Попередня     Головна     Наступна






ПЕРЕДНЄ СЛОВО [ДО «ГРОМАДИ» 1878 p.]


Вперше надруковано у зб. «Громада» (Женева, 1878). Авторська дата 30 апр. 1878. Передруковано М. Грушевським у збірнику «З починів українського соціалістичного руху. Мих. Драгоманов і женевський соціалістичний гурток» (Відень, 1922), а також включалось у зібрання: Драгоманов М. П. Вибрані твори. Прага, 1937. Т. 1.

Подається за першодруком.


1 «Громада» — неперіодичний громадсько-політичний і літературний збірник, який М. Драгоманов за дорученням Київської громади видавав у Женеві в 1878 — 1879, 1882 pp. за участю С. Подолинського, Ф. Вовка, А. Ляхоцького. Усього здійснено п’ять випусків цього позацензурного видання.

2 Підписання угоди 1686 р. між Росією і Польщею, всупереч інтересам козацьких полків, призвело до розполовинення українських земель. Польща лишала за собою Правобережжя, за винятком Києва та його околиць, які, як і Лівобережна Україна, відійшли до Росії. Після арешту і заслання гетьмана Самойловича, який не схвалював московсько-польське зближення, на Україні почався наступ царського уряду на рештки козацької автономії і все ширшала прірва між козацькою старшиною і простим народом.

3 Петрик Іван (пом. 1696) — військовий канцелярист. Прагнув підняти повстання проти І. Мазепи, нібито оборонця інтересів «драпіжних панів» (1692). При цьому сподівався на допомогу від кримських татар. У боротьбі з переважаючими силами війська Мазепи повстанці потерпіли поразку. Див.: Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. К., 1990. С. 232 — 233.

4 Соловйов Сергій Михайлович (1820 — 1879) — російський історик, автор 29-томної «Истории России с древнейших времен».

5 Шерер Йосип Бенедикт (1741 — 1824) — німецький письменник, викладав у Тюбінгенському університеті історію Росії, автор праці з історії України (1788).

6 Енгель Йоганн Хрістіан (1770 — 1814) — австрійський історик, автор «Історії Галича і Володимира» (1792), «Історії України та українських козаків» (1796).

7 Ісько Материнка — псевдонім Осипа Бодянського.

8 Гаркуша Семен (1739 — 1784) — ватажок селянських повстанців проти панів. Його образ широко ввійшов в українську літературу.

9 Кирило-Мефодіївське братство — таємна політична організація у Києві (1845 — 1847), яка ставила завдання ліквідувати кріпосне право, скасувати дворянські привілеї, побудувати державу слов’янських народів на засадах федерації (див. про це ширше: Козак С. Українські змовники і месіаністи братства Кирила і Мефодія. Варшава, 1990). Усіх учасників братства після слідства в Третьому відділенні було жорстоко покарано.

10 Гощинський Северин (1801 — 1876) — польський поет-романтик, найталановитіший представник «української школи» в польській літературі.

11 У зв’язку із війною проти Франції та Туреччини російський уряд весною 1855 р. оголосив набір добровольців до війська. Багато селян на Київщині зрозуміли це як заклик до відновлення козаччини і стали організовуватись у сотні, відмовляючись відбувати панщину. Перелякані поміщики запросили війська для розгрому повсталих.

12 Так називали на Україні борця за визволення Італії з-під влади австрійської монархії і за об’єднання усіх італійських земель Джузеппе Гарібальді (1807 — 1882). Популярність таких чуток про Гарібальді підтверджує й інший «громадівець» — А. Свидницький.

13 «Мета» — літературно-політичний журнал народовців, який у 1863 — 1865 pp. виходив у Львові за редакцією К. Климковича. Передруковував багато матеріалів із «Основи».

14 Так було у другому томі празького «Кобзаря» (1876), який упорядкували Ф. Вовк і О. Русов. Очевидна помилкова заміна слів «кайдани порвіте» в автографі «Заповіту».

15 Деїст — прихильник вчення, яке, визнаючи бога першопричиною світу, відкидає його втручання в природні явища й суспільне буття.

16 Бужинський Гаврило Федорович (бл. 1680 — 1731) — російський і український письменник і церковний діяч. Соратник Ф. Прокоповича. Перекладач творів Еразма Роттердамського, С. Пуффендорфа.

17 Житецький Павло Гнатович (1837 — 1911) — український філолог, педагог й громадський діяч. Досліджував історичну фонетику української мови, зокрема таку її пам’ятку, як Пересопницьке Євангеліє 1556 — 1561 pp. (з Пересопницького монастиря на Волині). Приятелював із Драгомановим (див.: Плачинда В. П. Павло Гнатович Житецький. К., 1987).

18 Духнович Олександр Васильович (1803 — 1865) — український письменник і педагог, культурно-освітній діяч-москвофіл на Закарпатті.

19 Раковський Іван (1815 — 1885) — редактор москвофільських видань «Церковный вестник», «Церковна газета».

20 Павлович Олександр Іванович (1819 — 1900) — український поет на Закарпатті (нині Східна Словаччина).

21 Кошут Лайош (1802 — 1894) — угорський політичний діяч, один із керівників революції 1848 — 1849 pp., яка ставила завдання відновити державну самостійність Угорщини.

22 Єдине Італійське королівство було створене в 1861 р.

23 Овен (Оуен) Роберт (1771 — 1858) — англійський вчений, один із теоретиків утопічного соціалізму і кооперативного руху.

24 Сен-Сімон Анрі Клод (1760 — 1825) — французький соціаліст-утопіст.

25 Блан Луї (1811 — 1882) — французький соціаліст-утопіст, історик. Заперечував класову боротьбу.

26 Прудон П’єр Жозеф (1809 — 1865) — французький соціолог і публіцист, один із ідеологів анархізму, обстоював ідею заміни держави кооперативними, договірними відносинами. Його вчення вплинуло на становлення поглядів Драгоманова.

27 Лассаль Фердінанд (1825 — 1864) — німецький політичний діяч, один із засновників німецької робітничої партії (1863) і авторів реформістської «Готської програми» (1875).

28 Дюрінг Карл Євген (1833 — 1921) — німецький філософ і економіст. Висунув ідею реформування буржуазної держави на соціалістичних засадах.

29 Мілль Джон Стюарт (1806 — 1873) — англійський філософ, політеконом, публіцист. Автор праць «Система логіки», «Основи політичної економії».

30 Лавеле (Лавельє) Еміль Луї Віктор де (1822 — 1892) — бельгійський економіст, історик, публіцист. 1879 р. І. Франко видав переклад його праці «Земельна власність і її історія». Лавеле ж у популярному французькому журналі «Revue des deux Mondes» опублікував статтю «Польське й українське питання в Галичині».

31 Шефле Альберт (1831 — 1903) — німецький економіст і державний діяч. Представник так званого державного соціалізму.

32 Ланге Фрідріх (1828 — 1875) — німецький філософ та економіст, автор праць «Історія матеріалізму і критика його значення», «Робітниче питання та його значення в сучасному й майбутньому».

33 Мен Альберт (нар. 1841) — французький парламентський діяч-клерикал.

34 Маурер Георг Людвіг (1790 — 1872) — німецький історик права і політичний діяч.

35 Гакстгаузен Август Франц Людвіг (1792 — 1866) — німецький літератор і економіст, після відвідання Росії (1843 — 1844) написав ряд праць про російську общину.

36 Кавелін Костянтин Дмитрович (1818 — 1885) — російський ліберальний публіцист та історик.

37 Зубрицький Денис Іванович (1777 — 1862) — український історик-москвофіл, архівіст, етнограф.

38 Петрушевич Антон Степанович (1821 — 1913) — український історик, філолог та етнограф.

39 Шараневич Сидір Іванович (1829 — 1901) — український історик-москвофіл, автор праць з історії та археології Галичини та Волині.

40 «Конгрес проголошує, що необхідно, аби держава чи комуна, представляючи і включаючи в себе більшість народу, посідала землю і всі інші знаряддя праці» (фр.).

41 Згадані питання М. Драгоманов широко розглянув у монографії «Историческая Польша и великорусская демократия».

42 Association International des Travailleurs (Міжнародна спілка трудящих, або Інтернаціонал) — організація, створена під керівництвом К. Маркса 1864 p. y Лондоні для захисту інтересів робітників. Внаслідок різного трактування його ставлення до політичної боротьби Інтернаціонал розділився на марксистську і бакунінську течії і в 1876 р. розпався.

43 Бонапарт Наполеон III (1808 — 1873) після обрання президентом Французької республіки (1848) влаштував з часом державний переворот (2 грудня 1852) і, проголосивши себе імператором, запровадив деспотичний режим.

44 У Галичині 1878 р. відбувся судовий процес над І. Франком, О. Терлецьким, М. Павликом та іншими за приналежність до соціалістичної партії й переховування соціалістичної літератури.

45 «Набат» — безцензурна газета російських революціонерів-народників у Женеві (з 1875).

46 Партія «Земля і воля» організувала першу в Росії беззбройну демонстрацію в Петербурзі.

47 Студент Іван Ковальський (1850 — 1878) вів пропаганду серед сектантів, при затриманні жандармами вчинив збройний опір і після суду був розстріляний 2 серпня 1878 р.

48 Революціонерка Віра Засулич (1851 — 1919) після замаху на петербурзького градоначальника Трепова, який побив політичного в’язня Боголюбова, в ході судового процесу була виправдана. Після виїзду за кордон заснувала групу «Освобождение труда».

49 Енгельгардт Олександр (1828 — 1893) — російський вчений-хімік, публіцист.

50 Йдеться про прихильників французького політичного діяча Гамбетти Леона Мішеля (1805 — 1881).

51 Фенія — революційна партія в Ірландії, яка боролась переважно терористичними актами (з 1858 р.) за незалежність Ірландії від англійської королівської влади.

52 Дещо видозмінена цитата із вірша О. Пушкіна «Клеветникам России».

53 Це видання так і не побачило світу. Див. про це примітку у вид.: Драгоманов M. П. Вибрані твори. Прага, 1937. Т. 1. С. 385.














Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.