[Письменники Західної України 30-50-х років XIX ст. — К., 1965. — С. 121-127.]

Попередня     Головна     Наступна             Примітки





[Маркіян ШАШКЕВИЧ]

ЛИСТИ



1. ДО ТАДЕЯ ВАСИЛЕВСЬКОГО 1

24 травня 1835 р.


Ясновельможний пане, найласкавіший наш добродію!

Радісна для мене є звістка про збірник, який зберігся після падіння Пулав. Вдячний з найвдячніших, що ясновельможний пан зволили вибрати мою бідність до так важливої послуги, однак не можу з приводу погіршення мого здоров’я від часу щотижневої непогоди прибути тепер до Дикова; нестерпний біль голови чую і настільки сильне ослаблення, що, здається, тепер до будь-якої розумової праці нездатний; найдальше за два тижні буду особисто служити вельможному панові.

Залишаюсь з належною пошаною і щирою вдячністю ясновельможному панові радникові послушним слугою.


Мар’ян Шашкевич


Кн[яже], 24 травня 1835






2. ДО МАТЕРІ


Найкоханіша мамо добродійко!

Прошу дуже красно, щоб мама кохана була ласкава прислати хутчій Захарцеві 1 чоботи, бо босий і вже зо два тижні не ходить до школи. Надіялись, що зять на конкурс приїде, але чомусь не приїхав. Я, може, уже цього року стану священиком, бо його екселенція митрополит хоче мене цього року в грудні неодруженого /122/ висвятити. Жду поради кох[аної] мами доб[родійки] і с[вященика] зятя. Захарцеві чоботи прошу прислати невідкладно.

Цілуємо руки кох[аної] мами добр[одійки]. Сестру і с[вященика] зятя обнімаємо.


Маркіян


Львів. Вручити особисто в руки Терентію Сметані, любезному братові в Княжому.






3. ДО ДРУЖИНИ


В пресвітеріумі в понеділок ввечері

по молитвах після 10 години, [1]838 [року].


1838 р.


Дорога любочко! Юлюнцю моя!

Хотів би тобі багато розповісти, але чи зумію тобі те написати, сумніваюсь, бо це є слова, власне, дрібниця для інших, котрі тільки у великій кількості можуть приходити на думку у плавній, щирій, відвертій, добродушній, веселій розмові розлученого подружжя. Чимало би на мені змін ти помітила, якби мене в цю хвилю, коли це пишу, побачила. Уяви собі твого чоловіка, що сидить тепер за великим столом, накритим великими аркушами товстого, подібного до промокального, паперу, що сидить навпроти одного колеги, який пише лист своїй дружині, хоч колись був недругом жінок і завжди зарікався женитись; уяви собі, кажу, чоловіка твого з прищуватим носом (ти смієшся, думаєш, що від табаки; о ні, я її тепер мало вживаю, бо... не можу), який без бакенбардів виглядає, як голоцюцьок, в старій, зношеній, брудній рясі, втроє над цим папером зігнутого, з горбом на плечах, замість під грудьми, і з таляром [* Лисиною завбільшки з таляр.], а може, тільки з півталяром зверху на голові (не можу тобі докладно цього описати, бо не маю до чого приміряти, знаю тільки те, що трошки більше, як сороковець); уяви собі, кажу, чоловіка твого так, і уста твої сміятись будуть, а добре твоє серце жалітиме його; але знаєш що, ліпше не ламай собі голову, а приїдь і подивись; і насмієшся, а я тобою сердечно натішусь. Ти собі думаєш: завжди йому фіглі в голові! — але якби так /123/ збоку де до нього зараз приглянулася, здивувалась би і сказала б: то не Маркіян, то не мій чоловік, то не той, що був у Деревні, то не той, що це пише, — споважнілим, але ліпше сказати став понурим, завжди задуманим, завжди чимось зайнятий, дуже маломовний, ходить не підстрибуючи, а повільно, постійно з требником під пахвою, що аж йому вже боки повиїдав, який міряє щоденно сто і кільканадцять сходів згори і догори — такий твій Маркіян тепер, але здається [таким] тільки у Львові, в мурах, котрі на мене завжди якийсь неприємний вплив справляють і т. д., і т. д., і т. д., і т. д., і т. д.

Від неділі я слуга божого вівтаря і хочу і прагну бути вірним, старанним і невсипущим, як ті дівиці у святому євангелії, які не сплять і очікують жениха. Прошу тебе, благаю тебе, єднай рано і ввечері свої побожні із повного серця твого випливаючі молитви з моїми гарячими молитвами, аби мене, вірного слугу свого, бог підтримати зволив і аби, подавши нам руку свою всемогутню, запровадив нас до храму благословенних і примістив нас біля підніжка трону свого нерозлучених.

Юлюнцю, проси тата добродія і маму добродійку, щоб дозволили тобі в суботу приїхати і повеселити твого знудьгованого чоловіка. Проси маму також від мене і від себе, щоб була ласкава разом з тобою приїхати, бо в неділю візьму останнє посвячення на священика божого. Цілую тебе, дорога Юлю, ти знаєш, як щиро. Кохай мене, як я тебе кохаю, і буду я щасливий, і ти будеш щаслива, бо я тим самим щасливий, що тебе кохаю.


Твій Маркіян


Брата добр[одія], і братову, і другого брата, і маленьку свість поцілуй від мене!






4. ДО БРАТА АНТОНА


Любий брате Антоне!

Лист твій одержав, лише не вичитав з нього того, чого ждав. Постійність з правдивими почуттями є те, що прикрашає людину, що характеризує мужчину. Пам’ятай обіцянку, про святість якої свідчили твої сльози, потішив ти нас і нашу зажурену матір — заплакали ми всі з ра-/124/дості; не дотримався ти [обіцянки] — і плачемо зі смутку; о, коли б ти відчув, як жорстоко і невдячно печуть сльози матері; май хоч крапельку сповнюючого серце чуття! Коли б ти, кажу, відчув (а я впевнений інколи в цьому), то відвернув би свої необдумані вчинки. Послухай голосу твого брата, який як старший більше пізнав світ, людей і обставини, знає величину смутку і радості, знає їх справжнє джерело. Не на цій дорозі повинен ти шукати справжнього щастя, за котрим, здається, кожен побивається. Воно залежить від правильного виховання духу і серця; я переконаний, що ти знаєш важливість цих слів і цю істину, але замало знати, потрібно пережити. Тобі відома притча про озяблого вужа і орача, який його зігрів, а він йому віддячив жалом; чи назвав би хто-небудь твою невдячність меншою? Та праця в час твого дитинства і слабості, ті безсонні ночі, та дбайливість про тебе — чи не вимагають твоєї вдячності, чи не муситимеш колись віддячити за них, а забуття про це, мабуть, не можна назвати вихованням серця; як може той, хто до рідної матері нечулий, бути чулим до інших? Я питаю тебе.






5. ДО МИХАЙЛА КОЗЛОВСЬКОГО 1

16 октов[рія] [1]842.

16 жовтня 1842 р.


Любезний брате і мила сестричко!

Ждав-єм і ждав-єм звістку від тебе, щоб дочутись, як ся маєте і чи тороване ваше однакою тисне вас силою; і став-єм уже тужити, коли вже сонце закотилось, а від вас нікого не видко й не видко. Вибач дитинячій говорливості моєй! Бесіда моя до тебе видасться тобі, як бесіда парубоцька до дівчини милой, видасться легенька, мілка, вітрова; но не лай мене за нюю, не давай догани щирому серцю, которе ще не здеревніло, що знає в собі житя, що тьохкає тьохканєм невсипущим до тих, що го порозуміли і не сміялись, но холодочком дунули на него, що, на силу рвучись із грудей, блукалося сумними пущами сего світа і припадало до людей! до студеного каміня, до твердой криці! і знов блукалось, і знов носилось на крилах журби і туги, і, як пчілка, не в єдно за-/125/бриніла оконце, не до єдного приклонилось листочка, — но дармо: всюда мертве лице, стовповаті очі, камінне серце, б’ющеє водяними словами; блукалось, мовлю, і носилось бідноє моє серце, аж спочило на твоїм серці припочинком солодким, аж виплакали очі тугу на твої груди, аж сплилася душа моя з душею твоєю, як ся спливають води гнучкої Лімниці з водами Дністра великонного. Не лай мене за тую мову! Скажеш: «Не лаю!» Таж і не смійся! бо, вір мені, коли з тобою хоть на паперці говорю — то ж мені легше; але ти ся не смієш — твоє серце добре, так ми повідає моє серце.

Повідаєш, же корець пшениці хочеш ми прислати; я іно чвертку просив-єм для розплодку, набив-єм свеї 4 корці.

Був-єм у Львові, був-єм і на горі — вуй збирався з неділі до вас коло вівтірка приїхати; казав-єм, що їдете до Оглядова; нарешті пригадали собі, же сукня Теклина готова, і стануло на тім, щоб Теклюня приїхала, примірила сукню, чи добра, — та й з нею має і вуй приїхати.

Ми також їдем до Деревні [у] вівторок і, може, не вернемся, аж в четвер; тож міркуй, аби-сь так прислав, жеб коней дармо не трудити.


Не тужіть там і не плачте,

В огні нещастя твердне криця душ тугих.


Посилаєм рукавички, а же-смо з дома мало взяли мамони (бо більше не було), тож не купили-смо черевичок, бо, по правді кажу, не стало; не гнівайтеся. Бувайте здорові.


Маркіян


Wasylewski bierze się do wydawania pisma czasowego, podał o pozwolenie — i wzywa mnie za współpracownika artykułów ruskich, którym także w tym pismie robi miejsce.

Admdm Rndo Michaeli Kozłowski r. g. c. parocho Uciszkoviensi in Uciszkow *.



* Василевський береться за видання часописа, звернувся за дозволом і запрошує мене за співпрацівника для статей українською мовою, які також поміщатиме в цьому журналі.

Вручити особисто Михайлові Козловському, утішківському р[уському] г[реко]-к[атолицькому] парохові в Утішкові (польськ). /126/







6. ДО МИХАЙЛА КОЗЛОВСЬКОГО

1842 р.


Рідні, любезненькі!

Несеся воздухами до Вас, мої миленькії, шпарка ластівка, ой ластівка ж то, ластівка! Такої ще ніхто зроду не бачив, бо не то іно, що гарно виспівує та щебече, та так, мов примовляє, а то ще і на зиму не ховаєся, і все снується, і все літає, і все виспівує, що забудеш і біду, і горе, і смуток, і журбу, і, здається тобі, що завсіда весна. От така-то летить до Вас ластівка! При ластівці ступає вагою сановитий, сумний, казав би-сь престарий, Могила і заглядає не так, як ластівка, весело в віконця, а ступає під землю в могили, цілує давній порох, обнімає кості, а, нагорнувши там сили у свої груди, гуляє з вітрами по степах або з вороном попід небеса. От так, братчику! Потішся з ними, полюбуйся, пожурися і поплач, а небавком назад їх до нас пришли. Коли-сь, може, деякий знайшов жемчуг, що мать наша Русь розронила, заховай або до нас передай: всьо то разом нанизане вчиниться великим сяющим намистом для шиї пишної цариці. Може, з моїх нісенітниць знайшов-єсь дещо 1, пришли мені, щоб я передав Головацькому, може, єму ся дещо знадобить. Ми от так якось жиємо, та й наш маленький, видиться, не. слабший; раді би-смо, щоб і Ви ніколи смутку не зазнали. Бувайте нам здорові та веселі.


М. Ю. * Шашкевич



* Маркіян і Юлія.



От, от, був би-м забув. Основ’яненкових повістей другую книжку 2 потому пришлемо. Прехороша там Маруся, окаянний п’янюга Ничипір і таки живісінький на патреті солдат; побачиш сам небавком, коли «Ластівку» і Могилу не довго у себе забавляти будеш, бо вони чужі; вже з Основ’яненком довше будеш балакав. Треба мені тонісінького паперцю на лист до Устияновича, а не маю, лиш такий, якого тобі дві болони на заміну посилаю; уділи мені, будь ласкав.


Маркіян


От ще одно, мої любенькії! Наш маленький 3 захотів на святого Николая охреститися. Отже ж вже і ми з ним /127/ разом дуже а дуже лебедимо: не відмагайтесь, будьте ласкаві, і будьте через хрест святий рідними нашому синові вдруге.






7. ДО МИХАЙЛА КОЗЛОВСЬКОГО


Милий брате Михайле!

То сяк, то так я ся догадував, чому-то не приїхалисте до нас в неділю або хоч в понеділок; коли-сте, може, най бог заступить, хорі, тож дармо, а коли — дай боже! — здорові, то нам дуже жалько на Вас, що відцурали-сте ся нас та й нашого маленького бідолашку, що навет русина не було, який би го до хресту святого потримав. Вже, може, вичитав-єсь Могилові думи і Ластівчині пісні, тож передай, бо вже тра відсилати до Львова, а натомість на тобі Грицька Основ’яненка повісті. Напиши мені, будь ласкав, як тобі ся видять думи Могили і як до тебе промовляла «Ластівка». Коли вже, може, мої нісенітниці позбирав-єсь, то передай до мене, вже я тобі згадував, нащо вони мені потрібні. Г. Тимняк 1, що Вас дуже бажав видіти на св. Николая, покланяєся до Вас, а моя жінка добре сердита, однак Вас від серця цюлує.

Бувайте здорові та веселі.


Маркіян


Четверток.

Всечесному отцю, священному Михайлу Козловському любезненькому братові в [У]тішкові.









Попередня     Головна     Наступна             Примітки


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.