[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1966. — Т. 5. — С. 1786-1797.]

Попередня     Головна     Наступна





Новоайдар (V — 20), с. м. т. на Донецькій низовині, р. ц. Луганської обл., положений над р. Айдаром; 5 900 меш. (1966); харч. пром-сть.


Новоамвросіївське (VI — 19), с. м. т. в півд. Донбасі, Амвросіївського р-ну Донецької обл.; 2 700 меш. (1966); цементна пром-сть, зав. «Буддеталь», азбестотрубний.


Новоархангельське (V — 11, кол. Синюхин Брід), с. м. т. на Придніпровській височині, р. ц. Кіровоградської обл.; 6 400 меш. (1965); харч. пром-сть.


Нововасилівка (VII — 16), с. м. т. на Приозівській низовині, Приозівського р-ну Запор. обл.; 3 900 меш. (1966).


Нововолинське (III — 5), м. обл, підпорядкування на Зах. Волині, р. ц. Волинської обл.; 58 900 меш. (1966). Виникло в першій пол. 1950-их рр. у зв’язку з поч. експлуатації Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну. Кам’яновугільна пром-сть, зав. ремонту гірничого устаткування, залізобетонних конструкцій, харч. пром-сть, бавовно-прядильна фабрика тощо.


Нововоронцовка (VI — 14), с. м. т., р. ц. Херсонської обл.; положена на правому березі Кахівського водосховища на Дніпрі; пристань; 5 600 меш. (1966); харч. пром-сть, зав. будів. матеріялів.


Новогеоргієвське, кол. назва м. Кремгесу (див. Доповнення).


Новоград-Волинський, Звягель (III — 8), м. обл. підпорядкування над р. Случчю, положене на сх. Волині, р. ц. Житомирської обл.; 33 000 меш. (1966); зал. вузол. Н.-В. вперше згадується п. н. Звягель (Взвягль, Возвягль) в Іпатіївському літопису під 1257 p., коли входив до Володимир-Волинського князівства, у 16 в. — разом з околицями належав кн. Острозьким; з 1793 р. увійшов до складу Росії і був перейменований на Новоград-Волинський (населення вживало далі давньої назви; вона також була урядовою з 1917 р. до кін. 1920-их pp.), з 1804 р. пов. м. Волинської губ. Машинобудів. (випускає с.-г. машини), ремонтний, камнедробильний зав.; харч. пром-сть. Руїни замка (14 — 15 вв.); у Н.-В. 1871 р. нар. і провела дитячі роки Леся Українка.


Новогродівка (V — 18), м. в зах. Донбасі. Селидівського р-ну Донецької обл.; виникла 1960 p.; 22 000 меш. (1965); кам’яновугільна пром-сть.


Новодар’ївка (V — 20), с. м. т. в Донбасі, Ровеньківського р-ну Луганської обл.; 8 500 меш. (1966); кам’яновугільна пром-сть,


Новодворський Іван (1890 — 1942?), гром.-політ. діяч, активний чл. Укр. Радикальної Партії (з 1924 чл. її Гол. Управи), адвокат у Коломиї; 1939 р. вивезений большевиками, загинув на засланні.


Новодонецьке (V — 18); с. м. т. в зах. Донбасі Добропольського р-ну Донецької обл.; виникло 1960 p.; 5 300 меш. (1968); кам’яновугільна пром-сть.


Новодружеське (V — 19), м., положене над р. Дінцем в півн. Донбасі, підпорядковане Лисичанській міськраді Луганської обл.; 14 000 меш. (1966). Кам’яновугільна пром-сть.


Новоекономічне (V — 18), м. в півн.-зах. Донбасі, Красноармійської міськради Донецької обл.; 37 700 меш. (1966). Кам’яновугільна пром-сть.


Новоекономічне (V — 18; кол. Каракове), с. м. т. Красноармійської міськради Донецької обл., положене в півн.-зах. Донбасі над р. Казенним Торцем (сточище Дінця); 5 900 меш. (1966); більша частина населення працює на кам’яновугільних шахтах м. Новоекономічного.


Новозибків (I — 12), м. на півн. Чернігівщині, засноване 1701 р. як слобода «Зибкая» на території Стародубського полку, нині р. ц. Брянської обл. РСФСР; 24 700 меш. (1959); зал. вузол, машинобудів. і консервний зав., швейна фабрика; пед. ін-т, с.-г. технікум. За переписом з 1926 р. в Новозибківському пов. українці становили 13,9% населення.


Новокраматорський машинобудівельний завод ім. В. І. Леніна, одне з найбільших підприємств в УССР і СССР, розташований у м. Краматорському на Донбасі. Будівництво розпочато 1929 p., став до ладу у 1934 p.; після зруйнування під час війни відбудований. Продукція: прокатні стани, ковальсько-пресове, підйомно-транспортне, шахтне устаткування, екскаватори та ін.


Новокриворізький гірничозбагачувальний комбінат, одне з найбільших підприємств залізорудної пром-сти в УССР, розташоване у м. Кривому Розі, введене в дію 1959 р. 1965 р. видобуто 10,5 млн сирої руди (33% заліза) та вироблено 4,3 млн т. концентрату (64% заліза) і 8,7 млн т. аґльомерату (54% заліза); число робітників — 6 800.


Новокубанський, кол. Новокубанська станиця (VIII — 22), с. м. т. в сх. частині Кубані, положене над р. Кубанню, р. ц. Краснодарського краю РСФСР. За переписом 1926 р. українці становили в Н. р-ні понад 40% всього населення.


«Новокурсники», див. Москвофільство.


Новомиколаївка (VII — 16; кол. Кочережки), с. м. т., р. ц. Запор. обл.; 5 300 меш. (1965).


Новомиргород (V — 12), м. на Придніпровській височині над р. Великою Виссю, р. ц. Кіровоградської обл.; 12 800 меш. (1965). Заснований 1740 р. переселенцями — укр. селянами і козаками Миргородського полку; у 1752 — 64 pp. осередок Нової Сербії, з 1803 р. заштатне м-ко Єлисаветтрадського пов. Херсонської губ. Харч. пром-сть, цегельний, керамічний, шкіряний зав.; зоотехн. технікум.


Новомосковське (V — 16), м. на Придніпровській низовині, р. ц. Дніпропетровської обл., положене над р. Самарою, 56 000 меш. (1966). Н. виникло у другій пол. 18 в. на місці кол. запор. с. Самарчук або Новоселиця. З 1796 р. пов. м. Новорос., з 1802 р. Катеринославської губ.; 1897 р. — 13 000, 1926 — 15 000 меш. Нині гол. заводи Н.: металюрґійний (з 1935; випускає труби великого діяметра для нафто- і газопроводів, прокат та ін.), шпалопросочувальний, залізобетонних виробів й ін.; харч. пром-сть; зооветеринарний, кооп. вечірні технікуми. Збереглася цінна пам’ятка укр. дерев’яної архітектури — дев’ятибанний Троїцький собор, споруджений 1773 — 78 pp. майстром Я. Погребняком, перебудований 1887 р. за старим зразком.


Новоозівське, сучасна назва кол. станиці Новомиколаївської, з 1920 до 1958 pp. с. м. т. Будьоннівка.


Новоолексіївка (VII — 15), с. м. т. на Причорноморській низовині, Генічеського р-ну Херсонської обл.; зал. вузол. 6 000 меш. (1966); шпалопросочувальний зав.


Новопетровське, кол. назва м. Форт Шевченка.


Новопилипівка (V — 14), с. м. т. Кіровоградської обл., підпорядковане Олександрійській міськраді, положене над р. Інгульцем; 6 100 меш. (1966); зав.: механічний, залізобетонних виробів.


Новопилипівські могили, група могил б. с. Новопилипівки, Мелітопільського р-ну Запор. обл., з похованнями носіїв культур ямної, катакомбної та сарматської (роксолянів), що вказують на густе заселення Приозів’я в ті часи (В. Даниленко, 1934 — 35; Т. Оболдуєва, 1947, 1951).


Новопокровка (IV — 17), с. м. т. Чугуївського р-ну Харківської обл., положене на Сер. височині за 25 км на півд. сх. від Харкова; 4 600 меш. (1966).


Новопокровка (V — 15; кол. Шамшеве), с. м. т. Солонянського р-ну Дніпропетровської обл., положене у верхів’ї р. Комишуватої Сури (сточище Дніпра); 3 600 меш, (1966).


Новопсков (IV — 20), с. м. т. над р. Айдаром. р. ц. Луганської обл.; 5 400 меш. (1965); харч. пром-сть.


Новоросійськ (IX — 18), м. крайового підпорядкування в Краснодарському краї РСФСР, положене на півд. узбіччях Зах. Кавказу; морський порт над Новоросійською затокою Чорного м.; 120 000 меш. (1966). Н. заснований 1838 р. як воєнна фортеця; його екон. розвиток зв’язаний з поч. видобутку мерґелю (1882 р. постав перший цементний зав.), будовою залізниці, яка сполучала Н. з Кубанню й Півн. Кавказом (1888), та торг. порту в глибині добре захищеної, глибокої і ніколи не замерзаючої затоки; з 1896 р. гол. м. Чорноморської губ. До революції Н. був другим після Одеси портом півн. узбережжя Чорного м.; гол. вивіз збіжжя (в сер. річно за 1909 — 13 pp. — 9,6 млн центнерів) і нафти. Характеристичне для Н. швидке зростання населення (в тис): 1897 р. — 22, 1926 — 68 (в тому ч. 15,5 або 22,8% українців), 1939 — 95. У 1942 — 43 pp. H. був тереном боїв і зазнав сильного знищення. Нині порт відбудований (елеватори тощо), через нього йде експорт нафти, зерна, цементу; довіз продовольчих вантажів, вугілля, ліс. продуктів, залізної руди; великий пасажирський рух. Н. значний центр цементної пром-сти союзного значення (зав. «Пролетарий», «Октябрь»); зав. шиферний, запасних частин для с.-г. машин, вагоно- і судноремонтний, розвинута також легка і харч. (в т. ч. рибна) пром-сть. Інструментальний, комунально-будів. технікуми, мед. училище; театр, краєзнавчий музей, плянетарій.


Новоросійська губернія, 1) адміністративно-територіяльна військ. одиниця, створена рос. урядом 1764 р. на півд. України на пограниччі з тур.-тат. володіннями. До складу її входили: Нова Сербія, Слобідський полк, Слов’яно-Сербія, Укр. лінія, 13 сотень Полтавського і 2 сотні Миргородського полку; адміністративний центр — м. Кременчук. 1774 р. частина Н. г. (Бахмутський пов.) увійшла до складу новоствореної Озівської губ. Після анексії Крим. ханства Росією Н. г. 1783 р. була ліквідована і увійшла до складу Катеринославського намісництва.

2) Адміністративно-територіяльна одиниця, створена 1797 р. з більшої частини ліквідованого Катеринославського намісництва; адміністративний центр — Новоросійське (Катеринослав). 1802 р. Н. г. поділено на Миколаївську (з 1803 р. — Херсонську), Катеринославську і Таврійську губ.


Новоросійська затока, Цемеська затока, найбільша затока на чорноморському узбережжі Кавказу. Врізається в сушу на 7 км; шир. б. входу 9 км, в сер. частині — 4,6 км; глибина — 21-27 м; не замерзає. Восени і взимку дуже перешкоджає судноплавству сильний вітер боро. На півн.-зах. узбережжі Н. з. — м. Новоросійськ.


Новоросійський Університет, див. Одеський Державний Університет ім. І. Мечникова.


Новоросія, Новоросійський край, рос. урядова назва для півд.-укр. земель, здобутих Рос. Імперією коштом Запоріжжя, Криму й Туреччини; вперше виникла у зв’язку з утворенням 1764 р. Новоросійської губернії. Територія Н. мінялася: з 1802 р. охоплювала Катеринославську, Херсонську і Таврійську губ.; з 1812 також Басарабську обл.; на поч. 20 в. (аж до 1917) — Басарабську, Катеринославську, Херсонську, Таврійську (без Криму) і Ставропільську губ. та Область війська Донського.


Новосадський Борис (* 1880), композитор і муз. критик родом з сх. Поділля; у 1920-их pp. працював у Харкові, чл. АПМУ. «Ноктюрн» для фортепіяна, шість мішаних хорів, струнний квартет, прелюдія для струнного квартету, елегійна пісня для скрипки, сольові пісні («Айстри», «Колискова», «Неясний образ»).


Новоселиця (V — 7), м. на Буковині, р. ц. Чернівецької обл., положене над р. Прутом; 8 900 меш. (1966); харч. пром-сть.


Новосельський Марко (* 1900), скульптор жид. походження; скульптурний портрет О. Копиленка (1927); пам’ятники у Харкові — В. Блакитному (1927) і М. Коцюбинському (1929).

[Новосельський Марко (1900 — 37). — Виправлення. Т. 11.]


Новосєльський (Nowosielski) Юрій (* 1923), маляр укр. роду, нар. у Кракові, де закінчив Академію Мистецтв, з 1965 її проф.; виставляє з 1945 у Польщі й за кордоном. Твори Н. перев. фігуративні й абстрактні композиції; його мист. індивідуальність формувалася частково під впливом візант. іконопису. Н. виконав поліхромію у багатьох церквах і костьолах; займається також сценографією.


Новосівський Іван (* 1902), бук. гром. діяч, правник (у 1926-40 pp. суддя в Басарабії і в Чернівцях), з 1951 в ЗДА; ст. в правничих журн.; співр. зб. «Буковина її минуле і сучасне» (1956), розвідка «Укр. держ. влада на Буковині в 1918 р.» (1964).

[Новосівський Іван (1902, Іспас, Вижницький пов., Буковина — 1988, Нью-Йорк). — Виправлення. Т. 11.]


Новосілка Костюкова, старовинна оселя Заліщицького р-ну Тернопільської обл., де була досліджувана стоянка та кременярська робітня верхньопалеолітичної доби, кілька поселень трипільського типу (Ю. Полянський, 1925), поселення білогрудівського (Я. Пастернак, 1931) та ранньослов. (Ю. Полянський. 1927, Т. Сулімірський, 1932) типу і підплитові гроби княжої доби (Ю. Полянський, Я. Пастернак, 1931). Знайдено також рим. денари (Ю. Полянський, ЗНТШ, 149, 1928).


Новотвори, див. Неологізми.


Новотроїцьке (VI — 18), с. м. т. в півд.-зах. Донбасі, Волноваського р-ну Донецької обл.: 10 500 меш. (1966): видобування вапняку і доломіту.


Новотроїцьке, с. Лебединського р-ну Сумської обл.; тут було в цілості розкопане ранньо-слов. поселення 8 — 9 вв. роменсько-боршівського типу, що складалося з 50 півземлянок. стіни яких були з дошок та стовпів, обмащених глиною, і бл. 100 госп. і виробничих споруд поблизу. Відкопано госп. знаряддя, здебільша ліпну кераміку, зерна збіжжя, сліди місц. обробки металів, бронзові та срібні жін. прикраси і скарб монет, в тому ч. араб. діргеми 8 — 9 вв. Поселення було спалене печенігами (?) на переломі 9 — 10 вв. (І. Ляпушкін, 1952 — 53).


Новотроїцьке (VII — 15; до 1913 — Сара-Булат), с. м. т. на Причорноморській низовині, р. ц. Херсонської обл.; 7 300 меш. (1965); харч. пром-сть.


Новоукраїнка (V — 12), м. в півд.-сх. частині Придніпровської височини над р. Чорним Ташликом, р. ц. Кіровоградської обл.; 19 300 меш. (1965). Заснована в другій пол. 18 в. У м. — цегельний, каменещебеневий, цукровий, сироварний зав., пром.- і харчокомбінати; ветер. технікум.


Новохоперськ (II — 22), м. на півн. Слобожанщині (на укр.-рос. етнічному пограниччі) над р. Хопром, р. ц. Воронізької обл. РСФСР; 8 900 меш. (1959). Н. заснований 1710 р. як фортеця (першими поселенцями були перев. українці), з 1779 пов. м. Тамбовського намісництва, з 1802 Воронізької губ. За переписом 1926 в новохоперському р-ні українці становили 45% населення.


Новочеркаськ (VI — 21), м. обл. підпорядкування Ростовської обл. РСФСР; 116 000 меш. (1966). Н. заснований 1805 р. як адміністративний центр Обл. Війська Донського; нині важливий пром., наук. та культ. центр. За переписом 1926 р. у Н. жило 7 500 українців (12,0% всього населення).


Новошахтинське (VI — 20), м. обл. підпорядкування в Ростовській обл. РСФСР, у сх. частині Донецького басейну; 108 000 меш. (1986); кам’яновугільна, коксохем., швейна, харч. пром-сть; виробництво будів. матеріялів.


Ногайське, кол. назва с. м. т. Приморське.


Ногайці, невелике тат. плем’я, колись великий народ, частина якого, т. зв. «малі Н.», з другої пол. 16 в. жили в укр. степах під тат.-тур. зверхністю; брали участь у нападах на Україну. Н. поділялися у 18 в. на 4 орди, що з них дві (Білгородська й Єдисанська) були на Правобережжі, а дві (Джамбуйлуцька й Єдичкульська) — на Лівобережжі. Після зайняття Півд. України Росією Н. були переселені у Приозів’я та в степи між Доном і Кубанню, а потім в прикаспійські і басарабські степи. Після Крим. війни Н. переселилися до Туреччини.


Ногата, грошова одиниця стародавньої Руси-України, 1/20 «гривні кун» (див. також Гроші). За новішими дослідами, рання Н. була одним з ґатунків араб. срібних монет диргемів, що були в обігу на Русі, починаючи з 9 в. Перші Н. важили бл. 3,41 гр. У сер. 10 в., коли, замість єдиної на всій території Київ. Руси вагової системи, створилося дві — півд. й півн., Н. одержала у півд. системі теоретичну вагу 4,09 гр, у півн. — 2,56. Згодом, з пол. 11 в. до пол. 14 в., Н. визначала один з гатунків грошей-товарів, правдоподібно шкірку соболя чи ін. хутрової тварини.


Нодь Микола (1819 — 62), гр.-кат. свящ., закарпатець, парох церкви св. Варвари у Відні; видав зб. пісень (частково нар. з Закарпаття, частково власних, писаних «язичієм») «Русский соловЂй съ музыкою» (1851): ст. в пресі, поезії.


Нойбауер (Neubauer) Ернст Рудольф (1822 — 90), нім. письм. й історик, з 1850 р. жив у Чернівцях. Автор зб. „Lieder aus Bukowina“ (1855), „Erzählungen aus der Bukowina“ (1868) й ін. про життя буковинців; ст. з історії й культури укр. народу, зокрема в газ. „Bukowina“, яку видавав (1862 — 67).

[Нойбауер (Neubauer) Ернст Рудольф (* Моравія — † Радівці, Буковина). — Виправлення. Т. 11.]


Нольде Борис (1876 — 1948), барон, рос. правник-історик, фахівець з міжнар. й держ. права, проф. Політехн. Ін-ту й Ун-ту в Петербурзі, дир. юридичного департаменту мін-ва закордонних справ; після революції 1917 р. на еміґрації у Франції. Головніші праці: «Постоянное нейтральное государство» (1905), «Очерки русского государственного права» (1911), «L’Alliance franco-russe: les origines du système diplomatique d’avant guerre» (1936), «La formation de l’Empire Russe», I — II (1952 — 53). У своїх працях («Автономія України з іст. погляду», 1912 і „L’Ukraine sous la protection russe“, 1915) відстоював думку про міжнар.-правний характер відносин України й Росії у 17 — 18 вв. Але у 1917 р. як консультант рос. мін-ва закордонних справ виступив проти нац.-територіяльної автономії України.


Номенклятура, один з гол. інструментів орг-ції тотального панування КПСС, список посад у держ., госп., суспільних інституціях і орг-ціях, які обсаджуються виключно на пропозицію партійних органів особами, охопленими описками т. зв. номенклятурних працівників. У СССР є дві форми Н.: основна й облікова. Остання охоплює посади, що не входять у першу, і призначення її в тому, щоб перевіряти урядовців і господарників, які пізніше можуть перейти в основну Н. Н. існує на всіх щаблях партійного апарату — від райкому партії до заг.-союзної при відділах ЦК КПСС. Номенклятурні категорії можуть пересуватися з одного щабля на інший: напр., гол. колгоспів належать до обл. Н., але при реорг-ціях чи кризових явищах у сіль. госп-ві можуть переходити в респ. Н. функціонує тим способом, що партія рекомендує свого кандидата на відповідну посаду, і орг-ції чи інституції оформляють його відповідно до статуту; коли останній цього вимагає, і в формі виборів, хоч при єдиному кандидаті від партії, особа якого може бути виборцям зовсім невідома, вибори перетворюються на чисту формальність. Це сковує ініціятиву орг-цій і підприємств і позбавляє їх можливости доцільно диспонувати кадрами. Тому від поч. 1960-их pp. номенклятурна практика переживає глибоку кризу: колгоспники часто не приймають рекомендованих кандидатів і обирають своїх, частина фахових апаратників вимагає ліквідації Н. або обмеження її невеликою кількістю посад всесоюзного значення, а в зв’язку з госп. реформою 1965 р. господарники жадають більшої свободи в розподілі кадрів; з другого боку, партія не хоче відмовитися від цієї нелеґальної, суперечної офіц. законам методи розподілу кадрів, бо Н. ґарантує партійній бюрократії контроль над усім госп. і суспільним життям СССР.

Особливо великої шкоди завдає на Україні Н. як централізований механізм денаціоналізації й русифікації: способом розпорошення укр. фахових кадрів по ін. республіках і плянового насичення керівного апарату України росіянами.

Література: Lewytzkyj B. Die kommunistische Partei der Sowjetunion. Штутґарт 1967.

Б. Левицький


Номис, М. (також Білокопитенко, Василь); літ. псевд, Матвія Симонова (1823 — 1901), етнограф, письм. і педагог з Лубенщини; вчителював у гімназіях у Ніжені і Немирові, з 1855 р. працював у контрольних палатах різних м., з 1873 р. — дир. гімназії в Лубнях. Ст. про нар. звичаї й обряди (друковані з 1858 р.) і перший в укр. етногр. науці корпус «Укр. приказки, прислів’я і таке інше. Зб. О. В. Марковича і др. Спорудив М. Номис», 14 000 приказок та понад 500 загадок, виданий 1864 р. в Петербурзі. Оп. з нар. життя «Дід Мина і баба Миниха» (1860), «Тітка Настя» (1861), публіковані в Кулішевій «Хаті» та в «Основі» й ін., зібрані у вид. «КСт.» кн. «Рассказы М. Т. Симонова (Номиса)» (1900).

[Номис М. (* Заріг, Лубенський пов. — † Лубні, Полтавщина). — Виправлення. Т. 11.]


Номінатив, називний відмінок з синтаксичною функцією вказувати підмет у реченні (в називному реченні — гол. член), рідше — зокрема при нульовій дієслівній зв’язці — присудковий іменник (Він учитель). Н. однини чоловічих (і частково жіночих) іменників характеризується нульовим закінченням (дуб, січ) рідше -о, -а (батько, слуга), - ий (у субстантизованих прикметників: гайовий), в жіночих (рука, винятково : пані), в середніх -о, е-, -’а, (село, поле, життя, ім’я, теля); у множині в чоловічих і жіночих -и, -і, (дуби, руки, в м’якому типі: коні, землі, також ночі, в чоловічих ще винятково колективне -а, вівса), в середніх (села, поля, імена, телята) — здебільша з відмінним від однини наголосом. Закінчення чоловічих іменників і жіночих на приголосний у множині перенесене в 14 — 16 вв. з знахідного множини; старе закінчення називного множини о- основ зберігається в лемківських говірках (вовци). Старе закінчення -u- основ зберігається в літ. мові тільки в формі «панове», що набула значення звертання.


Номоканони, зб. церк. і цивільних приписів, перев. щодо внутр. устрою візант. Церкви. Н. оформилися в 6 — 8 вв. у Візантії на постановах Вселенських соборів та на законах імператорів. Н. відомі на Русі в давньому півд.-слов. перекладі («Зицар»), доповнювалися та пристосовувалися до місц. потреб і відограли поважну ролю в судівництві й житті Церкви. Друком Н. вийшли у Києві 1620, 1624, 1629 pp. та у Львові 1646 р. (єп. А. Желиборського) у ред. т. зв. Н. при Великому Требнику.


Нонешвілі Йосип (* 1918), груз. сов. поет; деякі його поезії присвячені Україні («Гурамішвілі на Україні», «Пісня про Україну»). Укр. переклади з Н. в кн. «Поезія грузинського народу» (II, 1961).

[Нонешвілі Йосип (1918, Карданахі, Гурджанський р-н, Грузія — 1980, Тбілісі). — Виправлення. Т. 11.]


Норд (справжнє прізвище Левін) Бенедикт (1901-65), режисер родом з Житомирщини, закінчив Моск. Театральний Ін-т (1926); з 1936 р. на Україні, в Київ. рос. театрі ім. Л. Українки, в Театрі Червоної Армії Київ. Військ. Округи (1941 — 46), згодом гол. режисер Київ. Драматичного Театру ім. І. Франка (1947 — 51) і Харківського Драматичного Театру ім. Т. Шевченка (1952 — 63); з 1963 в Москві. Н. поставив бл. 100 п’єс, гол. рос. клясиків та укр. і рос. сов. драматургів, другий після Й. Гірняка здійснив на укр. сцені виставу «Гамлета» (1956). Викладач у театральних ін-тах Києва й Харкова (з 1960 р. — проф.).

[Норд (справжнє прізвище Левін) Бенедикт (* Брусилів — † Москва). — Виправлення. Т. 11.]


Нордійська культура, культура нордійських (півн.) племен, що під кін. неолітичної доби (2 пол. 3 тисячоліття до Хр.) двома хвилями прийшли на Україну: перша — з Данії, з т. зв. лійкуватими пугарами, друга — з Прибалтики, з кам’яними скриньковими гробами.


Нордман Олександер (1803 — 66), рос. зоолог нім. походження, у 1830 — 40-их pp. проф. Рішельєвського Ліцею і дир. Ботанічного Саду в Одесі, відбував наук. подорожі та досліджував природу України, зокрема тваринний світ і палеонтологію; з 1849 р. проф. ун-ту в Гельсінкі; „Observation sur la faune Pontique“ (1840), „Palaentologie Südrusslands“, I — IV (1858 — 60) та ін.


Норець, кожара (Colymbus), водяний птах з родини норцезих; на Україні відомо 5 видів: Н. великий (C. cristatus L.), Н. сірощокий (C. griseigena Bodd.), H. червонощокий (C. auritus L.), Н. чорношиїй (C. caspicus Habl.), Н. малий (C. rufioollis Pall.). Мисливські птахи.


Норин, р. на Київ. Поліссі, ліва притока Ужу (басейн Прип’яті), довж. — 84 км, сточище — 832 км².


Норка звичайна (Lutreola lutreola L.), хижий ссавець родини куницевих; довж. тіла величини малого кота, оселюється в долинах річок, б. боліт і ставків (в Карпатах підіймається понад 1 000 м). Через цінне хутро Н. майже винищена; тепер вона взята частково під охорону.


Норляндер (псевд. Млада Липовецька) Раїса (* 1894), культ. діячка в Італії, родом з Волині; перекладачка Шевченка на італ. мову („Liriche ucraine Taras Scevcenko“, 1942); авторка популярних брошур італ. мовою про укр. письм., зокрема про Т. Шевченка.

[Норляндер Раїса (псевд. Млада Липовецька) (1897 — ?). — Виправлення. Т. 11.]


Нормалізація, спроба унормувати укр.-поль. взаємини в Польщі, розпочата деякими діячами УНДО після подій 1930 р. (акція ОУН, пацифікація тощо), проведена керівництвом УНДО (В. Мудрий, В. Целевич, О. Луцький) і поль. мін. М. Косцялковським 1935 р. Причиною цієї спроби було, з одного боку, схвалення в Польщі нової виборчої ординації, яка унеможливлювала введення до поль. парляменту укр. послів і сенаторів, з другого — важке міжнар. становище укр. справи, спричинене сов. репресіями в УССР. Н. стосувалася лише Галичини. Проти Н. виступали ін. укр. політ. партії. В результаті Н. поль. уряд запровадив деякі полегшення для українців і уможливив їм вхід до парляменту, а укр. парляментарна репрезентація голосувала за т. зв. держ. конечності (бюджет, військ. законопроєкти). Невиконання поль. урядом зобов’язань і посилення протиукр. тиску призвело до кризи й опозиції в УНДО (Д. Левицький, К. Левицький, І. Кедрин-Рудницький, С. Баран та ін.) і до проголошення гол. УНДО В. Мудрим Н. недійсною (у грудні 1938). Докладніше — див. ЕУ 1, стор. 563 — 65.


Нормальні школи, 6-клясні нар. школи в Австро-Угорщині, створені 1776 р. у Львові, згодом у Чернівцях з нім. мовою навчання. При Н. ш. існували курси для освіти учителів, які мали б працювати в головних школах. Н. ш. перестали існувати у 1860-их pp.


Нормани, збірна назва племен германського пня, що заселяли Скандінавію та Ютляндію. Норманські мореплавці, розбійники й купці звалися ще вікінґами, а на Русі варягами. Впродовж 8 — 11 вв. Н. робили напади й завоювання на узбережжях і островах Півн. та Балтицького мм., Атлантику й Середземного м., сягаючи до Ісляндії, Ґренландії й Півн. Америки. Починаючи з 9 в., Н. поширили свої впливи на Сх. Европу й Україну (див. Варяги).


Норманська теорія, один з основних іст. поглядів на походження держ. життя на сх. Европи, зокрема на утворення Укр.-Руської держави, а також самої назви «Русь». Спираючися на останню (1118) ред. «Повісти Временних Літ» і різні іст. та лінґвістичні дані й міркування, історики-норманісти твердять, що творцями Київ. держави та її культури були нормани (варяги), які, починаючи з 9 в., приходили на територію Сх. Европи із Швеції, і сама назва «Русь» норманського походження. Творцями Н. т. були рос. історики 18 в. — німці Г. Байєр, Г. Міллер і А. Шлецер. Вона була розвинута в заг. працях рос. істориків 19 в. — М. Карамзіна й С. Соловйова і в спеціяльних працях, присвячених Н. т., М. Поґодіна й А. Куніка, а також данського славіста В. Томсена.

Ще з пол. 18 в. почалася реакція проти Н. т. (т. зв. антинорманізм). Першим антинорманістом був рос. вчений і письм. М. Ломоносов. У 19 в. проти Н. т. виступили історики-декабристи й слов’янофіли та низка фахових істориків, що, заперечуючи Н. т., висували ін. концепції, які здебільше не були визнані в іст. науці (балтицько-слов. теорія, лит., ґотська та ін. концепції про чужоземне походження Руської держави та назви «Русь»). Вперше захитали Н. т. праці рос. істориків другої пол. 19 в. — С. Ґедеонова, В. Васильєвського, Д. Іловайського та ін. Проте, піддаючи Н. т. критиці, антинорманісти не спромоглися протиставити їй якоїсь поважно обґрунтованої власної теорії.

Це створило умови для відродження Н. т. на зламі 19 і 20 вв. (праці Ф. Брауна, Вестберга, С. Рожнєцького, К. Тіандера, почасти О. Шахматова та ін.). Вона з’являється в модерних формах (неонорманізм); поруч з традиційною концепцією норманського завоювання, виступає й чимраз більше поширюсться концепція норманської колонізації (не лише торг., але й етнічно-хліборобської), згодом з’являється концепція соц. панування норманської верхівки над слов. масою, нарешті теорія послідовних змін чужоземного (від скитів до норманів) панування над слов. племенами Сх. Европи. Н. т., в її різних концепціях, панує в сучасній іст. науці Зах. Европи, особливо в працях нім. і сканд. істориків (зокрема О. Hötzseh, G. Stöckl, T. Arne, A. Stender-Petersen та ін.) й Америки, а також у працях еміґрантів рос. (В. Мошин, Н. Бєляєв, М. Таубе, П. Струве, Ю. Вернадський та ін.) і поль. (Г. Пашкевич) істориків.

Цілком протилежний погляд на Н. т. має сучасна сов. історіографія. Тоді як у 1920-их pp. вплив норманізму ще був помітний у працях О. Прєснякова, М. Покровського та ін. рос. істориків, від 1930-их pp. і особливо по війні в СССР запанувала створена сов. владою атмосфера крайнього антинорманізму. Історики В. Греков, М. Тихомиров, А. Насонов, археологи Б. Рибаков і М. Артамонов, літературознавець Д. Ліхачов та ін. визнають Н. т. просто ненаук. Антинорманізм поширюється тепер і в ін. країнах Сх. Европи, зокрема в поль. історіографії (Г. Ловмянський).

Зовсім ін. ставлення укр. історіографії до Н. т. З самого поч. вона не була популярна на Україні. Укр. іст. традиція, репрезентована творами 17 — 18 вв. й «Історією Русів», вважала, що Київ. держава й сама назва «Русь» — місц., слов. походження. Одним з активніших антинорманістів був М. Максимович (його полеміка з Поґодіном); М. Костомаров, також антинорманіст, був автором теорії лит. походження Руси. Київ. школа В. Антоновича або зовсім відкидала літописну леґенду, абож не надавала їй істотного значення. М. Грушевський в «Історії України-Руси» доводив, що Н. т. позбавлена іст. ґрунту і властиво непотрібна для висвітлення походження Укр.-Руської держави, хоч він не відкидає певної ролі варязьких дружин у процесі утворення великої Київ. імперії. Приблизно так само дивився на Н. т. Д. Багалій й ін. історики тієї ґенерації.

Проте в першій пол. 20 в. в укр. історіографії, зокрема в Галичині й на еміґрації, позначився певний вплив Н. т., помітний особливо у С. Томашівського й почасти у М. Кордуби, М. Чубатого, Б. Крупницького та ін. (критичний норманізм). Спроба С. Шелухина протиставити Н. т. кельтську теорію не мала успіху. Натомість укр. іст. наука в УССР в цілому залишилася на антинорманістських позиціях Грушевського і Багалія (В. Пархоменко та ін.). Більшість укр. історіографів на еміґрації, відкидаючи Н. т. як в її клясичному вигляді, так і в різних модифікаціях неонорманізму, не заперечує певного впливу варягів на політ. й екон. життя Київ. держави в процесі її перетворення на Руську імперію 10 — 11 вв.

Література: Грушевський М. Історія України-Руси, т. І. К. 1913 (нове вид. Нью-Йорк. 1954); Arne T. La Suède et l’Orient. Упсала 1914; Tomasziwskyj S. Nowa teoria o początkach Rusi, Kw. Hist. Л. 1929; Korduba M. Les théories les plus récentes sur les origines de la Ruthenie. Le Monde Slave. т. 3, ч. 2. 1931; Мошин В. Варяго-Русский вопрос. Slavia. X, 1931; Мошин В. Начало Руси. Норманны в Восточной Европе. Byzantinoslavica. 1931; Откуду есть пошла Руская Земля. Прага 1931; Cross S. H. The Scandinavian infiltration into Early Russia. Speculum, ч. 4, 1946; Греков Б Киевская Русь. М. 1953; Stender-Petersen A. Varangica. Орхус (Aarhus) 1953; Paszkiewicz H. The Origin of Russia. Нью-Йорк 1954; Stender-Petersen A. Russian Studies. Копенгаґен 1956; Łowmiański H. Zagadnienie roli normanów w genezie państw slowiańskich. В. 1957; Vernadsky G. The Origins of Russia. Оксфорд 1959; Paszkiewicz H. The Making of the Russian Nation. Лондон 1963; Шушарин B. Современная буржуазная историография древней Руси. М. 1964; Чубатий М. Княжа Русь-Україна та виникнення трьох сх.-слов’янських націй. ЗНТШ, т. 178. Нью-Йорк — Париж 1964.

Р. М.


Носалевич Олександер (1874 — 1959), оперовий співак, бас-баритон, родом з Самбірщини (Галичина); студіював у Відні й Міляні; виступав в оперових театрах Кеніґсберґу, Праги, Відня, Нюрнбергу, Львова і найдовше у Вісбадені, де й помер. Гол. партії: Мефістофель («Фавст» Ґуно), Фігаро («Севільський цирульник» Россіні), Ескамільйо («Кармен» Бізе), Гаґен («Присмерк богів» Ваґнера) та ін. Н. визначний виконавець творів укр. композиторів та укр. нар. пісень.


Носар, кальма, бубир (Acerina acerina Güld.), прісноводна риба ряду окунеподібних; довж. тіла до 21 см, вага до 0,1 кг, іноді більше. Поширений у півн. р. басейнів Чорното і Озівського м. Пром. значення невелике.


Носенко Олекса ( 1910), письм. і журналіст родом з Запоріжчини; з 1929 р. працює в пресі, під час війни заступник ред. «Радянської України». Друкується з 1930 р. Зб. оп. « Вулиця стійкости» (1942), «Випробування» (1946), «У наші дні» (1948), «Перші грози» (1951) та ін., повість «Патріоти» (1953), нариси тощо.

[Носенко Олекса (1910, Кірово, тепер Оріхівський р-н — 1980). — Виправлення. Т. 11.]


Носик Ірина (* 1932), маляр і мозаїст родом з Галичини, тепер у Торонто (Канада), де закінчила Коледж мистецтва; бере участь у виставках ОМУА.


Носів (Носов) Анатоль (1883 — 1941?), антрополог й археолог, родом з Полтави, учень Ф. Вовка, керівник відділу Антропології та Передісторії в Музеї (кабінеті) Антропології та Етнології ім. Ф. Вовка при ВУАН у Києві, чл. Всеукр. Археологічного Комітету ВУАН; автор «Матеріялів до антропології України» (українці Поділля й Кубані, крим. татари й болгари), друкованих в «Етногр. Віснику», «Антропології», «Віснику природознавства» в 1927 — 30 pp.; «Словника антропогеогр. термінології» (1931) та ін.; ред. (разом з М. Рудинським) річників «Антропологія» (I — III, 1928 — 30). Після заслання у пол. 1930-их pp. працював в Ялті в краєзнавчому музеї; дальша доля невідома.


Носівка (III — 12), м. на Чернігівщині, р. ц. Чернігівської обл., 25 200 меш. (1966). За гетьманщини сотенне м-ко, з 1802 р. волосне м-ко Ніженського пов. (1897 — 15 000 меш.). У Н. — харч. пром-сть, зокрема цукровий комбінат. У р-ні — Носівське відділення обл. досл. селекційної станції.


Носко Петро (* 1885), маляр і графік родом з Чернігівщини; вчився у Київ. Художньому Училищі й Петербурзькій Академії Мистецтв; чл. АХЧУ (1926 — 32). У 1920-их pp. жанрові та іст. картини, краєвиди; також працював у галузі книжкової і станкової графіки (ілюстрації до «Кобзаря» Т. Шевченка). У 1930-их pp. репресований; з кін. 1940-их pp. твори в дусі офіц. вимог соц.-реалізму.

[Носко Петро (1885, Бубнівщина — 1976, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Носкова Марія (1889 — 1959), чес. пед. діячка, лекторка чес. мови УВУ в Празі, авторка чес. граматик для українців, перекладачка творів О. Кобилянської і В. Стефаника на чес. мову.


Нотаріят, установа для укладання чи засвідчення правних актів з наданням їм публічної сили. В більшості країн Н. і нотар не належать до органів держ. адміністрації, проте їх орг-ція і діяльність визначені законодавством. У Росії Н. відомий з 1729 p., у 19 в. поширений на всю Рос. Імперію і реґляментований Сводом законів. У кол. Австро-Угорщині Н. підлягав контролеві крайових судів; нотарі були організовані в своїй публічно-проф. нотаріяльній палаті (Львів, Чернівці); подібна ор-ція Н. збереглася на укр. землях під Польщею і Румунією.

В СССР й УССР Н. існує в системі держ. органів. Нотаріяльні контори є в районних м. і більших населених пунктах; в обл. центрах їх очолюють старші нотарі. Нагляд і контроль над Н. здійснюють обл. суди. На посаду нотаря призначають осіб з правничою освітою або великою практикою. Нотаріяльними актами закріплюють певні договори, заповіти, довіреності; виконавчі написи стверджують справжність ориґінальних документів.

Назва Н. стосувалася на Закарпатті за Угорщини й Чехо-Словаччини також до адміністративно-канцелярської установи міськ. самоврядування. Н. й нотарі як держ. службовці діяли в т. зв. нотаріяльних дистриктах, які включали по кілька громад.


Нотне письмо, знаки для записування музики; спершу літери (грец. нотне письмо), пізніше окремі знаки, т. зв. невми, і з поч. 11 в. початки лінійної нотної системи. На Україні в 11 в. на зразок невм розвинулося окреме безлінійне Н. п. у вигляді т. зв. «крюків». Лінійне Н. п. прищепилося на Україні у 16 в. і набрало своєрідної форми, відомої як «київ. знам’я». У зв’язку з нотними книгами (тобто партіями) хоровий спів мав на Україні назву партесного співу.


Нульові форми, деклінаційні чи коньюґаційні форми з відсутнім, порівняно до ін. флексійних форм, закінченням (вір: вір-иш; повз: повз-ла, рук: рук-а). В укр. мові виступають в називному однини чоловічих і деяких жіночих та родовому множини ін. іменників, як і в другій особі однини вольового способу деяких накорінно-наголошених і в чоловічому роді однини минулого часу деяких дієслів. В давньоукр. мові Н. ф. були майже невідомі (крім деяких форм 2 і 3 особи аориста). Фонетичною передумовою до постання Н. ф. була втрата кінцевих голосних, зокрема єрів. У синтаксі відсутність зв’язки є (порівняно з був, буде) звуть нульовою дієслівною зв’язкою (Він неповторний).


Нумізматика, допоміжна іст. дисципліна, предметом якої є вивчення монет й ін. засобів грошового обігу (див. Гроші), а також медалів. Зацікавлення Н. на Україні почалося ще у 18 в., у зв’язку з знахідками монетних скарбів (напр., скарб араб. монет, знайдений у Києві в часи Мазепи) й утворенням нумізматичних колекцій у великопанських маєтках і в деяких церк. інституціях (Києво-Печерська Лавра, Василіянський манастир в Умані тощо). З поч. 19 в. колекціонування монет зростає (колекції кн. Кочубея, Трощинського, графа Чацького, барона Шодуара та ін.), а нумізматичні інтереси й досліди набирають систематичного й наук. характеру. Останнє було пов’язане з утворенням мюнц-кабінетів при Крем’янецькому ліцеї (на базі колекції короля Станислава-Авґуста Понятовського, описаної й дослідженої Альбертранді) й Харківському, потім (з 1834) Київ. ун-ті (до якого перейшла крем’янецька колекція), а у другій пол. 19 в. — при Одеському й Чернівецькому ун-тах. Найбільшим з них був мюнц-кабінет Київ. Ун-ту (1884 р. — 34 520 монет та медалів); консерваторами цього кабінету і одночасно авторами каталогів й описів його колекцій та окремих праць з Н. були П. Ярковський, Я. Волошинський, К. Страшкевич, В. Іконніков та В. Антонович. Упорядником каталога мюнц-кабінету при Харківському Ун-ті був Р. Шерцль. В Одесі першими організаторами нумізматичних колекцій і авторами праць про античні монети на Україні були І. Бларамберг та І. Стемпковський, а з 1839 р. Одеське Т-во Історії й Старожитпостей. Поповнювання нумізматичних зб. на Україні було значно обмежене ще у 18 в., а особливо з 1866 р. розпорядженнями рос. уряду надсилати всі монетні скарби і знахідки до Петербурґу, який став також гол. осередком наук. досліджень у ділянці Н.

Дослідження Н. на Україні у другій пол. 19 і на поч. 20 в. зосереджувалися на питаннях поширення рим. (В. Ляскоронський, Р. Шерцль та ін.) і араб. (О. Марков) монет. Окремі періоди й питання монетної справи на Україні висвітлювали у своїх працях К. Болсуновський, граф. І. Толстой (Київська Русь), Д. Самоквасов та ін. Топографічні зведення знайдених монетних скарбів та окремих монет на території України дали В. Антонович, М. Біляшівський, В. Данилевич, В. Шугаєвський, А. Ільїн, В. Рябцевич, А. Сіверс, Ю. Сіцінський, П. Харлампович та ін.

З поч. 20 в., особливо після 1917 p., нумізматичні досліди на Україні поширилися на питання грошового обігу й рахунку в коз.-гетьманській Україні 17 — 18 вв. Ряд праць з Н. цього періоду належить В. Шугаєвському, завідувачеві нумізматичних відділів у Лаврському та Всеукр. Іст. музеях Києва. Цих же питань торкалися А. Єршов, М. Петровський, М. Слабченко, І. Крип’якевич й ін. Гол. осередками вивчення античних монет з України залишилися й далі Ленінград і Москва, де в 1930 — 40-их pp. появилися праці А. Зографа, А. Орєшнікова, Л. Бєлової та ін. Тільки з 1950-их pp. починають працювати у цій ділянці поруч рос. (Д. Шелов, К. Голенко) також укр. дослідники — В. Анохін, П. Каришковський, О. Сальников. Рим. монети на Україні вивчають М. Брайчевський, В. Кропоткін. Монети Київ. Руси досліджують гол. чином рос. учені — І. Спаський, В. Янін; монетну справу Червоної Руси і Львова 14 — 15 вв. — М. Котляр; історію укр. грошової термінології — Є. Чернов. На еміґрації продовжував свої нумізматичні досліди В. Шугаєвський. Праці дослідників Н. друкуються у серійних археологічних вид., а з 1960 р. у моск. зб. «Нумизматика и эпиграфика» (6 тт. до 1966 p.). Єдиним нумізматичним вид. на Україні є видаваний Ін-том Археології АН УРСР рос. мовою зб. «Нумизматика и сфрагистика» (2 тт., 1963-65). Крім того, нумізматичні праці друкуються у зб. «Іст. джерела та їх використання», вип. І і II (1964, 1966). Гол. осередками нумізматичних дослідів на Україні є нумізматичні відділи держ. іст. музеїв — Київ., Одеського і Львівського; колекція останнього має 70 000 експонатів. В останні роки розпочато викладання Н. у Київ. та Одеському ун-тах.

Література: Брайчевський М. Рим. монета на території України. К. 1959; Спасский И., Янин В. Советская нумизматика. у зб. Нумизматика и эпиграфика. II, III. М. 1960, 1962; Котляр М. Стан і перспективи розвитку укр. нумізматики. Укр. Іст. Журнал, ч. 11. К. 1965. Див. також Література до ст. Гроші.

Б. Кравців


Нурець, р. на півн. Підляшші, права притока р. Бугу, довж. — 100 км.


Нут звичайний, баранячий горох (Cicer arietinum L.), однорічна культ. рослина родини бобових; зерно містить 16-30% білка, 4-8% олії, використовується як харч. продукт і на корм худобі. На Україні плекається на півдні й на Кубані.


Нягівське учительне євангеліє, рукопис 16 — 17 вв., призначений для проповідей і домашнього читання, складений закарп. правос. свящ., вихованцем кальвінської колеґії в Сиготі, під протестантським впливом нар. мовою з особливостями півд.-мармароського говору. Свідомо оминає церковнослов’янізми, вдаючися до новотворів чи угризмів (списки: Теківський з-над Боржави з кін. 17 в. півн.-мармароською говіркою, та з 1758 p.). Видав і досліджував О. Петров (1914, 1923).


Нямецький манастир, б. Тирґу-Нямць (Târgu-Neamç), в півн. Молдавії, визначний культ. центр з архітектурним ансамблем, заснований у 14 в. («Немеч в горах»); серед ін. настоятелів манастиря були Г. Цамблак (15 в.), П. Величковський. Н. м. був популярний серед запорожців у 18 в.; тут учився Ю. Федькович (1849 — 51).


Няраді Діонисій (1874 — 1940), церк. діяч родом з Руського Керестура (Бачка), свящ. з 1889 p., у 1902 — 14 pp. ректор Гр.-Кат. Духовної Семінарії в Загребі, 1914 р. адміністратор, 1915 р. єп. (перший бачванець) Крижевецької єпархії, одночасно у 1922 — 27 pp. апостольський адміністратор Пряшівської єпархії, у 1938-39 pp. Карп. України. Н. заслужений діяч нар. відродження бачванських українців і меценат; виховував свящ. в укр. дусі й підтримував тісні зв’язки з митр. А. Шептицьким та церк. колами в Галичині.

[Няраді Діонисій († Мрзло Поле, Бачка, Сербія). — Виправлення. Т. 11.]


Нятко (по чоловікові Табачникова) Поліна (* 1900), акторка родом з Житомирщини, закінчила Муз.-Драматичну Школу ім. М. Лисенка в Києві; працювала гол. в «Березолі» (з 1922), в Одеському Держ. Драматичному Театрі (1925 — 35) і з 1940 р. в Київ. Театрі ім. І. Франка. Кращі ролі: Оксана («Гайдамаки»), Мавка («Лісова пісня»), Беатріче («Багато галасу даремно») та в сов. репертуарі у п’єсах О. Корнійчука та ін. Н. знімалася у фільмах («Коліївщина», «Прометей», «Калиновий гай» та ін.). З 1940 викладач, з 1946 доц. в Ін-ті Театрального Мистецтва ім. Карпенка-Карого в Києві.

[Нятко Поліна (справжнє прізвище Омельченко) (* Карабачин). — Виправлення. Т. 11.]


Ньюарк (Newark), м. на півн. сх. ЗДА, в стейті Нью-Джерсі, морський порт у гирлі р. Пассейк; значний торг., фінансовий та індустрійний центр. 403 000 меш. (1960). Один з більших осередків поселення українців — бл. 15 000 (у переписі 1930 українцями себе назвали 1 393, 1960 укр. мову як рідну до приїзду в ЗДА подало 4 934 осіб); укр. кат. (заснована 1907) і укр. правос. (1918) парафії. З численних т-в важливіші — «Укр. Централя», спортове т-во «Чорноморська Січ».


Нью-Гейвен (New Haven), м. на півн. сх. ЗДА, в стейті Коннектікут; 152 000 меш. (1960), в тому ч. бл. 2 000 українців (укр. мову як рідну до приїзду в ЗДА подало 1960 р. 807 осіб). Укр. кат. (з 1910) та укр. правос. (з 1951) парафії.


Нью-Джерсі (New Jersey), стейт у півн.-сх. частині ЗДА; 20 300 км², 6 070 000 меш., (1960), у тому ч. 60 000 українців (у 1899 — 1930 до Н.-Д, прибуло 29 830 укр. іміґрантів; у 1960 укр. мову як рідну до приїзду в ЗДА подало 13 015 осіб). Гол. осередки, укр. поселення: Джерсі-Сіті, Елізабет, Ньюарк, Нью-Брансвік, Пассейк, Паттерсон, Трентон.


Нью-Йорк (New York), м. в ЗДА, положене над Атлантійським океаном при гирлі р. Гудсону, одне з найбільших м. світу; 7,8 млн меш., в т. зв. метрополітальному Н.-Й., 11,3 млн — з передмістями (1965). Гол. частина м. — Мангеттен на о. цієї ж назви, ін. дільниці — Бронкс, Бруклін, Квінс і Річмонд. Н.-Й. — найбільший у світі морський порт, великий пром., торг. і фінансовий центр ЗДА; важливий культ. осередок, осідок Організації Об’єднаних Націй. Н.-Й. найбільше скупчення українців у ЗДА і взагалі у діяспорі; тут живе тепер бл. 50 — 60 тис. українців і людей укр. роду (у переписі 1930 р. назвали себе українцями 7 200, а в 1960 p. подали укр. мову за рідну до приїзду в ЗДА 13 000 осіб).

Починаючи з кін. 1870-их pp., через нью-йоркський порт переїжджала укр. заробітчанська еміґрація до гірничих осередків Пенсільванії чи ін. пром. міст і стейтів. Тут залишалися лише одиниці на різних підрядних працях, які не творили організованого життя, і тому Н.-Й. не став місцем осідку укр. церк. єпархій, братських союзів, а довгий час і політ. орг-цій. З кін. 19 в. і особливо на поч. 20 в. укр. еміґранти легше знаходили працю також в Н.-Й. і почали тут масово селитися; між двома світовими війнами сюди прибували іміґранти з ін. міст, а по другій світовій війні значна частина політ. еміґрації оселилася в Н.-Й. Перші поселенці звич. виконували найважчі і малоплатні праці, згодом підприємніші з них заснували власні дрібні підприємства, здебільша споживчі крамниці, яких у 1930-их pp. вже було кілька сот. Інтеліґенції на поч. було дуже мало; її кількість та ч. фахівців з високою освітою збільшилися на поч. 1920-их pp., а особливо у зв’язку з прибуттям іміґрантів після другої світової війни.

Україніці поселялися в дол. частині Мангеттену (т. зв. «давнтавн») на місце вибулих нім., чес., угор., ірляндських та італ. іміґрантів, які на поч. століття переселилися в ін. частини міста. Ще й нині ця частина є гол. тереном поселення українців, де вони живуть всуміш з поль., словацькими, жид. іміґрантами, а в останній час і еспаномовним та негрським населенням. Ін. більшим скупченням є Бруклін, де укр. іміґранти жили до 1940 р. майже компактно (бл. 400 родин) в дільницях Вільямсбурґ, Савт Бруклін та Ґрін Пойнт; третім — Асторія, дільниця Квінсу (бл. 250 родин). За останній час українці розселяються в різні, назагал кращі, частини м. абож у підміські місцевості стейтів Нью-Йорку і Нью-Джерсі.

Першими укр. орг-ціями Н.-Й. були братськодопомогові, засновані закарп. еміґрантами. Їх централя «Соєдиненіє Греко-кат. Руских Братств в Сіверній Америці» з 1896 р. мала тут свій осідок разом з пресовим органом «Американскій Русскій ВЂстникъ» (в Н.-Й. до 1901). Низка ін. братств, організованих у Руському (Укр.) Нар. Союзі, постала в Н.-Й. на поч. 20 в. Пожвавлене укр. гром. життя почалося з 1905, коли засновано гр.-кат. парафію та скликано перше «Руське роб. віче». У 1907 р. Н.-Й. мав уже 14 укр. т-в й установ, між ними була активна соц. спілка «Гайдамаки» з часописом цієї ж назви, забезпеченеве т-во «Нар. взаїмна поміч» (засноване 1907) та ін. У 1908 р. засновано «Просвіту», а в 1912 — 14 pp. Н.-Й. був осідком кат. братського союзу «Провидіння».

Під час і після першої світової війни в Н.-Й. виникли різні політ. орг-ції, що зокрема працювали й на користь укр. визвольної боротьби: Укр. Рада з бойовим фондом для рідного краю (заснована 1914), 30-31. 10. 1915 тут відбувся Укр. Сойм в Америці, який утворив Федерацію Українців у Злучених Державах; Січ. Орг-ція Українців (1919), Укр. Нар. Комітет (1917 — 21). У 1930, 1933, 1936, 1939 pp. у Н.-Й. відбулися конґреси заснованого у Філядельфії Об’єднання Укр. Орг-цій в Америці. У 1935 р. на території Н.-Й. діяло бл. 50 місц. і центр. орг-цій; для координації їх діяльности існували Укр. нар. громада з нар. домом (з 1917), Союз укр. нар. т-в, згодом Центр. комітет укр. нац. т-в м. Н.-Й. (з 1930).

Під час другої світової війни Н.-Й. став осідком центр. репрезентації амер. українців — Укр. Конґресового Комітету та його місц. філії — Комітету Об’єднаних Укр. Орг-цій м. Н.-Й. (у 1966 — 73 чл.-орг-ції). З кін. 1940-их pp. Н.-Й. став осідком ряду суспільно-політ. (представництво УНРади, Закордонне представництво УГВР, Орг-ція Оборони Чотирьох Свобід України, Орг-ція Держ. Відродження України, Об’єднання Українців в Америці «Самопоміч»), проф., молодіжних, студентських і тортових (Укр. Спортовий Клюб) та ін. орг-цій й установ.

З 1900-их pp. у Н.-Й. постали укр. додаткові школи при Укр. Нар. Домі та парафіях; тепер діє цілоденна укр. початкова школа при церкві Св. Юра (заснована 1941, понад 800 дітей) і школи українознавства при правосл. і кат. парафіях, «Самопомочі» та ін. (понад 600 дітей).

У Н.-Й. діяли різні театральні і мист. групи аматорського і напівпроф. характеру: Руський Нар. Театр (з 1909), Укр. Театр (1922 — 26), театральні трупи, організовані жидами з України (В. Медів та ін.), співацьке т-во «Амер. Боян» (1905), хор. «Укр. Бесіди» (з 1911), церк. хори. У 1922 р. тут перебувала частина Укр. Респ. Капелі з О. Кошицем, який у 1926 р. організував Злучений Укр. Хор Н.-Й. й околиць. З 1929 р. діє школа укр. танків В. Авраменка. По другій світовій війні працюють хори «Думка», «Боян», укр. правос. і кат. церк. хори. У Н.-Й. продовжувала у 1950-их pp. діяльність Театр-Студія Й. Гірняка, а в 1966 р. засновано «Новий Театр». Тут діють централя Укр. Муз. Ін-ту, Об’єднання Мистців Українців в Америці, літ. об’єднання «Слово» і «Нью-Йоркська група». Культ. потребам громади в Н.-Й. служить Літ.-Мист. Клюб з власним будинком, Укр. Нар. Дім (новозаснований у 1954) та Укр. Ін-т Америки (заснований 1952 В. Джусом) з репрезентативним будинком у центрі м. Створено наук. інституції — Наук. Т-во ім. Шевченка та Укр. Вільну Академію Наук. які мають власні будинки з бібліотеками, архівами й в-вами.

У Н.-Й. появлявся цілий ряд періодичних вид., які або існували короткий час, абож перенеслися до ін. м.: серед ін. «Свобода» (1906-11), «Січові Вісті» (1918-20), «Укр. Вістник» (1927-28), «Нац. Трибуна» (1950-51), «Промегей» (1959); тепер виходять місячники: «Вісник ОО ЧСУ», «Голос Лемківщини», «Новий Світ», вид. УККА — «Ukrainian Bulletin» і «Ukrainian Ouarterly» та ком. тижневик «Укр. Вісті» і місячник «Гром. Голос». Книжкові в-ва і книгарні: «Книгоспілка», «Пролог», «Червона Калина», «Сурма», «Говерля».

Рел. життя організоване при парафіях і церк. орг-ціях: найбільша укр. кат. парафія — св. Юра на Мангеттені під керівництвом оо. Василіян (заснована 1905), дві кат. в Брукліні (створені 1912 і 1916), 1 в Асторії (1943), 1 в Бронксі (1943) та 1 в Квінсі (1957); укр. правос. собор св. Володимира та 3 ін. правос. церкви на Мангеттені та в Брукліні; три закарп. парафії (2 — кат. і 1 — правос.). Українці мають також свої євангельсько-реформовані і баптистські церкви та громаду п’ятидесятників. З 1935 р. в Брукліні був осідок єп., згодом митр. Укр. Правос. Церкви в Америці Богдана Шпильки († 1965), тепер правлячого єп. Андрія Кущака, а також гол. УАПЦ в екзилі архиєп. Паладія Видибіди.

Література: Золота Ювілейна Книга, з нагоди 50-ліття зорганізованого укр. гром. життя в Нью-Йорку, 1905 — 1955. Нью-Йорк 1956; див. також літературу до ст. З’єднані Держави Америки.

Б. Кравців


Нью-Йорк Стейт (New York State), стейт у півн.-сх. частині ЗДА, 128 000 км², 16 800 000 меш. (1960), в тому ч. бл. 120 000 українців (у 1889 — 1930 до Н. Й. С. прибуло 62 214 укр. іміґрантів; у 1960 р. укр. мову як рідну до приїзду в ЗДА подало 26 774 осіб, в тому ч. 25 012 в м.). Гол. осередки укр. поселення: Амстердам, Боффало, Нью-Йорк, Рочестер, Сиракюзи, Ютіка.


Нью-йоркська група, група поетів, що постала в сер. 1950-их pp. на основі не так організаційного оформлення, як спільности мист. поглядів, в основу яких покладено засаду, що кожен поет творить індивідуальний поетичний світ, не зв’язаний традиційними формами. В цьому розумінні можна говорити про модернізм групи. Назва Н.-й. г. прищепилася пізніше, з 1958 p., тому що більшість належних до неї перебувають у Нью-Йорку. До Н.-й. г. належать: Е. Андієвська, Б. Бойчук, Ж. Васильківська, В. Вовк, П. Килина, Б. Рубчак, Ю. Тарнавський. З 1959 р. група видає щорічник «Нові поезії», в яких пізніше почали друкуватися молодші — О. Коверко, Ю. Коломиєць, М. Царивник, що їх можна розглядати, як дальше поповнення Н.-й. г.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.