[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 1000-1017.]

Попередня     Головна     Наступна





Київ (III — 11), іст. столиця України, її політ., рел. і культ. центр; нині гол. і найбільше м. УССР (1959 р. — 1 102 000 меш.); осідок центр. влади, найвизначніший культ. осередок, одно з найбільших пром. міст, важливий транспортовий вузол.

Положення. К. лежить на фізіографічному пограниччі двох гол. смуг України — ліс. і лісостеп., де Дніпро, прийнявши свої найбільші притоки Прип’ять і Десну, стає потужною рікою, на його правому, високому, горбуватому і тому зручному для оборони, березі, в місці, де перехід через ріку особливо вигідний. З давніх часів К. був природним місцем обміну продуктів трьох географічно-екон. р-нів, які тут стикалися: рільничої Придніпровської височини, лісисто-багнистого Полісся і рільничо-лугово-лісистого Придніпровського низу. Далеко більше значення мало положення К. на перехресті шляхів: водних — Дніпровського «з варягів в греки» (див. Варязькі шляхи) і Десною й Сеймом на схід, Прип’яттю на зах.; сухопутних — Залозного, який прямував до Керчі в Крим, «Соляного» (на Галич і Прикарпаття) і Волинського. Завдяки цьому вигідному положенню К. виріс в 11 в. на найбільший торг. і політ. центр Та найбільше м. Сх. Европи і столицю Київ. держави. Але згодом положення край степів було однією з причин його ослаблення від нападів кочовиків, а потім і упадку. Сучасний К., хоч є більшим від ін. м. України природним вузлом водних і сухопутних шляхів, також ексцентрично положений щодо кордонів України (тепер півн.) і гол. екон. р-нів — Донбасу і Дніпропетровського пром. р-ну. Новітня розбудова Дніпрового шляху (див. Дніпро) улегшує його зв’язок з цими р-нами і морем.

Тризуб Природа. Основна частина К. лежить на правому високому березі Дніпра та прилеглій до нього невисокій терасі, нагірні р-ни — на мальовничих горбах між Дніпром і долиною його притоки Либеді (Київські гори). Найвищі точки нагірної частини сягають до 200 м, а Дніпро пливе на висоті 90 м, так що його берег має до 100 м висоти; він стрімкий, повний зсувів; його тепер зміцнили, а Дніпро взяли в р-ні м. в ґраніт. Найбільший яр нагірної частини — Хрещатий ділить її на дві частини: півн.-зах. — Старий Київ, до якого прилягає від зах. Нове місто і півд.-сх., де міститься давня частина К. — Печерське, і нова дільниця — Липки. В Хрещатому яру лежить нині гол. вулиця К. — Хрещатик. Київ. плято поступово спадає на зах. та на півд. зах. до широкої долини р. Либеді, забудованої щойно в другій пол. 19 в., а потім знову підносяться майже на 100 м горби, на яких розкидані частини К. — Батийова гора, Солом’янка, Чоколівка, Совки, Голосієво й ін. На півд.-зах. периферіях К. Київ. гори заникають, переходячи в легкохвилясту рівнину.

Зах. і півд.-зах. окраїни К. (Святошин, Пуща-Водиця) лежать вже на зниженій пісковій рівнині Полісся серед просторих соснових лісів. Півн.-сх. частина К. розташована на широкій терасовій рівнині Придніпровського низу; її складають дві тераси: нижча — заливно-лугова і вища — борова, піскова, з рештками соснових лісів.

На правому березі Дніпра вона покриває невеликі простори; в її півд. частині між високим берегом Дніпра і його річищем лежить стара дільниця К. — Поділ, далі на півн. Куренівка й Пріорка. Обидві тераси займають великі простори також на лівому березі Дніпра; тут на деякій віддалі від ріки лежить новий р-н К. — Дарницький.

К. лежить у смузі помірковано континентального вологого клімату. Його гол. елементи такі: сер. річна температура + 7,2° Ц. (в різні роки від 5,9 до 8,6), липня + 19,5 (17,5 до 23°), січня — 5,8 ( — 0,2 до 14,5), абсолютний максимум +40° Ц., мінімум — 34°, сер. кількість морозних днів — 136 на рік; відносна вологість у грудні — 89, у травні 63; соняшного світла — 1 714 годин на рік (від 1 163 до 2 057); ч. опадів 590 мм (від 405 до 925) на рік, найбільше в червні й липні (155 мм), найменше в січні й лютому (65 мм), ч. днів з опадами 160 (від 117 до 204), з сніговим покривом 106 (від 42 до 160).

Згадані кліматичні елементи зазнають на території К. змін залежно від рельєфу, наявности ліс. і водних масивів, характеру забудування, матеріялу домів і вулиць тощо; наприклад, температура повітря в центрі вища, ніж на периферіях (в лагідні дні літом на 2 — 3°, зимою на 1°), соняшна радіяція і вологість менші.

Дніпро на терені К. — широкий (до 700 м, в час повені — 10 — 12 км, глибина його сягає до 8 м); протягом віків він часто міняв своє річище, творячи охаби, стариці, а між відногами острови; найбільшим з них є Труханів о. між Дніпром і його відногою Чорториєм, який до 1840-их pp. був глибший, ніж самий Дніпро.

Льодовий покрив на Дніпрі триває пересічно 110 днів, період навіґації — 250 днів. Дніпрові, крім транспортового значення, належить також виключна роля у водопостачанні Києва.

В. Кубійович

Найдавніший К. Найдавніші сліди заселення на території К. походять ще з палеоліту (Кирилівська стоянка й ін.), за неоліту трипільські поселення були в багатьох місцях. В різних місцях К. були викопані пам’ятки з бронзової та залізної доби, скарби рим. монет і поховання з цього ж часу, що вказує, що на терені К. вже тоді було більше селище, важливий торг. пунк, початок пізнішого К. Сов. археолог-історик Б. Рибаков заснування К. відносить до сер. 6 в.

В добу переселення народів територія сучасного К. була заселена предками українців антами, які заложили город на горі Киселівці і високо розвинули ювелірне мистецтво. К. увійшов тоді в торг. зв’язки з Центр. і Півн. Европою, з країнами араб. й тюркського світу та їхніми сусідами і став важливим осередком торгівлі між Азією та сходом Европи; у К. знайдено багато сх. монет тих часів.

Княжа доба. З 8 в. К. став столичним городом племени полян. В той час на території К. були три окремі городища: на Андріївській горі, на Киселівці та в р-ні теперішньої Кирилівської вулиці, які в 10 в. сполучилися в одне ціле. В одному з цих городищ містився княжий двір.

Торг. центром К. з 8 — 9 вв., а можливо й раніше, був Поділ і гирло майже зниклої тепер р. Почайни, що було гаванню для купецьких човнів.

Кн. Володимир В., увівши бл. 988 р. християнство, поширив це городище, заклав там Десятинну церкву і новий княжий двір з кам’яними, багато оздобленими будівлями. Там були також двори бояр і дружинників, оселі ремісників і торгова площа («Бабин торжок»), прикрашена трофейними статуями. Та частина, що лежала поміж теперішніми В. Житомирською вулицею та вулицею Героїв Революції (кол. Трисвятительська), називалася, на відміну від Подолу, Гора або Верхній город.

В часи Володимира В. К. був політ. і адміністративним центром великої держави — Київ. Руси. Він почав швидко рости. В 1037 р. кн. Ярослав Мудрий поширив Верхній город на сусіднє плято, оточив його величезним (до 14 м заввишки) валом з брамами, частоколом і ровом, збудував тут соборну церкву св. Софії та ін. храми і цивільні будівлі. За Ярослава й ін. князів К. став містом міжнар. торг. і політ. значення; блиском і пишністю княжого двору, красою і багатством будівель та кількістю населення він був одним з перших поміж столицями Европи, про що свідчать описи зах.-евр. подорожників.

Одночасно К. був церк.-рел. центром Сх. Европи. Тут був осідок митр., багато церков, ряд манастирів, між ними — славнозвісний згодом Печерський манастир (див. Києво-Печерська Лавра); К. був також осередком шкільної освіти, писання, переписування, перекладання та збирання книг (у св. Софії була перша на Україні, княжа, бібліотека), складання літописів (у Печерському та Видубецькому манастирях), взагалі культ. центром усієї Сх. Европи.

Поділ міста на окремі частини зберігався й надалі. Верхній город був перев. адміністративним, військ. та пром. центром. Далеко люднішим був Поділ, центр торг. та пром. життя; там, коло гавані, були склепи для краму, двори для приїжджих купців, цілі колонії чужоземних купців, доми й майстерні ремісників, ринок, церкви з належним до них причетом, адміністративні будівлі і т. д. Там же збиралося віче. Недалеко від самого міста тих часів лежало на горах княже с. Берестове, за ним — Печерський манастир, а ще далі на півд. — Видубецький манастир.

Багатство і слава К. віддавна притягували до нього ворогів. Не раз на нього нападали печеніги і особливо половці, які завдавали К. великої руйнації. Коли Київ. держава почала ділитися на ряд окремих князівств, київ. кн. був старшим, що стало приводом до невпинної боротьби князів за київ. престол, від чого дуже терпіло місто. Особливо сплюндрував К. суздальський кн. Андрій Боголюбський 1169 р. Багато шкоди наробив також напад на К. кн. Рюрика Ростиславича в союзі з чернігівськими князями й половцями 1203 р.


За пляном в кн. А. Кальнофойського «Тератургіма» з 1638 р. (копія надрукована в кн. «Обозрение Києва в отношении к древностям, изданное И. Фундуклеем», К. 1947). На пляні зліва Києво-Печерська Лавра, оточена парканом, з її церквами і печерами. Над нею в лівому куті Вознесенський жін. манастир. з правого боку посередині пляну Пустинно-миколаївський манастир, над ним лівіше ще не відновлений тоді собор Спаса на Берестові й в гор. куті з правого боку — старий Київ з Софійським собором. Територія між Києво-Печерською Лаврою і Берестовим, з одного боку, і Старим Києвом, з другого, з яром Хрещатика посередині представлена непропорційно малою.


Занепад К. (13 — 16 вв.). Внаслідок невпинних воєн та плюндрувань К. його значення в 13 в. дуже зменшилося. 1240 р. К. завоювало монголо-тат. військо хана Батия, зруйнувало м. й знищило більшість населення. Бл. 1362 р. за В. кн. лит. Ольґерда Київщина увійшла до складу Лит.-Руської держави на правах удільного князівства, що дісталося Володимирові Ольґердовичу, нащадки якого княжили (з деякими перервами) в К. до 1470 р. На поч. 15 в. торгівля й ремісництво у К. відродились настільки, що міщанська громада на Подолі одержала від В. кн. Витовта привілей на самоуправління на засадах маґдебурзького права, яке пізніше підтверджували поль. королі й моск. царі.

Великої шкоди К. завдавали тат. напади 15 — 16 вв. 1482 р. крим. хан Менглі-Ґірей, союзник моск. кн. Івана III, сплюндрував і спалив К. та послав до Москви золоту чашу й диокос із св. Софії. Верхнє місто стояло по цьому спустошеним понад 100 років; все життя зосереджувалося на Подолі. Він був зв’язаний торгівлею з зах. країнами і з Сходом (гол. через Крим) та з володіннями Москви на півночі. Над Подолом, на горі, пізніше названій Киселівкою (замкова гора) стояв замок лит. (а згодом поль.) воєводи К.

1569 р. за Люблинською унією К. і київ. воєводство були приєднані до Польщі. Поль. влада розпочала силоміць польонізувати укр. населення, що разом з політикою соц.-екон. визиску викликало завзятий опір укр. людности.

17 — 18 вв. У першій пол. 17 в. К. відродився як політ. і культ.-церк. осередок України. Гетьман П. Сагайдачний зробив К. своєю резиденцією, відновлення правос. ієрархії в 1620 р. повернуло до К. резиденцію правос. митр. (по Берестейській Унії 1595 К. був лише осідком уніятського митр.). Бл. 1615 р. була заснована школа при Богоявленському братстві на Подолі, 1616 р. заведено першу друкарню в К. при Печерській Лаврі. Митр. Петро Могила значно поширив київ. культ. осередок; заснована ним (1631) Печерська школа об’єдналася з Братською школою й утворила славнозвісну Киево-Могилянську Колеґію. П. Могила багато зробив для відбудови церк. величі Києва: його заходами й коштом було відбудовано низку старовинних київ. церков (зокрема св. Софію) і побудовано нові. А в кін. 1648 p. K. тріюмфально зустрів Богдана Хмельницького.

1651 p. K. зайняло поль.-лит. військо кн. Я. Радзівіла, яке пограбувало місто й спалило Поділ. Після Переяславської угоди 1654 р. у К. з’явилася моск. залога, яка відновила фортецю у Верхньому (Старому) городі. За Андрусівською угодою 1667 p., K. був відданий Москві на 2 роки, проте перебував під нею й далі, а за «вічним миром» 1686 р. залишився за Москвою.

З того часу аж до 1793 р. К. втрачає частину запілля (Правобережжя) і стає прикордонним м., що некорисно впливає на його госп. розвиток. Багато зробив для культ. піднесення К. гетьман Іван Мазепа, який збудував тут кілька великих церков (див. далі), багато оздобив старі київ. храми (Лавру, св. Софію та ін.). Його заходами Києво-Могилянська Колеґія набула прав академії, для неї збудовано новий будинок. Ці й ряд цивільних будівель (митрополичий дім, ансамбль Києво-Печерської Лаври та ін.) надали К. 18 в. вигляду бароккового м.

По Полтавській битві (1709) значення К. як культ. центру України захиталося, а укр. нац. рух був загальмований. Рос. царі, зокрема Анна й Катерина II послідовно позбавили К. його міської автономії, призначаючи своїх урядовців на колись виборну посаду київ. війта. Українцям утруднювано торгівлю, натомість підтримувано моск. купців, які стали щораз більше поселюватися в місті.

В кін. 18 в. К. складався з трьох окремих поселень, відділених одне від одного незабудованими просторами: Подолу, що управлявся своїм маґістратом, та укріплених — Верхнього (або Старого) міста, де жив митр., і Печерського, навколо Печерської Лаври й фортеці, збудованої на поч. 18 в. Там був осідок рос. військ. та цивільної влади.

К. у 19 і на поч. 20 в. Після скасування Гетьманщини К. став 1782 р. центром Київ. намісництва, до складу якого ввійшли частина Лівобережної України, а 1797 р. — нової Київ. губ., розташованої на Правобережжі, яке відійшло до Росії по другому розборі Польщі, і Київ. ген.-губернаторства; тоді ж переведено до К. щорічний Контрактовий ярмарок з Дубного. Це спричинило новий розвиток торгівлі, яка, однак, перейшла з укр. рук в рос. На розвиток К. впливав і той факт, що він був важливим ґарнізоновим і паломницьким (Печерська Лавра) м. Тому на поч. 19 в. К. став центром всієї Правобережної України («Юго-Западного Края»), а його населення зросло з 35 000 меш. в кін. 18 в. до 45 000 в 1840 р. Поважний відсоток серед нього становили поляки, які наплинули з Правобережжя. К. почав розбудовуватися; особливо перебудовано Поділ після пожежі 1811 р. Дальша плянова перебудова й поширення К. зв’язані з будовою, почавши з 1830-их pp., нової фортеці на Печерському. Для виселених звідти меш. створено нові р-ни, положені в долині Либеді й Хрещатого яру, постала нова багата дільниця — Липки на горбі між Хрещатиком і Печерським та ін. Прорізано ряд нових вулиць, в тому ч. Хрещатик, Володимирську та Бібіковський бульвар (тепер Бульвар ім. Шевченка). Уряд і приватні особи почали будувати нові кам’яні будівлі, церкви (на Аскольдовій могилі, Рождественську — 1812 р. на Подолі, та ін.) й цивільні будинки (Контрактовий на Подолі, ун-т та ін.) в клясицистичному стилі. Почали укріплювати схили гір над Дніпром, 1853 р. збудовано перший постійний міст через Дніпро (Ланцюговий). В наслідок розбудови Печерське, Липки і Старе місто почали зливатися і стали розростатися передмістя.

На другу чверть 19 в. припала посилена русифікація К., коли після поль. повстання 1830 — 31 pp. уряд почав викорінювати поль. впливи, а разом з тим і старі укр. традиції, русифікуючи Правобережжя. 1835 p. K. остаточно позбавлено маґдебурзького права. Замість маґістрату, введено, за рос. зразком, міську думу, з міським гол. на чолі. Цю посаду стали займати рос. купці: уряд заохочував їх селитися в К., надаючи їм усяких пільг (звільнення від податків тощо), і відсоток рос. населення в К. почав швидко рости. Щоб прискорити русифікацію «Юго-Западного Края», цар Микола І відкрив ряд нових учбових закладів: Ун-т св. Володимира (1834 p., див. Київ. Держ. Ун-т), гімназії, кадетський корпус, ін-т «благородних дівиць» тощо. Ще раніше була зросійщена Київ. Академія, яка з 1819 р. була перетворена на духовний учбовий заклад (див. Київ. Духовна Академія). 1838 р. почала виходити (рос. мовою) перша газ. «Киевские Губернские Ведомости».

На той самий час припадає, однак, і укр. нац. відродження 19 в., яке щільно зв’язане з К. Тут діяли чл. Товариства З’єднаних Слов’ян (1823 — 25), Кирило-Методіївське Братство (1846 — 47). З 1834 р. в К. діяв М. Максимович. В кін. 1850-их pp. серед інтеліґенції К., перев. студентів ун-ту, було поширене «хлопоманство». З-поміж студентства виділилася група в майбутньому визначних укр. діячів (В. Антонович, Т. Рильський, М. Лисенко й ін), що заснувала студентську громаду, яка пізніше перетворилася на Стару Громаду і відограла ролю провідного осередку укр. життя. 1859 — 62 pp. укр. інтеліґенція організувала в К. перші в Рос. Імперії недільні школи, де намагалися вчити укр. мовою, для чого надрукували низку укр. підручників.

Буйний ріст К. в другій пол. 19 в. пов’язаний з заг. розвитком країни, зокрема цукроварства, та прокладенням через К. 1869 — 70 pp. першої залізниці на Курськ (Москву) і Одесу. Гол. ролю в нар. госп-ві К. і далі відогравала торгівля, насамперед цукром (50% всього торгу; К. став екон. центром цукрової пром-сти Рос. Імперії), згодом збіжжям, машинами, мануфактурою. Крім ярмаркової форми (Київ. Контрактовий Ярмарок і п’ять менших), щораз більше значення мала постійна торгівля; в 1860-их pp. з К. було вже 1 060 торг. підприємств. Центр торг.-фінансового життя перенісся з Подолу на Хрещатик. Другорядне значення мала пром-сть, гол. харч. (62% обороту — млини, цукрорафінадний зав., кондиторська і тютюнова фабрики), на дальшому пляні металообробна і машинобудів. (гол. зав. для обслуговування харч. пром-сти, водного та зал. транспорту) та легка (виробництво взуття, одягу, трикотажу). Це були перев. невеликі зав. (в кін. 19 в. — 113 зав. з 7 000 робітників); 1912 р. нараховувано в К. 14 600 робітників і 30 000 ремісників і кустарів. К. як пром. осередок стояв позаду Харкова, Катеринослава й Одеси; гол. через велике віддалення від вугільної і залізорудної бази. І далі К. був важливим культ. (м. ін. 1898 заснований Політехн. Ін-т), церк., адміністративним (резиденція митрополита, осідок ген.-губернаторства) і військ. центром.

Кількість населення зростала буйним темпом: 1863 — 68 000 меш.; 1874 — 127 000, 1897 — 248 000, 1917 — 468 000. Суцільніше забудовувалися поодинокі дільниці м., зокрема Хрещатик, привокзальна частина в долині р. Либеді, Поділ; місто розросталося гол. в зах. напрямі, його територія поглинала сусідні села й урочища (Лук’янівка, Шулявка, Протасів яр тощо) і обіймала на поч. 20 в. 18 000 га.

Одночасно із швидким зростанням К. почалося його впорядкування. 1872 р. вулиці стали освітлювати газом, 1875 р. побудовано водогін, бл. 1886.р. — телефон, 1892 р. кінний; з 1895 р. — електричний трамвай (перший в Рос. Імперії і другий в Европі). 1890 р. запроваджено електричне освітлення вулиць, 1894 р. влаштовано каналізацію, 1896 р. — артезіянське водопостачання; 1898 — 1899 pp. збудовано новий річковий порт на Дніпрі. Відповідно до потреб краю і міста, в 1890-их і 1900-их pp. в К. збудовано ряд репрезентативних будівель: банки, нові учбові заклади, бібліотеки, музеї, театри, Народний дім, Народну авдиторію, лікарні, готелі, Критий ринок тощо, а також виріс ряд модерних житлових будинків. З погляду архітектури ці забудови являли собою еклектичну мішанину модних тоді стилів невисокої мист. вартости, типу «віденської сецесії», ренесансу, модерну тощо. В кін. 19 і на поч. 20 в. К. вважався одним з перших міст в Росії щодо розвитку комунального госп-ва. Але упорядкованою була лише центр. частина міста. Про контрасти між центром і передмістями свідчить той факт, що ще в 1912 р. в К. переважали дерев’яні будинки (11 500) над кам’яними (5 500), а майже 2/3 домів були партерові й одноповерхові, електрика, водогін, каналізація й бруковані вулиці охоплювали лише центр м.

На другу пол. 19 в. припадає посилена русифікація Правобережжя і самого К., частково як вислід поль. повстання 1863 р. Уряд організував низку сер. хлоп’ячих та дівочих шкіл і мережу початкових шкіл, ряд рос. культ.-просвітніх та проф. т-в; 1864 р. почала виходити щоденна російська газ. «Киевлянин», відкрито рос. театр тощо. Тоді не для протидії русифікаційним заходам рос. уряду нац. свідома укр. інтеліґенція К. організувала громаду (Стара Громада), яка відразу стала на чолі всього укр. нац. руху. 1873 р. Стара Громада створила наук. укр. т-во з назвою Півд.-Зах. Відділу Рос. Геогр. Т-ва, яке провадило широку наук. роботу в царині українознавства, органом Громади стала газ. «Киевский Телеграф».

В 1875 — 76 pp. рос. уряд заборонив усю цю діяльність, як і укр. слово взагалі. Укр. рух пішов у підпілля; з цього часу до 1900-их pp. у К. існував ряд нелеґальних гуртків, створюваних все новими змінами молоді, перев. студентами ун-ту, Вищих Жін. Курсів тощо, для нац. і політ. самоосвіти (гуртки Доброграєвої, Дегенів та ін.). Ці гуртки, перев. під впливом М. Драгоманова, виховали ряд діячів укр. відродження які пізніше створили Молоду Укр. Громаду. 1889 р. укр. молодь К. організувала нелеґальну «Просвіту», що складала заборонені рос. владою укр. бібліотечки для села. Єдиним леґальним укр. вид. був наук. журн. рос. мовою «Киевская Старина», заснований 1882 р. заходами чл. Старої Громади. 1892 р. було засноване братство Тарасівців з Б. Грінченком на чолі. Стара Громада 1897 р. була ініціятором заснування підпільної Загальної Укр. Безпартійної Дем. Орг-ції, що мала об’єднувати укр. громади в усіх місцях їх існування. Крім культурницької, провадилася політ. робота. 1900 p. K. став осідком Рев. Укр. ПартіїРУП; Заг. Укр. Безпартійна Дем. Орг-ція 1904 р. перетворилася на Укр. Дем. Партію, а згодом, об’єднавшись з Укр. Радикальною Партією, прийняла назву Укр. Дем. Радикальної Партії.

Після рос. революції 1905 p. К. став осередком кипучої укр. культ. і політ. діяльности. Почали виходити: щоденна укр. газ. п. н. «Громадська Думка» (1906 p.), a потім «Рада» (1907 — 14 pp.); тижневики — «Рідний Край», «Маяк», «Слово», «Село», «Засів», «Рілля», «Наша кооперація», «Комашня» й ін.; місячники — «Літературно-Науковий Вісник», «Укр. Хата», «Дзвін», «Світло», «Сяйво», «Вісник Культури й Життя» та ін. 1908 р. засновано політ. об’єднання Т-во Укр. Поступовців (ТУП), «Просвіту», «Укр. Наук. Т-во», Муз.-Драматичну Школу М. Лисенка (1904); перший на Україні постійний укр. театр. М. Садовського (1907), відкрито укр. клюб, постало понад десять укр. в-в, діяв Комітет по спорудженню пам’ятника Т. Шевченка, влаштовувалися виставки праць укр. мистців тощо.

Рос. реакція скоро почала утискувати цей широкий рух (особливо відома заборона святкувати 100-ліття народження Шевченка), але це було не в її силах. Лише з поч. першої світової війни 1914 р. майже всі укр. орг-ції були закриті владою. Одним з осередків рос. реакції в К. був «Союз Русского Народа».

К. столиця укр. держави (1917 — 20). 1917 p., коли повалено царський уряд, К. зробився всеукр. осередком нац.-держ. відродження під заг. проводом Укр. Центр. Ради, не зважаючи на численні перешкоди з боку петроградського уряду і місц. антиукр. сил. Вже в березні 1917 р. почала знов виходити укр. газ. («Нова Рада»), постала Тимчасова Укр. Військ. Рада, виникли різні укр. клюби — Військовий, Залізничників та ін.; на Свято Волі (1. 4) на вулицях відбулася величезна (понад 100 000) укр. нац. демонстрація. Відбувся ряд з’їздів: Кооп. з’їзд, з’їзди різних політ. партій, Всеукр. Нац. Конґрес, з’їзд Діячів Укр. Села, І Всеукр. Селянський З’їзд, Всеукр. Робітничий З’їзд, І Укр. Трудовий З’їзд, три Всеукр. Військ. З’їзди, скликаний Центр. Радою З’їзд Народів Росії та ряд ін. Виникла низка укр. нац. орг-цій — рел., культ.-осв., мист., кооп., торг. та ін. Так, 1917 р. створено Всеукр. Правос. Церк. Раду, організовано Вчительську Громаду, відкрито першу укр. гімназію, Укр. Держ. Академію Мистецтв, організовано Дніпросоюз, кооп. Українбанк та ін. 1917 р. створено Укр. Держ. Театр. 20. 11. 1917 р. в К. на Софійській площі Центр. Рада проголосила створення Укр. Нар. Республіки (3 Універсал); 22. 1. 1918 р. в К. проголошено УНР незалежною, самостійною й суверенною державою (4 Універсал). Але вже 8. 2. 1918 р. больш. війська під проводом Муравйова, підтримувані больш. повстанцями в самому місті, в бою захопили К., спаливши й зруйнувавши ряд будинків, в тому ч. М. Грушевського з цінними мист. збірками. Почалися грабунки й розстріли мирного населення, особливо ж — укр. нац. елементу. За три тижні замордовано понад 5 000 осіб.

1 березня 1918 p. K. зайняли війська Центр. Ради і союзні нім. частини; повернулася Центр. Рада. З 29 квітня до 14 грудня 1918 p. K. був столицею гетьманської Укр. Держави на чолі з гетьманом П. Скоропадським. На цей час припадає відкриття Укр. Держ. Ун-ту і заснування Укр. Академії Наук; крім того, засновано Держ. Нац. Бібліотеку, Укр. Держ. Театр та ін. 14 грудня 1918 р. влада перейшла до Директорії Укр. Нар. Республіки. 22. 1. 1919 в К. проголошено об’єднання всіх укр. земель. 7 лютого 1919 р. больш. війська знову захопили К.; під час їхнього перебування в К. ЧК вигубила в своєму осідку в Липках кілька тис. осіб. 31 серпня 1919 р. з’єднані укр. армії УНР та УГА з боями увійшли в К., але мусіли відступити перед рос. Добровольчою Армією, яка одночасно з ними вступила до К. 16 грудня її вибили з К. большевики, які своєю чергою 7 травня 1920 р. відступили під натиском Армії УНР і союзних поль. військ. 12 червня, після відступу поль. військ. большевики знов окупували К. — цим разом надовго.

За роки визвольних змагань, з багаторазовими боями за місто, і в голодні роки, що прийшли за цим, госп-во міста зовсім занепало, а частина населення виїхала на село, так що в 1920 р. в К. було ледве 376 000.



План Києва

Плян Києва


ПОЯСНЕННЯ ДО ПЛЯНУ КИЄВА


1 — Пам’ятник В. Хмельницькому

2 — Софійський собор

3 — Держ. Історичний Музей (на місці Десятинної церкви)

4 — Андріївський собор

5 — Академія Будівництва і Архітектури УРСР

6 — Пам’ятник кн. Володимирові

7 — Кол. Контрактовий будинок

8 — Золоті Ворота

9 — Держ. Академічний Театр Опери та Валету ім. Т. Шевченка

10 — Володимирський собор

11 — Держ. Університет ім. Т. Шевченка

12 — Бібліотека АН УРСР

13 — Пам’ятник Т. Шевченкові

14 — Держ. Музей Західнього і Східнього Мистецтва

15 — Держ. Музей Російського Мистецтва

16 — Академія Наук УРСР

17 — Філіял Центр. Музею В. Леніна (кол. Центральна Рада)

18 — Держ. Музей Т. Шевченка АН УРСР

18 — Готель «Інтуріст»

20 — Держ. Російський Драматичний Театр ім. Лесі Українки

21 — Центр. Універмаг

22 — Будинок Міської Ради

23 — Міністерство культури

24 — Президія Укр. Академії Сіль.-Госп. Наук

25 — Телевізійний центр

26 — Головна пошта

27 — Будинок-музей Т. Шевченка

28 — Брама Заборовського

29 — Держ. Художній Інститут

30 — Річковий двірець

31 — Пам’ятник Магдебурзького права

32 — Укр. Респ. Філармонія

33 — Прокуратура УРСР

34 — Держ. Респ. Бібліотека УРСР ім. КПРС

35 — Держ. Музей Українського Мистецтва

36 — Держ. банк

37 — Рада міністрів УРСР

38 — Верховна Рада УРСР

39 — Держ. Консерваторія ім. П. Чайковського

40 — Пам’ятник І. Франкові

41 — Держ. Академічний Укр. Драматичний Театр ім. І. Франка

42 — Будинок ЦК Ком. Партії України

43 — Критий ринок

44 — Кінотеатр «Київ»

45 — Цирк

46 — Держ. Театр Муз. Комедії

47 — Міністерство закордонних справ УРСР

48 — Держ. Респ. Театр Юного Глядача

49 — «Зелений Театр»

50 — Аскольдова могила

51 — Пам’ятник Слави

52 — Києво-Печерська Лавра

53 — Видубецький манастир

54 — Залізничий двірець

55 — Політехнічний Інститут

56 — Медичний Інститут

57 — Палац культури зав. «Більшовик»

58 — Кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка

59 — Кирилівська церква

60 — Зав. «Більшовик»

61 — Верстатобудівельний зав. ім. М. Горького

62 — Зав. «Червоний екскаватор»

63 — Зав. «Ленінська кузня»

64 — Газовий зав.

65 — Плянетарій

66 — Водна станція «Динамо»

67 — Броварня

68 — Кондитерська фабрика

69 — Фабрика одягу

70 — Теплоцентраля

71 — Будинок обласних організацій

72 — Педагогічний Інститут

73 — Анатомічний театр

74 — 76 — Взуттєва фабрика

77 — Міська електростанція

78 — Арсенал

A — Міст ім. Є. Патона

B — Пішоходний міст через Дніпро

C — Фунікулер

D — Дитяча залізниця

E — Байкове кладовище

F — Володимирська гірка

G — Парк «Аскольдова могила»

H — Центральний парк культури і відпочинку

I — Університетський ботанічний сад ім. А. Фоміна

K — Ботанічний сад АН УРСР

L — Пушкінський парк

M — Лиса гора

N — Зоологічний парк

O — Першотравневий парк

P — Радянський парк

R — Лук’янівське кладовище

S — Старий Жидівський цвинтар

a — Респ. стадіон ім. М. Хрущова

b — Гіподром

c — Стадіон «Динамо»

d — Вельодром

e — Спортивний комплекс (закритий водний басейн)

f — Стадіон Політехнічного Інституту

g — Стадіон «Спартак»

h — Стадіон Київ. військової округи


Площі

I — Богдана Хмельницького (Софійський майдан)

II — Калініна

III — Поштова

IV — Червона (кол. Контрактова)

V — Сталіна

VI — Урядова

VII — Льва Толстого

VIII — Васарабська

IX — Вокзальна

X — Івана Франка

XI — Львівська (кол. Сінна)

XII — Лук’янівська

XIII — Житньоторзька (кол. Житній базар)

XIV — Перемоги

XV — Печерська

XVI — Володимирська

XVII — Дзержинського

XVIII — Урицького

XIX — Театральна


Станції метрополітену

α — Плятформа Дніпро

β — Арсенальна

γ — Хрещатик

δ — Оперний театр

ε — Вокзальна

ζ — Зав. «Більшовик»

η — Політехнічний Інститут

Увага : На пляні зазначено лише деякі промислові об’єкти.



1920 — 30-і pp. З поч. НЕП-у життя в К. знову пожвавилося, населення почало зростати і в 1926 р. дійшло вже до 514 000. Згідно з заг. політикою больш. влади, торгівля, що була до революції основним джерелом добробуту міста, загубила своє провідне значення; натомість почала набирати все більшої ваги плянована державою пром-сть. Старі підприємства міста було поширено і збудовано низку нових. Проте К. з перенесенням столиці до Харкова, втративши значення великого адміністративного центРУ, був занедбаний, ріст пром-сти і населення К. був слабший, ніж в ін. містах України, зокрема в Харкові. Натомість К. залишився далі осередком укр. наук. життя, скупченого в Укр. Академії Наук з її численними установами і в високих школах, які в 1926 — 29 pp. майже цілком перейшли на викладання укр. мовою; він також був осідком укр. церк. життя (УАПЦ з 1921 p.). У К. купчилися значні літ. сили, зокрема він був осідком двох визначних літ. груп відродження 1920-их pp. «неоклясиків» і Ланки-Марс. Але на поч. 1930-их pp. розпочався широкий наступ большевизму на укр. нац. культуру, який відкрила справа Спілки Визволення України; після того пішла посилена Русифікація укр. держ. і наук. установ та учбових закладів. В багатьох з високих і фахових шкіл укр. мова майже зникла з викладів. Русифікація охопила, зрештою, все місто.


К. почав швидко зростати після перенесення (в червні 1934 р.) до К. столиці УССР з Харкова і посилення росту його пром-сти. Населення К. збільшилося (1934 р. — 560 000, 1939 — 846 000, не рахуючи війська, постійно скупченого в місті й околицях). Це вимагало будови нових житлових і гром. будинків, забудови вільних просторів в самому місті і поширення його меж. При перебудові Старого К. і розбудові т. зв. урядової площі було знищено ряд цінних іст. пам’яток, м. ін. Михайлівський (Золотоверхий) манастир і Трисвятительську церкву. Збудовано ряд нових будинків (Ради мін. УССР, ЦК КП(б)У, Верховної Ради УССР й ін.). До К. увійшла низка навколишніх селитьб. Спочатку К. ширився в сх. напрямі за Дніпро (Дарниця). Простір К. збільшився до 42 900 га. Тоді ж поширено зал. мережу навколо К., закінчено другий зал. міст через Дніпро, розпочатий ще до 1917 р., і збудовано новий величний пасажирський двірець, аеропорт, дві нові потужні електровні та ряд ін. споруд.

1941 — 44 pp. З вибухом нім.-сов. війни 1941 р. евакуйовано підприємства і частину населення. Напередодні переходу К. в нім. руки, большевики заклали міни під ряд гром. та низку житлових будинків, а покидаючи місто, знищили всі мости через Дніпро, зал. віядуки, електровні й водогін та запаси харчів. 19. 9. 1941 р. нім. війська зайняли К., а вже 24. 9 почали вибухати сов. міни й виникла організована залишеними больш. агентами величезна пожежа, що охопила весь Хрещатик з прилеглими вулицями і знищила майже всі будинки на них; в листопаді вибухом сов. міни був зруйнований Успенський собор у Лаврі. (Всі ці руйнації большевики тепер приписують німцям).

Відразу по захопленні К. німцями українці намагалися самочинно наладнати культ., екон. і політ. життя. Виникли об’єднання письм. і мистців та скромна вид. діяльність, відновлено УАПЦ (1942), організовано Укр. Червоний Хрест, відновлено Вукопспілку і ряд екон. установ та створено нові, виник Військ. Клюб. Цю роботу вела спочатку Міська Управа (гол. О. Оглоблин, В. Багазій, Л. Форостівський); Укр. Нац. Рада (гол. М. Величківський), створена в К., мала стати політ. центром України. Всю працю придушили зимою 1941 — 42 німці, які в К., як і по всій Україні, завели терор, знищили більшість укр. діячів і не дозволили ні на яку діяльність, заборонили високі й сер. школи. Вже 1941 р. нім. влада розстріляла бл. 100 000 населення міста, перев. жидів, силоміць почали вивозити на роботи до Німеччини і, забороняючи довозити харчі, спричинили зимою 1941 — 42 голод. Літом 1943 р. в К. лишилося тільки 305 000 меш.

Окупація К. німцями тривала понад два роки. Залишаючи К., вони сплюндрували місто й вивезли музейні та бібліотечні збірки, устаткування зав. та приватне майно населення, знищили поселення на лівому березі Дніпра, спалили будинок ун-ту й низку ін. будов, зруйнували відбудовані раніше мости тощо. 6. 11. 1943 p. K. знову підпав під владу большевиків.

Після 1944 р. К. почав відбудовуватися. Відновлено старі зав. і збудовано ряд нових, особливо з галузі сер. і точного машинобудування. Побудовано, замість зруйнованих, нові гром. та житлові будинки, реконструйовано ряд вулиць (насамперед Хрещатик), на окраїнах К. постали нові квартали багатоповерхових житлових будинків (зокрема Чоколівка); на лівому, березі Дніпра розбудовано Дарницю, де тепер живе бл. 200 000 меш. Разом у 1945 — 47 pp. збудовано і відбудовано 2 млн м² житлової площі. Проведено частково газифікацію, розбудовано міський транспорт, поширено озеленення. Нині К. займає площу 75 000 га і має 1 102 000 (1959) цивільного населення.

В. Павловський

Нар. госп-во. Провідною галуззю нар. госп-ва К. є тепер пром-сть. Після занепаду під час революції вона досягла 1925 — 26 pp. довоєнного рівня і зазнала сильної розбудови в роки п’ятирічок, зокрема машинобудів. та легка; низку старих зав. реконструйовано, побудовано нові. Ті самі галузі пром-сти відбудовано після знищення К. в 1941 — 44 pp. Зміну питомої ваги окремих галузей пром-сти К. (% до валової продукції) видно з таблиці:


1913 р.

1957 р.

Важка

18,5

42,8

Легка

14,3

35,6

Харчова

60,0

18,7

Інші

7,2

2,9

Провідною пром-стю К. є нині різноманітне сер. і точне машинобудування, яке спирається на привозному металі з Дніпрового пром. р-ну і Донбасу. Воно виробляє устаткування і прилади для різних галузей харч., хем., легкої і деревообробної пром-сти, для електростанцій, друкарень, торг. підприємств (ваги, касові апарати), установ (друкарські машинки), лікарень, лябораторій тощо і в’яже К. з госп-вом усієї України. До найбільших зав. цієї групи промсти належить зав. «Більшовик» (до революції Ґретера і Криванека, устаткування для цукр. і хем. пром-сти), верстатобудів. ім. Ґорького, кабельний («Укр. кабель»), точних електровимірних приладів («Точелектроприбор»), тракторних запасних частин ім. Лепсе, мед. інструментів, «Транссиґнал», «Трактородеталь», зав. для виробу радіоапаратури, кіноапаратури, фотоапаратів (марки «Киев»), рентґеноапаратури («Ренток») тощо. До транспорто-будів. пром-сти належать зав. будування річних суден («Ленінська кузня», судноремонтний зав. ім. Сталіна), трамвайних вагонів (ім. Дзержинського), мотоциклів, паровозоремонтний, вагоноремонтний, авторемонтний, зав. «Червоний екскаватор». Крім того, є ряд великих зав. і майстерень воєнного значення.

К. є найважливішим центром легкої пром-сти України (14% продукції УССР), насамперед взуттєвої (1/4 продукції УССР), і трикотажної, а далі тонкововняної, бавовнопрядильної, шовкової, штучного волокна (комбінат у Дарниці), одягу й ін. Харч. пром-сть має порівняно з дорев. періодом менше значення: млини, елеватори, великий м’ясокомбінат, хлібозав., фабрики консервів, кондиторська ім. К. Маркса, тютюнова, макаронні та ін.

З ін. родів пром-сти треба відзначити хем., а саме: фармацевтичну, лісохем., ґумову (м. ін. Дарницький реґенераторно-ґумовий зав.) і парфумерну; будів. матеріялів (зав. — цегельні, цементний, облицьовувальної кераміки, шлякобльоків, шиферу, сухого тинку, мінеральної вовни, скляний та ін.); деревообробну і мебльову (фабрика ім. Боженка, деревообробний комбінат, фанерний зав. й ін.) та велику сітку підприємств пром. кооперації. Заг.-укр. значення має поліграфічна пром-сть (фабрики — книжково-журн., 4 поліграфічна, кольорового друку, картографічна, друкарня в-ва «Радянська Україна» й ін.).

Зав. і фабрики К. розміщені раціонально поблизу зал. колій, над Дніпром (Поділ) і на окраїнах, зокрема в Дарниці та на Шулявці.

Одночасно з розвитком пром-сти створювалася нова енерґетична база. Збудовано міську районну електростанцію (КРЕС), теплоелектроцентралю (ТЕЦ), Дарницьку ТЕЦ з великою потужністю. В післявоєнні роки енерґетичне госп-во К. зміцнене побудовою газопроводу Дашава-Київ.

К. є одним з найбільших транспортом вих вузлів України і СССР, де перехрещуються зал. лінії, автомаґістралі, авіолінії заг.-союзного і респ. значення з водним шляхом на Дніпрі. Значення цього вузла зменшує той факт, що тут перехрещуються лише 4 зал. лінії; важливими сортувальними станціями є Дарниця і Пост Волинський. Добре механізований річковий порт на Дніпрі, — вантажний (вантажообіг бл. 5 млн т річно) і пасажирський — найбільший річковий порт України.

Більше, ніж в будь-якому ін. м. України, населення працює в торгівлі; в К. містяться найбільші маґазини, банки, центр. установи респ. торг. підприємств.

В. Кубійович

Людність. За княжих часів К. був великим м. з 50 — 100 000 меш (?). По нападі татар 1240 р. в м. лишилося ледве 200 житлових будинків; у 15 — 17 вв. К. мав 4 — 6 000 меш. З другої пол. 17 в. населення К. поволі зростало і в кін. 18 в. досягло бл. 35 000; 1840 р. — 45 000 (не, рахуючи військ.); 1863 — 68 000 цивільного населення. В другій пол. 19 в. розвиток торгівлі і пром-сти притягав до К. населення ззовні, багато росіян і жидів, так що К. постійно зростав (в тис: 1874 — 127, 1897 — 248, 1907 — 404) і був по Одесі другим щодо величини м. України. Під час першої світової війни населення К. збільшилося коштом припливу втікачів з областей, охоплених війною (1917 — 468); в роки визвольних змагань воно зменшується (1920 — 370) і тільки згодом постійно зростає, гол. в 1930-их pp., у зв’язку з ростом пром-сти і перенесенням столиці (1923 — 413, 1926 — 514, 1939 — 846). У висліді другої світової війни людність К. впала до 305 000 (1943), але за деякий час досягла довоєнного стану і навіть перевищила його: 1956 — 993 000, 1959 — 1 102 000).

Нац. склад населення К. в перший раз був підрахований під час перепису 1874 p., організованого чл. Старої Громади. Як і в ін. великих м. України, в К. виступають три основні нац. групи: українці, росіяни і жиди. До революції та відновлення поль. держави в К. жило також чимало поляків. Відсоток жидів постійно зростав через наплив їх з м-к і сіл. в ч. росіян (зокрема за переписами 1874, 1917, 1920) входять частково зрусифіковані українці. Дані за минулі роки в світлі переписів показує таблиця (у % до всього населення):

Рік

українці

росіяни

жиди

поляки

інші

1874

30,3

47,0

11,0

8,2

3,5

1897

22,1

54,4

13,0

8,0

2,5

1917

16,4

50,0

18,6

9,1

5,9

1919

25,1

42,7

21,1

6,8

4,3

1920

14,3

46,8

32,0

3,8

3,1

1923

25,0

36,2

32,1

3,0

3,3

1926

41,6

25,5

26,3

3,3

3,3

Даних про сучасний нац. склад населення К. немає. Порівняно із станом з 1926 р. зменшився відсоток жидів, більшість яких знищили німці 1941 — 42 pp., натомість збільшився відсоток росіян. Ще більшим є поширення рос. мови, бо нею говорять не лише росіяни, але й більшість жидів і частина українців.

К. як центр науки й культури. К. є гол. наук. і культ. центром Сов. України. В К. знаходиться більшість н.-д. установ УССР. Тут має свій осідок АН УРСР (див. Укр. Академія Наук), розташовані майже всі її н.-д. ін-ти (разом 28), Ботанічний сад та різні ін. досл. і наук. установи. В К. міститься Укр. Академія С.-Г. Наук, що є одночасно вищим наук. і учбовим закладом, Академія Будівництва і Архітектури УРСР, яка об’єднує ряд н.-д. ін-тів і два музеї, Філіял Ін-ту марксизму-ленінізму та ряд різних досл. ін-тів, перев. з ділянки техн. і мед. наук, що підлягають різним мін-вам та пром. орг-ціям. К. має 18 високих шкіл, серед них Київ. Держ. Ун-т ім. Т. Шевченка, згадана вище Укр. С.-Г. Академія, Київ. Політехн. Ін-т, Київ. Мед. Ін-т ім. акад. О. Богомольця, Київ. Пед. Ін-т, Київ. Держ. Консерваторія ім. П. Чайковського, Київ. Держ. Ін-т Театрального Мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, Київ. Держ. Художній Ін-т, Київ. Держ. Ін-т Фізичної Культури та низка ін. (автомобільно-шляховий, харч. пром-сти, легкої пром-сти, фінансово-екон., пед. чужих мов, інженерів водного госп-ва, інженерно-будів., цивільної повітряної фльоти ім. К. Ворошилова, вища партійна школа при ЦК КП України). У високих школах К. вчиться 40 000 студентів. Крім того, є ряд військ. шкіл і одна духовна семінарія рос. правос. церкви. К. має 33 технікуми, 170 загальноосв. шкіл, 60 робітничих шкіл і деяке ч. шкіл-інтернатів, в яких разом вчиться бл. 150 000 учнів (числа на 1956 p.). К. є осідком усіх респ. правлінь мист. спілок — письм., малярів, композиторів тощо.

В К. міститься найбільша на Україні Держ. Публічна Бібліотека Академії Наук УРСР, яка має понад 5 млн тт кн. і журн.; значно меншими є Дерні. Іст. Бібліотека, Респ. Бібліотека УРСР ім. КПРС, Респ. Наук.-мед. Бібліотека, Наук.-тех. Бібліотека й ін.

Серед музеїв К. найважливіші: Київ. Держ. Іст. Музей, Київ. Держ. Музей Т. Шевченка АН УРСР, Київ. Держ. Музей Укр. Мистецтва, Київ. Держ. Музей Зах. і Сх. Мистецтва, Музей Театрального Мистецтва, Київ. Держ. Музей Рос. Мистецтва, й ін. До заповідників належать: заповідник-музей Києво-Печерська Лавра, держ. архітектурно-іст. заповідник Софійський Музей, Літ. Меморіяльний Будинок-Музей Т. Шевченка. З ін. наук. і культ. закладів треба згадати астрономічну обсеваторію (з 1845 p., див. Астрономія), плянетарій (з 1951), ботанічні сади, зоопарк.

К. є здавна центром укр. театрального і муз. мистецтва. Тут в 1904 р. М. Лисенко заснував першу Муз.-Драматичну Школу, перетворену 1918 р. на Муз.-Драматичний Ін-т ім. М. Лисенка; 1907 постав перший стаціонарний театр М. Садовського, в часи укр. державности діяли Держ. Драматичний Театр і Держ. Нар. Театр, в 1922 — 26 pp. «Березіль». Нині в К. працюють Київ. Держ. Академічний Театр Опери та Балету ім, Т. Шевченка, Київ. Держ. Академічний Укр. Драматичний Театр ім. І. Франка, Київ. Держ. Рос. Драматичний Театр ім. Лесі Українки, Київ. Держ. Театр Муз. Комедії, Київ. Держ. Респ. Театр Юного Глядача, Київ. Респ. Театр Ляльок, Київ. обл. пересувний театр, Укр. Респ. Філармонія, Держ. Укр. Капеля «Думка», Держ. Капеля Бандуристів УРСР, Держ. Ансамбль Танцю УРСР, Держ. Симфонічний Оркестр УРСР, Держ, Укр. Нар. Хор та ряд ін. мист. колективів.

К. є центром укр. кіномистецтва. Тут міститься Кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка (з 1928), студії хронікальних і наук. та наук.-популярних фільмів. К. має (1958) 44 кінотеатри, в тому ч. 2 широкоекранні стереофонічні, і стереокіно (з 1954) та панорамний кінотеатр; кілька радіостанцій, а з 1951 р. телевізійний центр. З 1903 р. в К. існує стаціонарний цирк; 1956 оголошено його українізацію, але вона була короткотривалою й тільки частковою.

До 1914 p. K. був, за винятком років заборони укр. друків, побіч Львова, найважливішим вид. осередком України. В 1917 — 18 pp. в К. працювало 20 в-в, виходило понад 40 газ. і журн., було 15 книгарень. Нині в К. 14 респ. книжкових в-в і 6 поліграфічних підприємств, які випускають до 3 000 назв книжок річно (заг. тираж понад 70 млн прим.), понад 80 журн. і 24 газ. укр. і рос. мовами.

Рел. життя. Багато століть К. був осередком рел. життя України. Він був осідком митр., 1914 р. в К. було 7 чол. і 3 жін. манастирі, 4 собори, 36 парафіяльних і 40 ін. церков. З встановленням укр. держави 1917 p. K. став осередком укр. правос. руху: 1917 постала Всеукр. Правос. Церк. Рада з В. Липківським на чолі. Після знищення церк. життя большевиками в 1930-их pp. лишалося не закритими кілька церков на кладовищах і одна на Трухановому острові. По другій світовій війні больш. влада дозволила відкрити кілька церков та манастирів. Тепер в К. діють З жін. манастирські громади, чол. манастир при лаврських печерах (понад 100 монахів) та 4 церкви (не рахуючи церков на кладовищах): Володимирський собор, Андріївська, Притиско-Микільська та Троїцька. Всі ці церкви належать до Рос. Правос. Церкви, яка має тут свого митр. і духовну семінарію.

Обличчя К. і сучасне будівництво. Обличчя сучасного К. обумовлюють кілька чинників — рельєф його території, іст. минуле і плянова розбудова. Розчленування території К. вплинуло на те, що він не ріс органічно з одного центру, а з трьох (Старе місто, Поділ, Печерське), які тільки в 19 в. зрослися в одне ціле. Рельєф К. утруднює й тепер сполучення, але надає місту властивої йому краси. Дніпро і його широка заплавина були століттями гострою межею К. на сході, за яку він перейшов щойно в 1930-их pp. (Дарниця). Вплив іст. минулого на вигляд нинішнього К. невеликий: з княжого города не залишилося ніяких слідів, за винятком руїн Золотих Воріт і собору св. Софії, зовн. вигляд якого зовсім змінився. Натомість в краєвиді К. яскраво відзначаються бароккові церкви і манастирі з 17 — 18 в., хоч їх значно зменшилося після больш. руйнації 1930-их pp. Плян старого К., течія його вулиць затерлися у зв’язку з розбудовою фортеці на Печерському 18 в. і перебудовою Подолу на поч. 19 в. після його пожежі; решту зробили большевики в 1930-их pp., зруйнувавши ряд іст. пам’яток. Посталі в 19 в. Нове місто і Липки забудовані пляново; будівництво кращих будинків цього періоду велося здебільша в клясичному стилі; пром. передмістя в зах. частині К. будовано перев. безпляново. Часткова перебудова К. і будова нових кварталів в 1930-х pp., а ще більше після воєнного знищення була вже зовсім плянова. Відбудова центру міста, зокрема Хрещатика, здійснена за заг. керівництвом архітекта О. Власова, тривала бл. 15 pp. Вона була заплянована так, щоб зробити з центру міста репрезентативну цілість з імпозантними гром. та житловими будинками до 13-14 поверхів. Ці будинки, щедро оздоблені всупереч всякій доцільності прикрасами, є зразками своєрідного антимист. псевдоклясицизму сталінської доби. Забудову нових р-нів провадять або будинками типу котеджів (напр., на Багриновій горі), або великими, 3-9-поверховими будинками, поміж якими вставлені більші будинки — гром. та адміністративні. Їх будують за кількома типовими проєктами, які мало різняться між собою. Це створює заг. враження одноманітности, не зважаючи на зелень, якою їх оточують. На нове будівництво витрачаються величезні кошти, але старі будови часто стоять без найнеобхіднішого ремонту, і умови життя в них — нижче всякого стандарту.

Знищення в 1930-их pp. ряду стильних споруд 17 — 18 вв. і забудова великих р-нів міста новими будівлями, що не мають яскраво окреслених рис якогось певного стилю, — все це значно змінило типове обличчя К. і позбавило його кол. краси й чару.

В. Павловський

Дільниці К. Сучасний К. займає площу 750 км², його територія простягається на 50 км з півдня на північ і на 45 км в поперечному напрямі; під забудовами є лише 1/8 всіх міських земель, бл. пол. під лісами і лісопарками, 7% під водними просторами. Сучасний К. ділиться на 9 адміністративних р-нів: Ленінський, Сталінський і Печерський у центрі, Подільський на півн., Залізничий і Моск. на Півдні, Жовтневий і Шевченківський на зах., Дарницький на сх. Цей поділ не збігається з кол. поділом К. на дільниці й передмістя і часто міняється.

Суцільно забудованою є центр. частина міста, яка виникла в старі часи і розширилася в 19 в.: Старий К., Поділ, Печерське, Липки, привокзальна частина, Лук’янівка приблизно до першої смуги зелені (парків і цвинтарів) та по долину Либеді на зах., до Дніпра на сх. Далі назовні сягають нові дільниці, часто розтягнені вздовж гол. шляхів, де суспіль забудовані квартали чергуються з горбами, заливними низинами й ін., незручними до забудови місцями.

Гол. маґістраля К., його «Cité», Хрещатик між нагірними частинами — Старим містом і Печерським, виник у першій пол. 19 в. і став осередком його торг. життя. Хрещатик — найрепрезентативніша вулиця К., що простягається від Володимирської гірки до бульвару Шевченка на довж. 1 200 м, з високою терасою зелених насаджень, житловими будинками, крамницями, урядовими і гром. будинками (Міської ради, Консерваторії, Респ. бібліотеки, будинку зв’язку, Укоопспілки й ін.; див. також плян). З Хрещатика йдуть вулиці до всіх дільниць К.

На півд. сх. від Хрещатика простягаються найкращі, нагірні дільниці К. — Печерське і Липки (сучасний Печерський р-н), кол. багата дільниця, нині забудована житловими будинками й держ. установами. Тут, на вулиці Кірова (кол. Олександрівська), містяться будинки Верховної Ради і Ради Міністрів УРСР, Музей Укр. Мистецтва, недалеко (вулиця Жовтневої Революції — кол. Інститутська) Держ. Банк; серед мальовничих парків на високому березі Дніпра — стадіон «Динамо», «Зелений Театр», Аскольдова могила, Києво-Печерська Лавра, а ще далі на півд. великий Ботанічний сад АН і рештки Видубецького манастиря. В нагірній частині К., з другого боку Хрещатика, розташовані Старе Місто з Золотими Воротами, Софійським майданом (тепер площа Б. Хмельницького), а на ньому Софійський собор і пам’ятник Б. Хмельницькому, Держ. Іст. Музеєм, Андріївським собором, пам’ятником св. Володимира й ін. іст. пам’ятниками та прилеглі до нього новіші дільниці (нині Ленінський і Сталінський р-ни). Поруч Софійського майдану міститься т. зв. Урядова площа, постала на місці зруйнованого Михайлівського манастиря з будинком обл. і міських установ. Ця частина К. кілька разів перебудована, порізана рядом широких вулиць — Володимирська, Леніна (кол. Фундукліївська), розкішний бульвар Шевченка (кол. Бібіковський бульвар). В новіших дільницях містяться найважливіші наук. й учбові установи К. — АН УРСР та її бібліотеки, університет, Медичний Ін-т тощо, музеї (Держ. Музей ім. Шевченка, філіял центр. музею В. Леніна — кол. Педагогічний Музей, в якому 1917 — 18 pp. містилася Центр. Рада, й ін.), театри (м. ін. Академічний Театр Опери та Балету, Держ. Театр Рос. Драми ім. Л. Українки), Університетський Ботанічний Сад ім. Фоміна; ця частина міста — вулиці Володимирська, Леніна, бульвар Шевченка — це акад. квартал К. В привокзальній частині м. — низка зав.: «Ленінська Кузня», «Транссиґнал», теплоелектроцентраля й ін.

В півн. частині К., на дніпровській заплавині, лежить одна з найдавніших частин міста — Поділ; його зв’язок з ін. частинами міста утруднений стрімкими схилами горбів. З Старим містом Поділ сполучають Андріївський спуск і фунікулер. Характер Подолу промисловий: електростанції, підприємства харч. і легкої та деревообробної пром-сти, авторемонтний і судноремонтний зав., а також порт. В центрі Подолу міститься кол. Контрактовий будинок, поруч Братський манастир і кол. Духовна Академія. Поділ зв’язаний довгою вулицею ім. Фрунзе (кол. Кирилівська) з кол. пригородами: пром. Куренівкою і Пріоркою та курортно-відпочинкового типу Пуще-Водицею, положеною серед соснових лісів. Вже за Дніпром лежить Труханів о. — місце літнього відпочинку киян з пляжами та обладнанням для водного спорту.

На зах. від Подолу, в нагірній частині м., розташований Шевченківський р-н, основну частину якого становить кол. дільниця К. — Лук’янівка; частково пром. характеру (харч. пром-сть, кабельний зав., трамвайний парк) і житлові будинки. Побіч простягається Жовтневий р-н (кол. Шулявка й ін.), положений уздовж Брест-Литовського шосе, що є продовженням бульвару Шевченка. Характер дільниці пром. (гол. машинобудування) і житловий; гол. заводи: «Більшовик», «Червоний екскаватор», «Українкабель», «Точелектроприлад», фабрики кольорового друку й ін. На поч. Брест-Литовського шосе розташований Політехн. і Мед. Ін-ти, Пушкінський і зоол. парки, Кіностудія ім. Довженка. На периферії м. серед соснових лісів розкидані відпочинкові селища, зокрема Святошин.

В півн.-зах. частині К. положені Залізничий і в півд. частині Московський р-ни, пов’язані Червоноармійською вулицею з Хрещатиком, вони охоплюють долину Либеді з пасажирською і вантажною зал. станціями, забудовану ще в 19 в., з низкою зав., які обслуговують перев. зал. транспорт; тут знаходиться Держ. Театр. Муз. Комедії і великий стадіон ім. Хрущова. Далі назовні розбудовуються нові дільниці, розложені по схилах долини Либеді і на нагірних легкохвилястих частинах. В півд.-зах. напрямі це — дільниці Солом’янка (розбудована вже з кін. 19 в.), Батийова гора, зокрема Чоколівка, Олександрівська Слобода, Караваївські Дачі й ін., положені вздовж Повітрофльотського шосе і зал. лінії. В півд. частині Моск. р-ну (на Деміївці) розвивається харч. (велика броварня, кондиторська фабрика ім. К. Маркса) і будів. пром-сть. Проспект 40-річчя жовтня веде до мальовничо положеного Голосієва, ліс. місцевости з великим мішаним лісопарком, Сіль.-Госп. Академії і постійної респ. Виставки передового досвіду в нар. госп-ві.

Єдиною частиною К., розташованою за Дніпром є Дарницький р-н (Стара і Нова Дарниця, Микільська слобідка та ін.), який приєднано до К. щойно в 1930-их pp.; після повного знищення німцями під час їх відступу, відбудований і поширений. Дарницький р-н обіймає велику територію 22 000 га, себто 1/3 території К., яка лише частинно забудована і далі сильно розбудовується. Різноманітна пром-сть; до найбільших зав. належать: Комбінат штучного волокна і шовку, Дарницький реґенераторно-ґумовий, вагоноремонтний зав., м’ясокомбінат, фанерна фабрика й ін.; великий розподільний вузол.

В. Кубійович

Впорядкування К. провадилося після революції в більших розмірах в 1930-их pp. і зокрема після знищення в 1941 — 43 pp. Тоді ж поширено водогін (1937 р. збудовано другий додатковий з Дніпра під Вишгородом), введено (1939) теплопроводи для центр. опалення будинків, 1948 проведено з Дашави газ і газифіковано бл. 100 000 квартир (за останні роки відчувається недостача газу, бо більшість його забирає Ленінград, а на будову другого газопроводу бракує кредитів), заасфальтовано важливіші вулиці.

Засобами сполучення в К. є насамперед трамвай, але трамвайна мережа не досить розвинена, м. ін. через незручний рельєф міста (1952 р. — довж. 150 км), з 1925 р. застосовано автобусне сполучення, з 1935 р. — тролейбусне, яке по війні щораз більше заміняє трамвай, передусім на гол. вулицях. З метою розвантаження К. від автотранспорту навколо міста споруджується кільцева шосейна асфальтована дорога і трамвайна лінія. З 1958 р. будується метрополітен; перша його частина від Дніпра до зав. «Більшовик» на Шулявці, довж. 9 км, буде частково пущена в рух 1960 р. З більш віддаленими передмістями і приміськими р-нами К. сполучений частково електрифікованими залізницями. Сполучення через Дніпро — незадовільне: його становить, крім двох зал. мостів, лише один автомобільний (ім. Патона) і відкритий 1957 р. пішоходний міст на Труханів острів.

К., поруч Львова, є найбільш озелененим м. України. В самому м. багато садів, парків і бульварів з алеями каштанів, тополь, лип й ін., що надає місту надзвичайної краси. На високому березі Дніпра простягаються парки від Володимирської гірки майже до Лаври, а далі на південь — Ботанічний сад АН (180 га). В зах. частині міста простягається Університетський Ботанічний Сад ім. Фоміна (22 га), Шевченківський і Пушкінський парки, Зоопарк. Ліси і лісопарки оточують К. майже кільцем; з них найважливіші: масив соснових лісів Пущі-Водиці (понад 4 000 га) та мішаний Голосіївський на півдні. На Трухановому о. є піщаний пляж; на цьому ж о. споруджено гідропарк. Є три більші спортові стадіони: ім. Хрущова (кол. Респ.) на понад 50 000 місць, «Динамо» на 20 000 місць, і менший «Спартак», крім цього, в К. є гіподром, вельодром, зимовий басейн для плавання та ін. спортові споруди.

Охорона здоров’я бере свій початок з пол. 18 в.; вже в 1782 р. в К. існував міський шпиталь на 100 ліжок. 1841 р. при ун-ті було створено мед. фак., при якому згодом організовано клініки. В другій пол. 19 в. постав ряд мед. закладів, міських і приватних, що з них найбільшими були — Військ. шпиталь, мед. клініки ун-ту і Олександрівська (тепер — Жовтнева) лікарня (з 1874 p.), а згодом — також Єврейська лікарня та лікарня Червоного Хреста. Нині К. має понад 300 цивільних лікарських закладів, в яких працює 5 000 лікарів, між ними — 52 лікарні (понад 9 000 ліжок), 20 санаторій, 65 дитячих ясел, 23 жін. консультації, низка районових поліклінік та спеціяльні заклади: туберкульозний ін-т, стоматологічний, рентґенівський, онкологічна клініка й ін. В найближчих околицях К. — на схилах Дніпра, в лісах над р. Ірпенем, у Пущі-Водиці, Боярці, Ворзелі й ін. курортних місцевостях знаходиться багато будинків відпочинку та санаторій.

Архітектурні пам’ятки К. Найдавніший відомий нам зразок кам’яного будівництва в К. — Десятинна церква, закладена кн. Володимиром В. 986 — 93 pp.; від неї збереглися лише підвалини. Зацілілі пам’ятки з пізніших часів — 11 — 12 та 17 — 18 вв. — згруповані здебільша по кол. та існуючих манастирях. З них найважливіші: Софійський собор, закладений кн. Ярославом Мудрим 1037 p., а коло нього — Трапезна церква й митрополичий дім, закладені 1722 p., з брамою Заборовського (1746 р.) роботи Ґ. Шеделя та дзвіницею поч. 18 p., з надбудовами 1748 й 1852 pp. Недалеко Софійського собору стоять руїни пілонів Золотих Воріт, закладених Ярославом Мудрим 1037 р. Коло Володимирської гірки містився Михайлівський Золотоверхий манастир з Михайлівською (Дмитрівською) церквою, збудованою 1062 — 78 pp. і знищеною больш. владою в 1934 — 36 pp. разом з низкою ін. давніх іст. і мист. пам’яток К. Недалеко від Михайлівського манастиря стояла Трисвятительська церква, збудована у 12 в. і знищена 1935 р. У кол. Видубецькому манастирі (тепер — частина Ботанічного саду АН УРСР) частково збереглися церкви архангела Михаїла (1088), Георгіївська (1696 — 1701) і Трапезна.

Найбагатша пам’ятками старовини Києво-Печерська Лавра; її гол. церква — Успенський собор, збудована 1073 — 78 pp., була зруйнована сов. міною в листопаді 1941 p.; залишилася дзвіниця, найвища будова К. (96 м), роботи Ґ. Шеделя. Недалеко мурів Лаври стоїть церква Спаса на Берестові, збудована на поч. 12 в., але частково зруйнована і згодом перебудована. На Куренівці стоїть Кирилівська церква (1140 р.); її дзвіниця, збудована в 1760 р. І. Григоровичем-Барським, зруйнована в 1936 — 37 pp. Всі ці церкви К. з 11 — 12 вв. були перебудовані в 17 — 18 вв. і втратили свій зовн. початковий вигляд, набувши рис поширеного в ті часи стилю барокко. Недалеко Лаври, на Печерському, були ще два давні манастирі: Миколаївський («Великий Микола»), з собором св. Миколая, збудованим Й. Старцевим (1696) і, поруч з ним, Слуп-Микільський манастир («Малий Микола») з церквою св. Миколая (1715 р.) — обидва знищені большевиками 1935 — 36 pp. Тоді ж знищено ін. дорогоцінну бароккову будівлю гетьмана Мазепи — собор Братського манастиря (збудований Й. Старцевим), разом з низкою ін. церков на Подолі (Успіння, Миколи Доброго, Петра й Павла й ін.). З сер. 18 в. походять пізньо-бароккові (стилю рококо) Андріївський собор (1747 — 53) за проєктом В. Растреллі, а також — царський (1755) і Кловський (1758) палаци в Липках, обидва сильно понівечені й перебудовані.

Найкращими зразками будівель клясичного стилю 19 в. є гол. будинок ун-ту ім. Шевченка (1837 — 43 pp.) архітекта В. Беретті, ін-т «благородних дівиць» (тепер — Жовтневий палац культури, 1838 — 42), ряд будинків і церков поч. 19 в. архітекта А. Меленського й ін. На поч. 20 в. побудовано низку будівель у стилі ампір (кол. Педагогічний музей, будинок УАН і прибутковий будинок на площі Б. Хмельницького архітекта П. Альошина, з елементами укр. барокко та ін.).

К. небагатий на пам’ятники. Найдавніший з них — монумент Маґдебурзького права на узбережжі Дніпра (проєкт А. Меленського, 1802), далі кн. Володимирові В. на Володимирській гірці (роботи П. Клодта, 1853), Богданові Хмельницькому на Софійській площі (М. Мікешина, 1888), Тарасові Шевченкові — проти ун-ту (М. Манізера, 1939), Іванові Франкові проти театру ім. Франка (О. Білостоцького і О. Супрун, 1957) та ін. Крім того, є ряд суто сов. пам’ятників: пам’ятник Ленінові проти Басарабки (С. Меркулова, 1946), ген. Ватутінові в Сов. Паркові — кол. Маріїському (Є. Вучетича, 1948), Миколі Щорсові на Бульварі Шевченка (М. Лисенка, 1954), обеліск-пам’ятник на могилі Невідомого Солдата в Паркові вічної слави, кол. Аносівському (1957) та ін.

В. Павловський

Література: Закревский Н. Описание Киева. І — II. М. 1868; Захарченко М. Киев теперь и прежде. К. 1888; Петров Н. Историко-топографические очерки древнего Києва. К. 1897; Иконников В. Киев в 1654 — 1855 гг. КСт., і окремо К. 1904; Шероцкий К. Киев, путеводитель. К. 1917; Київ та його околиці, зб. вид. ВУАН. К. 1926; Київ, провідник за ред. Ф. Ернста. К. 1930; Прокопович В. Під золотою корогвою. Париж 1943; Марченко И. Киев — столица Укр. ССР. М. 1950; Микорский В. Разрушение культурно-исторических памятников в Киеве в 1934 — 36 годах. Материалы Института по изучению СССР. Мюнхен 1951; Повстенко О. Золотоверхий Київ. Вашінґтон 1954; Київ. Справочник-путеводитель. К. 1954; Гаврилюк В., Речмедін О. Природа Києва та його околиць. К. 1957; Нариси історії архітектури УРСР. К. 1957; Архітектура Радянської України за 40 років. К. 1957; Каргер М. Древний Киев. І. М.-П. 1958; Київ. Путівник-довідник. К. 1958; Шулькевич М. Київ (Архітектурно-іст. нарис). К. 1958; Історія Києва І. К. 1959.


«Київ», літ. двомісячник у Філядельфії з 1950 p.; ред. Б. Романенчук; містить твори сучасних письм., переклади з світової літератури; багатий рецензійний і критичний відділ.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.