Попередня     Головна     Наступна






ШЕВЧЕНКО, УКРАЇНОФІЛИ І СОЦІАЛІЗМ


Вперше надруковано у зб. «Громада» (1879, № 4, с. 101 — 230). Авторська дата 28 декабря 1878 р.

Праця ця з’явилася в результаті тривалих спостережень автора над спадщиною Шевченка, якій Драгоманов, зокрема, присвятив нарис у петербурзькій газеті «Неделя» (1874, № 37), статтю «Славянское и русское значение Шевченко» («Киевский телеграф», 1876, 1 июня) тощо. Пізніше неодноразово передруковувалась: 1906 р. у Львові з передмовою І. Франка; 1914 p. y Києві з передмовою А. Ніковського; у 1937 p. y Празі (лише третя частина); 1970 р. у Києві.

Подається за першодруком із врахуванням ряду мовноправописних моментів у львівському та київському (1970) виданнях.


1 Беліал — Сатана.

2 Критика цих поглядів Куліша на Шевченка містилась у рецензії на «Историю воссоединения Руси» (Киев, телеграф. 1875. № 32), яка, очевидно, належить M. Драгоманову.

3 «Вечерниці» — перший літературно-громадський журнал народовців, який виходив у 1862 — 1863 pp. y Львові. Опублікував 15 творів Шевченка і статті «Слівце правди» Д. Танячкевича, «Ми і вони» К. Климковича в оборону поета від польської шовіністичної преси.

4 Качала Степан (1815 — 1888) — галицький громадсько-культурний діяч. Драгоманов разом із членами Старої громади двічі виступав проти основних положень його брошури «Політика русинів»» (підписаної псевдонімом М. Загірний).

5 Ільницький Василь (1823 — 1895) — український педагог і літератор, директор української гімназії у Львові.

6 Згарський Євген Якович (1834 — 1892) — галицький письменник.

7 Огоновський Омелян Михайлович (1833 — 1894) — історик української літератури, професор Львівського університету. Цикл його статей «Критично-естетичний погляд на декотрі поезії Т. Шевченка» було надруковано у журн. «Правда» (1872. № 9; 1873. № 1; 3 — 6; 13).

8 С. С. — криптонім українського етнографа, антрополога і археолога Вовка (Волкова Федора Кіндратовича; 1848 — 1918). Співробітник Драгоманова по Київській громаді і в Женеві, де вони разом видавали твори Шевченка і праці про нього в «Громаді».

9 Тобто на взірець москвофільської газети «Слово» (1861 — 1887), яка отримувала таємні субсидії від російського уряду.

10 Барвінський Володимир Григорович (1850 — 1883) — український громадський діяч, письменник, редактор «Правди» (1876 — 1880), «Діла» (1880 — 1883). Автор доповіді «Поезія Т. Шевченка а наше народне життя» (1878) стверджував міжслов’янське значення поета.

11 «Руский Сіон» — двотижневий церковний часопис, що виходив у Львові в 1871 — 1880 pp. за ред. професорів-теологів Сильвестра Сембратовича і Юліана Пелеша.

12 «Просвіта» — культурно-освітня організація, заснована 1868 р. народовцями у Львові. Організовувала шевченківські вечори, видавала твори Шевченка, правда, досить обкроєні, але й такі, що не публікувалися в Росії.

13 Драгоманов вважав, що ця стаття написана «донощиком» Рігельманом Миколою Аркадійовичем (1818 — 1888), поміщиком, заступником голови Слов’янського комітету у Києві, що замолоду під впливом О. І. Рігельмана та Г. П. Галагана мав певні українофільські симпатії.

14 Цебто Драгоманов.

15 «Січ» — організація українських студентів у Віденському університеті, якою у 70-х роках керував активний кореспондент і спільник М. Драгоманова Остап Терлецький.

16 Желехівський Євген (1844 — 1885) — український лексикограф.

17 Будеволя — псевдонім Данила Івановича Танячкевича (1842 — 1906), галицького священика і громадського діяча.

18 Товариство імені Шевченка засноване в 1873 р. на пожертвування із Східної України (зокрема від Є. Милорадович) для видавничої і наукової праці.

19 Лавровський Юліан Григорович (1821 — 1873) — галицький народовський діяч, банкір.

20 Поезія «Світе ясний! світе тихий!» написана Шевченком 27 червня 1860 р.

21 Торокський Олексій (1838 — 1899) — український уніатський священик, педагог.

22 Петро, Павло, Симон-волхв — євангельські персонажі.

23 Так завжди буває (лат.).

24 Йдеться про посмертне видання «Кобзаря» 1867 p., здійснене М. Костомаровим, Г. Волиневичем, за участю М. Лазаревського.

25 У празькому виданні «Кобзаря» (1876) були також спомини поета Якова Полонського і скульптора Михайла Микешина.

26 Йдеться про видання «Новые стихотворения Пушкина и Шевченка». Лейпціг, 1859 (з помилкою у прізвищі поета).

27 «Ще не вмерла Україна» — вірш, приписуваний Т. Шевченкові, насправді належав П. П. Чубинському.

28 Сучасне літературознавство не володіє фактами, які підтверджували б Шевченкове перебування у Варшаві.

29 Бурачок Степан Онисимович (1800 — 1877) — російський критик, редактор журналу «Маяк» (1840 — 1845), який публікував окремі твори Шевченка.

30 «Жизнь Куліша» — це автобіографія письменника (Правда. 1868. № 2 — 4; 7; 24 — 28), хоча її авторство для читачів було таємницею.

31 Дубельт Леонтій Васильович (1792 — 1862) — керуючий Третім відділом за царя Миколи І (1839 — 1856), який вів політичну справу Шевченка та інших кирило-мефодіївців.

32 Коллар Ян (1793 — 1852) — чеський поет і вчений, прихильник ідеї слов’янської взаємності.

33 Шафарик Павел Йосеф (1795 — 1861) — чеський і словацький історик, філолог, діяч національного відродження. Через О. Бодянського отримав Шевченкові твори.

34 Ганка Вацлав (1791 — 1861) — чеський філолог і поет.

35 Іронічне порівняння місцевих «патріотів» з римськими історичними діячами Брутом і Коклесом.

36 Тобто Осип Сенковський.

37 П’єса «Джакобо Санназар» (1834) належала Нестору Васильовичу Кукольнику (1809 — 1868), російському поетові і драматургові.

38 Істина у вині (лат.).

39 Закревський Віктор Олексійович (1807 — 1858) — український поміщик, у маєтку котрого не раз гостював Шевченко.

40 Ламартін Альфонс (1790 — 1869) — французький поет-романтик, політичний діяч.

41 Закревська Софія Олексіївна (нар. 1798) — російська письменниця, сестра В. О. Закревського.

42 Репнін-Волконський Микола Григорович (1778 — 1845) — малоросійський військовий губернатор (1816 — 1834). У його яготинському маєткові Шевченко жив у 1843 — 1844 pp.

43 У рецензії В. Бєлінського на «Гайдамаків» в «Отечественных записках» твердилось, що «они непонятны простому народу и не имеют в себе ничего с ним симпатизирующего» (див.: Белинский В. Г. Полн. собр. соч.: В. 10 т. М., 1955. Т. 6. С. 172).

44 Прахов Адріан Вікторович (1846 — 1916) — російський і український мистецтвознавець.

45 Сто Один — псевдонім літератора О. Д. Галахова.

46 Козачковський Андрій Осипович (1812 — 1889) — лікар у Переяславі, приятель Т. Шевченка.

47 Бюхнер Фрідріх Карл (1824 — 1899) — німецький фізіолог, прихильник вульгарного матеріалізму і соціального дарвінізму.

48 Фейербах Людвіг (1804 — 1872) — німецький філософ.

49 Йдеться про представників революційно-демократичної критики, яким, зокрема, був М. Михайлов (1829 — 1865).

60 Йдеться про моду на твори Жорж Санд (1804 — 1876), яка одною з перших у французькій літературі почала пропагувати ідеї соціалізму та жіночої емансипації.

51 Прагнучи забезпечити собі незалежність від Москви і від Польщі, П. Дорошенко у 1669 р. визнав себе васалом турецького султана і тим самим відкрив дорогу «союзникам»-татарам, які спустошували Україну. В своїх подальших політичних комбінаціях то з Польщею, то з Туреччиною Дорошенко менш за все думав про долю народу. А під час втечі населення із Правобережжя на схід він навіть віддавав переселенців у неволю татарам.

52 Гордон Якуб (псевдонім Ятовта Максиміліана; 1827 — 1895) — польський політичний засланець, однополчанин Шевченка.

53 Батаглія (Батталья) Гвідо (бл. 1846 — після 1913) — польський журналіст і критик, автор нарису «Тарас Шевченко. Його життя й твори» (Львів, 1865). Правда, у стюгадах його однокурсника Барановського (ЦДІА у Львові. Ф. 365, оп. 1, арк. 11) є твердження про те, що цей нарис писався ними разом під час навчання у Львівському університеті.

54 Залеський Броніслав (1820 — 1880) — польський історик і художник; будучи політичним засланцем, заприятелював із Т. Шевченком.

55 «Псалтири — книга молитовних піснеспівів, приписуваних цареві Давидові.

56 Кондорсе Марі Жан Антуан Школа де (1743 — 1794) — французький філософ-просвітитель, соціолог, політичний діяч. Ставив розвиток людства у залежність від науково-освітнього прогресу.

57 «Про реорганізацію європейського товариства, або про необхідність і засоби об’єднання європейських народів в одне політичне ціле при збереженні національної незалежності кожного», за графом Сен-Сімоном і Огюстом Тьєрі, його учнем (фр.).

58 Конт Огюст (1796 — 1857) — французький філософ-позитивіст, соціолог.

59 Дальтон (Долтон) Джон (1766 — 1844) — англійський фізик і хімік.

60 Фултон Роберт (1765 — 1815) — американський винахідник.

61 Братерство, спілка (фр.).

62 Партія дії (фр.).

63 Йдеться про М. Костомарова.

64 Петрашевський Михайло Васильович (1821 — 1866) — російський соціаліст-утопіст. Підтримував визвольну боротьбу українського народу проти царату.

65 «Славянская заря» — москвофільська газета, яку видавав у Відні в 70-х роках XIX ст. Йосип Ливчак.

66 Тобто Білозерський Василь Михайлович (1825 — 1899), один із організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, редактор «Основи».

67 Цитата із вірша Т. Шевченка «Хіба самому написать».

68 Толстой Федір Петрович (1783 — 1873) — російський скульптор і художник, віце-президент Академії художеств. Сприяв викупу Шевченка із кріпацтва.

69 Тобто спогадів «Из дальних лет» (СПб., 1878 — 1889) російської письменниці Тетяни Петрівни Пассек (1810 — 1889).

70 Гессе Павло Іванович (1801 — 1880) — чернігівський, потім київський (з 1855) цивільний губернатор.

71 Табачников Василь Олександрович (у Драгоманова Кабашников) — поліцмейстер, який затримав Шевченка під час його останньої поїздки на Україну (див.: Спогади про Тараса Шевченка. К., 1982. С. 496).

72 Нума Помпілій (кін. VIII — поч. IX ст. до н. е.) — за римською міфологією цар Стародавнього Риму, реформатор.

73 Стаття «Русский патриотизм» належала Павлові Житецькому.

74 Це празьке видання 1876 р.

75 «Правда» розіслала додатком до № 16 за 1878 р. дві брошури Николая Загірного (Степана Качали): «Безпосередні вибори до Ради Державної і русини», «Політика русинів». В останній він «приставав в імені 16 міл. русинів до австрійської, польської федеративно-клерикальної партії з її освітною і соціальною програмою, включно до реставрації конкордату з Римом і опозиції цивільним слюбам».

76 Йдеться про переклад повісті Гл. Успенського (1843 — 1902) «Отравленный дьякон», який публікувався у «Друзі» (1876. № 14; 15) із передмовою М. Драгоманова.

77 Цебто переклад (неповний) роману «Что делать?» M. Чернишевського, здійснений І. Франком і М. Павликом і надрукований у «Друзі» за 1876 р.

78 Кудеяр — ймовірно, історична особа (див. примітку до публікації однойменного роману: Костомаров М. І. Твори: В 2 т. К., 1990. Т. 2. С. 743 — 744).

79 Жакерія — селянське повстання у Франції (1358) проти французької знаті, жорстоко придушене нею при англійській допомозі.

80 Цебто царя.

81 Унковський і Європеус — представники тверського дворянства, прихильники радикальних економічних реформ у Росії на поч. 60-х років XIX ст.

82 «Вперед» — російський суспільно-політичний журнал, який П. Л. Лавров-Миртов видавав у Женеві.

83 Аксаков Костянтин Сергійович (1817 — 1860) — російський письменник, критик, один із основоположників слов’янофільства.

84 За біблійською легендою, при взятті євреями палестинського міста Ієрихону його стіни впали після трикратного обходу ними навколо мурів із трубними звуками.

85 «Земля і воля» — таємна народницька організація, заснована 1876 р. у Петербурзі, прагнула підготувати селянство до соціалістичної революції шляхом пропаганди та насильства.

86 Стефанович Яків Васильович (1853 — 1915) — український революціонер-народник, який спробував організувати повстання селян у Чигиринському повіті підробленими, нібито царськими, грамотами («золотими грамотами»). Втікши із тюрми (1878), у журналі «Община» полемізував із «Громадою».

87 Киреєвський Іван Васильович (1806 — 1856) — російський письменник, один із найпомітніших слов’янофілів.

88 Гадяцькою комісією при гетьмані Виговському у 1658 р. були укладені пункти умови між Україною і Польщею, якими передбачалась певна автономія для України. Незважаючи на юридичне підписання цієї угоди у Варшаві, вона лишилася незреалізованою.

89 Орлик Пилип (1672 — 1742) — гетьман, обраний на місце Мазепи (квітень 1710), автор проекту республіканської конституції для України. Див. текст цієї конституції: Мельник Л. Г. Конституція Пилипа Орлика 1710 року // Вісн. Київ. ун-ту: Іст.-філол. науки. 1991. Вип. 2.

90 Значко-Яворський Мельхіседек (Михайло, 1716 — 1804) — ігумен Мотронинського монастиря на Чигиринщині (1753 — 1768), який прагнув за допомогою Москви позбутися церковної унії. Деякі історики виставляли його керівником Коліївщини.

91 Конфедерати — шляхта, яка зброєю утверджувала ухвали своїх політичних нарад-конференцій (напр., Барської 1768 р. на захист незалежності Польщі від Росії).

92 Дані тут не точні.

93 Цех, гільдія (фр.).

94 Гоголь-Яновський Василь Панасович (1777 — 1825) — український письменник. Батько М. В. Гоголя.

95 Меттерніх Клеменс Венцель Лотар (1773 — 1859) — австрійський державний діяч, дипломат. Один із організаторів реакційної міжнародної угоди «Священного Союзу».

96 «Матиці» — національно-освітні і видавничі організації в ряді слов’янських країн XIX ст.

97 Палацький Франтішек (1798 — 1876) — чеський історик і політичний діяч. Головував на Слов’янському з’їзді у Празі.














Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.