Меморандум Першої Руської Народної Ради (Народовецька Волошинова Рада) до правительства
Перша Руська Народна Рада подала до правительства на руки голови ради міністрів п. Івана Малипетра слідуючий меморандум:
Народний прапор є в кожного народу предметом великої пошани й пієтизму, яко символ його народної індивідуальності, історичних традицій, символ його народних і культурних змагань та ідеалів. Саме тому прапор кожного народу шанують й поважають також інші народи, держави й уряди.
Ми, підкарпатські русини, маємо теж свій прапор в синьожовтих барвах. Його історія сягає глибоко в минувшину нашого народа, аж на 1000 років назад, до "Мархії Рутенорум".
Як передає традиція, прапора цього уживав також бувший наш князь Лаборець а потім теж князь Федір Корятович.
Но основі тих традицій сталися ці барви — барвами Марамороської жупи, міста Ужгород, Пряшева, греко-католицької мукачівської дієцезії а по розділенню цієї дієцезії на мукачівську й пряшівську 1815-ого року також барвами греко-католицької пряшівської дієцезії.
Коли по світовій війні утворилися народні ради русинів — всі ці ради, з огляду на історичні традиції проголосили синьо-жовті барви за барви Підкарпатської Русі й нашого руського (малоруського) народу і то: народна рада в Любовні дня 5.Х.1918, народна рада в Ужгороді дня 9. X. 1918, всенародний конгрес русинів в Будапешті дня 10.XII.1918, народна рада в Марм. Сиготі дня 16. XII. 1918 та народна рада в Хусті дня 11. І. 1919 р.
При з’єднанню всіх руських (малоруських) народних рад в Центральну Руську Народну Раду в Ужгороді дня 7. V. 1919 р. був синьо-жовтий прапор, яко наш народний і краєвий прапор торжественно посвячений в єпископській катедральній церкві.
Під тим-то прапором проголошено потім дня 8. V. 1919 р. добровільне прилучення Підкарпатської Русі до Чехословацької
республіки й під тим прапором 100-членна делегація Центральної Руської Нар. Ради дня 12 травня 1919 р. передала торжественно в Празі на Граді пану Президентові Т. Г. Масарикові рішення Центр. Руської Нар. Ради про прилучення Підкарпатської Русі до Чехословацької республіки. В тім часі повівали синьо-жовті прапори на Граді, на залізничному двірці та на інших публічних і приватних будовах в Празі, а всі члени делегації враз з бл. п. губернатором Антоном Бескидом мали на грудях синьо-жовті кокарди.
Руські емігранти в Америці, що в р. 1918 дали перший почин до злуки нашого краю з Чсл. республікою, заслали нам в 1920 р. на пам’ятку нашого прилучення до Чехословацької республіки прекрасний і дорогоцінний синьо-жовтий прапор, який окрема делегація американців дня 18 липня 1920 р. на Корятовичовій площі серед великого торжества передала пану губернаторові Гр. Жатковичові й пану віце-губернаторові д-ру Петрові Еренфельдові. Заступники ужгородської влади перебрали цей прапор, а між іншим пан віце-губернатор Петро Еренфельд іменем празької влади обіцяв охорону й пошану цьому руському народному, а водночас краєвому прапорові Підкарпатської Русі.
Цей прапор є тепер в охороні магістрату головного міста Підкарпатської Русі — Ужгорода і вживається його при різних наших святах (торжествах).
На основі цієї історичної традиції й історичних фактів перебрано ці синьо-жовті барви до гербу Підкарпатської Русі а наслідком цього також до середнього й великого гербу Чехословацької республіки.
В законі з дня 20 березня 1920 р. ч. 256 в §§ 5-6 Зб. з. і р. сказано:
"Герб Підкарпатської Русі: щит повздовж розділений, в правім синім полі три золоті бервена, в лівім срібнім полі стоячий червений медвідь, що дивиться вправо".
В перші часи нашого автономного життя не тільки наші руські інституції й руський нарід, але й державні уряди дійсно вживали й вивішували цей прапор, яко краєвий прапор нашої автономної країни, пізніше все більше й більше зникав він з державних установ, потім зник цілком, а в найновіші часи наші уряди просто його переслідують.
Так наприклад дня 11 липня 1934 президія краєвого уряду видала таке розпорядження:
"Випадок вивішення недержавного прапора респ. прапора в барві краєвій, досі не признаній, треба вважати за каригідний, справу зголосити державній прокураторії за провину § 14 точка 1 охорону республіки, а також в одписі окружному урядові, бо треба в цьому добачувати теж карний вчинок, який підлягає покаранню політичними урядами т. є. переступок міністерського розпорядження ч. 26559/74 Б. м.
В тім ділі є важний закон прапоровий (ч. 252/20), розпорядок, яким закон вводиться в життя ч. 512/20, рішення мін. внутрішніх справ ч. 57352/20, та вкінці ч. 30.962/32 (напрямні про вживання державного прапора і т. д.).
Всі ці приписи знають тільки державний прапор т. є. в державних барвах, винятково теж прапор чужий (при відвідинах голови чужої держави).
Краєві барви Підк. Русі не були досі установлені, установлений був лише герб. Підк. Русі. Барви, про які мова, то є барви синьо-жовті, є — як загальновідомо — барви українського народу (держави).
Поставлення прапорової щогли в барві синьо-жовтій й вивішення прапора в тих барвах противиться грубо цит. законним приписам. Такий випадок доторкає державної суверенності й цілості державної території. Державний прапор є символом державної суверенності, коли ж однак вивіситься прапор з чужими барвами, можна це вважати за виступ проти державної суверенності, а тим — з огляду на обставини тут міродайні — і проти державної цілости (єдности)".
Цей приказ висловно забороняє вживати наш прапор, символ нашої народної індивідуальности, наших народних і культурних змагань а також наших народних і автономних прав та нашого добровільного прилучення до Чехословацької республіки.
А що цей приказ проводиться фактично, то доказує новий розпорядок краєвого уряду, підписаний п. краєвим інспектором Вондрачком з дня 5 жовтня 1934 р. ч. 160 480 1934. Той розпорядок дає такий припис на день 28 жовтня: "В день державного свята 28 жовтня, а також в інші державні пам’яткові дні мусять бути шкільні будинки прикрашені державним прапором (державним стягом). Інші прапори без окремого дозволу тутешнього уряду не мож допустити".
Підкреслюємо, що дійсно в день 28 жовтня жандарми в деяких селах зривали синьо-жовті кокарди з грудей громадян, усували наші прапори також з приватних будов та зробили цілу масу карних донесень проти багатьох осіб, лояльних громадян, святкуючих день 28 жовтня.
Ось чого ми дочекалися й заслужили.
Наш прапор, під яким ми добровільно прилучилися до Чехословацької республіки, якого барви взяті до нашого й державного герба, проголошують наші уряди за неустановлений, та навіть за протидержавний, який треба забрати силою, а людей за його вживання давати до суду й безпощадно карати.
Автори того нещасного розпорядження, в часи теперішнього сильного міжнародного напруження, в часи, коли шаліє ревізіоністична пропаганда, роблять нашій державі якнайгірші, просто фатальні прислуги.
Ми протестуємо проти того грубого порушення наших святощів і наших народних прав і проти такої поведінки з нашим народом.
Справа нашого прапора є вирішена і прапор є установлений нашою історією, традицією, нашими Народними Радами, нашим прилученням до Чехословацької республіки, під тим прапором та законом число 152/1920, що на основі вищенаведеного взяв ці барви до герба Підк. Русі і до герба самої держави.
Коли наша Народна Рада мала право вирішити прилучення Підк. Русі до Чсл. республіки, і це рішення було акцентовано на мировій конференції, то мала теж і таке право на установлення раз назавжди нашого прапора.
А тому наш прапор не сміє бути переслідуваний, навпаки, має бути шанований, респектований, а при нагоді державних і народних свят, і також при інших нагодах державного або краєвого значення мають його вживати не лише приватні особи, але й уряди.
На основі вище наведеного домагаємося:
1. щоб правительство заборонило всяке переслідування нашого прапора;
2. щоб правительство видало розпорядження всім урядам державним і самоуправним на Підкарпатській Русі при державних і краєвих святах були публічні будови прикрашені крім державного прапора також нашими синьо-жовтими прапорами;
3. щоб чинники, які спричинили видання вище наведеного протизаконного й наші почуття глибоко ображуючого того розпорядження були з Підкарпатської Русі відкликані й притягнені до відповідальності.
Віримо, що правительство Чехословацької республіки не допустить, щоби ми ставали з нашими урядами до завзятої боротьби за наші права і за наш прапор. В цій боротьбі мусили б ми йти до крайності, а думаємо, що це не є бажано ані для республіки, ані для урядів, ані для нас.
За Першу Руську Народну Раду в Ужгороді:
А. Волошин в. р. предсідатель
Др. М. Долинай в. р. секретар
БОРОТЬБА ЗА ПРАПОР. Меморандум Першої Руської Народної Ради (Народовецька Волошинова Рада) до правительства.
Вперше надруковано в газ. "Українське слово". — Ужгород, 1934.
— Ч. 45. 6 грудня. — С. 1—2. Подається за першодруком.