[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1962. — Т. 4. — С. 1324-1333.]

Попередня     Головна     Наступна

Лісова і деревообробна промисловість, галузі пром-сти, які здійснюють добування деревини (лісозаготівля), її механічну обробку (деревообробна пром-сть — Д. п.) і хем. переробку (лісо-хем. пром-сть). До галузів Д. п. належать: лісопильна (тартаки), фанерна, мебльова, виробництво стандартних будинків, будів. деталів, паркету, тари тощо. Основні вироби Д. п. виготовляють звичайно на лісопильних, детальні — на спеціяльних (напр., мебльових, коркових, столярських і т. д.) заводах. З лісохемічною пром-стю зв’язане виробництво целюльози, паперу й картону (паперова пром-сть) та сірникова пром-сть.

Л. і Д. п. є однією з найдавніших галузів укр. пром-сти. Вже в 15 — 16 вв. вивожено з Полісся, а з 17 в. і з Лівобережжя на зах.-евр. ринки півсировину, а згодом продукти лісохем. пром-сти (поташництво, смолокурення, дьогтівництво, вугільництво). В 19 в. ці галузі лісохем. пром-сти майже зникли, зате зросло значення мех. обробки деревини, гол. лісопильна пром-сть, а на її базі — в значно меншій мірі — виготовлення фанери, паркету, столярсько-мебльове виробництво й ін.; на привозному матеріялі в Одесі розвинулася коркова пром-сть, набрала значення — паперова. В 1912 р. в 9 укр. губ. нараховувано кілька тисяч дрібних підприємств Л. і Д. п. і 274 більших (в тому ч. 185 лісопилень); на цих останніх працювало 30 100 робітників (2,3% числа всіх робітників) і виробляли товару на 18,1 млн карб. (1,8% вартости всієї фабрично-заводської пром-сти 9 губ. і бл. 10,4% впртости Л. і Д. п. Евр. Росії). Більші зав. виробляли приблизно 1,3 млн м³ пиломатеріялів, 9 300 м³ фанери, 13 600 м³ клепки; заготівля (вивіз) деревини 1913 р становила 4,5 млн м³ (бл. 7% заготівлі Рос. Імперії), в тому ч. 2,7 ділової, призначеної для різних виробничих і будів. потреб, і 1,8 іншої, гол. дров на опал. Л. і Д. п. була скупчена в півн. лісистій Україні, де використовували власну сировину та в містах над Дніпром (Херсон, Кременчук, Катеринослав, Черкаси, Київ), де працювали на сировині, привезеній гол. Дніпром з півночі. Більше деревини переробляло кустарне виробництво, на якому працювало бл. 88 000 осіб; гол. галузі — возівництво (колодійництво), бондарство, столярсько-теслярське й мебльове виробництво, лозівництво та ін. (див. Кустарна пром-сть).

На укр. землях в Австро-Угорщині Л. і Д. п. були розвинені гол. в Карпатах і на Передкарпатті; кустарна пром-сть була поширена гол. чином у Карпатах (найбільше на Гуцульщині) й Яворівщині.

Після революції Л. і Д. п. на Центр. і Сх. Землях занепала й щойно в пол. 1930-их pp. досягла довоєнного рівня: 1932 р. заготовлено в УССР (в межах 1938) — 4,8 млн м³ деревини, 1,7 млн м³ пиломатеріялів, 29 500 млн м³ фанери. У зв’язку з нераціональним ліс. госп-вом, яке завела сов. влада, заготівля деревини завжди перевищувала її природний приріст, що призвело до катастрофічного винищення укр. лісів, зокрема — в 1950-их pp. карп. (див. Лісове госп-во). Тому заготівля деревини за останні роки зазнала деякого спаду, і цей стан триватиме багато років. Подаємо заготівлю деревини в УССР та СССР за останні роки (в млн м³):

Про надмірну участь УССР в лісозаготівлі всього СССР — 3,6 до 4,4% — свідчить факт, що запас деревної маси УССР (678 млн м³) становить ледве 0,9% всесоюзного. Половину (часто і більше) лісозаготівель УССР зосереджено в Карпатах, 1/3 на Поліссі; на лісозаготівлях працює 71 000 осіб (1959). Праця тепер перев. механізована (звалювання лісу на 84%, підвіз деревини — 63%, вивіз — 95%, навантаження — 72%; числа на 1960 p.).

Значно більшою є роля УССР в Д. п. СССР завдяки тому, що Україна й далі переробляє деревину не лише вироблену на своїй території, але й привізну, гол. з Білоруси, півн.-зах. частини Евр. Росії, а також з лісових р-нів Поволжя та Уралу. Розвиток найважливіших видів Д. п. УССР такий (в тис. м³):

З ш. видів продукції треба згадати виробництво комплектів деталів для стандартних і типових будинків на 371 000 м² житлової площі. В. Д. п. УССР — разом з мебльовою 1959 р. працювало 267 000 осіб (1,6% всіх зайнятих). 1960 р. на УССР припадало 10,0% загальносоюзного виробництва пиломатеріялів і 7,7% фанери. Порівняно з дорев. часами, а також з 1940 р. деревообробні підприємства побільшено і реконструйовано; майже всі великі (понад 600) мають комбінований характер виробництва.

Деревообробні заводи розміщені (як і до революції) в місцях, багатих на ліси — Карпатах і Передкарпатті (на Закарпатті: Свалявський і Чинадіївський деревокомбінати, Ужгород, Мукачево, Берегово, Великий Бичків, Рахів, Перечин й ін.; в Галичині: Львів, Івано-Франківське, Коломия, Долина, Болехів, Рожнятів, Надвірна, Сколе, Вигода, Добромильський деревокомбінат й ін.; на Буковині: Чернівці, Красноільський деревокомбінат та ін. й на Поліссі (Костопільський домобудівний комбінат, Житомир, Шостка, Чернігів та ін.) або вздовж Дніпра, на шляху сплаву лісу, в місцях його перевантажування на залізниці (Київ, Черкаси, Кременчук, Дніпропетровське, Запоріжжя й ін.). Д. п. є в Одесі, яка дістає деревину Дніпром; у Харкові, Донбасі (Слов’янське, Луганське та ін.), куди деревина надходить з Надволжя через Волгоград. Д. п. є також у більших містах і гірничих р-нах з уваги на попит у будівництві, гірництві та на велике скупчення споживачів.

Л. і Д. п. має досить велике значення на Кубані (в Краснодарському краї) — 10% всієї пром. продукції. Заготівля деревини 1960 р. становила бл. 3,5 млн м³ (запас бл. 400 млн м³; числа лише приблизні). Л. п. зосереджена в Кавказьких горах, Д. п. перев. у їх підніжжі — Майкоп, Краснодар, Армавір та ін.

Див. також окремі гасла: Мебльова пром-сть, Паперова пром-сть, Лісохем. пром-сть, Сірникова пром-сть.

Література: Див: Лісове господарство.

В. Кубійович

Лісова освіта на Україні поділяється тепер на три ступені: нижчу, сер. і вищу. Нижчий персонал (ліс. майстрі, служба ліс. охорони) підготовляють однорічні ліс. школи, сер. (об’їждчики і лісничі) ліс. технікуми: Велико-Анадольський, Чугуєво-Бобинський, Лубенський і Старожинецький. Фахівців вищої кваліфікації готують: Львівський Лісотехн. Ін-т (з 1953; 3 фак. і вечірні курси), ліс. фак. Укр. Академії С.-Г. Наук (з 1954, раніше Київський Ліс. Госп. Ін-т з 1930) в Голосієві під Києвом та Харківського Сіль.-Госп. Ін-ту ім. Докучаєва; вони випускають щороку понад 150 інж. До революції високу Л. о. українці в Рос. Імперії здобували гол. в Лісовому Ін-ті в Петербурзі, в Моск. (Петровській) С.-Г Академії й у Ново-Олександрівському (Пулави — Польща) С.-Г. Ін-ті (з 1915 в Харкові), після революції гол. в с.-г. ін-тах у Києві й Харкові.

На Зах. Україні за австр. часів діяла Вища Ліс. Школа у Львові, в період між двома світовими війнами — ліс. відділ Львівської Політехніки, сер. школи в Болехові (Галичина) і Крем’янці та нижча лісова в Сваляві (Закарпаття); на еміґрації ліс. фак. Укр. Госп. Академії в Подебрадах, згодом УТГІ; деяке число українців студіювало у високих с.-г. школах у Відні та Празі. Об’єднання укр. студентів лісовиків існували у Львові, в Подєбрадах, Відні (при студентському т-ві «Січ»), у Празі (секція Укр. Акад. Громади «Гуслі») тощо.

Б. Л.

Лісова смуга, одна з основних природних смуг України, яка займає її півн. частину й межує на півдні з Лісостепом — приблизно по лінії: Холм — Луцьке — Житомир-Київ — Ніжен — Глухів. Л. с. покривається приблизно з територією півн.-укр. низовин — Підляшшя, Полісся, Чернігівщини. Краєвид Л. с. льодовиковий, ґрунти погальнякові й болотяні (див. ЕУ I, стор. 57); клімат поміркований з виразним посиленням континентальности в сх. напрямі (пересічні температури липня від +17,5 до +19,5° Ц., січня від — 4 до — 7° Ц.), ч. повітряних опадів 500 — 600 мм, з чого 70% припадає на квітень-жовтень. Л. с. належить до зони мішаних лісів; з дерев переважає сосна (бл. 60%), на кращих ґрунтах дуб, з інших береза, вільха, граб, липа (докладніше ЕУ I, стор. 102 — 104); фавна належить до сер.-евр. лісової смуги (ЕУ I, стор. 114). Первісно майже вся Л. с. була зайнята лісом, нині він становить неповну третину; його місце зайняла орна земля (понад 1/3), сіножаті, вигони й пасовища (20%);на ін. землі припадає 15%. У зв’язку з поширенням маловрожайних ґрунтів і заболоченням густота населення середня — бл. 50 осіб на 1 км².

Л. с., що лежить у межах УССР. і півд. Білоруси називають звичайно Поліссям, хоч саме Полісся охоплює лише басейн Прип’яті. Див. докладніше Підляшшя, Полісся, Чернігівщина.

Півостровом Л. с. можна вважати т. зв. Мале Полісся й Надбужанську котловину (їх продовженням є Надсянська низовина), положені між Волинсько-Холмською й Подільською височинами.

В. К.

Лісове господарство, галузь нар. госп-ва, яка займається збереженням, використанням, відтворенням (зокрема розведенням) лісів. Ліси на Україні, так само як і в ін. країнах, є джерелом матеріяльних вартостей (деревини й побічних продуктів — дичини, меду, овочів, грибів, випасу домашніх тварин тощо), поліпшення природних умов (гідрологічних, кліматичних, закріплення поверхні землі тощо), естетичного й оздоровчого впливу на людину, в минулому мали також значення як стратегічний, колонізаційний та держ.-творчий елемент.

Ставлення до лісу й Л. г. на Україні змінялося впродовж історії. В княжу добу й згодом значення лісу полягало гол. в тому, що він давав, крім опалу, засоби поживи для населення і перші продукти для міжнародної торговлі (мед, віск, хутра), він мав також велике стратегічне значення і був охоронним запіллям перед наскоками кочовиків. Обезліснення відбувалося повільно у наслідок внутр. колонізації й корчування лісів під ріллю.

Головні лісові породи України: 1 — Сосновий ліс (Київське Полісся). 2 — Смерековий ліс (Карпати). З — Буковий ліс (Закарпаття). 4 — Грабова діброва (Сх. Полісся). 5 — Березовий гай (Київщина). 6 — Дубовий ліс (Сх. Поділля)

З лісом був зв’язаний початок ліс. пром-сти, що від кін. 15 в. в’язала Україну з ринками Зах. Европи, насамперед з Данціґом (вивіз дерева і його переробка — поташництво, смолокурення, дьогтівництво й вугільництво); ліс забезпечував паливом гути й рудні, а з 18 в. текстильну пром-сть. З поч. 19 в. давні галузі хем. переробки занепадають. В дальшому розбудова залізниць і перехід на опалення кам’яним вугіллям унезалежнюють пром-сть від ліс. околиць, але й полегшують вивіз деревини. Наслідком цього екстенсивного госп-ва за відсутністю відповідної охорони лісів заліснення України постійно зменшувалося, змінявся характер ліс. порід на користь меншевартісних і збільшувався відсоток невжитків; серед всієї ліс. площі збільшувалася площа незаліснених зрубів (див. Ліси і ЕУ I, стор. 1 070).

Щойно в кін. 19 в. завдяки новітнім ліс. законам (див. Лісове законодавство) Л. г. покращало. Було встановлено незмінний вік рубности для поодиноких порід, при чому вік рубности не міг бути нижчий від віку їх природної зрілости, устійнено незмінну чергу рубання, введено поділ на кляси віку, узалежнено річну лісосіку від дійсного приросту і дійсної маси деревини у стиглих клясах віку; лісокористування спиралося на принцип забезпечення тривалого, рівномірного щорічного доходу з лісу. Все ж таки на Центр. і Сх. Землях щорічно вирубували в сер. 27 100 га лісів, а заліснювали лише 4 000 (1/7 зрубів; 1913 р. в держ. лісах заліснювано вже 96% зрубів). Найкраще Л. г. розвивалося на Зах. Україні; краще в держ. лісах, ніж у великих лятифундіях, зате в гром. і дрібних сел. лісах екстенсивне госп-во тривало далі.

Л. г. зовсім занепало під час першої світової війни, коли в ліс. смугах України (Полісся, Карпати) проходили фронти і Україна мусіла постачати дерево для воєнних потреб, так що часом вирубувано багато річних зрубів наперед. На Центр. і Сх. Землях в часи революції в лісах України запанувало повне безладдя, а лісокультурну справу зовсім занедбано. В наслідок цього в УССР (в межах до 1938 р.) збільшилася лісопридатна, але не вкрита лісом площа з 175 000 га в 1913 р. на 667 000 га в 1923 р. (18% ліс. площі), а відсоток заліснення зменшився з 8,2 на 7,4%. Згодом ліс. п’ятирічки (з 1928) з вимогою підвищити видобуток сировини цілком порушили засади раціонального Л. г., і за дві перші п’ятирічки вирубано приблизно подвійний приріст деревини (в другій п’ятирічці рубано річно 10,6 млн м³, замість дозволених 5,4 млн м³). Лише з 1936 p., гол. завдяки праці Укр. Управління лісоохорони і лісонасаджень припинено безоглядне вирубування лісів і Л. г. було впродовж кількох років нормальне.

На Зах. Україні в період між двома світовими війнами Л. г. стояло на нормальному, рівні — найкраще на Закарпатті,

Під час другої світової війни Л. г. України зазнало важкого перелому. Ще гірші відносини встановилися після нової окупації всіх укр. земель большевиками. Влада приступила до надмірної експлуатації лісів України, зокрема в Карпатах. Так за станом на 1. 1. 1956, за масою, вирубування повинне було становити 7,8 млн м³ річно, але в дійсності в повоєнний період вирубувано пересічно 210% розрахункової лісосіки. Так у 1953 — 56 pp. вирубувано річно в усіх лісах УССР в млн м³: 1953 — 12,3; 1954 — 18,3; 1955 — 17,8; 1956 — 18,6. За 1945 — 58 pp. тільки в Самих держ. лісах було вирубано 195 млн м³, в тому ч. лише в Карп. госп. р-ні 92 млн м³, що по суті означає загрозливе виснаження госп. потенціялу укр. лісів. Цей стан найкраще характеризує ненормальна диспропорція у величині поодиноких кляс віку. Отже, на 5,2 млн вкритої лісом площі держлісфонду УССР на 1. 1. 1956 р. припадало на поодинокі групи віку:

Значно гірші відносини існували в колгоспних лісах, у яких 1953 — 54 pp. кляса молодняків охоплювала аж 63% усієї лісом вкритої площі.

Взагалі ж розпорядженням влади було скорочено обіг рубання і знижено вік рубности, а вируби ведено голими зрубами. У наслідок таких метод госп-ва за короткий період часу вирубано на Україні, а зокрема в Карпатах наперед ті ліси, які могли доспіти до рубання тільки за 20 pp., у деяких випадках аж за 50 pp. В результаті, якість дерева дуже низька (понад 30% надається лише на дрова), частина зрубаного дерева — пересічно 5-8% — марнується (напр., “у 1957 р. загинуло на зрубах понад 190 000 м³ цінної бучини) з вини невідповідних метод експлуатації і звозу, скрізь поширюється ерозія, яка в карп. лісах виникла вже в загрозливих розмірах (до 1960 р. нараховано в Карпатах 487 000 га невжитків, посталих наслідком знищення лісів на стрімких збіччях і ерозії ґрунту). Катастрофічний стан Л. г. в Карпатах змусив сов. владу видати 1957 р. правила, які нормували рубання лісу і транспорт та обмежували розмір лісосіки. Її встановлено на 6,2 млн м³ річно, але фактично вона вдвічі вища, хоч за останні роки зазнала деякого зменшення (млн м³; в дужках ділова деревина):

Роки — Деревина

1940 — 7,8 (5,2)

1958 — 16,3 (12,5)

1960 — 13,5 (10,1)

1961 — 13,6 (10,1)

Подаємо найважливіші дані про сучасний стан Л. г. УССР (на 1956 p.).

Площа лісів по категоріях земель така (у 1 000 га): вся — 8 387 (12,8% площі УССР), в тому ч. лісом покрита — 7 075, не вкрита лісом — 616, не лісова — 696. За належністю припадає (1956 р. в 1 000 га) на: держ. ліси (держлісфонд) — 6 082 (або 72,5% усіх), колгоспні — 1985 (23,7%), різні відомства — 319 (3,8%). За нар.-госп. значенням ліси УССР поділяються на захисні (водоохоронні, ґрунтозахисні, полезахисні й ліси особливого призначення — зелені зони навколо міст, курортні, заповідники тощо) та ліси експлуатаційного фонду, що становили 56,2% всіх і є основним джерелом експлуатації. Полезахисні ліс. смуги (300,600 га) є перев. аґромеліоративними насадженнями дерев у Степу й Лісостепу для охорони хліборобських культур. Найбільш екон. значення мають ліси Карпат, які дають бл. 1/2 лісозаготівель УССР, хоч становлять лише 18% всієї ліс. площі УССР; 1/3 лісозаготівель дає Полісся (39% ліс. площі УССР), 1/7 Лісостеп, Степ і Крим (43% ліс. площі УССР), ліси яких належать перев. до категорії захисних. Про розміщення і склад лісів за породами див. Ліс.

Пересічний вік лісів УССР через надмірну експлуатацію дуже низький — нижче 40 pp., пересічний бонітет 2 (найвищий — в карп. смерекових і ялинових лісостанах), сер. повнота на 1956 р. в держ. лісах 0,71, при чому 20-40% деревостанів було зріджених (0,3-0,6 повности). Пересічний приріст деревної маси з 1 га лісу становив за різними джерелами в усій УССР — 2,75 — 2,92 річно (найвищий у Карпатах 4,21; кращий в держ. лісах — 2,98 м³, ніж колгоспних — 1,99 м³); для порівняння в Німеччині він становить понад 5 м³. Сер. заможність деревостанів 117 м³ на 1 га (найвища в смерекових карп. лісостанах — 448 м³). Сумарна маса деревини в усіх лісах УССР має становити 681 млн м³, в тому ч. 97 млн м³ спілої й переспілої, грошова вартість (1956) — 16,8 мільярдів карб. Відновлення лісів в УССР відбувається шляхом засаджень (Vs) і природного відновлення (Vs). За офіційними даними за роки сов. влади посаджено й посіяно лісу бл. 2,7 млн га, у тому ч. 0,5 млн га лісосмуг, 0,4 млн га на сипучих пісках, в ярах і балках; все ж таки 0,6 млн га ліс. площі залишилися незалісненими, а 0,5 млн га кол. лісів перетворилися на невжитки (в Карпатах), крім того, частина лісонасаджень не була вдалою. В 1950-их pp. обсяг щорічних лісокульт. робіт досягав 100 000 га; понад Vs лісів в УССР є тепер штучними насадженнями. В культурах вводять щораз більше швидкоростучі породи (напр., тополю, модрину й ін.), збільшується участь сосни й дуба, зменшується — смереки, ялиці й бука, ці дві останні тому, що вони відновляються із самосіву тільки на часткових зрубах під охороною залишених дерев, а дотепер практиковано суцільні (голі) зруби.

Лісоохорона здійснюється насамперед знищуванням шкідників, гол. комашиних (в деяких pp. ними було заатаковано 10% лісів), далі протипожежними заходами тощо. Для боротьби з шкідниками створено 39 лісозахисних р-нів і організовано охоронну службу. Зате занедбано реґуляцію гірських течій, розвинену в Карпатах ще за австр. часів, а цим самим — боротьбу з ерозією схилів. Взагалі ж наслідком нераціонального Л. г. лише в самих держ. лісах УССР в 1956 р. було 850 500 га (18%) малоцінного лісу.

Ліс. персонал в УССР охоплював у 1956 — 60 pp. бл. 19 000 осіб, в тому ч. 2 000 з високою і 2 900 з сер. освітою. В ліс. роботах (зокрема рубання й транспорт) працювало в самих тільки Карпатах бл. 100 000 осіб (частина з них лише сезоново). Ліс. роботи довгий час виконувалися майже виключно ручно, після 1950 р. щораз більш механічно.

Порівняно з усім СССР Л. г. УССР відограє невелику ролю: ліс. фонд становить 0,7% всього СССР (деякі цінні ліс. породи становлять значно вищий відсоток: дуб — 15*3%, бук — 19,9%, граб — 38,7%, вільха — 9,1%), деревна маса 0,9%, натомість лісозаготівля в різні роки аж 3,5 — 4,5%. Тому що в теперішній час УССР річно потребує понад 40 млн м³ деревини, вона мусить покривати бл. 60% свого попиту довозом з Росії, Білоруси і балтицьких країн. 1955 р. було довезено на Україну 24,6 млн м³ деревини, 1956 — 25,2 млн (в тому ч. 80% непереробленої сировини, 20% порізаного матеріялу). Тоді ж Україна вивозила невелику частину своєї деревини, гол. ушляхетнені вироби, як паркети; напр., 1955 р. — 817 000 м³ (на 79% з карп. лісів).

Значно краще забезпечена лісом Кубань (Краснодарський край), де він становить 1,9 млн га (23% всієї площі; гол. породи: дуб — 46% ліс. площі, бук — 19,6%, граб — 8,6%, смерека — 8,6%), а деревна маса — 3,5 млн м³. Тому також Кубань виявляє ліс. надвишки, які експортує в сирому або переробленому вигляді.

Про Л. г. до 1940 р. див. докладніше ЕУ 1, стор. 1068-74.

Література: Nikitin P. Organization and utilazation of forets in the Ukrainian SSR. Research Program on the USSR (Mimeogr. Ser. 78). Нью-Йорк 1955; Украинская ССР. АН Укр. ССР. Институт Экономики. М. 1957; Парамонів О. Доля лісів України. Укр. Збірник Ін-ту для вивчення СССР, кн. 10. Мюнхен 1957; Атлас Сільського Госп-ва Укр. РСР. К. 1958; Тюков С. Лесное хозяйство Украинской ССР. К. 1958; Укр. Лісницький Альманах, Об’єднання укр. лісників і деревників. Нью-Йорк 1958; Васильєв П., Воронин И., Мотовилов Г., Судачков Е. Экономика лесного хозяйства СССР. М. — Л. 1959; Лісове госп-во Карпат (зб. статтей) Укр. Акад. С.-Г. Наук. К. 1960; Атлас Украинской ССР и Молдавской ССР. М. 1962; Наук. Праці Лісогосп фак. Укр.. Академії С. — Г. Наук. К. Наук. Праці Н.-Д. Ін-ту Ліс. Госп-ва та Аґромеліорації, К. Див. також ЕУ I, стор. 1974 і Ліс.

Б. Лучаковський

Лісове законодавство, законодавство, яке реґулює ліс. володіння, лісокористування та ведення ліс. госп-ва.

Л. з. на Україні до 19 в. обмежувалося майже виключно справами порушення власности лісів, поодинокі закони з часів гетьманів І. Мазепи та І. Скоропадського займалися також деякими госп. проблемами (напр., обмеження експлуатації дерева, придатного на будову кораблів). Законну охорону лісів введено тільки в другій пол. 19 в. (рос. закони з 1867 і 1888, австр. — з 1852 і 1904, зокрема останній закон ішов по лінії новітньої ліс. науки), коли вже багато лісів було знищено. Ці закони забороняли самовільне корчування лісів, хоч ще не встановляли обов’язку складати лісогосп. пляни. Л. з. стосувалося до всіх лісів, себто також приватних, які становили в 80% ліс. площі (перев. ліси великої посілости).

Л. з. УНР (закон з 13. 1. 1919) і ЗУНР (з листопада 1918 і 14. 4. 1919) завели націоналізацію приватних лісів, за винятком селянських. На укр. землях під Польщею з 1928 діяв поль. закон, що визнавав приватну власність лісів, але ввів детальні приписи раціонального госп-ва і держ. контролю.

Л. з. УССР є назагал лише повторенням законів РСФСР та СССР; найважливіші з них: декрет РНК УССР з 26. 2. 1919 про охорону лісів, закон про ліси, затверджений IV Сесією ВУЦВК УССР з 3. 11. 1923; закони СССР і УССР з 1931, 1936, 1943, 1947, 1953, 1959 і 1960 pp. Усі сов. закони додержуються принципу націоналізації лісів, залишаючи однак, крім держави, ще й інших користувачів лісу: селян (в 1920-их pp.), колгоспи і т. зв. довготермінових користувачів (різні відомства). Разом із змінами Л. з. міняються також і форми адміністрації лісами. З 1921 управління лісами передане Всеукр. управлінню лісами (ВУПЛ) і його низовим клітинам. У 1928 р. ліс. госп-во України підпорядковано безпосередньо Москві — Раді Нар. Госп-ва СССР, у зв’язку з чим ВУПЛ перетворено в Укрдержліс. У 1931 постановою уряду СССР, усі ліси поділено на лісопромислову (у віданні Наркомату Ліс. Пром-сти в Москві) і лісокультурну (у віданні Наркомзему СССР) зони. 1936 р. виділено в окрему категорію ліси водоохоронного значення (сюди зараховано ліси України) та утворено Гол. Управління лісоохорони і лісонасаджень при РНК СССР, яке мало в УССР свого уповноваженого, і виділено охоронну зону. У 1947 р. ліс. госп-во в УССР підпорядковано новоствореному у Москві Мін-ву Ліс. Госп-ва СССР, а з 1953 р. Мін-ву Сіль. Госп-ва. В 1959 р. ліс. госп-во УССР ще раз переорганізовано і підпорядковано його Гол. Управлінню ліс. госп-ва і лісозаготівель при Раді Міністрів УССР.

Адміністративно-територіяльною одиницею в ліс. госп-ві є лісгосп, який охоплює кілька лісництв і має за завдання лісовирощування, лісовідновлення, охорону і догляд за лісом. У 1956 р. в УССР було 205 лісгоспів (пересічна поверхня — 30 600 га). Лісозаготівлею і початковою переробкою дерева займаються ліспромгоспи, лісгоспзаги (177), лісокомбінати (32, усі в Карпатах) та ліс.-мех. станції (16).

Див. також ЕУ I, стор. 1072-73.

Б. Лучаковський

Лісовий (справжнє прізвище Свашенко) Петро (1892 — 1943), письм. 1920 — поч. 1930-их pp., друкувався в «Літературному Ярмарку»; нариси, зб. оп. з сел. побуту «В революцію» (1927), повісті-хроніки «Наші слобожани» (1930), «За Збручем», «Червона ракета» (1932), «Гаррі Сміт, або Янкі в українських преріях» (1933), романи «Микола Ярош» (1928), «Записки Юрія Діброви» (1930) й ін. В сер. 1930-их pp. засланий.

[Лісовий (справжнє прізвище Свашенко) Петро (1891, Дергачі, Харківщина — ?). Заарештований 25.4.1935 і засуджений на 5 р. ув’язнення. Відбував покарання на Біломорсько-Балтицькому канали Дальша доля й обставини смерти не відомі [УРЕ подає дату смерти 17.1.1943]. — Виправлення. Т. 11.]

Лісовик, див. Демонологія.

Лісовик Олександер (бл. 1895 — бл. 1933), справжнє прізвище О. Гинда, родом з Полтавщини, діяч Укр. Ком. Партії (боротьбістів). 1915 — 16 належав до соц.-рев. Юнацької Спілки, в 1917 — 20 лівий соціяліст-революціонер, згодом боротьбіст, організував повстанську боротьбу проти Денікіна, вів переговори з Н. Махном з метою створення укр. червоної армії. Після злиття партії боротьбістів з КП(б)У гол. виконкому Артемівської округи на Донбасі, чл. Президії ВУЦВК, дир. гол. упраління автомобільного транспорту УССР. Разом з ін. боротьбістами засланий у 1933, згодом розстріляний.

Лісові смуги, див. Полезахисні лісові смуги.

«Лісові чорти», назва одного з куренів (заснований у Львові 1922) Пласту, з 1945 діє на еміґрації. «Л. ч.» витворили своєрідні форми орг-ції й діяльности, зібрані в «Кодексі Л. ч.». Серед «Л. ч.» є низка визначних гром. діячів і пластових провідників. Курінний за весь час існування Я. Весоловський. З 1947 р. неперіодичне вид. «Листи до братів фаміліянтів» (до 1962 р. 57 чч.).

Лісового Господарства та Аґромеліорації Український Науково-Дослідний Інститут (УНДІЛГ), наук.-дослідна установа в Харкові в системі Укр. Академії С.-Г. Наук з завданням дати наук. основу і ввести в практику піднесення продуктивности ліс. госп-ва та підвищити захисне лісорозведення на Україні. Створений 1931 p., 1951 об’єднаний з Ін-том Ліс. Госп-ва Мін-ва Ліс. Госп-ва УРСР, 1956 — з Ін-том Лісу АН УРСР (діяв з 1945 у Києві), УНДІЛГ має 13 відділів, 3 лябораторії та аспірантуру. Ін-тові підпорядковано ряд ліс.-дослідних (Червоно-Тростянецьку, Карпатську, Маріюпільську, Деркульську, Вінницьку, Кримську гірсько-ліс, Придеснянську по боротьбі з ерозією ґрунтів) і аґромеліоративних дослідних станцій (Присиваську, Володимирівську), Нижньодніпровську н.-д. станцію заліснення пісків і виноградарства на пісках та Веселобоковенську селекційно-дендрологічну станцію. УНДІЛГ видає «Наукові праці» (досі вийшло бл. 30 випусків).

Лісовська Зоя (* 1925), малярка, дочка Роберта Л., студіювала в Лондоні й Римі, виставляє з 1952 в Італії, Англії, Німеччині, Швайцарії та ін.; краєвиди, портрети, композиції.

[Лісовська Зоя (* Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Лісовський Гераклій (1734 — 1809), полоцький уніятський архиєп. (з 1784 p.); після смерти митр. Т. Ростоцького Л. відав митрополією для всіх уніятів у Росії; стояв за зближення уніянської і правос. церков.

[Лісовський Гераклій (* Усачи, Білорусь — † Полоцьк), світське ім’я Йосиф Одровуж-Лісовський. — Виправлення. Т. 11.]

Лісовський Леонид (1866 — 1934), композитор; симфонічні (увертюра, сюїта), камерні («Варіяції для струнного оркестру»), фортепіянові, хорові та вокальні твори; «Опыт изучения малорусских дум» (1890), «Жовтневі гасла» (на сов. тематику).

[Лісовський Леонид (* Петербурґ — † Харків). — Виправлення. Т. 11.]

Лісовський Роберт (* 1893), графік і маляр з Запоріжжя, студіював у Мист. Школі О. Мурашка, згодом в Академії Мистецтв у клясі Ю. Нарбута і М. Бойчука в Києві, з 1927 в Академії Мистецтв у Берліні; проф. Укр. Пластичної Студії у Празі (1929 — 15); Л. виставляв у Києві, Львові, Варшаві, Берліні, Празі, Римі. Оформлення книжкових вид. і журн., плякати, держ. печаті, акварелі (квіти, пейзажі), проєкти килимів (у майстерні «Гуцульське Мистецтво» в Косові) й ін. За проєктом Л. виконано нагробок О. Басарабової у Львові. Тепер живе в Лондоні.

[Лісовський Роберт (1893, Олександрівське [тепер Запоріжжя] — 1982, Женева). — Виправлення. Т. 11.]

Лісостеп, природна смуга поміркованого поясу, для якої характерне чергування ліс. — перев. листяних — ділянок з степовою рослинністю і фавною.

Л. займає на Україні її сер. смугу і простягається поміж ліс. смугою на півн. і степовою на півдні. Він є частиною сх.-евр. Л. і становить бл. 30% території України. Півн. межа Л. з ліс. смугою (Поліссям) на лінії Львів-Крем’янець-Житомир-Київ-Ніжен-Глухів є виразна, вона покривається назагал з півн. поширенням лесу й чорноземних ґрунтів. На півн. зах. від суцільного Л. простягається ще (на північ від лінії Холм-Луцьке-Житомир) великий острів Л. (Волинсько-Холмський Л.). На зах. Л. межує із смугою лісів сер.-евр. типу, які вкривають Розточчя, Надсянську котловину, Передкарпаття й Опілля (в сучасній наук. літературі в УССР ці краї зараховують також до Л.). Півд. межа Л. з Степом не є так виразна, і її різно визначають, найчастіше лінією Кишинів-Кіровоград-Красноград-Зміїв- Валуйки-Бутурлинівка.

Укр. Л. становить собою легко хвилясту рівнину, вкриту, за малими винятками, грубим шаром лесу, що прикриває різні геол. шари, в яку втинаються яруги й балки. Для Л. є характерний ерозійно-яровий краєвид, зокрема ярово-балковий, плитовий і ґранітовий. Л. охоплює Волинсько-Подільську, Придніпровську і Середню височини та (частково) Придніпровську і Донецьку низовини. Клімат Л. характерний теплим літом і помірно холодною зимою; континентальність підсоння зростає в сх. напрямі — пересічна температура липня від +18 до +20°Ц., січнева від — 4 на зах. до — 8° Ц. на сх.; ч. днів з пересічною температурою понад 0° Ц. від 230 на півн. сх. до 270 на півд. зах., з температурою понад 5° Ц. від 190 до 220. Сума атмосферичних опадів найчастіше 450 — 550 мм, на зах. 550 — 700 мм; 80% їх припадає на період з температурами понад 0° Ц.; більшість дощів літом — зливні. Гол. ґрунтами Л. є грубі й багатогумусні чорноземи (гол. в півд. Л.), частина яких під впливом лісу перетворилася на деґрадовані — опідзолені та вилуговані чорноземи і спопільнені ґрунти (докладніше ЕУ I, стор. 56 — 57).

Ліси вкривали первісно 1/4 до 1/3 всього простору Л., на зах. навіть більше, тепер становлять лише 11%. Наслідком обезліснення й розорення степу води від опадів і талого снігу швидко спливають (більш ніж 1/2 річного стоку припадає на весняний період) і спричиняють, зокрема на Лівобережжі, ерозійну діяльність та змивання урожайного ґрунту. Нині ліси Л. вкривають звичайно сильніше розчленовані праві схили рік, яри й балки та міжрічкові простори на горбкуватих місцях. Найпоширенішими деревами є дуб (бл. пол. площі Л.), з домішкою граба (на зах. від Дніпра), бука (лише на зах. Поділлі), ясеня, клена, явора, береста, в’яза, липи, ільму та ін.; на лівобережних терасах рік, гол. на лівому березі Дніпра, поширені соснові ліси й поліські рослинні асоціяції. Підлісок складається перев. з кущів ліщини, крушини, бруслини, глоду, гордовини, дерену, свидини, а підшиття з яглиці, копитника, маренки пахучої, медунки широколистої, переліски, анемони, гребінника, деяких папоротей тощо. В найсильніше на зах. висуненій (і найбільше залісненій) частині Л. є букові, буковограбові, грабові, грабово-дубові й дубові ліси, на Сх. Поділлі й Правобережжі дубові й грабово-дубові, на Лівобережжі перев. дубові з домішкою липи. Степ Л. (він повністю заораний) має обличчя т. зв. трав’яного барвисто-широколистого степу. Для нього прикметні такі лучно-степові види: ковила, тирса, типчак, кипець, шавлія лучна, шолудивник чубатий, тонконіг лучний й ін. (докладніше див. ЕУ I, стор. 104 — 06). Тваринний світ складається з представників лісової (білка, кам’яна куниця, дикий кіт, заєць, лисиця, козуля, видра, нурка, дятел, тетерюк, голуби, горлиці й ін.) та степ. (крапчастий ховрах, сліпець, сірий хом’як, сіра полівка, тхір, дрофа, стрепет та ін.) фавни.

Завдяки корисним природним умовам Л. є найдавніше й найбільше заселеною смугою України (крім недавніх людських скупчень у пром.-гірничих р-нах). Тому він сильно виліснений і розораний; на поодинокі вгіддя (у %) припадає: орна земля 68, сіножаті, вигони й пасовища 10, ліс 11, інші 11; в напрямі на схід зменшується заліснення (з 19 на 6%) і зростає відсоток орної землі (з 56 на 72%). На 100 га орної землі припадає на пар 4 (на зах. 0,5, на Середній височині — 8), зернові 54, технічні 12, картоплю й баштани 10 (на зах. 16, на сході — 7), кормові 20. Л. є смугою найбільш інтенсивного на Україні хліборобства та тваринництва; на гол. зернові культури — озиму пшеницю й кукурудзу припадає 2/3 всіх зернових; серед техн. найбільше значення має цукровий буряк (бл. 8% всієї засівної площі й 3/4 всієї площі цукрового буряка в УССР), тютюн (44% засівної площі УССР) і махорка (88%). Пересічно на 1 км² в Л. жило в 1860 р. 50 осіб (в сер. на Україні 30), 1932 p., себто перед посиленням індустріялізації й урбанізації, — 79 (на Передкарпатті й Покутті — 129, в гал.-бук. частині — 97, на Правобережжі — 92, на Лівобережжі — 80, в укр. частині Курщини й Вороніжчини — 50; для порівняння — на укр. суцільній етногр. території — 68, в УССР в сучасних межах — 69). 1959 р. в смузі Л. жило на 1 км² 79 осіб (тільки селян 52; числа для всього УССР 70 і 38).

У межах укр. земель є також частина центр.-евр. Л., що займає Паннонську низовину — Надтисянська низовина та Л. на півн. узбіччях Криму і на Передкавказзі.

Література: Тутковський П. Природна районізація України. К. 1922; Берг Л. Географические зоны Советского Союза, вид. 3. М. 1947; Мильков Ф. Лесостепь Русской равнины. М. 1950; Атлас сільського госп-ва Укр. РСР. К. 1958; Чижов М. Укр. Лісостеп. К. 1961 (на стор. 193 — 202 — Література).

В. Кубійович

Лісохемічна промисловість, галузь пром-сти, яка об’єднує виробництва, що базуються на хем. переробці деревини. До Л. п. належить виробництво смоли, пеку, оцтової кислоти, метилового спирту, деревного вугілля, ацетону, скипидару, дьогтю, глицево-етерних олив, дубильних речовин і пластмас з деревини тощо.

Деякі галузі Л. п., як поташництво, смолокурення, дьогтівництво, вугільництво, були відомі на Україні з найдавніших часів, а в 15 — 18 вв. набрали великого значення та працювали на експорт (гол. Волинь, Київщина, Чернігівщина). В 19 в. ці галузі пром-сти втратили своє значення і перед 1914 р. мали майже виключно кустарний характер. Тепер Л. п. на Україні є важливою галуззю хем. пром-сти; вона розвинена в р-ні лісів, зокрема на Закарпатті (великі зав. сухої перегонки дерева в В. Бичкові, Перечині й Сваляві) та на Кубані.

Ліст (Liszt) Франц (1811 — 86), визначний угор.-нім. композитор і піяніст-віртуоз;, виступав з концертами на Україні в 1840-их pp.; написав 2 парафрази на основі укр. нар. пісень («Укр. баляди» на тему «Ой, не ходи, Грицю» і «Скарга» на тему «Віють вітри») та симфонічну поему «Мазепа» (1850).

[Ліст (Liszt) Франц (* Добор’ян [тепер Райдінґ], Угорщина — † Байройт, Німеччина). — Виправлення. Т. 11.]

Лісько (IV — 3), поль. Lesko, м-ко на сх. Лемківщині над гор. Сяном, тепер пов. м. в Польщі (Ряшівське воєводство). В Ліському пов. в 1939 р. жило 125 000 меш., в тому ч. 74,5% українців, 11,2% поляків, 4,9% латинників, 8,8% жидів; по війні майже все укр. населення виселене.

У другій пол. червня і на поч. липня 1932 р. сх. частина Ліського пов. (сс. Береги Долішні, Лобізва, Ветлина, Телесниця й ін.) були місцем активного опору українських селян проти польської влади, яка хотіла на них накинути безкоштовну працю шляхом т. зв. «свята праці». В сутичках з поль. поліцією й військом згинуло 6 селян, 15 тяжко поранено, бл. 100 заарештовано, в тому ч. 3 засуджено на смерть (але помилувано). Сучасна сов. наука і «УРЕ» представляє опір укр. селян, як «ліське повстання» бл. 1 500 поль. і укр. селян під проводом комуністів.

«Літаври», літ.-мист. тижневик, виходив у Києві 1941, ред. О. Теліга; закритий нім. владою.

«Літаври», літ.-мист. журн., виходив у Зальцбурзі 1947; гол. ред. Ю. Клен.

Попередня     Головна     Наступна