[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 1077-1091.]

Попередня     Головна     Наступна





Колеґії, сер., деколи й вищі школи на Україні, що існували в 17 — 18 вв. і були побудовані за зразком зах.-евр. К. Першими К. на Україні були кат. К. єзуїтів (найдавніша в Ярославі з 1574), що відзначалися на той час найвищим рівнем з усіх шкіл. За їх зразком Петро Могила заснував 1632 правос. Києво-Могилянську К., з акад. характером, перетворену 1700 — 01 на Києво-Могилянську Академію. За зразком Київської К. були організовані ін. правос. К.: на Правобережжі — її філія в Вінниці, перенесена 1639 до Гощі на Волині, на Лівобережжі — Чернігівська К. (з 1700), Харківська К. (з 1734) і К. в Переяславі (з 1738), що називалася то семінарією, то К. У всіх цих К. навчання було організоване за зразком Києво-Могилянської К. з тими самими клясами: фара, інфіма, граматика, синтакса, піїтика, реторика, філософія й богословіє (останніх двох у деяких К., напр., Чернігівській і Переяславській, не було); крім цих схоластичних наук, вони мали в програмах (в різний час у різному обсязі) мови — франц., нім., грец. (викладовою мовою була латинська), математику з основами фізики та астрономії, малювання, спів тощо. К. були приступні для всіх шарів населення і відограли визначну ролю в поширенні освіти й науки на Україні. З другої пол. 18 в., після відібрання, за наказом Катерини II, манастирських маєтків, що були основним джерелом існування К. на Лівобережжі, ці останні втратили поступово своє значення.

На Правобережжі, крім К. єзуїтів і піярів, були поширені, зокрема в 18 в., уніятські К. василіян.

За традицією назву К. носила укр. приватна гімназія у Києві — Колеґія Павла Ґалаґана, К. називаються також церк. навчально-виховні установи Колеґія Св. Андрія в Вінніпеґу і Колеґія св. Йосафата в Римі.

Р. М.


Колеґія адвокатів, див. Адвокатура.


Колеґія Малоросійська, див. Малоросійська Колеґія.


Колеґія оборонців, див. Адвокатура.


Колеґія Павла Ґалаґана, школа, яку заснував 1871 в Києві Г. Ґалаґан у пам’ять свого померлого сина, відписавши на її утримання великі маєтності в Полтавській і Чернігівській губ. і подарувавши їй велику бібліотеку (по революції передану до Держ. Публічної Бібліотеки УРСР). Назву колеґії взято для збереження традиційної назви кол. колеґій. К. П. Ґ. за програмою дорівнювала 4 старшим клясам клясичної гімназії і була розрахована на виховання 70 учнів (30 стипендіятів Г. Ґалаґана і 40 своєкоштних), що всі мали жити в інтернаті. Дир. й учителями К. П. Ґ. було багато чл. Старої Громади й визначних укр. діячів (І. Нечипоренко, П. Житецький, В. Науменко, Є. Трегубов, З. Архімович та ін.); з неї вийшло багато наук. і гром. діячів: А. Кримський, О. Малиновський, М. Максимейко, М. Чубинський, А. Лівицький, П. Филипович і багато ін. По революції большевики ліквідували К. П. Ґ., перетворивши її на «трудову школу».


Колеґія св. Андрія в Вінніпеґу, заснована 1946 р. як приватна «деномінаційна» школа Укр. Греко-Правос. Церкви в Канаді; утримується з пожертв вірних. Складається з сер. школи і відділу теології (Правос. Духовна Академія); при К. влаштовуються літні курси українознавства. Ректор К. — протоієрей С. Савчук, декан теологічного відділу — митр. Іларіон.


Колеґія св. Йосафата в Римі, папська інституція для виховання богословів українців, заснована 1897 папою Левом XIII; становить екскляву Ватикану; з 1904 під проводом гал. василіян. В 1930-их pp. в К. св. Й. навчалися богослови з усіх укр. єпархій; за час свого існування виховала бл. 300 свящ. К. св. Й. є осередком укр. церк. і гром. життя в Римі; має літній осідок у Кастельґандольфо б. Риму.


Колективізація сільського господарства, в больш. термінології: переведення сел. госп-ва з приватно-капіталістичного на колективно-соц. спосіб виробництва. Ідея К. с. г. віддавна відома в соц. і кооп. рухах, а марксизм безпосередньо включив її в свою програму, хоч за Ф. Енґельсом процес К. с. г. мусів бути цілком добровільним і повільним. Рос. большевики прийняли програму К. с. г. щойно після Жовтневої революції.

В УССР вже в 1919 р. створилися перші колективні сіль. госп-ва — комуни, складені гол. чином з робітництва. У лютому 1921 в Одесі відбувся І з’їзд с.-г. колективів. Декрет ВУЦВК 9. 8. 1922 заохочував добровільну К. с. г. значними пільгами. Т. зв. «кооп. плян» Леніна передбачав поступову К. с. г. шляхом розвитку усіх родів кооперації, зокрема кооп. машинових т-в, які екон. заохочували б селян до спільного обробітку їхньої землі. Укр. аґрарники-кооператори (І. Клименко, М. Одинець, Триліський та ін.) в УССР також розробляли теорію добровільної К. с. г., гол. чином у формі тсоз’ів, а не артілей.

В 1921 існувало 193 добровільні колгоспи, 1928 — 9 734, яким належало 2,5% всіх госп-в та 2,9% землі. За першим варіянтом пляну І п’ятирічки УССР, на кін. 1932 К. с. г. мала бути доведена до 12% усіх земель сел. сектору, а остаточний варіянт п’ятирічки, затверджений у квітні 1929, передбачав довести К. с. г. до 25%. Однак, у листопаді 1929 усі ці пляни скасовано і розпочато насильну К. с. г.

Примусову К. с. г. ВКП(б) розпочала тому, що для виконання першої п’ятирічки приспішеної індустріялізації не вистачало капіталу. Додатковий капітал можна було здобути тільки коштом збільшення експорту с.-г. продуктів, а для цього треба було заготовити достатню їх кількість по низьких цінах. Тим часом селяни не бажали здавати державі хліб за безцінь. На додачу, депресія на світових ринках значно понизила ціни на експортне збіжжя. К. с. г. мала на меті піднести товаровість зерна і заготовляти дешевий хліб державі, піднести, завдяки механізації та раціональній ор-ції праці), врожайність, і т. ч. створити капітал для індустріялізації, а також, позбавивши селян власних засобів виробництва, виштовхнути їх зайву робочу силу з села до міста.

Примусова К. с. г. була апробована постановою пленуму ЦК ВКП(б) 17. 11. 1929, яка наказувала: «Україна повинна протягом найкоротшого строку дати зразки орг-ції великого усуспільненого госп-ва». Пленум постановив розпочати будівництво Харківського тракторного заводу та виробництво комбайнів у Запоріжжі. Керуючись цією постановою, листопадовий пленум ЦК КП(б)У та уряд УССР постановою з 25. 12. 1929 передбачили довести до жовтня 1930 К. с. г. до 21,6% землі, але постанова ЦК ВКП(б) з 5. 1. 1930 наказала приспішити К. с. г., закінчити її в гол. зернових р-нах за один-два роки і «ліквідувати куркуля як клясу», поскільки припускалося, що куркулі очолять опір К. с. г. Для виконання цих завдань КП(б)У направила на село багато партійців (з 1930 до 1932 їхня кількість на селі зросла з 38 500 до 112 000), пром. робітників з міст (1930 — 10 500), які призначалися гол. колгоспів та сіль. рад, і 19 400 міськ. робітників і службовців, що дістали тимчасові відрядження на село. К. с. г. середняцької маси селян велася, як ствердив гол. уряду УССР В. Чубар, за принципом: «Іди в колгосп, а коли ні — то на Соловки!» Заяви на вступ до колгоспу часто підписувалися під фізичним терором. Вживано також екон. тиск: індивідуальні селяни в 1930 мали здавати державі по 300 — 450 пудів хліба, а колгоспники від цього звільнялися; грошовий податок колгоспники платили в розмірі 5 — 7% свого прибутку, а усі ін. селяни — 7 — 70%.

Темп К. с. г. був дуже приспішений. На 10. 3. 1930 колективізовано 65% дворів та 70% робочої худоби, в багатьох випадках усуспільнювалося все, навіть кури та домашній посуд. Насильство викликало значні заворушення серед селян, зокрема т. зв. «бабські бунти». Сталін цього злякався і 2. 3. 1930 написав у «Правді» ст. п. н. «Запаморочення від успіхів», в якій наказав зупинити примусову К. с. г. Слідом за цим, 15. 3. 1930 ЦК ВКП(б) дозволив селянам виходити з колгоспів та забирати назад своє майно. На Україні майже пол. селян негайно покинула колгоспи (див. таблицю) і на 1. 11. 1930 залишилося лише 30% колективізованих сел. дворів. Коли ж виявилося, що без застосування примусу всі колгоспи розваляться і селяни повернуться до одноосібного господарювання, знову застосовано примусову К. с. г.

Темпи К. с. г. в УССР 1926 — 37 pp. (у відсотках)

На дату

Дворів

Землі

На дату

Дворів

Землі

1. 10. 1928

3,4

3,8

20. 1. 1932

70,0

73,5

1. 10. 1929

8,6

8,9

1. 6. 1933

69,5

86,1

10. 3. 1930

65,0

70,0

1. 6. 1934

78,0

90,6

1. 7. 1930

30,4

39,7

1. 10. 1935

91,3

98,0

1. 4. 1931

55,4

61,9




В УССР урядовий опір цим постановам протривав ще кілька місяців, але вже в листопаді 1930 уряд УССР постановив довести до весни 1931 К. с. г. до 70%, а грудневий пленум ЦК ВКП(б) підвищив до 80% і додав, щоб впродовж 1932 К. с. г. була цілком закінчена. Так взимку 1930 — 31 розпочалася друга хвиля К. с. г. Вже 2. 8. 1931 ЦК ВКП(б) відзначив, що К. України наближається до «успішного кінця». Про опір укр. селян свідчать офіц. дані про те, що протягом одного лише 1931 р. в 24,7% новостворених колгоспів України наближається до «успішного кінця», доби, в 9,6% — псування машин, в 44,0% — напади на активістів, а в багатьох селах були бунти й повстання; цей опір робили не куркулі, бо вони були ліквідовані гол. в 1930 р. Про опір селянства К. с. г. свідчить також масове різання приватної худоби, щоб не віддавати її до колгоспу. Між 1928 і 1932 кількість великої рогатої худоби в цілому по УССР зменшилася з 8,6 млн гол. до 4,8 млн. В 1930 Москва збільшила заготівлі хліба на Україні на 115% порівняно з 1926 — 27; з врожаю 23,1 млн т було забрано 7,7 млн т. Такого ж розміру плян було накладено і на врожай 1931, хоча примусова К. с. г. зменшила врожайність бо колгоспи були безгосподарними, а селяни не вміли і не хотіли колективно працювати; тому, хоч врожай 1931 й становив 18,3 млн т, за офіц. даними, 30 — 40% його було втрачено при збиранні. З фактичного збору 1931 11 — 13 млн т — владі вдалося забрати 7,0 млн т. Т. ч. укр. селянам для споживання залишилося в сер. по 112 кг зерна на душу, через що на весні 1932 р. вибух голод на Україні. Не зважаючи на голод, на врожай 1932, що дорівнював 13,4 — 14,7 млн т на пні і втрати якого становили знову 40 — 50%, Москва наклала плян хлібозаготівель 6,6 млн т, хоч змогла забрати з цього лише бл. 5 млн т, бо, як висловився М. Скрипник, «брати було нічого, все вже забрали під мітьолку». В наслідок цього на душу сіль. населення УССР залишилося для споживання в сер. по 83 кг хліба, і тому в 1933 голод досяг ще більших розмірів. В Росії голоду майже не було, бо норми хлібозаготівель там були встановлені значно нижчі, ніж на Україні. Про свідому експлуатацію України свідчить те, що врожай її становив 27% врожаю всього СССР, а хлібозаготівлі — аж 38%.

Щоб не дати голодним селянам розтягати колгоспний хліб, уряд СССР видав 7. 8. 1932 закон «Про охорону соц. майна», який дозволяв за це навіть розстрілювати селян. Поскільки протягом 1932 К. с. г. не посунулася, а колгоспи були в жалюгідному стані, 30. 1. 1933 уряд СССР видав постанову «Про зміцнення колгоспів», яка дозволяла конфіскувати усю власність та засилати на Сибір усіх селян, що ще відмовлялися вступати до колгоспів. Одночасно при МТС (машиннотракторні станції) було утворено т. зв. політвідділи, що одержали повну адміністративну владу на селі. Складені гол. з чекістів, політвідділи терором завершили К. с. г. Колгоспи дещо зміцніли лише після того, як з 1933 механізація сіль. госп-ва на базі МТС стала швидко зростати. (Ще в 1932 уся енерґоозброєність сіль. госп-ва УССР складалася на 76,2% з живого тягла і лише на 23,8% — з мех.). В маштабах усього СССР натиск К. с. г. робився гол. на Україні, на Дону й Кубані. К. с. г. в РСФСР проходила повільніше, ніж на Україні; на 1. 10. 1929 тут було колективізовано 7,4% сел. дворів, 1. 3. 1930 — 59,3%, 1. 5. 1930 — 23,4%, 1. 7. 1932 — 59,3%, а 1. 10. 1937 — 92,6%.

Вже після 1935, завдяки К. с. г., держава була спроможна закуповувати за безцінь і відбирати понад 50% гуртової продукції сіль. госп-ва України, яку вона потім перепродувала по підвищених цінах у містах і самим селянам та за кордоном і за кошт так створеного безплатного капіталу фінансувала розбудову важкої пром-сти (див. Заготівлі с.-г. продуктів та Колгосп). Завдяки К. с. г. капіталовкладення в СССР вже в 1932 змогли перевищити рівень 1928 в 5,2 рази. К. с. г. створила для індустрії також велике джерело робочої сили, яка набиралася в колгоспах в пляновому порядку, як до армії.

К. с. г. Зах. Укр. Земель розпочалася після першої окупації Зах. України літом 1941; на поч. 1941 колективізовано лише 3,1% сел. госп-в, а на 1. 6. 1941 — вже 13,0%. Після війни нова хвиля К. с. г. мала місце восени 1948, остання на весні 1950, як про це свідчить відсоток сколективізованих сел. госп-в: 1. І. 1948 — 9,6%, 1. 1. 1949 — 49,0%, 1. 7. 1950 — 92,7%. Для проведення К. с. г. большевики стосували тут ті самі методи, що свого часу й на Центр. і Сх. Укр. Землях; зокрема, при МТС були створені політвідділи, складені з озброєних емведистів. Під час К. с. г. на Зах. Україні, особливо на Підкарпатті, завзятий опір колективізаторам ставила УПА. Більшість колгоспів на Зах. Укр. Землях довгий час залишалися недолугими й злиденними (див. також ЕУ I, стор. 550 — 51 та П’ятирічки, КПСС, КПУ, Голод, Колгосп).

Література: Ленин В. О кооперации. М. 1923; Сталин Й. Вопросы ленинизма. М. 1937; Всеукрсоюз сельско-хозяйственных коллективов. Колхозное движение на Украине. Х. 1929; Чубар В. До нових перемог. Х. 1930; Наркомзаг СССР. Бюллетень по хлебному делу. М. 1932 — 34; Демченко М. Шляхи соц. перебудови сіль. госп-ва на Україні. Х. 1930; Яковлев Я. Вопросы организации социалистического сельского хозяйства. М. 1933; Никулихин Я. Социалистическая реконструкция сельского хозяйства в первой пятилетке. М. 1934; Коммунистическая Академія. Основные директивы партии и правительства по хозяйственному строительству 1931 — 34 гг. М. 1934; Мацієвич К. Колективізація сел. госп-ва на Україні. Праці Укр. Наук. Ін-ту, т. XXXII. В. 1938; Вольцева А. Сталін — організатор перемог колгоспного ладу на Україні. Наук. записки ІМЕЛ, ч. 1. К. 1940; Soloviy D. The Golgotha of Ukraine. Нью-Йорк 1953; The Black Deeds of the Kremlin. A White Book. Торонто 1953; АН УССР. Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР. М. 1954; Timoshenko V. Soviet Agricultural Policy and the Nationalities Problem in the USSR. Report on the Soviet Uninion 1956. Нью-Йорк 1956; Чмыга А. Очерки по истории колхозного движения на Украине. М. 1959.

В. Голубничий


Колективний договір, договір праці, укладений між керівництвом профспілки від імени робітників або службовців та адміністрацією підприємства або установи. В УССР К. д. укладалися до сер. 1930-их pp., згодом їх припинено. В 1947 відновлено практику укладання К. д., але договірна воля сторін сильно обмежена т. зв. типовими К. д.; в сов. практиці К. д. є скорше «засобом мобілізації робітників і службовців на виконання і перевиконання завдань держ. пляну» («Трудове право», 1959), ніж джерелом забезпечення прав і претенсій робітника супроти працедавця. Див. докладніше Трудове право і ЕУ I, стор. 690.


Колендяни, с. над р. Нічлавою б. Чорткова (Галичина); у лісах городище, з якого збереглися ще вали, за переказом, рештки кол. м. Райгорода, знищеного татарами. З старого замка залишилися дві вежі, перероблені у 1840 р. на палац.


Колесник Петро, письм. і літературознавець, чл. «Нової Ґенерації»; роман «На фронті сталися зміни» (1935); 1936 репресований, 1956 реабілітований; ст. в пресі, праці про І. Франка.

[Колесник Петро (1905, Баришівка, Полтавська губ. — 1987, Київ). 12.6.1937 заарештований і за обвинуваченням у приналежності до „контррев. націоналістичної орг-ції“ засуджений на 10 р. ув’язнення. Покарання відбував у Печорських концтаборах. Після звільнення 1947 знову був 4.2.1949 заарештований і засланий до Красноярського краю. Повернувся з заслання 1954, реабілітований 1956. Автор низки монографій про М. Коцюбинського, І. Франка, С. Руданського тощо, співавтор „Історії укр. літератури у восьми томах“. — Виправлення. Т. 11.]


Колесниченко Трохим (* 1876), антрепренер і актор: в 1907 — 17 pp. об’їздив з своєю трупою міста України з побутовим і евр. репертуаром; автор драм («Панщина», «Чад». «Новий закон», «За волю й правду») і перекладач.

[Колесниченко Трохим (1876, Єлисаветград — 1941, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Колесса Іван (1864 — 98), брат Олександра і Філарета, етнограф, з фаху лікар; зб. етногр. матеріялів із с. Ходовичі, «Гал.-руські нар. пісні з мелодіями (1901).


Колесса Любка (* 1904), піяністка, дочка Олександра К., учениця Є. Зауера в Відні; з 1920 р. з успіхом виступає в Европі й Америці з власними концертами і як солістка симфонічних концертів з визначними дириґентами (Б. Вальтер. В. Фуртвенґлер й ін.). 1929 К. відбула концертове турне по УССР; з 1940 в Канаді, проф. королівської Консерваторії в Торонто.

[Колесса Любка (* Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Колесса Микола (* 1904), композитор і дириґент, син Філарета К., закінчив консерваторію в Празі, учень В. Новака; викладач Вищого Муз. Ін-ту ім. М. Лисенка у Львові (1931 — 39), з 1944 проф. Львівської Консерваторії, з 1953 її дир.; дириґент хорів («Боян», «Бандурист», «Студіо-хор»), в 1944 — 47 дириґент оперового театру і симфонічної оркестри у Львові. Як композитор К. використовує перев. гуцульський і лемківський фолкльор. Твори для оркестри: «Сюїта», «Симфонія», «Варіяції», «В горах»; фортепіяновий квартет, сюїти, сонатіна для фортепіяна, «Лемківське весілля» для мішаного хору, обробка нар. пісень й ін.

[Колесса Микола (* 1903, Самбір). — Виправлення. Т. 11.]


Колесса Олександер (1867 — 1945), брат Філарета, мовознавець й історик літератури, гром. і політ. діяч, д. чл. НТШ (з 1899), доц. (з 1895) і проф. (1898 — 1918) Львівського Ун-ту, один з засновників УВУ, його проф., перший і кількаразовий ректор, проф. Кардового Ун-ту в Празі (1923 — 39). В 1907 — 18 pp. посол до австр. парляменту, де боронив укр. права в справах шкільництва і ун-ту; один з засновників і заступник гол. Загально-Укр. Культ. Ради у Відні; 1921 гол. дипломатичної місії ЗУНР в Римі. У мовознавстві К. — представник школи Міклошіча; досліди староукр. текстів, зокрема городиської групи рукописів і «Житія Сави Освященного», останнє з важливими узагальненнями про особливості староукр. текстів супроти старорос. Заг. концепцію історії укр. мови К. подав у «Погляді на історію укр. мови» (1924). Як історик літератури К. досліджував укр.-поль. літ. взаємини — «Укр. нар. пісні в поезіях В. Залєського» (1892), «Шевченко і Міцкєвич» (1894), творчість Ю. Федьковича, а також заг. проблеми укр. літературознавства — «Погляд на сучасний стан іст. розслідів укр. літератури» (1901) й ін. Поезії, м. ін. популярна «Шалійтешалійте, скажені кати», (1889).

[Колесса Олександер (24.4.1867, Ходовичі, Стрийщина, Галичина — 23.5.1945, Прага). — Виправлення. Т. 11.]


Колесса Філарет (1871 — 1947), брат Олександра, музикознавець-фолкльорист, етнограф і композитор, д. чл. НТШ (з 1909) і ВУАН (з 1929); з 1939 проф. Львівського Держ. Ун-ту ім. І. Франка, з 1940 керівник Львівського відділу Ін-ту Мистецтвознавства, Фолкльору і Етнографії АН УРСР і дир. Львівського Держ. Етногр. Музею. Праці гол. про походження і розвиток укр. нар. творчости, зокрема укр. нар. дум, у яких К. відстоює погляд про нар. походження дум, та ритміку і мелодику нар. пісень і дум: «Огляд укр.-руської нар. поезії» (1905), «Ритміка укр. нар. пісень» (1906 — 07), «Мелодії укр. нар. дум» (1910 — 13), «Варіянти мелодій укр. нар. дум, їх характеристика і груповане» (1913), «Про генезу укр. нар. дум» (1921), «Нар. пісні з гал. Лемківщини» (1929), «Укр. усна словесність» (1938) й ін.; автор хорових творів «Вулиця», «Обжинки», «Гагілки», «Шкільного співаника» й ін.

[Колесса Філарет (17.7.1871, Татарсько, Стрийщина, Галичина — 3.3.1947, Львів). Література: Грица С. Філарет Михайлович Колесса. К. 1962. — Виправлення. Т. 11.]


Колесса Христя (* 1915), віольончелістка, дочка Олександра К., учениця Г. Бекера; концертує з 1926 р. в Европі, згодом Америці, включаючи твори укр. композиторів, зокрема В. Барвінського; з 1948 в Канаді, з 1953 працює як викладач Укр. Муз. Ін-ту в Торонто.

[Колесса Христя (1915, Відень — 1978, Оттава). — Виправлення. Т. 11.]


Колєнда Гавриїл († 1674), білор. василіянин, 1655 полоцький архиєп., 1665 київський уніятський митр. і протоархимандрит Василіянського Чину; твердо обстоював права унії. Його листування видано в Римі у 2 т. «Epistolae Metropolitorum Kioviensium catholicorum» (1956).

[Колєнда Гавриїл (1606 — 74). — Виправлення. Т. 11.]


Коливо, обрядова страва на похоронному обіді: розварена пшениця або ячмінь з додатком меду. Зерна і мед К., як і куті, мають алегоричне значення: зерно, зотліле в землі, воскресає в новій рослині. Так і тіло померлої людини, поховане в землі, зотліє, але потім воскресне. Мед символізує солодкість майбутнього життя.


Колима, р. в півн.-сх. частині Сов. Азії (Якутська АССР, Магаданська обл. РСФСР), довж. — 2 600 км; сточище — 644 000 км²; впадає до Льодового океану. Півд.-сх. частину сточища займають гори й височини, півн.-зах. — низовина; суворе підсоння (температура січня до — 70° Ц.), тайґа і тундра; край здебільше не заселений.

В басейні К. розміщена група концентраційних таборів, які входили в систему «Дальстроя» і були організовані на поч. 1930-их pp. До 1955 р. в них перебувало до 3,5 млн в’язнів, у великій мірі українців. Колимські концтабори належали до найважчих в СССР; в’язні працювали здебільше в копальнях золота.


Колискові пісні, пісні, що виконуються при заколисуванні дитини; звичайні для К. п. образи тварин, приємних дітям; відповідно змістові їм властиві поетичні здрібнілі й пестливі форми, в яких мати накликає своїй дитині здоров’я, красу, щастя-долю. Докладніше в ЕУ I, стор. 267.


Коліївщина (від слова колії), гайдамацьке повстання на Правобережній Україні 1768 під проводом М. Залізняка і І. Ґонти (див. Гайдамаччина).


Колісник Дмитро (1883 — 1958), письм. в Канаді; автобіографічні оп. в 3 частинах «Моє село» (1955).


Коліух Дмитро (бл. 1882 — бл. 1937), кооперативний і гром. діяч родом з Россоші (півд. Вороніжчина), активний організатор укр. споживчої кооперації; 1917 — 20 гол. правління Дніпросоюзу, одночасно 1918 мін. харч. справ в уряді Голубовича; з 1920 заступник гол. управління Вукопспілки і гол. Кооптаху, деякий час дир. Укрзовнішторгу. Бл. 1930 заарештований, помер на засланні в Сер. Азії.


Колки (II — 6), с. м. т. над Стиром на Волинському Поліссі, р. ц. Волинської обл.; 1915 важкі бої рос. військ з нім. і австр.-угор. У 1943 — 45 pp. центр розташування групи УПА — Північ, що вела операції проти німців і сов. партизанів, та кількох шпиталів УПА.


Коллард Юрій (1875 — 1951); інж.-технолог, гром. і політ. діяч; один з засновників РУП, 1917 — 19 належав до партії соціялістів-самостійників; за Центр. Ради гол. комісар поліських залізниць, за гетьмана старший інспектор, за Директорії управитель мін-ва шляхів; на еміґрації в Чехо-Словаччині, Польщі і Німеччині. Спомини: «З юнацьких днів» (1930), «Спогади з минулого» (1931) та ін.

[Коллард Юрій (* Морачів, Полтавщина — † Авґсбурґ, Німеччина). — Виправлення. Т. 11.]


Коллінс (Collins) Самуель, англієць, 1659 — 67 лікар моск. царя Олексія Михайловича; 1667 видав у Лондоні свої записки, де подав деякі відомості й про Україну та її населення.


Колляр (Kollar) Ян (1793 — 1852), чес. і словацький поет, етнограф і філолог, й проф. Віденського Ун-ту; мав великий вплив на «Руську Трійцю», зокрема на М. Шашкевича. Слов’янофільські ідеї К. відбилися також у творчості Т. Шевченка і кирило-методіївців.


Колмен (Koleman) Артур Прудден (* 1897), амер. славіст, засновник Амер. Т-ва вчителів слов. і сх.-евр. мов і співзасновник укр. секції при ньому; автор кн. «A brief Survey of Ukrainian Literature».


Коловодник (Tringa), рід птахів з ряду куликів, невеликий бродун; деякі К., гніздяться на Україні, деякі перелітні. До гніздових належать: К. звичайний, травник (T. totanus L.), К. набережник, білобрюшок (T. hypoleucos L.) й ін.; до перелітних — К. чорний (T. erythropus Pall.), К. малий (T. glareola L.) та ін.


Кологривий Григорій († до 1790), осавул Ген. Артилерії з коз. роду на Глухівщині, 1750 р. гостро виступав проти перебування моск. війська на Україні; автор цікавої промови, виголошеної на Запоріжжі 1768 p.. в якій підкреслював, що велике держ. діло Б. Хмельницького було зруйноване через чвари його наступників.


Колода, див. Міри.


Колода Іван, композитор 17 в., співак у Києві, згодом керівник царської капелі (1666); автор хорових концертів.


Колодзінський Михайло (1902 — 39), псевд. Кум, Гузар, політ. і військ. діяч; з 1922 чл. УВО, в 1932 — 33 pp. військ. референт Крайової Екзекутиви ОУН на Зах. Укр. Землях; учасник військ. вишколу хорв. усташів в Італії. Як шеф штабу «Карпатської Січі, активний при обороні Карп. України й згинув у бою з угорцями. К. — автор студій «Укр. воєнна доктрина», «Воєнне значення й стратегічне положення Закарпаття» й ін.

[Колодзінський Михайло (* Поточиська, Городенківський пов., Галичина — † бл. Хусту, Закарпаття). — Виправлення. Т. 11.]


Колодій Василь (* 1932). сов. поет, родом з Поділля; зб. поезій «Вітрам наперекір» (1957).


Колодій (Kolody) Олена (* 1912), браз. поетка укр. походження, авторка трьох зб. португальською мовою, перекладачка Т. Шевченка та співавторка «Антології укр. літератури» португальською мовою (1959).

[Колодій (Kolody) Олена (* Парана, Бразилія). — Виправлення. Т. 11.]


Колодка, забава на масниці, при якій на стіл кладуть поліно (К.), яке чіпляють парубкам і дівчатам, що не одружилися до масниць. Від К. відкупляються, і за ці складки влаштовують гульбища.


Колодкевич Микола (1850 — 84), рос. революціонер укр. роду, чл. Виконавчого Комітету «Народної Волі», брав участь у змові на Олександра II, помер у Петропавловській фортеці.


Колодуб Оксана (* 1905), оперова співачка, драматичне сопрано, з 1929 на сцені Київської опери, з 1935 під прізвищем Березовської в «Большом театре» СССР у Москві.

[Колодуб (справжнє прізвище Лейбзон) Оксана (1906 — 1993, Москва), з 1930 солістка Київ. опери, з 1940... в „Большом театре“. — Виправлення. Т. 11.]


Колодуб Олександер (* 1901), оперовий співак і режисер, ліричний тенор; при кін. 1920-их pp. соліст Харківської опери, з 1930 Київської; з 1934 оперовий режисер, керівник оперової студії Київської Консерваторії.

[Колодуб Олександер (* 1900), з 1928 [соліст] Київської опери. — Виправлення. Т. 11.]


Колодяжин, княжий город 12-13 вв., над р. Случ, спалений татарами у 1241 p., нині с. Колодяжне Дзержинського р-ну Житомирської обл. Розкопи Ін-ту Археології АН УРСР 1948 — 50 pp. відкрили рештки 22 жител, ремісничих робітень та госп. приміщень, в пригороді-посаді 16 півземлянок; також кістяки поляглих в бою з татарами та тисячі предметів.


Колокольцов Василь, поміщик на Харківщині, вчений аґроном, визначний земський діяч, гол Вовчанського пов. земства; мін. зем. справ в уряді Ф. Лизогуба та ініціятор закону про право продажу та купівлі землі (1918). В жовтні 1918 підписав т. зв. «записку дев’ятьох» про потребу відновлення єдности Росії.


Коломак, ліва притока Ворскли (притоки Дніпра); довж. — 100 км, сточище — 1 650 км².


Коломак (IV — 16), с. над р. Коломаком (лівою притокою Ворскли), р. ц. Харківської обл.; засноване в другій пол. 17 в. на місці Коломацького городища з 16 в.


Коломан (бл. 1070 — 1114), угор. король, одружений з Євфимією, дочкою Володимира Мономаха, втручався в усобиці укр. кн. і пішов 1099 р. походом на Галичину як союзник Святополка II київ. проти перемиського кн. Володаря Ростиславича, але був розгромлений під Перемишлем.

[Коломан (Калман) (Kalmán) (бл. 1068 — 1116). — Виправлення. Т. 11.]


Коломан (бл. 1207 — 41), син угор. короля Андрія II, на основі Списької умови коронований зимою 1215 — 16 королем гал. при одночасній окупації Галичини угор. військами; зимою 1220 — 21 панування К. скінчилося, коли Мстислав Удатний вибив угорців з Галича, полонив К. і відіслав його в свій город Торчеськ.


Коломацька рада, ген. рада над. р. Коломаком, на кордоні Гетьманщини, яка відбулася 25 липня 1687 p., після скинення й арешту гетьмана І. Самойловича. Оточена з усіх боків моск. військом під командуванням кн. В. Ґоліцина, рада в присутності обмеженої кількости козаків, під тиском вибрала на гетьмана Івана Мазепу і підписала складені напередодні нові «статті» (т. зв. Коломацькі).


«Коломацькі статті», укр.-моск. договір, укладений при обранні гетьманом І. Мазепи, над р. Коломаком, 25 липня 1687 р. Договір складався з 22 статтів і мав в основі «Глухівські статті» 1669 р. з додатками, зробленими за І. Самойловича. Поруч з декларативним підтвердженням укр. прав і привілеїв та збереженням 30-тисячного реєстру, К. с. забезпечували інтереси вищої старшини (гетьман не мав права змінювати її без царського указу) й передусім військ.-політ. права Москви на Україні (повна заборона дипломатичних зносин; зобов’язання додержувати «вічний мир і союз» з Польщею, що по суті було визнанням поль. панування на Правобережжі; обов’язок посилати укр. військо проти Криму і Туреччини; перебування в Батурині моск. стрілецького полку тощо). Договір вперше зобов’язував укр. уряд «народ малороссийский всякими меры и способы с великороссийским народом соединять и в неразорванное и крепкое сугласие приводить супружеством и иным поведением». К. с. були дальшим кроком на шлях обмеження держ. прав України Москвою.

О. О.


«Коломацькі чолобитні», дві петиції вищої укр. старшини до царя Петра I, складені, за ініціятивою полк. миргородського Данила Апостола, під час походу над р. Коломаком влітку 1723 р. з домаганням відновити права України, дозволити обрати нового гетьмана й скасувати побори з маєтностей, встановлені над звичай Малоросійською Колеґією. Рос. уряд відповів на ці й ін. подібні петиції арештом наказного гетьмана Павла Полуботка й вищої укр. старшини та ін. репресіями.


Коломиєць Авенір (1906 — 46), журналіст і письм. родом з Волині; друкуватися почав 1928 в ЛНВ, 1930 — 33 співр. прокомуністичної преси у Львові («Нові шляхи»), але скоро від комунізму одійшов. З різноманітної творчости К. слід назвати поему «Дев’ятий вал» (1930), зб. поезій «Провісні кадри» (1932), п’єси «Іменем» (1933), «Єретик» (1936) та ін. Крім того, К. залишив багато недрукованих творів. Помер на еміґрації в Австрії.

[Коломиєць Авенір (1906, Городець — 1946, Зальцбурґ). — Виправлення. Т. 11.]


Коломиєць Анатоль (* 1918), композитор родом з Полтавщини, учень Л. Ревуцького; оркестрові твори: «Варіяції», «Поема», дитячий балет «Блискавичка»; фортепіянова соната, сюїта, фантазія на теми опери «Тарас Бульба» М. Лисенка, пісні й ін.


Коломийки, особлива форма коротких лірично-побутових пісень жартівливого, гумористичного й сатиричного характеру, часто з злободенною тематикою. Поєднання поетичного тексту К. з інструментальною музикою і танцем свідчить про старовинність цих форм. 14-складовий коломийковий вірш з його характеристичним розподілом наголосів зустрічається в дуже давніх піснях. Закінчені зразки коломийкового циклу маємо в рукописних зб. кін. 17 в. У першій пол. 19 в. коломийка становить собою вироблений тип нар. пісенної творчости. Вірш типової К. вкладається в форму триколійного 14-складового рядка з цезурами після 4 і 8 складу; строфа К. має двовіршову будову. Велику ролю в композиції К. відограє паралелізм, позитивний чи неґативний, а також заспів, запозичений з стародавнього пісенного матеріялу. К., поєднані з танцем, дають широке поле для імпровізаційних варіяцій. Найбільшу збірку К. видав В. Гнатюк «Коломийки» (Етн. Зб. НТШ, XVII — XIX, 1905 — 07).

Як нар. танець К. найбільше поширені на Гуцульщині. Виконується в замкнутому колі з довільним числом пар. Гол. кроки: голубка, «крутисі», гайдук, мережка, підскоки. Найстаріші коломийкові танці: висока, коло, півторак, рівна, трісунка, чабан. Мімічно-ілюстративний характер мають весільні К. (кочерга, подушковий танець) та косарський танець «косар».


Коломийська (2) бриґада УГА, постала в січні 1919 з групи «Старе Село», відзначилася в боях під Львовом в Сокільниках, Зубрі, Козельниках, під час Чортківської офензиви під Підгайцями, Нижневом, над Нараївкою; по переході за Збруч увійшла до складу центр. армійської групи ген. Кравса, вела переможні бої з большевиками під Калинівкою, Голендрами, Козятином, Жидівцями, Романівкою, Хвастовом, Васильковом та Крушинкою й увійшла 30 серпня 1919 до Києва; з рос. Добровольчою Армією вела важкі бої під Дашевом і Оратовим. 1920 перейменована на 2 піший полк 3 бриґади Червоної УГА; командири: отамани Ф. Тінкель, Р. Дудинський, А. Виметаль і Квапіль.


Коломийченко Михайло, сучасний хірург, з 1930-их pp. завідувач катедри хірургії в Київ. Ін-ті вдосконалення лікарів, гол. хірург мін-ва охорони здоров’я УРСР; бл. 100 наук. праць.

[Коломийченко (Коломійченко) Михайло (1892, Шпола, Київщина — 1973, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Коломийченко Олекса (* 1898), брат Михайла, оториноляринголог, проф. Київ. Ін-ту вдосконалення лікарів (з 1944 p.), гол. київ. та укр. наук. т-в оторинолярингологів, гол. оториноляринголог та чл. президії наук. ради мін-ва охорони здоров’я України; має понад 90 наук. праць та низку власних хірургічних метод.

[Коломийченко (Коломійченко) Олекса (1898, Шпола, Київщина — 1974, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Коломийщина, урочище б. с. Халеп’я, Обухівського р-ну, Київ. обл., де у 1934 — 38 pp. розкопано (С. Маґура, Т. Пассек, Є. Кричевський) велике поселення трипільського часу з 39 хатами у двох концентричних колах.


Коломия (V — 6), м. обл. підпорядкування на лівому березі р. Пруту в півд.-сх. частині Галичини, гол. м. Покуття, р. ц. Станиславівської обл., зал. вузол, 34 000 меш. (1956). К. згадується в 13 в.; в минулому важливий осередок торгівлі сіллю (привілей Казіміра Яґайлончика на «вічний склад соли»), яку варено в околицях; завдяки положенню на границі з Молдавією К. багато терпіла від нападів молдаван і татар. За Австрії К. мала торг.-адміністративний характер і сильно зростала (1880 р. — 23 100, 1900 — 34 200, 1910 — 42 700 — здебільше жидів); згодом втратила своє значення через занепад торгівлі (1931 р. — 33 400 меш., в тому ч. 18,6% українців, 42,3% жидів, 33,7% поляків і латинників, 5,1% німців; 1943 р. після ліквідації жидів нім. нацистами лише 18 500 меш.). До 1939 p., а ще більше до 1914 К. була одним з більших укр. культ. осередків у Галичині, зокрема вид. (до 1900-их pp. друге місце після Львова); важливіші в-ва до 1914 p.: M. Білоуса, «Библіотека для рускои молодежы» (1894) — 1913) Ю. Насальського, «Укр. Накладня», «Жіноча Бібліотека» й ін.; в 1920 — 30-их pp.: «Заг. Книгозбірня», «В-во Укр. Заг. Енциклопедії, «Ока», «Рекорд» та ін.; 1875 в К. вийшло 17 укр. друків (у Львові — 42), 1913 — 28 — 238. В К. з гал. провінціяльних м. найбільше виходило неперіодичних друків (разом понад 30): «Голосъ Народный» (1865 — 68), гумористичне «Кропило» (1869), «Наука» (1871 — 86), «Хлібороб» (1891 — 95), «Хлопська Правда» (1903 — 09), «Поступ» (1903 — 06), «Жіноча Доля» (1925 — 39, ред. гром. діячкою О. Кисілевською) й ін. В К. містилася найстаріша після Львова і Перемишля укр. гімназія (з 1893 p.), філія муз. Ін-ту ім. Лисенка та ін. К. була також важливим осередком укр. радикального і січового руху, організованих К. Трильовським.

Нині К. має невелику пром-сть: легку (взуттєву, ткацьку, швейну), деревообробну, харч. (млини, м’ясокомбінат), зав. с.-г. машин, цегельно-черепичний; технікум механічної обробки дерева, пед. і мед. училища, музей нар. мистецтва «Гуцульщина» (заснований 1926 р. за почином В. Кобринського), драматичний театр.


Коломойцев П., режисер, в 1930-их pp. працював на Київ. кіностудії; фільми «Не затримуйте рух» (1930), «Генеральна репетиція» (1931), «Вогні Босемера (1931), «Чорна шкіра» (1931), «Роман Міжгір’я» (1933), «Негр з Шеридану» (1933), «Щасливий фініш» (1934), «Укр. пісні на екрані» (1935) й ін.


[Колонізація. — Доповнення. Т. 11.]


Колонщина (III — 10), с. Макарівського р-ну на зах. від Києва; бої окремого Запор. загону з большевиками в лютому 1918, УГА влітку 1919, Шостої стрілецької дивізії Армії УНР в травні 1920.


Колосовський Володимир (* 1886), ген. штабу підполк. Армії УНР; у 1919 р. військ. радник у делеґації УНР на мирову конференцію в Парижі, 1919 — 20 pp. військ. аташе УНР у Франції; ст. на військ. теми в журн. «Табор» та в чужій фаховій пресі.


Колпак Опанас († після 1786), запор. козак (з 1745), курінний отаман, згодом полк. орельської паланки, учасник тур. війни 1769 — 74, багато зробив для колонізації Півд. України.


Колпиця, див. Косар.


Колтунюк Ярослав (1882 — 1953), гром. діяч, довголітній дир. забезпечувального т-ва «Дністер» у Львові, чл. управ багатьох гал. установ, зокрема госп., чл. ЦК УНДО.

[Колтунюк Ярослав († Нью-Йорк). — Виправлення. Т. 11.]


Колубовський Яків (1863 — «л. 1930), бібліограф та історик укр. й рос. філософії, за революції дир. Колеґії П. Ґалаґана, пізніше проф. Ніженського Ін-ту Нар. Освіти. Бібліографічні огляди Праць С. Гогоцького й П. Юркевича («Вопросы философии и психологии», 1894 — 98), огляд рос. філософії (з укр. матеріялами) в «Іст. філософії» Ібервеґа і Гайнце й ін.

[Колубовський Яків (1863, Глухів, Чернігівщина — 1930). — Виправлення. Т. 11.]


Колцуняк Марія, див. Кузьмова Марія.


Колцуняк Микола († 1891), гал. етнограф, нар. учитель; зб. «Пісні з Коломийського Підгір’я», описи весілля на Коломишцині й ін.


Колчак Олександер (1873 — 1920), рос. адмірал і політ. діяч; 1916 — 17 командував Чорноморською фльотою, 1918 — 20 провідник руху білих в рос. гром. війні в Сибіру; 1919 визнаний Антантою як «верховний правитель Росії», проти чого протестували уряди нац. держав на території кол. Росії. 1920 розстріляний большевиками в Іркутську.

[Колчак Олександер (* Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]


Колюбакін Олександер (1869 — 1914), рос. гром. діяч, кадет, чл. З Держ. Думи, прихильник українців; виступав за автономію України та за навчання в школах на Україні укр. мовою.


Коляда, назва нового року у візантійців (καλάυδαι) і римлян (calendae), що припадав через тиждень після веселих Сатурналій у другій пол. грудня. Свято К. у церк.-календарному пристосуванні охоплювало час від Свят-Вечора до Водохрищ, включаючи в себе різні обряди, в тому ч. й поминальні (див. ЕУ I, стор. 256).

[Коляда,... у візантійців (καλανδαι). — Виправлення. Т. 11.]


Коляда Григорій (* 1904), поет, друкувався в 1920-их pp.; зб. поезій: «Штурм» (1923), «Прекрасний день» (1926), «Золоті кучері» (1926), «Futur-extra» (1927); в 1930-их pp. засланий, тепер живе в Узбекистані.

[Коляда Григорій, м. б. Гео (справжнє ім’я Григорій) (1904, Валки, Харківська губ. — 1941, бл. Єльні, Моск. обл.), „Штурма“ (1923), з. кінцевого, м. б.: жив постійно у Москві. На поч. сов.-нім. війни загинув на фронті. — Виправлення. Т. 11.]


Коляда Микола (1907 — 35), композитор родом з Полтавщини, учень Богатирьова, співзасновник АПМУ. Твори: оркестрова сюїта на укр. нар. теми, фортепіяновий квінтет, соната, варіяції і п’єси для скрипки з фортепіяном, обробка нар. пісень.

[Коляда Микола (* Березівка, Пирятинський пов. — похований у Харкові). — Виправлення. Т. 11.]


Колядинський Степан (1893 — 1926), скульптор; студіював і працював у Празі; бюсти-портрети в мармурі.


Колядки, обрядові пісні, що належать до зимового циклу. Зміст К. дуже різноманітний. В найдавніших К. трактується тема постання світу. Основна група К. — це величальні К. з хліборобськими мотивами, з образами родинного щастя і добробуту, з побажаннями врожаю, здоров’я, щастя; парубкам і дівчатам співають К. на теми кохання, сватання й одруження. В К. з воєнною тематикою відбилася лицарська і княжа доба. Окреме місце посідають К. з біблійною тематикою. Процес християнізації послідовно охопив увесь зміст колядської обрядовости і К. (див. ЕУ I, стор. 256 — 57).


Колядування, різдвяний звичай ходити з «звіздою» (чи без неї) й величати господаря, його дружину й дітей співом колядок (див. ЕУ I, стор. 230).


Коляндра, коріяндр (Coriandrum sativum L.), однорічна рослина з родини окружкових; частково культивується, трапляється як бур’ян; плоди містять етерову (до 1%) і жирну (до 20%) олію; уживають як приправу до хліба, в кондиторському, пивоварному і лікерному виробництвах; етерову олію застосовують як вихідну сировину для одержання великої кількости різних запашних речовин в парфумерії, косметиці й миловаренні.


Колянківський Микола (* 1912), псевд. Точило, журналіст з Галичини; співр. «Краківських Вістей» (1942 — 44), у Німеччині співред. газ. «Час» (1946 — 49), в Канаді співр. газ. «Наша Мета» (з 1955), видавець і ред. ж. «Ми і Світ» (з 1950); зб. фейлетонів «Бомби на весело» (1947).

[Колянківський Микола (1912, Панівці, Борщівський пов. — 1985, Ніяґара Фолс, Онтаріо, Канада). Сатиричні зб. „Амбасадори“ (1968), „Товпа“(1979). — Виправлення. Т. 11.]


Коль (Kohl) Йоган Ґеорґ (1808 — 78), відомий нім. географ, подорожник і письм., автор численних творів про різні країни Европи і Америки, зокрема про Україну, де К. побував 1838 р. Праці К. «Reisen in Südrussland» (2 тт., 1841), «Reisen im innern von Russland und Polen... II Theil. Die Ukraine. Kleinrussland» (1841) і III частина «Die Bukowina, Galizien, Krakau und Mähren» (1841) належать до найцінніших описів України в першій пол. 19 в.


Кольберґ (Kolberg) Оскар (1814 — 90), поль. етнограф і композитор; в 40-томовій зб. «Lud, jego zwyczaje, sposób życia, mowa i t. d.» 8 тт. присвятив етногр. матеріялам з Зах. України: «Pokucie» (1882 — 89 4 тт.), «Chelmskie» (1890 — 91, 2 тт.), «Przemyskie» (1891), «Wołyń» (1907).


Кольорова металюрґія, галузь важкої пром-сти, яка займається пром. переробкою кольорових металів та поліметалів. Початки К. м. відомі на Україні здавна. На базі місц. (невеликих) покладів мідної руди в Донбасі (к. Артемівського) й на пограниччі Херсонщини й Київщини існували в стародавні часи (в скитську добу) розробки міді. Вироби з золота, срібла, міді тощо були поширені на Україні за княжих часів, а згодом досягнули значного розвитку у формі дрібного кустарного і ремісничого виробництва. В 17 — 18 вв. поширилося виробництво гармат (ливарництво) і дзвонів (ліярництво). Деякі обмеження у виробництві зброї на Гетьманщині завів рос. уряд у 18 в. В 17, 18 і першій пол. 19 в. на Україні існувало мідно-ливарне виробництво (т. зв. гамарні; в 1828 — 32 pp. — 19 невеликих мідних зав.).

Більше розвинулася К. м. в другій пол. 19 в.; назагал однак, за винятком ртутної пром-сти, вона ще і тепер слаба, бо власні запаси сировини незначні й більшість її треба привозити з ін. частин СССР. Підприємства К. м. перев. розташовані в Донбасі і Дніпропетровському пром. р-ні та працюють на основі поєднання метал, виробництва з ін. пром. галузями. У 1938 р. на Україні було всього 14 підприємств перев. місц. значення, в 1950-их pp. виробництво К. м. трохи поширилося. До найбільших одиниць тепер належать: Константинівський цинковий зав. у Донбасі, збудований на поч. 1920-их pp. та реконструйований в 1932 p., Дніпровський алюмінійовий комбінат ім. Кірова в Запоріжжі (див. Алюмінійова пром-сть), Микитівський ртутний комбінат у Донбасі й Артемівський зав. кольорових металів, збудований в 1950-их pp., що випускає латунь і латунний та мідний прокат; з ін. слід згадати зав. ферростопів, «Магнезит» і порошкової металюрґії в Запоріжжі, модерний цирконієвий зав. в півд. Донбасі, який дає також ін. рідкі метали (берилій, ніобій) тощо. К. м. не покриває попиту України, і решту кольорових металів довозять з Уралу, Казахстану, Вірменії й Сибіру.

Література: Проблема развития цветной металлургии на Украяне (Труды комитета при Госплане УССР, ч. 15) Х. 1927; Цветная металлургия Украины. Статистические данные за 1931 — 34 гг., ж. Социалистическая индустрия, ч. 1. М. 1935.

Б. Винар


Кольорові метали, пром. назва всіх металів, за винятком заліза і манґану (чорні метали). На Україні родовища руд К. м. невеликі і перев. нині не експлуатовані. Більше значення мають лише руди ртуті (киновар), з ін. треба згадати мідь, алюмінійові руди (боксити й ін.), титан, оливо, нікель, цинк, ванадій, молібден, хромисті залізняки та поліметалічні руди. Найбільш родовищ К. м. є в Донецькому кряжі, в Карпатах та на Передкавказзі. Див. також Кольорова металюрґія.


«Комар», ілюстрований гумористично-сатиричний двотижневик, виходив у Львові 1900 — 05; ред. І. Кунцевич, ілюстратор Я. Пстрак, карикатурист Я. Струхманчук.


«Комар», гумористично-сатиричний тижневик у Львові 1933 — 39 (в-во «Укр. Преса»); ред. і гол. карикатурист Е. Козак; співр. М. Голинський, І. Гірний, І. Керницький, Т. Курпіта, Л. Сенишин і ін.

[„Комар“, гумористично-сатиричний тижневик. Відновлений у Вінніпеґу (Канада), виходив від жовтня 1949 до липня 1950 (13 чч.). Гол. сатира з карикатурами політ. характеру на сов. дійсність і вади укр. життя в діяспорі; ред. і ілюстратор Мирон Левицький. — Виправлення. Т. 11.]


Комар Анатолій (1909 — 59), інж.-будівельник, д. чл. (з 1956) і през. (з 1957) Академії Будівництра і Архітектури УРСР; заступник гол. Держ. Комітету Ради Міністрів УРСР у справах будівництва, гол. інж. тресту «Дніпровськпромбуд». Наук. праці: «Збірні залізобетонні конструкції у пром. будівництві», «Досягнення радянської архітектурно-будів. науки на Україні за 40 років» (1958) й ін.

[Комар Анатолій (* Київ — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Комар Антін (* 1904), фізик, дир. Ленінградського Фізико-Техн. Досл. Ін-ту, д. чл. АН УРСР; основні праці пов’язані з питаннями фазових переходів в металах та стопах, роботи в галузі вивчення, за допомогою рентґенових променів структури здеформованих кристалів, відкриття ненормальних змін електричного опору провідників в потужних магнетних полях.

[Комар Антін (1904, Березна, Сквирський пов., Київщина — 1985, Ленінград). — Виправлення. Т. 11.]


Комар Григорій (* 1882), маляр, театральний декоратор, з 1921 проф. Одеського політехнікуму образотворчого мистецтва; декорації до опери «Сорочинський ярмарок».

[Комар Григорій (1886, Медведі, Брянщина — 1948). — Виправлення. Т. 11.]


Комаревич Василь (1891 — 1927), гром. і церк. діяч на Волині; 1918 засновник і гол. т-ва «Просвіта» у Володимирі Волинському, з 1922 р. посол до поль. сойму.


Комарецький Сергій (1881 — 1952), хемік родом з Полтавщини, доц. (з 1922) і проф. (з 1927) Укр. Госп. Академії в Подєбрадах, згодом Укр. Техн. Госп. Ін-ту (його дир. в 1941 — 45 pp.): праці з ділянки неорганічної хемії (м. ін. про одержання йоду з рослин Чорного м.), підручники хемії для високих шкіл. Помер у Німеччині.


Комаринський Володимир (* 1906), син Івана, адвокат, гром.-політ. діяч на Закарпатті; 1938 — 39 керівник ресорту преси і пропаґанди та посол до сойму Карп. України; з 1939 на еміґрації, тепер у ЗДА, чл. Ради директорів Укр. Конґресового Комітету Америки; праця про звичаєве право Закарпаття словацькою мовою.

[Комаринський Володимир (1906, Сокаль, Львівський пов., Галичина — 1981, Олбані, Нью-Йорк Стейт). — Виправлення. Т. 11.]


Комаринський Іван (* 1880), суддя на Закарпатті родом з Галичини; 1938 — 39 през. Вищого Суду Карп. України, в 1939 — 45 pp. гол. Апеляційного Сенату Вищого Суду в Братіславі; нині в ЗДА.


Комарі (Culicidae), невеликі комахи з ряду двокрилих; самички мають довгий колючоссальний хоботок, яким смокчуть кров людей чи тварин. Поширені в сирих, заболочених місцях. Деякі види К. переносять збудників різних хвороб: малярію переносить малярійний К. (Anopheles maculipennis), зокрема розповсюджений на Поліссі, в гирлах Дністра, Кубані; жовту та семиденну пропасницю — жовтолихорадочний К. (Aëdes aegypti), що трапляється на чорноморському узбережжі Кавказу, деякі К. переносять різні збудники недуг тварин, птахів й ін. Близькі до К. москіти, поширені на півдні України, переносники збудників пропасниці — папатачі і лейшманіозів (захворювання шкіри). Дослідженням і боротьбою проти цих недуг займався в 1920-их pp. Укр. Протозойний Ін-т Наркомздоров’я УРСР, пізніше Укр. Ін-т малярії і мед. паразитології, Одеська обл. малярійна станція та ін.

Е. Ж.


Комарів, с. Галицького р-ну Станиславівської обл., де був досліджений великий могильник ранньої бронзової доби (1800 — 1200 до Хр.), що дав назву комарівській культурі (Т. Сулімірський 1934, Ґрабовський 1935). На ін. місцях було розкрите неолітичне селище, розкопані неолітичні могили (Т. Зємєнцький 1886), знайдене бронзове знаряддя трацького типу, досліджена могила Куштановицького типу (Я. Пастернак 1935) та викопаний з могили скарб срібних руських, львівських та яґайлонських монет 14 — 15 вв.


Комарівка (II — 13), с. на півд.-сх. Чернігівщині, р. ц. Чернігівської обл.


Комарівка (IV — 17), с. м. т., відпочинкова оселя Харківського р-ну в 15 км на півд.-зах. від Харкова; текстильна фабрика; мешканці частково зайняті на підприємствах Харкова.


Комарівна Галина (1877 — 1930), поетка, дочка Михайла Комарова. Перші вірші К. надруковані 1900 в «ЛНВ»; зб. поезій «Починок (пісні, думи та мрії)» видана в Одесі 1905.


Комарівська культура, мішана культура ранньої бронзової доби (культура шнурової кераміки із сильними трацькими впливами) з кістяково-тілопальним похованням, прикметним двовухим глиняним посудом та трацькими бронзами. В багатших могилах також золоті прикраси (Т. Сулімірський, 1934).


Комарницький Йосиф (1852 — 1920), укр.-кат. свящ., з 1891 проф. біблійних наук Нового Завіту Львівського Ун-ту, 1896 — 98 — його ректор; написав «Пояснення до. Євангелія св. Матея» і багато наук. й популярних розвідок в ж. «Душпастыръ» (був його ред.) та в «Руский Сіон»; ред. часопису «Миръ».

[Комарницький Йосиф (* Ролів, Самбірщина, Галичина). — Виправлення. Т. 11.]


Кошарно (IV — 4), м. над р. Верешицею в Наддністрянській котловині, р. ц. Львівської обл.; К. — виникло в 12 — 13 вв.; дерев’яна Михайлівська церква (з 1661 або 1754 p.), оздоблена настінними фресковими малюнками.


Комаров Михайло (1844 — 1913), бібліограф, етнограф, гром. діяч, популяризатор, нотар за фахом; автор багатьох бібліографічних ст. в журн. і покажчиків як усього укр. письменства разом («Библиографический указатель новой украинской литературы 1798 — 1883», 1883, і «Украинская драматургия. Сборник библиографических пособий 1815 — 1906», 1906), так і літератури про окремих письм. (І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, М. Лисенка й ін.); нарис з іст. цензури на Україні, зб. прислів’їв та замовлянь («Нова Збірка», 1891). К. уклав також «Русско-украинский словарь» (4 тт.), виданий у Львові 1893 — 98 (М. Уманець і Спілка).

[Комаров Михайло (* Дмитрівка, Павлоградський пов., Катеринославська губ. — † Одеса). Псевд. М. Уманець, М. Комар. — Виправлення. Т. 11.]


Комаров Олександер (псевд. О. Степовик), брат Михайла К., природознавець-популяризатор, автор книжок з природознавства і сіль. госп-ва в 1882 — 1911 pp.


Комасація, один із засобів землевпорядкування, який полягає у зведенні ділянок, що належать одному власникові, але розпорошені у різних частинах, у більші з метою зменшення посмужности, а тим самим — більш раціонального використання землі. Сел. землі на Україні завжди терпіли на посмужність, яка збільшувалася з дальшим розподілом і роздрібненням землі. Деякі комасаційні заходи було проведено на Центр. і Сх. Укр. Землях у зв’язку із Столипінською реформою, все ж таки до революції 90% сел. госп-в ділилося на 5 — 20 смужок. У Галичині стан був ще гірший. Досить інтенсивну К. провів поль. уряд у 1920 — 30-их pp. на півн.-зах. землях: К. охопила бл. 1,3 млн га.


«Комашня», див. «Муравейник-Комашня».


Комбатантські українські організації, орг-ції кол. укр. вояків (з франц. — combattant — вояк), зокрема укр. армій з 1917 — 20 pp., що мають на меті збереження укр. традицій, знання військ. справи, самодопомогу, товариські зв’язки тощо. К. у. о. постали після визвольних змагань 1917 — 20 і леґально могли існувати після окупації укр. земель лише на еміґрації. На Зах.-Укр. Землях до деякої міри можна вважати К. у. о. Укр. Військову Організацію, таємну нац.-рев. орг-цію перев. з вояків УГА (з 1920). Кол. вояки УГА скупчилися б. гром. орг-цій «Молода Громада» у Львові, їх заходами було організоване в-во «Червона Калина», яке у своїх виданнях здебільша містило матеріяли з історії визвольних змагань; гал. комбатантам-інвалідам обох укр. армій допомагало Укр. Т-во Допомоги інвалідам (УКТОДІ) у Львові (16 філій).

Леґальні К. у. о. розвинулися з різних орг-цій в таборах інтернованих укр. вояків у Польщі, Румунії й Чехо-Словаччині. Після їх ліквідації К. у. о. діяли насамперед у Польщі, Франції й Бельгії — країнах найбільшого скупчення кол. вояків Армії УНР. Це були дві орг-ції під однією спільною назвою Товариство Вояків Армії УНР: в Польщі (з 1924 в Каліші), у Франції (з 1927 у Парижі) і менш чисельне Т-во б. Укр. Вояків у Бельгії (з 1934 p.); всі три т-ва мали свої відділи, а два перші видавали бюлетені; орг-цією інвалідів була Укр. Спілка Воєнних, Інвалідів, заснована 1920 в Каліші. Ін. К. у. о. були Союз Укр. Старшин у Берліні (1921 — 43) і, до деякої міри, Укр. Вільне Козацтво (Укр. Нац. Козацький Рух), створений у Мюнхені І. Полтавцем-Остряницею з кол. чл. формації Вільне Козацтво. В ЗДА діяла Укр. Стрілецька Громада, заснована в 1924 p., з осідком у Філядельфії. За зразком цієї орг-ції була утворена 1928 Укр.-Стрілецька Громада в Канаді (централія у Вінніпеґу, ряд філій, місячник «Стрілецькі Вісті», з 1932 «Новий Шлях»); другою К. у. о. був Союз бувших Укр. Вояків у Канаді (з 1937, з Ген. Управою в Торонто). В Півд. Америці діяла Укр. Стрілецька Громада в Арґентіні (з 1932 р. в Буенос-Айресі) і Т-во бувших Укр. Вояків у Бразілії (з 1936 у Курітібі).

Під час другої світової війни К. у. о. в Европі не діяли; все ж таки кол. укр. вояки гуртувалися в окремих клітинах при леґальних заг.-гром. орг-ціях — Укр. Громаді в Німеччині, при Укр. Допомогових Комітетах в Ген. Губернії (напр., Варшава, Холм), у Переворську тощо.

Після другої світової війни деякі К. у. о. відновили свою діяльність та постав ряд нових, серед них такі, що об’єднували вояків нових укр. військ. формацій — Карп. Січі, Укр. Нац. Армії й УПА. Тепер у Зах. Німеччині діють: Союз Укр. Ветеранів (СУВ), заснований 1946 р. з 10 філіями в Зах. Німеччині й Австрії та крайовими відділами у Великобрітанії, Австралії, Арґентіні, Бразілії (орган «Укр. Комбатант»); Об’єднання Укр. Комбатантів (з 1947), Союз Укр. Воєнних Інвалідів (з 1947), Братство Кол. Вояків І Укр. Нац. Армії (з 1950) з Гол. Управою у Мюнхені, з 1957 в Нью-Йорку, що має свої крайові Братства в ЗДА, Канаді, Арґентіні й Австралії (орган «Вісті»). Тепер не проявляють, через виїзд чл за океан, діяльности; Укр. Нац. Ґвардія (УНҐ), заснована 1947 Т. Боровцем перев. з кол. вояків українців сов. армії (орган «Меч і Воля»); Місія УПА при Закордонному Представництві УГВР (з 1950; деякий час видавала ж. «До зброї») і Об’єднання кол. Вояків УПА в Німеччині (з 1954). У Франції і Бельгії післи війни відновили свою діяльність Т-ва Вояків Армії УНР, які об’єднують тепер усіх кол. вояків-українців; 1950 в Парижі постала Евр. Федерація кол. Укр. Вояків, яка об’єднує ті К. у. о., які стоять на плятформі екзильного держ. центру УНР. У Великобрітанії діють Об’єднання бувших Вояків Українців у Великобрітанії (ОбВУ), активна орг-ція кол. вояків І Укр. Дивізії Укр. Нац. Армії (з 1949) та Союз бувших Укр. Вояків (СбУВ) у Великобрітанії (з 1947).

Найбільше кол. укр. вояків перебуває в Півн. Америці, тому там К. у. о. тепер найсильніші. В ЗДА діє Об’єднання бувших Вояків Українців Америки (ОбВУА), створене 1949 з Укр. Стрілецької Громади в ЗДА, що об’єднує, крім вояцтва укр. армій, також вояків-українців амер. й ін. армій; з ОбВУА співпрацюють такі К. у. о.: Братство Укр. Січ. Стрільців (УСС), Братство кол. Вояків І Укр. Дивізії Укр. Нац. Армії і Об’єднання кол. Вояків УПА. В Канаді, крім раніше створених К. у. о. (Укр. Стрілецька Громада і Союз бувших Укр. Вояків), виникли нові: Союз Укр. Кан. Ветеранів. чл. якого згуртовані в укр. відділах Кан. Леґіону, Братство Карп. Січовиків (з 1949), Братство кол. Вояків І Укр. Дивізії Укр. Нац. Армії, Т-во кол. Вояків УПА у Канаді, Об’єднання Станиць Вояків УПА та ін. В Австралії діють: Союз Укр. Комбатантів (в Сіднеї, Мельборні, Аделяїді), Братство кол. Вояків І Укр. Дивізії Укр. Нац. Армії, відділ Союзу Укр. Ветеранів. В Арґентіні діє Союз Укр. Ветеранів і Братство кол. Бойків І Укр. Дивізії Укр. Нац. Армії.

М. Стечишин


Комбінат, в СССР назва великого, розгалуженого і складного підприємства, між окремими частинами якого є тісна технологічна, екон., а також і адміністративна пов’язаність; назву К. уживають також взагалі для об’єднаних одним адміністративним керівництвом підприємств, нарешті для об’єднання дрібних виробництв — цехів в місц. промсті; з другого боку, низка великих підприємств з кількома технологічними процесами носить і далі традиційну назву заводів. В УССР існують такі К. у важкій пром-сті: хемічний у Константинівці, азотно-добривний у Горлівці, металюрґійний ім. Дзержинського в Дніпропетровському, Дніпровський алюмінійовий ім. Кірова у Запоріжжі, Камиш-Бурунський збагачувальний в Керчі, Південнорудний збагачувальний у Кривому Розі, Микитівський ртутний у Донбасі. К. с.-г. машинобудування ім. Г. І. Петровського у Херсоні; в легкій пром-сті: шовковий К. у Дарниці (Київ), К. натурального шовку (у Києві), трикотажний в Полтаві, камвольно-суконний в Чернігові (будується), бавовняний у Херсоні (будується), парфумерно-скляний К. в Миколаєві; ряд К. у деревообробній пром-сті. Особливо багато К. е харч. пром-сті; майже в кожному м. є м’ясокомбінат, молочний К., хлібопекарський К.; відомий К. «Массандра» — виноградно-виноробне госп-во в Криму (Судак), яке об’єднує 6 радгоспів, 4 винзав. і зав. шампанських вин. Дніпровським К. називають комплекс підприємств, що працюють на енерґії Дніпрогесу, які пов’язані техн. а не адміністративно.

Є. Ґ.


Комедія (з грец.), п’єса веселого змісту, часто сатирична. Грец. майстрі К. — Арістофан, Менандр, рим. — Плавт, Терен-цій. Поети укр. барокко К. називають п’єси з «щасливим кінцем» або п’єси з дієвими особами «неважними», простішою мовою тощо. Початки укр. К. — в бароккових інтермедіях, К. у властивому розумінні слова з цих часів немає. Перші укр. К. — п’єси І. Котляревського та В. Гоголя. Елементи суспільної сатири є вже в інтермедіях Г. Кониського (1747), їх розвинув Г. Квітка (в деяких п’єсах рос. мовою). Пізніші К. обох типів (веселі анекдоти й сатири) є в усіх майстрів укр. драматичної літератури: від М. Кропивницького, І. Тобілевича до М. Куліша й пізніших авторів. Елементи співу в укр. К. спричинилися до того, що деяким К. давали назву «оперети» (вже від І. Котляревського). (Див. також Драма).


Комерційна освіта, див. Торговельна освіта.


Комишеваха (VI — 16), с. м. т. над р. Конкою, р. ц. Запорізької обл.


Комиш-Зоря (VI — 17), с. м. т. на Приозівській височині, р. ц. Запорізької обл.


Комишня (III — 14), с. м. т. на Придніпровській низовині, р. ц. Полтавської обл.; місцева пром-сть.


Комінтерн, див. Комуністичний Інтернаціонал.


Комінтернівське (VII — 11), кол. Антоно-Кодинцеве, с. в зах. частині Причорноморської низовини, р. ц. Одеської обл.


Комісар (франц. commissaire — уповноважений), держ. урядовець з особливими повноваженнями, напр., поліційний К., або в деяких країнах, з доручення уряду тимчасово виконуючий обов’язки, замість виборного органу. В УНР за Укр. Центр. Ради К. очолювали повіти та губернії (див. Губерніяльні комісари).

В сов. управлінні К. — назва кількох адміністративних і військ. функцій: військ. К. — призначений партією і сов. урядом уповноважений для керівництва політ. пропаґандивною працею у військ. частині; часто роля К. була більшою, ніж звич. військ. командира. Зненавиджену старшинами і бійцями Червоної Армії інституцію військ. К. ліквідовано в 1942 p., проте залишилися військ.-політ. працівники в армії без звання К. В 1919 — 46 в УССР, за заг.-сов. зразком, К. називали чл. больш. уряду, а мін-ва нар. комісаріятами (див. Рада народних комісарів).


Комісаренко Василь (* 1907), ендокринолог і патофізіолог, д. чл. АН УРСР, завідувач лябораторії ендокринних функцій в Ін-ті Фізіології ім. О. Богомольця АН УРСР у Києві й катедри патологічної фізіології Київ. Мед. Ін-ту. Має понад 60 наук. праць.

[Комісаренко Василь (1907, Черняхів, Київщина — 1993, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Комісія Виховних Осель і Мандрівок Молоді, див. КВОММ.


Комісія для виучування історії західньо-руського та українського права при УАН, осередок дослідження історії укр. права в 1920-их pp. Заснована в 1919 p., Комісія активно розгорнула свою працю з 1920 p., коли на чолі її став акад. М. Василенко. До участи в Комісії було притягнено О. Малиновського, М. Максимейка, М. Слабченка, І. Черкаського, С. Борисенка, С. Іваницького-Василенка, Л. Окіншевича, В. Гришка, О. Юрченка та ін. дослідників історії укр. права.

Наслідком праці Комісії були 7 тт. «Праць» (1 — 6, 8; т. 7 був знищений), що містять різноманітний іст.-юридичний матеріял дослідного характеру. Крім того, Комісія випустила один том «Матеріялів до історії укр. права» за ред. М. Василенка. Розпочата Комісією робота над складанням «Словника укр. юридичної старовини» (керівник І. Черкаський) була припинена в 1930-их pp. і великий зібраний матеріял загинув.

Комісія була ліквідована в 1934 р. в наслідок реорг-ції УАН після розгрому її нац. укр. кадрів. Вид. Комісії були позитивно оцінені в укр. і чужоземних іст. й іст.-юридичних виданнях.

Л. О.


Комісія для виучування українського звичаєвого права при УАН, осередок дослідження звичаєвого права України в 1920-их pp., очолений акад. О. Малиновським, під керуванням проф. А. Крістера. Комісія видала 3 тт. «Праць». На поч. 1930-их pp. робота Комісії була припинена у зв’язку із розгромом ВУАН.


Комісія Допомоги Українському Студентству, див. КоДУС.


Комітат, див. Жупа.


Комітет Визволення (Амер. К. В.), постав 1951 в Нью-Йорку, філія в Мюнхені. Гром. амер. орг-ція, яка ставить собі завдання допомагати політ. еміґрації з країн СССР, втримувати моральний зв’язок з їхніми народами. К. В. сприяє встановленню дем. ладу на території СССР і визнає за всіма народами СССР право на самовизначення після визволення від комуністичної диктатури. К. В. фінансує Інститут для вивчення СССР і радіо «Свобода» (в Мюнхені); теперішній гол. К. В. — Говленд Саржент.


Комітет допомоги населенню Півдня Росії, що постраждало від воєнних дій (Комитет для оказания помощи населенню Юга России, пострадавшему от военных действий), також «Общество помощи населенню Юга России», укр. допомогова установа в Києві, яка діяла в 1914 — 18 pp. (затверджена владою в травні 1915) на території всієї України (в деякій мірі й Рос. Імперії) й успішно опікувалася біженцями, також українцями, вивезеними рос. владою з Галичини й Буковини та українцями-вояками австр.-угор. армії, що опинилися в рос. полоні. Гол. В. Ігнатович, заступник гол. Д. Дорошенко, секретар М. Ішуніна, інші діячі: Л. Старицька-Черняхівська, Л. Шульгина, Н. Дорошенко, Н. Іщук-Шульгина, Кучма й ін.


Комітети Незаможних Селян (КНС), скорочено відомі як «комнезами» — сел. орг-ції на Україні, створені больше виками для зміцнення сов. влади на селі. КНС були організовані за прикладом «комитетов бедноты», що проіснували в РСФСР від червня 1918 до січня 1919. Пізніше «комбедів» в Росії не було, бо тут партія провадила відносно мирну політику на селі; на Україні ж, де хлібозаготівлі мали вирішальне для Росії значення, законом ВУЦВК від 9. 5. 1920 були створені КНС і уповноважені збирати на селі «продрозкладку» та розкуркулювати багатші госп-ва, залишаючи м. ін. 25% забраного збіжжя для власного вжитку «незаможників».

Ч. чл. КНС початково (1920) становило 791 000 осіб, з яких 60% були безземельні й батраки, а решта — бідняки й середняки. На кін. 1920 КНС відібрали від заможних селян 348 600 дес. землі і розподілили її між собою. Великі заохочування належати до КНС призвели до того, що в 1921 в них вже було 1 357 300 чл. Все ж таки з-поміж дійсно незаможних госп-в до КНС належало лише 31%. З другого боку, в 1923 р. серед чл. КНС вже лише 9,1% госп-в не мали землі, а 10,1% госп-в мали аж по 9,1 дес. і більше. Тому стали провадитися чистки членства КНС, і в 1924 в них залишилося лише 582 900 чл.

Під час ліберальнішої політики партії на селі (1923 — 27) діяльність КНС скеровувалася на творення т-в сел. взаємодопомоги, на керівництво кооперацією і т. д. З заведенням примусової колективізації роля КНС тимчасово відродилася; до них стало знов вигідно належати і їх членство зросло з 600 тис. на поч. 1929 до 1,6 млн у квітні 1930. Але партія стала вимагати від них подавати приклад і першими вступати до колгоспів; на 1. 2. 1930 було колективізовано вже 60% госп-в «незаможників». Коли ж виявилося, що вони неохоче віддають недавно придбану землю і майно у колгоспи, на поч. 1931 КНС були ліквідовані.

За час свого існування КНС відбули 7 всеукр. з’їздів.

Література: Ижевський В. Краткая история Комитетов незаможних селян на Украине. Х. 1925; ЦСУ УСРР. Матерыялы ло обследованию КНС в июне 1925 г. Х. 1925; Ремнев М. Деятельность комитетов незаможных селян на Украине в 1920 году. Вопросы истории, ч. 4. М. 1954.

В. Гол.


Комітет Українок Канади (КУКж), координаційна установа укр. жін. орг-цій — Союзу Українок Канади, Орг-ції Українок Канади, Ліґи Укр. Католицьких Жінок, заснована 1944, діє як відділ Комітету Українців Канади.


Комітет Українського Студентства Буковини (КУСБ), таємна крайова студ. орг-ція Буковини (1921 — 25); КУСБ репрезентував і координував діяльність студ. т-в «Союз» («Чорноморе»), «Запороже» і «Правос. Академія» в Чернівцях; чл. ЦЕСУС-у, бл. 120 чл.; діячі І. Данилюк, О. Вельничук, М. Тарко, В. Руснак, М. Синявський, С. Попович та ін.


Комітет Української Молоді, див. КУМ.


Комітет Українців Канади (КУК), суспільно-гром. орг-ція українців Канади, заснована 1940 р. в Вінніпеґу для координації праці укр. орг-цій в Канаді і представництва укр. громади назовні, насамперед перед урядом Канади. Чл. КУК є орг-ції крайового значення; чл.-засновниками були: Братство Українців Католиків, Союз Гетьманців Державників, Союз Українців Самостійників, Укр. Нац. Об’єднання, Укр. Роб. Орг-ція, згодом приєдналися всі ін. укр. нац. орг-ції, організовані по війні. КУК має понад 200 відділів у всіх укр. скупченнях у Канаді. Найвищим керівним органом КУК є Конґрес Українців Канади.

Під час війни КУК вів роз’яснювальну роботу щодо гром. обов’язків українців стосовно Канади, спричинився до касового запису укр. добровольців до кан. армії й опікувався ними. По війні дбав за демобілізоване вояцтво і укр. біженців у Европі та з цією метою створив Фонд Допомоги Українців Канади (ФДУК) і Укр. Центр. Допомогове Бюро в Лондоні.

До успішних дій КУК належать м. ін. заходи в справі навчання укр. мови в ун-тах і сер. школах; політ. діяльність, в наслідок якої є укр. посли, сенатори, міністри, будується пам’ятник Т. Шевченкові у Вінніпеґу перед будинком парляменту й ін.

Довголітнім през. КУК (в 1940 — 52 pp. і з 1956) й одним із засновників КУК є о. В. Кушнір. Ін. визначніші діячі з старшої ґенерації — о. С. В. Савчук, В. Коссар, І. Г. Сирник, М. Погорецький, І. Глинка і за останні роки В. М. Вал, П. Юзик, Я. Рудницький, Т. Михайлівський, о. С. Їжик, В. Мартинець, Т. Кобзей, М. Марунчак, М. Боровський, І. Павлюк, С. Мокрій, Г. Кукса, з жінок — М. Дима, О. Войценко, Е. Ситник, М. Ваврикова, С. Бубнюк; екзекутивний дир. В. Кохан.


Комнезами, див. Комітети Незаможних Селян.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.