[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1970. — Т. 6. — С. 2098-2109.]

Попередня     Головна     Наступна





Пітсбурґ (Pittsburgh), м. на півн. сх. ЗДА, в стейті Пенсільванія, важливий, центр важкої пром-сти, великий транспортовий вузол; 604 000 меш. (1960); у т. зв. метрополітальному П. — 2 368 000. П. — одне з найбільших укр. скупчень у ЗДА — бл. 20 000 (у переписі 1930 р. 1 233 особи назвали себе українцями, а у 1960 р. 1 337 — подали укр. мову за рідну до приїзду D ЗДА) та бл. 45 000 у метрополітальному П. Українці почали поселюватися в П. з 1870-их pp., найперше з Закарпаття і Лемківщини, пізніше з Галичини; гол. як робітники у копальнях вугілля та в металюрґії. Перша гр.-кат. парафія св. Івана Христителя була заснована 1891 р. Тепер у П. є 4 гр.-кат. парафії (2 укр.-кат. і 2 закарп.), укр. правос. церква св. Володимира (з 1926), укр. пресвітеріянська, у П. діє низка укр. орг-цій, щоденна укр.-кат. школа, осідок допомогово-асекураційного т-ва Укр. Нар. Поміч (з 1915) та її орган — тижневик «Укр. Народне Слово» (до 1959 — «Нар. Слово»). П. є осередком церк. життя гр.-кат. з Закарпаття; з 1924 р. осідок єп., з 1969 — митрополії (див. Пітсбурзька єпархія).


Пітсбурзька єпархія, спершу екзархат, створена 1924 р. для гр.-католиків ЗДА, що походили з закарп. єпархій: мукачівської, пряшівської і гайдудорозької та з крижевецької; першим екзархом був В. Такач (1924 — 48). 1963 р. П. екзархат перетворено на єпархію і виділено з неї окрему єпархію з осідком у м. Пассейк для сх. і півд. стейтів; 1969 р. з неї відокремлено єпархію з осідком у Пармі для сер.-зах. стейтів, П. е. підвищено до архиепархії з титулом Мунгальської митрополії (Мунгал — передмістя Пітсбурґу, де міститься катедральний храм). У 1969 р. Мунгальська архиепархія нараховувала 80 парафій з 94 овящ. та бл. 140 000 вірних; єп.: Д. Іванчо 1948 — 54, М. Елько 1954 — 67, митр. С. Кочішко 1968; Пассейкська епархія: 80 парафій, 92 свящ. та бл. 100 000 вірних; єп.: С. Кочішко 1963 — 68, М. Дудик з 1968; Пармська: 53 парафії, 60 свящ. та бл. 85 000 вірних, єп. Е. Мігалик. Для всіх епархій існує одна центр. Семінарія св. Кирила і Методія у Пітсбурзі. Офіціозом П. е. у 1924 — 55 pp. був двомовний місячник «Небесна Цариця», а з 1956 р. — тижневик «The Byzantine Catholic World» (спершу 2 стор. укр. мовою і 1 стор. угор., з 1966 — англомовний); Пассейкська єпархія з 1965 р. видає тижневик «The Eastern Catholic Life», Сестри ЧСВВ — місячник «Голос з Гори св. Макрини» (двома мовами). При семінарії діє т. зв. Семінарійне Візант; В-во. На території кол. П. е. працюють Сестри ЧСБВ, Служебниці ПНДМ, Бенедиктинки та останнім часом Сестри Христа-Учителя, перев. при парафіяльних початкових школах; з чол. чинів — Бенедиктини, Франціскани, Василіяни та Салезіяни.

Нац. свідомість закарп. українців у ЗДА дуже низька. Вони штучно підтримують назву «русини» чи «карпаторосси», на підкреслення відрубної національности від українців чи росіян. Однак, фактично загал підлягає американізації, а обряд латинізації гол. з 1964 p., коли було введено до літургії англ. мову. Цю нац. несвідомість в останній час використовують словаки, які ведуть пропаґанду, щоб надати, хоч тим, що походять з Пряшівщини, «словацьку» орієнтацію. Нац. свідоміші угор. гр.-католики організовані у 14 окремих парафіях та хорвати у 2. У всіх парафіях введено григоріянський календар. Для очищення обрядів і перекладу літургічних кн. на англ. мову з 1963 р. діє Міжепархіяльна Літургічна Комісія, яку очолює о Е. Дунда.

о. А. Пекар


Пітухівка, с. Очаківського р-ну Миколаївської обл.; розкопами В. Гошкевича і І. Фабриціюс (1924) та М. Синицина (1940, 1949 — 50) тут було виявлене скитське поселення 4 — 3 вв. до Хр. з місц. обробкою металів та поблизу нього, на високому березі Дніпро-Бозького лиману, городище 2 в. до Хр. — 4 в. по Хр. На городищі великі наземні будинки з багатьма приміщеннями, фундаменти яких та нижчі частини стін з каменю, верхня частина з сушеної на сонці цегли, оборонний вал з такої ж цегли на кам’яній підмурівці (Л. Славін «Археологічні пам’ятки УРСР», 1956).


Піунова-Шмітгоф Катерина (1843 — 1909), рос. провінціяльна акторка. У сезоні 1857 — 58 у Нижньому Новгороді талановито виконала ролю Тетяни у «Москалі Чарівнику» І. Котляревського, чим привернула до себе увагу Т. Шевченка.


Піхлер (Pichler) Карл (1811 — 65), чес. літератор, перекладач і мовознавець, урядовець у Львові й Кракові; у працях з історії слов. мов та літератури (зокрема поль.) використовував і укр. матеріяли; автор укр. граматики нім. мовою для урядовців «Kuragefasste Russinische Sprachlehre», (1849).


Піхно Дмитро (1853 — 1912), економіст і публіцист, родом з Київщини, проф. Київ. Ун-ту. Прихильник екон. теорій англ. клясичної школи, теоретик ринкової конкуренції й капіталістичної раціоналізації пром-сти та поміщицького сіль. госп-ва. Реакційний монархіст і ворог укр. справи, був гол. ред. щоденника «Киевлянин» (1878 — 1911). 1907 р. був призначений чл. Держ. Ради.

[Піхно Дмитро (1853, бл. Чигирина — 1913, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Піхота, найдавніший і найчисленніший рід війська, завданням якого є ведення самостійних бойових дій або спільна з ін. родами військ — у всякий час і на кожному терені. Сучасна П. моторизована і за своєю підготовкою поділяється на кілька спеціяльних типів, напр., стрілецька (легка), панцерна, гірська, морська, повітряна та ін.

У княжу добу П. (вої) становила під час війни основу збройних сил. Це були копійники і лучники (стрільці). Постійна, але малочисельна княжа дружина виступала перев. як кіннота. У коз. добу, з поширенням вогнепальної зброї, укр. коз. військо здобуло собі славу найкращої П. в Европі. Особливо запорожці були незрівняними піхотинцями і саперами. З цього погляду Україна значно випередила Польщу, у якій у 17 в. все ще переважала кіннота. Під час визвольних змагань 1917 — 21 pp. П. була найчисленнішим і гол. родом зброї укр. армії.

З. С.


Пічета Володимир (1878 — 1947), історик родом з Полтави, д. чл. АН БССР (з 1928) і АН СССР (з 1946). По закінченні Моск. Ун-ту викладав історію в сер. школах України (Коростишів, Катеринослав, 1901 — 1905) і був співр. Катеринославської Архівної Комісії. З 1910 p. приват-доц. Моск. Ун-ту; у 1921 — 30 — проф. і ректор Білоруського Ун-ту в Мєнську. На поч. 1930-их pp. репресований, з 1938. р. проф. Моск. Ун-ту. Численні праці з історії України (опубліковані в «Летописи Екатеринославской Ученой Архивной Комиссии», в «Укр. Наук. Збірнику», 1915, в ж. «Украинская Жизнь», у вид. УАН та ін.), Білорусі (серед ін. «Аграрная реформа Сигизмунда-Августа в Литовско-Русском Государстве», тт. I — II, 1917 — 18, перевидана 1958), Литви, Росії, півд. і зах. слов’ян.

[Пічета Володимир († Москва). — Виправлення. Т. 11.]

О. О.


Пічкур, див. Піскар.


Пічман (Pitschmann) Йозеф (1758 — 1834), маляр родом з. Трієсту, навчався у Віденській Академії Мистецтв. З 1788 р. запрошений кн. Й. Чорторийським до Польщі, у 1794 — 1806 pp. у Львові, з 1806 — проф. рисунку в Крем’янецькому ліцеї. Автор численних портретів.

[Пічман (Pitschmann) Йозеф († Крем’янець, Волинська губ.). — Виправлення. Т. 11.]


Піщана ящірка (Eremias arquata Pall.), плазун з родини ящіркових, з широким, коротким тілом, довж. до 10 см і з майже такої ж довж. хвостом; водиться в Степу й почасти Лісостепу.


Піщане, с. Гельмязівського р-ну Черкаської обл.; у П. виявлено у 1961 р. в долині р. Супій човен, видовбаний з дуба, кістяк молодої людини і 14 грец. бронзових посудин на вино; знахідка датується 5 в. до Хр., зберігається у Київ. Іст. Музеї.


Піщанка (V — 9), с. м. т. на сх. Поділлі, р. ц. Вінницької обл.; 5 500 меш. (1964).


Піщух деревич, див. Підкоришник.


Піяри, отці побожних шкіл (scholarum piarum, scolopi), конґреґація, заснована 1597 — 1617 pp. у Римі св. Йосифом Калясанті по змозі для безкоштовного виховання молоді, з 1669 р. на правах чину. До Польщі П. прибули 1682 р. і заснували низку сер. шкіл-колеґій, які з успіхом конкурували з школами єзуїтів, особливо після шкільної реформи, яку здійснив 1754 р. піярист Станислав Конарський. На Україні П. мали манастирі й школи у Холмі, Золочеві, Львові, Межиріччі та ін.


Пйотрків (Piotrków Trybunalski), пав. м. у Лодзькому воєводстві у Польщі; 56 000 меш. (1964). У 1921 р. в П. був табір інтернованих вояків Армії УНР.


Плавання, одне з умінь людини пересуватися у воді в бажаному напрямі. Нині розрізняють такі стилі П. як спортового змагання: довільний (кроль), грудний (брас) і батерфляй (з різновидністю «дельфін») та кроль на спині. У програму змагань включають естафетне і комплексне П. На Україні П. як спорт розвинулося тільки на поч. 20 в. (перші спроби в Одесі й Миколаєві). На Зах. Україні П. пропаґував у 1920 — 30-их pp. Укр. Спортовий Союз. На Центр. і Сх. Землях П. популяризували від 1920-их pp. водні спартакіяди та всеукр. спартакіяди; за останні pp. кляса укр. плавців досягла евр. і світового рівня. На Олімпійських Іграх у Мехіко 1968 р. українці здобули такі місця: Г. Прозуменщикова (срібну медалю у грудному 100 м, бронзову — у грудному 200 м), 4 місце у 100 м батерфляй здобув В. Немшилов, який разом з Ю. Громяком стартували у комбінованій естафеті 4 × 100 м і здобули для СССР 3 місце. Світовими рекордсменами у 1928 р. стали українці у ЗДА Ю. Коджек і П. Файк, які репрезентували ЗДА на Олімпійських Іграх.

Е. Ж.


Плавні, надмірно зволожені, часто заболочені ділянки запливних терас, характеристичні для долини рік Півд. України, зокрема Дніпра (вони тепер перев. затоплені Каховським водоймищем), Дунаю, Дністра, Кубані й Інгульця. Річища рік на території П. перев. діляться на безліч відног і творять численні острови. Ц. щорічно затоплюються повеневими водами. Рослинність П. багата на види; з дерев у П. ростуть: верба, осокір, тополя, вільха, в’яз, дуб й ін.; з чагарників перев. лози; з трав — очерет, рогіз, комиш, мітлиця, бекманія та ін. Неприступність і багатий рослинний та тваринний світ П. Дніпра був природною підставою існування на їх території Запор. Січі. П. використовують як сіножаті, пасовища, для заготівлі очерету, лози тощо. Осушені П. (найбільші меліоративні роботи проведено в П. Кубані) використовують під городні культури.


Плавушник болотний (Hottonia palustris L.), багаторічна водяна рослина з родини первоцвітих. Росте в мілководних водоймах і рівчаках, звич. на Поліссі, рідше в Лісостепу, зрідка у степ. р-нах у заплавах великих рік.


Плавюк Микола (* 1927), гром. і політ. діяч, економіст за фахом, родом із Снятинщини (Галичина), на еміґрації в Німеччині й у Канаді (з 1949). Пластовий і студентський діяч: у ЦЕСУС-і (1947 — 49) і «Зареві» (1949 — 56); през. Укр. Нац. Об’єднання Канади (1956 — 66), заступник през. Комітету Українців Канади (з 1965), ген. секретар Світового Конґресу Вільних Українців (1968 — 69); провідний чл. ОУН (з середовища полк. А. Мельника, чл. Проводу Укр. Націоналістів).

[Плавюк (Плав’юк) Микола (* 1925, Русів). През. СКВУ (1978 — 81). Останній гол. Уряду УНР в Екзилі (1990 — 92). — Виправлення. Т. 11.]


«Плай», укр. крайове краєзнавчо-туристичне т-во у Львові (1924 — 39), з філіями у Перемишлі, Самборі, Стрию й Тернополі. З 1931 p., по ліквідації поль. владою Укр. Пластового Уладу, при львівському «П.» створено спортові секції «П.» і ім. Ф. Черника, в яких продовжували працю пластуни. Т-во мало свою стор. в газ. «Новий Час» п. н. «Туристика і краєзнавство» (1925; ред. І. Крип’якевич) і «Мандрівництво» (1930-і pp.; ред. Є. Пеленський), а з 1937 р. окремий ж. «Наша Батьківщина» та видало 2 туристичні провідники — Є. Пеленського «Долиною Опору і Стрия» і Ю. Тарновича «Верхами лемківського Бескиду». Гол. т-ва — С. Старосольський, Д. Коренець, К. Паньківський.


Плаксій Олекса (* 1911), театральний декоратор реалістичного напряму родом з Курську. Закінчив Харківський Художній Ін-т; з 1937 р. у Харківському Театрі ім. Ленінського Комсомолу, з 1947 — гол. декоратор у Чернівецькому Держ. Укр. Драматичному Театрі ім. О. Кобилянської. Кращі оформлення вистав: «Шельменко-Денщик» Г. Квітки-Основ’яненка (1944), «Земля» за О. Кобилянською (1947), «Весняний потік» З. Прокопенка (1948), «Лук’ян Кобилиця» Л. Балковенка та Г. Мізюна (1955), «Безталанна» І. Тобілевича (1958) та ін.

[Плаксій Олекса (Олександер). — Виправлення. Т. 11.]


Плакун (Lythrum L.), рід однорічних або багаторічних зіллястих рослин з родини плакунуватих. На Україні — 10 видів; ростуть по всій Україні по вогких місцях, по берегах річок, на луках, у степ. подах. Найпоширеніші: П. верболистий (L. salicaria L.), стебло прямостояче, 25-200 см заввишки, рослина фарбувальна, декоративна, медонос, застосовується в гомеопатії; П. прутовидний (L. virgata L.), до 120 см заввишки.


Пламеницький Анатолій (* 1920), маляр-реаліст родом з Оренбурщини, закінчив Київ. Художній Ін-т (у О. Шовкуненка); його твори є в мист; ґалеріях України: «Вечір», «Дощик», «Мати» та ін.

[Пламеницький Анатолій (1920, Ягодне — 1982, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Планерське (IX — 16; до 1944 — Коктебель), с. м. т., положене на півд. березі Криму, підпорядковане Теодосійській міськраді; 3 100 меш. (1966). Кліматичний приморський курорт; лікування: захворювань органів дихання нетуберкульозного характеру, нервової системи, порушення обміну речовин тощо; сезон з 15 квітня до 15 листопада. Поблизу П. на горі Тепсень досліджено середньовічне городище із слов. керамікою 7 — 10 вв., руїни великої кам’яної базиліки й цвинтарище.


Пласкира, див. Густира.


Пласт, також Український Пластовий Улад, орг-ція укр. молоді для всебічного патріотичного самовиховання, в якій за виховними методами міжнар. скавтинґу, поєднаними з укр. нац. традиціями й цілями, виховуються діти й молодь на повноцінних духово і фізично громадян. Крім молоді, в П. об’єднуються також старші віком, зокрема ті, що, виховані у П., бажають допомагати П. як виховники й опікуни.

Ідейні основи П. визначені у трьох гол. обов’язках пластуна, що є складовою частиною пластової (пл.) присяги: «Присягаюсь своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб бути вірним Богові й Україні, помагати ін., жити за пл. законом і слухатись пл. проводу». Вони висловлені також у пл. обіті («В пожежах всесвітніх...») та пл. гімні («Цвіт України і краса...»). Прикмети характеру, що їх П. має виробити у своїх чл., встановлені у пл. законі: «Пластун славний, сумлінний, точний, ощадний, справедливий, увічливий, братерський і доброзичливий, зрівноважений, корисний, слухняний пл. старшині, пильний, дбає про своє здоров’я, любить красу і дбає про неї, завжди доброї гадки». Пластуни вітаються гаслом: «Сильно, красно, обережно, бистро!» скорочено: СКОБ, що є одночасно назвою орла, який живе на Україні. Пл. відзнака — скавтська лілея, переплетена тризубом. Назву «пластуни» перебрано, за порадою І. Боберського, від запор., згодом чорноморсько-кубанських козаків.

Основними у праці П. є виховні спільноти, т. зв. виховні пл. улади, у яких гуртуються і виховуються діти й юнацво, окремо чоловічої і жін. статі. Перший з них — Улад Пл. Новаків (новачок), УПН, охоплює дітей віком від 7 до 11 pp., організованих у рої й гнізда, які діють під керівництвом козацьких виховників. Підставовою самовиховною клітиною другої виховної спільноти — Уладу Пластунів Юнаків (юначок), УПЮ, є гурток, який складається з 6 до 8 хлопців або дівчат, віком від 12 до 17 pp.; кілька гуртків певної місцевости об’єднуються в курінь. І гуртки й курені діють під керівництвом обираних ними гурткових і курінних проводів, з допомогою призначених їм упорядників і зв’язкових. Третьою виховною спільнотою є Улад Старших Пластунів (пластунок), УСП, в якому гуртуються у добровільних і самоуправних гуртках і куренях старші пластуни (-ки) від 18 до 26 pp. Усі три виховні улади працюють на терені країн діяльности пл. орг-цій під проводом крайових командантів (-ок), які в свою чергу підлягають гол. булавним у Гол. Пл. Булаві. Окремішню спільноту їв рамках П. становить Укр. Пл. Сеньйорат (УПС), у якому гуртуються пластуни після виходу з лав УСП, організовані у територіяльних або міжтериторіяльних (матірніх) куренях.

Орг. й адміністративно новацькі гнізда й самостійні рої, юнацькі й старшопластунські гуртки й курені творять на терені якоїсь місцевости чи околиці хлоп’ячі й дівочі коші під керівництвом кошового або кошової. Сеньйори, часом також старші пластуни, чл. різних куренів, гуртуються у територіяльні осередки праці. Коші й сеньйорські осередки об’єднуються у міcц. пл. станицю під проводом обираної ними станичної старшини. Усі станиці на терені певної країни діють як зареєстровані правно, за окремим статутом, крайові орг-ції, здебільша орг-ції укр. молоді «Пласт», чи й під ін. назвами, під керівництвом Крайової Пл. Ради, як надзірного органу, та Крайової Пл. Старшини, як виконавчого органу, що їх обирають на 2 або 3 pp. крайові пл. з’їзди. Усі крайові пл. орг-ції мають власні статути й самостійні у своїх діях, але об’єднані у центр. світовому союзі — Конференції Укр. Пл. Орг-цій (КУПО), що її засновано на з’їзді 1954 р. (над Ніяґарою у Канаді) із завданням дбати про ідейну єдність усіх пл. крайових орг-цій і координувати їх діяльність. Збори КУПО, які відбуваються раз на три роки, обирають Гол. Пл. Раду (ГПР) як надзірний й Гол. Пл. Булаву (ГПБ) як виконавчий орган. Гол. ГПР і ГПБ з 1954 р. були: О. Бойчук, Я. Гладкий, Ю. Старосольський, Ю. Ференцевич. У проводі всього П., як символ його ідейної і орг. єдности, його безперервної дії та традиції, є Начальний Пластун, що ним до 1962 р. був С. Левицький Сірий Лев.

Гол. Пл. Булава устійнює основні напрямні дії пл. уладів, як також виховної діяльности крайових пл. орг-цій. Для поодиноких ділянок виховної дії існують при ГПБ окремі гурти співр. У ділянці методики виховання новацтва працює «Орлиний круг» для новаків (Л. Бачинський, Т. Білостоцький, Т. Самотулка, О. Гаврилюк, Н. Кулинич, В. Кулинич) і для новачок (А. Горохович, Л. Храплива, Є. Гойдиш, І. Винницька). Вишкіл юнацьких керівників веде для юнаків «Ліс. Школа» (під проводом М. Раковського, Ю. Крижанівського, П. Содоля, В. Палієнка, Ю. Українського) і для юначок «Школа булавних» (О. Кузьмович, Т. Бойко, Д. Горбачевська). Спеціяльні табори п. н. «Стежки культури» ведуть курені УСП й УПС «Перші стежі» (Л. Залеська-Онишкевич, Л. Крупа). Ці вишколи відбуваються на терені ЗДА, і в них беруть участь пластуни з ін. країн. Водні табори ведуть курені «Чорноморці» (Н. Кольцьо, Я. Гладкий), для дівчат «Чорноморські Хвилі» (М. Кольцьо); з ними поєднуються табори літунського пластування (Я. Лучкань).

Початки й розвиток П. у 1911 — 20 pp. Перші, організовані за зразками англ. скавтинґу, гуртки і з’єднання почали поставати на Україні майже одночасно під рос. й австр. займанщинами (з 1910), але тільки в Галичині й на Буковині; в умовах конституційних свобод, ідея і зразки скавтинґу змогли оформитися в ориґінальну за назвою і змістом укр. орг-цію — П. Засновником першого пл. гуртка й потім організатором П. був О. Тисовський; одночасно з ним організували пл. відділи. П. Франко й І. Чмола.

До 1914 р. хлоп’ячі й дівочі пл. відділи існували в Галичині при всіх укр. і багатьох поль, гімназіях. На Буковині середньошкільна молодь була організована у «Бук. полку укр. пластунів ім. І. Богуна» (керівники О. Гундич, П. Храпливий, бл. 800 чл.). У червні 1914 р. відбувся перший з’їзд пластунів Галичини й Буковини. У Сокільському здвизі у Львові 28-29 червня 1914 р. пластуни брали організовану участь. Учасники влаштованого того ж р. першого мандрівного табору по Чорногорі, як також ін. старші віком пластуни, з проголошенням війни вступили до лав УСС, засвідчивши цим вірність пл. ідеї. Під час війни пл. гуртки існували тільки у деяких м.; у Львові пластуни виступали в одностроях на похороні І. Франка. З 1918 р. П. почав розгортати свою працю при Укр. Крайовому Т-ві Охорони Дітей і Опіки над Молоддю. Створену того ж р. Верховну Пл. Раду очолив О. Тисовський.

На території кол. Рос. Імперії скавтський рух почав розвиватися з 1909 р. і з кін. 1917 нараховував до 50 000 «бой-скавтів». Перший статут скавтської орг-ції «Общество содействия мальчикам разведчикам — Русский Скаут» був затверджений у серпні 1914 р. На Центр. і Сх. Укр. Землях перші відділи організованих за англ. зразком й методами «бой-скавтів» почали творитися заходами керівництва Київ. учбової округи з 1914 p., і їх очолив рос. лікар А. Анохін, автор підручника «Спутник юного разведчика» (1915). Під час революції 1917 р. цей рух почав набирати більш нац. форм і змісту, напр., організовані Є. Слабчеаком 1917 р. дружини укр. бой-скавтів у Білій Церкві, згодом у Каневі, Києві, Катеринославі, Вінниці, й ін. м. Після встановлення сов. режиму ці дружини були ліквідовані; у деяких м., напр., у Києві, Одесі, Чернігові, почали творитися загони т. зв. «юкскавтів» або «юків» (юних комуністів — скавтів), під керівництвом кол. бойскавтських скавтмайстрів. Вони намагалися уникати партійно-політ. виховання, мотивуючи це психо-фізіологічною неспроможністю дітей сприймати політ. ідеї. Постановою III з’їзду РКСМ (1920) «юки» були засуджені й ліквідовані 1921-23 pp. за аполітичність у вихованні молоді (див. також Піонерський рух).

1921 — 30 pp. З 1921 р. широко розгорнулася діяльність П. — Укр. Пл. Уладу на всіх укр. землях під Польщею. Пл. гуртки, організовані у більші з’єднання — полки, згодом курені, почали поставати майже в усіх укр. сер. школах Сх. Галичини й у багатьох місцевостях Волині при «Просвітах», де організаторами П. були А. Річинський, С. Семенюк та ін. Орг. зміцненню П. значно допомогло вид. посібника пл. праці «Життя в П.» О. Тисовського у 1921 р. і розпочате вид. першого пл. журн. «Молоде Життя». Відбутий у 1924 р. І Верховний Пл. З’їзд обрав, крім надзірної, Верховної Пл. Ради (ВПР), також виконавчий орган — Верховну Пл. Команду (ВПК) під керівництвом С. Левицького. Разом з цим збільшилося членство й поширилася орг. побудова: крім Уладу юнацтва (12 — 18 pp.), виникли: 1925 — Улад Старших Пластунів (УСП), гол. з студентів 18 — 25 pp. (команданти: Р. Мармащ, В. Маркусь. Б. Кравців, В. Янів); 1924 — Улад Пл. Новаків (УПН), пл. доросту (7 — 12 pp.; командант о. О. Бучацький, організатори: С. Сидорович, М. Іваненко, Т. Білостоцький, І. Кліщ, З. Котович) і 1930 — Улад Пластунів Сеньйорів (УПС), з осіб 25 р. і вище (командант — С. Левицький І. Чмола). У 1930 р. П. на Зах. Укр. Землях нараховував понад 6 000 чл., згуртованих у 93 куренях УПЮ, 25 куренях УСП і УПС, розташованих у 10 округах (найчисленніша — Льаів, під керівництвом В. Врецьони). П. охоплював здебільша середньошкільну, але також сіль. і ремісничу молодь (організатори М. Горбовий, В. Кархут).

Важливим засобом пл. виховання було у 1920-их pp. мандрівництво і таборування. Постійні літні табори в Карпатах («Сокіл», «Остодір» над Лімницею, на площах, подарованих митр. А. Шептицьким, у Старявій та в ін. місцевостях) й лещетарські та водні мандрівки організували старшопластунські курені «Лісові чорти» (під проводом А. Охримовича, А. П’ясецького, П. П’ясецького) для пластунів і «Ті, що греблі рвуть» (під керівництвом К. Паліїв, С. Мойсеович, Д. Навроцької) для пластунок. Табори для новацтва вели курені УСП «Орден залізної остроги» (І. Кліщ, І. Сидорів, З. Котович), «Ластівки» та «Санітарки» (У. Старосольська). Водні пл. табори й мандрівки організував курінь УСП «Чорноморці» (І. Сенів, Я. Гладкий, Є. Полотнюк). Для зміцнення екон. бази П. була створена кооперативе «Пласт» (А. Сербин).

Для пл. керівників і впорядників було розпочате вид. методичних посібників і ж. («Пластовий Шлях», «Пластовий Провід»), у Станиславові виходив у 1922 — 24 pp. ж. «Укр. Пласт». Вишкіл виховних кадрів для окремих уладів відбувався на спеціяльних курсах, у таборах тощо.

Одночасно з цим розвитком ішло змагання за поглиблення ідейного змісту П., серед членства якого все більшого впливу почала набувати націоналістична ідеологія. Приналежність деяких чл. П. до УВО й ОУН, їх участь у підпільних акціях і особливо зростання впливу П. на укр. молодь того часу викликали репресії з боку поль. влади: заборони зв’язку пл. частин по держ. школах з ВПК (1924), заборони П. на Волині (1928) і зрештою на всіх укр. землях під Польщею (1930).

1930 — 1944 pp. Після ліквідації П. його осередки й відділи продовжували існувати в підпіллі абож під різними леґальними формами. У наслідок намагань ОУН здобути вплив на організовану у П. молодь частина старших пластунів відійшла від пл. праці до ОУН. ВПК перетворилася на таємний Пл. Центр (1934). Табори відбувалися під опікою Укр. Гігієнічного Т-ва (уже з 1931 р.) і пізніше під фірмою спеціяльно організованої Комісії Виховних Осель і Мандрівок Молоді (КВОММ; гол. Г. Павлюх). Пластуни вели працю пл. методами в різних об’єднаннях молоді, зокрема в орг-ції «Доріст Рідної Школи» (бл. 7 000 чл., згодом ліквідована поль. владою), для якої видавано ж. «Шлях Молоді» (1936 — 39). Заснована ще 1929 р. пл. кооперативе «Вогні» продовжувала вид. діяльність, видаючи ідеологічно пл. ж. цієї ж назви і ж. для молоді «На сліді». Уся ця діяльність П. була припинена під час першої сов. окупації Зах. Укр. Земель. За нім. окупації на території Ген. Губернії продовжували працю пл. методами (табірництво, мандрівництво) Виховні Спільноти Укр. Молоді (ВСУМ) при УЦК (під керівництвом К. Паліїв, Р. Олесницького) з журн. «Дорога».

На Закарпатті перший пл. курінь постав 1921 р. у Берегові (з ініціятиви К. Заклинського, А. Дідика й І. Гриця), згодом у Севлюші, в Ужгороді та в ін. місцевостях Закарпаття (провідні діячі: О. Вахнянин, Л. Бачинський, А. Алиськевич, Н. Балицька, Ю. Ревай, М. Вайда, В. Свереняк, брати А. і Є. Шерегії). Укр. пластуни були організовані разом з скавтами ін. національностей у Союзі Скавтів Підкарп. Руси і далі в Союзі Скавтів Чехо-Словаччини. У 1923 — 38 pp. на Закарпатті було видано 35 пл. посібників й ін. літератури (у тому ч. 28 фонетичним правописом), і у 1923 — 37 pp. (спершу виходив 3 мовами, а пізніше тільки укр. мовою) місячник «Пластун». Заходами П. щороку відбувалися пл. літні табори (перший у Бовцарах 1923 p., потім у Кам’яниці, Кобилецькій Поляні, Солочині, Хусті, Туря Реметі й ін.), у яких брали участь і гал. пластуни, зокрема нелеґально, після розв’язання П. під Польщею. У 1933 р. 60 укр. пластунів брало участь у скавтському джемборі в Ґеделе в Угорщині. Під час державности Карп. України П. існував з 24 грудня 1938 р. п. н. Укр. Пл. Улад Карп. України і об’єднував у 84 куренях бл. З 000 чл., багато з-поміж них стало вояками Карп. Січі. Після окупації Закарпаття угорцями (1939) укр. П. припинив свою діяльність.

На Буковині П. існував напівлеґально у першій пол. 1930-их pp. і нараховував кількадесят чл. у м. Чернівцях. Гол. організатором був Б. Сірецький.

Осередком пл. руху на еміґрації стала з 1921 р. Чехія (Прага, Подєбради), де були створені пл. дружини за зразком чес. скавтської орг-ції. У 1925 р. в Празі була організована Укр. Пл. Команда (гол. Я. Івантишин), дії якої були скоординовані з ВПК у Львові. Після заборони П. 1930 р. на Зах. Укр. Землях під Польщею завдання репрезентувати укр. П. повністю перебрав Союз Укр. Пластунів Еміґрантів (СУПЕ) у Празі (команданти Є. Вировий, Є. Кульчицький Ґут, Р. Лісовський та ін.), який об’єднував майже всіх пластунів на еміґрації (у 1935 — 36 pp. — 289 чл.; найбільші пл. курені у Празі, Ржевніцах, менші у Брно, Братіславі, Данціґу, Парижі, Загребі, Лювені й ін.). СУПЕ підтримував тісний контакт з Пл. Центром у Львові, видав 4 чч. ж. «Молоде Життя». Спроби СУПЕ стати чл. міжнар. скавтського бюра в Лондоні були безуспішні. Після окупації Чехо-Словаччини Німеччиною (у березні 1939 р.) СУПЕ припинив свою діяльність.

У 1945 р., з закінченням другої світової впини П. розгорнув свою діяльність на еміґрації. Відновлений на пл. з’їзді у Карлсфельді б. Мюнхену у жовтні 1945 р. СУПЕ, перейменований 1947 на Союз Укр. Пластунів (СУП) під керівництвом Гол. Пл. Старшини (ГПС; гол.: А. Фіґоль, Я. Рак, О. Бойчук), об’єднав 4 крайові пл. орг-ції з амер., бріт., і франц. зон Зах. Німеччини та з Австрії, з 4 800 чл. Як й ін. скавтські орг-ції в екзилі, П. був зареєстрований у відділі Ді-Пі Міжнар. Скавтського Бюра у 1947 р. Відновлено вид. пл. ж. «На сліді», «Молоде Життя», «Пластовий Шлях» і пл. посібників. Засновано пл. в-во «Молоде Життя» (керівник А. Фіґоль) і кооперативу «Пласт» у Байройті (керівник В. Дармохвал). 35-ліття укр. П. завершено урочистою зустріччю у Міттенвальді 1947 р. та Першим Ідеологічним Пл. Конґресом в Ашаффенбурзі 1948 p., який ухвалив ідейні та орг. основи для П. у діяспорі і створив для заг. проводу Гол. Пл. Раду (ГПР), з Начальним Пластуном С. Левицьким на чолі.

З кін. 1940-их pp. почали поставати й організовуватися пл. відділи й гуртки також в ін. країнах світу, розвиваючися поступово, з усе інтенсивнішим переселюванням українців, у окремі й самостійні пл. орг-ції.

У Великобрітанії П. почав діяти у 1947 — 48 pp. п. н. П. — Комісія Виховних Осель і Мандрівок, Орг-ція Укр. Молоді, До 1952 р. П. очолювала К. Паліїв, як уповноважена ГПС, згодом — А. Герасимович. У 1970 р. пл. праця велася у 7 станицях: Брадфорд, Вольвергамптон, Дербі, Лестер, Лондон, Манчестер і Ноттінґгем. У 1966 р. придбано оселю «Верховина» у Півн. Валії. Активними у керівництві впродовж останніх 20 pp. були серед ін.: Р. Дубіль, П. Олеськів, О. Паращак, О. Пендюк, М. Попович.

У Канаді перші пл. з’єднання почали поставати на поч. 1948 р. під проводом уповноваженого ГПС о. В. Івашка. П. діє за окремим статутом, як П. — Орг-ція Укр. Молоді у Канаді, зареєстрована в урядах провінцій Альберта, Манітоба, Квебек і Онтаріо. Пл. станиці існують у м.: Вінніпеґ, Гамільтон, Едмонтон, Монтреаль, Оттава, Ст. Кетерінс і Торонто (найчисленніша станиця, де видатно діяв м. ін. Р. Голод), пл. групи в Ошаві, Ріджайні та Саскатуні. Гол. КДС з 1951 p.: О. Тарнавський, К. Паліїв, М. Світуха, В. Янішевський. П. у Канаді є власником багатьох пл. домів і осель, в яких відбуваються щорічні пл. табори. У Канаді відбувалися великі пл. зустрічі: крайові — 1955, 1961 і 1966 pp. та заг.-пл. — 1957 і 1967 pp.

У ЗДА перші пл. з’єднання почали організовуватися з 1948 р. під проводом уповноваженого ГПС Є. Кульчицького. П. правно оформився 1951 р. як П., Орг-ція Укр. Молоді, під керівництвом Крайової Пл. Старшини, гол. якої були: Є. Кульчицький, Г. Бобків, М. Раковський, Б. Кравців, Я. Падох, О. Кузьмович, Ю. Ференцевич, Я. Бойдуник. Пл. станиці існують у таких 30 м.: Балтімор, Боффало, Бостон, Бронкс, Вашінґтон, Гартфорд, Гемпстед, Денвер, Детройт, Джерсі-Сіті, Елізабет, Йонкерс, Кергонксон, Клівленд, Коговз, Льорейн, Льос-Анджельос, Міннеаполіс, Ньюарк, Нью-Брансвік, Нью-Гейвен, Нью-Йорк, Пассейк, Рочестер, Сиракюзи, Трентон, Філядельфія, Честер, Чікаґо, Янґставн. Найчисленніша за кількістю чл. (4 164 у 1969 р.) пл. орг-ція в ЗДА веде широку виховну діяльність у власних домах і пл. оселях, найбільша з яких «Вовча Тропа» у Іст Четгемі (Н.-Й.), де у 1962 р. відбулася В. загальнопл. зустріч у 50-ліття П. КПС ЗДА утримує Пл. Музей у Клівленді, організатором і дир. якого є Л. Бачинський. У Детройті існує приватний пл. музей-архів М. Бажанського.

В Арґентіні П. почав діяти з 1949 р. за почином уповноваженого ГПС П. Ґреська. Перший крайовий з’їзд відбувся 1954 р. П. правно оформлений п. н. — Укр. П. в Арґентіні. Гол. КПС були: Б. Галайчук, М. Василик, М. Кльось, Р. Ільницький, І. Липинський. Станиці існують у Буенос-Айресі, Беразатеґі, Бажестері. З 1952 р. відбуваються щорічні пл. табори. У 1964 р. придбано пл. оселю «Ненаситець» у Пунта Індійо.

В Австралії П. існує з 1948 p., організований з ініціятиви уповноваженого ГПС і першого гол. КПС Р. Олесницького. Оформлений правно як П. Орг-ція. Укр. Молоді в Австралії під проводом КПС, що її очолювали: Е. Бурачинський, Є. Барановський, А. Жуковський, Ю. Семків, І. Гриневич. КПС належить до австр. Федерації Ради Молоді. Пл. станиці й групи діють ум.: Аделяїда, Баларат, Брізбен, Джілонґ, Кенбера, Мелборн, Сідней. Виховна пл. діяльність ведеться у пл. домівках при церквах, таборування — на власних оселях.

У Зах. Німеччині П. продовжує діяльність ще з 1945 p., але після масового переселення українців у ін. країни, діє тепер у 5 осередках: Інґольштадт, Мюнхен, Новий Ульм, Нюрнберґ і Штутґарт. Гол. КПС були: Д. Пеленський, о. М. Коржан.

Крім названих країн, існували з 1947 p., здебільша тимчасово, пл. гуртки і з’єднання в Тунісі, Бельгії, Франції, як також в Італії.

Кількість пластунів у всьому світі на 30. 6. 1969 видно з таблиці:

Країна

новаки

юнаки

ст. пластуни

пласт. сен.

разом у країні

хл.

дів.

разом

хл.

дів.

разом

чол.

жін.

разом

разом

Австралія

109

120

229

180

189

369

137

104

241

141

980

Англія

31

28

59

50

43

93

33

30

63

29

244

Арґентіна

17

30

47

30

25

55

11

15

26

18

146

ЗДА

557

633

1 190

780

897

1 677

336

415

751

615

4 233

Канада

213

241

454

414

374

788

86

131

217

208

1 667

Німеччина

23

20

43

18

24

42

22

21

43

38

166

Разом

950

1 072

2 022

1 472

1 552

3 024

625

716

1 341

1 049

7 436

У нових країнах поселення і праці П. придбав багато домів і площ для пл. осель і таборування, відбуває численні літні постійні й мандрівні, як також спеціяльні (водні й літунські) та взимку лещетарські табори. У 1969 р. в усіх цих таборах перебувало бл. 3 000 пластунів.

Для допомоги П. у його госп., зокрема таборовій ділянці діє П.-Прият (батьки пластунів і приятелі П.).

Важливу ролю у виховній праці і для збереження орг. й ідейної єдности П. відограють пл. відновлені ж. «Молоде Життя», ж. пл. думки — квартальник «Пластовий Шлях» та нові «Готуйсь» для новацтва та «Юнак» для пл. юнацтва. Основи й напрямні пл. знання й виховання зібрані у посібнику для юнацтва «Життя в П.» (друге вид. 1961, трете 1965), як також у правильниках й інструкціях, видаваних у серії «Записки Укр. Пластуна» та в матеріялах для праці з новацтвом «Вогонь Орлиної Ради». Окремі Крайові Пл. Старшини видають бюлетені («Пл. Листки», «Вісники» тощо), старшопластунські і сеньйорські курені — свої листки зв’язку під різними назвами та стар.-додатки до заг. газет.

Діючи в країнах укр. діяспори і зберігаючи ідеал служіння укр. народові в його змаганні за незалежність, П. підкреслює у виховній програмі збереження нац. ідентичности і тому присвячує чимало уваги українознавству, плеканню укр. мови, культури та звичаїв. Стоячи на засадах понадконфесійности, аполітичности та безпартійности, П. підтримує всі корисні для укр. справи культ., гром. і політ. починання і заходи і сам їх ініціює та здійснює. У тому ч. П. активно підтримав ідею матеріяльної допомоги Наук. Т-ву ім. Шевченка в Сарселі у вид. «Енциклопедії Українознавства» (т. зв. «Акція — С»), яка виходить у пл. в-ві «Молоде Життя». Для поглиблення, поширення й усучаснення світоглядово-програмових і методичних засад і для визначення напряму діяльности в умовах поселення в діяспорі П. організував у 1965 — 70 pp. Другий Пл. Конґрес з рядом окремих сесій, що підготовили висновки з своїх досліджень і обговорень для 5 збору Конференції Укр. Пл. Організацій (КУПО) у вересні 1970 р.

П. брав участь в міжнар. скавтських джемборі: 1947 Муасон (Франція); 1957 Саттен Колдфілд (Англія); 1959 Маніля (Філіппіни); 1963 Маратон (Греція).

Література: Тисовський О. Життя в Пласті. Л. 1921; друге вид. перероблене й доповнене, Торонто 1961; трете вид. Торонто 1969; Яремченко О. Основи пластунства. Берлін 1923; Вахнянин О. Пластовим шляхом за красою життя. Прага 1924; Бачинський Л. Вовченята й лисички. Ужгород 1928; Бачинський Л. Основи Пласту. Ужгород 1928; Кархут В. Друга і третя проба пластуна, Л. 1929; Перша, друга і третя проба пластуна. Л. 1930; Пеленський Є. Ю. Пластовий гурток. Л. 1930; Річинський А. До щастя, слави і свободи. Л. 1930; Бачинський Л. Порадник впорядника. Перемишль 1930; Козицький Д. Як таборувати. Прага 1934; Наріжний С. Укр. еміґрація. Прага 1942; Старосольський Ю. Велика гра. Мюнхен 1948; Бачинський Л. Перші кроки. Бльомберґ 1949; Статті Бойчука О., Ліськевича Т., Кульчицького Є., Тарнавського О. у ж. Пластовий Шлях, ч. 6 за листопад 1951; Самотулка Т. Отрок. Мюнхен 1952; Квітковський Д., Бриндзан Т., Жуковський А. Буковина, її минуле і сучасне. Париж — Філядельфія — Детройт 1956; Бачинський Л. Пластова бібліографія. Клівленд 1959; Альбом 50-ліття Пласту (упорядники Пежанський М., Білостоцький Т.). Нью-Йорк 1964; Левицький С. Укр. Пластовий Улад в pp. 1911 — 1945 у спогадах автора. Мюнхен 1967; Українці в Австралії. Мелборн 1967.

При опрацюванні ст. використано матеріяли, що їх прислали І. Бакало (Центр. і Сх. Землі), Л. Бачинський, О. Бойчук, А. Герасимович (Великобрітанія), А. Горохович, Б. Кравців, Крайова Пластова Старшина в Арґентіні, О. Тарнавський, А. Штефан (Закарпаття), В. Янів.

Ю. Старосольський


Пластичні маси, див. Синтетичних матеріялів промисловість.

[Пластичні маси. — Доповнення. Т. 11.]


«Пластовий Шлях», неперіодичний, програмово-ідеологічний ж. пластового керівництва. Три перші чч. вийшли у 1930 р. у Львові за ред. С. Левицького. Після перерви, спричиненої ліквідацією «Пласту», відновлений на еміґрації в Мюнхені (1950 — 54) за ред. А. Фіґоля; з 1966 р. його вид. продовжується в Торонто (Канада) за ред. Ю. П’ясецького (до 1968) і О. Тарнавського; до кін. 1969 р. вийшло 21 чч. «П. Ш.» на еміґрації, особливу увагу присвячує проблемі збереження нац.-етнічної ідентичности укр. спільноти поза межами України.


«Пластун», місячник, у 1923 р. спільний орган укр., чес. і угор. скавтів («П.» — Skaut-Gserkész), з 1924 — Союзу Підкарп. Пластунів; виходив в Ужгороді 1923 — 31 pp. і Севлюші 1934 — 37; ред. Л. Бачинський, Ю. Ревай А. Ворон.


Пластуни, спеціяльні піхотні відділи (команди) з призначенням до розвідувальної, спостережної і сторожової служби у різних теренових умовах. Пластунські відділи були в укр. коз. війську вже від 16 в., а пізніше, у 19-20 вв., у Чорноморському та Кубанському коз. військах. В УГА були чоти пластунів в кількох бриґадах, а в 1 Кінній Бриґаді — навіть пластунський курінь.


Платня, див. Заробітна платня.


Платон Артемюк (1891 — 1951), церк. і гром. діяч, педагог, єп. УАПЦ, родом з с. Носова на Підляшші. Керівник укр. школи у Бересті, з 1935 р. свящ. на Волині, з 1942 — єп. рівенський, оборонець перед нім. окупаційною владою права церкви й народу. На еміґрації — секретар Собору Єп. УАПЦ. Помер у Торонто (Канада).


Платонов Костянтин (* 1877), психоневролог родом з Харкова; у 1909 — 12 pp. працював у клініці В. Бехтерєва у Петербурзі, 1919 — 28 — у Харківському Ун-ті та Харківському Мед. Ін-ті, з 1920 в Укр. Н.-Д. Психоневрологічному Ін-ті. Праці П. присвячені питанням психотерапії, гіпнози, лікуванню неврозів, знеболюванню пологів тощо.

[Платонов Костянтин (1877 — 1969, Харків). — Виправлення. Т. 11.]


Платонов Харитон (1842 — 1907), мистець-маляр родом з Ярославської губ.; закінчив Петербурзьку Академію Мистецтв, з 1893 р. акад.; з 1879 р. у Києві, у 1880 — 1900 pp. працював у Київ. Рисувальній Школі. Жанрові твори з 1870-их pp.: «Жебрак», «На ковзанах», «Погорільці», «Циганка», «Молоко розлила», «Сел. дівчина», «Хлопчик-болгарин»; з 1880-их pp.: «Маленька няня», «Жебрачка», «Старий», «З роботи», портрет Остапа Вересая, «З лісу», «Оксана», «Наймичка», «Купіть ягоди» та ін.

[Платонов Харитон (* Ворона). — Виправлення. Т. 11.]


Плаун, див. П’ядич.


Плахур колючий, див. Морський кіт.


Плевако Микола (1890 — 1941), літературознавець і бібліограф родом з с. Дворічної на Харківщині; закінчив Харківський Ун-т (1916; учень М. Сумцова); дир. гімназії ім. Б. Грінченка у Харкові, проф. історії укр. літератури Кам’янець Подільського Ун-ту (1919 — 21), проф. Харківського Ін-ту Нар. Освіти (з 1921); керівник Кабінету бібліографії Ін-ту ім. Т. Шевченка АН УРСР у Харкові (1926 — 33); у 1934 — 38 pp. працював в АН УРСР у Києві, 1938 р. засланий до Казахстану, де був забитий при не вияснених обставинах. П. автор праць про М. Шашкевича, «Життя та праця Б. Грінченка» (1911), «О стиле и языке повести Г. Ф. Квітки „Маруся“» (1916), про Т. Шевченка («Шевченків Щоденник», 1924; «Шевченко й критика», 1924; «Шевченко в цифрах», 1926), Л. Глібова та ін. Упорядкував «Хрестоматію по укр. літературі» (I т. у співавторстві з М. Сумцовим, 1918), 2-томову «Хрестоматію нової укр. літератури» (1923 — 26; охоплює біографії та докладну бібліографію 75 письм., від І. Котляревського до М. Хвильового), «Твори Л. Глібова» (1927; разом з І. Капустянським), «„Кобзар“ Т. Шевченка» (1930; у співавторстві з І. Айзенштоком). Загинула праця «Біо-бібліографічний словник укр. письменників», над якою П. працював 10 pp. (1924 — 34). Біобібліографічні матеріяли у кн. «Микола Плевако. Статті, розвідки й біо-бібліографічні матеріяли» (Нью-Йорк — Париж, 1961).


Плевако Олександер (* 1899), історик-економіст родом з с. Дворічної на Харківщині; співр. УАН, брат Миколи і Петра П. Праці з історії цукрової пром-cти на Україні, зокрема серія нарисів у вид. УАН «З матеріялів до історії цукро-бурякової пром-сти на Україні» (і окремими відбитками, I — III, 1925 — 27). У кін. 1920-их pp. репресований, у 1950-их pp. реабілітований.

[Плевако Олександер (1899 — 1990, Дніпродзержинське, Дніпропетровська обл). — Виправлення. Т. 11.]


Плевако Петро (* 1888), гром., політ. і церк. діяч родом з Дворічної на Харківщині; адвокатський помічник М. Міхновського, чл. ЦК УПСР і Укр. Центр. Ради, дир. департаменту Мін-ва шляхів УНР, заступник гол. Укр. Комітету Залізничників (1918 — 19). З 1919 р. на еміґрації у Відні і з 1925 в Парижі; чл. митрополичої ради УАПЦ в Европі (з 1953), видав твори свого брата Миколи.

[Плевако Петро (1888 — 1986, Париж). — Виправлення. Т. 11.]


[Плейстоцен. — Доповнення. Т. 11.]


Плем’я, друга (після первісної родової) форма суспільної орг-ції, що зародилася на укр. землях у 2 тисячолітті до Хр. і творила перехідну ланку до вищої суспільної орг-ції — народу. П. обіймало більшу кількість родів, пов’язаних між собою традицією спільного походження, спільними віруваннями, тією самою говіркою, подібними звичаями та обрядами тощо; звич. воно заселювало суцільну територію. У політ.-орг. аспекті П. становило цілість, закони для якої складалися шляхом традиційних (ще родових) надбань і постанов, що їх ухвалювали збори голів родів, а далі зібрання усіх вільних чоловіків — звані вічами, які були органом законодавчої влади. Виконавча влада була у руках старших (старіших), спочатку, мабуть, обираних вічами. Енерґійніші старші забезпечували владу своїм синам; таким чином доходило до створення спадкової інституції — князів. Звич. з владою старшого або кн. був пов’язаний обов’язок ватажка на випадок війни. На підставі скупих інформація можемо припускати, що в політ. аспекті племінні орг-ції своєю структурою були зближені до ранньосередньовічних держав.

За «Повістю временних літ», найважливіше з укр. племен поляни жили на правому березі Дніпра між pp. Россю й Ірпенем; перехрестя торг. шляхів на землях полян не тільки піднесло їх культ. рівень, але й зробило їх притягальною силою, навколо якої утворилася Руська держава. З ін. укр. П. — сіверяни жили на лівому березі Дніпра, над pp. Десною та Сеймом, деревляни між pp. Тетеревом і Прип’яттю, дуліби, або бужани над Бугом, білі хорвати (див. доповнення) — на Підкарпатті і Закарпатті, уличі над Богом, а тиверці над Дністром. Культ. і мовне споріднення названих П. було тим цементом, що згодом пов’язав їх в один укр. народ.

Укр. П. займалися рільництвом і скотарством, сіяли пшеницю, просо, жито, ячмінь, овес, гречку, коноплі та льон, плекали городи та садки. З свійських тварин слід згадати вола, коня, свиню та вівцю. Важливі засоби поживи давало мисливство, рибальство та бджільництво. Підвищення життєвих потреб спричинилося до поділу праці та розбудови різних галузів ремесла, зокрема ганчарства, витопу та обробки заліза, кушнірства, ткацтва та ін.

Укр. П. вели жваву торгівлю з сусідами, при чому гол. продуктом довозу були коштовні тканини, ювелірні вироби, золотий, срібний і скляний посуд, коріння тощо; з України вивозили насамперед віск, мед, хутра та невільників.

Торг., адміністративні й військ. мотиви спонукали предків українців будувати укріплені городи, деякі з цих м. (Київ, Чернігів та ін.) перетривали воєнні події, ін. зникли (напр., Воїнь), залишаючи після себе т. зв. городища, що донині дають археологам матеріял для відтворення стародавнього побуту. Більші м. були осідками племінних кн.

Про рел. вірування укр. П. див. Мітологія. (Докладніше про укр. П. і їх побут див. ЕУ 1, стор. 409 — 411).

М. Ждан


Плетенецький Єлисей (1550 — 1624), видатний правос. церк.-культ. діяч родом з Золочівщини (Галичина); архимандрит Ліщинського манастиря на Пинщині (1595 — 99), потім Києво-Печерської Лаври, яка завдяки йому дістала права ставропігії. П. згуртував при Києво-Печерській Лаврі церк.-культ. діячів (П. Беринду, Л. Зизанія-Тустановського, Т. Земку, З. Копистенського, Й. Борецького та ін.), придбав друкарню, засновану в Стрятині Федором Балабаном, розбудував її й заклав у Радомишлі паперову фабрику; видав у 1616 — 24 pp. 11 значних творів, перев. богослужбово-рел. змісту («Часослов» 1617, «Книга о вЂрЂ» 1619, «Антологіон» 1619, «Номоканон» 1620 і 1624, «Служебник» 1620, й ін., до яких писав передмови) та низку шкільних підручників. П. допомагав братським школам, сприяв розвиткові проповідництва та покращенню чернечого життя, впорядкував жін. манастир б. Лаври, реставрував Печорську церкву.

[Плетенецький Єлисей (між 1550 і 1554, Плетеничі бл. Золочева — 29.10.1624, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Плетуха (Galyetegia R. Br.), рід вітких багаторічних рослин з родини берізкуватих. На Україні 3 види, з них найпоширеніший: П. звич. [C. seplum (L.) R. Br.], росте по всій Україні на вологих місцях по чагарниках, берегах річок і ставків.


Плешкан Ольга (* 1898), малярка родом з Покуття, училася в мист. школі О. Новаківського у Львові; жанрові картини, портрети, мініятюрні пейзажі Покуття і Карпат; учасниця виставок УТПМ. Живе у Львові.

[Плешкан Ольга (1898, Чортовець, Городенківський пов., Галичина — ?). Картини „Яблунька в саду В. Стефаника“ (1929), „Портрет В. Стефаника“ (1960), „Краєвид Яремні“ (1969). — Виправлення. Т. 11.]


Плешкевич Омелян (1897 — 1960), дириґент студентського чоловічого хору «Бандурист» (1931 — 37), чоловічого хору «Сурма» і Архикатедрального хору св. Юра (1937 — 44) у Львові; на еміґрації хору «Сурма» у Німеччині (з 1945) і в Чікаґо (ЗДА, 1951 — 54).

[Плешкевич Омелян (* Маковисько, Ярославський пов., Галичина — † Чікаґо). — Виправлення. Т. 11.]


Плещинський Іларіон (1892 — 1961), графік-імпресіоніст, закінчив Казанський Художній Ін-т, з 1925 р. викладач Київ. Художнього Ін-ту, з 1948 — проф. Працював у ділянці станкової і книжкової графіки в техніці рисунку й офорту; «Човни на Дніпрі» (1925), «Київ. Краєвид на березі Дніпра» (1927), «Київ. Слобідка під час повені» (1929), «Дорога до Межиріччя» (1933), серії рисунків «Дніпровські мотиви» (1936 — 38), «Укр. пейзажі» (1935 — 39), «На Дунаї» (1941 — 43), «По Шевченківських місцях» і «Шевченківський заповідник у Каневі» (1936 — 38); офорти «Після дощу», «Коні на березі», «Пліт на Дніпрі» (1940), «Бульвар Шевченка. Київ» (1949), «Зима» (1956) та ін.

[Плещинський Іларіон (* Докшиці, Вітебська губ., Білорусь — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]


«Плеяда», літ. гурток, створений 1888 р. у Києві з ініціятиви Лесі Українки і її брата М. Косача (Обачного) на зразок одноіменної франц. поетичної школи. Чл. «П.» були: М. Биковська, Г. Григоренко (О. Судовщикова), М. Комарова, А. Кримський, В. Самійленко, М. Славинський, Л. Старицька-Черняхівська, І. Стешенко, Є. Тимченко та ін. Зустрічі «П.» відбувалися в домах із участю М. Старицького, М. Лисенка, П. Косача, К. Михальчука й ін. Чл. «П.» влаштовували літ. вечори, конкурси, робили переклади з чужих мов (з Г. Гайне, А. Данте, П.-Ж. Беранже, Ж.-Б. Мольєра, В. Короленка, «Калевали»). Підготовані ними до друку три зб. київ. «Весна», чернігівська «Десна» й одеська «Спілка» були заборонені цензурою. «П.» існувала до пол. 1893 р.


Плигунов Олександер (* 1904), хемік, фахівець у галузі технології неорганічних речовин, родом з Донбасу, проф. Київ. Політехн. Ін-ту. Праці стосуються питань одержання глинозему, соди, портленд-цементу тощо.

[Плигунов Олександер (1904, Верхнє, Старобільський пов., Харківська губ. — 1975, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Плиска (Motacilla), рід птахів ряду горобцеподібних, довж. тіла бл. 20 см, вага 14-25 г. На Україні 4 види: П. біла (M. alba L.) і П. жовта (M. flava L.) — гніздові птахи по всій території; П. гірська (M. cinerea Tunst.) — гніздовий птах Карпат і Криму;. П. жовтоголова (M. citreola Pall.) — рідкий залітний птах. Оселяються П. на відкритих місцях, перев. поблизу водойм. Живляться П. комахами, павуками тощо, тому корисні.


Плитовий краєвид, один з краєвидів України, відміна ерозійно-ярового краєвиду; охоплює височини: Розточчя, Подільську, Волинсько-Холмську і Покутсько-Басарабську. Характеристичні прикмети: розлога рівнинність, що подекуди перетворюється на більш-менш виразну горбовинність і в наслідок інтенсивної ерозії пливучих вод сильне роздолинення. Докладніше див. ЕУ 1, стор. 70-76.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.