[Майкл Уолцер. Про толерантність. — Х., 2003. — С. 7-10.]

Попередня     Головна     Наступна





ПРИЙДЕШНЬОМУ ПОКОЛІННЮ

Сарі й Джону, Ребеці й Кейту


І НАСТУПНОМУ ЗА НИМИ ПОКОЛІННЮ

Джозефу й Каті



ПЕРЕДМОВА



Будучи американським євреєм, я ріс, завжди уявляючи себе об’єктом толерантності. Набагато пізніше я усвідомив себе і як суб’єкта толерантності, особистість, посередник, котрий зобов’язаний терпляче ставитися до інших, у тому числі навіть тих євреїв, чия концепція єврейства радикально відрізняється від моєї власної. Моє первісне уявлення про Сполучені Штати як про країну, де кожен мусить ставитися терпляче до свого ближнього (формула, яку я поясню дещо пізніше), була вихідною точкою для цього нарису. Вона викликала також роздуми про відмінності між країнами, іноді нестерпні відмінності. Адже увесь світ — це не лише Америка.

Толерантність стосовно інших і толерантність щодо себе — усе це трішки схоже на те, як у Аристотеля співвідносяться керуючий і керований: це дія всіх демократичних громадян. Не думаю, що це легка або незначна дія. Толерантність сама собою часто недооцінюється, оскільки вона — найменше з того, що ми можемо зробити для наших співбратів, їхнє наймінімальніше право на існування. Фактично толерантність (як позиція, ставлення) часто набуває досить різних форм, як і, в свою чергу, толерантність (як практична дія), котра може бути також організована по-різному. Навіть найбільш неохочі й хисткі форми організації толерантності — це вже досить добре, оскільки вони надто рідкісні в історії людства, а тому потребують не лише практичної, а й теоретичної оцінки. Подібно до того, як це відбувається з іншими нашими цінностями, ми мусимо запитати, що лежить в основі толерантності, як працює механізм /10/ толерантності — саме це і є головна межа пропонованого дослідження. Тут я хочу ще дати відповідь на запитання, основою чого є толерантність. Моя відповідь — самого життя, оскільки переслідування часто призводить до загибелі переслідуваного, а також вона є основою співжиття, нашого суспільства, у якому ми живемо. Толерантність робить можливим існування відмінностей; відмінності викликають необхідність толерантності.

Захист толерантності не мусить бути захистом відмінностей. Він може бути і часто є не більше аніж доказом від необхідності. Проте я пишу цю книгу з великою повагою до відмінностей, хоч і не до кожного конкретного випадку їхнього прояву. У соціальному, політичному й культурному житті я надаю перевагу різноманітності над одноманітністю. Тим часом я усвідомлюю, що кожен режим толерантності має бути цілісним і до певної міри уніфікованим для того, аби примушувати усіх своїх членів до лояльності. Співіснування потребує політично стабільного і в моральному відношенні законного устрою, але воно також є об’єктом, що є цінністю. Припустімо, існує єдиний найліпший устрій серед усіх можливих, але особисто я схильний у цьому сумніватися — аргументи, що спростовують цю точку зору, наводяться далі у вступі. Як би там не було, до мого надзавдання входить не більше ніж опис деяких можливостей для толерантності, а також аналіз і захист тієї з них, яка мені видається найліпшою для нас тут і зараз — для нас, американців, на порозі XXI століття — котра нас влаштовує якнайкраще і яка зміцнює і розширює нашу горезвісну американську різноманітність.











Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.