою, як сталося й на Батозі; що він, Хмельницький, приніс численні шкоди Короні Польській, отож і зараз тяжко повірити йому і його бажанню. Однак, коли б він дав у заставу сина й спекався братерства з татарами, може, й одержав би в тому своєму переступництві його королівське прощення.

236 Мунтянського господаря звали Матій (Матвій) Басараба.

237 Такі поголоски ходили, але ініціативу приписують Лупулоні. Деякі польські джерела приписують це і Хмельницькому.

238 Логофет буквально означає канцлер. Звали його Стефан Георгіца, який давно готував цей переворот.

239 Дані про кількість козаків розходяться: згадують 16 і 8 тисяч.

240 Проти Тимоша вийшов сам Стефан із тридцятитисячним військом. Битва з козаками тривала добу (30 квітня — 1 травня) і закінчилася повною перемогою українців. 2 травня Тиміш був уже в Яссах.

241 Йдеться про бій на річці Яломниця під Торговищем. Проти Тимоша й Лупула виступали з’єднані війська Ракочія та Матія. Це було 27 травня. Бій під Тележиною був раніше і не дав якихось істотних результатів.

Іще не встиг Хмельницький зібратися з думками на цю королівську відповідь, коли з боку венгерського князя Ракочого й мултянського господаря Радула 236 дійшли неприємні для Хмельницького й бажані полякам звістки, що вони, погодившись поміж себе, погано думають про Хмельницького і то з тої причини, що Тиміш Хмельниченко, бувши на весіллі в Яссах, промовився, що начебто його батько, Хмельницький, мав докупитися в Турецької Порти Мултянського володарства і через нього, Тимоша, посилити свій вплив і на Седмигродську країну, тобто на Венгерську державу 237. Здійснюючи той свій ворожий до Хмельницького замисел, Ракочій намовив Логофета на волоського господаря, свата Хмельницького, щоб зігнати того з волоського господарства, і дав йому для цього свого венгерського війська. Логофет уступив у Волоську землю, вигнав геть із неї господаря, і той, з усім своїм найкращим майном, мусив вийти з Волоської землі до Кам’янця-Подільського. Довідавшись про це, Хмельницький виправив у поміч сватові, волоському господареві, свого сина Тимоша з полковником Богуном і дванадцятьма тисячами добрих козаків 239. Тиміш прибув до Ясс, коли Логофет звідти був вийшов, вирубав залишену тут Логофетом передню залогу 240 і повернув на волоське господарство вигнаного звідси Логофетом свого тестя. Пізнавши такий успіх, Хмельниченко рушив із Ясс і, переправившись через річку Серет, пішов на Мултяни, на захист яких стояло в потайному місці значне венгерське військо Ракочого. Тільки-но Хмельниченко переправився через річку Тележину 241, те венгерське військо кріпко і зненацька вдарило з тих потайних місць на Хмельниченка. Козацьке військо було так заскочене, що там-таки, на бойовищі, розсипалося пріч, і тільки менша його частина з Богуном ледве зібралася й прибула до Чигрина 242.

242 Опис битви неточний. Козаки дали битву за всіма правилами тодішнього військового мистецтва, яка тривала сім годин. Дощ і буря зашкодили козакам (підмок порох), і їхня кіннота кинулася тікати. Піхота відійшла потому. Є дані про 4—5 тисяч полонених козаків, яких потім вирубано. З козаками було й Лупулове військо.

243 Ракочій посилав своїх послів до Яна-Казимира вже після вигнання Лупула.

244 Посли Хмельницького були в Царгороді 12 червня.

40 Вирішили не укладати формального союзу, а тільки вступити в воєнну корпорацію — боялися втручання Туреччини. Це було в кінці травня.

Ракочій тоді, роздивившися, злякався, що не зможе встояти перед силою Хмельницького й орди, і, забувши свою колишню неприязнь, вдався до Корони Польської і просив короля Яна-Казимира допомогти йому проти Хмельницького 243, обіцяючи йому й свою допомогу проти Хмельницького разом з подунайцями, сербами та мултянами. Він обчислював своє венгерське військо в тридцять тисяч і пропонував через свого посла, який прибув до короля в Глиняни, всілякі способи проти Хмельницького. Хмельницький тоді дав знати Порті про таку неприязнь до себе Ракочого 244 й мултян, і та послала Ракочому пропозицію й указ, як своєму підданому, щоб він не починав війну з Хмельницьким і дав спокій сватові Хмельницького, старому волоському господареві. Цієї турецької пропозиції Ракочій не послухався і все так само брався до союзу проти Хмельницького з поляками. Поляки ж не відправляли згаданого посла Ракочого, довго розмірковували, як тут вчинити, бо зважали, що за Хмельницьким може потягти й турчин і допомогти йому. З другого боку, Ракочій у час безкоролів’я в Польщі після смерті Владислава, силкуючись здобути корону, виступав у згоді з Хмельницьким проти поляків, і вони стереглися, щоб через цю згоду й тепер зрадою та хитрощами не було б учинено полякам якоїсь шкоди. Стало, однак, на тому, що король схилився до спілки з Ракочієм 245, виправив до нього свого посла, військового стражника Яскольського, щоб краще про все домовитися. Цей Яскольський, наближаючись зі своїм полком до Дністра, випровадив був набік у роз’їзд з найвиборнішим товариством свого поручника. Його застав на безпечному спочинку в Іллінцях роз’їзд Хмельницького і розгромив ущент.








РОЗДІЛ III

Про сумне й розпачливе рушення Хмельницького до Глинян на короля; про тривогу в королівському обозі після того, як зловили «язика» Хмельницького; про нерішучість Хмельницького й повернення його від Тарнополя на Чорний Острів за Дніпро, щоб примножити своє військо; про виправу до короля з Чорного Острова начебто не від Хмельницького, а від усього козацького війська київського полковника Антона з проханням ласки і про удавання Хмельницького, начебто він має душогубний намір; про прийняття того посла і про тяжку відповідь йому від гетьмана; про посольську вимогу до гетьмана і про повернення його (посла) від гетьмана до козаків; про прибуття його з невтішними відомостями до Хмельницького і про лютування на те Хмельницького; про способи Хмельницького нашкодити полякам і про посередництво сусідніх монархів до згоди його з поляками; про гінця великого государя московського до короля з грамотою, яка мала в собі прикрі королеві умови; про причини загайки короля в Глинянах — чому не йшов він на Україну; про затримання московського гінця; про розіслання з Переяславля універсалів Хмельницького із закликом до козацького війська зійтися до нього; про ліпші надії в Хмельницького для козацького й татарського війська, що зібралося в нього; про наступ Ракочого на свата Хмельницького в Волощину і про допомогу, яку дав йому польський король; про рушення короля з Глинян до Галича; про московські війська на литовському кордоні і про затримання на тому ж литовському кордоні московського гінця.


246 Хмельницький прибув на Поділля в червні. Стояв на лінії Липовець — Вінниця — Бар. В середині червня пішов далі на Поділля. Останнє місцеперебування — Бедрихів Городок.

Гетьман Запорозького війська Богдан Хмельницький сумував з поразки свого сина від військ Ракочого і на зміну своєї фортуни. Він зібрав, позираючи ліворуч і праворуч на своїх ворогів, тобто на поляків, венгрів і мултянів, до тридцяти тисяч охочого козацького війська і з ним, а також із певною частиною татар, що були при ньому, рушив просто на Збараж 246, маючи намір йти й на самого короля до Глинян. Біля Збаража на військо Хмельницького наскочив польський роз’їзд і, взявши певного «язика», доніс королеві достовірну звістку про Хмельницького.

247 3 ордою тут виник конфлікт через набраний український ясир. Відступило військо, бо почався голод, а краї тут були спустошені.

248 Хмельницький відступив до Білої Церкви, по дорозі з табору під Межибожем відправив полковника Антона. Це було в кінці червня.

249 Антон Жданович. Посольство було від черні та Хмельницького. Ходили, правда, поголоски, що тільки від черні,— це є відгомоном непорозумінь між Хмельницьким і козацьким військом.

250 У цей час у Хмельницького були посланці від Порти.

251 Козаки просили поновлення Зборовського трактату або ж вислати до них комісарів.

252 Про це на переговорах не йшлося. В листі до Хмельницького поляки поставили вимогу відіслати турецьких послів і просити в короля милосердя. Відповідь послано в липні.

Другий роз’їзд на чолі з якимсь Пісочинським біля Зборова оточили козаки й орда, і весь він пропав, тільки його начальник Пісочинський сам ледве видряпався й приніс королю до Глинян звістку, що Хмельницький перебуває заледве в десяти милях від королівського обозу. Настрашене цим, королівське військо відразу ж кинулося за королівським указом до гармат, зброї та коней. Хмельницький у цей час прибув під Тарнопіль і, вивідавши з розповідей польських «язиків», узятих під Зборовом, про місцеперебування королівського війська та про його військову готовність і не мігши затримати при собі орди 247 , позадкував з усім військом та обозом на Маначин і Чорний Острів за Дніпро 248, щоб там набрати собі більше козацького й ординського війська. Від Чорного Острова Хмельницький справив начебто не від себе, а від усього Запорозького війська супліку й послав з нею до короля київського полковника Антона 249, просячи в ній королівського до себе милосердя і прощення вист-упків. Козаки начебто хотіли бути, як і колись, ліпше під християнським королем польським, ніж іти за Хмельницьким, порушуючи совість і християнську віру, під вічне ярмо й бусурманську неволю 250. «Наше сумління здригається й обурюється, оскільки Хмельницький пообіцяв туркам не лише побратися з ними в дивані турецькому, але й побусурманитися, для чого вже прислано від Порти царедворця, щоб вислухати присягу Хмельницького». Оце все, що висловлено в супліці, Хмельницький наказав говорити й словесно згаданому послові, київському полковникові.

Той посол прибув у королівський обоз, але до самого короля його не допустили, тільки до гетьмана, а гетьман, скликавши рицарське коло й вислухавши подану супліку 251, вчинив послові таку відповідь, що не для Хмельницького, а для Запорозького війська проситиме короля відновити його ласку, та й то тоді, коли військо пришле до рук королю самого Хмельницького 252, а царедворця, якого прислано від Порти вислухати присягу Хмельницького, хай військо затримає при собі. Коли військо те зробить, то може виглядати собі й комісарів, щоб учинити для себе зносніші трактати. А посол козацький хай залишиться в закладі в королівському війську і виправить від себе з такою гетьманською відповіддю до козацького війська когось простішого.

253 Промова вважається неавтентичною. Принаймні інші джерела її не стверджують. Власне, перенесено її в своєрідний спосіб з «Війни домової» Твардовського. Там її проголошує королівський посол перед Хмельницьким. Маємо тут інтерпретацію художнього прийому, а не історичний факт.

Цю сувору гетьманську відповідь дехто з присутнього товариства хотів пом’якшити, однак гетьман був несхитний. Згаданий козацький посол київський полковник Антон, вислухавши таку гетьманову мову й бувши людиною доброго серця й доброго розуму, вирік там-таки при всьому зібраному товаристві такі слова до гетьмана 253: «Ясновельможний пане гетьмане, коли на те воля твоєї вельможності, щоб я тут, поруч з королівською величністю, лишався в закладі й послав твою відповідь козацькому війську через когось іншого, то я тому суперечити не можу. Але хочу сказати, що військо буде незадоволене з цього вашого вчинку і не тільки додумуватиметься, що я вже неживий або ж, що я живий, але перебуваю в суворому ув’язненні, але ще більше озлиться і може розв’язати сильнішу війну, а ваших послів, коли якось лучаться, так само навзаєм затримати, як маю бути затриманий тут я. Мене прислано до королівської величності не для закладу, а в посольстві, і не через кого іншого, а через мене повинна дійти до війська, що мене послало, відповідь його королівської величності й твоєї вельможності. Є така давня людська приказка: «Посел як осел, він носить те, що на нього накладено».

254 Поляки затримали Ждановича, лист Потоцького відіслано з кількома козаками. Хмельницький не відповів на нього.

255 Хмельницький одержав лист 22— 23 липня. Це було якраз перед радою в Чигирині. Гетьман був тоді зайнятий власними справами і навряд чи збирався йти на поляків. У цей час готувалася і нова експедиція на допомогу Лупулові.

256 На той час Лупулові було не до посередництва, він сам приїхав у Чигирин просити допомоги собі.

257 Не гінця, а «великих послів» князів Репніна-Оболенського, Волконського і думного дяка Алмаза Іванова. Вони приїхали до Львова з «великим двором і з пишними церемоніями» 29 липня. Після них приїжджав до короля і гонець Вонифатьєв, але в дрібніших справах.

258 Ця вимога суперечила б Вічному договору, що був укладений між Польщею та Росією, а посли в своїх домаганнях опиралися саме на нього.

259 Навпаки, московський бік обіцяв дарувати ці провини, коли король вирішить козацьку справу. Йшлося тоді про повернення козакам Зборовських умов, про справи унії і взагалі віри.

260 Універсал вважається неавтентичним. Про це свідчить його стиль, вигаданий заголовок. Однак є дані, що в цей час Хмельницький універсали розсилав і то тричі.

Так само приїхав і я сюди, до королівської величності, з тим, з чим мене послано, і маю повернутися з тим, з чим мене відправлять. Коли ж, як сказав твоя вельможність, я тут, у порушення давнього звичаю й політики, буду затриманий, то від цього для козацького війська буде невелика страта, тільки вродиться велика озлоба й запалиться в козацьких серцях більша завзятість (чого ми вже й не бажаємо) на ще більше кровопролиття».

Вислухавши цю мову козацького посла, польний коронний гетьман із численним значним товариством, що було при ньому, відразу ж перемінив той свій намір затримати посла і зволив відпровадити його з вищевикладеною відповіддю до козацького війська 254. Коли той посол, київський полковник, повернувся до Хмельницького і здав своє посольство 255, детально все оповівши, Хмельницький зразу був дуже від цього розгнівався і швидко вислав до хана по татар, а в Січ по запорожців. Сам же він почав вишукувати спосіб, як би підняти й навести на поляків великого государя московського. Однак спершу він попросив, і його величність, і свого свата волоського господаря посередництва 256, щоб дійти згоди на корисних собі, всьому Запорозькому війську й цілій малоросійській Україні умовах пактів з королем та поляками без подальшої війни й різанини.

Сталося тоді, що великий государ московський послав на бажання Хмельницького свого нарочного гінця в обоз до короля 257, який був іще в Глинянах, і запропонував королеві своєю високою грамотою:

1) щоб переступ і вину його (Хмельницького) відпустив і не чинив опісля ніякої йому кривди;

2) щоб остаточно зніс унію з православного руського народу, який живе в усій Річі Посполитій, бо коли б того король не вчинив, то за це його царська величність мусить цілком погодитися з Хмельницьким;

3) щоб було йому повернено Смоленськ із тамтешніми повітами, відібраний від царства Російського через несправедливу війну Владиславом 258;

4) щоб король поставився як належить до тих панів з коронної шляхти, які не віддавали достойних його царській величності почестеи і осмілювалися вразливо про нього писати 259.

Король довгий час прогайнував у Глинянах, одне через те, що не могла швидко закінчитися Львівська комісія, яка вирішувала про заплату королівському військові, а друге, що платне військо, яке не могло добитися винагороди своїх заслуг, не тільки не слухало короля, який наказував їм іти від Глинян на Україну, але й без відома своїх старших роз’їжджалося, начебто його упрохав Хмельницький, з обозу по домівках. Зібрати ж заплату тоді й гроші з винищеного й до решти розруйнованого посполитого народу було вельми важко.

Дуже здивувався і зчудувався король з сенаторами описаному гінцеві московського посольства. Він його не відправляв, а намагався закінчити згадану Львівську комісію. Хмельницький же, тільки прибув до Переяславля, розіслав звідти в усю Малу Росію шістдесят вісім отаких універсалів 260:







Славного війська низового й городового Запорозького і всієї, що лежить по обидва боки малоросійської України гетьман Зіновій Богдан Хмельницький.


Вам, усякого чину шляхетно уродженим, що живете обіруч Дніпра, малоросіянам, а особливо козакам і святій братії нашій, ознаймовуємо те нашим універсалом, узичивши від пана Бога здоров’я, про що ви й самі добре знаєте як з наших минулорічних універсалів, так і з самого ходу подій. Ми почали нинішню війну з поляками, головними ворогами вашими й нашими, не через якісь приватні свої захотінки, але задля всіх вас, схилених і понуждених поляками до крайньої руїни й розору, а також через шкоди (що найгірше) благочестивій греко-руській вірі нашій. Цю криваву й плачливу війну ми ведемо з поляками вже шість років і вже б не хотіли більше її продовжувати, бачивши, як нещадно проливається з обох боків людська кров від військової зброї. На доказ цього ми були припиняли і вспокоювали цю війну спершу Зборовським, потім Білоцерківським пактами —: хай і не дуже вони були нам корисні: ми-бо поступалися їхнім лядським неситим бажанням. Ми хотіли бачити в обох сторонах, польській і малоросійській, на посталих через воєнні дії руїнах і пустках щасливе оновлення. Однак через їхню непогамовану впертість і жорстокосердість не могли того досягти, оскільки вони, віроломні поляки, не бажаючи миру й спокою, самі порушили і скасували спершу Зборовський, а тоді Білоцерківські пакти, вчинивши через своїх дозорців на Україні невиносні й численні вам, малоросіянам, біди й розорення,— згадаймо хоч би, як криваво й дощенту вирубали вони в минулому 1652 році в Миргородському полку двоє сіл — Рябухи та Липове, а також і в багатьох інших місцях,— детально оповідати й виписувати про це не стане нам часу.

261 В оригіналі — «халастри». Це слово взяте з лексикону Твардовського, але той означає ним козаків.

262 Драхма — грецька золота чи срібна монета, тут — образний вислів.

263 Дата береться під сумнів, є свідчення російського посла І. Фоміна, що 12—16 серпня Хмельницький з Литовським були в Суботові.

В те згадане вже літо заздрісні на людське добро поляки невідомо нащо — очевидно, щоб навмисне скасувати Білоцерківські пакти — виказали знову до нас ворожнечу, ставши з багаточисленними своїми військами на Батозі. Вони хотіли не тільки заборонити нам сватання з волоським господарем, але й прагли розгромити й убити сина нашого, який їхав до Волох із приданим до нього супроводом. Ми не допустили того завдяки нашій воєнній зброї, за що поляки нині знову на нас уражаються, збираються й заохочуються до помсти, аби всіх нас перемогти. Принаймні вони не слухають численних наших посольств і бажань наших, спрямованих на закінчення теперішньої війни без кровопролиття, і виставляють незручні і шкідливі для нашої сторони умови миру, приваблюючи також собі в допомогу, щоб перемогти нас, чужоземців, тобто венгрів і мултянів. Ми хочемо цьому запобігти і вже були рушили з невеликою частиною козацького й ординського війська до Глинян на поляків, однак, зловивши під Тарнополем польських «язиків», дізналися, що в Глинянах не тільки зібралося безліч лядського війська, але й сам королівська величність перебуває там. Отож мусили ми повернути від Тарнополя назад і, прибувши до Переяславля, обсилаємо зараз вас цим нашим універсалом, через який оголошуємо наше пильне бажання, щоб ваша милість, брати наші, вислухавши його, відразу ж, анітрохи не відкладаючи й залишивши всі теперішні господарські справи й жнива, прибували з добрим воєнним риштунком до нас на військове з’єднання до Чигрина, щоб разом із нами стати проти головних своїх ворогів поляків на захист своєї благочестивої греко-руської віри й на оборону своєї малоросійської вітчизни, яка гине й занепадає, щоб померти за неї на славному бойовищі і не відмовитися прийняти від правиці Всевишнього, при його правді й обороні, страдальчого вінця. А того, ваша милосте, брати наші, не бійтеся, що вони, поляки, мають у своїм війську велику кількість сволоти 261 з посполитого рушення і дістали собі в союзники названі вище, венгерський і мултянський, народи, бо й ми маємо, при ваших мужніх серцях, добрих помічників. Зараз біля нас перебуває зі значним числом кримських орд ханський син, а ми ще сподіваємося до себе з величезними ордами й самого його милість кримського хана. Крім цього, нас запевнила найясніша Порта Турецька, що невзабарі до нас мають прибути на допомогу її кримські, подунайські й сілістрійські війська, з’єднавшись із якими, сподіваємося при всемогутній божій помочі спинити названих вище наших ворогів поляків з їхніми ненадійними й неміцними союзниками, не допустити розору нашої малоросійської вітчизни, прогнати в їхні глухогаспидські, що не хочуть слухати закону божого й бажають людської різанини, країни і віднайти згинулу драхму 262 давніх наших вольностей, наповнивши від того набутку веселощами наші серця. А коли ваша милість брати наші, злегковажите цю пропозицію й наше бажання і через теперішні жнива не захочете прибути до нас в обоз, то знайте, що коли нас переможуть, переможуть вороги наші й вас, і праця ваша жниварська піде на користь їм. Ви ж муситимете в голоді й ущемленні, з пошкодженою своєю православною совістю, угрузнувши в схизматичній погибельній твані, загинути гіркою невільницькою нещасною смертю . і отак безчесно вселитись у вічність. Цього вам не бажаємо, але хочемо щиро бачити вас біля себе, радісних і зібраних у військо, щоб разом із вами мужньо й безбоязно стати проти своїх вищезгаданих ворогів.


Даний у Переяславлі, 13 серпня 1653 року 263.



Після розіслання цього універсалу за три тижні зібралося в Чигрин до Хмельницького п’ятдесят тисяч козацького городового війська з обох боків Дніпра і дев’ять тисяч запорожців. Прибуло також із Криму значне ординське військо на чолі зі старшим ханським сином.

264 Інакше — Клодзінський.

265 Похід почався 22 серпня в напрямі Кам’янця. Польського війська було 16 тисяч.

266 Уже в час серпневих переговорів з російськими послами польські комісари запитували про причини згрупування російських військ. Росіяни відповіли, що це йде переформування їхніх полків на західний зразок. Це був, звісно, дипломатичний маневр.

Побачивши його, Хмельницький уже був у кращому настрої і мав кращу надію відбути військову боротьбу.

Тим часом, не послухавши отоманської пропозиції, Ракочій зі своїм венгерським і мултянським військом наступав на волоського господаря. Але сам він не міг нічого вдіяти, тому попросив у польського короля підмоги. В цей час повернувся вже з пересправ із Ракочієм до короля під Глиняни військовий стражник Яскольський. Він приніс певну відомість про стверджений з Ракочієм союз, і король виправив на прохання Ракочого в допомогу проти свата Хмельницького, волоського господаря, п’ять тисяч виборної кварціальної кавалерії на чолі з Кондрацьким і Клодінським 264. Сам же король із усім коронним військом рушив просто на Галич, маючи намір іти на Хмельницького й Україну 265. В тому поході він дістав звідомлення з Литви, що Москва, не бачивши довгий час повернення від короля свого гінця і турбуючись за його життя, стала на литовських кордонах сильними військами 266. Король був того гінця відправив зовсім ще як рушали вони з Глинян, однак послав услід за ним до литовського кордону свій королівський лист, щоб його там затримали, доки не вчинить він над Хмельницьким військової розправи.









РОЗДІЛ IV

Про ущемлення волоського господаря від венгрів і мултян; про допомогу, яку вислав йому Хмельницький на чолі зі своїм сином; про те, як Хмельниченко замкнувся в Сочаві; про польські перешкоди, щоб Хмельницький не допомагав сватові; про нове звідомлення Хмельницького Порті на Ракочого і його союзників; про турецькі війська, які мали прибути до Хмельницького; про заповільну допомогу Хмельницького сочавським обложенцям і про смерть у Сочаві Хмельниченка; про незгоду в козацькому війську після Хмельниченкової смерті в Сочаві; про господарів рішенець; про рушення поляків із Гусятина до Кам’янця; про королівський рішенець щодо Сочави і про рушення його з-під Кам’янця до Жванця; про послання з-під Жванця сочавським обложенцям і про здачу полякам Сочави після того, як козаки прийняли прислані їм умови від короля; про віддання Сочави новому господареві; про його подяку за це королеві з подарунками й обіцянкою прислужитися військом; про те, як король не сподівався, що Хмельницький піде проти нього, і про королівський намір іти на Україну закінчити в ній війну; про страх серед поляків, зміну королівського наміру і про ошанцювання під Жванцем; про королеву загайку під Жванцем, про невдоволення там у війську і про заспокоєння його; про звістку, яку одержали поляки про хана і Хмельницького, що вони дійшли Шаргорода, і про тривогу серед поляків; про звідомлення королеві, що хан вислав посланців до польських союзників; про наміри татар і козаків та ‘їхнє наближення до Жванця проти поляків; про відверте ремство війська на короля і про втечі з обозу до своїх домівок, а також про союзні війська; про королівські наради з військом, що чинити далі і як звільнитися від свого ущемлення; про хана, який з’явився під Гусятином; про те, як він розпустив від себе чати і заступив полякам усі проходи додому; про королівський роз’їзд на хана і про те, як той (роз’їзд) пропав; про наміри ханські й Хмельницького щодо польських обозів; про зменшення польського війська, про його крайнє бідування і про відчай поляків, що не вбережуть собі голови; про польську постанову закінчити цю війну через трактат і без кровопролиття.


267 Тобто дружина волоського господаря. Хмельницький на Поділля не рушав. До нього в Чигирин прибув сам Лупул. Спершу подалися на Волощину Тиміш і Лупул з кількома тисячами козаків. Вони з’єдналися під Кальниболотом з двома тисячами ногайської орди і близько 10 серпня були вже за Дністром. Лупул від Тимоша відстав, а Тиміш 20 серпня прибув під Сучаву. Хмельницький рушив з військами значно пізніше — на початку жовтня.

269 Лупул у Яссах не був, а спинився в Рашкові, очікуючи основного козацького війська.

270 Венети — Венеція. Римський цісар — австрійський імператор.

271 Польське військо прибуло під Сучаву 19 серпня. Облога козацького табору тривала від 21 серпня до 9 жовтня. Легенд про Тимошеву смерть ходило багато, часто вони розбігаються в деталях. Сходяться в одному: Тимоша поцілено в ногу (це сталося 12 вересня) , і незабаром він помер. Наступником по ньому став суботівський козак Федорович. Після Тимошевої смерті козацьке військо лишилося незломленим. Знаємо про напад Федоровича на поляків у цей час і про великі польські втрати. Незгоди почалися пізніше, і то в питанні, кому піддатися.

Хмельницький, почувши про ущемлення свого свата від Ракочого і про те, що господарева 267 виїхала зі скарбами із Ясс до Сочави, рушив із військами на Поділля 268 в перших числах вересня і виправив звідтіля на допомогу господареві свого сина Тимоша з двадцятьма тисячами козаків. Тиміш через ворожі війська уже не міг добратися на допомогу тестеві до Ясс 269, отож спинився й замкнувся разом із тещею в Сочаві. Король польський прочув про те і, щоб Хмельницький не міг більше посилати війська сватові до Волох, рушив до Гусятина й далі. Хмельницький же знайшов новий спосіб на свій пожиток, як захистити свого свата, волоського господаря, і свого сина. Він послав до Порти звідомлення, що Ракочій з’єднався з поляками і зганяє з господарства старого волоського господаря, а встановлює нового і здобуває штурмом господареву дружину, яка замкнулася зі скарбами в Сочаві. Але, крім цього, він хоче вибитися з-під турецької влади і звільнитися від установленої данини, а прийшовши до згоди з Римським цісарем і Венетами 270, може стурбувати й саму Порту. Цього ж варто великому візирові, застерігав Хмельницький, вчасно запобігти і поскоромити Ракочого своїми військами, пославши їх на з’єднання з ним, Хмельницьким. Ця пропозиція Хмельницького припала Порті до вподоби, і великий візир одразу ж виправив до Хмельницького на допомогу проти Ракочого і поляків румельське й ординське військо на чолі з султанським еміром і сілістрійським башею.

Хмельницький ішов на допомогу Сочаві, де зачинився його син Тиміш із тещею, волоською господаревою, дуже повільно, бо виглядав хана з ордами, що мав до нього прибути. Через це сочавські обложенці потрапили в таке ущемлення від лядських і венгерських військ, що не тільки поїли коней, але не мали води і впали в крайню біду 271. Сват Хмельницького, волоський господар, не маючи більше сили опиратися венграм і мултянам, що кріпко на нього наступали, і зневірившись у допомозі Хмельницького, вийшов таємно зі своєю двірнею з Ясс і пішов під протекцію хана у Крим. Але найбільша біда спіткала Хмельницького саме в Сочаві, бо загинув там його син Тиміш. Він ходив по замкових сочавських валах поміж замкових гармат, і його вдарив з великою силою в ногу шмат гарматного колеса, відломаний вистріленою з польських гармат кулею 272. Від того удару він і смерть свою скоро дістав. Після смерті Хмельниченка вчинилися поміж козацького війська незгода й розрух 273. Одні хотіли віддати замок і вклонитися королеві, інші ж воліли краще вмерти, ніж так учинити, бо вже були кілька тижнів у сочавській облозі і, обороняючись, забили кільканадцять тисяч поляків та венгрів.

274 Цей переказ повторюють й інші історики, але це може бути й звичайною легендою, одною з багатьох, що ходили тоді про облогу Сучави.

275 Також Ракочію і його союзникам на добросусідські відносини.

276 Федорович Микола. Капітуляція відбулася 9 жовтня, після того козаки були частково вибиті поляками, а частково відійшли (з Тимошевим тілом) на Україну. Власне, замок розграбували угри, волохи і мунтяни.

Цим вони дуже їх роздразнили, і через це козаки не сміли піддатися полякам, бо знали, що тільки потраплять їм у руки, будуть по-тиранському вибиті, тим більше, що їх із дванадцяти тисяч лишилося ледве вісім тисяч. Спинила й стримала від цієї зради козаків мужнім серцем сама волоська господарева 274. Вона мала певну відомість від Хмельницького і сподівалася, що він із численним військом прийшов до Умані і поспішає на допомогу волохам і Сочаві. Ця ж вістка про Хмельницького дійшла й до короля, і він відразу ж рушив з усім військом з-під Гусятина до Кам’янця-Подільського. Тут він зупинився і почав радитися з військовими вождями, де б краще перепинити й належно зустріти Хмельницького, що простує до Волох і Сочави. Він вирішив був рушити від Кам’янця до Брацлавля, але змінив той намір і постановив не віддалятися від Волощини і не кидати в небезпеці коронні війська, які він послав у допомогу Ракочому на Волох.

Отож у перших числах жовтня король рушив від Кам’янця до Жванця, а до своїх старшин під Сочаву послав військове розпорядження, щоб намагалися, не хоронячи й життя свого, якнайшвидше здобувати Сочаву, оскільки до Волох наближається Хмельницький. Невдовзі після того король послав з-під Жванця до козаків, сочавських обложенців, Маховського з таким словом і впевненням, щоб вони без найменшого вагання і великого кровопролиття, сподіваючись на королівську ласку, здали йому Сочавський замок. На це згадані обложенці схилилися і віддали замок полякам, які його здобували, прийнявши через Маховського такі прислані до них королівські умови:

1) що виконають присягу на вірність королеві 275 й у подальшому не підноситимуть на нього своїх рук;

2) щоб усі скарби Тимоша Хмельниченка, які знайдуться в обох молдавських землях, оголосити без утаювання — вони підуть на пожиток різним військовим офіцерам;

3) ніяких схованок і скарбів старого волоського господаря поляки не займатимуть, а господаревій з єдиним її сином та двірнею дається воля, і вона може вийти зі своїми скарбами з Сочави і жити, де забажає;

4) козаки-обложенці мають віддати гармати й хоругви, а також вийти з усім тим, що є при них, із Сочави, лишивши тільки десять гармат у Сочаві при господаревій. Вони повинні увійти в польський обоз, що був під Сочавою, з повною покорою й приниженістю і виконати ретельно присягу, одностайно разом зі своїм начальником і полковником Федоренком 276, піднісши вгору пальці.

Сочавський замок було віддано новому волоському господареві Стефанові Логофету 277, який у подяку за допомогу обдарував польського короля вином і стома дорідними яловицями, пообіцявши, що буде зі своїм військом готовий на будь-яку послугу королеві. Війська ж румельські й сілістрійські, які тяглися на допомогу Хмельницькому, прочувши, що старий господар утік із Волох і що Сочаву взято, повернули назад, ущербивши свою приязнь до Хмельницького.

278 Ракочій прислав двотисячний полк разом з таким же полком молдавським.

279 Поляки сподівалися, що перекуплений воєводою Стефаном хан не допомагатиме Хмельницькому, але в цей час перехоплено Лупулові листи, де йшлося, що Хмельницький з ханом іде на допомогу Сучаві. Тому польське військо повернуло від Бара. Є дані про татарський роз’їзд під Баром.

280 Тоді поляки ловили «язиків». Але звістки були суперечливі.

281 Це було 12—13 жовтня. Були з татарами й козаки. Вони захопили Заслав, Корець, Острог. Потім такі наїзди продовжилися.

282 Тут змішано дві звістки. Король стояв на Поділлі, а не на Волині. На королівський обоз напала кіннота татар, що йшла на допомогу Сучаві.

283 Агу Тохтамиша.

284 Інші дані: Лупул не був у Криму. Пізніше виїхав у Царгород, де й помер.

Король приписував сочавську перемогу собі самому. Він ніяк не сподівався, що Хмельницький, котрий не допоміг своєму синові, міг би виступити проти нього і, так легко ставлячись до війни та маючи біля себе значне число венгерського війська Ракочого й польського, яке давніше прибуло й прибувало ще далі 278, намірився піти просто з-під Жванця на Україну, щоб добити Хмельницького й кінчити війну з козаками. Але той королівський намір несподівано довелося змінити, коли неподаль Бара начебто з’явився (а була то тільки одна ординська чата) хан із кримськими, ногайськими і кизилбаськими численними ордами 279; їх побачили за милю від королівського обозу, коли вони захопили цілу польську хоругву, що безпечно виїхала з обозу за харчами. Від цього в польськім таборі зродився несподівано страх і жах, виведене з обозу й вишикуване військо стояло незмінно три дні і, нічого не дочекавшись, повернуло в обоз. Поляки старанно почали там-таки, під Жванцем, укріплювати й докінчувати незавершені біля обозу окопи й вали. Лядські роз’їзди не могли в той час схопити ні козацького, ні татарського «язика» 280, хоч одна татарська чата на шістсот коней здобулася на Волинь 281 і з веселим серцем, ніби жартуючи, увірвалася під самий королівський обоз 282 і, добре його налякавши, примусила замкнутися. Застрашений цими звістками, король поклав стояти незрушно там-таки, під Жванцем, доки ті звістки чи підтвердяться, чи зникнуть. Так він прогайнував декілька тижнів, аж доки в німецькому, польському й венгерському війську не почалося невдоволення, що вони голодні й холодні (час уже був осінній, перші числа листопада) і даремно гинуть у полі й окопах. Король мусив годувати військо зі своєї кишені і чекав на своєму місці певніших звісток про ворога. Незабаром вони довідались певно й безпомильно (а не як під Баром), що хан з численними ордами й козаками дійшов до Шаргорода. Ця звістка знову викликала в польському війську пилявський, вінницький, збаразький і зборовський страх.

На цей час послані роз’їзди зловили татарських «язиків», від яких король узнав, що хан має відвернути від союзу з поляками нового волоського й мултянського господарів, а також Ракочого, для чого послав до них днями гінців зі своїми листами. Це й насправді підтвердилося наступного дня, коли в обоз до короля привели татарина 283 з листами від хана до Ракочого. В тих листах викладалося ханську вимогу до Ракочого, щоб той, по-перше, відступився від спілки з поляками, а по-друге, оскільки він є причиною й приводом вигнання з Волох і заслання до Криму 284 старого господаря (адже він поставив нового), хай надішле ханові дари й борги, а коли того не зробить, то за кривду старого господаря, певне, й сам він, Ракочій, не мине від хана кривди й руїни в своїй державі.

Хан теж прогайнував чимало часу з Хмельницьким понад Дніпром та в інших українських місцях; було це вже восени, він готувався до прийдешньої зими й одягав військо в добрі кожухи. Потім добре нагадав про себе під Шаргородом і став наближатися до королівського обозу, маючи намір обкласти його зусібіч, сильно й одночасно вдарити на обоз. Це поляки спостерегли і стали нарікати на короля увіч, що той даремно живе надією зберегтися, коли протягом минулої зими, весни, літа і в теперішню осінь, аж до останніх чисел листопада тримає військо в окопах на його погибель і, стратившись бездіяльними стоянками, хоче тільки зараз, увійшовши в холод і голод, воюватися. З таким невдоволенням багато хто з поляків, і не лише рядові, але й знамениті, почали вперто й нишком роз’їжджатися з-під своїх хоругов від короля до своїх домівок. Почали просити короля відпустити їх венгри та волохи, які також терпіли нестатки.

У такому стані і з такою бідою король увесь час радився в рицарському колі, що чинити й як діяти. Одні радили стояти нерушно під Жванцем, де було пристосоване до оборони місце, й чекати наступу на себе хана й Хмельницького. Інші казали іти просто до хана і пробиватися крізь його військо в свої домівки до Польщі. Треті радили вдатися до Польщі через Покуття й обминути ворожі війська. Четверті бажали для кращого собі спокою домовитися з ханом.

285 Під Гусятином став Хмельницький.

286 Зачіпку до переговорів подали татари. Полякам загрожувало повне знищення, а хан бажав продовжувати війну. Першого листа від Шефер-кази принесено 29 листопада.

У час цих нарад над’їхав до обозу лядський роз’їзд і привіз королеві звістку, що хан з усім військом став під Гусятином 285 і, розпустивши звідтіля до Львова й далі свої густі чати, заступив полякам всі шляхи та проходи. Але про ханські наміри король не мав жодної певності — куди той хоче вдатися і як діятиме. Він виправив, щоб здобути «язика», значний свій роз’їзд до хана. І цей роз’їзд узяв крадькома «язика», але вже біля обозу сам став «язиком» орді — татари розгромили й розбили його вщент, лише один начальник того роз’їзду, тяжко поранений, здолів утекти до обозу. Хмельницький увесь той час мовчав — здавалося, ніби його й не було з ханом, оскільки всю ханову кореспонденцію поляки перепиняли. Це вже було в перших числах грудня і діялося під Жванцем, недалечко від Кам’янця-Подільського, коли королівські війська замкнулися були в окопах.

Тим часом, порадившись із Хмельницьким, хан постановив обов’язково піти на польське військо вальним наступом, знаючи напевне від «язиків», що число їхнє значно зменшилося проти літнього числа — вісімдесяти тисяч: одні вимерли з холоду й голоду, інші повтікали з обозу, а решта так підохляли, що ледве жили й валилися від вітру. Також із п’ятнадцяти тисяч піхоти, яка була влітку, тоді залишилося ледве чотири тисячі, й то бідної та нужденної, і, як сказано вище, валив її, наче очерет, вітер — вони вже мало що могли вдіяти.

Коли поляки довідалися про це, їх пойняв великий відчай за своє життя. Вони постановили обов’язково скінчити тодішню війну, уклавши трактат 286. Для цього, бачивши, що їх обходить довкола козацьке й татарське військо, вони вийшли з обозу ушиковані наче до битви, але послали водночас до хана свого тлумача, закликаючи його до згоди з собою і до укладення трактату.







РОЗДІЛ V

Про зносини поляків і ординців через тлумачів, щоб помиритися, з укладенням трактату; про вчинені прикрості полякам від хана, і як вони це знесли; про заклади, які дали обидві сторони, польська й ординська; про посланих під Кам’янець комісарів, які мали учинити трактат; про виправу від короля військ під Кам’янець визволити з небезпеки своїх комісарів; про вислання їм червінців, щоб могли ублагати ханських комісарів, і про зміцнення обозових окопів; про задовольнення ханських комісарів і про зменшення ханських вимог; про поставлений під Кам’янцем і Жванцем мир зі збереженням у непорушній цілості й повноті для козаків Зборовських пактів; про тяжкий жаль у поляків через невигідний для них трактат.


287 У листі Шефер-кази йшлося також і про порушені поляками Зборовські та Білоцерківські пакти.

У полудень посланого від поляків тлумача привели до ординських начальників, і він сказав їм, що польські пани хочуть і схиляються до миру. Тоді послали до поляків тлумача від ханського канцлера Шефер-кази-аги з листом і вимовою, що королеві польському і великому панові неславно й безчесно окопуватися й замикатися обозом у поганеньких земляних валах від худої й голої орди. Король тут, напевне, збирається й зимувати, але чи зважає він принаймні на те, що в тих окопах з військом їстиме і чим обігріватиметься, адже зима приступила вже близько. Ми ж з козаками облягли королівський обоз довкруг і не допустимо нікому виїхати з нього й на четверть милі, також не дозволимо і комусь прибути сюди з Польщі. Отож треба, щоб король, вийшовши зі своїх окопів, або лишив ханові лицарське поле, або прийшов до згоди з ним через трактат 287.

Таку огуду від хана було жалісно й соромно терпіти полякам, однак вони відправили цього канцлерового тлумача (начебто не тратячи доброї фантазії) з відповіддю, що вони готові й до бою, й до миру.

288 Габріель Войнилович — польський полковник. З ним було 80 чоловік.

289 Камабет-мурзу. Інші дані: Мембетмурзу, що може бути видозміною одного й того ж прізвища.

290 Татарські комісари: Шефер-казиага, Ширин-бей, Муртузу-бей, Батиршага. Інші дані: Шефер-кази, Перісага, Ахмет-ага.

291 Польські комісари: С. Корицінський, Ю. Любомирський, С. Потоцький, С. Лянцкоронський, Вітовський, А. Потоцький та ін.

Після цього невзабарі знову послано від ханського канцлера до поляків тлумача з таким словом, що коли поляки бажають миру з ханом, то хай призначать місце, куди з’їдуться з обох сторін люди для розмови, і щоб вибрали вони для закладу ханові певних осіб. Це осмутило поляків, однак із тим-таки канцлеровим тлумачем вони послали були від себе до хана якогось Войнеловича , сказавши через нього, що готові й місце для з’їзду призначити, і прислати до хана заклад, коли від хана теж буде прислано заклад навзаєм. По дорозі свавільна орда розгромила того Войнеловича з ханським тлумачем і завернула назад у польський обоз. А тлумач той Шеферовий, прибувши до хана, сповістив, як розгромила орда його й польського посланця, і що поляки мають прислати до хана від себе заклад і виправити для учинення трактату своїх комісарів. Це почувши, хан виправив від себе одного значного мурзу в заклад до короля 289, і коли той прибув до поляків, зараз же було вислано від короля до хана в заклад старосту Яворовського.

Четвертого грудня, тільки розкинуло сонце своє золотоглядне проміння по всесвіту, з обох боків для встановлення трактату виїхали комісари. З ханського боку були там Кази-ага, Газнадер і найперші беї Карач-мурза з Сегінем . З польського боку від короля комісарами були коронний канцлер, любомирський каштелян, вінницький і калуський значні старости 291. З’їхавшись, вони ґречно привіталися, і їм запропонували з ханського боку такі пункти й побажання.

Перше: мир буде твердий, якщо поляки віддадуть борги, які не віддав король ханові за чотири роки.

Друге: щоб були в Криму в заставі чотири польські сенатори для більшої вірогідності, що постановлений мир і трактат поляки не порушать.

Третє: щоб за ханський труд і покладені на цю війну кошти хан та орда були винагороджені польським ясиром.

Четверте: щоб навічно було закріплено і щоб не було відновлено і знайдено жодної причини змінювати і зменшувати або скасовувати для козаків Зборовські пакти.

Ці ханські пропозиції й побажання польські комісари вислухали і дуже були ними ображені й уражені, і таємно, нутрощами своїми, від того терзалися. Однак, погамувавши той смуток і лагідно обійшовшись із ханськими комісарами, вони послали до короля виклад ханських бажань і попросили вирятувати їх, бо коли трактат не постановиться, то вони не можуть сподіватися на свій порятунок, оскільки ординські війська обійшли їх навколо і заступили їм шлях до польського обозу. Король одержав це звідомлення від своїх комісарів і, засумнівавшись у тому, що буде встановлений мир, побачивши, що помилився, коли виправляв на ту комісію своїх знаменитих осіб, зараз після наради свого рицарського кола виправив на визволення своїх комісарів із небезпеки певну частину свого війська, а при цьому через певного свого чоловіка послав до рук своїх комісарів п’ять тисяч червонних золотих, щоб ними могли вблагати ханських комісарів. У своєму обозі він наказав зміцнювати вали, а всьому війську залишатися готовими до битви.

Тії-бо польські комісари, діставши послані королем червінці й наповнивши ними руки ханських комісарів і до того обплівши їх удатними й лагідними своїми словами, домоглися применшення ханських запитів. Хан на пропозицію своїх комісарів, підкуплених поляками, пристав на менші заставу та подарунки, які мав дати король, і обіцяв відпустити за певну суму польський ясир. Але за те він стоїть разом із козаками і стоятиме хоч би й до смерті, щоб Зборовські пакти було при козаках залишено повністю й без найменшого ущербку, а якщо на це поляки не згодяться, то й мир не буде встановлено.

Коли польські комісари донесли це королеві, король відповів, щоб згоджувалися і як тільки можна встановлювали мир, але не дописуючи ніяких нових пунктів. Він згодився не порушувати Зборовські пакти, тільки звелів не присягати на це.

292 Є. Лянцкоронського і підкоморія сендомирського Олесницького.

293 Укладено угоду 15 грудня, притому усно.

Відіславши таке розпорядження до комісарів, король відразу ж виправив у заклад своїх людей: Лянцкоронського, воєводича руського й Олеського 292. Комісари ж польські уклали з ханськими комісарами названий Жванецький мир 293 і підтвердили, що Зборовські пакти збережуть повністю і без найменшого ущербку для козаків. Вони прибули в обоз до короля, і тоді поміж польського війська пронісся повний великого жалю поговір від багатьох шляхтичів, що той Жванецький трактат поставлений на шкоду їм, оскільки Хмельницькому ледве не дозволено тягти українські кордони аж по саму Віслу. Але цей мир поляки вчинили через крайню потребу, захищаючи цілість короля й усього, що там було, війська. Отож мусили були приховати свій тяжкий жаль і замовкнути.

Жванець розташований за дві милі від Кам’янця-Подільського, на цьому боці Дністра, проти Хотина, а Хотин стоїть за Дністром, якраз навпроти Жванця.







РОЗДІЛ VI

Про поляків, які потягли зі Жванецького окопу додому; про повернення звідти Хмельницького із військом до Чигрина; про безкорисний варшавський сейм і про подальші ханові дії в Польщі.


294 Гуманність сумнівна: перед цим король дозволив ханові вибирати ясир з українських земель, що лишалися під Польщею. Дозвіл, правда, був таємний.

295 Сейм призначено було на 9 лютого.

Постановивши і затвердивши (між Жванцем і Кам’янцем-Подільським) такий мир, козаки з татарами відтягли свої війська назад більш як на милю від Жванця, давши полякам вільно повернутись у Польщу до своїх домівок. Поляки були тоді обтяжені численними бідами від багатоденного сидіння в обозі, через голод і холод були вельми нужденні і немов напівмертві, і, як зборовські обложенці, підігнувши під себе хвоста, наче облізлий узимку звір, рушили 7 грудня зі жванецьких окопів із легким обозом світ за очі. Всі ж інші обозові тяжарі й воєнну амуніцію через нестачу коней і тодішнє бездоріжжя вони покинули в Жванці.

Король після того ледве приволікся до Любліна аж на руські Різдвяні свята і розпустив звідтіля по домівках і кватирях своє нужденне військо. Сам він рушив до Варшави, а прибувши туди, заживав собі після минулих трудів корисного затишку й спокою. Однак на нове літо він призначив був зібратись у Варшаві великому сеймові, де, крім інших коронних справ, мало бути ухвалено і те, як, виконуючи Жванецький трактат, обдарувати хана й викупити польський ясир, що залишився тоді в ординських руках 294.

На тому Варшавському сеймі 290 небагато, одначе, зібралося поляків і нічого потрібного на ньому не ухвалено, бо кожен після минулих подорожніх військових морозів, прибувши додому, розігрівав свої зледенілі кості в домашньому затишку й розкошах.

296 Йдеться про булаву коронного гетьмана, яку король затримав за собою. Шляхта була незадоволена з того, особливо після Жванецької кампанії. Король хотів затримати за собою і булаву Великого Князівства Литовського — саме тоді помер литовський гетьман Я. Кішка.

297 Хан просив у Хмельницького козацького війська, щоб вибирати ясир з українських земель, що лишалися під Польщею. Хмельницький рішуче відмовив, з того виникли між ними пересвари. Хмельницький, запобігаючи татарських наскоків на свою територію, виділив для сторожі козацький полк на чолі з І. Зарудним.

298 Тут маємо позицію старої польської історіографії, яка старанно приховувала королівський дозвіл брати ясир з українських земель, що лишалися під Польщею.

А хто й прибув на той Варшавський сейм із польських панів, той мало що дбав і радив за народне добро, але намагався вгодити своїй хтивості, одержавши гетьманський чи який інший високий гонор 296. Хмельницький також, залишивши при ханові на його бажання певну частину козацького війська 29/ й суворо перестерігши, щоб не було анінайменших переступів проти Жванецького трактату, розпрощався з ханом і рушив із усім військом на Україну. Туди він прибув також перед Різдвом Христовим і, розпустивши військо по домівках, засів у Чигрині, не маючи сумніву, що хан триматиме до нього приязнь і надалі. А хан із залишеними при ньому козаками розклався з військами на польських і українських кордонах і став чекати виконання з боку короля умов Жванецького трактату. Але через шість тижнів, нічого не дочекавшись і не маючи жодного про те королівського упевнення, легко домислився, що король Жванецький трактат скасовує й виконувати його не хоче. Це він прийняв за одур собі й безчестя і сам порвався до порушення того Жванецького трактату. Через це він до решти поруйнував ще не зовсім спустошений Подільський край і добив його вогнем та мечем 298.







РОЗДІЛ VII

Чому Хмельницький мало дбав про Жванецький трактат і через це неждано і штучно завдав необережним полякам невиправної шкоди — спричинив утрату ними всієї малоросійської України.


299 Хан знав про переговори Хмельницького з російським царем і намагався перешкодити цьому.

300 Козацькі комісари були визначені: І. Виговський, С. Богданович, І. Гуляницький, Г. Сахнович, І. Богун. Але їх до переговорів не покликали.

Панове поляки ніколи не сподівалися, навіть уві сні їм не снилося, що мали вони віддати й навічно від себе відчужити таку велику й знамениту, що лежить обіруч Дніпра, частину своєї держави, Малу Росію з великою кількістю народу лицарського козако-руського, і то все через одного гетьмана війська Запорозького і всієї України Богдана Хмельницького, часто згадуваного в цій історії. Не міг не спогадати й кримський хан, що був у дружньому союзі з Хмельницьким, що вже надходить близький час і термін розірвання з ним тієї спілки 299. Тому коли укладався Жванецький договір про мир, не було при тих переговорах ні самого Хмельницького, ні його посланців . Поляки були з того раді: одне, що не було в тих переговорах з боку Хмельницького ніякої перепони, ніяких хитрощів і нових поправок, а друге — вони сподівалися, що тут хан легковажить Хмельницького, і, отже, мали надію, що тільки поправляться, вчинять щось корисне для себе над Хмельницьким і Україною. Але Хмельницький був обережний на всі боки й одурив у тому поляків, бо зовсім не дбав про Жванецький трактат і мир, знаючи із затятості й непостійності лядської, що так само, як було скасовано і знищено Зборовські й Білоцерківські пакти, так не збиралися вони твердо виконувати і Жванецький трактат, тим паче, що король звелів своїм комісарам не потверджувати його присягою. Через те, обтяжившись цією шестирічною війною з поляками і позбувшись надії дійти з ними коли-небудь бажаної згоди й дружби,

301 Цю справу залагоджено раніше, ще влітку, правда, тримали її у великому секреті від татар і поляків.

302 Інші джерела не потверджують цієї звістки, хоч таке й могло бути.

303 Тут чи неточність, чи плутанина. За наказом Хмельницького ходив під Бердичів разом з татарами Лисовець, було взято й пограбовано Полонне, але це відбувалося у вересні, а не навесні. Можливо, маємо тут нагадування про перебування Хмельницького в Бедрихові-Городку (див. приміт. 246).

Хмельницький вирішив, що польську владу треба навічно відкинути й лишитися з усім народом малоросійським під міцною в бозі протекцією пресвітлого монарха й самодержця всеросійського. Для цього він апелював до його величності про свої потреби ще в минулі роки, а зараз мав удатися до нього вже в цій своїй крайній потребі 301. Але про це мова далі.







РОЗДІЛ VIII

Про взяття відкупу від поляків, яких відторгував на Батозі у татар

Хмельницький; про відпущення їх із Чигрина в Польщу; промова

до них Хмельницького про біду, яка мала їх спіткати.


Прибувши з-під Жванця до Чигрина, Хмельницький застав там привезені з Польщі гроші: триста шістдесят вісім тисяч битих талярів на відкуп поляків, яких він відторгував у татар під Батогом. Бо Хмельницький, як від’їздив із Чигрина до Жванця й на Поділля, учинив з тими поляками торг і відпустив їх усіх до Польщі, лишивши в Чигрині в закладі й поруці п’ятдесят чоловік найвиборніших, щоб ті відпущені зібрали на відкуп гроші. Прийнявши ті гроші, Хмельницький через тиждень щедро пригостив поляків, а тоді чесно відпустив їх до Польщі 302, промовивши до них такі слова:

«Панове поляки, здається мені, що відтепер розлучимося ми з вами назавжди — ми будемо не ваші, а ви не наші. Цієї собі шкоди ви ніколи не зможете віднагородити, а ми самі ніколи до того не схилимося, оскільки не від нас почалося це лихо, а, власне, від вас. Не маєте ви шкодувати за тим, що погубили і втеряли по своїй добрій волі або через нерозум і легкодумність».

Сили цих слів Хмельницького поляки не зрозуміли і знехаяли його слова, але пізнали до решти їхній сенс лише тоді, коли здійснилося подання Хмельницького до протекції всеросійському монархові.

Того ж 1653 року, навесні, Хмельницький почув, що в мурованім замку Бедрикові, або Бердичеві, переховується багато польської шляхти з численними скарбами. Він рушив туди з невеликим військом і, хоч замок був міцний, з абиякою затратою сили дістав його, видушив у ньому, як ведмідь бджоли, бідолашну шляхту, а їхні скарби забрав собі і своєму війську. Після того він повернувся назад, за тим-таки заходом віддавши повній руїні й розору ще й кам’яний замок Чолганський 303.















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.