‹‹   Попередня     Головна     Наступна





Олена АПАНОВИЧ

ЩЕ ОДНЕ ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ XVIII СТОРІЧЧЯ


[Україна. Наука і культура: щорічник. — К., 1989. — Вип. 23. — С. 213-231.]



В українській історіографії XVII — XVIII століть визначне місце займає твір, який його видавцем О. Лазаревським умовно названо Чернігівським літописом, хоча твір має свою первісну назву: «Літописець в Руських и Польських що ся сторонах діяло і якого року». Чернігівський літопис є важливим джерелом та цікавою пам’яткою української історичної і суспільно-політичної думки того періоду. Однак його високо поціновують не тільки історики. Дослідники-філологи відносять його до жанру історико-оповідної прози, вважають видатною пам’яткою української літератури і мови, відзначаючи при цьому стилістичну спільність чернігівського літопису з славнозвісним літописом Самовидця початку XVIII століття.

У XIX столітті видано три списки Чернігівського літопису. В них є деякі відмінності, передусім вони різняться хронологічними межами викладу подій. У 1852 році М. Білозерський опублікував два списки Чернігівського літопису, в яких опис подій закінчується відповідно 1652 і 1750 роками. Ол. Лазаревський надрукував у 1890 році третій список, який завершується історичним оповіданням під 1725 роком.

У Центральній науковій бібліотеці імені В. І. Вернадського Академії наук УРСР у фондах рукописного відділу серед десятитисячного зібрання рукописних книг V — XIX ст. зберігається рукописний історичний збірник з ненадрукованим списком Чернігівського літопису.

Може виникнути питання, чому публікуються списки одного і того ж твору. Справа в тому, що тексти, переписані в рукописні книги різними людьми і в різні часи, ніколи не були ідентичними копіями. Кожний переписувач вносив щось своє. Виникав варіант, а іноді майже новий твір. В зв’язку з цим набуває найважливішого джерелознавчого значення рукописна книга, якій взагалі належить найпочесніше місце в історії культури людства.

На Україні і в Росії рукописна книга була не тільки попередницею друкованої книжки, а залишалась ще й у XVIII столітті її сучасницею. І в цей час на Україні переписування було важливим засобом поширення книг, особливо серед демократичних прошарків населення, серед людей, котрі не могли купувати друковані книжки, що тоді дорого коштували. До того ж друкована книжка не задовольняла повністю духовні запити українських читачів, оскільки тематичний репертуар видань суворо регламентувався і обмежувався царським урядом і церквою. Тому в рукописній книзі зосереджувалися твори, які часто не потрапляли в друковані видання. Так уже склалося, що більшість українських історичних і літературних творів XVIII століття опубліковані були лише в XIX — XX століттях, а деякі й досі заховані по рукописних книгах. \214\ На жаль, у нас на Україні тільки розпочинається систематичне наукове вивчення рукописних книг.

Улюбленим видом рукописної книги на Україні були рукописні збірники. Традиція створення таких збірників як книг для читання сягає далекого минулого — часів Київської Русі. Рукописні збірники, що об’єднували по кілька творів, являли собою своєрідну мікробібліотеку в одному томі. Історичні рукописні збірники були джерелом знань про історичне минуле країни і реалізували літературні запити читацького середовища. У XVIII столітті в українському суспільстві помітно зріс інтерес до історичних знань та розуміння необхідності документального запису історії свого народу. У збірники переписувалися не лише історичні твори, а й окремі документи, тематичні документальні добірки, документальні матеріали монтувалися в структуру історичного твору.

Переписувачі копіювали твори не лише «для себе», а й «для інших», з просвітницькою метою, ставлячи перед собою завдання поширення історичних знань. Переписувачі в більшості активно працювали з текстом. Вони переробляли його, скорочували, доповнювали, викладали більш стисло, вписували свою оцінку, уточнювали дати, факти, опис розвитку подій, модернізували мову. Іноді вони переробляли текст докорінно, створюючи таким чином мову редакцію.

Отож, вносячи творчий елемент в копіювання, переписувач перетворювався у своєрідного співавтора, особливо, коли він продовжував виклад подій, як це і зробив творець четвертого списку і водночас особливої редакції Чернігівського літопису.

Четвертий список продовжено до 1764 року включно. Однак самостійною частиною слід вважати його виклад по роках, починаючи з другої чверті XVIII ст., тобто з 1726 року. Хоч опублікований другий список і включає шість дат другої чверті XVIII століття, однак лише під двома з них — 1744 і 1749 — збігаються факти, які висвітлюються, також і у ненадрукованому четвертому списку. Але і у цих випадках у четвертому списку інформація подається у значно більшому обсягові, з деталями і уточненнями, датами та іменами. Отож, неопублікована самостійна частина Чернігівського літопису фактично охоплює майже сорок років — 1726 — 1764. Саме цю частину вперше друкуємо на сторінках щорічника «Наука і культура».

Ім’я автора Чернігівського літопису невідоме. Безіменні чотири списки літопису. Анонімність творів була досить типовим явищем для рукописної книжності. Лише приблизно можна назвати дату створення чотирьох списків: середина XVII століття, друга чверть XVIII, середина цього ж століття, після 1764 року. Ще більш гіпотетичний характер має визначення місця створення чернігівського літопису. Деякі дослідники вказували на місто Чернігів, звідси і назва цього твору, хоча в літературі висловлювалися припущення, що місцем написання частини, присвяченої XVII століттю, могла бути і Київщина.

І для четвертого списку, на основі аналізу його тексту і здобутих з нього побічних даних можна тільки здогадуватись про місце написання і особу, в якій поєднався і укладач списку і автор самостійної частини чернігівського літопису, що наводиться нижче.

Уважне ставлення автора цієї частини Чернігівського літопису до діяльності козацької старшини, починаючи від гетьмана і кінчаючи сотниками, свідчить, що він належав до цього панівного тоді на Украї-\215\ні стану. Автор виявляє велику обізнаність у посадових переміщеннях в органах управління тодішньої України, називає імена і прізвища правлячої старшини, російських урядовців і командирів. Особливо докладні відомості він сповіщає про старшину і церковних ієрархів Чернігівщини. Можливо, автор належав до чернігівської полкової старшини або служив у Чернігівській полковій канцелярії. Канцеляристи-писарі, що обслуговували численні канцелярії на Україні, були добре і всебічно освіченими людьми, більшість з них вчилась у Києво-Могилянській академії. Вони складали особливе коло тодішньої світської інтелігенції. Канцеляристи мали доступ до державних та інших документів і використовували їх при переписуванні або складанні хронік і літописів.

Значну увагу автор самостійної частини літопису приділяє висвітленню бойових дій козацьких і російських військ: походи до Польщі 1733 — 1735 рр., до південних кордонів з метою захисту від нападів орд кримського хана, битви російсько-турецької війни 1735 — 1739 рр. тощо. Очевидний певний професіоналізм в описах будівництва фортифікаційних прикордонних укріплень. Отож, автор, певне, представляв частину старшини, яка брала найактивнішу участь у військовій діяльності українського козацтва.

На основі тексту, який публікується, можна дійти висновку, що його автор використав два джерела: документи і особисті враження. Це надто відчувається у викладі подій і явищ, зв’язаних з Україною: обрання гетьмана, призначення старшин, старшинські депутації до імператорського двору, «комендерації» козаків та ін.

Стихійні лиха, епідемії описано з такою вражаючою силою, начебто автор був їхнім очевидцем. Його виклад часом нагадує своєрідний щоденник, часом спогади або мемуари.

Описуючи зовнішньополітичні події, переважно воєнного характеру, а також внутріімперські, в основному зміни династій у царській сім’ї, двірцеві перевороти тощо, автор використовує документи, які надходили з Петербурга до Генеральної військової канцелярії, а звідси розсилалися в усі українські козацькі полки. Це передовсім імператорські грамоти і маніфести, укази сенату і колегій, реляції командуючих про битви та інші друковані і рукописні матеріали.

Автор особливо ретельно занотовував політичні події, які відбувалися на Україні протягом 40 років. Пріоритетні позиції серед них займали проблеми автономії України.

Україна ввійшла до складу Російської держави на правах автономії. У 1654 році цар і гетьманський уряд Богдана Хмельницького ухвалили так звані «Березневі статті 1654 року» — договірні умови, які визначали автономне політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Згідно з автономними правами Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. Тут без обмежень мало продовжувати діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Гетьманський уряд мав право зносин з іноземними державами, правда з дозволу царського уряду.

При виборах наступних гетьманів приймалися договірні статті, в яких ряд пунктів Березневих статей скорочувався, вводилися нові \216\ статті. Кожна стаття затверджувалася обома сторонами — царським урядом і козацькою радою. «И гетман, и полковники, и вся старшина, и чернь на ради, выслушав сию статтю, приговорили — быть сей статії так, как написано «Государь указал и бояре приговорили».

Однак вже з 60-х років XVIII століття царський уряд почав поступово скасовувати окремі права і привілеї України. Особливо посилився наступ на автономію прав України у період царювання Петра I, який почав нищити усталені форми управління України. Передусім це торкнулося її збройних сил, які вже попередниками Петра I були зменшені наполовину. У 1706 році спеціальним указом Петра I козацьке військо переходило у безпосередню компетенцію царського командування, було запроваджено контроль за витратами на утримання козацького війська, частково реквізовано його артилерію.

Проводячи політику обмеження старшинського самоврядування, гетьманської влади, Петро I призначив у 1709 році резидента (в наступному році — двох) для контролю за діяльністю гетьманського уряду. Царський резидент контролював економічну, фінансову, військову зовнішньо-політичну діяльність гетьманського уряду. А в травні 1722 року, ще за життя гетьмана Івана Скоропадського, царським маніфестом було створено Малоросійську колегію як центральний орган державного управління у справах Лівобережної України. Діяла Малоросійська колегія, яка містилася у Глухові, в складі президента колегії (бригадира Вельямінова), шести офіцерів-командирів розташованих на Лівобережній Україні царських полків та прокурора. Всіх призначав цар. У цивільних справах Малоросійська колегія підлягала Сенатові у Петербурзі, у військових — головнокомандуючому російськими військами на Україні. У цьому ж році Петро I, скориставшись з смерті Скоропадського, заборонив вибори нового гетьмана. Наказним гетьманом був призначений Павло Полуботок. Спроба козацької старшини домогтися відновлення гетьманства і ліквідації Малоросійської колегії була обірвана Петром I найжорстокішим репресивним методом, притаманним його правлінню. Картинно про це розповідається в опублікованій під 1723 роком частині чернігівського літопису.

«1723. Президент колегії Малої Росії бригадир Стефан Лукич Велямінов їздив в Москву і Петербург до государя, і звідти, повернувшися у Глухів, привіз указ з сенату полковнику Павлу Полуботку, щоб йому з судею єнеральним Іваном Чернишем і з писарем єнеральним Семеном Савичем їхати в Санктпітербурх, куда і поїхали іюня 13 числа. А за приїздом до Пітербурху подали імператорській величності сентября 13, в іноземну колегію, челобитну, з проханням милости від усієї України про залишення збирання, про ненарушення утримання судів, прав і вільностей козацьких, грамотами батька його величності великого государя царя и великого князя Олексія Михайловича, за гетьмана Хмельницького, затверджених и от самого ж його імператорської величності при наставленні на гетьманство Івана Скоропадського, конфірмованих. А в Сенат другу подали таку ж, слово в слово, челобитну, з особливими пунктами про доходи гетьманські, з чого збирались і куди розиходились, про заплату війську комонному і піхотному, про канцелярію, про слуг війскових та полкових, тобто, трубачів та гармашів, про полкові канцелярії, про покуховне та стації війська драгунського, як багато коштує і про трагічні всі нужди. А після подання оних челобитних, наражен и послан того ж часу на Україну лейб-гвардії майор \217\ Преображенського полку Олександр Іванович Румянцев, для спросу старшини і черні малоросійської про ті челобитні чи усі про те відають і просять, і вже з того часу відали бути монарху загніваному. Потім прислана з України од полковника миргородського Данила Апостола и от усього війська малоросійського, за підписом рук усієї полкової та сотенної старшини і товариства бунчукового і значкового, друга челобитна з Коломаку, чрез канцеляриста Івана Романовича, в Пітербурх, яке, коли той канцелярист подав до рук самій імператорської величності з церкви святої Трощи по службі божій йдучому ноября 10 числа, так зараз в кофейний дом увійшовши и вичитавши, і вишедши з того дому, того ж моменту, ізволив приказать своїми устами, генералу майору і гвардії Преображенського полку майору Андрію Івановичу Ушакову, з великим гнівом і яростію, взяти під караул полковника Павла Полуботка, судію єнерального Івана Черниша, Семена Савича, писаря єнерального там же при кофейному домі стоявших, і всіх, хто за ними асистовав, від котрих і від усіх відв’язавши своїми руками шаблі тот же єнерал Ушаков повелів усіх попровадити у замок мурований пітербургській, де, з первого часу, порізно були всі за караулом посажені, потім по 4 чоловіки злучені, а далі, знову неділь з кілька, поодинці розведені. А взято тоді при головній старшині, під караул, у замок полковников наказних трьох: 1) гадяцького полкового судію Григорія Грабянку, 2) переяславського есаула полкового Івана Кирпича, 3) стародубовського Петра Корецького, да бунчукового товариша Димитрія Володківського, канцеляриста військової єнеральної канцелярії Миколу Ханенка, Іосифа Гаврилова, Василя Биковського, стародубовського значкового Стефана Носовича, черніговського значкового Івана Римшу, а слуг усіх на господі де стояли, під караул побрано и усі пожитки, у кого що было, сукні и гроші, одібрано, попечатано на Шафіров двір запроваджено. А у Чернігові учинено з подполковників полковником коменданта Михайла Богданова. Того ж часу взято з України полковника миргородського Апостола в Москву і в Санкпітербурх, асаула єнерального й бунчукового з Глухова, а деяких полків побрано в Глухів старшину полковую и держано под караулом».

Під 1724 роком повідомляється про смерть Павла Полуботка 18 грудня «в замку пітербургськом, під караулом і поховання його при церкви Самсона Страннопріемца».

Автор самостійної частини Чернігівського літопису, починаючи свій твір з 1726 року, повідомляє про звільнення з ув’язнення і про повернення після смерті Петра I частини старшини на Україну. Серед них майбутній гетьман Данило Апостол і автор історичного твору, козацький літописець Григорій Грабянка. Текст самостійної частини Чернігівського літопису яскраво свідчить, що його автор радіє з приводу ліквідації Малоросійської колегії і відновлення гетьманства у 1727 році. Царський уряд пішов на це, щоб мати підтримку з боку козацької старшини, у зв’язку з загостренням російсько-турецьких відносин. Автор підраховує не тільки роки, а й місяці періоду безгетьманства і описує урочисту церемонію в жовтні 1727 року виборів гетьманом миргородського полковника Данила Апостола з такими деталями, що здається, ніби автор особисто її спостерігав або мав докладний протокол церемоніалу.

Слід відзначити, що обраний гетьманом Данило Апостол був видатним діячем, талановитим військовим керівником. Він брав участь \218\ у багатьох походах проти турецько-татарської агресії, відзначився у Північній війні. Під Ерестфером у 1701 році керована ним козацька кіннота навальною атакою захопила артилерію противника. У 1709 році під його керівництвом козацькі війська блокували шведську армію, а під час Полтавської битви переслідували противника до Дніпра.

Влада Данила Апостола була обмеженою і знаходилась під контролем царських радників на чолі з резидентом, які стежили за всіма сторонами діяльності гетьманського уряду. Данило Апостол помер у 1734 році.

Наступ на автономію України ще більше посилився за царювання Анни Іоанівни, коли при її дворі осіла зграя авантюристів-пройдисвітів, німців за походженням, — Мініх, Бірон, Остерман та ін. По смерті Данила Апостола вибори гетьмана знову були заборонені, а керівництво Україною передано Правлінню гетьманського уряду, до складу якого увійшли російські чиновники, призначені царським урядом, та, для годиться, українські старшини. Очолював правління царський резидент — генерал, князь І. Шаховський, який був фактичним правителем України. Йому підлягали два російські чиновники та генеральний обозний Яків Лизогуб з двома іншими українськими старшинами. Створення Правління гетьманського уряду було наступним після заснування Малоросійської колегії кроком у напрямку обмеження автономії України, проявом політики національного гноблення, яку ще більше посилив царизм у другій чверті XVIII ст. Правління гетьманського уряду проіснувало до 1750 року, коли знову було тимчасово відновлено гетьманство. Імператриця Лизавета Петрівна прихильно ставилася до України. Резиденцією для обраного гетьмана Кирила Разумовського призначався Батурин. Лизавета Петрівна наказувала відновити колишню гетьманську столицю, яку в 1709 році Меншиков за наказом Петра I зруйнував, а все населення, жінок і дітей знищив.

У 1764 році Катерина II остаточно скасувала гетьманство. На Україні знову була запроваджена Малоросійська колегія.

Слід відзначити, що питання автономії турбувало широкі кола української громадськості XVIII ст., не тільки старшину. В багатьох рукописних книгах зустрічаємо переписані, часто разом з козацькими літописами Самовидця і Грабянки, статті гетьманів Богдана Хмельницького, Юрія Хмельницького, Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Данила Апостола, а також інші документи, пов’язані з гетьманськими виборами. Це була традиційна група дипломатичних документів: протоколи обговорень — «разговорные пункты без всякого решения», а також «просительные пункты» і «решительные пункты», царські укази російським послам про поїздку на Україну для проведення ради і описи ними процедур ради, тексти присяги гетьмана і старшини і т. ін.

У самостійній частині Чернігівського літопису автор також кілька разів торкається важливої соціально-економічної проблеми, яка мала найширший і живий відгук у різних колах тогочасного суспільства України. Йдеться про старшинські та імперські податки й повинності. Автор говорить про тяжкі податні побори, які були накладені Малоросійською колегією, і про скасування їх в 1727 — 1729 роках у зв’язку з встановленням гетьманства. Він перелічує побори у Військовий скарб, тобто на користь старшини, які впроваджувались відповідно до договірних статтей, укладених між російським урядом і обраним укра-\219\їнським гетьманом. І, нарешті, повідомляє про поступове припинення військових поборів царським урядом у 1730, 1755 роках. Це зменшувало прибутки старшини, викликало її невдоволення і водночас давало деяке тимчасове полегшення трудящим масам України. Однак царський уряд включав Україну в загальноімперську податкову систему, зі свого боку збільшуючи тут податки і повинності, які знову ж таки лягали важким тягарем на плечі селянства, низів козацтва і малозаможного міщанства.

Окремо йдеться про скасування у зв’язку з неврожаями і нашестям сарани в 1748 і 1755 роках російським урядом імперських податків і повинностей на три роки, в тому числі й постачання царських військ які розташовувались на Україні.

Під 1731 роком на полях запис — «Лінія зачалася», а під 1732 — 1735 роками чотирижди повідомляється, що «лінія робилась». Йдеться про будівництво фортифікаційної споруди — Української лінії, яка проходила по кардонах Полтавського і Харківського полків, для захисту від нападів ханських орд. Головними постачальниками робочої сили, інструментів та будівельних матеріалів на Українську лінію були селяни-кріпаки та рядові козаки Лівобережної і Слобідської України. У 1731 році на спорудження лінії було відправлено 20 тисяч козаків І 10 тисяч селян, в 1732 — по 15 тисяч козаків і селян, в 1733, козаків — 10 тисяч, селян — 15 тисяч. По-хижацьки витрачалася людська праця і величезні матеріальні ресурси.

Автор завершує свій твір 1764 роком, можливо, тому, що саме цього року остаточно було ліквідовано гетьманство... \220\












ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЛІТОПИС


Неопубліковані сторінки


1726.

Відпущені з Санкт-Петербурга на Україну полковник миргородський Данило Апостол, Григорій Грабянка суддя полковий гадяцький, Петро Корецький товариш бунчуковий, і Микола Ханенко канцелярист військовий.


1727 преставилася государиня імператриця.

Місяця мая 6 числа преставилась в Санкт-Петербурзі государиня імператриця Катерина Олексіївна від земного царства в небесне, а при кончині своїй визначила тестаментом державу престолу російського законному спадкоємцю, внуку своєму Петру Другому, імператору і самодержцю всеросійському (як про те присланий з Санкт-Петербурга друкований мая 7 дня маніфест оголошує:) дванадцятилітньому. Пошли ж йому, господи, щастя вступити в зрілий вік і в ньому силу й міцність до покори всякого ворога і супостата, а в царствії же його — православноросійському християнству мир і тишу, то й ми в тиші його тихомирне в святому благочесті проживем життя.


Колегія скасована і побори.

Гетьманом став полковник миргородський Апостол за нижче описаною церемонією.

Того ж року в місяці сентеврії Малоросійська колегія, з прибуттям у Глухів з Санкт-Петербурга таємного радника і міністра пана Федора Васильовича Наумова, скасована, і побори, які на козаків і на старшину, і на духовних законом від оної Колегії були покладені, указом монаршим відмінено теж. І гетьманом у Глухові став місяця октоврія 1 числа полковник миргородський Данило Апостол, для вибрання якого указом монаршим, через того ж міністра пана Наумова оголошеним, зібрані були зо всіх полків українських полковники з полковою старшиною, з сотниками, з отаманством городовим й курінним і з козаками, з полковими знаками і з музикою. Із духовного чину — архієпископ київський Варлаам Вонатович, єпископ Чернігівський Іродіон Жураковський, архімандритів п’ять: 1. печерський київський — Іонакій Сенютович. 2. чернігівський — Герман Кононович Троєцький, і єлецький — Тимофій Максимович. 4. новгородський — Ніл Березовський. 5. ніжинський — Сава Шпаковський та інші духовні.

А того гетьмана вибрання відправлялась церемонія таким порядком. Сентеврія 31 дня перед святом Покрови пресвятої Богородиці, в день суботній, відправлений від пана міністра Наумова офіцер з котлами * і з двома сурмачами рано оголошувати указ, щоб весь народ 1 октоврія рано, як сигнал з трьох гармат учиниться, збирався в місто на елекцію гетьманську. Офіцер з оголошенням того указу їздив по всьому місту Глухову, по фільварках і по полках Козацьких, у полі стоячих, б’ючи на котлах і на сурмах віват виграваючи.



* Барабанами.



І того ж дня надвечір велено всіх полків полковим осавулам зібратися в місті для прийому місць, які від церкви Святого Миколи всім полкам, де якому стояти, розміряні і кілочками означені. А на свято Покрови пресвятої Богородиці і октоврія 1, як став світ, дано \221\ сигнал з міста пострілом з трьох штук армат. І стали всі полки в чотири лави зі зброєю і пішо на вказаних місцях від церкви святого Миколи колом, повз церкву ринкову Святого Пророка Іллі. А в тому полі від західних церковних микільських дверей стояв полк гарнізонний Глухівський солдатський, а від нього шеренгою стояли полки козацькі, а, замикаючи коло, від олтарної стіни стояв полк Миргородський. А при дверях церковних північних стояли архієреї, архімандрити та інші духовні. І всередині того ж кола, ближче до північних церковних дверей, поставлено стіл, сукном червоним накритий, і побіч нього спеціально зроблені східці дерев’яні. І побіля того столу оподаль поставлено кількох з оружжям солдат, для того щоб до столу народ не тиснувся. І таким строєм, чекаючим наступної церемонії, пройшла першою в коло військове карета шістьма кіньми, перед якою і за нею, і обапіль, окружно йшло по кілька солдат озброєних, а в ній сидів секретар міністра Наумова Непеїн і тримав на полумиску, тафтою червоною покритому, на такій же тафтяній подушці повноважну монаршу грамоту, і на тому вготованому столі поклав. По тому йшла музика військова, граючи віват з боєм на котлах, а за нею несено також на полумиску, тафтою червоною покритому, і на подушці печать срібную військовую, яку ніс пан Семен Чуйкевич і біля того столу тримав. Нарівні з печаттю, також на полумиску, тафтою покритому, ніс булаву гетьманську пан Іван Левенець. А за тими клейнодами несли також нарівні знаки військові: велику хоругву ніс пан Іван Манайлович, значок — пан Іван Гамалія, і бунчук — пан Федір Гречаний, а за тими знаками асистували реєнт з канцелярією і бунчукові.

По всьому тому приїхав з великим оршаком в шестивіконній кареті багато вбраний вищезгаданий міністр пан Наумов разом з електором паном полковником миргородським. А за приїздом їх велено від усіх полків полковникам, старшині полковій і сотникам, також бунчуковим і значковим, і духовному чину приступити ближче до вказаного столу. І за тим приступили, ставши (той секретар, котрий віз монаршу грамоту) на столі підготовленому, прочитав ону грамоту всім вголос голосно, в котрій написано, що великий государ, його імператорська величність, Малу Росію і всі права малоросійського народу у всьому по тому неодмінно зберегти обіцяє як приступив з Військом Запорізьким під високу державну руку предків його величності попередній гетьман Богдан Хмельницький, і на його статтях дозволяє вільними голосами вибрати гетьмана, і які побори від колегії були знову поставлені, тим усім скасованими бути повелів, за що його імператорській величності всім військом дякували. По прочитанні тієї грамоти, став на тому ж столі сам пан міністр Наумов і запитав Війська, на всі сторони стоячого, старшину і чернь, і духовенство, кого хочуть гетьманом. І коли всі одноголосно вигукнули, даючи вотум на полковника миргородського Данила Апостола, він, пан міністр, ступивши зі столу, вручив нововибраному гетьману клейноди військові — печать і булаву. І знаменами військовими його покрили, і крикнули всі сильно, сильно, піднявши шапку на посох вгору. І вдарили по всіх полках на котлах, і на трубах віват заграли. І як з дрібного оружжя по всіх полках троєкратно випалили, так і з армат міських огонь давали. І так новообраний гетьман Данило Апостол (вступивши на той же стіл, на якому читана монарша грамота, і вотум через пана міністра питано) дякував усьому війську, на всі сторони кланяючися, і пішов у церкву святого Миколи на службу Божу і всі за ним, на елекції що були присутні, старшини, перші особи духовні і світські. По службі божій, і по молебні, і по присязі, коли йшов новообраний гетьман до дому гетьманського, віддавали йому честь від усіх полків боєм на котлах і гранням музики військової, а перед ним несено булаву за звичаєм, і за ним несено знамена військові, хоругв знак і бунчук гетьманський. І так цілий день вся старшина в домі гетьманськім приймована була, і з гармат на тріумф палили.

Сей гетьман по смерті гетьмана Скоропадського (по прошествії п’яти літ і трьох місяців) став гетьманом, якому дай, боже, многія лєта. Богу ж всемогутньому, творящому дивнія чудеса, що скарав \222\ нас і помилував, та буде слава й хвала, подяка й поклоніння в нескінченні віки, амінь.


Меншикове падіння.

Того ж року князь Меншиков Олександр Данилович, головний всієї Московської держави примас, нашої Української Вітчизни недоброхот, відставлений від честі і висланий з Петербурга до містечка його маєтності Аранкбурха, а звідти в Сибір, де недовго був живий і умер.


1728.

Нововибраний гетьман Данило Апостол виїхав з Глухова в Москву февраля 9 для віддання належного поклону імператорській величності.


Коронування государя.

Сього ж року февраля 25, коронований його імператорська величність Петро Другий, самодержець всеросійський, в Москві. Гетьман Данило Апостол повернувся з Москви з жалуваною монаршою грамотою і з данними пунктами в Глухів октоврія 1 на Покрову. Того ж 1728 року народження його імператорської величності благовірного государя, наслідника великого князя Петра Феодоровича всія Русі, внука государя імператора Петра Великого.

1729 року апріля 21 народження її імператорської високості благовірної государині великої княгині Катерини Олексіївни.


1729.

Стали в Глухові підскарбії і зборщики призначені і почали побори збирати по пунктах решитєльних до скарбу військового.

В тому ж році призначена старшина генеральна прибула в Глухів з Москви з жалуваною на чини їх грамотою.


1730. Петро Другий імператор преставився, а імператорський престол наслідувала царівна Анна Іоанівна.

Імператорська величність Петро Другий захворів віспою від генваря 7 числа, а 18 числа того ж генваря преставився.

В тому ж році герцогиня курляндська, донька царя Іоанна Олексійовича Анна Іоанівна февраля 15 наслідувала престол самодержавний Російської імперії і коронована в Москві апріля 28 числа. Того ж місяця февраля 4 числа бачено було небо через всю ніч від сходу до заходу криваво-черлене.

В тому ж році милостивою монаршою грамотою скасована бджолина і тютюнова десятина, також мостове і поховальне, і збори з перевозів.

В тому ж році архієпископа київського Варлаама Ванатовича від архієпископства і священства в Москві відставлено і послано в заслання простим монахом в монастир Кирилівський і Білозерський, і в тому був в монастирі Тихвінському і в чині своєму.


1731.

Генваря 15 гетьман Данило Апостол по указу поїхав до Москви і повернувся кавалером святого Олександра Невського від її імператорської величності пожалуваний.


Лінія зачалась.

В тому ж році зачали робити лінію і кріпості при кордоні від ріки Дону до ріки Дніпра полками великоросійськими і малоросійськими, козаками й мужиками.


Архієпископ в Києві Рафаїл.

В тому ж році поставлений в Київ архієпископом єпископ псковський превелебний Рафаїл Заборовський.


1732. Лінія робилась.

В тому ж році переставилася цариця Євдокія Федорівна в монахинях Єлена і царівна Парасковія Іоанівна. її імператорська величність здійснила подорож в Санкт-Петербург генваря 7 і всі міністри.


Похід 1733 в Польщу. Лінія.

Війська великоросійські і малоросійські пішли в Польщу для недопущення Лещинського на королівство і для схиляння корони польської і Речі Посполитої до наслідування королівства Августовим сином королевичем.


1734. Гетьман Апостол помер.

Генваря 17 гетьман Данило Апостол в Глухові преставився і в Сорочинцях похований, а правління справ гетьманських по указу наслідував князь Олексій Іванович Шаховський. \223\


Лінія робилась.

Того ж року Гданьск брали.

Того ж року єпископ Жураковський виїхав з Чернігова в монастир Межигірський і в 735 році преставився з прибуттям на єпископію Рогалевського.


1735. Єпископ Рогалевський. Лінія робилась.

Іюля 31 дня прибув в Чернігів на місце Жураковського архієпископ Іларіон Рогалевський.

Того ж року війська наші і деякі регулярні повернулися з Польщі, а деякі з російських залишилися на допомогу цісарю проти французів.

Того ж року ходили війська наші з великоросійськими до кордону проти орди. І наші на зиму розпущені по домівках, а російські в полках слобідських і в Полтавськім зимували.


1736. Князь Шаховський помер.

Князь Олексій Іванович Шаховський їздив в Санкт-Петербург і в поверненні своєму знову на правління уряду гетьманського, виїхавши з Москви, в селі своєму Лапоткові повіту Тульського помер.


Полковник Ізмайлов.

Полковник Володимир Васильович Ізмайлов приїхав на полковництво в Чернігів, а полковника Михайла Богданова в Переяслав на полковництво призначено.


Похід в Крим.

Того ж року ходили всі війська в Крим і як Перекоп, так і решту кримських місць розорили.

У тому ж поході полковника Миргородського Павла Апостола, сина гетьманського, поранено в ногу, від якої рани й помер. І Василя Томару, полковництвом переяславським правлячого, вбито.

Волів набір до армії.


1737.

Азов, Очаков і Кімбурх взято і російськими гарнізонами і малоросійськими військами обсаджено.

Єпископ Рогалевський з’їхав в монастир Печерський.


1738.

Похід марний в Кримську область. Самозванця й інших в селі Ярославці страчено *. Єпископ Никидим Срібницький прибув в Чернігів.



* Мова, можливо, про самозванців Ларіона Стародубцева драгуна Нарвського полку і селянина Тимофія Труженника, які видавали себе за синів царя Петра.



1739. Похід Хотинський.

Похід військ великоросійських і малоросійських за Дніпро під командою генерала-фельдмаршала Мініха і перемога над турками. Здобуто місто Хотин після польової перемоги без зброї, на акорд, і сам сираскір з усім гарнізоном хотинським турецьким полонений. Після повернення від Хотина проживали в Молдавії з непомислимою тамтешньою гостинністю.

Антоній, митрополит молдавський, в Чернігові.


1740.

Посол турецький повноважний йшов зі славою і честю і з дарами до великої государині імператриці Анни Іоанівни для укладання повного миру і для обміну двосторонніх бранців. Але не застав її величності в живих, бо в тому ж 740-му році велика государиня імператриця Анна Іоанівна, самодержиця всеросійська, від земного царства преставилася до вічного небесного царствія в місяці октябрі 17. А перед смертю своєю оголосила по собі наслідником сина племінниці своєї принцеси Анни від принца (трирічну дитину) Антона Ульріха Брауншвейг-Люнебурзького уродженого Іоанна Антоновича, щоб під опікою герцога Іоанна Бірона до повноліття був під правлінням того ж Бірона. А після кончини государині прийняла правління сама принцеса Анна, а Бірона Іоанна і братів його Біронів послано в заслання. І так її правління почалось з кінця 1740 року (в 740 році листопада 25 числа), а з принцом Іоанном, що учинилось, зри наперед 1764 рік. \224\


1741. Государиня Єлизавета воцарилася.

Велика государиня цесарівна Єлизавета Петрівна праведним судом божим щасливо наслідувала свій російський батьківський і прабатьківський престол в Санкт-Петербурзі ноября 25 дня. Падіння Мініха, Остермана і інших.


1742 короновано.

Велика государиня імператриця Єлизавета Петрівна, самодержиця всеросійська, коронована в Москві апріля 25-го.


Наслідника визначення.

В тому ж році по указу її імператорської величності оголошений спадкоємцем російського престолу племінник її імператорської величності від сестри Анни Петрівни, за герцогом голштинським яка була, уроджений государ Петро Федорович, внук великого государя Петра Першого.


Над шведами перемога дивовижна.

В тому ж році чудодійний у битвах господь, творящий преславні чудеса, послав щастя її імператорській величності непереможної імперії, російській зброї над мироломним неприятелем шведом, на подив всьому розумному світові, перемогу дивовижну. Як без всяких справедливих резонів кинувся був почати війну і виступив був зі своїми військами до меж імперії Російської, так, богом наляканий, не зміг устояти проти армії російської і без всякого кровопролиття, віддавши свою зброю россам, просив миру і відпустити геть у командуючого над російською армією генерала-фельдмаршала фон Лесія. І не просто, а за пашпортами на явне своє безчестя ретирувався, уступивши в державу російську провінцію Фінляндську та інші фортеці із свого володіння. Про що широко видані в публікацію друковані маніфести оголошують.


Єпископ Амвросій Чернігівський.

Сього ж року єпископ Амвросій Дубневич в Чернігів прибув, поставлений престольним архієреєм чернігівським і Новгородка Сіверського.


Похід.

Того ж року стояли полки командировані при Великих Луках.


1743. Дороги поправляння.

Для шествія її імператорської величності великої государині Єлизавети Петрівни в Київ богомільного поправляли від Москви дорогу до Глухова і до Києва, мости і гаті роблено.


1744. Комета.

В місяцях генварі і февралі комета була на небі — зірка з простягнутим вгору хвостом, як мітла, котра являлася на заході сонця і стояла від вечірньої зорі до півночі, потім з’являлася неодноразово рано й на сході.


Государині хід в Київ.

Того ж року влітку її імператорська величність государиня Єлизавета Петрівна зі спадкоємцем государем Петром Феодоровичем і з зарученою його нареченою великою княгинею Катериною Олексіївною щасливо зволила йти через Глухів і Малу Росію в Київ для богомілля. Пришестя в Глухів було серпня 6, а повернення з Глухова в Москву жовтня 22.


1745. Государя наслідника шлюб і депутатів відправлення.

Великого князя наслідника государя Петра Феодоровича шлюб із зарученою його нареченою в Санкт-Петербурзі серпня 21. Якого шлюбу для привітання, відправлено з Малої Росії депутатів: обозного генерального Якова Лизогуба, хоружого генерального Миколу Ханенка і бунчукового товариша Василя Гудовича, яким жалування давано на столування по сто карбованців на всякий місяць по іменному указу.


Падіж худоби і собак нищення.

У тому ж році в Малій Росії по всіх полках великий падіж худоби був. І велено, не знімаючи шкур, палу худобу в землю закопувати. А понеже собаки дохле стерво їли й по домах розносили, велено всюди собак перестрілять. \225\


1747.

Преставився в Києві преосвященний митрополит Рафаїл Заборовський, а по ньому став Щербацький в 1748 році, як нижче показано.


1748. Сарана.

Сарана велика була в Малій Росії і по інших європейських націях. Хліб і сіно поїла, і по багатьох місцях зазимувала, від чого і на наступний рік з насіння її молода сарана відродилася, але різними способами викорінена.


Індукта і милість до народу.

Того ж року індукта і евекта віддана іменним указом в диспозицію Військової генеральної канцелярії малоросійської, і збір її грошовий пожалуваний обивателям малоросійським за скудність хліба, сараною виїденого, для прожитку на три роки. Також і полки армійські на три роки велено із Малої Росії вивести, і винокурення для того ж в Малій Росії указом заборонено.


Митрополит в Києві.

В тому ж році призначений митрополитом в Київ печерський архімандрит превелебний Тимофій Щербацький.

Того ж 748 року полковника Ізмайлова пожалувано генералом-майором і велено йому бути в Москві, а на місце його призначений чернігівським полковником Іван Божич.


Пожежа в Москві і Глухові.

В тому ж році в Москві і в Глухові пожежа була велика.


Похід государині до Москви і депутатам жалування на проїзд в Москву великомилостиве.

Того ж року при закінченні, а саме в грудні 15 числа, велика государиня Єлизавета Петрівна зволила щасливо воспріяти подорож в Москву. І депутатам малоросійським велено в Москву ж їхати, і на проїзд їх пожалувано з казни три тисячі карбованців. Але того ж місяця захворів паралічем перший депутат обозний генеральний Яків Лизогуб перед святами різдвяними, і тому вони, депутати, не змогли в Москву за государинею виїхати.


1749. Повернення депутатів в Москву і жалування. Обозний генеральний преставився.

А по святах різдвяних, виїхавши з Петербурга, два депутати — хоружий генеральний Микола Ханенко з Гудовичем — на початку 749 року приїхали в Москву і весь рік там прожили, дожидаючись собі з милостю государевою в Малу Росію відпущення, і яким також як і в Санкт-Петербурзі йшло жалування на столування їх по сто карбованців на місяць. А обозний генеральний Яків Лизогуб на початку того ж року, січня 23, в Санкт-Петербурзі преставився і похований з честю в монастирі Александро-Невському.


Сарана.

Того ж року явилося в Малій Росії знову нашестя сарани. В самі жнива і хліб яровий і траву нескошену поїла.


Аудиєнція депутатам відпускна і жалування їм же великомилостиве.

Того ж року наприкінці, а саме грудня 14, перед від’їздом великої государині Єлизавети Петрівни з Москви в Санкт-Петербург, мали згадані депутати публічну відпускну аудиєнцію, при якій промову її імператорській величності хоружий генеральний Микола Ханенко від лиця всього Малоросійського краю говорив. Ця промова нижче тут від слова до слова вписана. І при відпущенні їх, депутатів, пожалувано їм же по тисячі карбованців грошей, — по хутру великому соболиному Ханенку за 500 і перстень за півтори тисячі карбованців, а Гудовичу — хутро соболине за 400 карбованців і перстень за 1000 карбованців, і на ямські підводи гроші прогонні.


Передача всіх справ із Сенату в Колегію іноземну і грамоти в полки про гетьмана.

В тому ж році перед відпущенням депутатів велено іменним указом Сенату віддати і віддано всі справи малоросійські, як і раніше, в Державну колегію іноземних справ, з якою оним же депутатам дані і грамоти в усі полки малоросійські, в кожний окремо, до полковників і до всієї старшини полкової і сотенної, милостиві, з оголошенням про вибраний вільними голосами гетьмана. \226\



Промова депутатів малоросійських при відпускній аудиєнції, говорена через хоружого генерального Миколу Ханенка в Москві грудня 14 дня 1749 року.


Промова депутатів при відпускній аудиєнції від лиця всієї Малої Росії.

Всепресветлейшая и великодержавнейшая государыня, августейшая императрица и самодержица всероссійская, государыня всемилостивейшая.

Вашему императорскому величеству предстати с доземным челопоклонением при нынешнем отпуске нашем за наивядшее себе почитаем благополучие, которые, будучи от всего малороссийского краю депутованы для испрошения всемилостивейшего вашего высокомонаршего призренія в некоих общенародных нуждах, коликой от начала прибития и при великолепнейшем императорском дворе чрез все пребывания нашего время сподобились вашего величества неоцененной милости и щедрости — того краткоречием сказать обстоятельно мы недостаточны. Сего же не токмо не умолчать, но всячески долженствуем исповести с предостойнейшим признанием, то коими преславный безсмертныя памяти император Петр Первый (Его же драгоценнейшое паче дражайших каменей имя до кончины мира сего прославлятися везде не престанет) во днях благополучного жития своего по примеру святоусопших предков своих благоизволил Малую Россию утвердить привилегіями и правами. На основании оных и ваше императорское величество, яко великая онаго величайшаго императора и в свете безпримернаго монарха дщерь и наследница, последуя стопам и несправненным качествам того ж вседражайшего государя, родителя своего, достославное свое великодушие и благоволение оной же вернейшей малороссийской стране, аки сущему своему достоянию, явить и, кроме других своей високомонаршой милости знаков, бывшое чрез шестнадцать лет праздное место гетманскоє избранием по древним того краю правам и обыкновениям нового гетмана для вящей всероссийския империи славы u для лучшой тому ж краю ползы в первобытном привести всемилостивейше повелеть изволили. За толикое убо к тамошнему народу високоматернее благосердие достодолжную нашу всеподданнейшую изъявляя благодарность, молим при том и молити не престанем вишняго бога: да освященнейшую вашего императорского величества высочайшую персону, не токмо для благополучия всей империи Российской, но и для всех доброжелательных российскому скипетру союзних государств и держав, которые и в публичном уже прошлогодских ведомостей издании ваше императорское величество победительницею, украшением, защитницею и спасением Европы признали (в полном здравии до позднейших и глубочайших лет соблюдати и на ваше императорское величество полную меру своих пренебесных благословений излияти соблагоизволит, дабы в удовольствии и благоденствии вашего императорского величества никогда никакого недостатка быть не имело.

Царское же сердце ваше, тот же вышний бог в своей руце содержа, да управляет оное к продолжению всемилостивейшаго вашего императорскаго величества ко всем верноподданным своим благоутробия и к споспешествованию и приращению славы их и благополучия, в чем всем и мы нижайшие с потомками нашими да соучастны будем впредь неотемлемо вашему императорскому величеству, яко помазаннице божией, всеблагоговейнейшее сие приносим моление пробави навсегда милость твою ведущим тя и не остави на тя уповающих.


1750. Елекція про вибрання гетьмана.

Прибув в Глухів з милостивою грамотою государевою лейбкомпанії підпоручик і її імператорської величності великої княгині дійсний камергер і кавалер граф Іван Симонович Гендриков. І февраля 22 дня була елекція в зібранні генеральному всіх малоросійських духовних і мирських чинів і війська козацького. На ній, після читання згаданої вище грамоти, вибраний вільними голосами гетьманом граф Кирило Григорович Розумовський, і про нього великій государині прошеніє послано. \227\


Архієрей Амвросій преставився.

Того ж часу присутній на тому з’їзді превелебний єпископ чернігівський Амвросій Дубневич, захворів і преставився в Глухові февраля 25-го.


Конфірмація гетьману і восприятіє прав правління.

Того ж року виборний гетьман граф Кирило Розумовський іменним її імператорської величності указом в Санкт-Петербурзі від 5 числа червня конфірмований, як про те присланою в Колегії іноземних справ на всенародне повідомлення до старшини генеральної, духовним і мирським і всім чиновним людям, козакам і посполитому народу грамотою від 16 червня оголошено. І новообраний гетьман вступив у правління свого достоїнства від 23 червня, і доручив правління у військовій Генеральній канцелярії, до прибуття свого з Петербурга, панам старшині генеральній — судді Лисенку, підскарбію Скоропадському, осаулові Валієвичу, а в суді Генеральному — судді Горленку, хоружому Ханенку, бунчучному Оболонському — присланим своїм гетьманським універсалом.


Честь гетьманська. Резиденція як і раніше в Батурині.

Тому ж гетьману високомонаршими грамотами і по іменному указу з Колегії іноземних справ даними оголошено і в Малій Росії публіковано, щоб йому місце мати при всіх торжествах і публічних церемоніях з генералами — фельдмаршалами, рівняючись між ними по старшинству, з пожалуванням в чин. Резиденцію ж йому, гетьману, мати в Батурині, як і інші гетьмани там мали, і місто, що там було, відновити, а при закладанні оного вчинити освячення за церковним звичаєм.


Чернігів вигорів.

В тому ж році травня 26-го місто старий Чернігів вигорів.


1752.

Архімандрит Троїцький Іллінський Чернігівський Іраклій Комаровський іменним указом її імператорської величності пожалуваний в Чернігівську єпархію єпископом.


Гетьман об’їздив міста.

Того ж року всі фортеці малоросійські, полкові міста та інші прикордонні місця гетьман оглядав.


Єпископ Іраклій приїхав в Чернігів.

Того ж року місяця грудня 23 дня превелебний Іраклій Комаровський, єпископ чернігівський і Новгородка Сіверського, після посвячення із Санкт-Петербурга в Чернігів на свій престол в’їзд мав.

В цьому ж році гетьман Розумовський в надвечір’я різдва Христова поїхав в Москву.


1753. 1754. Сухі літа.

Літо було і осінь сухі, і на воду оскудні. Зима була в снігах великих, але суха і без відлиг. І так снігу навалило, що з лісу ніяк потрібного дерева на будівництво наготовленого, неможливо було вивезти. А навесні той сніг розтав, і земля воду в себе прийняла, повінь в річках маленька була. Весна ж, літо і осінь в суші були, і рідко коли дощі спадали, від чого в ріках, річках і в колодязях вода зовсім упала, болота всі позасихали, ліси, діброви болотні і дібровні сіножаті з коренем в землі горіли, по горо́дах ярини́, нічого від суші по багатьох місцях не було. І всюди велика біда учинилася.

Того ж року монастир Рихловський і місто Ніжин вигоріли.


1754 року. Народження великого государя великого князя Павла Петровича.

Цього ж року дарував господь бог наймилостивішій великій государині її імператорській величності Єлизаветі Петрівні внука, а їх імператорським високостям — благовірному государю і великому князю Петру Федоровичу і дружині його — первородного сина Павла Петровича вересня 20-го; плід благословенний, надія спадкоємна скіпетра російського і всесвітня радість вірним синам російським.


На кордоні від польської області нові засіки. І таможні для купецтва замість індукти.

Цього ж року почато по кордону малоросійському від польської області (починаючи від смоленського рубежа, в трьох полках — в Стародубівському, Чернігівському, Київському) до містечка Василькова ліси засікати, рогатки із надовбами глухими (тобто з кобилицями) в кілько рядів поробити і маяки поставити, щоб один у другого був на виду. Для чого і ліс прочистити. А це для закриття \228\ різних шляхів, щоб нікуди ніхто ні з чим не токмо проїхав, ніже пішки пройшов, окрім єдиних вказаних для проїзду купецтва публічних трактів, на яких велено будувати таможні для забирання мита указаного з усіх закордонних і з російських купецьких людей (що було індукта) від товарів їхніх, для чого по кордону для роз’їздів і два полки драгунські прислані, яким велено і втікачів за рубіж стерегти й не випускати.


1755 р.

Що було зимою снігу, той весь розталий навесні земля пересохла в себе увібрала, в ріках же й річечках проти минулого не було повені і малої, млини, вешняки навесні омочилися мало, а деякі й не починали. У містечку Олішевці пожежа була.


Того ж року апреля 2 дня відмінені всі збори в Малій Росії.

Найвищою милостю її імператорської величності відмінені в Малій Росії збори, а саме: з продажу вина і дьогтю, покуховного і скатного, також ярмаркового і торгового, поковшового збору, і з млинів, військової частини, розмірового прибутку, і показанщини від винокуренних казанів, з Кременчуцького перевозу, із циганського збору, від індикти і евекти, і від всяких товарів, що в Малій Росії виготовляються і родяться, і від поштових по київському тракту збірних грошей, і що на чиновників і служителів полкових і сотенних, і на канцелярські потреби всіх полків. Відпускати суму на утримання чиновників і інших в скарб військовий із казни її імператорської величності, а консистентам (які в Малу Росію призначені) бути на колишніх підставах.


1756 року генваря 18 дня Гетьману з малоросійськими справами бути у віданні Сенату.

Її імператорської величності указ видано за прошенієм малоросійського гетьмана графа Кирила Розумовського, щоб малоросійські справи перенесені були з Колегії іноземних справ в Сенат і щоб він, гетьман, за прикладом попередніх гетьманів, у віданні був з його малоросійськими справами в такому уряді, який головним всієї держави вважається. І при Сенаті запровадити особливу експедицію, і як до гетьмана з Сенату, так і від гетьмана в Сенат формою тією ж писати, як і до цього було. Про що друкованими листами публіковано.


Того ж 1756 року.

Король пруський королю польському Августу учинив на його природну Саксонську землю самовільне нашестя і як в землі його, так і в домі королівському немале поробив руйнування, і королеву в резиденції їхній тримав під арештом.


1757 року.

За самовільство таке всі союзні монархи на цього пруса на допомогу королю Августу війська свої дали, а паче всіх велика государиня імператриця всеросійська Єлизавета Петрівна зволила послати багаточисленні полки регулярні і нерегулярні всіх народів Російської імперії, землею і морем, для припинення чи відомщення того самовільства.


Того ж року.

Взято в Малій Росії посполитих людей 8000, а з Слобідських полків 2000, волів — до армії — 2000, коней — 1000.


Того ж року.

Гетьман малоросійський ясновельможний граф Кирило Розумовський повернувся з гостини Санкт-Петербурзької до своєї резиденції в Глухів на 5-му році марта 2.


Того ж 1757 року 19 августа. Перемога над пруським військом. Продовжувалась баталія безперервним жорстоким вогнем з обох армій з артилерій і дрібної зброї 4 години з лишком. Сія баталія, а, паче, реляція опорочена підозрою неправди, за що і фельдмаршал взятий під суд.

Отримано перемогу над пруською армією, під командуванням генерала-фельдмаршала Левалда перебуваючою, при селі Гросегерсдорф за рікою Прегель званою, про яку в реляції російського генерала фельдмаршала і кавалера Степана Федоровича Апраксіна від 20 августа з місця баталії до її імператорської величності відправленої, написано, нібито вбито із пруського війська на місці баталії 2500 чоловік, а число поранених вкрай велике, про що, мовляв, достеменної довідки через терміновість у відправленні реляції вчинити було неможливо. Серед вбитих показано в реляції: генералів 4, полковників 1, підполковників 3. А серед поранених сам генерал-фельдмаршал Левалд. У полон взято 600 чоловік, у тім числі 8 офіцерів, але, мовляв, полонених багато більше буде, бо, посланими навздогін \229\ легких військ партіями, безперервно во множестві приводяться. Дезертирів перейшло в армію государеву 300, але таких, мовляв, звичайно більше буде. Здобич взято — 29 гармат, у тім числі: 24-фунтових — три, 12-фунтових — 5 і три гаубиці, з їхніми ящиками й палубами, кілька коней і амуніції, в тім числі 29 барабанів. Знамен не здобуто, бо хоч якою квапливою була втеча прусаків, вони, однак, старанність приклали знамена в одне місце зібрати і в безпеку привести, до чого й близький позад них ліс дуже сприяв.

Втрати з армії російської порівняно з ворогом, мовляв, зовсім невеликі, бо вбитих всіх чинів тільки 860, а поранених 4262 чоловіка, і з тієї, мов, кількості не більше 800 чоловік в гошпіталь відправлено, а решта всі при полках ідуть і багато з них службу справляти можуть.

Головна, мовляв, наша втрата у тому, що командуючий нашим лівим крилом хоробрий генерал Василь Абрамович Лопухін убитий. Своєю неустрашимою хоробрістю багато сприяв здобуттю перемоги. Так славно життя своє скінчив, що пошану до своїх чеснот тим ще більше примножив. Звольте, наймилостивіша государине, що я, згадуючи про нього, не можу від сліз утриматися. Він до останнього подиху зберіг мужність і до служби вашій імператорській величності пряме старання, був раптом трьома кулями дуже тяжко поранений, проте ж, зберігаючи залишки життя, питав тільки, чи женуть ворога і чи здоровий фельдмаршал. І як йому те й друге запевнено, то останні його були слова: «тепер помираю спокійно, віддавши свій обов’язок наймилостивішій государині».

Там же вбитий генерал-поручик Зибін і бригадир Капніст, поранений — генерал Юрій Лівен, генерали-поручики Матвій Лівен і Матвій Толстой, генерали-майори Дебоксет, Вільбох, Іван Мантейфель, генерал-квартирмейстер Вейрман і бригадир Племянніков. Проте рани їхні настільки нестрашні, що вони службу свою справляють.


Того ж 1757 року 9 дня. Преставися на другий рік — 1759 року.

Дарував господь бог їх імператорським високостям новонароджену доньку, а її імператорській величності внучку, благовірну государиню велику княжну Анну Петрівну.

Взято із Малої Росії до армії волів 8000.


Того ж 1759 серпня 1 числа. Перемога над пруською армією.

Реляція славної перемоги над пруською армією, під власною командою короля пруського перебуваючою, до її імператорської величності від генерала графа Салтикова з табору неподалік від Франфурта від 9 августа. Одержана і друкованою реляцією ж публікована. Мовляв, була жорстока баталія в якій російського війська убито генерально всіх чинів 2614 чоловік, поранено 10863 чоловіка, але, в тім числі, мовляв, дуже багато таких, які службу свою вже справно справляють, і таких, які скоро в змогу до того прийдуть. Неприятельських же тіл на місці поховано 7627, взято в полон 4542 чоловіка з офіцерами, дезертирів 2055. Але мов і сіє число за ніщо вважати можна проти того, яке в Польщу і в інші місця порозбігалось. Корпус римських імператорських військ під командою генерала-поручика Лаудона вбитими і безвістю пропалими втратив 803 чоловіка та поранених має 1398. А окрім того взяв у неприятеля 5 знамен, 6 гармат, 252 чоловіка полонених, у тім числі — 4 офіцери і 345 чоловік дезертирів до нього явилось, всього 140 821.

Там же розписом поіменним показано взяті у неприятеля трофеї і відібрану здобич: знамен — 26, штандартів — 2, гармат (окрім взятих австрійцями) 12-фунтових великої пропорції — 18, середньої — 54, меншої — 13, 6-фунтових — 15, 3-фунтових — 57, гаубиць напівпудових — 15.

Всього 172. І до тих гармат всі приналежні припаси військові й приладдя — ядра, картечі, гранати, бомби і всяка зброя, барабанів дрібних 157.

У тій же баталії командуючий генерал граф Салтиков пожалуваний фельдмаршалом за добрий порядок в армії російській. \230\


1760.

Козаків виборних і компанійців командировано 2000 за Київ. Табуни волів і коней гнано до армії і на Добрянку государеві. Краснощокова тіло везено до Києва для поховання. А з полку Чернігівського до волів був призначений осавул полковий Василь Павловський, і після передачі армії відпущений за пашпортом чесно. А сотник сосницький, що з ним був Лисянський, не дочекавшись відпустки, самовільно від’їхав додому. За те в Глухові позбавлений чину, а на місце його пожалуваний сотником сосницьким Филимон Шатиловський.


1761.

З волами, з полку Чернігівського набраними, посланий сотник седнівський Федір Римша до армії. Сього ж року поїхав в Санкт-Петербург гетьман граф Розумовський.


Того ж 1761 року. Зміна єпископів.

Указом государевим визначено превелебному Іраклію, єпископу чернігівському, прийняти єпископію воронезьку, а єпископу воронезькому Кирилу прийняти єпископію Чернігівську. А потім єпископу Іраклію велено їхати в монастир Новгородка Сіверського, куди й поїхав ноября 21 числа. А єпископа Кирила із Воронежа дожидаються в Чернігів, куди він генваря 19 і приїхав на початку 1762 року. Родом він. превелебний єпископ Кирило Ляшовецький, малоросіянин, Гадяцького полку, містечка Опішного священицький син.


Того ж 1761 року государиня преставилась, а наслідник прийняв престол.

Велика государиня імператриця Єлизавета Петрівна преставися грудня 25 числа, а наслідник, государ Петро Федорович, по смерті її величності прийняв щасливо того ж числа престол імператорський самодержавства всеросійського, якому на вірність всі духовні і мирські присягу вчинили по присланій клятвенній обітниці.

По смерті государині проявився розбій в полках Чернігівському і Стародубівському від закордонних зловмисників і з ними успілкованих інших легкодумців, які нападом в скитку Андроницькому в ігумена Заборовського гроші награбували, а самого замучили.


1762 року.

Цей імператор недовго тільки від вищеописаного числа, від 25 числа грудня по місяць іюль, царював, бо при житті його дружина государиня імператриця Катерина Олексіївна прийняла престол самодержавства всеросійського іюня 28 дня тому (як показано в грамоті її величності), що чоловік її Петро Федорович хотів в церкві російській і в Росії змінити закон древній православного грецького віросповідання і прийняти іновірний закон та про інше. І по прийняттю її величністю всеросійського престолу, по присланій клятвенній обітниці на вірність, всі духовні і мирські чини присягу, учинили, про що розповідають друковані маніфести тут же прикладені.


Обявление

В краткое время правительства моего самодержавного Российским государством самим делом узнал я тягость и бремя, силам моим несогласное, чтоб мне не только самодержавно, но каким бы то ни было образом правительства владеть Российским государством. [Зри] Почему и возчуствовал я внутренно оного перемену, наклонящуюся к падению его целости и к приобретению себе вечного чрез то безславия.

Того ради, помыслив я сам в себе безпристрастно и неприсужденно, чрез сие обявляю не токмо всему Российскому государству, но и целому свету торжественно, что я от правительства Российским государством по вес век той отрицалося, не желая ни самодержавным, ниже и инным каким либо образом правительства во всю жизнь мою в Российском государстве владеть, ниже оного когда либо или чрез какую либо помощь себе искать, в чем клятву мою чистосердечную пред богом и всецелым светом приношу нелицемерно. Все сие отрицание написал и подписал моею собственною рукою июня 29-го 1762 года. Петр.


Після цього зречення, він, імператор, захворів і преставився, як про його хвороби і кончину її величності грамотою оголошено, яка тут же вписана. \231\


обявляем чрез сіе всім нашим верноподданным

Божиею милостию ми, Екатерина Вторая, императрица и Самодержица всероссийская и прочая, и прочая, и прочая. В седмый день после принятия нашего престола всероссийского получили мы известые, что бывший император Петр Третый обыкновенным и прежде часто случившимся ему припадком гемороидическим впал в прежестокую кольку, чего ради, не презирая долгу нашего християнского и заповеди святой, которою мы одолжены к соблюдению жизни ближнего своего, тот час повелели отправить к нему все, что потребно было к предупреждению следств ис того приключения опасных в здравии его и к скорому вспоможению врачеванием. Но к крайнему нашему прискорбию и смущению сердца вчерашнего вечера получили мы другое, что он волею всевышнего бога скончался. Того ради мы повелели тело его привезть в монастыр Невский для погребения в том же монастыре. А между тем, всех верноподданных возбуждаем и увещаем нашим императорским и материнским словом, дабы без злопамятствия всего прошедшаго с телом его последнее учинили прощение и o спасении души его усердные к богу приносили молитвы. Сие же бы нечаянное в смерти его божее определение принимали за промысл его божественный, который он судьбами своими, неисповедимыми нам, престолу нашему и всему отечеству, строить путем его только святой воли известным. Дан в Санктпетербурге месяца июля 7-го 1762 года. Подлинная подписана собственною ея императорскаго величества рукою тако


Екатерина


Печатана в Санкт-Петербурге при Сенате того ж 7 числа июля 1762 года.



Того ж року 1762 государиня коронована.

Її імператорська величність государиня Катерина Олексіївна коронована в Москві вересня 22 числа.

В тому ж році превелебний єпископ Іраклій з монастиря Новгородського їздив в Москву і не встиг на коронацію і прожив у Москві, а в 1763 році квітня 10 повернувся в Чернігів і за прошенієм своїм в монастир Троїцький Іллінський Чернігівський при єпископстві титулярному і архімандритом троїцьким, володарем монастиря і вотчин всіх.


1763 року.

В польській області збирався сейм екстраординарний про вибрання короля, в яке вибрання втрутився король пруський, пропонуючи брата свого замість Августа королевича. І для того зібрані були полки, і стояли в Києві, в Чернігові і Смоленську, а як з того сейму союзу вічного миру імперії Російської з областю польською нічого небезпечного не трапилось, так ті полки назад по своїх місцях розійшлися.


1764. Того ж року і 763 ревізія народна чи перепис душ.

Його ясновельможність граф і гетьман Розумовський від’їхав генваря 9 в Санкт-Петербург, і без нього почалась в Малій Росії ревізія народна за його визначенням.


Того ж 1764 року. Король в Польщі. В тому ж році 1764-м.

Полки великоросійські з весни зібрались в Чернігів, кінні і піші, а також козаки донські і чугуївські. В полку Чернігівському стояли неподалік Чернігова, а в місяці іюні, в кінець того місяця, і в початок іюля пішли за кордон на Лоїв і Любеч за запрошенням в гостину від поляків в незгоді їх про вибрання короля. І так у згоді вибрали королем Станіслава Понятовського.



Публікація Олени АПАНОВИЧ

Переклав Михайло МАЛЮК















© Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua)
11.II.2006






‹‹   Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.