Попередня     Головна     Наступна






ПОЛОЖЕНИЕ И ЗАДАЧИ НАУКИ ДРЕВНЕЙ ИСТОРИИ


Вперше надруковано в «Журнале Министерства народного просвещения» (1874, № 10, с. 152 — 181).

Подається за першодруком.


1 Кадм Мілетський (VI ст. до н. е.) — родоначальник літературної прози, історик. Його вважають автором праці «Історія Мілету і всієї Іонії» (у 4 кн.).

2 Ферекід Сірський (із Сіроса) — жив, найімовірніше, у середині VI ст. до н. е., автор космологічних творів, в основі яких — думка про те, що світова будова є наслідком божественної дії на земне.

3 Акузілай (Акусілай) Аргоський — один з найдавніших грецьких логографів. Виписки з його праць були вміщені у виданні Мюллера «Фрагменти грецької історії» (Париж, 1841).

4 Логографи — традиційна назва перших грецьких істориків.

5 Гекатей Мілетський (бл. 545 — 480 до н. е.) — грецький історик, географ і мандрівник. Автор творів «Генеалогія» (шляхетських грецьких родів) і «Землеопис» (країн Європи та Азії).

6 Скілак із Каріанд — грецький мореплавець і географ. У VI ст. до н. е. за дорученням персидського царя Дарія І здійснив експедицію вверх по Інду, персидському і арабському узбережжю. Його працями (на сьогодні втраченими) користувалися Гекатей і Геродот. До нашого часу дійшли відомості про Періпла (Псевдо-Скілака), пізнішого автора (IV ст. до н. е.), який свою працю про плавання по Середземному морю підписав іменем Скілак.

7 Геродот (бл. 484 — 425 до н. е.) — давньогрецький історик, автор дев’яти книг «Історії». Вважається «батьком історії».

8 Аристей (Аристій) — легендарний грецький письменник (VII ст. до н. е.) з Проконнеса.

9 Свідас (Свіда) — грецький лексикограф (X — XI ст.).

10 Крез — лідійський цар VI ст. до н. е.

11 Кір II Великий (Старший) — царював 558 — 529 pp. до н. е.; заснував Персидську державу.

12 Манефон (I-ша пол. III ст. до н. е.) — єгипетський жрець та історик, який писав грецькою мовою. Найбільш значна праця «Історія Єгипту» була присвячена періоду від міфічної доісторичної епохи до 30-ї династії (343 р. до н. е.).

13 Бероз (III ст. до н. е.) — жрець Вавілону. Написав для царя Антіоха І історію Вавілонії грецькою мовою, від якої збереглися лише окремі фрагменти.

14 Філон (Філон Вівлський) — письменник-еллініст (I ст. до н. е.).

15 Санхуніатон (Санхуніафон) — давньофінікійський мудрець, жрець і письменник, який жив у Тірі до Троянської війни (бл. 1260 до н. е.).

16 Менандр (бл. 343 — 291 до н. е.) — давньогрецький комедіограф. До нашого часу дійшли фрагменти його комедій, повністю — «Відлюдник».

17 Пелопоннеська війна — серія війн за панування в Греції між демократичними Афінами і олігархічною Спартою у 431 — 404 pp. до н. е.

18 Пунічні війни — загальна назва трьох війн Риму проти карфагенян: 1-ша Пунічна війна — 264 — 241 pp. до н. е.; 2-га — 218 — 201 pp. до н. е.; 3-тя — 149 — 146 pp. до н. е.

19 Таціт (бл. 55 — бл. 120 pp. н. е.) — великий римський історик. Основні праці: «Історія», «Аннали», «Життя і характер Юлія Агриколи», «Німеччина» та ін. М. П. Драгоманов присвятив йому свою магістерську дисертацію «Питання про історичне значення Римської імперії і Таціт» (1870).

20 Ювенал Децім Юній (60 — 127) — римський поет.

21 Арістотель (384 — 322 до н. е.) — давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист.

22 Полібій (бл. 200 — 120 до н. е.) — давньогрецький історик із Мегалополісу. Автор книги «Всесвітня історія» (в 40 т., збереглися повністю перші п’ять).

23 Юліан Сальвій (II ст. н. е.) — римський юрист. Йому належить 90 книг «Дигест», з яких збереглися лише цитати в пізніших юридичних творах.

24 Мова йде про енциклопедію греко-римських старожитностей Даранбера і Сальо в 5 т. (1877 — 1917) — довідкове видання з історії античної культури, головним чином, з питань державно-правових відносин, матеріальної культури, мистецтва та історії релігії. Досі не втратило свого значення.

25 Ізіда — єгипетська богиня материнства, яка керувала людськими долями. У Римі їй було споруджено храм під іменем Ісіди Кампейської.

26 Серапіс — бог родючості, підземного царства, моря і здоров’я.

27 Анубіс — єгипетський бог смерті.

28 Халдеї — група незалежних семітських племен, які проживали на околицях Вавілонії в 1-й пол. І тис. до н. е.

29 Кірхер Атанасіс (1602 — 1680) — німецький вчений, який займався фізикою, природничими науками, лінгвістикою, старожитностями, теологією і математикою. У Вюрцбургу викладав філософію і східні мови.

30 Йдеться про текстологічне дослідження ієрогліфічних та інших написів на пам’ятниках Давнього Єгипту і античності, опубліковане 1797 р. Г. Цьогою (Цегою).

31 Розеттський напис — напис на камені, знайденому в Розетті (Нижній Єгипет) 1799 р. Висічений текст був написаний трьома способами: ієрогліфами, демотичним письмом і грецькою мовою, що дало можливість Ж. Ф. Шампольйону в 1822 р. розшифрувати давньоєгипетське письмо.

32 Zoega (Зоега) Іоанн Георг (1755 — 1809) — відомий датський археолог і дослідник коптського письма.

33 Крейцер Фрідріх (1771 — 1858) — німецький археолог, професор філології та історії в Гейдельберзі.

34 Юнг Томас (1773 — 1829) — англійський лікар і фізик. 1814 р. зайнявся розшифровкою давньоєгипетського письма, відшукав зв’язок між ієрогліфічним і курсивним письмом, значення деяких знаків у напису на Розеттському камені. 1819 р. заснував товариство для публікації єгипетських текстів.

35 Шампольйон Жан Франсуа (1790 — 1832) — французький археолог і засновник сучасної єгиптології.

36 Анкетіль-Дюперрон Абраам Ясент (1731 — 1805) — французький мандрівник і вчений. 1755 р. рядовим солдатом приїхав до Індії для пошуків давніх книг парсів. Перший перекладач на французьку мову текстів Авести і Упанішади.

37 Зендавеста — священна книга стародавніх іранців і парсів.

38 Бактри — жителі Бактрії, давньої області у Середній Азії. В 1-й пол. І тис. до н. е. — рабовласницька держава.

39 Сассетті Філіппо — італійський філолог, один з перших дослідників-санскритологів; 1583 — 1588 pp. проживав у Індії.

40 Кодекс брамінів — староіндійські священні тексти, що належать до ведійської літератури і містять описи та тлумачення ритуалу жерців.

41 Вількінс Чарльз — англійський дослідник санскриту, один з перших познайомив Європу з давньою індійською літературою, зокрема із санскритськими темами. 1808 р. видав граматику санскриту, найкращу для свого часу.

42 Джонес (Джоне) Уільям (Вільям) (1746 — 1894) — англійський сходознавець; досліджував мову, літературу і культуру Давньої Індії. Переклав «Сакунталу» Калідаси (1789).

43 Кольбрук Генрі Томас (1765 — 1837) — англійський санскритолог, який перший розпочав вивчення індійської літератури в Європі.

44 Нібур Кастен (1733 — 1815) — датський мандрівник. Подорожував по Єгипту і Аравії, привіз з Персеполя клинописні тексти.

45 Опперт Жюль (1825 — 1905) — французький орієнталіст німецького походження. Дослідив, що клинопис винайшли не вавілонці, а давніший народ, який він назвав шумерійцями.

46 Ленорман Франсуа (1837 — 1883) — французький сходознавець, автор першої великої узагальнюючої праці з історії Давнього Сходу «Керівництво до давньої історії Сходу до Персидських війн».

47 Сміт Джордж (1840 — 1876) — англійський ассіріолог і археолог. Працював у Британському музеї, 1872 р. відшукав серед табличок аккадську версію легенди про потоп, поему про Гільгамеша, епос про створення світу, аннали Ашшурбаніпала, шумеро-вавілонський словник тощо.

48 Раулінсон Генрі Кресвік (1810 — 1895) — англійський військовий діяч, основоположник ассіріології. Основна праця — «Перські клинописні написи» (1846).

49 Шпігель Фрідріх (1820 — 1905) — німецький іраніст; 1853 — 1869 pp. переклав і прокоментував «Авесту».

50 Шарп Самуїл (1799 — 1881) — англійський письменник; був банкіром, потім зайнявся сходознавством, надрукував кілька цінних праць.

51 Лепсіус Карл Ріхард (1810 — 1884) — німецький єгиптолог. Продовжив працю по розшифруванню і вивченню єгипетської мови і письма після смерті Шампольйона; 1842 — 1846 pp. очолював багату за своїми результатами наукову експедицію в Єгипет і Ефіопію.

52 Бругш Генріх (1827 — 1894) — німецький єгиптолог. 1853 р. був відряджений до Єгипту, 1870 — 1879 pp. — очолював школу єгиптології в Каїрі. Видав і дослідив значну кількість давніх єгипетських текстів. Автор першого значного словника давньоєгипетської мови.

53 Дюміхен Йоган (1833 — 1894) — німецький єгиптолог. Кілька разів мандрував по Єгипту, звідки вивіз значну кількість копій важливих написів та багату колекцію.

54 Марієтт Огюст (1821 — 1881) — французький єгиптолог і археолог. Відкрив поселення Серапей біля Мемфіса, заснував Єгипетський музей у Каїрі.

55 Ботта Поль Еміль (1802 — 1870) — французький археолог. В 1843 — 1846 pp. відкрив ассірійське місто Дур-Шаррукін і палац ассірійського царя Саргона II (722 — 705 до н. е.).

56 Лейярд Остен Генрі (1817 — 1894) — англійський археолог, політик і дипломат, один з основоположників месопотамської археології, відкрив Ніневію.

57 Лофтус — англійський археолог і геолог, відомий розкопками стародавнього Вавілону та бібліотеки ассірійського царя Ашшурбаніпала, здійсненими в 40-50-х роках XIX ст.

58 Есмуназар (Ешмуназар, бл. IV ст. до н. е.) — сідонський цар, саркофаг якого було відшукано 1855 р. в м. Саїді (Турція) і передано до Лувру. Саркофаг було виготовлено в Єгипті. На його покришці був напис про заслуги Ешмуназара. Текст напису відноситься до найбільш важливих пам’яток фінікійської писемності.

59 Ренан Жозеф Ернест (1823 — 1892) — французький історик релігії, семітолог, філософ. Головні праці — «Історія походження християнства», «Історія ізраїльського народу».

60 Федерб Луї Леон Цезар (1818 — 1819) — французький генерал, який брав участь у завоюванні Францією колоній в Африці. Йому належать цінні праці з питань географії і етнографії.

61 Авеста — збірка релігійних книг стародавніх парсів. Окремі її частини походять з 1-ї пол. І тис. до н. е., відредагована на початку н. е.

62 Юсті Фердінанд — німецький орієнталіст; професор порівняльної граматики і німецької філології в Марбурзі. Видав 1868 р. «Бундегеш» з глосатором.

63 Вільсон Горас Гайман (1786 — 1860) — англійський вчений-філолог, знавець санскритської мови та індійської літератури.

64 Йдеться про перший переклад Рігведи на французьку мову, здійснений Ланглуа в 1848 — 1851 pp., оцінений пізніше спеціалістами як небезпосередній і некритичний.

65 Веди — найдавніші пам’ятки староіндійської літератури, написані санскритом. Створювалися у кінці II тис. — 1-й пол. І тис. до н. е.

66 Рігведа — книга гімнів, одна із чотирьох складових частин Ведів.

67 Бірч Саму’іл (1813 — 1885) — англійський археолог; працював в Британському музеї; досліджував клинописні написи; перекладав «Книгу мертвих», уклав словник ієрогліфів.

68 Моавія — ранньорабовласницька держава, яка існувала з кінця II тис. до 2-ї пол. І тис. до н. е. на півдні сучасної Іорданії.

69 Геркуланум — італійське місто в Кампанії поблизу Везувія. Виникло як поселення осків у VII ст. до н. е., згодом заселене етрусками і греками, підкорене Римом (307 до н. е.). Разом з Помпеями засипане вулканічним попелом.

70 Fabretti (Фабретті Рафаель, 1618 — 1700) — італійський археолог; досліджував барельєфи Капітолійського музею, написи в римських катакомбах та ін.

71 Marini (Маріні) — італійський епіграфіст латинських написів. У М. П. Драгоманова йдеться про його працю «Старожитності і пам’ятки арвальських братів» (Рим, 1795).

72 Бек Август (1785 — 1867) — німецький філолог і історик античної Греції, засновник епіграфіки. Ініціатор монументального видання грецьких написів «Корпус грецьких інскрипцій», для якого підготував матеріал в чотирьох томах, з них перших два видав сам (1825 — 1843).

73 Lettronne (Летроннь Гійом Франсуа) — французький дослідник давньогрецьких і латинських написів.

74 Ореллі Каспар фон (1739 — 1849) — швейцарський класичний філолог, видавець текстів античних авторів.

75 Моммзен Теодор (1817 — 1903) — німецький історик античності. 1858 р. за його ініціативою розпочалося видання «Корпусу латинських інскрипцій». Автор праць «Римська історія» ( Нобелівська премія, 1902) та «Римське державне право».

76 Ніневійські бики — тут мова йде про фігури крилатих биків, якими прикрашалися палаци ассірійських царів. Були відкриті під час археологічних розкопок в 40 — 50-х роках XIX ст.

77 Вавілонський календар відзначався точністю розрахунків. Місячний рік ділився на 12 місяців по 28, 29 або 30 днів, тимчасово вводився 13-й місяць для узгодження з сонячним і т. д.

Фівські храми знаходилися у давньоєгипетському місті Фіви, відомому з III тис. до н. е.

79 Зевс Олімпійський — йдеться про скульптуру Зевса Олімпійського в 12,5 м, споруджену афінським архітектором Фідієм у 460 — 450 до н. е. і встановлену в Олімпі. Відноситься до одного з семи чудес світу.

80 Латре (Ларте) Едуард (1801 — 1871) — французький археолог, дослідник палеоліту; провів розкопки в печерах Мустьє, Мадлена і Оріньяка.

81 Сціпіони — одна із гілок давньоримського патриціанського роду Корнелів, яка дала ряд визначних полководців і державних діячів: Публій Корнелій Сціпіон. Публій Корнелій Сціпіон Африканський Старший та ін.

82 Вірхов Рудольф (1821 — 1902) — німецький вчений і політичний діяч. Проводив дослідження в різних областях медицини, разом з тим займався антропологією, археологією і етнографією.

83 Vannucci (Ваннуччі Атто, 1808 — 1883) — італійський історик і політичний діяч.

84 Де-Россі (Россі) Джованні Батіста (1822 — 1894) — італійський археолог, який 1849 р. відкрив римські катакомби і дослідив їх пам’ятки і написи, започаткувавши цим самим церковно-християнську археологію.

85 Лівінгстон Давид (1813 — 1873) — англійський мандрівник, дослідник Африки.

86 Вайц Георг (1813 — 1886) — німецький історик-медієвіст. Визначний знавець джерел і публікатор текстів з історії середніх віків Німеччини.

87 Герланд Георг — німецький лінгвіст-антрополог. Опрацював 5-й і 6-й томи «Антропології» Г. Вайца.

88 Міллер (Мюллер) Фріц (1821 — 1897) — німецький зоолог.

89 Леббок Джон (1834 — 1913) — англійський археолог і етнограф. В книзі «Праісторичні часи» вперше запропонував періодизацію археологічних пам’яток. У праці «Походження цивілізації» досліджував питання історії культури, одруження і сім’ї.

90 Тайлор Едуард Бернет (1832 — 1917) — визначний англійський етнограф, автор праць «Первісна культура» і «Антропологія».

91 Бастіан Адольф (1826 — 1905) — німецький етнограф. Засновник Берлінського музею народознавства (1868).

92 Каспарі Отто (1841 — ?) — німецький філософ, професор філології в Гейдельберзі.

93 Амі (Hamy, Гамі) Ернест — видатний французький етнограф і антрополог XIX ст.; професор природничого музею в Парижі, видавець «Revue d’ethnographie».

94 Брока Поль (1824 — 1880) — французький антрополог. Заснував антропологічне товариство в Парижі, відкрив школу антропології, на базі яких було відкрито антропологічний інститут.

95 Фукідід (460 — 396 до н. е.) — афінський історик. Автор праці «Історія Пелопоннеської війни» (у 8 кн.).

96 Спенсер Герберт (1820 — 1903) — англійський філософ, соціолог, психолог; один з родоначальників позитивізму.

97 Мілль Джон Стюарт (1806 — 1873) — англійський філософ, економіст і соціолог.

98 Бузаріс (Бузиріс) — міфічна особа, син Нептуна і Лісіанісси, єгипетський цар, який приносив у жертву іноземців.

99 Нін — ассірійський цар (IX — VIII ст. до н. е.), який вів війну з сусідньою Бактрією; за переказами, був одружений з Семірамідою.

100 Семіраміда — згідно з ассірійськими міфами і переказами, ім’я цариці Шаммурамат (кін. IX ст. до н. е.), родом із Вавілонії. З її ім’ям Геродот і Ктесій пов’язують створення «висячих садів», одного з семи чудес світу.

101 Ктесій Книдський (бл. 400 до н. е.) — придворний лікар персидського царя Артаксеркса II Мнемона; автор праць «Persika» (в 23 кн.) та «Indika» (в 3 кн.). Збереглися лише у витягах пізніших авторів.

102 Німврод — легендарний цар Месопотамії.

103 Платон (427 — 347 до н. е.) — видатний грецький мислитель, представник грецької ідеалістичної філософії.

104 Лангобарди — назва давньонімецького племені, яке на початку І ст. проживало на лівому березі Ельби. 568 р. завоювало Ломбардію.

105 Закони Ману — давньоіндійський збірник правил, якими повинні були керуватися індійці в особистому і суспільному житті.

106 Костянтин, Флавій Валерій, Костянтин Великий (бл. 285 — 337) — римський імператор, який в кінці життя прийняв християнство. Церковна традиція пов’язує з Костянтином Великим корінний поворот від переслідування нової релігії до сприяння їй.

107 Сильвестр I (314 — 335) — папа римський, який, за переказами, хрестив Костянтина Великого.

108 Діодор Сіцілійський (бл. 90 — 21 до н. е.) — історик епохи еллінізму, автор 40 книг з всесвітньої історії.

109 Віко Джамбаттіста (1668 — 1744) — італійський мислитель. Автор праці «Основи нової науки про загальну природу націй», в якій намагався сформулювати закони історії на основі порівняльно-історичного вивчення релігії, побуту, звичаїв, соціально-політичного ладу народів.

110 Бунзен Христіан (1791 — 1860) — німецький вчений і державний діяч. Займався дослідженням філософії мови, історії, релігії, єгипетських старожитностей та археологією.

111 Соломон (помер близько 928 до н. е.) — цар Ізраїльсько-іудейського царства. Згідно з біблійською традицією славився незвичайною мудрістю.

112 Кекропс (Кекроп) — в грецькій міфології перший цар Аттіки, автохтон (народжений землею).

113 Тезей (Тесей) — давньогрецький герой і афінський цар.

114 Ромул — згідно з римською міфологією, разом зі своїм братом, близнюком Ремом, заснував Рим (бл. 753 до н. е.).

115 Нума Помпілій — згідно з античною традицією, другий цар Риму. Йому приписують багаточисельні державні заходи: встановлення законів, будівництво храмів, введення релігійних обрядів, розподіл громадян на стани, створення жрецьких і ремісничих колегій тощо.

116 Лікург — легендарний законодавець Спарти.

117 Орфей — міфічний грецький співак.

Арістофан (бл. 445 — 386 до н. е.) — грецький поет, видатний представник давньогрецької комедії.

119 Ксенофонт (430 — 425 — після 355 до н. е.) — історик і письменник; учень Сократа.

120 Лівій Тіт (59 до н. е. — 17 н. е.) — римський історик епохи принципату Августа.

121 Грот Джордж (1794 — 1871) — англійський історик античності. Основна праця — «Історія Греції» (у 12 т.).

122 Меріваль Чарльз (1808 — 1894) — англійський історик Римської імперії. Основна праця — «Римська історія в епоху імперії» (у 8 т.).

123 Фрідлендер Людвіг (1824 — 1909) — німецький філолог і археолог, професор Кенігсбергського і Страсбургського університетів, автор праці про римські звичаї.

124 Рошер Вільгельм (1817 — 1894) — німецький економіст; один із засновників і видатних діячів історичної школи в політичній економії.

125 Сенека Луцій Анней Старший (бл. 55 до н. е. — 40 н. е.) — римський письменник, який написав працю з римської історії (не збереглася), присвячену подіям громадянської війни.

126 Пліній Старший (25 чи 24 — 79) — римський державний діяч, історик і письменник. З його багаточисельних праць збереглася лише «Природнича історія» (у 37 кн.).

127 Варрон Марк Теренцій (116 — 27 до н. е.) — видатний римський історик, вчений-енциклопедист. Основною працею була «Людські і божественні старожитності» (у 41 кн.), в якій Варрон досліджував історію римлян.

128 Гіппократ (бл. 460 — 377 до н. е.) — давньогрецький лікар і філософ, реформатор античної медицини. Його вважають родоначальником медичної географії.

129 Конт Огюст (1798 — 1857) — французький філософ, родоначальник позитивізму. Основна праця — «Курс позитивної філософії» (у 6 т.), який згідно з задумом автора повинен був охопити всі області знання і громадського життя.

130 Бокль Генрі Томас (1821 — 1862) — англійський історик і соціолог. У праці «Історія цивілізації в Англії» пояснював історичний розвиток суспільства, спираючись на географічні фактори.

131 Ціцерон Марк Туллій (106 — 43 до н. е.) — визначний оратор, філософ, письменник і державний діяч Стародавнього Риму.

132 Марафонська битва — одна з найбільших битв греко-персидських воєн, яка відбулася 13 вересня 490 до н. е.

133 Коріолан Гней Марцій — римський патрицій, який відзначився при взятті (493 до н. е.) міста Коріола. Під час голоду в Римі, закупивши хліб в Сіцілії, запропонував видавати його народу лише в тому випадку, коли він знищить трибунат. Був осуджений, втік і згодом напав на Рим.

134 Авгурство — відгадування римськими жрецями волі богів по польоту птахів.

135 Хавки — багаточисельний давньонімецький народ, який проживав по р. Везер і на берегах Північного моря. Близько 400 р. злився з саксами.

136 Тейлор Генрі (1800 — 1886) — англійський поет, автор ряду історичних драм.















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.