[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1957. — Т. 2. — С. 470-484.]

Попередня     Головна     Наступна





Ґ


Ґава, див. Ворона.


Ґаватович Якуб (1598 — 1679), поль. свящ., автор перших укр. інтермедій «Продав кота в мішку» й «Найкращий сон», друкованих як додаток до драми „Tragaedia albo wizerunek śmierci prześw. Jana Chrzciciela, przesłańca Bożego“, виставленої в Камінці Струміловій 1619 p.


Ґавронський (Gawronski) Францішек (1846 — 1930), псевд. Равіта, поль. письм. і історик, родом з Київщини; автор численних творів з укр. тематикою, в яких спершу займав прихильну до українців позицію, але дедалі більше еволюціонував до українофобства — зокрема в „Historya ruchów hajdamackich w 18 w.“ (I — II, 1899 — 1901), „Bohdan Chmielnicki“ (I — II, 1905 — 09) та ін.

[Ґавронський (Gawroński) Францішек (1845, Степашки, Гайсинський пов., Поділля — 1930, Юзефів, Польща). — Виправлення. Т. 11.]


Ґаґанець Йосиф (1793 — 1875), гр.-кат. єп. в Пряшеві з 1843; підніс рел. життя і заснував ряд єпархіяльних інституцій.

[Ґаґанець Йосиф (* Вислок Великий бл. Сянока, Галичина — † Пряшів). — Виправлення. Т. 11.]


Ґаґаузи, етнічна група в півд. Басарабії — 100 000 душ, з них бл. 20 000 в межах УССР (Белградський, Ренський, Ново-Іванківський р-ни). Ґ. становлять перехідну групу між тюрками і болгарами: їх мова належить до тюркської групи, але Ґ. правос. й культурно споріднені з болгарами, побіч яких живуть і з якими переселилися з Болгарії в Басарабію в першій пол. 19 в. під час рос.-тур. воєн. Деякі з них у 1860-их pp. вдруге переселилися до Приозів’я в околицях Бердянського.


Ґадзінський Володимир (1888 — 1932), письм. і політ. діяч в УССР, родом із Галичини; з 1918 — в КП(б)У, займав ряд визначних постів у партійному і сов. держ. апараті; чл. літ. орг-цій «Гарт» і ВУСПП. Поеми «З дороги» (1922), «Земля» (1925), зб. поезій «Не абстракти» (1927), фантастична повість «Кінець» (1927) та ін.; збірники статтей до літ. дискусії «На безкровному фронті» (1926) і «Фраґменти стихії» (1927).

[Ґадзінський Володимир (* Краків — † Одеса). — Виправлення. Т. 11.]


„Gazette de Léopol“ («Львівська Газета»), тижневик франц. мовою, перша газ. на укр. землях, виходила у Львові 1786 (52 чч.), призначена була для аристократичних кіл Галичини; видавець — Оссуді (Ossoudi).

[„Gazette de Léopol“, виходила у Львові 1776. — Виправлення. Т. 11.]


Ґалаґан Гнат († 1748), 1706 полк. на Запоріжжі, 1708 полк. компанійський у Мазепи, 1708 перейшов на бік Петра I й допоміг рос. війську Яковлева здобути Січ, за що був щедро нагороджений царем; 1709 — 14 полк. чигиринський, 1714 — 39 полк. прилуцький, відомий кар’єризмом і здирствами.


Ґалаґан Григорій (1819 — 88), гром. діяч — українофіл, великий дідич на Полтавщині й Чернігівщині. Був зв’язаний особистим знайомством і листуванням із Т. Шевченком, М. Максимовичем, П. Кулішем, В. Антоновичем, багатьма чл. Старої Громади в Києві. Як чл. підготовних комісій перед реформою 1861 р. і чл. Держ. Ради обстоював інтереси укр. селянства. З 1865 до смерти — земський діяч-меценат; відкрив у с. Сокиринцях першу на Україні сел. позичково-ощадну касу; за ініціятивою й при матеріяльній допомозі Ґ. відкрито гімназію в Прилуці (1874) й багато нар. шкіл. В пам’ять померлого сина заснував Колеґію Павла Ґалаґана в Києві (1871). Плекав укр. архітектуру, хорове мистецтво і вистави вертепної драми. Матеріяльно підтримував ж. «Киевская Старина»; 1873 — 75 гол. Півд.-Зах. Відділу Геогр. Т-ва.

[Ґалаґан Григорій (* Київ — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Ґалаґани, коз.-шляхетський рід, вів початок від Гната (див.), полк., і його брата Семена, миргородського наказного полк. в Кримському поході 1736; найвідоміші — Григорій (1716 — 77), прилуцький полк. (1739 — 63), учасник походів на турків і в Пруссію, і, особливо, гром. діяч Григорій (див.); після смерти його сина Павла рід вимер.


Ґалан Володимир (* 1893), гром. діяч в ЗДА, родом з Галичини. В добу визвольних змагань командант артилерійського полку УГА; в ЗДА з 1923. Організатор допомоги для укр. еміґрантів в Европі після другої світової війни, організатор і екзекутивний дир. Злученого Укр.-Амер. Допомогового Комітету — ЗУАДК. Гол. Об’єднання б. Вояків Українців в Америці, організатор Укр. Стрілецької Громади в ЗДА, автор численних статтей на гром. і військ. теми. Праці: «Спомини із укр.-поль. й укр.-больш. війни», «Значення України у світовому господарстві» й ін.

[Ґалан Володимир (1893, Глиняни, Перемиський пов. — 1978, Філядельфія). — Виправлення. Т. 11.]


Ґалаховський Данило (діяльність 1674 — 1709), відомий київський ґравер на міді, учень О. Тарасовича, м. ін. автор величезного гравірованого «тезису» (1708), присвяченого Київською Академією гетьманові Мазепі, з його портретом.

[Ґалаховський (Галяховський) Данило (* 1674 — † 1709). — Виправлення. Т. 11.]


Ґалац (Galaţi) (VIII — 9), м. в Румунії на лівому березі дол. Дунаю, між гирлами р. Прута й Серета; 80 000 меш. (1948), торг. центр і порт, доступний для морських суден. В 11 — 12 вв. — Малий Галич, важливий для торгівлі Галичини з Болгарією, Візантією, італ. містами й Сходом. В Ґ. похований був гетьман І. Мазепа.


Ґалліцизми, слова й звороти, позичені з франц. мови або створені на зразок французьких. Ґ. дуже ширяться в укр. мові під впливом широкого їх ужитку в поль. і рос. мові в другій пол. 18 і першій третині 19 в. Через поль. посередництво прийшли такі Ґ. як цивільний, цитрина, краватка, порада, терен, через рос. такі, як атака, бюро, одекольон, пальто, портфель... Часто Ґ. впроваджувалися через обидві мови. Щодо сфер ужитку, найбільше Ґ. стосується до театру й мистецтв (антракт, балет, бюст, партер, пейзаж...), побуту й моди (ваза, блюза, котлета, лямпа, ресторан...), військ. справи (аванґард, артилерія, батальйон, бриґада, канонада...), абстрактної лексики й політ. термінології (буржуазія, парлямент, ентузіязм, інтерес...), розмірно мало — техніки (монтер, ресора...). Літ. мова ввібрала також багато фразеологічних кальк із франц., напр., блискучий успіх — succès brillant, витончений смак — goût raffiné, мати місце — avoir lieu... Через франц. посередництво прийшло в 18 — 19 в. також багато слів, відновлених або побудованих за грец. й латинськими зразками.

Ю. Ш.


Ґалянтерійна промисловість, галузь легкої пром-сти, на Україні слабо розвинена. Найбільшим осередком Ґ. п. є великий одеський зав. шкіряно-ґалянтерійних виробів, який у 1940 р. давав 4/5 всієї укр. продукції; заводи в Києві, Харкові, Львові, Чернівцях і ряді ін. міст, зокрема шкіряно-ґалянтерійний зав. у Прилуці.


Ґалятовський Іоанікій († 1688), письм., церк. правос. діяч, родом з Волині; вихованець, згодом учитель Київської Колеґії, 1657 — 69 її ректор, ігумен Братського манастиря в Києві, 1669 — 88 архимандрит чернігівського Єлецького манастиря. Видатний промовець, автор зб. проповідей «Ключъ разумЂнія» (1659) і трактату «Наука, албо способъ зложеня казаня» (1659), в якому викладена теорія бароккової проповіді, збірок оповідань про чудеса Богородиці «Небо новое» (1655) та «Скарбница потребная» (1676), а також ряду трактатів, скерованих проти унії, юдейства й ісляму: „Łabędź z piórami swemi“ (1675) „Alphabetum rozmaitvm heretykom“ (1681) „Alkoran Mahometów““ (1683) й ін.

[Ґалятовський Іоанікій (бл. 1619 — 1688, Чернігів). — Виправлення. Т. 11.]


Ґаль (Gall) Ян Кароль (1856 — 1912). поль. композитор, м. ін. гармонізував укр. нар. пісні, викладав деякий час в укр. Муз. Ін-ті ім. Лисенка у Львові.


Ґамбаль Марія (* 1896), уроджена Струтинська, співр. англ. частини газ. «Народна Воля», авторка кн.: „Story of Ukraine“ (1932), „Bolshevik Misrule in Ukraine“ (1933), „Our Ukrainian Background“ (1936).


Ґарґіль Вероніка Марія, див. Вероніка Марія Ґарґіль.


Ґартнер (Gartner) Теодор (1843 — 1925), нім. філолог-романіст, проф. ун-ту в Чернівцях. Спільно з С. Смаль-Стоцьким уклав впливову в підавстр. Україні укр. шкільну граматику (1893; 4 вид. 1928) і наукову (1913). Брав участь в упорядкуванні правопису на Зах. Україні в дусі наближення до фонетичного правопису.

[Ґартнер (Gartner) Теодор (* Відень — † Інсбрук, Австрія). — Виправлення. Т. 11.]


Ґаштовт Мартин, київський намісник поль. короля Казіміра 1470 — 80 pp., з походження литвин, кат. віри; був призначений проти волі киян, які бажали мати за намісника якогось кн. правос. обряду.


Ґаяр (Gaillard) Бансель де Гіяцинт (1849 — 1936), франц. політик, чл. палати депутатів від департаменту Ардеш, вимагав 1920 дипломатичного визнання УНР Францією (ст. в „France-Orient“ — „Pourquoi et comment j’ai défendu l’indépendence de l’Ukraine“).


Ґваньїві (Guagnini) Олександер (1538 — 1614), поль. історик італ. походження; автор „Sarmatiae Europeae discriptio...“ (1 вид. — 1578), де подав геогр. опис Польщі, України, Литви, Московщини й багато іст. відомостей про ці країни, та ін. книг. Творами Ґ. користалися укр. письменники 17 — 18 вв., зокрема автори коз. літописів.

[Ґваньїні (Guagnini) Олександер (1534 чи 1538, Верона, Італія — 1614, Краків). — Виправлення. Т. 11.]


Ґваренґі, Кваренґі (Quarengui) Джакомо (1744 — 1817), італ. архітект і маляр, з 1779 до смерти працював у Рос. Імперії. На Україні збудував у стилі ампір палац графа П. Завадовського в с. Ляличах на Чернігівщині (1794).

[Ґваренґі, Кваренґі Джакомо, м. б. (Quarenghi). Збудував собор в Кременчуку (кін. 18 в.). — Виправлення. Т. 11.]


Ґвинтовка Матвій, ніженський полк. у Брюховецького 1663 — 67, згодом був ним ув’язнений; за Многогрішного ген. осавул, один із найближчих його прибічників, після падіння гетьмана 1672 засланий на Сибір.


Ґданськ, див. Данціґ.


Ґе (Gay) Микола (1831 — 94), видатний маляр-філософ франц. роду, нар. в Воронежі, вихований на Поділлі; вчився в Київському Ун-ті і в петербурзькій Академії Мистецтв; проф. її став з 1863. Співорганізатор Т-ва Пересувних Виставок, до якого належало чимало укр. мистців. З 1876 р. оселився на Чернігівщині, провадив рел.-моральну проповідь серед укр. селян. Допомагав орг-ції Мист. Школи М. Мурашка в Києві, був чл. її ради. Твори характеризуються глибоким психологічним напруженням, наближаючись до пізнішого експресіонізму, зокрема, написані на євангельські теми: «Тайна вечеря», «В Гетсиманському саду», «Що є істина?», «Голгота» (див. ЕУ I, стор. 608) й ін. Іст. — «Петро I допитує царевича Олексія», «Катерина II б. труни Єлисавети», портрети М. Костомарова, О. Герцена, Л. Толстого й ряд ін. Написав цікаві спогади.

[Ґе (Gay) Микола (* хутір Іванівський — † Бахмацький пов., Чернігівщина). — Виправлення. Т. 11.]

В. С.


Ґебус-Баранецька Степанія (* 1905), малярка і графік родом з Галичини; закінчила у Львові Мист. Школу О. Новаківського; з 1933 викладає в Мист.-Пром. Школі у Львові. Брала участь у виставках на Україні, у Відні, у Франції та ін.; декоративні композиції, краєвиди, дереворити тощо.

[Ґебус-Баранецька Степанія (Стефанія) (1905, Перемишль — 1985, Львів). Дереворити „Танець гуцулів“ (1940), „Косівські гончарі“ (1956), „Косівські килимарки“ (1956), триптих „Художня самодіяльність гуцулів „ (1960), екслібріси, листівки. — Виправлення. Т. 11.]


Ґеґей Петро (1864 — 1931), кат. церк. діяч на Закарпатті, педагог, з 1912 проф. гр.-кат. духовної семінарії в Ужгороді, з 1924 мукачівський єп., заслужений у піднесенні рел. життя єпархії; статті на церк. теми, праця про цивільний закон про подружжя.

[Ґеґей Петро, м. б. Ґебей Петро (* Кальник, Березький пов., Закарпаття — † Ужгород). — Виправлення. Т. 11.]


Ґедзь Юхим, див. Ясний Олесь.


Ґедимін, великий кн. лит. (бл. 1315 — 41); за його панування більша частина білор. земель увійшла до складу В. Князівства Лит.; захопив Турово-Пинське князівство; титулувався «королем литвинів і русинів»; політ. вплив Ґ. відчувався і в Києві. Під кін. життя Ґ. його син Любарт-Дмитро через одруження став гал.-волинським князем.

[Ґедимін (бл. 1275 — бл. 1340). — Виправлення. Т. 11.]


Ґедройц Костянтин (1872 — 1932), ґрунтознавець-аґрохемік поль. походження, чл. АН УРСР і СССР, засновник науки про ґрунтові кольоїди; в 1913 — 29 керівник аґрохем. відділу Носівської С.-Г. Дослідної Станції на Чернігівщині.

[Ґедройц Костянтин (* Бендери, Молдавія — † Москва). — Виправлення. Т. 11.]

Ґембачів, рос. й укр. ген., 1919 командир булави 3 Гал. корпусу на поль. фронті.


Ґембицький Тит (1842 — 1908), актор, на сцені з 1859, грав у Житомирі й Києві, брав участь у поль. повстанні 1863, згодом повернувся на сцену; 1867 заснував свою рос.-укр. трупу, з 1869 грав у Львові в театрі «Руської Бесіди» й двічі стояв на чолі його. Залишив спомини, ряд перекладів і переробок драматичних творів.

[Ґембицький Тит (* Люлинці, Вінницький пов., Подільська губ. † Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Ґеник Василь (1909 — 41), Діяч молоді УСРП в Галичині’, чл. Гол. Ради Крайового Союзу укр. Поступової Молоді «Каменярі», співред. його органу «Каменярі» ; розстріляний большевиками у Львові.


Ґеник-Березовський Юліян (1906 — 52), видатний мистець-рецитатор, родом з Коломийщини, лектор укр. мови в ун-тах у Кракові й Торонто; зокрема спеціялізувався в мист. читанні творів покутсько-гуцульських письменників В. Стефаника, О. Федьковича й М. Черемшини; з великим успіхом виступав у містах Зах. України й в укр. колоніях у Польщі, Німеччині й Канаді. Помер у Торонто.


Ґенітив, родовий відмінок, що в ньому злилися старий Ґ. і аблатив. Гол. функція придієслівного Ґ. — показувати об’єкт, обмежено охоплений дією або не досягнений нею (функції частковости, заперечення, віддалення, наближення, в останніх двох значеннях помалу ширяться прийменникові конструкції). Ґ. при іменнику охоплює ввесь обсяг керування іменника іменником (функції об’єкта, суб’єкта, носія ознаки, стосунку, ознаки, почасти приналежности). Ґ. має особливо характеристичні закінчення в множині (-ів, -ей, нульове закінчення), в однині іменники сер. роду мають закінчення — а, жіночого — -и (-і), чоловічого — а з функцією оформлености/цілісности або з функцією неоформлености/частковости.


Ґеноцид, злочин проти людства, полягає в масовому винищенні цілих груп населення з расових, нац. чи рел. мотивів; застосовувався гол. режимом Гітлера проти ін. нац. груп. Большевики так само практикують Ґ., організуючи голод, ліквідуючи населення деяких областей (чеченці, інґуші, калмики, крим. татари) або масово його переселюючи (балтійці, українці), а також системою конц. таборів і заслання (див. Терор). 1946 р. Ґ. був визнаний злочином з погляду міжнар. права. 1948 Ген. Асамблея ООН прийняла конвенцію з метою запобігання Ґ. та покарання винних. СССР і УССР підписали цю конвенцію, не зважаючи на те, що їх режим широко застосовує Ґ. Міжнар. санкції проти порушників конвенції нині незадовільні.


Ґенуя, див. Італія.


Ґеорґі (Georgi) Йоган Ґотліб (1729 — 1802), нім. подорожник, природник і етнограф, дослідник Росії; автор першого геогр. опису Рос. Імперії і першого етногр. опису її народів, важливих і для дослідження України; „Geographischphysikalische und naturhistorische Beschreibung des russischen Reiches“ (I — IV. 1797 — 1801), «Описание всех в Российском государстве обитающих народов» (I — IV. 1799).


Ґеорґієвський Євлогій, архиєп., див. Євлогій Ґеорґієвський.


Ґепіди, давньогерманське плем’я, що разом із ґотами мандрувало до Чорного моря й у 3 в. зайняло Семигород, витиснувши звідти рим. леґіони.


Ґердан-Заклинська Олена (* 1916), хореограф-солістка, учителька модерного мист. танцю. Студіювала у Львові й у Відні (у Р. Хлядек). Веде власну школу мист. танцю в Торонто (Канада). Має ряд танків власного укладу, перев. з укр. тематикою, — «Дорога» (муз. Лиська), відзначений на міжнар. фестивалі в Брюсселі; «Плач Ярославни» та ін.


Ґеринович Володимир (* 1883), географ, родом з Галичини; в 20-их і на поч. 30-их pp. проф., деякий час ректор ІНО в Кам’янці Подільському, в 30-их pp. репресований; досліди про Поділля, зокрема Кам’янеччину («Кам’янеччина», 1927), підручники, популярні праці.


Ґеринович-Ланська Руфіна (* 1912), солістка балету в театрі опери й балету в Києві, 1939 — 44 у Львові. Виконувала гол. ролі в балетах «Дон Кіхот», «Коппелія», «Пер Ґюнт» і ін.


Ґеркен-Русова Наталя (* 1902), мистець — театральний декоратор і театрознавець, родом із Києва, на еміґрації з 1920 р. Студіювала в Укр. Академії Мистецтв у Києві, в Ніцці, Парижі й Празі; нині в Канаді. Мист. оформлення спектаклів у ряді міст Европи. Кн.: «Героїчний театр», статті з мистецтвознавства й літератури.

[Ґеркен-Русова Наталя (1897 — 1989, Равдон, Квебек). — Виправлення. Т. 11.]


Ґеровський Георгій, рос. мовознавець у Чехії, дослідник сучасного стану й іст. укр. говірок Закарпаття з тенденцією висвітлити їх як говірки рос. мови. Синтетичний нарис цих говірок Ґ. вмістив у III т. „Československa vlastivěda“ (1934).

[Ґеровський Георгій (1886, Львів — 1959, бл. Пряшева, Словаччина). — Виправлення. Т. 11.]


Ґети, півн.-тракійські племена, відомі з 6 в. до Хр. Від 4 в. до Хр. займали Добруджу і простір до правого берега Дніпра. У 1 в. до Хр. ґетський цар Бойребіста скорив сусідні племена й створив могутнє царство, що після його смерти розпалося. Землі Ґ. увійшли до складу рим. провінції Мезії. Ґ. уважають за одно з племен, що увійшли до складу сх. слов’ян.


Ґетська культура, див. Липицька культура.


Ґеттінґен (Gottingen), м. Дол. Саксонії (в Німеччині), 80 000 меш. (1955); з 18 в. в ун-ті вчилися українці; в 1945 — 50 pp. табір укр. переміщених осіб — бл. 1 000 меш., укр. студентська громада (бл. 50 чл.), сер. і нар. школи, укр. орг-ції; тепер бл. 80 українців.


Ґетц (Goetz) Леопольд Карл (1868 — 1930), нім. історик права, проф. ун-ту в Бонні; автор праць: „Das Kiever Höhlenkloster als Kulturzentrum des vormongolischen Rußland (1904), „Kirchenrechtliche und kulturgeschichtliche Denkmäler Altrußlands (1905), „Das Russische Recht (Russkaja Prawda)“, I — IV (1910 — 13) та ін.

[Ґетц (Goetz) Леопольд Карл (1868, Карлсруе — 1931, Бонн). — Виправлення. Т. 11.]


Ґец Лев (* 1896), маляр і графік, родом зі Львова, закінчив 1924 Краківську Академію Мистецтв. Співорганізатор Музею Лемківщини у Сяноці. Виставки у Львові, Відні, Празі, Берліні; виставка АНУМ у Львові 1934, присвячена творчості Ґ. Серед творів Ґ. переважають краєвиди з урбаністичними мотивами й майстерною передачею настрою природи; Ґ. відомий також як ґравер деревориту й ін. технік, близький до зах. течій. З 1945 працює в Кракові.

[Ґец Лев (1896 — 1971, Краків). — Виправлення. Т. 11.]


Ґедройць Єжи (Giedroyć Jerzy) (* 1906), поль. гром.-політ. діяч, до війни ред. журналів «Бунт Молодих» („Bunt Młodych“), «Політика» („Polityka“) у Варшаві, від 1947 р. — місячника «Культура» („Kultura“) в Парижі, в яких часто висуває укр. теми, шукаючи позитивного розв’язання укр.-поль. проблем. В 1938 видав кн. „Problem polsko-ukr. w Ziemi Czerwieńskiej“ (автори: А. Бохенський, C. Лось, В. Бончковський).


Ґжицький Володимир (* 1895), письм., родом з Галичини, в 20-их pp. жив у Харкові, чл. літ. орг-цій «Плуг» і «Зах. Україна»; зб. поезій «Трембітині тони» (1924), оповідання, п’єси, реалістичні романи «Чорне озеро» (1929), «Захар Вовгура» (1932); «Чорне озеро», видрукуване в «Літ. Ярмарку», викликало гостру офіц. критику за виразне підкреслення колоніяльної політики Росії щодо ін. народів СССР. У 30-их pp. Ґ. був засланий, 1956 реабілітований — нині у Львові.

[Ґжицький Володимир (1895, Острівець, Теребовельщина — 1973, Львів). 7.12.1933 заарештований і засуджений на 10 р. ув’язнення в концтаборах. Відбував покарання у Комі АССР. 1946 таборовий суд знову засудив його на 4 р. ув’язнення, після відбуття якого Г. до реабілітації 1956 перебував на засланні Повернувшись до Львова, видав зб. on. і повість „Повернення“ (1958), романи „У світ широкий“ (1960), „Опришки“ (1962), „Великі надії“ (1966), „Слово чести“ (1968) та ін. „Твори“ (I — II, 1974). — Виправлення. Т. 11.]


Ґіжицька Зоя (1895 — 1935), ботанік-міколог, керівник лябораторії мікології Ін-ту Ботаніки УАН; праці в галузі мікології та фітопатології: «Матеріяли до мікофльори України (1926 — 29), „Materials to the Discomycetes of Ukraina“ (1929) й ін. Переслідувана сов. режимом, покінчила самогубством.


Ґізе Фердінанд (1781 — 1821), хемік, нім. походження, проф. Харківського Ун-ту в 1804 — 14 pp.; м. ін. досліджував мінеральні води України.


Ґізель Інокентій († 1683), осв. і церк. правос. діяч у Києві, нім. походження. З доручення митр. П. Могили керував Печерською друкарнею, 1646 — 56 ігумен Миколо-Пустинського манастиря; проф. і ректор Могилянської Колеґії, з 1656 — архимандрит Києво-Печерської Лаври. З іменем Ґ. зв’язане вид. друком «Києво-Печерського Патерика» («Патерикъ или отечникъ печерскій», 1661 і 1678) та «Сінопсиса» (1674), першого підручника іст. України, що був поширений по всій Сх. Европі й багато разів перевидавався до 1823 (його авторство приписували Ґ., але без достатніх доказів). Ґ. написав підручник для священиків «Миръ съ Богомъ человЂку» (1669, 1671), де зібрано багато побутового матеріялу, і полемічний трактат „Prawdziwa wiara“ (1668).

[Ґізель Інокентій (1600, Сх. Пруссія — 1683, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Ґіра (Gira) Людас (1886 — 1946), лит. поет і критик; популяризатор і перекладач творів Т. Шевченка на лит. мову.

[Ґіра (Gira) Людас (1884, Вільна — 1946, Вільна). — Виправлення. Т. 11.]


Ґіреї (Ґераї), династія крим. ханів; засновником її був Ханджі-Ґерей, який 1427 проголосив себе володарем Кримського ханства, що виникло після розпаду Золотої Орди; 1475 Менґли-Ґерай визнав себе васалем тур. султана. З ім’ям Ґ. зв’язані важкі, тривалі напади крим. татар на Україну, що супроводилися паленням сіл і забиранням у неволю («в ясир») населення. 1783 останній із Ґ. — Шахін-Ґірей змушений був зректися влади, і Крим був приєднаний до Рос. Імперії (див. Крим).

[Ґіреї (Ґераї), династія Крим. ханів; засновником її був Хаджі-Ґірей. — Виправлення. Т. 11.]


Ґірса Вацлав (* 1875 — 1942 ?), чес. політ. діяч; нар. на Україні, був лікарем у Києві. 1917 — 18 очолював чехо-словацький рух на Україні. 1920 — 27 шеф відділу мін-ва закордонних справ Чехо-Словацької Респ., згодом — на дипломатичній службі. Ґ. сприяв ор-ції укр. еміґрантів та очолював допомогу їм. За активною співпрацею Ґ. постала низка укр. наук. і культ. установ у Чехо-Словаччині.

[Ґірса Вацлав (Шепетівка, Заславський пов., Волинь). — Виправлення. Т. 11.]


Ґіта (11 — 12 в.), дочка англ. короля Гарольда II; після його загибелі в бою під Гейстінґсом (1066) жила з родиною в Данії, одружилася з Володимиром Мономахом.


Ґлавче Єгор (Юрій) (1871 — 1919), лікар-венеролог і гром. діяч в Одесі (з 1903), де провадив широку боротьбу з венеричними хворобами, зокрема шляхом диспансерного лікування. Заснована 1917 Ґ. лікувально-профілактична поліклініка для безплатного лікування в 1922 була перетворена на Одеський Шкірно-Венерологічний Ін-т ім. Ґ. Автор ряду наук. праць із венерології.

[Ґлавче Єгор (Юрій) (* Кишинів, Басарабія — † Одеса). — Виправлення. Т. 11.]


Ґледичія терниста (Gleditschia triacantha L.), колюче листяне дерево 15 — 20 м вис. з родини стручкових, медодайне, декоративне; походить із Півн. Америки; на Україні Ґ. садять інколи в степах у полезахисних смугах, а також по парках.


Ґлієр Райнґольд (1874 — 1956), рос. композитор і дириґент жид. походження, нар. в Києві; 1913 — 20 проф. Київської Консерваторії і деякий час її дир. У Ґ. вчилися композитори Л. Ревуцький і Б. Лятошинський. Оркестрував деякі твори Лисенка, дав нову оркестрацію «Запорожця за Дунаєм», написав симфонічну картину «Запорожці», балет «Тарас Бульба», симфонічну поему «Заповіт», присвячену Шевченкові.

[Ґлієр Райнґольд (Райнгольд) (1875 — 1956, Москва). — Виправлення. Т. 11.]


Ґловінський Євген (* 1894), економіст, родом з Київщини, наук. співр. Укр. Наук. Ін-ту в Варшаві (1930 — 39), проф. УТГІ і УВУ, д. чл. НТШ; тепер в Німеччині. Автор праць «Проблема розрахункового балансу України» (1932), «Гроші і кредит СССР за часів першої п’ятилітки» (1934), «Фінанси УССР» (1939), «Фінанси УССР 1939 — 54» (1954) і ряд ін. Чл. Укр. Нац. Ради на еміґрації (заступник гол.) від Укр. Нац. Держ. Союзу.

[Ґловінський Євген (1894, Ржищів — 1964, Мюнхен). — Виправлення. Т. 11.]


Ґлявберова сіль (мірабіліт), мінерал, десятиводневий содовий сірчан (Na2SO4 + 10H2O), використовується у лікуванні, у виробництві скла, соди і т. д. Добувається з Сівашу й Генічеських озер.


Ґлявконіт, мінерал, водний алюміносилікат заліза, магнію й калію, поширений в осадових гірських породах, використовується для зм’якшування т. зв. «твердої» води, для виробництва фарб і як калійове добриво. Україна багата на ґлявконітові відклади крейдового й третинного віку; кращі родовища на Поділлі, б. Канева й Харкова.


Ґльоґер (Gloger) Жигмонт (1845 — 1910), поль. етнограф, аматор-археолог; його багата зб. з Волині й Підляшшя міститься в Археологічному Музеї в Кракові.


Ґмелін (Gmelin) Самуель Ґотліб (1745 — 74), нім. подорожник і природник; в 1768 — 74 з доручення рос. Академії Наук об’їздив Кавказ, береги Каспійського моря, Надволжя і Донщину; в його праці: „S. G. Gmelin’s Reise durch Russland zur Untersuchung der drei Naturreiche“ (I — IV, 1770 — 84) є також матеріяли про природу окраїн України.


Ґміна (Gmina), нижча адміністративно-територіяльна одиниця в Польщі; відповідає укр. громаді. В Королівстві Поль. Ґ. відповідала рос. волості; в Польщі після 1920 р. існувала Ґ. (Gmina zbiorowa), що складалася з кількох сіль. громад. Вона користувалася обмеженою самоуправою; органи — війт, лавники, ґмінна рада — були виборні. В Галичині за Австрії й Польщі Ґ. покривалася з громадою, основною адміністративною одиницею.


Ґмюнд (Gmünd), м. в Дол. Австрії на кордоні з Чехо-Словаччиною, 4 000 меш.; в 1914 — 18 pp. табір для біженців і виселенців із Галичини, в якому діяли укр. школи (м. ін. гімназія), культ. й гром. установи; важкі побутові умови спричинили велику смертність: в 1914 — 17 pp. бл. 14 000 українців.


Ґнайс, метаморфічна гірська порода, постала в умовах високої температури й тиску на значних глибинах земної кори з осадових (параґнайс) або магматичних (ортоґнайс) порід; як ґраніт, Ґ. складається з кварцу, польового скалинцю й лосняку. На Україні Ґ. становить разом із ґранітом основну породу Укр. кристалічного масиву, виступає також у Мармаросько-Буковинській верховині і на центр. Кавказі. Ґ. має деяке значення як будівельний матеріял.


Ґоґодза, див. Брусниця.


Ґодний Мартин, львів. архітект 17 в.


Ґойдич Павло Петро ЧСВВ (* 1888), кат. церк. діяч, духовний провідник укр. меншости на Словаччині; свящ. з 1911, ЧСВВ з 1922, єп. з 1927, з 1940 ординарій пряшівської єпархії. Підніс рел. життя єпархії, розбудував манастирі й ряд харитативних та осв. установ (гр.-кат. гімназію, сиротинець, в-во), заснував Марійські дружини та ін. Боровся проти словакізації Пряшівщини. 1951 засуджений на досмертне ув’язнення; єпархія 1950 силоміцно переведена на православіє.

[Ґойдич Павло Петро (1888, Руські Пекляни, Пряшівщина — 1960, Леопольдів, Словаччина). — Виправлення. Т. 11.]


Ґолембійовський (Gołębiowski) Лукаш (1773 — 1849), поль. археолог і етнограф, в його працях є чимало укр. матеріялу, зокрема з Покуття („Lud polski“ 1830).


Ґоліцин Василь (1643 — 1714), кн., рос. держ. діяч, фаворит реґентки царівни Софії, ініціятор Вічного миру з Польщею (1686) і походів проти кримського хана. Похід. 1687, в якому брали участь 50 000 козаків, спричинивши великі втрати, скінчився нещасливо. Провина за невдачу була покладена на гетьмана І. Самойловича; його позбавили булави в наслідок змови коз. старшини, підтриманої Ґ. Кампанія 1689, проведена Ґ. спільно з Мазепою, теж не мала успіху.


Ґолубєв Степан (1849 — 1920), історик церкви, проф. ун-ту і Духовної Академії в Києві; праці: «Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники» (I — II, 1883 — 98), «История Киевской Духовной Академии» (1886), а також численні статті в ж. «Киевская Старина», «Труды Киевской Духовной Академии» та ін., присвячені культ. і церк. життю на Україні 16 — 18 вв.

[Ґолубєв Степан (* Київ — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Ґолубінський Євген (1834 — 1912), рос. історик церкви, проф. Московської Духовної Академії, відомий сміливою критикою іст. джерел і ориґінальністю поглядів, чл. київського Т-ва Нестора-Літописця; автор праці «История русской церкви» (I — II, 1880 — 82), важливої для історії укр. церкви.


Ґолуховський (Gołuchowski) Аґенор (1812 — 75), граф, поль.-австр. політик, намісник Галичини 1849 — 59, 1866 — 67, 1871 — 75, мін. внутр. справ 1859; боровся проти змагань гал. українців, провів польонізацію адміністрації Галичини й Львівського Ун-ту.


Ґольдельман Соломон (* 1885), жид.-укр. гром. діяч, соціолог-економіст; 1917 чл. Центр. Ради від жид. соц.-дем. партії і Малої Ради, 1918 за Директорії секретар праці і в. о. секретаря в справах нац. меншостей, 1919 товариш мін. торгу й пром-сти, згодом товариш мін. праці; з 1920 на еміґрації, з 1922 доц., з 1925 проф. Укр. Госп. Академії в Подєбрадах, згодом УТГІ; з 1939 в Палестині. Праці з екон. політики й нац. питання укр., жид., рос. і нім. мовами, м. ін. «Листи про Україну. Матеріяли до іст. укр.-жид. відносин за часів революції» (1921); «Населення і ком. партія на радянській Україні у нац. та соц. розрізі» (1930).

[Ґольдельман Соломон (1885, Сорока, Басарабія — 1974, Єрусалим). — Виправлення. Т. 11.]


Ґольдман Олександер (* 1884), фізик, проф. Київського Політехнічного Ін-ту, д. чл. УАН і керівник Н.-Д. Катедри Фізики, ред. журн. «Укр. Фізичні Записки»; праці в ділянці фотоефекту, діелектриків; встановив закономірності теорії твердих випростувачів і фотоелементів.

[Ґольдман Олександер (1884, Варшава — 1971, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Ґонсет Роман (1891 — 1951), винахідник і підприємець, родом з Галичини, з 1907 в Канаді, з 1916 в Льос Анджелес в ЗДА; винаходи (частково разом із сином Фавстом): удосконалений кіноапарат, поліпшення радіо, телефону (бл. 100 патентів).

[Ґонсет Роман (* Зелена, Брідщина — † Півн. Голлівуд, Каліфорнія). — Виправлення. Т. 11.]


Ґонта Іван († 1768), один із проводирів сел. повстання, т. зв. коліївщини, родом з Уманщини. Бувши сотником коз. уманської надвірної міліції Ф. Потоцького, при наближенні керованих М. Залізняком гайдамаків, дістав наказ виступити проти них. Але Ґ. з усісю міліцією перейшов на сторону повсталих, збільшивши їх сили, і разом із Залізняком 20. 6. 1768 узяв Умань; був проголошений уманським полковником. Рос. ген. Кречетніков, розбивши 28. 6. гайдамаків і взявши Ґ. в полон, передав його К. Браніцькому; після жорстоких катувань Ґ. був страчений в с. Сербах б. Могилева (Див. Гайдамаччина і ЕУ I, стор. 461 — 62; література — стор. 465).


Ґорґани, центр. частина Бескидів між р. Мізункою на зах. і Прутом на сх., між берегом Карпат на півн. і Сер.-Карп. улоговиною на півдні. Простір — бл. 2 500 км². Ґ. найменше доступна й найслабше заселена частина Укр. Карпат. Вони збудовані з твердого й відпорного ямненського й іноцорамового пісковиків. Поперечні долини Мізунки, Свичі, Чечви, Лімниці, Бистриці Надвірнянської і Солотвинської та Прута порозтинали поздовжні хребти й перетворили ґраткову будову гір на пір’ясту, а часто й на острівні гори. Висота верхів підноситься з 1 400 м на зах. (напр., Ґорґан Вишківський 1 448 м) до 1 800 м у сточищі Лімниці (Ґрофа 1 752, Попадя 1 742, Сивуля 1 836, Ігровище 1 807, Висока 1 805), а далі на сх. знову обнижується (Добошанка 1 757, Синяк 1 664, Хом’як 1 544); верхи зарисовуються виразніше, ніж в ін. Бескидах, вони часто відокремлені одні від одних глибокими провалами і мають форму стіжків. Усі вищі верхи вкриті, зокрема на півд. узбіччях, великими (до 5 км²) полями бльоків пісковина (т. зв. «цекота», або «ґрехіт»), продуктом звітрення твердого матеріялу. На узбіччях найвищих верхів слабі сліди зледеніння. Долини рік глибоко втяті (до 1 000 м), вузькі, їх узбіччя стрімкі, біг річок невирівняний, часто з порогами й водоспадами (напр., Бухтовець, Прут). Ґ. і тепер є великою лісовою пущею, де ліс займає понад 80% цілої площі. Ліси в основі смерекові, мішані лише на березі гір і на Закарпатті; вище гор. границі лісів (висота 1 450 — 1 550 м) більше, ніж в ін. частинах Укр. Карпат, розвинений жереп, і тому, а також через поширення «цекоти» полонин в Ґ. мало. Переходові форми між краєвидом Ґ. і краєвидом Полонинських Бескидів утворюють Бескиди, положені між двома раменами Середньо-Карпатськоі улоговини, зокрема в сточищі гор. Тереблі на Закарпатті (Канч — 1 583, Стрімба — 1 723, Стремініс — 1 599 й ін.).

Несприятливі природні умови є причиною того, що Ґ. дуже рідко заселені. В зах. і центр. Ґ., де мешкають бойки, оселі положені здебільша на березі гір; у глибину гір сягають лише оселі гуцулів у долинах Бистриці Надвірнянської і Прута; тут, також на березі гір, лежать містечка — Надвірна й Делятин. Неукр. населення (жиди, поляки, німці) з’явилося лише в 19 в. у зв’язку з експлуатацією лісів і не становило в 1939 р. навіть 10% заг. ч. людности. Гол. госп. значення тут має експлуатація лісів, яку від кін. 19 в. полегшує густа мережа вузькорейкових лісових залізничок, що вивозять дерево до великих тартаків у Вигоді, Брошневі, Надвірній та ін. Нафтова пром-сть — у Битькові, Пасічній і Ріпному. В долині Прута загальноукр. значення набули курорти (Ворохта, Яремче, Ямне, Микуличин й ін.); їх розвиток полегшила єдина в Ґ. зал. лінія, яка через Татарський провал в’яже долину Прута з Закарпаттям.

В. К.


Ґордон (Gordon) Патрік (1635 — 99), шотляндець, ген. на моск. службі (з 1661), брав участь у чигиринських походах 1676 — 78 та в озівських 1695 — 96, жив деякий час у Києві; залишив цінний щоденник.


Ґородцов Василь (1860 — 1945), рос. археолог, провадив розкопи на Україні, встановив хронологію могил із червоною охрою, виявив культуру попелищ скитської доби, систематизував поховання печенігів, торків, половців і татар, особливу увагу присвятив кіммерійській культурі; перший довів існування бронзової доби в Сх. Европі («Бытовая археология», 1910; «Культуры бронзовой эпохи в средней России», 1915; «Исследование Гонцовской палеолитической стоянки», 1926).


Ґоронда, с. б. Мукачева на Закарпатті, 1914 постій коша УСС, перенесений пізніше до Замкової Паланки під Мукачевом.


Ґорук Семен (1873 — 1920), отаман УСС, до війни ред. органу партії Христ. Суспільників «Руслан», під час війни командир куреня УСС, пізніше пресовий референт при НК УГА; убитий большевиками.

[Ґорук Семен (1873, Снятин, Галичина — 1920?). — Виправлення. Т. 11.]


Ґоти, давньогерманські племена. В 2 в. вийшли з півд. Швеції, дісталися до Надбалтики, звідти течією Зах. Двини перейшли на Дніпро, де створили державу. Ґотські племена на Україні сиділи від Дністра до Дінця й Кубані і називалися остґотами (сх. Ґ.). Ґотські племена, що осіли на зах. від Дністра, звалися вестготи (зах. Ґ.). Після розбиття ґотської держави гунами в 375 р. Ґ. подалися до Паннонії й далі до Італії. Частина остготів лишилася в Криму (див. Крим). Ґотські металеві вироби широко розходилися по Україні і по всій Сх. Европі. Після великого переселення народів Ґ. перенесли з собою цю майстерність до Зах. Европи, де вона набула назви меровінґського або ґотського стилю.

М. М.


Ґотика або гостролучний стиль на Україні був поширений порівняно небагато, в 14 — 16 вв., перев. на Зах. Україні, й мав характер переходового стилю. Гостролучні форми були відомі на Причорномор’ї ще в старохрист. добу і наново прийшли з Зах. й Півд. Европи в 14 — 15 вв., особливо в замково-оборонних спорудах (Хотин, Кам’янець, Межибіж, Невицьке, Маковиця на Закарпатті та ін.). Елементи Ґ. маємо також у церк. будівництві (Рогатин, Сутківці, Острог, Дермань) і в більшій мірі в рим.-кат. костьолах. Ґотичний натуралізм впливав також на укр. малярство (монументальне й іконне), в початках друкарства і ґраверства та ужитковому мистецтві, особливо в металевих і ювелірних виробах 15 — 17 вв.

В. С.


Ґотье Юрій (1873 — 1943), рос. історик і археолог, з 1900 досліджував могили на Україні та ґотські пам’ятки в Криму («Железный век в восточной Европе», 1930).


Ґощинський (Goszczyński) Северин (1803 — 76), поль. поет-романтик, народився й виріс на Київщині; один із представників т. зв. укр. школи в поль. літературі, поема „Zamek Kaniowski“ (1828) має сюжетом гайдамацьке повстання 1768 р.

[Ґощинський (Goszczyński) Северин (1801, Іллінці, Вінничина — 1876, Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Ґощовський Олександер, маляр при дворі перемиських владик першої пол. 17 в., учень Себастіяна Волосковича.


ҐПУ, див. Державне Політичне Управління.


Ґрабовський (Grabowski) Михайло (1805 — 63), поль. письм. і критик, народився й жив перев. на Правобережжі; приятелював з П. Кулішем, співр. його «Записок о Южной Руси»; видатний представник т. зв. укр. школи в поль. літературі: романтичні повісті „Koliszczyzna i Stepy“ (1838), „Stanica Hulajpolska“ (1840 — 41), „Tajkury“ (1845 — 46), „Pan starosta Kaniowski“ (1856), „Zamieć w stepach“ (1862) й ін.; написав текст до виданої І. Фундуклеєм кн. «Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии» (1848).

[Ґрабовський (Grabowski) Михайло (1804, Золотіїв, тепер у межах Рівного — 1863, Варшава). — Виправлення. Т. 11.]


Ґрабський (Grabski) Станислав (1870 — 1949), поль. правник і політик, проф. Львівського Ун-ту, один з лідерів Народових Демократів, мін. освіти 1923 — 26, ворог українців, автор т. зв. „lex Grabski“ з 31. 7. 1924 в справі заведення двомовних шкіл («утраквізм») і урядової мови в школах, чим знищено укр. шкільництво (зменшення шкіл з укр. мовою навчання з 2 869 в 1921 — 22 до 753 в 1927 — 28 pp.).

[Ґрабський (Grabski) Станислав (1871, Борова, Варшавська губ. — 1949, Сулеювек бл. Варшави). — Виправлення. Т. 11.]


Ґраве Дмитро (1863 — 1939), визначний математик, проф. Харківського, згодом Київського ун-тів, д. чл. ВУАН (з 1919), д. чл. НТШ (з 1923), почесний чл. АН СССР, один з найвидатніших альґебристів на Україні, творець матем. школи в Києві, з якої вийшов ряд учених. Автор ряду праць, гол. з альґебри, м. ін. «Об основных задачах математической теории построения географических карт» (1896), «Теория конечных групп» (1908), «Курс алгебраического анализа» (1910), «Краткий курс математического анализа» (1924), «Теоретическая механика на основе техники» (1932).

[Ґраве Дмитро (* Кирилів, Вологодська губ., Росія — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Ґраверство, див. Графіка.


Ґранат (Punica granatum L.), овочеве деревце чи кущ, із родини ґранатуватих. Овочі нагадують помаранчі; їх уживають до їжі сирими і на мармеляду, конфітуру й под.; з кори добувають 25% дубильної речовини, а з шкуринки овочу — 28% танідів; Ґ. — також декоративна рослина. Плекають у Криму.


Ґраніт, найпоширеніша грубокристалічна порода, маґматичного походження, в основному збудована з кварцу, польового скалинцю й лосняку; добрий будів. матеріял, кращі відміни Ґ. надаються для декоративних цілей. На Україні Ґ. і ґнайс становлять основні породи Укр. кристалічного масиву, що виступають на поверхню в долинах рік і утворюють своєрідний ґранітовий краєвид. Численні відміни Ґ. на Україні залежать від петрографічного складу, походження, барви, фізичних прикмет і техн. вартости.

Видобуток Ґ. на Україні становив до війни 25% видобутку СССР. Ґ. переробляють на місці з огляду на кошти і лише там, де зручне положення (б. річок і залізниць) полегшує транспорт. Гол. р-ни Ґ. пром-сти: на Волині й суміжному Поліссі — р-н Клесова б. Сарн (сірі й рожеві ґраніти), околиці Коростишева й Коростеня, Судилкова — Новгороду Волинського (червоний Ґ.); на Правобережжі — великий р-н між Вінницею і Гливанню (темносірі ґраніти), над р. Россю (Погребище, Городище, Біла Церква, Богуслав) і Умансько-Тальницький р-н; над Дніпром — б. Кременчука (Табурище, Крюків) і р-н Ярцева-Наталівки; мало експлуатують Ґ. на півд. Побожжі, через невигідне для транспортування положення, і на Приозівській височині.

Р. М.


Ґранітовий краєвид, один із краєвидів України, поширений у межах Української Кристалічної гряди в долинах рік. де вони врізуються в тверде, кристалічне підложжя. Характеристичні прикмети його: невирівняна течія рік із кам’янистим руслом, порогами, заборолами й грядами, вузькі долини із стрімкими скелястими узбіччями. Найвиразніше виявлений у р-ні Дніпрових порогів (докладніше див. ЕУ I, стор. 76).


Ґрац (Graz), гол. м. Штірії (Австрія), 226 000 меш. (1951); з кін. 19 в. укр. колонія, перев. із студентів, що 1895 заснувала земляцтво «Русь», перейменоване 1910 на Укр. Студентське Т-во «Січ»; після першої світової війни ч. студентів — до 50, після другої — 200 (в 1947 — 48 pp. журн. «Студентський Прапор»), Під час другої світової війни ч. українців зросло коштом вивезених робітників, в 1945 — коштом біженців (з 1945 Укр. Представництво на Штірію, гол. В. Тимцюрак); тепер невелика колонія.


Ґребе (Graebe) Курт (1871 — 1952), полк., нім. гром. діяч у Польщі, чл. сойму 1922 — 30; співпрацював з українцями при орг-ції бльоку нац. меншостей, в соймі й на конґресах нац. меншостей у Женеві. Під час війни 1939 — 45 очолював відділ опіки над зах.-укр. робітниками в Нім. Фронті Праці (D. A. F.); з 1951 гол. нім.-укр. Т-ва ім. Гердера в Мюнхені.

[Ґребе (Graebe) Курт (1874, Карнішево, Польща — 1952, Мюнхен). — Виправлення. Т. 11.]


Ґреґолинський Дмитро (1880 — 1944), педагог (учитель гімназії в Перемишлі) і журналіст; прихильник гетьманського руху; видавець і ред. тижневика «Український Голос» у Перемишлі (1919 — 29), першої укр. газ. під поль. окупацією.


Ґренджа-Донський Василь (* 1897), письм., родом із Закарпаття; в 1920 — 39 pp. надзвичайно плідний. Ґ.-Д. випустив кілька збірок поезій, оповідань, повістей і драматичних творів. 1927 — 28 ред. ж. «Наша Земля». Його творчість романтична; переважають патріотичні і соц. мотиви. Гол. збірки поезій: «Квіти з терням» (1923), «Золоті ключі» (1923), «Тернові квіти полонин» (1928), «Тобі, рідний Краю» (1936); збірки оповідань: «Оповідання з карпатських полонин» (1926), «Назустріч волі» (1930); іст. поема «Червона скала» (1938), повісті «Ілько Липей» (1936) і «Петро Петрович» (1937), іст. драма «Сотня Мочаренко» (1932) та ін.; нині письменник живе на Пряшівщині, співпрацюючи з місц. укр. виданнями.

[Ґренджа-Донський Василь (1897, Волове [тепер Міжгір’я] — 1974, Братіслава, Словаччина). Драматична поема „Зруб“ (1964), повість „Петрик“ (1973), незакінчений роман „Сини Верховини“. — Виправлення. Т. 11.]


Ґренер (Gröner) Вільгельм (1867 — 1949), нім. генерал і політик, начальник ген. штабу нім. військ, що 1918 були на Україні; сприяв переворотові 29. 4. 1918; провадив політику трактування України як колонії; з ініціятиви Ґ. демобілізовано Синьожупанну й Сіру Дивізії, Галицький полк СС та ін., пізніше він перешкоджав творенню укр. військ. частин; один із засновників Укр. Наук. Ін-ту в Берліні й перший гол. його кураторії.


Ґресько Донна (* 1927), скрипачка в Канаді; вчилася в консерваторіях Чікаґо й Нью-Йорку (у М. Мішакова, М. П’ястро); ряд успішних концертових виступів у різних містах Канади й ЗДА, зокрема в Тавн Голл і в Карнеґі Голл у Нью-Йорку.


Ґриф (сип) білоголовий (Gyps fulvus L.), великий птах із ряду хижаків, довж. до 1,2 м, крила з розмахом до 2,6 м, вага — бл. 7,5 кг; поширений на Україні в Карпатах, на Поділлі, Волині, у Криму і на Кавказі (де піднімається до — 2 750 м і вище); залітає в степову й лісостепову смугу.


Ґродські суди, або старостинські суди, держ. суди першої інстанції у великих карних справах на території давньої Польщі; з 1434 р. заведені й на укр. землях під Польщею; для селян, жидів, вірменів, а також деяких категорій міщан Ґ. с. були апеляційною інстанцією від компетентних для них судів. Вони поступово витиснули земські, себто шляхетські суди. Ґ. с. очолювали старости городів, їм допомагали писарі, що провадили ґродські акти, де записували, крім вироків, також угоди та заяви приватних осіб з метою надати їм правної сили. Ґ. с. існували у Великому Князівстві Лит. у формі замкових судів.


Ґроза (Groza) Олександер (1807 — 75), поль. письм. т. зв. укр. романтичної школи, жив перев. в Житомирі; „Obrazki ukraińskie“ (1855, 2 вид. п. н. Trzy powieści, 1860), драма „Hryć“ (1858), поема „Starosta Kaniowski“ та ін. твори з укр. тематикою.


Ґрозний, обласне м. на сх. Передкавказзі в РСФСР, осередок Ґрозненського нафтового р-ну, 226 000 меш. (1956). Укр. колонія (в 1926 р. на 97 000 меш. — 7 800 українців — 8%). В Грозненській обл. (33 000 км²), поза Ґ., жило за переписом 1926 р. бл. 10 000 українців.


Ґрондський (Grądski) Самуель († після 1676), поль. історик, еміґрант у Трансільванії, згодом посол швед. короля Карла X до Хмельницького; 1676 написав іст. Хмельниччини п. н. S. Grondski de Grandi „Historia belli cosacco-polonici“, видану в Будапешті 1789.

[Ґрондський (Grądski, Grądzki) Самуель (? — після 1676 [за ін. даними бл. 1672, Галичина]). — Виправлення. Т. 11.]


Ґроттаферрата, грец. манастир б. Риму, заснований в 11 в. за василіянським уставом. Тепер має групу укр. ченців, гол. друкарів, які дбають за вид. укр. церк. книг.


Ґрофа (V — 4), верх у центр. частині Ґорґанів, у сточищі р. Лімниці, 1 752 м вис.


Ґрубе Вільгельм (1827 — 98), відомий хірург, з 1859 проф. і дир. хірургічної клініки Харківського Ун-ту; співорганізатор і довголітній керівник Харківського Мед. Т-ва.


Ґрудзінський (Grudziński) Станислав (1851 — 84), поль. поет і белетрист, родом з України, вчився в Києві; з укр. тематикою поема „Dwie mogiły“ (1879), „Powieści ukraińskie“ (1879).

[Грудзінський (Grudziński) Станислав (1852, Водяники, Звенигородський пов., Київщина — 1884, Варшава). — Виправлення. Т. 11.]


Ґрунти України

1. Попільнякові ґрунти лісової зони (див. профіль ч. 1) утворилися в умовах вогкого клімату під шпильковими та мішаними лісами на піскуватому водно-льодовиковому покладі. Верхні шари мають 1 — 2,5% гумусу.

Гол. відміни: піщані попільнякові ґрунти на пісках, супіщані, суглинкуваті на глинах.

Поширення: Півн. Україна, Надсянська низовина, котловини над Бугом, Стиром і Іквою, Підкарпаття (суглинки) і як острови на піщаних терасах річок лісостепу.


Природна родючість низька, залежить від вмісту глини.

2. Спопільнені ґрунти лісостепу (профіль ч. 2) утворилися в межах сучасного лісостепу з кол. чорноземів у висліді їх деґрадації (спопільнення), спричиненої поширенням у другій пол. польодовикової доби в степах листяних лісів. Верхні шари мають 1,5 — 3,5% гумусу.

Залежно від ступеня спопільнення розрізняємо деґрадовані чорноземи, темно-сірі лісові ґрунти, сірі лісові ґрунти і ясносірі лісові ґрунти.

Поширення: півн. частина лісостепу, зокрема на Правобережжі.

Природна родючість залежить від відсотка гумусу.

3. Чорноземи (профіль ч. 3) постали в умовах помірно вогкого або посушливого клімату під степовою рослинністю, на багатій на вапно породі — лесі. Відсоток гумусу 5 — 6% на зах., бл. 9% на сх.

Відміни чорноземів залежать від неоднакових умов клімату, різного складу лесів і різної рослинности. Найважливіші з них: 1. грубі чорноземи (6 — 9% гумусу, грубина 1,5 — 2 м), що займають перев. частину лісостепу (зокрема на Лівобережжі) й Кубані; 2. звичайні степові чорноземи (6 — 8% гумусу, грубина бл. 1 м), поширені в півн. смузі степу й на Кубані; 3. півд. чорноземи (4 — 6% гумусу, грубина 60 — 75 см), поширені в півд. степах за винятком їх надморської, найменше вологої частини.

Природна родючість висока, залежить від кількости вологи.

4. Барнясті (каштанові) ґрунти (профіль ч. 4) постали в умовах низької вологости й засолення на лесовому покладі. Відсоток гумусу 2,5 — 3.

Відміни: темнокаштанові і яснокаштанові ґрунти з солонцями й солончаками.

Поширення: Узбережжя Чорного й Озівського морів та Півн. Крим.

Природна родючість низька, особливо в солонцях, залежить від кількости вологи.

5. Гірські ґрунти постали на продуктах звітрювання твердих гірських порід і тому мілкі, а часто й жорствуваті. Рід гірських ґрунтів і їх родючість залежать від роду гірських порід, абсолютної висоти, роду рослинности тощо. Це буроземи й попільнякові ґрунти з різними відмінами.

Поширення: Карпати, Кримські гори, Кавказькі гори.

6. Інші ґрунти не являють суцільних масивів, становлячи невеликі острови серед ґрунтів 1 — 5 (інтразональні ґрунти). З них важливіші:

а. Болотяні ґрунти, що утворилися в умовах надмірного звогчення, зокрема на Півн. Україні.

б. Лучні ґрунти, поширені в заплавинах рік усієї України.

в. Солончаки й солонці, поширені зокрема в смузі барнястих ґрунтів. (Докладніше — Г. Махів. Ґрунти. ЕУ I, стор. 54 — 58 і карта.)

За Г. Маховим


Ґрунтові води, див. Підземні води.


Ґрунтові шляхи, див. Шляхи.


Ґрунтознавство, наука про ґрунти, досліджує ґрунти як комплексне явище, в процесі взаємодії чинників мертвої й живої природи, їх походження, геогр. розміщення, способи їх раціонального використання й поліпшення. Хоч досліди ґрунтів почалися здавна, Ґ. як окрема наука виникло лише в кін. 19 в., у великій мірі завдяки працям визначного рос. вченого Василя Докучаєва («батько ґрунтознавства»), який вперше пояснив процеси ґрунтотворення й висунув ідею генетичної клясифікації ґрунтів. Гол. підставою для будови цієї клясифікації були його праці про чорнозем на Україні.

Перші наук. досліди ґрунтів України, зокрема, праці над першими ґрунтознавчими картами, пов’язані з діяльністю земств, які в 1880-их pp. інтенсивно вивчали природні підстави сіль. госп-ва. В 1888 — 94 pp. досліджував ґрунти Полтавщини В. Докучаєв (1846 — 1903), який видав точну карту ґрунтів Полтавщини 1:420 000; за кілька pp. перед тим він опублікував свої праці про чорнозем і генезу степів. У 1890-их pp. і згодом аж до 1917 р. досліджували ґрунти України почасти укр. вчені, почасти фахівці з Петербурґу й Москви. Ґрунти Поділля й Харківщини досліджував О. Набоких, який вів наук. полеміку з рос. ґрунтознавцями й заснував укр. школу ґрунтознавців з новою методикою дослідів; Ф. Левченко з Києва досліджував ґрунти Волині, Н. Фролов — Київщини, Б. Полинов — Чернігівщини, С. Захаров — Кавказу і Передкавказзя. Досліди над чорноземними ґрунтами та посухою в степах і боротьбу з нею провадили, крім Докучаєва, укр. лісівник-ґрунтознавець Ю. Висоцький (1865 — 1940) і визначний рос. учений П. Костичев (1845 — 95). Перед війною розвинув свою діяльність киянин К. Ґедройц (1872 — 1932), довголітній (1913 — 29) керівник аґрохем. відділу с.-г. н.-д. станції в Носівці б. Ніжена, засновник науки про ґрунтові кольоїди; його лябораторні досліди над чорноземом базувалися насамперед на укр. матеріялі. Побіч займалися ґрунтами укр. геолог П. Тутковський і ботанік та географ з Одеси Г. Танфільєв.

У цих дослідах Україна як окрема країна не фігурувала. Дослідження ґрунтів України як цілого, як й ін. ділянок її природи, припадає на 1920-і pp. Воно зв’язане насамперед із діяльністю Сільсько-Господарського Наукового Комітету України і його ґрунтознавчої секції (1920 — 27), якою в 1923 — 27 pp. керував Г. Махів. Вона склала 10 тт. «Матеріялів дослідження ґрунтів України» і видала синтетичну карту ґрунтів України Г. Махова (1 : 1 000 000). Ґрунтознавчу працю провадили також н.-д. станції (в 1927 р. на Україні їх було 35), Укр. Н.-Д. Ін-т Ґрунтознавства в Києві, Укр. Н.-Д. Ін-т Удобрень у Києві й ін., катедри Ґ. діяли при високих школах, насамперед при с.-г. ін-тах. Великим ударом для укр. ґрунтознавства була ліквідація большевиками С.-Г. Наук. Комітету (1927) і руйнація с.-г. науки в роки проведення колективізації.

Нова фаза ґрунтознавчих дослідів на Україні почалася з другої пол. 1930-их pp.; вони мають на меті детальне вивчення ґрунтів із практичною метою піднесення їх урожайности. Досліди ці провадять н.-д. заклади: насамперед Укр. Н.-Д. Ін-т Ґрунтознавства в Києві і Укр. Н.-Д. Ін-т Ґрунтознавства Мін-ва Сіль. Госп-ва України в Харкові (зорганізований 1956 р. на базі Лябораторії Ґрунтознавства АН УРСР), які керують ґрунтознавчими роботами на Україні, численні с.-г. дослідні станції, аґролябораторії в радгоспах і більших колгоспах. Катедри Ґ. є при геологічних факультетах ун-тів, С.-Г. Академії, с.-г. і політехн. ін-тів. Праці з Ґ. друкуються перев. в публікаціях відповідних н.-д. і навчальних закладів, майже виключно рос. мовою. До визначних ґрунтознавців України належали в 20 — 30-их pp. і пізніше, крім згаданих Г. Махова і К. Ґедройца, Д. Віленський (деякий час керівник Н.-Д. Ін-ту Удобрень у Києві, праці про засолені ґрунти), геолог В. Крокос (фосильні ґрунти), О. Соколовський (керівник Н.-Д. Ін-ту Ґрунтознавства в Харкові, праці з кольоїдного Ґ.), О. Душечкин, П. Коссович, А. Лебедев; працювали також — І. Бандура, О. Грінченко, Г. Грінь, А. Дояренко, В. Кавалерідзе, М. Крупський, Муравлянський, Т. Таранець й ін.

Загалом Україна з ґрунтознавчого погляду належить до найкраще досліджених країн світу.

І. Бандура


Ґудзій Микола ( * 1887), літературознавець, родом із Поділля; д. чл. АН УРСР; з поч. 20-их pp. проф. Московського Ун-ту. Автор багатьох праць, із яких для іст. укр. літератури мають значення розвідки про «Преніе живота и смерти...», про переклади на Україні з «Великого Зерцала», про Данила Заточника, підручник «История древней русской литературы» й ін. Зокрема важливі численні праці, присвячені «Слову о полку Ігореві», між ними велика бібліографія (1914), «Ревизия подлинности Слова о полку Игореве в исследовании проф. А. Мазона» (1946), «О составе золотого слова Святослава» (1947), наук.-популярні статті, як «Слово о полку Ігоревім» (зб. під цією назвою, К. 1955); Ґ. належить ред. ряду видань «Слова».

[Ґудзій Микола (1887, Могилів Подільський — 1965, Москва). „Укр. інтермедії 17 — 18 ст.“ (1960), „Традиции літератури Киевской Руси в старинных украинской и белорусской литературах“ (вид. 1966). — Виправлення. Т. 11.]


Ґужковський Казімір (1864 — 1919), барон, полк. уланів австр. армії, під час світової війни пов. староста в Дрогобичі й Сокалі; 1918 вступив до УГА й визначився при її орг-ції.


Ґула Федір (* 1890), астроном і педагог, доц. Укр. Високого Пед. Ін-ту в Празі, автор підручників для високої школи з астрономії; праці про затемнення сонця.


Ґуммерус (Gummerus) Герман (1877 — 1948), фінський політик і історик, проф. ун-ту в Гельсінкі, активний прихильник України й оборонець її прав на самостійність; мав зв’язки з укр. діячами, зокрема революціонерами, до революції 1917. особливо під час першої світової війни, коли був стокгольмським представником Союзу поневолених Росією народів: 1918 посол Фінляндії на Україні; автор численних рефератів і статтей про Україну; кн, «Неспокійні часи на Україні» (1930 фінською і швед. мовами).


Ґурагумора (Gura-Humora) (VI — в), м-ко в горах півд. Буковини над р. Молдавою, тепер Сучавської обл. Нар. Рум. Республіки, за австр. періоду пов. м; в кол. пов. 61 000 меш., з них 2% українців. В Ґ. 1863 р. нар. О. Кобилянська.


Ґурамішвілі Давид (1705 — 92), грузинський поет; змушений покинути батьківщину, після служби в рос. армії, в 70-их pp. оселився в Миргороді; брав участь у гром. житті Полтавщини. Зб. поезій Ґ. «Давитіяні» має виразні мотиви укр. природи й нар. мистецтва, зокрема поема «Пастух Кацвія» (перша назва «Весела весна»), пісня «Зубівка» тощо. Зб. «Давитіяні» переклав М. Бажан (1950). На могилі Ґ. в Миргороді 1949 відкрито пам’ятник.


Ґурґула Ірина (* 1903), мистецтвознавець, співр. Нац. Музею у Львові; розвідки з укр. нар. мистецтва, зокрема про вишивки й одяг, друковані в «Етногр. Зб.» НТШ, «Новій Хаті», «Укр. Заг. Енциклопедії» та ін.

[Ґурґула Ірина (1904, Болехів, Долинський пов., Галичина — 1967, Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Ґурський Артур (Gorski), псевд. Quasimodo (* 1870), поль. письм., проф. ун-ту, автор кн. „Niepokój naszych czasów“ (1938), де пропонував сприятливе для укр. сторони розв’язання проблеми нац. взаємин у Польщі, гостро критикуючи урядову політику.

[Ґурський (Górski) Артур (1870, Краків — 1959, Варшава). — Виправлення. Т. 11.]


Ґурський Проспер (1812 — 90), маляр із Житомирщини; автор бл. 3 000 творів із минулого України та її тогочасного побуту.

[Ґурський Проспер, автор бл. 300 творів. — Виправлення. Т. 11.]


Ґутковський Клим (1881 — 1915), один із діячів «Січей» і «Сокола-Батька» в Галичині, вельосипедист і мандрівник (відкрив сталактитові печери в Кривчі на Поділлі); 1910 ред. газ. «Праця» в Бразілії, під час першої світової війни сотник УСС і командир сотні.

[Ґутковський Клим (* Тернопіль — † Будапешт). — Виправлення. Т. 11.]


Ґюльденштедт (Güldenstädt) Йоган Антон (1745 — 81), нім. природник і лікар, який з доручення рос. Академії Наук відбув кілька подорожей на південь імперії (на Україні в 1773 — 74). Ґ. перший дав характеристику природи Півд. України, зокрема ґрунтів, рослинности й тварин; „Reisen durch Russland und im Kaukasischen Gebirge“ (I — II, 1787 — 91); «Дневник путешествия в южную Россию академика Гюльденштедта в 1773 — 74 г.» (1879).










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.