[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т. 1. — С. 26-40.]

Попередня     Головна     Наступна





Адальберт († 981), маґдебурзький архиєп. (968 — 81); 961 виїхав з доручення цісаря Оттона I до Києва для проповіді християнства, 962 повернувся.


Адам Бременський, Адам із Бремену († після 1081), нім. хронікар, автор хроніки „Gesta Hamburgiensis ecclesiae pontificum“, доведеної до 1075 p., багатої на інформації про Київ та півн. країни.

[Адам Бременський (? — 1081). — Виправлення. Т. 11.]


Адамович Семен, ніженський протопоп, політ. аґент гетьманів Многогрішного і Самойловича, 1677 засланий на Сибір.


Адасовська Марія, див. Заньковецька Марія.


Адвентисти, протестантська секта, заснована В. Мюллером на поч. 19 в., найбільше поширена в Німеччині й Англії. Разом з ін. протестантськими сектами А. дісталися й на Центр. Укр. Землі переважно через нім. колонії.


Адвербіялізація, перетворення інших частин мови або цілих зворотів на прислівники. А. — живий процес сучасн. української мови, в наслідок цього часто не можна провести чіткої межі між прислівником і ін. частинами мови, що створює неминучі труднощі в правописі, напр., зробити спочатку — з початку зими.


Адвокатура, професія правних оборонців, заступників перед судом (лат. термін адвокат означає особу, «покликану» для оборони на суді); ін. значення слова А. — орг-ція адвокатів. Повірені в судових справах відомі здавна на землях, де мав силу Лит. Статут. Укр. Кодекс 1743 р. дає таке означення: «Адвокат, пленіпотент, прокуратор, повірений називається той, хто в чужій справі з чийогось доручення замісто доручителя на суді обстоює, відповідає і розправляється». Кодекс 1743 р. поділяє правних заступників на випадкових, які ведуть одну якусь довірену їм справу, і правних заступників-адвокатів, що при певних судах професійно ведуть чужі справи. Кодекс називає їх «присяжними повіреними». Ця назва перейшла потім до рос. кодексу 1864 р. Правним заступником міг бути кожний право- і дієздатний громадянин, крім осіб зганьблених, підозрілих, відлучених від церкви, невільників, жінок, жидів та ін. невірних, що могли вести лише справи своїх одновірців; судді й судові урядовці не мали права вести справи в судах, де служили; духовні особи могли заступати з доручення своїх начальників справи церков та манастирів. Адвокати професійні мусіли складати присягу й у деяких випадках вести справи за призначенням суду безплатно, якщо йшлося про вдів, сиріт, божевільних, незаможних людей тощо. Інститут присяжних повірених встановлювала і судова реформа гетьмана К. Розумовського 1763 р.

Вплив рос. законодавства в другій пол. 18 й на початку 19 в. неґативно позначився на практиці повірених; рос. урядові установи раз-у-раз безуспішно намагаються виступати проти несумлінности повірених — «ябедників». В першій пол. 19 в. у доборі приватних повірених існують обмеження, подібні до передбачуваних Укр. Кодексом 1743, але нема вимоги фахової освіти й проф. корпорації адвокатів. Після судової реформи в Росії 1864 р. на Україні виникла А. як інститут присяжних повірених, із високою правничою освітою і обов’язковою попередньою практикою в судах (або як помічників присяжних повірених), з вимогами щодо моральної фізіономії повірених і з професійним конституюванням на принципах самоуправління (адвокати кожної судової округи щорічно вибирали на заг. зборах раду із дисциплінарною владою як виконавчий орган корпорації для оборони прав адвокатського стану й збереження гідности адвоката). Цим А. на Центр. і Сх. Україні була наближена до стану її в зах.-евр. державах, зокрема й до стану А. на Зах.-Укр. Землях, де діяли судові установи Австро-Угорщини. У важливих карних справах закон вимагав обов’язкової участи адвоката як оборонця обвинуваченого; так само в цивільних справах перед вищими судами і у всіх справах перед найвищим судом; в справах приватно-правних (цивільних) участь адвоката на суді за рос. судовим кодексом не була обов’язкова й залежала від волі сторони. Наявність незалежної А. на Зах. Укр. Землях сприяла формуванню в-кін. 19 і в 20 в. багатьох діячів з-поміж адвокатів, які визначилися в парляментському житті й в орг-ції гром. установ і за австр. і за поль. влади. Рос. адміністрація ставила перепони зростанню впливів А., що завжди була в опозиції до суду: закон 1874 нормував стан «тимчасово» залишених приватних повірених, що не мали проф. орг-ції й лишалися під наглядом судів, де працювали; тоді ж було загальмоване дальше створення рад присяжних повірених, і в частині судових округ адвокати, позбавлені самоуправи, лишалися теж під наглядом округових судів. За «роз’ясненням» рос. Сенату 1881 була визнана за «несумісну» із званням присяжних повірених діяльність членів земських управ і нотаріюсів, — отже адвокатів влада усувала від можливости широкої громадської роботи. Тому на Центр. і Сх. Україні адвокати відіграли далеко меншу гром. і політ. ролю, ніж на Зах. Укр. Землях, за винятком небагатьох, як І. Шраг, сеньйор укр. адвокатів, М. Міхновський, М. Порш, Ф. Матушевський, М. Синицький, А. Яковлів, М. Ткаченко, Войткевич-Павлович та деякі ін. Після больш. окупації А. була спершу скасована, але перехід до непу, з ускладненням госп. життя, примусив сов. владу реставрувати А. 1922 р. як колеґію оборонців при губ. судах із щорічними виборами президії, що здійснювала дисциплінарний нагляд над чл. колеґії. В 1939 р. колеґії оборонців перетворено на колеґії адвокатів. Вони організуються в областях і діють під керівництвом відділу А. Мін-ва Юстиції; мають президії, які обираються загальними зборами.

Завданням сов. А. є юридична консультація, представництво інтересів сторін у цивільних справах і оборона в справах кримінальних. А. в СССР цілком пов’язана з системою сов. юстиції, яка не має незалежного суду, — отже не може бути мови про незалежність А.; це довели нечисленні прилюдні політ. процеси на підсовєтській Україні. В переважній же більшості випадків сов. А. взагалі усунена від розгляду політ. справ, бо судова процедура замінена адміністративними заходами і «вироки» схвалюються урядовцями МҐБ (раніше ҐПУ, НКВД).

А. Яковлів, М. Стахів


Аделяїда (Adelaide), м. в Австралії, столиця стейту Півд. Австралія; 484 000 меш. (1954), в тому ч. бл. 3 000 українців, які живуть перев. на передмістях.


Адельгейм Євген (* 1907), укр. сов. критик і літературознавець; автор численних ст. в ж. «Життя й Революція», «Критика» та ін., кн. «Два драматурги» (1938), передмов до вид. укр. і зах. письм.; гостро критикований в період боротьби проти т. зв. «безрідного космополітизму».

[Адельгейм Євген (1907, Київ — 1982). — Виправлення. Т. 11.]


«Адельфотес», граматика грец. мови, видана 1591 у Львові, складена студентами ставропігіяльної школи під керівництвом Арсенія Грека. Скомпільована за граматиками Ласкаріса, почасти Крузія, Кленарда, Мелянхтона, але важлива тим, що дає поруч грецького матеріялу слов’янські паралелі і спричинилася до розвитку граматичної термінології на Україні.


Аджамка (V — 13), с. на півд. сх. Правобережної височини; р. ц. Кіровоградської обл.


Аджигол (IX — 16), гіркосолоне оз. в Криму б. Теодосії, площа — 7 км². Грязь оз. має лікувальне значення і застосовується в санаторіях Теодосії.


Адиґейська Автономна Область, автономна обл. у межах Краснодарського краю, що охоплює частину Кубанського низу на лівім березі pp. Кубані й Лаби і Кавказького передгір’я; 4 400 км², 241000 населення (1939 p.); заселена адиґейцями (1/4), росіянами й українцями.


Адиґейці, або черкеси (себе звуть адиґе), один із мохаммеданських народів Півн.-Зах. Кавказу, бл. 90 000 осіб, мова якого належить до півн.-зах. галузі (абхазо-адиґейської) іберійсько-кавказьких мов; під кін. 18 в. А. заселювали півд. Кубанщину й Чорноморське узбережжя, але під тиском рос. адміністрації та рос. і укр. колонізації багато їх виеміґрувало в Туреччину (перев. 1860 p.); тепер А. розселені в 2 автономних обл.: Адиґейській і Черкеській (див.), утворюють етнограф, о-и на Кубанщині (особливо на півд. від м. Краснодар) і Ставропільщині серед українців та росіян.


Адлер (Х — 20), с. м. т. і чорноморська пристань на кавказькому побережжі, на межах укр. етногр. території; р. ц. Краснодарського краю. Курорт; в околиці садівництво, тютюнництво, плянтації чаю.


Адлерфельд (Adlerfeld) Ґустав (1671 — 1709), шведський історик, брав участь у поході Карла XII й загинув під Полтавою; автор «Воєнної історії Карла XII», доповненої й виданої небожем А. Карлом-Максиміліяном.


Адміністративне право на Україні. Під А. п. звичайно розуміють ділянку держ.-правного порядку, що охоплює стосунки, пов’язані з порядком і формами діяльности органів внутр. урядування. В свою чергу, під останнім розуміється керівна діяльність держ. органів, за винятком законодавства, судівництва, зовн.-політ. ділянки і сфери виключної компетенції верховної держ. влади. Щодо орг-ції системи урядування на укр. землях у різні іст. періоди — див. ЕУ I, розділи «Держ. право» (стор. 636 — 47); «Держ. устрій Укр. Держави в 1917 — 20 pp.» (стор. 647 — 53); «Україна в складі Російської Імперії 19 — 20 ст.» (підрозділ «Держ. устрій і місцева адміністрація», стор. 479 — 82); «Устрій укр. земель у складі Австро-Угорщини» (стор. 494 — 98); «Устрій сов. України в складі СССР» (підрозділ «Центр. і місцеві органи влади УССР», стор. 673 — 75).

Джерелами А. п. є загальні й спеціяльні законодавчі й ін. нормативні акти. В царській Росії адміністративне законодавство було частково кодифіковане в «Уставе предупреждения и пресечения. преступлений». В УССР джерелами А. п. вважаються: 1) конституції СССР і УССР; 2) закони СССР і УССР; 3) укази Президії Верховного Совєта СССР і Президії Верховного Совєта УССР; 4) статути в окремих галузях урядової діяльности; 5) постанови совєтів міністрів СССР і УССР; 6) накази й інструкції міністрів в СССР і УССР; 7) рішення й розпорядження місцевих совєтів і їхніх виконавчих комітетів. УССР — єдина з усіх сов республік, де адміністративне законодавство частково (в ділянці публічного спокою й порядку) кодифіковане у вигляді «Адміністративного кодексу УСРР», виданого 12. 10. 1927.

В ряді держав передбачено особливий судовий порядок розв’язання суперечок, безпосередньо пов’язаних із діяльністю в ділянці урядування (т. зв. адміністративна юстиція). В Рос. Імперії окремого адміністративного судівництва не було, лише скарги на діяльність міністерств подавались до 1 департаменту Сенату. Він же розглядав суперечки між судовими органами і між ними та органами, місц. самоврядування.

В Австрії існував з 1875 р. адміністративний суд („Verwaltungsgerichtshof“), куди подавалися скарги на діяльність адміністративних органів.

В УНР утворений законом Центр. Ради з 17. 12. 1917 Генеральний Суд мав у своєму складі Адміністративний Відділ, який при реорганізації в Гетьманській Державі Ген. Суду на Державний Сенат 8. 7. 1918 був перейменований на Ген. Адміністративний Суд. Директорія УНР повернула стан, створений законом з 17. 12, 1917. В УССР окремої адміністративної юстиції не існує. Певні елементи її можна вбачати в деяких функціях нагляду з боку прокуратури над органами урядування, а також в оскаржуванні деяких дій цих органів перед судами, як, наприклад, неправильності в списках виборців, відмовлення зареєструвати когось як господаря будівлі тощо.

Література: Грибовский В. Государственное устройство и управление Российской Империи. О. 1913; Jellinek W. Verwaltungsrech; 1931; Яковлів А. Основи конституції УНР. Париж 1935; Чубатий М. Огляд історії укр. права. Мюнхен 1946 — 47 (циклостиль); Окіншевич Л. Лекції з історії укр. права. Мюнхен 1947 (циклостиль); Юрченко О. Чинне право в Україні. Мюнхен 1948 (циклостиль); Студеникин С., Власов В., Евтихиев И. Советское административное право. М. 1950.

О. Юрченко


«Адміністративний кодекс УСРР» 1927 p., основне джерело чинного адміністративного права на сов. Україні; один із небагатьох самобутніх проявів держ.-адміністративної діяльности уряду сов. України, — аналогічного кодексу нема ні в РСФСР, ні в ін. республіках СССР. АК був складений правничою комісісю (1926), затверджений Всеукр. Центр. Виконавчим Комітетом 12. 10. 1927 р. і набрав сили з 1. 2. 1928 р. Складається з 528 артикулів, об’єднаних в 15 «поділах»: заходи адміністративного впливу; громадянство, його набуття і втрата; правила про культи; прилюдні видовища, розваги й гри; користування держ. прапором і печатками та ін. Через те, що централізаційні тенденції в СССР проявилися найбільше в ділянці адміністративного права (дедалі більше утворення «загальносоюзних» органів держ. адміністрації), лише частина постанов АК зберегла свою силу. Останнє офіц. вид. АК опубліковано 1935 р.

Література: Адміністративний кодекс УСРР. Текст та поартикульний коментар. За ред. С. Канарського та Ю. Мазуренка. З передмовою В. Валіцького. Юридичне в-во НКЮ УСРР. 1928. Фалькевич І. та Житловський І. Адміністративний кодекс УСРР в запитаннях та відповідях, порадник для вузів та радустанов. ДВУ. Х. 1929; Verwaltungsgesetzbuch der Ukraine von 1927 (вступна ст. В. Дурдиневського і переклад повного тексту на нім. мову); Zeitschrift für Ostrecht. Osteuropa-Institut in Breslau, Heft 10 — 11. Берлін 1928; Студеникин С., Влаcов В., Евтихиев И. Советское административное право. М. 1950.

Б. Цюцюра


Адміністративно-територіяльний поділ українських земель. Початки такого поділу можна вбачати в землях-князівствах Київ. держави: Київська, Чернігівська, Переяславська, Турово-Пинська, Волинська, Галицька, які ділилися на волості, що здебільшого були малими князівствами. Виразно про А.-т. п. укр.  земель можна говорити за Поль.-Лит. держави: держава ділилася на воєводства, що, в свою чергу, ділилися на повіти, або на землі; таких воєводств на укр. землях було 9: Руське (Львівська, Галицька, Перемиська, Сяніцька і Холмська землі), Підляське (Мельницька, Нільська й Дорогичинська землі), Белзьке (Бузький, Городельський і Грабовецький пов.), Волинське (Володимирський, Луцький і Кременецький пов.), Подільське (Кам’янецький, Червоногородський і Лятичівський пов.), Брацлавське (Брацлавський і Вінницький пов.), Київське (Київський, Овруцький і Житомирський), Чернігівське (зформоване в 1630 р.) — всі в складі Польщі, а також Берестейське воєводство (Берестейський і Пинський пов.) — в складі Литви (див. ще ЕУ I, стор. 448 — карта).

У державі Богдана Хмельницького адміністративно-територіяльними одиницями були полки, що ділилися на сотні; на Правобережжі були полки: Чигиринський, Черкаський, Корсунський, Канівський, Білоцерківський, Уманський, Брацлавський, Кальницький і Київський; на Лівобережжі — полки: Переяславський, Кропивенський, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніженський і Чернігівський. Після того, як Правобережжя відійшло до Польщі, Лівобережна Гетьманщина ділилася на 10 полків: Стародубський, Чернігівський, Київський, Ніженський, Прилуцький, Переяславський, Лубенський, Гадяцький, Миргородський і Полтавський. Запоріжжя ділилося на 8 паланок. Слобідська Україна в кордонах Моск. держави ділилася на 5 полків: Охтирський, Харківський, Ізюмський, Сумський і Острогозький; осідком моск. воєводи був Білгород (див. ще ЕУ I, стор. 448 — карта).

Після знищення гетьманату Росія скасувала поділ на полки, завівши поділ на губернії (на перехідний час — на намісництва); в 1764 був скасований поділ на полки на Слобожанщині й організовано Слобідсько-Укр. губ., на Півд. Україні — Новоросійську і з 1774 — Озівську (до 1782); у 1782 укр. землі під Росією ділилися на 5 намісництв: Київ., Чернігівське, Новгород-Сіверське, Харківське й Катеринославське. Після зайняття Правобережжя (1793 і 1795) заведено губ. Київ., Подільську й Волинську, що з них утворено Київ. ген.-губернаторство; 1796 р. із земель Гетьманщини рос. влада організувала Малоросійську губ., поділену в 1802 на Чернігівську й Полтавську, які до 1835 становили Малоросійське ген.-губернаторство; тоді ж велику Новоросійську губ. поділено на 3: Миколаївську (незабаром перейменовану на Херсонську), Катеринославську і Таврійську (із Кримом). Після прилучення Басарабії (1812 р.) постало на деякий час Новоросійсько-Басарабське ген.-губернаторство — із губ. Херсонської, Катеринославської й Таврійської та Басарабської обл.; 1835 Слобідсько-Укр. губ. перейменовано на Харківську.

Таким чином на поч. 19 в. корінні укр. землі ділилися на 9 губерній: Волинську, Подільську, Київ., Чернігівську, Полтавську, Харківську, Херсонську, Катеринославську і Таврійську. Крім того, частина укр. земель входила і до ін. губ.: на зах. — до Люблинської й Сідлецької, з яких 1913 організовано Холмську губ.; на півд.-зах. — до Басарабської, на півн. — до Гродненської й Менської, на півн.-сх. й на сх. — до Курської, Воронізької й Обл. Війська Донського; на Передкавказзі суцільна й мішана укр. територія складала майже цілі Чорноморську й Ставропільську губ. і Кубанську й Терську області. З 1861 р. найменшими адміністративно-територіяльними одиницями на Україні стали волості (на Холмщині й Підляшші з 1815 — ґміни). Укр. землі під Австрією входили до складу «коронних країв» — Галичини й Буковини — і ділилися на округи («циркули»), згодом на пов., які складалися з громад (див. також ЕУ I, стор. 24 — карта). Укр. землі під Угорщиною входили до складу т. зв. комітатів (жуп): Мармароського, Береговського, Уґочського, Ужгородського, Земплинського, Сарижського і Спижського, що ділилися на повіти, а повіти — на громади.

В Укр. Державі залишався давній А.-т. п. на губ. й повіти; закон Укр. Центр. Ради з 2. 3. 1918 p., щоправда, встановив новий адміністративний поділ на землі в ч. 30, але він не був зреалізований; в ЗОУНР залишався кол. поділ на повіти.

Большевики залишили в перші pp. окупації України старий А.-т. п., однак на півд. сх. створили нову Донецьку губ. (з центром у Бахмуті), півн. частину Таврійської губ. прилучили до Катеринославської й Одеської (кол. Херсонської губ.), а з півд. створили Кримську АССР (про величину і границі УССР див. ЕУ I, стор. 25). В 1924 — 25 pp. проведений був новий А.-т. п. на округи (53), р-ни й сільради і відокремлено в кордонах УССР Молдавську АССР. Незабаром число округ зменшилося до 41, при чому Таганрозьку і Шахтинську округи відірвано від УССР і прилучено до Російської СФСР. На 1. 1. 1929 УССР мала такі округи: на Поліссі — Волинська, Глухівська, Конотіпська, Коростенська, Чернігівська; на Правобережжі — Бердичівська, Білоцерківська, Вінницька, Уманська, Кам’янецька, Київська, Могилівська, Проскурівська, Тульчинська, Шевченківська, Шепетівська; на Лівобережжі — Кременчуцька, Куп’янська, Лубенська, Ніженська, Ізюмська, Полтавська, Прилуцька, Роменська, Сумська, Харківська; в Степу — Зінов’ївська, Маріюпільська, Мелітопільська, Миколаївська, Одеська, Первомайська, Старобільська, Херсонська і Молдавська АССР; у Дніпровському пром. районі — Дніпропетровська, Запорізька, Криворізька; в Донецькому басейні — Артемівська, Луганська, Сталінська; в той час УССР мала 579 р-нів. Такий самий поділ на округи існував на Півн. Кавказі (до укр. етногр. земель належали повністю округи: Армавірська, Кубанська, Майкопська, Сальська, Ставропільська, Сунженська, Таганрізька, Терська, Чорноморська, частково — Донецька, Донська, Шахтинськодонецька, Адиґейсько-Черкеська А. О., Кабардино-Балкарська А. О.), у Кримській АССР було 10 малих округ; у Білоруській ССР українцями були заселені частини Мозирської і Річицької округ; поділ на округи на Курщині й Вороніжчині почався лише в 1928 р.

В 1931 — 32 pp. в СССР проведено новий, донині чинний поділ на області, р-ни й сільради. УССР була поділена спершу на 7 областей (Вінницька, Дніпропетровська; Київська, Одеська, Харківська, Донецька й Молдавська АССР) і на 358 р-нів; згодом число областей зросло до 13 в 1938 р. (див. ЕУ I, стор. 26 — карта) і до 16 з 526 р-нами і 59 міськ. р-нами в 1939 p.; воно згодом ще збільшилося в наслідок приєднання Зах. України, при чому від УССР відійшла Молдавська АССР, перетворена 1940 р. на Молдавську ССР. Останні зміни А.-т. п. укр. земель в СССР сталися в 1953 p., коли Ізмаїльська обл. була приєднана до Одеської, створена нова — Черкаська, приєднана до УССР Кримська область, а поза межами. УССР на укр. етногр. пограниччях із Курської й Воронізької обл. виділено нову — Білгородську, з Ростовської — Каменсько-Шахтинську, а на території Білоруської ССР області півд. Білоруси об’єднано в Берестейську й Гомельську області. Таким чином до складу УССР тепер входить 26 областей: Вінницька, Волинська, Ворошиловградська, Дніпропетровська, Дрогобицька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Київська, Кіровоградська, Кримська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Ровенська, Сумська, Сталінська, Станіславська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька, Чернігівська, Черкаська, 782 сіль. р-нів і 275 міст (в тому числі 1 респ. підпорядкування і 80 — обласного). Поза межами УССР на укр. етногр. території лежать, частини областей: в Білоруській ССР — Берестейської й Гомельської, в Російській СФСР — Воронізької, Курської, Білгородської. Ростовської, Каменсько-Шахтинської, Грозненської і Краснодарського та Ставропільського країв.

Зах.-укр. землі, що входили між двома світовими війнами до складу Польщі, ділилися на воєводства, повіти і збірні громади (волості); землі, що були під Румунією — на повіти і громади; Закарпаття в кордонах Чехо-Словаччини обіймало т. зв. Підкарпатську Русь і сх. частину Словаччини й ділилося на повіти і громади (докладніше в ЕУ I, стор. 25-28 і карти на стор. 26-27).

В. Кубійович


Адріянова-Перетц Варвара (* 1888), історик давньої укр. і рос. літератури, фолкльору й театру, чл.-кор. АН УРСР та АН СССР; численні праці, зокрема «Евангелие Фомы в старинной украинской литературе», «Житие Алексея человека Божия» (1917), «До історії пародії на Україні в 18 в.» (1924), «Сцена та костюм в укр. театрі 17 — 18 вв.» (1925), «Очерки поэтического стиля древней Руси» (1947) та ін.

[Адріянова-Перетц Варвара (1888, Ніжен — 1972, Ленінград). — Виправлення. Т. 11.]


Адріятична раса, або ядранська, див. Раси.


Азалія понтійська, див. Бердулян.


Азара (Azara), м. в Арґентіні на р. Уруґвай у провінції Місіонес; бл. 1000 українців.


Азбест, мінерал, магнезіяльний гідросилікат з родини хризотил-серпентинів (H4 Mg3 Si2 O9), вогнетривкий, придатний для будів.-шиферної пром-сти; родовища: Тхач-Бабук, Беден (Лисий), Худес, розташовані в р-ні приток р. Кубані — Великої Лаби, Білої, Худесу; здобування не розвивається в наслідок конкуренції уральського азбесту.


Азбесто-цементна промисловість, на Україні слабо розвинена через брак азбесту (єдине родовище на Кубані б. Лабинської). Азбсшиферні зав-и, що виробляють вогнетривкий покрівельний матеріял (етерніт), є в Києві і Краматорському.


«Азбука-границя», назва букваря на Україні в 15 в., де абетка подавалася у формі вірша. Перші літери вірша складали абетку; перед віршем висувалася його перша літера «на границю» (звідси й назва).


«Азбучна війна» (також «азбучна завірюха»), рух гал. українців, викликаний 1859 р. спробою австр. уряду (мін. освіти Л. Тун) ввести під впливом гал. намісника графа А. Ґолуховського латинку для укр. абетки. Проєкт латинки для укр. письма, вироблений Іречком, мав бути затверджений комісією, складеною з визначних укр. діячів, двох нім. урядовців, намісника Ґолуховського й Іречка. Більшість укр. членів комісії висловилася проти латинки (Головацький, Лозинський, Малиновський), й у висліді прийнято зреформований правопис на основах кирилиці. Хоч і затверджений мін-вом освіти в Відні й приписаний для шкіл і духівництва розпорядженням львівського намісництва, він викликав опір укр. громадянства зах. земель, і 1861 австр. уряд скасував усі свої розпорядження, лишаючи справу правопису самим українцям. А. в., хоч і ведела на вузькому відтинкові, внесла деяке пожвавлення в культ. життя Галичини 50-их pp.

Література: Франко І. Азбучна війна в Галичині. ЗНТШ, CXIV — CXVI; «Азбучна війна» в Великій історії України Крип’якевича І. — Голубця М.; Сімович В. Йосиф Іречек і укр. мова (До азбучної завірюхи 1359 p.). Праці Укр. Вис. Пед. Інституту М. Драгоманова в Празі, II. Прага 1932.

Я. Р.


Азів, Азівське море, див. Озів, Озівське море.


Азільська доба, один із ступенів евр. епіпалеоліту (20 000 — 15 000 р. тому, назва від Mas d’Azil у Франції), що у Сх. Европі розвинулася як Azilo-Tardenoisien з оріньякської культури на Україні (Київ, Журавка, Шан-коба в Криму).


Азовсталь, див. Озівсталь.


Азовський Микола (1903 — 47), маляр, студіював у Київ. Художньому Ін-ті у М. Бойчука і Ф. Кричевського; працював у Харкові й у Донбасі; з 1939 р. — у Львові, пізніше на еміґрації, помер у Буенос-Айресі; портрети, пейзажі, театральні декорації; один із творців укр. ґоблену; виставки на Україні, в Парижі, Копенгаґені, Філядельфії й ін. Серед творів м. ін.: «Робітники Донбасу», «Шевченко, на засланні», «Кармелюк», «Жнива» (див. ЕУ I, стор. 830, таблиця XVIII).

[Азовський Микола (* Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Азойська ера, див. Геологія України.


Азотно-добривна промисловість, промисловість, що виробляе штучні азотні добрива і вибухові речовини для воєнних потреб; використовує як сировину коксовий газ, тому на Україні розвинена в Донбасі (а.-д. комбінат у Горлівці, азотний завод у Сталіному) і на Придніпров’ї (а.-д. завод у Дніпродзержинському), де розташована коксохем. пром-сть; А.-д. п. на Україні виробляє два види добрив: амоніякову салітру і сульфат амонію, а також працює і для воєнних цілей.


Азрікан, співак, драматичний тенор, виступав в укр. оперових театрах у 1930-их pp.


Аїр, лепеха, татарське зілля, шувар (Acorus calamus), трав’яниста, багаторічна рослина з родини ароїдних, росте по берегах річок і озер. Вивар з корняка А. вживається проти шлункових хвороб, олія — в парфумерії і при виготовленні лікерів.


Айва звичайна (Cydonia vulgaris Pers.), кущ або деревце з родини трояндуватих, має рожеві квітки; плід помаранчово-жовтий, споживається переважно на конфітуру; на Україні (крім півн.) А. плекають по садах.


Айвазовський Іван, див. Гайвазовський Іван.


Айдар, ліва притока сер. Дінця, довж. — 220 км, несудноплавна.


Айзеншток Ярема (* 1900), сов. літературознавець; праці з історії укр. літератури 19 в.: редаґування й коментування текстів та статті про Котляревського й «котляревщину», Квітку-Основ’яненка, Гулака-Артемовського, Шевченка, Манжуру, Щоголева, Коцюбинського та ін.

[Айзеншток Ярема (1900, Єлисаветград — 1980, Ленінград). — Виправлення. Т. 11.]


Айлант, Боже дерево, китайський ясен (Ailanthus glanolulosa Desf.), дерево, плекають на півд. Україні як декоративне і використовують для закріплення ярів.


Айналов Дмитро (1862 — 1939), дослідник мистецтва княжої доби (Херсонес у Криму, Десятинна церква й Св. Софія в Києві, Св. Спас у Чернігові); «Киево-Софийский собор» (1889), «История древне-русского искусства» (1914).


Айнштайн (Einstein) Альберт (1879 — 1955), світової слави фізик, д. чл. НТШ.


Ай-Петрі (IX — 15), один із верхів Кримських гір, висотою 1 233 м, в околицях м. Алупки; круто спадає в море.


Айстра, назва двох родів декоративних рослин — Aster і Gallistephus chinensis — з родини кошичкоцвітних, з багатьма відмінами, залюбки плекаються на Україні заради різнобарвних квітів.


Ай-Тодор (IX — 15), ріг на півд. березі Криму, 8,5 км. на півд. зах. від Ялти; вапнякова віднога гори Могабі; висота — 88 м. Спадає до моря крутим обривом.


Айхгорн (Eichhom) Герман (1848 — 1918), нім. фельдмаршал, 1918 головнокомандувач нім. військ на Україні. 6. 4. 1918 без порозуміння з Укр. Центр. Радою видав наказ до населення України щодо засіву полів, чим викликаний був конфлікт із укр. урядом; 25. 4. — наказ про нім. польові суди; великою мірою відповідальний за політику репресій на Україні і за перетворення союзних нім. військ на окупантів. Вбитий у Києві рос. есером Донским у липні 1918.


Айя (IX — 14), ріг на півд. березі Криму, 13 км на півд. сх. від Балаклави. Прямовисна скеля над морем, висота — 587 м.


Академическій Кружок, студентське т-во москвофільського напряму у Львові в другій пол. 19 в. (з 1870 p.); орган «Друг».


Академізм, мист. напрям під впливом наслідування античних клясичних форм, віддалений від реального життя; плекався в мист. академіях, зокрема в Петербурзі, Кракові, Відні, Парижі, де студіювали укр. мистці. у Петербурзькій Академії в 19 в. проти А. виступали поступові мистці, перев. українці: Т. Шевченко, Крамський, Литовченко, Ярошенко, Репін та ін.


Академічна Бесіда, перше укр. статутове студентське т-во у Львові (1870 — 71), народовецького напряму; влилося в «Дружеский Лихвар».


Академічна гімназія у Львові, найстаріша укр. гімназія в Галичині і на укр. землях взагалі; заснована 1784 разом з ун-том як його складова частина, А. г. була фактично продовженням т. зв. акад. гімназії Єзуїтів (з 1591), з 1774 — цісарсько-королівської, 1776 — 84 — терезіянської королівської держ. гімназії. Викладова мова до 1849 р. латинська з допомогою нім., потім нім., з 1867 — укр. в 4 нижчих, з 1874 — в усіх клясах; спочатку 5, згодом 6 кляс; з 1849 р. 8-клясна клясична гімназія, пізніше з паралельними відділами гуманістичного типу. Після реформи 1932 р. реорганізована на 4-річну заг.-осв. гімназію і 2-річний ліцей (хоч поль. уряд скасував назву А. г., але в поточній мові вона збереглася). А. г. мала репутацію найкращої укр. сер. школи. Директорами були видатні педагоги: о. В. Ільницький, Е. Харкевич, І. Кокорудз, М. Сабат та ін. Між учителями — автори підручників, науковці, письм., гром. діячі. Ч. учнів — на поч. 20 в. — понад 1 000, в 1921 — 31 бл. 500 — 800, приватистів — бл. 100. З А. г. вийшли сотні духовних і світських діячів на різних ділянках нац. життя. За сов. влади А. г. перетворено в десятирічку.

Література: Лукіянович Д. Екскурз. Наша Школа. 1913; Андрохович А. Із минулого академічної гімназії у Львові. Укр. Школа, VII — IX. 1926; Держ. гімназія з укр. мовою навчання у Львові. Звідомлення за шкільні pp. 1921 — 31 і 1931 — 32. Л. 1932.

М. Т. — П. П.


Академічна Громада, студентське т-во у Львові (1896 — 1921), що виникло з об’єднання Академічного Братства і «Ватри»; мала добре розбудовані гуртки й наук. секції. Орган — «Молода Україна». Завмирає на деякий час по сецесії 1902 р. З 1908 р. — широка осв. робота серед селян і міщан (доповіді, курси, допомога читальням, вид. «Дешевої Бібліотеки»). Закрита поль. владою в зв’язку з переслідуванням таємного ун-ту.


Академічне Братство, студентське самодопомогове і самоосв. т-во у Львові (1832 — 96) із соц. забарвленням; організовувало вакаційні прогулянки з доповідями, фахові гуртки. Разом із «Ватрою» перетворилося на Академічну Громаду (1896).


Академічні театри, назва, присвоєна спеціяльною постановою сов. уряду кільком найвизначнішим театрам, що займають привілейоване становище; на Україні до А. т. належать Київ., Одеський та Харківський театри опери і балету, а також драматичні театри ім. Франка в Києві та ім. Шевченка (кол. Березіль) у Харкові.

Київський Держ. Акад. Драматичний Театр ім. І. Франка.


Академія Архітектури УРСР, заснована в Києві 1945 р. на чолі з акад. В. Заболотним для дослідів архітектури (А. А. щільно пов’язана з Академією Архітектури СССР і керується з Москви через Управління в справах архітектури в УССР); до її складу входять ін-ти: теорії й історії архітектури, містобудівництва, архітектури споруд, будівельної техніки, художньої промисловости, монументального живопису та скульптури, ряд лябораторій і творчих майстерень та ін. А. А. підпорядковані наук. бібліотека, музей архітектури, Софійський заповідник, панорама «Стародавній Львів», експериментально-будів. полігон та ін.; вид.: «Праці», «Вісник А. А.» (з 1946), «Архітектура і будівництво» (з 1953).

В. С.

Академія Архітектури УРСР (кол. митрополичий будинок).


[Академія Будівництва і Архітектури УРСРДоповнення. Т. 11.]


Академія Наук УРСР, див. Українська Академія Наук.


Акафіст, одне з христ. сх. всенародних богослужень візантійського походження, присвячене звеличенню Христа, Богородиці чи святих. А. не зв’язаний із жадним часом дня чи року, читається священиком стоячи (звідси його назва — «несідальний»). На Україні постали А. Покрову Матері Божої та деяким святим. Найпоширеніші на Україні А. Пресвятій Богородиці, на різні свята та св. Миколі. А-и мають багато вид. у Правос. і Кат. Церкві.


Акація біла, гороховик (Robinia pseudoacacia L.), листяне дерево з родини стручкових, до 25 м висоти. Невибаглива на ґрунт, відзначається швидким ростом, посухостійка, тому широко вживається для заліснення степів, закріплення пісків, деколи всуміш із сосновими лісами; застосовують декоративні насадження А. Деревину А., тверду й витривалу, вживають при водних спорудах (відпорна на гниття), у стельмастві тощо.


Акація жовта, чипуга (Caragana arborescens L.), колючий кущ із родини стручкових 2 — 3 м висоти, походить з Азії. Через невибагливість на ґрунт і підсоння та велику відпорність на Україні використовується для заліснення степів, часто як живопліт.


Акерович Петро (13 в.), укр. архиєп. 1245 брав участь у Ліонському Вселенському Соборі, висланий туди кн. Михайлом чернігівським або Данилом галицьким, щоб оповісти про тат. небезпеку.


Акіменко (Akimenko) Теодор, див. Якименко Федір.


Акінфієв Іван (1851 — 1919), дослідник фльори Катеринославщини й Кавказу.


Аккерман, давня назва Білгорода Дністрового.


Ак-Мечеть, кол. назва с. Чорноморське в Криму.


Акмолінська область, у півн. частині Казахської ССР (див.), 152 700 км²; у півн. частині обл. уздовж р. Ішим і зал. лінії — смуги укр. поселень; українці становили 1926 р. до 30% всього населення (понад 30% росіян, менше 30% казахів).


Акробатика, давній вид спорту, відомий на Україні ще з княжих часів, коли в ньому вправлялися скоморохи. В УССР А. включена в комплекс ГПО (див.) та практикується як самостійний рід фізкультурного розвитку у всій спорт.-масовій роботі.


Акростих, вірш, що в ньому початкові літери рядків утворюють якесь слово; А. належав до найпоширеніших форм в укр. поезії доби барокко; в А. залишили свої імена численні автори віршів 18 ст. (в «Богогласнику», в рукописних збірках та ін.).


Аксай (VI — 25), с. Кругликівського р-ну Сталінградської обл., укр. етногр. острів (1926 р. бл. 13 000 українців).


„Akta grodzkie і ziemskie“, збірка іст. документів і матеріялів львівського крайового архіву Бернардинів; з 1868 до 1935 видано у Львові 25 тт.; збірка має велике значення як джерело для вивчення внутр. історії зах. укр. земель, починаючи з 14 — 15 вв.


Актасиське озеро (IX — 16), солоне самоосадне оз. в Криму, на зах. від Керчі; площа — 40 км².


Акти громадянського стану, є визначенням записів фактів народження, смерти, шлюбу, розлуки, усиновлення, зміни прізвищ та імен, які провадять відповідні установи (церковні, держ. або муніципальні). На укр. землях в Росії й Австрії (згодом Польщі) реєстрацію фактів народження (власне, охрищення або ін. рел. обряду, зв’язаного з народженням), смерти й шлюбів провадили церк. органи (парафії) або рел. громади (жид.). За законами Рос. Імперії це правило не стосувалося до сектантів (а до 1905 р. і старообрядців), щодо яких згадані записи провадила поліція. В Укр. Нар. Республіці й Гетьманській Державі діяли закони про А. г. с. попередніх режимів (рос. й австр.). В УССР 1919 р. був запроваджений «Кодекс законів про шлюб, родину й опіку», що відтворював відповідний кодекс 1918 р. в РСФСР. Реєстрацію А. г. с. провадять по містах районові й міські відділи записів А. г. с. (див. ЗАГС), в сіль. місцевостях — сіль. і селищні совєти. Керівництво й нагляд за працею місц. відділів А. г. с. належить відділові А. г. с. Мін-ва Внутр. Справ УССР, підпорядкованому відділові А. г. с. Мін-ва Внутр. Справ СССР.

О. Ю.


«Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою Комиссиею», І — V (Петербурґ, 1846 — 53), збірники документів з історії України, Білоруси й Литви за період 1340 — 1699 pp.


«Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою Комиссиею», І — XV (Київ, 1863 — 92), збірники документальних матеріялів, присвячених переважно історії України й Білоруси в 13 — 17 вв., за ред. М. Костомарова (тт. І — IX, XII — XIII) і Г. Карпова (тт. X, XI, XIV — XV).


Актюбінськ, м. в Казахській ССР на р. Ілек (притока Уралу), обл. центр; у м. й на околицях багато українців (1926 в А. на 20 900 меш. — 5 200 українців, або 25%).


Актюбінська область, півн.-зах. частина Казахської ССР, розташована в передгір’ях півд. Уралу й Арало-Каспійського низу, 298 000 км²; гостро континентальний сухий клімат; півн. частина, вища й вологіша, заселена перев. українцями, які займаються сіль. госп-вом, інші р-ни — пустельні степи, заселені казахами; 1926 р. в А. о. українці становили 25% населення, казахи — 60%, росіяни — 12% й ін. — 3%.


Акузатив, знахідний відмінок. Головні функції в укр. мові — показувати прямий об’єкт, міру і тривалий час. Окреме закінчення має тільки в імен жіночого роду на голосний, в середньому роді збігається з називним, у чоловічому — з родовим для назв істот, з називним для інших слів, у множині всіх родів збігається з родовим для назв осіб, з називним для інших слів, хоч назви тварин іноді мають теж форму родового відмінка.


Акула-катран (Squalus acanthias L.), до 1,5 м довж., хижа чорноморська риба з родини колючих акул, що живиться дрібною рибою, в тім ч. сардинками, бичками й оселедцями.


Акушерство, наука, що вивчає вагітність, пологи та методи доцільної допомоги під час пологів. Здавна допомогу при пологах подавали жінки-повитухи, що на практиці навчалися від ін. жінок найпростіших нар. засобів. Перші поодинокі акушерки на Україні з’явилися в кін. 18 — в першій пол. 19 в. Тоді ж працювали перші українці-гінекологи, що діставали освіту в Зах. Европі, а діяли перев. в Петербурзі й Москві: Нестір Максимович-Амбодик, що став основоположником А. в Рос. імперії, Данило Самойлович, Василь Ризенко, Олександер Данилевський. Інтенсивно стало розвиватися А. на Україні лиша в другій пол. 19 в., коли при ун-тах виникли катедри жіночих хвороб і гінекологічні клітки. У 80-их pp. по великих містах України постали наук. т-ва лікарів жіночих хвороб та акушерські школи. Особливо відомі стали як центри акушерської науки клініка при Київ. Ун-ті, де працювали проф. Олександер Матвєєв, Т. Рейн, О. Муратов, М. Толочинов, і харківська клініка проф. Івана Лазаревича, що заснував у Харкові повивальний ін-т. Піднесення А. тривало в 20 в., коли відомі укр. професори, зокрема проф. Г. Писемський у Києві, створили свої наук. школи, що дали наук. і практичних працівників для відповідних катедр і клінік мед. факультетів, а з поч. 1920-их pp. — мед. ін-тів. Зросла мережа пологових ліжок у лікарнях: великі міста України 1914 р. мали 984 пологових ліжка, 1931 р. ч. їх зросло до 5 291. Дальший розвиток мережі на Україні видно з таблиці:


Число пологових ліжок на Україні

Роки — у містах — на селах — у колгосп. полог. будинках

1937 — 11191 — 6 682 — 8895

1938 — 13139 — 6 472 — 9 980

1939 — 12 750 — 7 710 — 13 475

1940 — 14 000 — 9 500 — 15 500


За офіц. даними 1940 р. охоплення жінок пологовою допомогою по містах України наближалося до 100%, а по селах до 83,9%. Знеболювання пологів у цьому ж році провадилося в 24,2% випадків. За даними 1947 р. на 1 000 осіб укр. населення припадає 1,2 пологових ліжка. Однак задовільно устатковані на Україні лише пологові лікарні та відділи лікарень у великих містах. Далеко гірше устатковані пологові будинки на селах і зовсім примітивно в колгоспах; до того ж останні часто використовуються не за призначенням, не забезпечуються належно паливом тощо.

Г. Шульц


Акцент, наголос; знак наголосу над літерою; особливості вимови, типові для певної мови або говірки і зумовлені артикуляційною базою.


Акцентологія, наука про наголос. Для укр. мови започаткована дилетантськими працями Ганкевича, Верхратського, Гануша та ін., потім знайшла наукове опрацювання в розвідках Синявського, Огієнка (сучасний наголос — опис). Веселовської (наголос у старих текстах), Рудницького (функції наголосу), Булаховського (порівняльне вивчення — останнє також у працях Шахматова, Лера-Сплавінського, ван Вейка та ін.).


Акцентуація, система наголосів мови, має велике значення для поетичної метрики й ритміки.


Акциз, один з видів посереднього оподаткування предметів споживання. На Україні А-и збиралися за царату, УНР і гетьманської Української Держави; за большевиків під час воєнного комунізму А-и були скасовані, за непу відновлені, а 1930 знову скасовані й замінені податком з обігу. Найбільші надходження давали А-и з напоїв, цукру, тютюну і текстильних виробів (останній А. існував тільки за большевиків). Крім того, були ще А-и з чаю, нафтових продуктів, сірників, калош і свічок.


Акційне товариство, форма пром. чи торг. об’єднань, за якої капітал поділений на паї (акції) і власники паїв (акціонери) відповідають за справи А. т. розміром паю. На Україні А. т-ва при участі зах. капіталів відіграли велику ролю в другій пол. 19 в. й на початку 20 в. в розвитку кам’яновугільної пром-сти, металюрґії (Кокеріль - Дніпровське Метал. Т-во, Брянське Т-во, Донецьке Т-во в Дружківці, Центр. Донецьке Т-во в Алмазній, т-ва в Никополі, Маріюполі, Керчі, синдикати Продамет, Продвугілля та ін.); напр., 1913 акційного капіталу було 97 000 000 карб. в будівництві залізничого й міського транспорту та ін. галузях. За УССР А. т-ва були однією з форм управління сов. пром-сти й торгівлі при участі кількох госп. комісаріятів. У 30-их pp. А. т-ва перестали існувати.

Є. Ґ.


Алани, передове сарматське плем’я, ім’ям якого рим. історики 2 — 4 вв: звали всі сарматські племена в Надчорномор’ї. Під час гунської навали частина А. рушила з гунами на захід, частина була відкинута на північ, частина на південь. За нащадків останньої вважаються сучасні осетини на Кавказі (див. Яси).


Алегорія, приповідне, умовне зображення абстрактного поняття за допомогою конкретного предмета чи явища дійсности, лежить в основі байки; А. була особливо поширена в пластичному мистецтві й літературі доби барокко, зокрема в укр. проповідництві й драматургії 17 — 18 вв. (алегоричні п’єси — «моралітети»).


Александров Володимир (1825 — 93), військ. і міськ. лікар у Харкові, поет; драматург і перекладач («Тихомовні співи на святі мотиви», «Малоруські співанки», 1880) автор оперет «За Немань іду» (1872) та «Не ходи, Грицю, на вечорниці» (1873), відомих у переробці Старицького.

[Александров Володимир (1825, Бугаївка, Харківська губ. — 1894, Харків). — Виправлення. Т. 11.]


Александров Іван (1875 — 1936), рос. учений, енерґетик і гідротехнік; автор проєкту і один із будівників Дніпрогесу.


Александров Степан (1 пол. 19 в.), священик на Слобожанщині, автор бурлескної поеми «Вовкулака» (1842).

[Александров Степан (1790-і pp., Цареборисів, Харківщина — 1846, Гракове, Харківщина), „Вовкулака“ (надрукована 1848). — Виправлення. Т. 11.]


Александровськ (Новопетровський форт), кол. назва Форту Шевченка.


Александровськ-Грушевський, кол. назва м. Шахти.


Александровський Григорій (1873 — 1936?), педагог, літературознавець і гром. діяч; викладав у Києві, з 1906 р. проф. Вищих Пед. Жін. Курсів, пізніше — Муз.-Драматичної школи ім. Лисенка, Київ. Ін-ту Нар. Освіти; в добу визвольних змагань працював у Мін-ві Нар. Освіти; співр. «Ради», «Нової Ради», «Вільної Укр. Школи» та ін.; театральний критик, зокрема періоду творення перших укр. театрів 1917 — 19 pp.


Алексенко Михайло (1861 — 1919), альґолог і бріолог, приват-доц. Харківського Ун-ту, досліджував водорості й мохи на Україні; праці про водорості околиць Харкова (223 види), Полтавшини та ін.


Алексєєв Євген (1869 — 1930), проф. Київ. Лісотехн. Ін-ту, основоположник укр. лісівницької типології; А. належить лісоспорудження Віловезької Пущі (див.); праці: «Типи укр. лісу» (1925), «Про основні поняття лісівницької типології» (1927), підручник «Лесоводство» (1929) й ін.


Алексєєв Олексій (1881 — 1938), геолог і палеонтолог, проф. Одеського Ун-ту. Дослідник Півд. України й Донбасу.


Алексинський Григорій (* 1879), рос. соц.-демократ, чл. Держ. Думи з 1907; під час першої світової війни гостро виступав проти укр. нац. руху, гол. проти Союзу Визволення України; з 1918 на еміґрації; з 1953 ред. газ. «Освобождение», в якій обстоює принцип самостійности поневолених СССР народів, зокрема України; ініціятор створення Нац. Орг-ції Рос. Демократів (НОРД).

[Алексинський Григорій (1879, Хунзах, півн. Кавказ — 1967, Париж). — Виправлення. Т. 11.]


Алексіїв Андрій, фльорист, геоботанік, доц. Харк. С.-Г. Ін-ту; 1932 р. — геоботанічні досліди в Донбасі.


Алексіїв Микола (1894 — 1934), графік, студіював у Київ. Мист. Школі у Ф. Кричевського і в Академії Мистецтв у Петербурзі; у 1917 — 18 грошові знаки УНР і проєкти карт для гри, численні ілюстрації й обкладинки до київ, видань у 1920-их pp., екслібриси в 1922 — 26 (див. ЕУ I, мал. 643).


Алексіяну (Alexianu) Ґеорґе (1897 — 1946), проф. права, рум. політ. діяч; 1938 — 39 королівський резидент Сучавської обл., 1941 — 44 губернатор т. зв. «Трансністрії», за його урядування були зліквідовані всякі прояви української національної діяльности на окупованих румунами територіях.


Алембек Іван († 1636), львівський міщанин, провадив боротьбу проти міського патриціяту; залишив спогади й опис Львова.


Аленич Олександер (1890 — 1923), астроном, проф. Кам’янецького Ун-ту. і С.-Г. Ін-ту, дослідник метеорів, популяризатор.


Алепський Павло († 1669), архидиякон-сирієць, автор записок про подорож на Схід Европи в 1653 — 56 pp., зроблену ним разом із батьком — антіохійським патріярхом Макарієм; записки А. містять багатий матеріял про високо оцінювані ним звичаї, культуру населення й міста України, де він перебував у 1654 і 1656 pp.; арабські манускрипти записок А. були видані 1829 — 31 в англ. і 1896 — 1900 в рос. перекладах.

[Алепський Павло (бл. 1627 — 1669). — Виправлення. Т. 11.]


Алешко Василь (* 1889), письм., належав до спілки «Плуг»; зб. віршів «Поезії, кн. І» (1920), «Громодар» (1920), «Степи цвітуть» (1928); гуморески: «Божественні реп’яхи» (1925), «Терниця» (1925), «Кислиці» (1927); оповідання й нариси.

[Алешко Василь (1889, Суми — ?). Пропав під час сталінського терору. — Виправлення. Т. 11.]


Алешо Олександер († 1922), антрополог і етнограф, учень Ф. Вовка, в 1910-их pp. провадив досліди на Україні; чл. Укр. Наук. Т-ва, вчений секретар С.-Г. Наук. Комітету; один з організаторів Кабінету Антропології і Етнографії ВУАН.


Алиськевич Андрій (1870 — 1949), видатний організатор учительства й пед. діяч Галичини й Закарпаття, германіст, дир. укр. гімназій в Перемишлі (з 1910 p.), згодом в Берегові, Ужгороді, Великому Бичкові; засновник і почесний чл. Взаємної Помочі Укр. Вчительства, голова Пед. Ред. Комісії Руського Пед. Т-ва (1909), чл. Комітету для реформи шкільництва при Мін-ві Нар. Освіти в Кам’янці-Подільському 1919, ред. «Дзвінка» у Львові (1904 і 1908 — 08), автор підручників.

[Алиськевич Андрій (* Залуква, Станиславівський пов., Галичина — † Прага). — Виправлення. Т. 11.]


Алібей (VIII — 11), солоне оз. в півд. Басарабії над морем.


Аліменти, утримання, надаване за законом одними особами іншим, які перебувають із ними в родинних або подружніх стосунках. За рос. і австр. законодавством, чинним на укр. землях (а також за часів УНР, Гетьманської Держави й поль. влади) до заміни його совєтським, основними аліментарними зобов’язаннями були — зобов’язання батьків до неповнолітніх дітей, дорослих дітей до старих батьків, чоловіка до жінки тощо. За «Кодексом законів про шлюб, родину й опіку УРСР», існують або можуть існувати зобов’язання: а) батьків до неповнолітніх або непрацездатних дітей; б) дорослих дітей до непрацездатних батьків; в) членів подружжя взаємно (в разі непрацездатности одного з них); г) працездатних діда й бабки до неповнолітніх або непрацездатних внуків; ґ) працездатних внуків до непрацездатних діда й бабки. Зобов’язання батька нешлюбної дитини щодо неї самої, і її матері скасоване указом Президії Верховного Совєта з 8. 7. 1944. Замість того т. зв. самотнім матерям надано право на допомогу від держави.

О. Ю.


Алма-Ата (кол. Вєрний), м. б. підніжжя Ала-Тау, столиця Казахської ССР, у 1939 — 230 000 меш.; в м. багато українців (1926 — 11% всього населення); в 1931 — 32 були укр. радіоцентр, укр. школи й відділи в бібліотеках та книгарнях; в А.-А. перебувало на засланні чимало українських науковців, культурних і громадських діячів.


Алма-Атинська область, у півд.-сх. частині Казахської ССР (див.), заселена казахами; в півд. підгірській частині, вологішій, в долині р. Ілі — укр. сел. колонії; в А.-А. обл. українці становлять бл. 10% населення.


Алмазна (V — 19), с. м. т. Ворошиловградської обл. в Донбасі, Кадіївської міськради (трамвайне сполучення). Металюрґійний завод. Один із найважливіших районів видобутку кам’яного вугілля.


Алмазов Олекса (1886 — 1936), військ. діяч, ген.-хорунжий Армії УНР; 1917 зформував у Києві Гарматний дивізіон і включився в Окремий Запор. загін, а згодом у 1 Запор. дивізію; у кінці березня 1918 у Харкові переформував його в Кінно-Гірний Гарматний полк (кращий у складі Запор. корпусу, популярна назва «алмазовці»); учасник 1 Зимового походу; на еміґрації з 1921 у Чехо-Словаччині, Польщі, на Волині.


Алохронізм, слово, що не належить до нормальної системи мови даного часу через свою застарілість (архаїзми) або новість (новотвори), хоч і вживається.


Алтайський Край, у півд.-зах. Сибірі, в сточищі гор. Обі, належить до РСФСР; із Гор.-Алтайською автономною обл. — 261 000 км² і 2 520 000 населення (1939), гол. м. Барнаул; охоплює вкриті лісами Алтайські гори і прилягаючий до гір чорноземний сибірський лісостеп та степ — смугу інтенсивної укр. хліборобської колонізації з кін. 19 в.; українці в А. К. становили 1926 р. 20% всього населення (росіяни — 70%), а в околицях Славгороду навіть 50%.


Алтей, мальва (Althaea), рослина з родини мальвових; у нас A. rosea, рожа городня, декоративна рослина; A. officinalis, проскурняк аптечний. Вживається як лік проти грудних хвороб.


Алупка (IX — 15), м. на півд. березі Криму, 17 км на півд.-зах. від Ялти, міськ. раді якої підпорядкована. Завдяки кліматичним обставинам один із найкращих курортних р-нів Криму. 1926 — 3 000 меш. Багато санаторій і будинків відпочинку. Парк площею в 40 га, в якому палац Воронцова (30-і pp. 19 в., тепер музей з колекціями мистецького устаткування, малярства і бібліотекою унікальних видань 18 — 19 вв.


Алушта (IX — 15), м. на півд. березі Криму; р. ц. Кримської обл. 1925 — 5 000 меш. Кліматичні курорти, пляжі. У р-ні винограцництво й садівництво. Управління Кримського Держ. Заповідника, що міститься поблизу, краєзнавчий музей. В давні часи грец. колонія Алустон, візант. кріпость (6 в.); як доводять розкопи, осередок ганчарного виробництва. В 13 в. — генуезька колонія. Збереглися вежі середньовічної фортеці.


Алфавит, позичена з грецької інша назва абетки.


Алфер’їв Сергій (1816 — 84), клініцист-терапевт, проф. терапії (1845 — 49) і декан мед. фак. (1850 — 54) Київ. Ун-ту.


Алчевська Христина (1843 — 1920), видатна харківська пед. діячка, мати поетки Христі й співака Івана. Утримувала на власний кошт з 1862 Жіночу Недільну Школу (офіційно відкриту 1870), яка проіснувала бл. 50 pp. і була відома добре розробленою методикою навчання дорослих (замолоду вчителював у ній Б. Грінченко). У співпраці з учителями школи А. склала бібліографічний зб. «Что читать народу», І — III (1884 — 1906) і посібник для навчання «Книга взрослых» (1899). А. — авторка спогадів «Передуманное и пережитое» й низки методичних ст. про навчання дорослих.

[Алчевська Христина (1841, Борзна, Чернігівська губ. — 1920, Харків). — Виправлення. Т. 11.]

П. П.


Алчевська Христя (1882 — 1932), поетка і педагог; збірки поезій: «Туга за сонцем» (1906), «Вишневий цвіт» (1912), «Пісні серця і просторів» (1914), «Встань, сонце» (1916), «Пробудження» (1917), «Clematis» (1922), драма «Люїза Мішель» (1930).

[Алчевська Христя (1882, Харків — 1931, Харків), „Туга за сонцем“ (1907). — Виправлення. Т. 11.]


Алчевське, давня назва м. Ворошиловського в Донбасі.


Алчевський Григорій, укр. композитор поч. 20 в., автор пісень на тексти Шевченка, Лесі Українки й ін.

[Алчевський Григорій (1866, Харків — 1920, Москва), син Христини А.Виправлення. Т. 11.]


Алчевський Іван (1876-1917), син Христини, визначний оперовий співак, драматичний тенор, артист петербурзької опери (з 1901), мав великий успіх у концертах в багатьох великих містах Европи; засновник і керівник т-ва «Кобзар» у Москві (до 1914).

[Алчевський Іван (* Харків — † Баку; похований у Харкові). — Виправлення. Т. 11.]


Алювіяльна епоха, див. Геологія України.


Алюміній, див. Алюмінійова промисловість.


Алюмінійова промисловість, галузь кольорової металюрґії, що займається продукцією алюмінію — сріблясто-білого, ковкого й легкого, нержавіючого металю (питома вага 2,7), вироблення якого швидко зростає у зв’язку з розвитком авіяційної, автомобільної, електротехн. й ін. галузей машинобудівництва; світова продукція в 1913 — 67 000 т, 1924 — 195 000 т, 1940 — 754 000 т, 1950 — 1 620 000 т. А. п. вимагає багато енерґії (на продукцію 1 т алюмінію — бл. 20 000 кіловат-годин) і тому для розвитку потребує дешевої енерґії гідроелектро- чи теплостанцій, що базуються на місц паливі. Сировина для А. п. боксити, каоліни й деякі ін. види глин.

На Україні існує Дніпровий А. Комбінат (ДАК) у Запоріжжі (найбільший в СССР), збудований 1933 на базі Дніпровської гідроелектрост., з потужністю 40 000 т річно до війни, тепер далеко більшою; він переробляв тіхвінські боксити з Ленінградської обл., нині також угор. й ін. Укр. продукція А. п. йде перев. для авіяційної пром-сти і тому засекречена; вона становить приблизно 1/4 або й більше всієї продукції СССР (у 1950 — 180 000 т); у міру вдосконалення техніки сировиною для А. п. на Україні можуть стати місц. боксити, каоліни та деякі ін. відміни глин тощо.

Р. М.


Алюніт, мінерал, водний сульфат алюмінію, «галуновий камінь» KAI3 [(OH)6 (SO4)2], зустрічається у формі куль у вогнетривких глинах у Часів-Ярському родовищі в Донбасі і в р-ні Горячий Ключ та станиці Зеленчуцької на Кубанщині; вживається А. для вироблення галуну і сульфату алюмінію.


Алябастер, мінерал, дрібнокристалічна компактна відміна гіпсу, дуже поширений“ на Україні; вживається для виробу декоративних ужиткових предметів (див. Гіпс).


Аляб’єв Олександер (1787 — 1851), рос. композитор, гармонізував укр. нар. пісні у зб. «Голоса укр. песен» М. Максимовича (1834).


Альберта (Alberta), одна із 3 степ. провінцій Канади (див.), організована 1905 p.; 662 000 км² площі, 939 500 меш. (1951); поверхня — височина, що поступово -підноситься від 350 м на півн. сх. до 1 000 м — б. підніжжя Скелястих гір на півд. зах. (верхи Скелястих гір сягають до 4 000 м); клімат континентальний, помірковано холодний; ч. атмосферних опадів зменшується в півд. напрямі; сер. температура для Едмонтону (54 геогр. шир.) — столиці А.: січень — 11,8°, липень + 16,4°, річна сума атмосферних опадів 488; через велике випарування скупих опадів півд. А. покриває степ, перев. заораний, на півн. — ліс.

А. має розвинене сільське госп-во, що дає 58% вартости усієї продукції провінції: зернові культури (яра пшениця, овес, ячмінь — 1/4 продукції Канади), пром. рослини (цукровий буряк, льон — 40% продукції Канади), годівля домашніх тварин (в 1952 — 1 754 000 рогатої худоби, 1 170 000 свиней, 387 000 овець, 240 000 коней).

Пром-сть оперта здебільшого на переробленні с.-г. продуктів (млини, цукроварні, оліярні, молочарні й ін.), також фабрики паперу, що разом дає 16% вартости усієї продукції А. 1951 р. добуто 46 000 000 бочок нафти (97% усієї продукції Канади), 7 500 000 т вугілля (41% усієї продукції Канади), 70 000 000 кубічних футів природного газу (88% усієї продукції Канади).

1951 р. населювало А. 939 500 меш., у тім ч. 52,1% у міськ. оселях; найважливіші нації А. (в тис. і %): англійці, шкоти, ірляндці 451,7 — 48,1, німці 108 — 11,5, українці 87 — 9,3, скандинавці 71 — 7,5, французи 56,2 — 6,0, поляки 29,7 — 3,2, голляндці 29,4 — 3,1. Із усієї укр. людности лише 28,6% живе в м-ах, решта на фармах; найбільше скупчення українців у Едмонтоні (на 173 000 меш. — 18 900 або 10,9%), значно менше в Калґарі (Calgary) — 3 300 або 2,4% і в. Летбрідж (Lethbridge) — 900 або 4,0%; найбільше скупчення укр. людности в околицях Едмонтону: округа 10 Веґревіл — 46,6%, округа 2 Едмонтон — 10,6%, округа 12 — 9,7%, округа 13 — 27,3%, округа 14 — 25,9%, в обл. Піс Рівер (Peace River) округа 15 — 5,9%, округа 16 — 8,7%, а далі в р-нах Калґарі та Летбріджу. Деякі околиці едмонтонського р-ну через великий % укр. людности набрали укр. характеру: Україна — 84%, Собор — 86%, Бірч Лейк — 59%, Іґел (Орел) — 75%, Леслі — 54%, Восток — 81%, Де Пайнс — 68%, Норма — 64%, Вільна — 75%, Смокі Лейк — 83%.

І. Тесля


Альґонська ера, див. Теологія України.


Алькоголізм, див. Протиалькогольний рух.


Альма, р. в Криму, у гор. течії гірська (Кримські гори), у дол. степова; довж — 86 км., впадає в Чорне м.

[Альма, довж. — 84 км. — Виправлення. Т. 11.]


Альманах, збірка мистецьких творів сучасн. письм. У наслідок несприятливих для видавничої діяльности обставин, А. на Україні заступали журнали, відігравши в розвитку літератури велику ролю: «Украинский Альманах» І. Срезневського та І. Розковшенка (1831), «Русалка Дністровая» М. Шашкевича (1837), «Сніп» О. Корсуна (1841), «Ластівка» Є. Гребінки (1841), «Молодик» І. Бецького (1843 — 44), «Вінок русинам на обжинки» І. Головацького (1846 — 47), «Южный Русский Сборник» А. Метлинського (1848), «Хата» П. Куліша (1860), «Луна» О. Кониського (1881), «Рада» М. Старицького (1883), «Ватра» В. Лукича (1887), «Складка» В. Александрова (1887 — 97), модерністичний «З-над хмар і долин» (1903), в часи революції «Літ.-Крит. Альманах» (1918), «Музагет.» (1919), «Гроно» (1920) і багато ін.


Альошин Павло, сучасний архітект, проєктував м. ін. будинок Київ. Пед. Музею, згодом Укр. Центральної Ради (1911); д. чл. Академії Архітектури УРСР, з 1945 віцепрезидент її відділу архітектурних наук.

[Альошин Павло (1881, Київ — 1961, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Альперін Л., сов. композитор в УССР, автор зб. дитячих п’єс на укр. нар. теми, виданих Укр. Муз. В-вом (1931).


Альпійська зона, зона високогірської рослинности і тварин, що лежить понад гор. границею лісів (субальпійська й А. зона); у Карпатах — вище 1200 — 1500 м, на Кавказі — на висоті від 2 300 — 2 600 м до 3 000 — 3 500 м.


Альпійська підраса, див. Раси.


Альпійська троянда, див. Бердулян.


Альпінізм, на Україні розвинувся з 1935 p.; перед 1 світовою війною лише одиниці здобували верхів’я Кавказу чи схід. масиву Центр. Азії. В другій пол. 30-их pp. Київ, Дніпропетровське і Харків організували табори А. на Кавказі. В 1938, з ініціятиви Комітету для справ фізкультури і спорту УССР, в Адир-Су відкрилася перша укр. школа А. (до кін. 1939 випущено 528 альпіністів, у тім числі 143 інструкторів А.). На еміґрації альпіністично-спорт. туристику розвивали укр. таборові спорт. т-ва в Баварії.


Альт (Alth) Альойзій (1819 — 86), поль. геолог, дослідник геології Поділля.

[Альт (Alth) Альойзій (* Чернівці — † Краків). Автор: „Rzecz o ropie a wosku ziemnym w Galicji“ (1870). — Виправлення. Т. 11.]


Альфонський Аркадій (1796 — 1869), хірург, походженням з України; з 1823 проф., декан мед. фак., згодом ректор Московського Ун-ту, чл. багатьох наук. т-в.

[Альфонський Аркадій (* Вологда), син переяславського лікаря, студіював у Москві. — Виправлення. Т. 11.]


Альята (Alliata) Джанфранко ді Монтреале, кн. (* 1921), італ. політ. діяч; чл. італ. парляменту, гол. Середземноморської Академії; заступник гол. Т-ва Італ.-Укр. Приязні, почесний д-р Укр. Вільного Ун-ту, прихильник держ. незалежности України, виступав в укр. справі в італ. парляменті.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.