[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1962. — Т. 4. — С. 1482-1495.]

Попередня     Головна     Наступна





Масальський Володимир (* 1897), мовознавець, проф. Київ. Ун-ту та керівник відділу методики мови в Н.-д. Ін-ті Педагогіки; праці з методики викладання укр. мови, про мову й стиль поезій Т. Шевченка (1940) та М. Коцюбинського, про стилістику І. Кириленка та про синтаксу П. Тичини, про погляди К. Ушинського на викладання рідної мови (1956), а також із словотвору ступінюзання прикметників.

[Масальський Володимир (1896, Київ — 1979, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Масандра (IX — 15), с. м. т. на півд. березі Криму, підпорядковане Ялтинській міськраді; великий винокомбінат «Масандра». Поблизу Масандрівський парк — один з найбільших на півд. березі Криму (площа 80 га) і Укр. н.-д. ін-т мед. кліматології і кліматотерапії ім. І. Сєченова.


«Масандра», великий виноробний комбінат, який об’єднує (1962) 3 виноробні зав., зав. по виробництву шампанських вин і 14 виноробних радгоспів, розташованих на південному березі Криму. «М.» має (1961) 9 400 га виноградників і садів та виготовляє 1 570 000 дкл вина. «М.» продукує 35 марок високоякісних десертних, міцних (мускати, токай, мадера, портвайн, херес та ін.) і столових вин, шампанське, виноградний сік. Див. мал. на 1 181 стор.


Масарик Тома Ґарріґ (1850 — 1937), чес. мислитель, вчений і держ. діяч, довголітній проф. Празького Ун-ту (з 1882), 1918 — 35 перший през. Чехо-Словацької республіки. У наук. і публіцистичних працях («Росія й Европа», «Нова Европа», «Слов’яни після війни») та в мемуарах («Світова революція») М. не раз висловлював свій погляд на укр. справу. Питання про те, чи українці творять зовсім окрему націю, він вважав науково не вирішеним, але при цьому виявляв також розуміння укр. змагань до нац. емансипації. Політ. майбутнє України він хотів бачити в рамках дем. і федеративної Росії, яка становила б противагу нім. загрозі.

М. зустрічався з укр. справою на різних етапах своєї практичної діяльности. Був знайомий з І. Франком, який присвятив М. переклад «Вибраних поезій» К. Гавлічека Боровського (1901); допомагав укр. студентам, які під час сецесії (1901) вчилися в Празі. Як посол до австр. парляменту, М. узяв участь у 1908 р. в дебатах у зв’язку з поль.-укр. спором у Галичині й у великій промові (25. 5) обстоював право гал. українців на вільний розвиток. Після вибуху першої світової війни М. пішов на еміґрацію та очолив чехо-словацьку самостійницьку акцію в таборі Антанти. У 1917 — 18 pp. М. перебував у Росії й на Україні, на території якої формувався з військовополонених Чехо-Словацький леґіон. Після постання УНР (листопад 1917) М. як гол. Чехо-Словацької Нац. Ради нав’язав офіц. стосунки з укр. урядом і заключив умову, що забезпечувала екстериторіяльний статус Чехо-Словацького леґіону й запевняла йому укр. матеріяльну допомогу. Після проголошення незалежности УНР і Берестейського миру М. оголосив скасування укр.-чехословацької умови. Під час війни між УНР і Сов. Росією чехо-словацькі частини зберігали невтралітет і згодом зовсім покинули Україну, прокладаючи собі шлях на Далекий Схід.

Перебуваючи в ЗДА (травень — листопад 1918), М. заснував Демократичну Спілку Сер. Европи (Mid-European Democratic Union), до якої, поруч представників ін. національностей Австро-Угорщини, увійшли також українці (М. Січинський, М. Цеглинський) і, як окрема група, закарп. русини (Г. Жаткович). На підставі угоди з М., амер. закарпатці на своєму з’їзді у Скрентоні 19. 11. 1918 висловилися за приєднання Угор. Руси (Закарп. України) до Чехо-Словаччини на правах автономної держави. Це стало основою того, що Паризька мирова конференція 1919 р. віддала Закарпаття Чехо-Словаччині (див. Закарпаття, стор. 720).

Як през. Чехо-Словаччини М. сприяв тому, щоб на Закарпатті у школах та установах користувалися місц. нар., а не рос. мовою. Він виявляв велику прихильність до культ. потреб укр. еміґрації, завдяки його підтримці постали й були діяльні в роки між двома світовими війнами УВУ у Празі, Укр. Госп. Академія у Подєбрадах й ін.

[Масарик Тома (Томаш) Ґарріґ (7.3.1850, Годонін, Моравія — 14.9.1937, Лані бл. Праги, Чехо-Словаччина). — Виправлення. Т. 11.]

Література: Добірні думки проф. Т. Ґарріґ-Масарика. (Життєпис, діяльність, вибрані твори й бібліографія; вид. Укр. Гром. Комітету в Чехо-Словаччині). Прага 1925; Ярема Я. Провідні ідеї філософії Томи Масарика. Прага 1925; Масарик Т. Ґ. Світова революція, укр. переклад. Л. 1930; Бочковський О. Т. Ґ. Масарик. Нац. проблема та укр. питання. Подєбради 1930; Брик І. Масарик і українські змагання. Життя і Знання, т. X. Л. 1937.

І. Лисяк-Рудницький


Масенко Терень (* 1903), поет родом з Кіровоградщини, друкується з 1924 р. Низка зб. поезій: «Степова мідь» (1927), «Вітчизна» (1937), «Цвіт землі» (1948), «Київські каштани» (1954), «Вишневі зорі України» (1960) та ін. і віршований роман «Степ» (1931); крім того, нариси («Під небом Гуцульщини», 1961), літ.-критичні ст. («Життя і пісня», 1960), переклади. При відносно великій поетичній продукції М. поет офіц. і мало чим ориґінальний.

[Масенко Терень (1903, Глодоси — 1970, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Масієвський Іван, почаївський ґравер на міді в 1760-их pp.; відомі його ґравюри рел. змісту, видані Почаївською Лаврою: «Воскресіння», присвячене київ. полк. К. Мокієвському, та зображення Почаївського манастиря і Почаївських чудес.


«Маски», тижневик сатири і гумору, виходив у Львові 1923; видавець і ред. М. Голубець, ілюстрації П. Ковжуна.


Маслини, див. Оливи.


Маслов (справжнє прізвище Маслій) Василь (бл. 1841 — 80), письм. і гром. діяч. Вчився наприкін. 1850-их pp. у Києві, зустрічався й листувався з Т. Шевченком, опублікував його біографію «Тарас Григорьевич Шевченко. Биографический очерк» (в журн. «Грамотей», 1874), кілька разів перевидавану пізніше. Збирав матеріяли з археології й історії України.

[Маслов (справжнє прізвище Маслій) Василь († Москва). — Виправлення. Т. 11.]


Маслов Василь (1884 — 1959), літературознавець і етнограф родом з Чернігівщини, брат Сергія М.; праці з історії укр. і рос. літератури, з фолкльору, етнографії та археології М. ін.: «Литературная деятельность К. Ф. Рылеева» (1912), «Укр. етнографія першої пол. XIX ст.» (1934), «Рільницьке знаряддя і техніка за пам’ятками Райковецького городища феодальної епохи» (1937).

[Маслов Василь (1885, Ічня — 1959, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Маслов Леонид (1909 — 43), інж.-архітект, син Миколи М.; працював на Зах. Волині, де досліджував архітектурні пам’ятки, зокрема церк. будівництво; ст. в укр. («Наша Батьківщина», «Життя і Знання») та в поль. журн., монографія «Дерев’яні церкви Холмщини та Підляшшя» (1941); розстріляний німцями у Рівному.


Маслов Микола (1880 — 1942), правник родом з Лубень, замолоду діяч Укр. Студентської Громади в Петербурзі, з 1920 р. на еміґрації в Польщі, пізніше гром.-політ. діяч на Волині, адвокат у Луцькому, діяч Волинського Укр. Об’єднання, поль. сенатор (1930 — 35); заарештований большевиками, помер на засланні в Казахстані.


Маслов Олександер (1876 — 1914), рос. муз. етнограф; м. ін. працями «Опыт руководства к изучению русской народной музыки» (1911) з розділом, присвяченим укр. муз. етнографії та критиці муз. етногр. діяльности М. Лисенка, «Украинская народная музыка» («Украинская Жизнь», 12, 1912), разом з П. Сокальським «Малорусские и белорусские песни...» («Труды музыкально-этнографической комиссии», т. I, 1906) та ін.


Маслов Сергій (1880 — 1957), літературознавець і бібліолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), родом з Чернігівщини, приватдоц. (з 1914) і проф. Київ. Ун-ту. У 1920-их pp. завідувач відділу стародруків Всенар. Бібліотеки України й керівник секції «Історія книги» Укр. Наук. Інту Книгознавства, гол. Іст.-Літ. Т-ва. Автор численних праць з історії укр. літератури (гол. 17 — 18 вв.), укр. книгознавства, археографії, палеографії, етнографії тощо. Головніші праці: «Лирники Полтавской и Черниговской губерний» (1902), «Рукописи Софійської катедри в Києві» («ЗНТШ», 1906), «Казанье Мелетія Смотрицкаго на честный погреб о. Леонтія Карповича» (1908), «Обзор рукописей библиотеки Императорского Университета св. Владимира» (1910), про проповіді Георгія Кониського (1910), «Библиотека Стефана Яворского» (1914), «Друкарство на Україні в XVI — XVIII ст.» (1924), «Укр. друкована книга XVI — XVIII ст.» (1925), «Ukrainische Druck-Kunst des 16 bis 18 Jahrhunderts» („Gutenberg-Jahrbuch“, 1926), «Етюди з історії укр. стародруків» (1926 — 28), «Культ.-нац. відродження на Україні в кін. 16 і першій пол. 17 ст.» (1943), «Початковий період в історії укр. книгодрукування» (1949), «Слово о полку Ігореві» з численними філол. і бібліографічними коментарями (1952) та ін. Співавтор (разом з Є. Кирилюком) «Нарису історії укр. літератури» (1945), який був засуджений ЦК КПУ за «буржуазний націоналізм». Біо-бібліографічні відомості про М. — див. «Сергій Маслов 1902 — 27» (1927) і некролог в «Радянському Літературознавстві» (I, 1957).

[Маслов Сергій (28.11.1880, Ічня — 11.1.1951, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Маслове, с. Шполянського р-ну Черкаської обл., ранньослов. могильник черняхівського типу з тілопальними і кістяковими похованнями, у виряді яких були бронзові, залізні, кістяні, бурштинові й девізні скляні речі. (П. Смоличів, 1926).


Маслович Василь (1793 — 1841), письм. і журналіст родом з Харкова. Видавав ж. «Харьковский Демокрит» (1816), після закриття якого переїхав до Петербурґу. Частину віршів укр. мовою («Пісня сімейству», «Від’їзд студента на учительство в Олешки», «Жартівлива пісня») опублікував у «Харьковском Демокрите». Більшість творів петербурзького періоду не опубліковані; «Сказка про Харька, основателя Харькова, про его дочь Гапку та батрака Якива» надрукована 1890, нарис «Невський проспект» — 1928.

[Маслович Василь († Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]


Масловський Опанас (1753 — 1804), лікар родом з Київщини, закінчив Києво-Могилянську Академію (1802 викладав в її мед. клясі) і мед. школу в Москві; працював на різних посадах у Києві, м. ін. інспектор Київ. лікарської управи (з 1801), організатор першої психіятричної лікарні на Україні, почесний чл. Мед. Колеґії. Залишив ряд праць з акушерства, інфекційних хвороб, ботаніки, а також переклади підручників з хірургії і офтальмології (у рукописах), склав підручник для селян про лікування хворих хатніми засобами.

[Масловський Опанас (1739, Церковище бл. Козельця, Чернігівський полк — 1804, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Маслосоюз, повна назва Крайовий Молочарський Союз «Маслосоюз», союз молочарських кооператив, заснований 1907 р. в Стрию п. н. Крайовий Господарсько-Молочарський Союз на базі Союзу Руських Молочарських Спілок, що діяв з 1905 р. при філії т-ва «Просвіта» в Стрию. Ініціятори і перші діячі: Є. Олесницький, О. Нижанківський, Л. Горалевич, І. Бачинський та ін. До 1914 p. M. об’єднував бл. 100 невеликих молочарських спілок, до яких селяни доставляли бл. 7,5 млн л молока і які виробляли бл. 300 000 кг масла на рік. Після занепаду, спричиненого війною, М., починаючи з 1924 p., переорганізовано: 1925 р. змінено статут і назву (на К. М. С.), на місце фізичних чл. прийшли правні особи, а в керівництво — нові люди, здебільша кол. старшини й підстаршини УГА, що закінчили фахові школи за кордоном. Найгол. діячі: О. Бачинська, А. Мудрик, А. Палій, М. Хроновят, Т. Котик, О. Лис та ін. Формальним осідком М. був далі Стрий, фактичним — Львів, де містилася його т. зв. Гол. Торг. Аґентура (з 1927). Централя вела свою орг.-інструкторську, торг., контрольно-техн. та аґрономічно-ветеринарну працю за посередництвом своїх відділів. У 1925 p. M. розпочав експорт масла за кордони Польщі, відновив молочарську школу в Стрию (засновану 1913) і почав видавати місячний ж. «Кооп. Молочарство». З метою вигоди і кращого техн. устаткування реорганізовано молочарські кооперативи з малих, на одну місцевість, на більші — т. зв. Районові Молочарські Спілки (перша у Войнилові у 1926 p.), які у 1928 р. перетворено на районові молочарні (P. M.) з обсягом діяльности на багато сіл (збірні молока), що базували свою роботу вже на фізичних членах. Майже всі P. M. мали модерне техн. устаткування та фаховий техн. персонал.

Сидять зліва направо: Г. Йовик, О. Трач, М. Хроновят, А. Палій, О. Бачинська, А. Мудрик, О. Лис, Р. Витвицький. Стоять: В. Томашівський, О. Буя, М. Янович, Р. Луцик, П. Сікач, Р. Клос, Я. Весоловський, М. Никифорук, О. Котик-Степанович, І. Скоропада, І. Теслюк, Т. Котик, В. Лукашевський, В. Левицький, С. Павлик

Зріст М. видно з таблиці:

Роки

1925

1931

1935

1938

Число членів молочарень

72

224

141

155

У тому ч. Р. М.

 —

112

113

136

Число збірень молока

бл. 300

1 259

1 400

2 000

Достава молока в млн л

8,4

65

74,6

115

Р. М. дали масла до М. в тис. кг

165

2 428

2 810

2 948

Експортовано масла в тис. кг

0,2

842

483

112

Обороти в млн поль. злотих

0,9

14,7

9,3

12,1

У 1938 p. M. мав 12 відділів з 26 гуртовими і 57 звич. крамницями; його підбудова — 136 Р. М., що нараховували 205 300 чл.-госп-в, постачальників молока; в самому М. працювало бл. 300 осіб, у Р. М. 150 техніків з молочарства, 64 госп. референтів (здебільша фахових аґрономів) і 18 ветеринарних лікарів. М. був найактивнішим сектором укр. кооперації на Зах. Україні, передовиком її модернізації, який разом із «Сільським Господарем» дуже активно працював над піднесенням госп. культури укр. села. Діяльність М. була обмежена поль. адміністрацією тереном самої Галичини (на Волині діяв тільки один відділ М. у Луцькому з двома крамницями, a Р. М. на Волині, яких було кілька, було заборонено торгувати з М.), але тут він майже повністю опанував ринок, а його покупцями було також поль. і жид. населення; два відділи М. діяли в поль. Шлезьку.

Під час першої больш. окупації 1939 р. молочарську кооперацію включено в т. зв. харч. кооперацію, що була кооперацією лише за назвою. Керівники М. здебільша подалися до Ген. Губернії й тут заснували бл. 50 кооп. молочарень і Відділ М. у Ярославі під проводом відділів РСУК у Кракові й Любліні.

Після зайняття Галичини німцями у 1941 р. нім. влада дозволила відновити діяльність М., але обмежила її Гал. Дистриктом, підпорядкувавши одночасно усе молочне госп-во Обл. Союзові молочного господарства, який перебрав від М. техн.-орг. діяльність, залишивши йому торг. В той час М. був єдиною централею молочної кооперації в Галичині і багато спричинився до захисту інтересів укр. села перед нім. владою. У 1943 р. в усій Ген. Губернії діяло 181 укр. Р. М. (в тому ч. 137 у Галичині), які переробляли понад 220 млн л молока, а їх обороти перевищували суму 100 млн злотих.

Нова сов. окупація 1944 р. цілковито зліквідувала діяльність М.

Література: Павликовський Ю. Нарис розвитку укр. молочарської кооперації в Галичині. Кооп. Республіка, ч. 1 — 2. Л. 1933; Качор А. Укр. молочарська кооперація в Зах. Україні. Мюнхен 1949; Хроновят М. Кооп. молочарство на зах.-укр. землях. Наук. Бюлетень УТГІ, ч. 36 — 38. Мюнхен 1953.

А. Качор


Маслюк Михайло (1894 — 1941?), співак-бас, мист. псевд. Мартіні; спочатку в театрі «Бесіди» у Львові, в 1920-их pp. у Львівській опері, пізніше у опері в Познані; король («Аїда»), кардинал («Жидівка»), король Філіпп («Дон Карльос»).


Маслюков Олекса (1904 — 62), кінорежисер родом з Черкас; у 1930-их pp. працював в Одеській кіностудії, разом з М. Маєвською — в галузі дитячого і юнацького фільму («Діти шахтарів», «Стенька з Мімози», «Партизанська донька», «Карл Брунер», «Митька Лелюк» та ін.), з 1952 p. в Київ. кіностудії ім. О. Довженка, де поставив «Команда з нашої вулиці», «Педагогічна поема», «Партизанська Іскра» та ін. Фільми М. — в пляні комсомольського виховання, проте не позбавлені заг. виховної і мист. вартости.

[Маслюков Олекса († Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Маслюченко-Губенко Варвара (* 1889), кіно- і драматична акторка, дружина Остапа Вишні; з 1920 р. в Театрі ім. Т. Шевченка в Києві, згодом у харківських — Червонозаводському, Революції та ім. І. Франка на героїчних ролях: Явдоха («Республіка на колесах»), Параня («Диктатура»), Тетяна («Розлом»), св. Йоанна (в одноіменній п’єсі Б. Шов) та ін. Знімалася в багатьох фільмах, м. ін. в «Лісовій пісні» (Лукашева мати) і в «Поемі про море» (Домаха). Упорядниця творів Остапа Вишні.

[Маслюченко-Губенко Варвара (1902 — 1983, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Масляк (псевд. Залуквич) Володимир (1858 — 1924), письм. і публіцист з Галичини, ред. «Нового Зерхала» (1885). Зб. народнопісенного складу «Поезії» (1886), сатирична повість «Кістяк Гольдбайна» (1896) та ін. М. упорядник зб. «На великі роковини» (1898), присвяченого І. Котляревському.

[Масляк (псевд. Залуквич) Володимир (* Сернки Середні, Рогатинщина, Галичина — † Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Масляк Степан (1895 — 1960), письм. родом із Станиславова, син Володимира М.; у 1924 — 45 pp. жив у Празі, пізніше у Львові, з 1946 р. старший викладач катедри слов. філології у Львівському Ун-ті. У 1920-их pp. друкувався в лівих львівських ж. «Нова Культура» «Вікна» й був чл. літ. групи «Горно». Епічна поема «Пролом» (1954); переклади з поль. (А. Міцкєвіча, Ю. Словацького, М. Конопніцької, А. Асника, Ю. Тувіма) і на поль. (Т. Шевченка, Л. Глібова, Ю. Федьковича, П. Тичини, В. Сосюри, Л. Первомайського, й ін.), з чес. (м. ін. Я. Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка», І. Ольбрахта «Микола Шугай-розбійник»), а також словацької, нім., франц., італ., зокрема переклав 17 лібретт до опер.

[Масляк Степан († Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Масляників Віктор (1877 — 1944), маляр-пейзажист і графік родом із Сх. Поділля; студіював у Київ. Рисувальній Школі М. Мурашка та в Краківській Академії Мистецтв у Я. Мальчевського і Я. Станіславського; «Зимою», «Сірий вечір», «Дуби», «Соняшний день».

[Масляників (Масляников) Віктор (* Кам’янець Подільський — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Масниця, також масляна, подекуди й м’ясниці, назва останнього перед Великим Постом «масного тижня», коли можна їсти масло та ін. молочні продукти, але не можна їсти м’яса. Час нар. карнавалу з окремою обрядовою їжею (вареники з сиром, сметаною і маслом, гречані млинці), обрядами (спалювання солом’яного опудала «зими») й веселими забавами — справлянням «колодки» заміжніми жінками, чіплянням «колодки» неодруженим дівчатам і парубкам, ворожінням. Перший день М. мав назву колодій, останній — пущення. Традиційні елементи М. збереглися в святі «проводів зими», поширеному тепер в УССР.


«Масовий Театр», мист.-політ. місячник, орган сектора мистецтва Нар. Комісаріяту Освіти і ЦК ЛКСМУ, виходив у Харкові 1926 — 33 (до 1931 п. н. «Сільський Театр»), містив методичні вказівки і матеріяли для самодіяльних театрів.


Масонство, масонерія (з англ. mason — каменяр, муляр), також франкмасонство (франц. francmaçonnerie — вільномулярство), космополітичний рел.-етичний рух, учасники якого визнають «Великого будівничого світу» як творця всього ладу в природі і називають себе будівничими його храму. У своїх писаннях масони закликають до морального удосконалення людей і об’єднання їх — без уваги на рел. і нац. приналежність — на принципах братерства, рівности, взаємодопомоги і вірности. Початки М. виводять від середньовічних мулярських ґільдій, від яких масони перейняли назву й форми орг. об’єднань — льожі (Л.; англ. lodge), поділ членства на учнів, челядників і майстрів, частини одягу — фартухи, рукавиці та шапки і за відзнаку зображення мулярських інструментів — циркуль, трикутник, молоток. Основоположною для М. датою вважають 1717 p., коли деякі існуючі на терені Англії Л. об’єдналися у Велику Л. або у Великий Схід Англії, що називає себе провідною матірньою Л. усіх масонських льож (М. л.) у світі. З Англії М. поширилося в першій пол. 18 в. на Ірляндію й Шотляндію і згодом на ін. країни Европи, Америки й Азії.

У М. існували різні напрями, зумовлені різницею в поглядах на його початки, цілі й завдання, на обрядовість і кількість ступенів «втаємничення», що їх було від 3 до 99. З М. були пов’язані такі рел.-спекулятивні течії, як пізніше темпліярство, розенкройцерство, мартинізм та ін. Після свого орг. оформлення у Англії М., на думку кат. дослідників його історії, почало відходити від засад Христової віри і вчення Церкви, відкинувши деякі прийняті нею догми, що й призвело до гострих виступів пап проти М. й заборони участи католиків у М. л. (енцикліки Климента XII і пізніших пап аж до Пія XII). Правос. Церква також засуджує М. як антицерк. орг-цію. М. брало в деяких країнах активну участь у рев. рухах (декабристи, поль. повстання, революції в Півд. Америці, березнева революція в Росії та ін.). Подекуди, зокрема в царській Росії кін. 18 і поч. 19 в., М. л. були використовувані для ширення вільнодумства і для конспірації опозиційних рухів проти пануючого ладу. В новіші часи в державах з тоталітарними режимами М. заборонене.

Історія М. на Україні, як однієї з важливих ідейних течій 18 і 19 в., ще не досліджена й диспонує тільки фраґментарними, здебільша чужоземними, матеріялами. М. йшло на Україну безпосередньо з Зах. Европи і також через Польщу, де перші М. л. постали вже 1738 p., та Росію, де вже 1731 р. першим В. майстром рос. Л. був капітан Дж. Філіпс. Перша на укр. землях М. л. була заснована поль. шляхтичами 1742 р. у Вишнівці на Волині, а 1758 р. існувала вже Л. «Трьох богинь» у Львові. З Росії М. почало поширюватися на Лівобережній Україні і на Слобожанщині з 1740 — 41 pp., коли царським намісником був там ген. і пізніше фельдмаршал Я. Кейт, шотляндець з роду, що виконував у той час обов’язки В. майстра рос. М. л. Масонські впливи на Лівобережній Україні посилилися з часів гетьманування К. Розумовського, який був чл. варшавської Л. «Трьох братів» і мав імовірно зв’язки з масонськими колами у Франції й Росії. Масонами були і брат гетьмана — граф О. Розумовський, і згодом сини, зокрема старший — граф О. Розумовський, рос. мін. освіти. Масонські ідеї приносили на Україну сини коз. старшини, що їх, починаючи з 1740-их pp., багато студіювало в зах.-евр. (гол. нім.) ун-тах. Серед масонів другої пол. 18 і поч. 19 в. знаходимо представників укр. старшинсько-шляхетських родин, як Капністи, Кочубеї, Кулябки, Ломиковські, Лукашевичі, Мартоси, Полетики, Родзянки, Скоропадські, Сулими, Тарновські, Томари, Туманські, Ханенки та ін. Поширенню М. на Україні сприяла також участь українців у рос. М. л. (С. Гамалія, Я. Дубянський, М. Антоновський, М. Ковалинський, В. Томара, Х. Чеботарьов, А. Прокопович-Антонський та ін.), зокрема у тих, що працювали під проводом чи впливом, рос. письм. й гром. діяча Миколи Новікова (1744 — 1818). До того ж чимало спричинилися й численні чужинці, спроваджувані з Зах. та Росії для праці в установах і війську, а також як фахівці різних професій — лікарі, архітекти, техніки, купці тощо, участь яких у масонському русі поширювала соц. сферу М. на Україні в кін. 18 і на поч. 19 в. Найвидатнішим осередком М. на Україні в останній чверті 18 в. був Київ, де 1784 р. була заснована Л. «Безсмертя», підпорядкована безпосередньо В. Сходові Польщі, і де 1794 р. постала Л. «Три колони». М. л. існували наприкін. 18 в. також у Житомирі, Харкові, Одесі, Кременчуці, Немирові, Дубні, а також у Галичині — крім Львова, у Самборі, Заліщиках та ін. містах. Членами їх були здебільша росіяни й поляки.

Кількість М. л. на Україні збільшилася на поч. 19 в. в наслідок з’єднання — після розборів Польщі — Правобережної України з Лівобережною і в умовах ліберальнішого ставлення тогочасного рос. уряду до М. В Одесі, з її інтернац. населенням і безпосередніми зв’язками із Зах., постали Л. «Евксинський Понт» (1803) і «Три царства природи», в Кам’янці Подільському «Озиріс до полум’яної зорі» (1818). Найважливішими в той час Л. були: заснована у березні 1818 р. в Києві Л. «З’єднані Слов’яни», до якої належали гол. поляки і росіяни і дехто з українців, між ними Василь Лукашевич, і діяльність якої мала вплив на розвиток слов’янофедералістичних ідей на Україні, й заснована в квітні 1818 р. в Полтаві Л. «Любов к істині», що її вітією (оратором) був І. Котляревський (до неї належали ще С. Кочубей, В. Тарновський, В. Капніст, В. Лукашевич, Д. Олексіїв — Алексєєв та ін.). Обидві Л. були зв’язані з декабристським рухом, і метою їх було втягнути «дворянство малороссийское» до політ. роботи й готувати чл. для «Союзу благоденствия». Першою територіяльною орг-цією М. на Україні була «Волинська Провінційна Л.», в якій були об’єднані поль. Л. Правобережжя.

Діяльність М. л. на Україні деякою мірою сприяла розвиткові укр. нац.-політ. руху, і це, як також підтримування ними опозиційних настроїв, призвело до репресій рос. уряду. У березні 1819 р. була закрита Л. в Полтаві, а в 1822 р. був заборонений царським указом масонський рух в усій Рос. Імперії. Не зважаючи на цю і пізніші заборони, М. л. діяли далі конспіративно і чл. їх брали участь в декабристському русі і в різних пізніших таємних політ. орг-ціях. Протягом 19 в. М. л. діяли в Києві, Житомирі, Кам’янці Подільському, Одесі, Полтаві; у 1900 р. п’ять Л. із цих м. об’єдналося у В. Л. України. Згодом постали ще дві Л. «Шевченко» у Харкові (1901) і «Братерство» в Чернігові (1904). Чл. цих Л. були видатні укр. політ. і культ. діячі кін. 19 і поч. 20 в.

У 1917 р. в Києві постала Л. «Молода Україна», а в квітні 1919 р. зформувалася В. Л. України, яка в наслідок політ. подій не розгорнула своєї діяльности і не одержала визнання ін. В. л. світу. Після больш. окупації М. було суворо заборонене. В сов. іст. науці ролю М. промовчують або применшують.

М. л. існували й діяли також конспіративно на укр. землях під Австрією і пізніше під Польщею. У першій пол. 19 в. масонами були Д. Зубрицький, Б. Дідицький та ін. У 1919 — 23 у Львові існувала Укр. М. л. «Єдність».

На еміґрації одним із перших видатних українців, зв’язаних з М. у Франції, був Г. Орлик. Укр. еміґранти у Швайцарії ще у 1902 р. заснували Укр. В. Л. У ЗДА укр. М. л. нема, існують тільки масонські клюби, в тому ч. Укр. Масонський Клюб у Нью-Йорку, який об’єднує українців — чл. різних амер. М. л.

Література: Eger F. Historya Masoneryi i innych towarzystw tajnych. В. 1904; Załęski S. О masonji w Polsce od roku 1738 do 1822. Кр. 1908; Павловский И. Масонская ложа в Полтаве. Труды Полтавской Ученой Архивной Комиссии, в. 6. ч. І. Полтава 1909; Масонство в его прошлом и настоящем. Под ред. С. Мельгунова и Н. Сидорова, т. І — III. M. 1914 — 22; Пыпин А. Русское масонство XVIII и первой четверти XIX вв. П. 1916; Бернадский Г. Русское масонство в царствование Екатерины II. П. 1917; Єфремов С. Масонство на Україні. Наше Минуле. 1918, кн. 3; Małachowski-Łempicki S. Wykaz polskidi lóż wolnomularskich oraz ich człónkow w latadi 1738 — 1821, poprzedzony zarysem historji wolnomularstwa polskiego і ustroju Wielkiego Wschodu Narodowego Polskiego. Kp. 1929; Małachowski-Łempicki S. Wolnomularstwo na ziemiach dawnego Wielkiego Księstwa Litewskiego 1776 — 1822. Вільна 1930; Bakounina T. Le répertoire biographique des Francs-maçons russes (XVIII-e et XIX siécles). Брюссель 1940.

Б. Кравців, О. Оглоблин


Macoxa Петро (* 1904), кіно- і драматичний актор, родом з Черкащини; закінчив Муз.-Драматичний Ін-т ім. М. Лисенка в Києві, виступав у театрі «Березіль» (1923-28) і знімався у фільмах («Земля», «Мірабо», «Вовчий хутір», «Свій хлопець», «Іван», «Інтриґан», «Вершники», «Щорс» та ін.); з 1956 — актор Укр. ґастрольно-концертового об’єднання; написав спомин про О. Довженка.

[Масоха Петро (1904, Плюваки — 1991, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Масцюх Василь (1873 — 1936), церк. діяч, гр.-кат. свящ. родом з зах. Лемківщини, каноніст; 1912 — 16 доц. канонічного права у Львівському Ун-ті і проф. Гр.-Кат. Духовної Семінарії у Перемишлі, д. чл.-засновник Богословського Наук. Т-ва у Львові; з 1934 перший апостольський адміністратор Лемківщини (див. Лемківська Апостольська Адміністратура); «Церковне право супруже» (1910).


Масюк Каленик (1878 — 1933), нар. майстер кераміки з с. Дибинців на Київщині; свої вироби (миски, дзбанки, кахлі) декорував рослинним орнаментом, поєднаним з зображенням птахів і людських фігур; у декоративному розписові кераміки М. перший застосував техніку розпису ріжком.

[Масюк Каленик († Дибинці). — Виправлення. Т. 11.]


Масютин (родове прізвище Масюта-Сорока) Василь (1884 — 1955), визначний ґравер, медальєр, скульптор, маляр і мистецтвознавець, коз. роду з Чернігівщини; студіював у Моск. училищі живопису, працював і виставляв у Росії (індивідуальна виставка в Рум’янцівському музеї в Москві 1920), з 1921 у Берліні, де й помер; чл. АНУМ у Львові, учасник виставок берлінських мистців. Ранні офорти М. символістично-фантастичні, часто ґротескові («Чоловікожінка», «Жінка з хвостом»), пізніші праці — гол. іст. медальйони і скульптура. М. автор циклів ґравюр («Сім смертних гріхів»), кольорових дереворитів, ілюстрацій (до казок Езопа, творів М. Гоголя і О. Бальзака), 63 медальйони (укр. гетьманів, князів, культ. діячів), численних скульптур (погруддя гетьманів П. Конашевича-Сагайдачного, Б. Хмельницького, П. Дорошенка, І. Мазепи, О. Бальзака, автопортрет та ін.), олійних картин й ін. Монографії про Томаса Бюїка і Бренґвіна, «Гравюра и литография» (1922) — підручник графіки і літографії рос. і нім. мовами; ст. про укр. стиль у мистецтві, м. ін. у ж. «Мистецтво», про П. Ковжуна в «Gebrauchsgraphik», IX, 1939 та ін. Фантастичні повісті нім. й укр. мовами («Два з одного», 1936; «Царівна Нефрета», 1938).

[Масютин (родове прізвище Масюта-Сорока) Василь (29.1.1884, Рига, Латвія — 15.12.1955). — Виправлення. Т. 11.]

С. Г.


Масютин Юрій (1896 — ?), демограф і музикознавець родом з Чернігівщини, наук. співр. Демографічного Ін-ту і чл. муз. секції Ін-ту укр. наукової мови при УАН; критичні ст. в журн. «Музика», «Музика Масам», «Мистецька Трибуна» (псевд. Юрмас), праця про проф. статистику на Україні й ін. В пол. 1930-их pp. заарештований, дальша доля невідома.


Матапан, назва срібної монети, що появилася на самому поч. 13 в. у Венеції (Італія), як перехід від середньовічного «денара» до наступного «гроша» (denarius grosuss, див. Гріш). На Україні М. інколи траплявся у першій пол. 13 в.; поява його була важливою ознакою певної зміни у відносинах у той час між Україною і Зах. Европою.


Матвєєв Артамон (1625 — 82), моск. боярин і дипломат; 1653 р. брав участь у посольстві до гетьмана Б. Хмельницького, 1665, під час війни з Польщею, командував моск. військом під Кам’янцем і Львовом, 1669 р. — начальник Малоросійського Приказу, а з 1671 р. — начальник Посольського Приказу й керівник зовн. політики Моск. держави. Мав великий вплив на царя Олексія Михайловича, був прихильником активної моск. політики на Україні й на шляхах до Чорного м.

[Матвєєв Артамон (* Москва — † Москва). — Виправлення. Т. 11.]


Матвєєв Геннадій (* 1908), юрист, ро дом росіянин (з 1938 р. на Україні), проф. цивільного права Київ. Ун-ту, у 1947 — 52 чл. Верховного Суду УРСР; понад 40 наук. праць з питань цивільного і родинного права, «Вина в советском гражданском праве» (1955) та ін.


Матвєєв Олександер (1816 — 82), акушер-гінеколог, проф. Київ. Ун-ту (з 1844; 1865 — 71 та 1875 — 78 його ректор); праці з акушерства і гінекології, підручник «Курс акушерства» (у 3-х частинах, 1861). М. опрацював методу профілактики бленореї новонароджених.

[Матвєєв Олександер (* Орловщина, Росія — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Матвіїв Курган (VI — 19), с. м. т. над р. Міюсом, р. ц. Ростовської обл. РСФСР; за переписом з 1926 р. українці становили в р-ні 82,9% всього населення.


Матвій з Мєхова (поль. Maciej z Miechowa, Miechowita, 1457 — 1523), лікар, географ й історик, проф. (з 1485) та ректор Краківської Академії, автор праці «Трактат про дві Сарматії» («Traktatus de duabus Sarmatiis Asiana et Europiana...», 1517; перевидана впродовж 16 в. 14 разів різними мовами), в якій подано опис Европи (від Висли до Дону), заселеної русинами або рутвицями, литовцями і москалями («regiones Russorum seu Rutenorum, Lituanorum, Moscorum), й Азійської Сарматії (від Дону на сх.), заселеної різними тат. народами; укр. мову 16 в. М. визначав як рутенську або слов’янську («sermo... Rutenicus seu Slauonicus»).

[Матвій з Мєхова (поль. Maciej z Miechowa, Miechowita), „Tractatus de duabus Sarmatiis...“. — Виправлення. Т. 11.]


Матвійчук Микола (* 1892), гал. педагог, автор і видавець букваря «Перша Книжечка» (1923), шкільних читанок уживаних у вар. школах Галичини й Канади та «Методичного підручника до навчання перших початків укр. письма» (1924); вид. і ред. «Золотої Бібліотеки Укр. Дитини» (1929 — 39).


Мате Василь (1856 — 1917), рос. ґравер, нім. походження, автор відомого портрета Т. Шевченка, виконаного в техніці офорта; м. ін. репродукціями «Українка» і «Запорожці» — з творів І. Рєпіна (в ксилографії), М. був також мист. редактором мист. вид. творів Т. Шевченка (1911 — 14).

[Мате Василь (* бл. Вержболова, Литва — † Петроград). — Виправлення. Т. 11.]


Матезонський Костянтин (1794 — 1858), муз. діяч на Закарпатті, родом з Наддніпрянщини, 1833 заснував в Ужгороді чотириголосий хор «Гармонія», з яким виконував як церк., так і світські твори; багато зробив для поширення хорового співу на Закарпатті.

[Матезонський Костянтин († Закарпаття). — Виправлення. Т. 11.]


Матейко Катерина (* 1910), етнограф, наук. співр. Укр. Держ. Музею етнографії та художнього промислу у Львові; низка ст. в «Матеріялах з етнографії та мистецтвознавства» та в ж. «Нар. творчість і етнографія»; «Нар. кераміка зах областей Укр. РСР» (1959).


Математика, наука про кількісні співвідношення (числа) і просторові форми. М. виникла здавна і впродовж свого іст. розвитку поширювала і змінювала предмет та методи своїх дослідів.

Елементи матем. знання, що постали з практичних потреб людини, знаходимо на Україні вже в найдавніші часи; потреби торг. розрахунків, виміру податку, землемірства, будівництва, воєнної оправи, календаря тощо не тільки створили своєрідну староруську систему мір (див. Міри), а й спонукали до елементарного застосування аритметики і геометрії. Абеткове слов. числування проіснувало з 9 до 17 в., остаточно витиснене воно у 18 в. досконалішою десятковою системою чисел. Матем. документів перших віків історії України збереглося дуже мало; деяке з’ясування арістотелівських понять абстрактної М. зустрічаємо вже в «Ізборнику Святослава» (1073); одним з нечисленних староруських пам’ятників М. є матем. задачі в зб. «Руська Правда». Перші посібники М. (аритметики і геометрії) появилися на Україні щойно в 17 в.

Розвиток М. як окремої галузі науки починається на Україні на поч. 19 в. разом з відкриттям ун-тів і вищих техн. шкіл. Поряд світової слави рос. математика укр. походження М. Лобачевського, творця неевклідової геометрії, в галузі М. в Росії у 19 в. виступили два українці: М. Остроградський (в ділянці матем. фізики, варіяційного й інтеґрального числення) і В. Буняковський (гол. праці з теорії імовірности). У другій пол. 19 і на поч. 20 в. значні висліди в теорії чисел одержав Ю. Вороний, проф. Варшавського Ун-ту; під його впливом виховувалася ґенерація засновників поль. матем. школи.

З 1879 р. у Харкові почав виходити один з найстаріших матем. журн. на Україні «Сообщения Харковского Математического Общества» (нині «Записки математического отделения физико-математического факультета и Харковского математического общества»), де друкувалися праці укр„ рос. та чужоземних авторів. Першими математиками Харківського Ун-ту були Т. Осиповський і А. Павловський, учителі М. Остроградського; крім них, до революції працювали такі відомі математики, як О. Ляпунов, В. Стеклов, Д. Ґраве (пізніше у Києві) й ін. Визначним істориком М. дорев. часу був проф. Київ. Ун-ту М. Ващенко-Захарченко. У Галичині під австр. окупацією укр. М. розвивалася в рамках Матем.-природописно-лікарської Секції НТШ у Львові; в зб. секції з 1897 р. містили свої праці В. Левицький, М. Чайковський та ін. З укр. математиків, які перебували за межами України, треба згадати проф. Стокгольмського Ун-ту С. Ковалевську і проф. Празького Ун-ту Я. Кулика.

Найбільшим центром М. в УРСР є Ін-т Математики АН УРСР, заснований 1933 p.; до того часу досліди М. зосереджувалися в двох комісіях АН — в комісії теоретичної М., яку очолював акад. Ю. Пфейффер, та комісії прикладної М., що працювала під керівництвом акад. Д. Ґраве; секцію матем. статистики очолював акад. М. Кравчук. З утворенням Ін-ту Математики АН УРСР почав виходити зб. наук. праць, що згодом перетворився на «Украинский математический журнал» (ред. Б. Гніденко). Дальшими центрами М. в УРСР є Ін-т Матем. Наук у Харкові, заснований 1929 p., ряд катедр М. в ун-тах, політехн. ін-тах й ін. високих школах та ряд н-д. ін-тів, в яких працює понад дві тис. фахівців.

У Харківському центрі (ун-ті, Ін-ті Матем. Наук) за останнє півстоліття М. розвивалася в двох напрямах: теорії функції і геометрії. Перший напрям розробляв: проблеми найкращого наближення довільної непереривної функції за допомогою многочлена, тригонометричної суми або ін. функції простого виду, що має певне число параметрів; розкладання функції по ортогональних поліномах; проблеми моментів;, проблеми єдности майже, періодичних функцій; представлення функцій у вигляді узагальненого інтеґрала Фур’є. До 1930 р. на чолі цього напрямку стояв акад. С. Бернштейн, а потім акад. Н. Ахієзер. В розвитку цієї галузі М. активну участь брали ще такі відомі математики: Ц. Русьян, М. Марчевський, В. Балтага, Ґ. Мірак’ян, А. Ґрафф, Я. Геронімус, В. Бржечка (два останні проф. Харківського Технологічного Ін-ту), М. Крейн (пізніше в Одесі) та ін. Роботи цієї групи математиків посідають одне з перших місць не лише на Україні та в Росії, але мають вплив на розвиток М. в усьому світі. Напрям геометрії поділявся на: альґебраїчну геометрію, теорію поверхень, проєктивну геометрію, інтеґральні криві Пфаффових рівнянь (теорія конексів) поверхні переносу і питання аксіоматики. На чолі школи харківських геометрів понад 40 pp. стояв акад. Д. Синцов. Найближчими його співр. були: П. Соловйов, М. Душин, П. Дармостук, Я. Бланк, І. Чернушенко, С. Урісман та Т. Рябокінь. Відділ альґебри в Харківському Ун-ті очолював математик А. Сушкевич, який розробив теорію груп і теорію матриць; його можна вважати одним з основоположників неасоціятивної альґебри.

У Київ. центрі розвиваються такі галузі М.: теорія функцій (теорія наближень функцій, проблеми теорії інтерполяції, наближене інтеґрування диференціяльних рівнянь матем. фізики, теорія моментів; очолюють цей відділ акад. М. Кравчук і М. Крилов); геометрія — неевклідова і диференціяльна, що її очолював Б. Букрєєв († 1962); альґебра (теорія груп, зокрема теорія Ґалюа; на чолі з акад. Д. Ґраве; теорія імовірностей — з акад. Б. Гніденком й ін. Крім них, треба згадати ще таких математиків, як Є. Ремез, К. Бреус, Є. Рвачева, І. Погребинський, Г. Шилов, С. Кулик, П. Фільчак, В. Дяченко, К. Задирака, С. Фещенко, Б. Заморович, В. Білоусова, Ю. Березанський, Н. Хоменко, А. Мандзюк, М. Боголюбов (з 1950 р. в Москві), К. Латишева, М. Куренський, Ю. Соколов та ін.

Важливий осередок М. діяв у 1920 — 39-их pp. б. Львівського Ун-ту під проводом С. Банаха, визначного вченого в ділянці функціональної аналізи і засновника ж. «Studia Mathematica». Нині матем. відділ у Львівському Ун-ті очолює О. Кованько, а поруч нього працюють ще такі математики: Л. Волковиський, М. Зарицький († 1961), О. Костовський, І. Тесленко, Г. Буймола та Я. Лопатинський.

Найвідомішим математиком Одеського Ун-ту був С. Шатуновський; гол. його праці — з матем. логіки і з аксіоматичних основ геометрії. Тепер матем. роботу Одеського Ун-ту очолює М. Крейн (основні роботи про функцію Ґріна, гармонійні коливання, диференціяльні оператори та ін.). В Одеському Ун-ті працювали також математики Н. Чоботарьов (проблема Фробеніюса) і М. Чайковський.

У Дніпропетровському (до часу створення там ун-ту) М. очолював при Гірничому Ін-ті Д. Синцов, потім Г. Грузінцев, в ун-ті І. Огієвецький (гол. праці з теорії рядів).

Поряд з ун-тами і вищими техн. школами М. на Україні розвивалася також в наук. т-вах, що їх було два: Харківське Матем. Т-во з 1879, довголітнім гол. якого був Д. Синцов (1906 — 46) і Київське Матем. Т-во з 1890, довголітнім гол. якого був проф. В. Єрмаков. Членами обох т-в були не лише математики України, а й видатні вчені з-за кордону.

По смерті Сталіна відбулася 1957 в Києві з ініціятиви Ін-ту Математики АН УРСР перша конференція математиків України, в якій взяло участь бл. 300 осіб. На порядку нарад було: утворення Укр. Матем. Т-ва; влаштування реґулярних конґресів і конференцій й усталення контактів із закордонними наук. установами; справа перекладів визначних матем. творів з чужих мов на укр.; утворення матем. респ. бібліотеки; публікація нових матем. журн. («Записки Харківського Матем. Т-ва», «Львівський Матем. Журнал», «Проблеми фізико-матем. наук», «Матем. освіта» і «Матем. журнал для школярів»). Досі ці ухвали не здійснені, а багатьох укр. математиків, що були ініціяторами конференції, на Україні вже немає. Українці позбавлені своєї матем. репрезентації на міжнар. конґресах, виступають там як совєтські, тобто як рос. математики.

Після другої світової війни на еміґрації опинилися такі математики: О. Андрушків, М. Скальський, С. Кулик, Т. Рябокінь († 1963), В. Богун-Чудинів, П. Шулежко, В. Петришин — перев. проф. високих шкіл у ЗДА та ін.

Література: История естествознания в России (розділи про М.) вид. АН СССР та ін. М. 1957; Історико-матем. збірник, 1 — 4 чч., вид. АН УРСР. К. 1960 — 63; Штокало Я. Нарис розвитку математики на Україні за 40 pp. Радянської влади. К. 1958; Укр. матем. бібліографія 1917 — 60, вид. АН УРСР. К. 1963.

Т. Рябокінь, А. Фіґоль


Материнка звичайна (Origanum vulgare L.), довгорічна рослина з родини губоцвітих з довгасто-яйцюватими листками і дрібними фіялково-рожевими квітками, росте по листяних і мішаних лісах, на степ. і кам’янистих схилах. М. має до 0,5% етерової олії (до складу якої входить тимол), яку використовують у Парфумерії; в медицині вживають настій з М. при атонії кишок і як відхаркувальне. М. має фарбувальні властивості; добрий медонос.


«Матеріяли до етнології», неперіодичні зб. Кабінету Антропології та Етнології ім. Ф. Вовка ВУАН; виходили» у Києві в 1929-31 pp.


«Матеріяли до етнології й антропології», до 1916 р. п. н. «Матеріяли до укр.-руської етнології» (16 тт.), згодом до 1928 п. н. «Матеріяли до укр. етнології» (17 — 20 тт.), неперіодичне вид. Етногр. Комісії НТШ, виходили у Львові з 1899 (разом 22 тт.) за ред. Ф. Вовка, пізніше В. Гнатюка. Цінні матеріяли і праці етнографів й антропологів з усіх укр. земель, м. ін. Ф. Вовка («Антропометричні досліди укр. населення Галичини, Буковини й Угорщини», 10 т. й ін.), В. Гнатюка («Гаївки» разом з О. Роздольським, 12 т. і багато ін.), Ф. Колесси («Мелодії укр. нар. дум», 13-14 тт.), С. Людкевича, І. Раковського, І. Франка, В. Шухевича («Гуцульщина», 2, 4, 5, 7 тт.), В. Доманицького, М. Русова, А. Онищука, К. Грушевської та ін.


«Матеріяли до Української Бібліографії» (спочатку «Матеріяли до укр.-руської бібліографії»), неперіодичне вид. Бібліографічної Комісії НТШ у Львові в 1909 — 39 pp.; вийшло 8 тт. перев. за ред. В. Дорошенка.


«Матеріяли з етнографії та мистецтвознавства» (3 перші випуски п. н. «Матеріяли з етнографії та художнього промислу»), неперіодичне вид. АН УРСР — Укр. Держ. Музею Етнографії та Художнього Промислу у Львові, виходять у Києві з 1954 р. (до 1963 — 8 випусків).


Матеюк Антоній († 1919), правос. свящ. родом з Підляшшя, політ. і військ. діяч; 1917 організатор З’їзду біженців з Холмщини й Підляшшя у Києві, заступник гол. Холмського Виконавчого Комітету і один з його представників до Центр. Ради; згодом військ. свящ. Другої Сердюцької Дивізії Армії УНР, за Директорії — її гол. свящ., протопресвітер. У листопаді 1919 М., хворого на тиф, розстріляли денікінці у Жмеринці.


Матіїв, кол. назва с. м. т. Лукова.


Матіїв Іван (1859 — 1928), педагог, шкільний інспектор при Крайовій Шкільній Раді у Львові, автор шкільних підручників з географії та історії.


Матіїв-Мельник Микола (1890 — 1947). письм. і журналіст родом з Коломийщини, учитель укр. й нім. мов у гімназіях у Галичині. Зб. поезій, поема «На ріках вавилонських» (1921), зб. оп. «По той бік греблі» (1922), «За рідне гніздо» (1927), «Крізь дим і згар» (1928), «На чорній дорозі» (1930) та ін., переспів «Слова о полку Ігореві» (1936). Посмертна зб. поезій «Горить мій світ» (1951).

[Матіїв-Мельник Микола (* Яблонів — † Нью-Гейвен, Коннектікат, ЗДА). — Виправлення. Т. 11.]


Матіоля, див. Левкой.


Матіяш Василь (* 1911), співак — ліричний баритон, родам з Галичини; учився в Муз. Ін-ті ім. М. Лисенка у Львові (у М. Сокіл) і у Віденській Муз. Академії (1941 — 43); виступав в оперових. театрах і з самостійними концертами в Австрії й Німеччині; з 1949 концертує в Австралії.


Маткович Михайло (* 1895), мистець-декоратор Одеського Держ. Укр. Театру Революції з 1920-их pp.; оформлював «Полум’ярі», «97», «За двома зайцями», «Любов Ярова», «Ревізор», «Яблуневий полон», «Республіка на колесах», «Єгор Буличов», «Юність батьків», «У неділю рано зілля копала», «Інтервенція» та ін.

[Маткович Михайло, м. б. Микола (* 1900). — Виправлення. Т. 11.]


Матковський Павло (1825 — 1909), гром. і церк. діяч, архидиякон гр.-кат. капітули в Перемишлі, співзасновник Дівочого Ін-ту і фундатор стипендій.


Матковський Северин (1861 — 1935), син Павла, укр.-кат. свящ., д. чл. Богословського Наук. Т-ва, просвітньо-політ. організатор Гусятинщини й Копичинеччини, активний чл. Укр. Нац.-Дем. Партії; чл. Нац. Ради ЗУНР, почесний чл. т-ва «Просвіта» у Львові.


Матла Зиновій (* 1910), активний чл. ОУН, 1935 засуджений поль. судом на смерть, замінену згодом на досмертне ув’язнення; 1939, після розвалу Польщі, вийшов на волю; 1941 провідник Півд. похідної групи ОУН під проводом С. Бендери, 1942 — 43 чл. Проводу ОУН; ув’язнений німцями 1943. На еміґрації в Німеччині з 1945 р. чл. Проводу Закордонних Частин ОУН; згодом у Франції й ЗДА (з 1952). Автор спогадів «Південна похідна група» (1952) і ст. (частково під псевд. О. Львівський) на ідеологічно-політ. теми.


[Матріярхат. — Доповнення. Т. 11.]


Матушевська Віра (* 1874 — ?), уроджена Попова, дружина Федора М. (див.), гром. діячка, за фахом лікарка, чл. РУП; заарештована большевиками 1937 і заслана; з 1941 доля невідома.

[Матушевська Віра (1874, Харків — 1944, Темніковський, Мордовська АССР). — Виправлення. Т. 11.]


Матушевський Борис (* 1907), син Віри і Федора, нар. у с. Боярці під Києвом, студент Київ. Ін-ту Нар. Освіти, активний чл. СУМ-у; засуджений у процесі СВУ в Харкові у 1930 р. на 5 pp., відсидів у політ. ізоляторі у м. Ярославлі разом з С. Єфремовим, А. Ніковським та ін.; після звільнення у 1938 р. заарештований вдруге і засланий до Карелії; у вересні 1940 знову звільнений, але на Україну не повернувся.

[Матушевський Борис (1907 — 1977, Київ), з.: на Україну не повернувся, м. б.: служив в сов. армії (1943 — 45), згодом повернувся до Києва, де працював на гідрометеорологічній станції. — Виправлення. Т. 11.]


Матушевський Федір (1869 — 1919), визначний гром. діяч і публіцист родом з Сміли, один із засновників вид-ва «Вік», ред. першого укр. щоденника на Центр. і Сх. Землях «Громадська Думка» (1906), співр. «Ради», ж. «КСт.», «ЛНВ», «Украинской Жизни» й ін.; ред. кооп. органу «Комашня». Діяч ТУП, згодом Радикально-Дем. Партії і УПСФ, чл. Центр. Ради, 1919 посол УНР до Греції, де й помер. Важливіші літ. праці: «Жертвы переходной эпохи» (про А. Свидницького), «В Антонович в світлі автобіографії та даних історії» й низка нарисів про Шевченка; «Із щоденника укр. посла» (в зб. «З минулого», т. I, Праці Укр. Наук. Ін-ту у Варшаві, т. 48, 1938).


Матчак Михайло (1895 — 1958), гром.-політ. діяч, публіцист і видавець; в 1914 — 20 pp. старшина УСС і СС (чл. Стрілецької Ради, адьютант полк. Коновальця, персональний референт при штабі СС); після війни чл. засновник УВО, один з обвинувачених у процесі про замах на Ю. Пілсудського (1921), чл. Гол. Секретаріяту УСРП і посол до поль. сойму від УСРП (1928 — 30), власник в-ва «Ізмарагд» у Львові; 1941 — 45 чл. управи спілки Укр. В-ва 1947 заарештований у Відні, помер на засланні в Потьмі.

[Матчак Михайло (* Воля Якубова, Дрогобицький пов., Галичина). — Виправлення. Т. 11.]


Матюк Віктор (1852 — 1912), композитор, укр. кат. свящ. у Галичині; автор низки співогор-водевілів («Капрал Тимко», «Нещасна любов», «Простак», «Інвалід», «Наші поселенці» — всі на тексти С. Мидловського), кантати «Гамалія», хорових світських і церк. творів (найпопулярніші «Крилець», «Чом так скрито») і сольових пісень («Веснівка» на слова М. Шашкевича), гармонізатор нар. пісень, зокрема весілля («Сив сокіл зозуленьку піймає»), ред. хорових творів М. Вербицького, І. Лаврівського і С. Воробкевича (видав їх разом із своїми у зб. «Бонн», 1885 і 1896) та шкільних співаників; ст. на муз. теми, м. ін. біографії І. Лаврівського, про «Різдвяну ніч» М. Лисенка та ін. М. своєю муз. творчістю продовжував традиції перемиської муз. школи.

[Матюк Віктор (* Тудорковичі, Жовківська округа, Галичина — † Карів, Рава-Руський пов., Галичина). — Виправлення. Т. 11.]


Матюшенко Борис (1883 — 1944), лікар, гром. і політ. діяч родом з Києва, д. чл. НТШ; замолоду активний діяч РУП (УСДРП) в Києві (зокрема в 1903 — 06 pp.), 1917 організував як голова Гол. Мед.-Санітарної Управи при Ген. Секретаріяті мед. і санітарну службу на Україні, за гетьманату дир. департаменту здоров’я; 1919 чл. укр. делеґації на мирову конференцію в Парижі і гол. Закордонного бюра Укр. Червоного Хреста (до 1921), з 1922 у Празі, проф. УВУ (катедра гігієни) і Укр. Госп. Академії, організатор Спілки Укр. Лікарів у Чехо-Словаччині й її гол. (1922 — 35), ред. ж. «Укр. Мед. Вісті» (1922 — 25). Праці з ділянки суспільної гігієни та євгеніки, співред. «Латинсько-укр. мед. словника».

[Матюшенко Борис, ред. ж. „Укр. Мед. Вісник“(1923 — 25). — Виправлення. Т. 11.]


Матюшенко Марія, див. Гоженко Марія.


Матюшенко Опанас (1880 — 1907), матрос, революціонер, один з керівників повстання на панцернику «Потьомкін» 1905; повернувся після повстання з еміґрації, був пізнаний і повішений.

[Матюшенко Опанас (1879, Дергачі, Харківщина — 1907, Севастопіль). — Виправлення. Т. 11.]


Матьюз (Matthews) Вільям (1901 — 58), лінґвіст і славіст, поліглот, проф. рос. мови й літератури в Лондонському Ун-ті. Автор кількох компілятивних і еклектичних праць з іст. рос. мови і сучасної рос. мови, у старшому періоді якої розглядав і старо-укр. мову («Вимова ятя в старо-руській мові», 1950, «Сх.-слов. фонеми 10 ст. в світлі візант. джерел», 1957 та ін.). Ред. журн. «The Slavonic and East European Review», в якому містив ст. на укр. теми, в тому ч. укр. авторів.


Махів Григорій (1886 — 1952), визначний ґрунтознавець родом з Києва, з 1920 доц. Київ. Ун-ту, з 1924 проф. Харківського С.-Г. Ін-ту, 1923 — 27 керував ґрунтознавчими працями в С.-Г. Наук. Комітеті, згодом в УАН, а після усунення від праці в АН «як ворога народу» був консультантом за своїм фахом; з 1944 на еміґрації в Німеччині, згодом у ЗДА, де й помер; з 1947 проф. УТГІ, д. чл. НТШ. М. провів 12 н.-д. експедицій для вивчення ґрунтів України (зокрема Київщина, Степ, Зах. Україна), вів спеціяльні обслідування низки, с.-г. дослідних станцій, досліджував солонцеві ґрунти і засоби їх меліорації, проблеми деґенерації ґрунтів, лісонасаджування в степах, боротьби з посухою, явищ ерозії ґрунтів, вів досліди з культурою бавовника і рижосіяння; автор першої детальної карти ґрунтів України, зладженої на новій генетичній основі («Мапа ґрунтів України» в мірилі 1:1 000 000 в 25 кольорах; текст укр. та англ. мовами, 1927), підручник «Ґрунтознавство» (1925), ред. монументального вид. «Матеріяли дослідження ґрунтів України», вип. 1-7 (1924 — 28); ін. праці «Четвертинні поклади України» (1924), «Ґрунти України» (1930), «Ґрунти зони бавовносіяння України» (1937), «Природне та аґрикультурне районування укр. земель» («Наук. Записки», УТГІ, т. I, 1948), «The Nature of, Ukraine and its influence on the Material Culture of the Ukrainian People in Prehistoric Times» («Proceedings», Іст.-Філос. Секція НТШ, т. I, 1951), «A New Soil Map of the Ukraine» («The Annals of the Ukrainian Academy...» т. I, 1951). Разом бл. 100 праць, в тому ч. 70 укр. мовою.

[Махів Григорій (23.8.1887 — 22.8.1952, Бермінґем, Мічіґан). — Виправлення. Т. 11.]


Махнівка, кол. назва с. м. т. Комсомольського.


Махно Євгенія (* 1913), археолог, дослідниця пам’яток бронзової доби і скитського часу, зокрема ранньослов. поселень т. з. культури «полів поховань» на Правобережній Україні.


Махно і Махнівщина. Нестор Махно (1884 — 1934), провідник самобутнього сел. анархістського руху в 1917 — 21 pp., відомого п. н. «махнівщина», родом з м. Гуляй-Поля на Катеринославщині. М. вчився на учителя, у 1905 ознайомився з ідеями анархістів, у 1907 засланий на довічну каторгу за пограбування повітової скарбниці для партійних цілей. У 1917 повернувся з заслання і став гол. волосного зем. комітету в Гуляй-Полі. Влітку 1918 вперше створив т. зв. «вільні батальйони революції» і партизанські загони, складені з селян Катеринославщини, та розпочав збройну боротьбу проти нім. військ і гетьманської адміністрації; вона носила характер місц.-сел. самооборони проти поміщиків і нім. каральних загонів, що збирали контрибуцію. Незабаром М. об’єднав під своїм проводом ін. подібні повстанські загони в Полтавській, Харківській і Херсонській губ. та увійшов у контакт з моск. й курськими анархістами, які й стали (Б. Волін, П. Аршинов, Барон та ін.) ідеологами й політкомісарами його руху. Гол. масу «махнівців» становили місц. укр. селяни, а політ. керівниками були жид. і рос. інтеліґенти. Ні сам М., ні тим більше маса махнівців на доктринах анархізму глибоко не визнавалися; гасло «вільних анархо-комун» вони розуміли на практиці як свободу індивідуального сел. госп-ва, дем. самоврядування місц. громад і їх максимальну незалежність від будь-якого центр. уряду. Саме в цьому виявлявся самобутній укр. характер цього анархізму. Пізніше, під впливом большевиків, махнівці перейшли на позиції сов. влади, але обстоювали вільно вибрані ради з багатьох партій, без ком. диктатури. Махнівці друкували свою політ. пропаґанду спочатку рос., а далі перев. укр. мовою (газ. «Путь к свободе», Гуляй-Поле; «Набат», Київ; «Анархіст-Повстанець», Полтава; «Шлях до волі», Катеринослав та ін.).

М. воював проти всіх, хто появлявся на теренах, що були під його владою (центром М. весь час було Гуляй-Поле). Тактикою М. було входити у спілку із слабшими силами й воювати проти тих, що в даний момент загрожували стати сильнішими. Так після упадку гетьманщини М. виступив проти Директорії і разом з місц. большевиками захопив у грудні 1918 Катеринослав; незабаром однак залишив його, увійшовши в конфлікт з большевиками. Навесні 1919, коли розпочався наступ Денікіна на Україну, М. підпорядкувався сов. командуванню, але вже з червня вів бойові операції проти денікінців на власну руку;, тоді ж на короткий час він заключне угоду з І бриґадою УГА (в Умані в серпні 1919), з отаманом М. Григор’євим та ін. боротьбістами. В кін. літа спільно з боротьбістськими повстанцями М. звільнив від денікінців великі території в їх запіллі, включно з м. Бердянським, Маріюполем і Катеринославом. Невдовзі проте посварився з ними, підступно забив отамана Григор’єва і увійшов у союз з большевиками, вважаючи, що укр. рух був для нього більшою небезпекою. Коли ж большевики остаточно вигнали денікінців і М. опинився в їх запіллі, він став воювати й проти них, увійшовши на поч. 1920 у союз з повстанцями отамана Н. Петренка й іншими, що визнавали уряд УНР. Під час поль.-укр. наступу на Україну М. знову перейшов до большевиків і разом з ними воював з Вранґелем у Криму. Після цього, однак, повернувшися до Гуляй-Поля, М. проголосив, що больш. влади не визнає; тільки в серпні 1921 большевики розгромили махнівців, а сам М. втік до Румунії. Махнівські села на Гуляй-Шльщині були большевиками виселені на Сибір, їхні землі були передані частково жид. поселенцям для створення жид. сіл, але ці заходи закінчилися невдачею.

Найбільшої популярности серед селянства «батьки» М. набув на Лівобережжі в 1919 р. Поруч з тим його рух став одночасно й вироджуватися, в ньому почали зростати випадки звичайного бандитизму, грабіжництва, влаштовування жид. погромів. М. вславився найбільше своєю партизанською тактикою й орг-цією. Кількість бійців у М. становила 1919-20 pp. 15-20 000, перев. кіннотників та кулеметників на тачанках, але також частково й піхоти. Рейди М. бували блискавичними й перев. несподіваними та відзначалися часто дикою жорстокістю супроти ворогів. Махнівці воювали під чорними прапорами.

На еміґрації М. жив у Польщі, пізніше в Парижі, де й помер у злиднях. Підтримував активний зв’язок з міжнар. анархістським рухом і видав ряд кн.

[Махно і Махнівщина, Нестор Махно (1889 — 1934). — Виправлення. Т. 11.]

Література: Про укр. повстання — Махно і махнівці, вид. УСС. Кам’янець 1919; Лебедь Д. Итоги и уроки трех лет анархо-махновщины. Х. 1921; Аршинов П. История махновского движения. Берлін 1923; Makhno N. La Revolution russe en Ukraine. Париж 1927; Кубанин М. Махновщина... Л. 1927; Руднев В. Махновщина. Х. 1928; Ерде Д. Політична програма анархо-махновщини, Літопис Революції, чч. 1 — 2. Х. 1930; Ірчан М. Махно і махнівці. Календар Червоної Калини. Л. 1936; Махно Н. Воспоминания. І — III. Париж 1936 — 37; Дубровський В. Батько Нестор Махно — український нац. герой. Укр. Чорноморський Ін-т, Зб. ч. 6. Герсфельд 1945; Footman D. Nestor Makhno. St. Antony’s Papers No. 6, Soviet Affairs No. 2. London 1959.

В. Голубничий


Махорка (Nicotiana rustica L.), однорічна техн. рослина з родини пасльонуватих, з якої виготовляють курильний і нюхальний тютюн, тютюн для жування, цитринову кислоту, нікотин, препарати для боротьби з шкідниками сільгосп. рослин. Листки М. містять 5-10% нікотину, 4-18% цитринової і 3-6% яблучної кислоти. Культура М. на Україні поширена з 17 в., гол. на Чернігівщині й Полтавщині. Зміни засівної площі під М. такі (в тис. га); 1913 — 16,1, 1925 — 27,7, 1930 — 21,5, 1940 — 39,5, 1950 — 35,9, 1955 — 34,8 (в усьому СССР — 89,8), 1960 — 17,5, 1961 — ледве 2,8, 1962 — 0,9. До колективізації М. плекали виключно селяни, згодом — колгоспи. Розповсюджені на Україні сорти: Хмелівка 125, Високоросла Зелена 317, Голляндка 1917, Жовта 109 та ін. Див. також Тютюнництво.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.