[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1966. — Т. 5. — С. 1605-1609.]

Попередня     Головна     Наступна





Місто (продовження ст. з четвертого тому).

Після 1940 р. У 1941 — 45 pp. чимало М. було знищено, а їхнє населення зменшилося приблизно до 60% порівняно з 1940 р. (див. ЕУ 1, стор. 154-55). Довоєнний стан людности М. відновився на поч. 1950-их pp. і відтоді вже постійно зростав та сягав в УССР на поч. 1964 р. до 22,5 млн, а на всіх укр. землях до 27 млн. Разом з цим цілковитої зміни зазнав нац. склад людности М. в наслідок війни (знищення жидів німцями, виїзд поляків) і напливу до М. українців (з сіл), а ще більше росіян.

Упродовж 1945 — 50 pp. для відбудови зруйнованого госп-ва УССР до М. наїхало багато росіян, бо укр. техн. та госп.-адміністративних кадрів і навіть фахових робітників бракувало — частина їх згинула в роки терору перед війною, значна частина пропала під час війни або не повернулася з евакуації та з еміґрації. Зокрема напливав чужонац. елемент із сходу до зах.-укр. М. на місце поль. і жид. фахівців і робітників, напр., до нафтової пром-сти, на новозбудовані автобусний та ін. зав. Львова (лише протягом 1946 — 48 pp. 2 000 родин за офіц. даними). Про наявність політ. мотивів у цій іміґрації росіян до М. України свідчить, що в них поселилося також багато демобілізованих рос. офіцерів та ветеранів війни, що зайняли посади зокрема в сер. адміністративному апараті й пізніше перевезли свої родини.

Також і після 1950 р. на Україні ще відчувається деяка нестача місц. фахових кадрів, тим більше, що певну кількість їх Москва висилає на працю поза межі УССР. Тому ще й нині до УССР прибувають переселенці з Росії та осідають назавжди в М., хоч за останній час наплив їх зменшується. Поруч з цим, впродовж повоєнного періоду й далі напливають українці до М. із сіл та м-ок, при чому поступово цей наплив збільшується, бо попит на робочу силу в М. УССР безперервно великий; зусилля влади обмежити та контролювати наплив людности до М. пашпортною системою і припискою допомагає лише частково. Змагання за помешкання, побутові обслуги, кращі місця праці й далі в М. гостре, хоч на відміну від передвоєнного стану тепер українцям доводиться конкурувати гол. ч. з росіянами та поміж собою, а не з жидами та поляками, як раніше. Хоч серед міськ. населення українці тепер мають більшу вагу, ніж перед війною, русифікація М. зробила помітний поступ завдяки наявності сильної рос. меншини та урядовій політиці. Більшість сер. шкіл та майже всі вищі школи в М. провадять навчання рос. мовою, рос. мова панує в міськ. культ.-побутових закладах, в урядових та ін. установах, а також і на вулицях центр. М.

Сучасне розміщення М. Зростання населення М. і с. м. т. УССР (в млн і в % до всього населення) видно з таблиці:

Роки: — млн — %

1897 — 4,4 — 16,0

1913 — 6,8 — 19,4

1926 — 7,5 — 19,8

1. 1. 1940 — 13,6 — 33,6

1945 — 8? — 27?

1956 — 15,9 — 39,2

15. 1. 1959 — 19,1 — 45,6

1. 1. 1964 — 22,5 — 50,4

У 1965 р. УССР нараховувала 365 М. і 846 с. м. т. (1959 р. — 332 і 744). За своїм значенням М. поділяються на респ. (в УССР — Київ і Севастополь), обл. (111) і районового (252) підпорядкування.

На всіх укр. землях у 1964 р. жило 27 млн міськ. людности (46% всієї: ч. приблизні) в 435 М. і 925 с. м. т.

Ч. міськ. поселень збільшилося (й збільшується) ще й тому, що змінюються критерії, за якими оселі вважаються М. чи с. м. т.; з 1956 р. в УССР вважаються М. такі оселі, що мають понад 10 000 меш; с. м. т. і роб. селища повинні мати не менш 2 000 меш., з яких більше, ніж 60%, зайняті поза сіль. госп-вом (в обох випадках дозволяються винятки; критерії для визначення М. і с. м. т. в РСФСР і в ін. сов. респ. дещо відмінні).

Величина всіх міськ. поселень в УССР і ч. меш. в них на 1939 і 1959 pp. такі:

Групи М. і с. м. т. за ч. населення

ч. М. і

с. м. т.

меш.

в млн.

 в них

в млн.


1939

1959

1939

1959

до 20 тис.

620

936

4,0

6,0

20 — 50 "

72

91

2,2

2,8

50 — 100 "

21

25

1,5

1,9

100 — 500 "

16

19

3,1

4,3

понад 500 "

4

5

2,8

4,1

Разом

733

1 076

13,6

19,1

Щораз більше населення живе у великих М. — понад 100 000 меш., як це й видно з таблиці (а — ч. М.; б — їх населення в млн):

1860


1897


1926


1939


1959


а

б

а

б

а

б

а

б

а

б

1

0,1

5

1,1

7

2,1

20

5,9

24

8,4

1926 р. в М. УССР, що мали понад 100 000 меш., жило 5,5% всього і 28% міськ. населення, числа на 1940 p.: 14,5 і 44%, 1959 — 20 і 44% (в РСФСР — 27 і 52%, у Польщі — 20 і 46%, в ЗДА — 28 і 45%). В кін. 1950-их pp. на Україні появилися перші мільйонові М.

Розвиток найбільших М. України такий (в тис):

Роки

1860

1897

1926

1939

1. 1.1964

Київ

71

248

514

847

1 292

Харків

50

174

417

833

1 048

Донецьке

 —

28

106

466

836

Одеса

114

404

421

602

721

Дніпропетровське

19

120

234

527

755

Запоріжжя

4

19

56

282

529

Львів

70

160

310

340

487

Кривий Piг

 —

15

31

189

436 1)

Макіївка


 —

79

242

381 1)

Краснодар

В

66

163

193

343 1)

Горлінка

-


23

181

293 2)

Жданів


31

49

222

284 2)

Луганське

ч

20

72

215

323

1) 1961 р. 2) 1959 р.


Фактично у великих М. живе значно більше населення, бо чимало осель, положених поблизу них, зливаються з ними в одне госп. і культ.-побутове ціле (М. сателіти або супутники). Разом з ними існують на Україні 4 міські аґльомерації, що нараховують понад 1 млн меш., 6 з 1/2 — 1 млн меш. (оцінки на 1964 p.): Донецьке — Макіївка (1,7 млн), Харків (1,6), Київ (1,5), Дніпропетровське (1,15). Горлівка — Єнакієве (0,8), Одеса (0,8), Кадіївка — Алчевське (0,7), Запоріжжя (0,6), Кривий Ріг (0,6), Львів (0,55).

До кін. 19 в. М. України були назагал розміщені пропорційно до густоти населення. Більше значення мали ті з них, які, завдяки корисному геогр. положенню, зокрема на пограниччі різних геогр. країв, стали осередками більшої території (див. ЕУ 1 стор. 179). Тому аж до 1914 р. найбільше міськ. людности нараховувала надморська Україна, а Одеса була найбільшим М. Нині розміщення міськ. людности нерівномірне. Воно становить найбільший відсоток у Донбасі (85,7% всього населення), у Дніпровському пром. р-ні (65,5%) і в Кривому Розі (69,4%), найменше в зах. Лісостепу (у Вінницькій обл. 19,3%, числа на 1964 p.). Подробиці — див. карти, Донецький басейн (572 — 73 стор.).

Деяке уявлення про екон. характер М. України дає перепис 1959 р. За ним, основним зайняттям міськ. населення є пром-сть разом з будівництвом, транспортом і зв’язком — 59,3% (1926 p., хоч чисел не можна точно порівнювати, — 32,5%), 8,4% (17%) працювало в сіль. госп-ві, 7,8% (7,4%) у торгівлі й нар. харчуванні, 19,7% у невиробничих галузях, 4,8% — в інших. Докладніше див. Міське господарство.

Національні відносини. М. України мали віддавна різнонац. характер, хоч заг. до 19 в. переважала укр. людність. З 13 в. до М. прибували в більшій кількості вірмени й німці, з 14 в. жиди і поляки, з кін. 18 в. — росіяни. Стан посідання панівних націй — поляків і росіян збільшувався ще через асиміляцію українців. Тому до 1940 p. M. на Зах. Україні мали укр.-поль.-жид. характер, на Правобережжі і зах. Степу — укр.-жид.-рос., на Лівобережжі, сх. Степу й Кубані — укр.-рос., на Буковині — укр.-жид.-нім.-рум., на Закарпатті — укр.-жид.-угор. (у 1920-30-их pp. також чес). Зокрема неукр. характер мали великі М. До цього треба додати, що більшість жидів і частина українців говорили мовою панівних народів рос. чи поль. Ще слабший був стан посідання українців з екон. погляду. Докладніше див. ЕУ 1, стор. 158.

Сучасний нац. склад М. УССР за переписом з 1959 р. і порівняння з 1926 р. (% в дужках) видно в таблиці:

Усе населення

у 1000

19 147

у %

100.0

в тому ч.:

українці


11 782


61,5 (41,3)

росіяни

5 726

29,9 (22,2)

жиди

810

4,2 (24,4)

поляки

163

0,9 (6,5)

інші

666

3,5 (5,6)

1959 р. в М. УССР жило 36,8% всіх українців, у 1926 р. тільки 10%, з усіх росіян в УССР жило 1959 р. 81% у М. (в усьому СССР — 58%), 1926 р. тільки 46%.

Прикладом змін нац. відносин є Київ і Львів (у відсотках; для Львова ч. приблизні):


Київ

Львів

1926

1959

1931

1959

українці

42,1

60,1

16,3

60

росіяни

24,1

23,0

 —

27

жиди

27,2

13,9

31,9

6

поляки

2,7

0,8

50,0

4

інші

3,9

2,2

1,8

3

разом

100,0

100,0

100,0

100

За переписом з 1959 р. склад населення М. УССР і Києва (в дужках), за мовою такий:


в тис.

в %

українська

10 164

53,1 (43,6)

російська

8 487

44,3 (53,6)

інші

496

2,6 (2,8)

разом

19 147

100,0 (100,0)

Обличчя й будівництво М. На сучасне обличчя М. впливають гол. рельєф, іст. минуле і госп-во. Рельєф території якогось М. впливає на його плян, зокрема на мережу вулиць. До найкраще розташованих М. належать М., положені на правих, високих берегах рік (напр., Київ) і ярах (Кам’янець Подільський), на горбах (Львів), на Кримському півд. і Чорноморському кавказькому берегах, у підніжжя Карпат і Кавказу.

Іст. минуле відбивається порівняно рідко на сучасному обличчі М., бо більшість їх виникла в новіші часи, а старі М. зазнали знищення під час воєн. З більших М. лише у Львові збереглося майже без змін старе М. (14 — 16 вв.). у менших — у Кам’янці Подільському, Замості, Жовкві й т. д. В ін. М. (м. ін. і в Києві) слідами минулого є тільки окремі архітектурні пам’ятки, гол. церкви.

М. кол. Гетьманщини (з 17 в.), а ще більше Слобожанщини, Степу й Кубані (18 — 19 вв.) мають здебільша правильний плян з однотипними будинками за урядовими зразками (царський указ з 1768 p.), див. пляни Дніпропетровського, Краснодару і Одеси. Це стосується і до нових дільниць давніх М., посталих у другій пол. 19 і на поч. 20 вв. Всі більші М. відзначалися великим контрастом між щільно забудованими центр. р-нами (60- 80% площі) з модерним виглядом і занедбаними периферіями. Малі М. своїм обличчям здебільшого мало різнилися від сіл, хоч майже завжди мали в центрі ринки (див. плян м-ка Кути, ЕУ 1, стор. 182 і світлину сусідньої Вижниці — ЕУ 2. стор. 247). Найзанедбанішими були робітничі селища в Донецькому (ЕУ 2, стор. 572) і Криворізькому басейнах (ЕУ 2, стор. 1 170 — 71). Відмінне обличчя мали тат. М. в Криму (ЕУ 2, стор. 1 178).

Роки першої світової війни й революції затримали будівництво М., зокрема великих. Пізніше, аж до 1940 p., попри будови нових М. у Донбасі і Дніпровському пром. р-ні, збільшення житлового фонду не дорівнювало зростанню населення М. (1917 р. на особу припадало 7,1 м² житлової площі. 1941 р. лише 4,5; законна норма з 1928 р. — 8,6 м²); також незадовільне було їхнє впорядкування. Багато М., зокрема в Донбасі й Дніпровському пром. р-ні, забудовувалися цілком хаотично.

Після руйнації М. у 1941 — 44-их pp. довоєнний житловий фонд був відновлений до 1951 p.; 1963 p. т. зв. «заг.» (див. стор. 681) житлова площа в М. УССР становить 237,8 млн м², так що на одного меш. припадає по 10,6 м² (за законом повинно бути 13,6 м²); у Києві припадає 10,8 м² (1956 лише 7,8), у 5 найбільших М. УССР — 10,1 (у Москві — 10,8, у ЗДА — бл. 16 м²). Розбудова М. відбувається більш пляново, ніж до війни, зокрема з 1955 р. (постанова уряду СССР). У повоєнний час відбудовано за новими плянами знищені М. (Севастопіль, Одеса, Київ, Харків. Полтава, Чернігів, Тернопіль та ін), виникли нові житлові квартали за стандартно виробленими плянами т. зв. мікрорайонів, з відносно добрим озелененням та побутовим упорядкуванням. Див. докладніше Житлова проблема, а також гасла, присвячені більшим М. та Донецький басейн.

Хоч великі М. України мали неукр. більшість і укр. життя було в них придушене росіянами чи поляками, все ж вони відогравали. починаючи з другої пол. 19 в., вирішальну ролю в розвитку укр. політ. і нац.-культ. життя. М. були осередками укр. політ. рухів, партій, у них працювали політ. діячі і формувалися осередки дії, що мали свій вплив і на малі М. та укр. село, яке було скорше людською базою укр. руху, але не його диспозиційним центром. Ролю каталізаторів укр. політ. і нац.-культ. життя у 19 — 20 вв. відогравали насамперед гол. М. іст. країв: Київ, Харків, Львів, Чернівці. Ужгород, а також Полтава, Чернігів, Катеринослав, Одеса, Катеринодар, Луцьке, Холм, Пряшів та ін., врешті чужі М. — столиці держав, під пануванням яких перебували укр. землі. З 1917 р. гол. М. стали осередками укр. державности, менші — центрами місц. адміністрації.

Важливими наук. осередками були Харків, Київ, Львів, Одеса з існуючими в них впродовж 19 в. ун-тами; пізніше університетськими М. стали Чернівці, Дніпропетровське, Ужгород, Донецьке; десятки М. мають ін. високі школи й наук. установи. В кін. 19 в. Львів став осідком Наук. Т-ва ім. Шевченка, у 1907 Київ Укр. Наук. Т-ва, а з 1918 р. Укр. Академії Наук. Видатну ролю мали М. в розвитку укр. літератури, театру й ін. ділянок мистецтва й зокрема укр. видавничого руху; по М. виникли численні бібліотеки й музеї. М. Правобережжя (особливо в першій пол. 19 в.) були також осередками поль. (Київ, Крем’янець, Житомир та ін.) і жид. культури. Важливим центром поль. культури (зокрема науки й освіти) в 19 — 20 вв. був Львів.

Архітектурне обличчя М. збагатилося багатьма будівлями й мист. пам’ятками (докладніше про окремі М. як центри науки й культури див. Київ, Львів, Одеса, Полтава, Ужгород, Харків, Чернівці та ін.).

Див також Місцева промисловість, Міське господарство, Міське самоврядування, Міщани.

Література: Антонович В. О городах в Юго-Западной России по актам 1432 — 1798 г. К. 1870; Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. І — III. K. 1888 — 1902; Грушевський М. Історія України-Руси. тт. 1 — 10. Л.-К. 1899 — 1937; Грушевський М. Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси. Руська Іст. Бібліотека, тт. XXIII — XXIV. Л. 1904; Семенов-Тяншанский В. Город и деревня в Европейской России. П. 1910: Клименко П. Місто й територія на Україні за Гетьманщини (1654 — 1764). ЗІФВ УАН, кн. VII — VIII. К. 1926; Шаповал М. Місто й село. Зб. Суспільство, кн. III — IV. Прага 1926; Величко Г. Геогр. умови розвитку міст на Україні. Наук. записки Укр. Н.-Д. Ін-ту Географії та Картографії, вип. II. X. 1930; Вологодцев И. Особенности развития городов Украины. Х. 1930; Госплан УССР. Труды Комиссии по изучению перспектив развития городов. Выпуск І — II, Х. 1930; Jakowlow A. Das Deutsche Recht in der Ukraine. Ляйпціґ 1942: Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. К. 1954; Константинов О. Города Украинской ССР. Известия Всесоюзного Географического Общества. т. 86. вип. 3. М. 1954; Тихомиров М. Древнерусские города. М. 1956; Нариси стародавньої історії Укр. РСР. К. 1957; Дядиченко В. Нариси суспільно-політ. устрою Лівобережної України кін. XVII — поч. XVIII ст. К. 1959: Баранович А. Украина накануне освободительной войны середины XVII в. М. 1959; Нестеренко О. Розвиток пром-сти на Україні, ч. І — II. К 1959 — 62: Города-спутники. сб. статтей. М. 1961: Махрачов О. Населення і міста Укр. РСР. Зб. Укр. Геогр. Т-ва. ч. 5. К. 1962: Hornowa E. Stosunki ekoiminiczno-społeczne w miastach ziemi Halickiej w latach 1509 — 1648. Ополє 1963: Компан О. Міста України в другій пол. XVII ст. К. 1963; Слюсарский А. Социально-экономическое развитие Слобожанщины XVII — XVIII вв. X. 1964. Див. також літературу до поодиноких М.

В. Голубничий, Б. Кравців, В. Кубійович, О. Оглоблин (карти В. Кубійовича)










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.