[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1970. — Т. 6. — С. 2365-2373.]

Попередня     Головна     Наступна





«Просвіта», назва укр. гром. т-в для масового поширення освіти і нац. свідомости серед народу, що існували на укр. землях з кін. 1860 до 1940-их pp., а на еміґрації існують подекуди й донині.

Т-во «П.» у Львові й у Галичині. Перша «П.» була заснована у Львові 8. 12. 1868 заходами народовців з А. Вахнянином на чолі (він і перший — до 1870 р. гол. «II.») з статутовою метою «спомагати нар. просвіту в напрямах моральнім, матеріяльнім і політичнім», фактично як наук.-осв. т-во з завданням збирати і видавати зразки нар. усної творчости. Членство «П.» було обмежене вузьким колом інтеліґенції. За новим статутом 1870 р. завдання «П.» сконцентровано (наук. завдання перебрало Т-во ім. Шевченка, засноване 1873 p., реорганізоване 1893 р. в Наук. Т-во ім. Шевченка) на ширення просвіти «між руським народом» з допомогою видань, засновування «пов. виділів» (з них згодом постали філії «П.») і збільшування членства (тому і зменшено членські внески; їх зменшено вдруге, зокрема для селян, 1877, і всі чл. «П.» одержували безкоштовно популярні щомісячні книжечки, які видавала «П.»). Гол. «П.» тоді були: Ю. Лаврівський (1870 — 73), В. Федорович (1873 — 77) і О. Огоновський (1877 — 94); ін. визначні діячі: Д. Гладилович, О. Партицький, К. Сушкевич та ін.

У 1870 і 1880-их pp. «П.», побіч культ.-осв. і вид. діяльности, відогравала також керівну ролю у гром. і політ. житті, завдяки тому, що членами її Гол. Управи були тодішні укр. гал. політ. діячі. Вони ініціювали і співдіяли у намаганнях погодження українців з поляками, народовців з москвофілами, висилали петиції в справі заснування укр. шкіл і викладання укр. мови в школах. З «П.» вийшла ж ініціятива створення пресового органу народовців «Діло» (1880), як і першої політ. народовецької орг-ції «Народна Рада» (1885).

Багато заходів «П.» присвятила розвиткові укр. шкільництва, добиваючися заснування укр. шкіл, висилаючи петиції у справі заснування катедри укр. історії у Львівському Ун-ті, рівноправности укр. мови у школах тощо, як також у справі укр. підручників не тільки в Галичині, але й на Буковині та в Угорщині.

У 1881 р. пед. і шкільні завдання від «П.» перебрало «Руське Т-во Педагогічне». Слабістю праці «П.» був брак клітин на провінції. Поза Львовом просвітня робота велася під опікою чи за ініціятивою «П.» початково по існуючих або новозасновуваних, на основі закону з 1876 p., читальнях, які діяли під різними назвали, здебільша як «Руські читальні», і не були пов’язані ні між собою, ні з центр. т-вом «П.» у Львові. Таких читалень було сотні, і частину з них взяла під опіку «П.» (у 1881 — 85 pp. — 320), але організційно вони до «П.» не належали. 1890 р. централя «П.» нараховувала вже 5 000 чл. До «П.» не належали москвофіли; для конкуренції з нею вони 1874 р. заснували Общество ім. Михайла Качковського.

Коли «П.», завдяки приєднанню численних чл. на селах, стала на міцніші основи, вона знову 1891 р. змінила статут (він діяв до 1924) і поширила свої завдання на екон. ділянку, щоб піднести добробут населення. Одночасно «П.» завершила свої орг. форми, закладаючи читальні за власними статутами з далекосяжною самоуправою і посилюючи обов’язки філій (вони могли існувати у кожному судовому пав.) — посередньої ланки між централею й читальнями «П.»; ця трискладова структура т-ва «П.» залишилася до кін. її існування. У третій період своєї діяльности до 1914 р. — в останні pp. головування О. Огоновського, і зокрема під проводом Ю. Романчука (1896 — 1906), Є. Олесницького у 1906, Л. Огоновського (1906 — 10) і І. Кивелюка (1910 — 22) «П.», передавши керівництво політ. і гром. життя створеним тоді політ. орг-ціям, розгорнула при активній співпраці чл. виділу (К. Левицького, Г. Врецьони, К. Паньківського, М. Коцюби й ін.), поряд осв. — широку екон. діяльність, засновуючи при читальнях «П.» крамниці, ощадно-позичкові каси, кооперативи, молочарні, шпихліри, доставляючи селянам насіння, щепи за зниженими цінами, роблячи заходи для піднесення аґротехн. культури, ведучи для цього люстраційно-пед. діяльність і видаючи інформаційну методичну літературу. Екон. діяльністю з 1906 р. в централі відала окрема госп.-пром. комісія. Заходами «П.» чи при її співпраці постала низка місц. і центр. екон. установ. Завершенням діяльности цього періоду був перший укр. Просвітньо-Економічний Конґрес у лютому 1909 р. з нагоди 40-ліття «II.», в якому взяли участь укр. осв. й екон. діячі з усіх укр земель. Доступово у міру зростання і розчленування укр. життя «П.» передавала екон. функції фаховим централям: Крайовому Союзові Ревізійному, Крайовому Молочарському Союзові«Маслосоюз», «Сільському Господареві» та ін., але й після 1909 р. відала екон. освітою, утримувала мандрівних інструкторів госп-ва і далі видавала популярно-екон. літературу. У віданні «П.» були нею створені школи: Торг, школа «П.» у Львові (з 1911 під проводом Р. Залозецького; 1925 її передано. «Рідкій Школі»), Жін. школа госп-ва в Угерцях Винявських (1912 — 18) та Госп. школа «П.» в Миловані, Товмацького пов. (1912 — 39). Крім того, «П.» давала стипендії на вивчення хліборобства, молочарства та жін. госп-ва і висилала для цієї мети до Зах. Европи своїх стипендіятів (у 1907 — 14 усіх 40). Ще 1912 р. при читальнях «П.» існувало 540 крамниць, 339 дрібних позичкових кас і 121 шпихлір.

Останні 15 pp. до вибуху війни у 1914 р. були періодом найінтенсивнішої вид. і орг. діяльности «Л.». Вид. працю розпочато вже 1869 р. «Читаночкою для сільських людей» п. н. «Зоря» і продовжувано потім спорадичним вид. дальших таких читанок, як також популярних брошур про братства тверезости, гром. каси, шпихліри тощо. Крім цього, «П.» видала у 1871 — 76 з допомогою урядових дотацій 17 підручників для нижчих кляс укр. гімназій. З 1877 р. «Л.» видавала щомісячні книжечки, що їх одержували чл. за свої членські внески. За перших 50 pp. — 1869-1918 було видано 348 популярних книжечок (у тому ч. 305 місячних у 1877-1914 pp.) накладом 2 941 115 примірників.

Рік

Філії

Читальні

Члени у тис.

Централі читалень

Бібілотеки

Видано книжок

Прим. у тис.

Будинки

1869






4

20


1875






6

83


1880

4


1,5



6

23


1890

4


4,8



8

50


1895

14

233

7,9

42

843

9

45

34

1900

22

924

13,4

76

1 248

9

83

75

1905

35

1 550

19,0

100

1 753

8

120

118

1910

60

2 355


114

2 290

16

111

310

1914

77

2 944

36,5

197

2 664

16

150

504

1920

73

882




8

35


1925

81

2 020

6,9

121

978

10

48

395

1930

87

3 110

14,8

207

2215

24

95

912

1935

83

3 071

31,1

275

2 915

16

129

1 301

1939

83

3 075


360

2 988



1 475

За змістом книжки поділялися на: 88 оп., 52 іст.-геогр., 42 госп.-торг., 22 природничо-лік., 22 правничі, 11 рел. і військ. кн., 20 життєписів видатних постатей, 41 календар і 41 ін. У окремій серії «Руська (згодом Укр.) Письменність» у 1904 — 28 pp. вийшло 25 тт. творів клясиків укр. літератури (172 000 примірників). У серії «Госп. Бібліотека» появилося у 1907 — 27 pp. 8 кн. (23 000) і в сери «Просвітні Листки» видано 60 метеликів, здебільша відбиток з календарів «П.» та з «Письма з Просвіти» (190 450). Крім того, починаючи з 1909 p., вийшло 44 різних вид. (183 606). Для поширення освіти й розвитку культ.-осв. та читацької справи «П.» видавала ж. «Письжо з П.» (1877 — 79, 1907-14), у 1894 — 96 pp. ж. «Читальня». Ред. кн., календарів і періодичних вид. «П.» були, крім гол. і секретарів «П.», серед ін. — О. Партицький, В. Шашкевич, Ю. Целевич. Ю. Федькович, І. Франко, А. Вахнянин, В. Лукич-Левицький, П. Огоновський, К. Даньківський, К. Левицький, О. Борковський, В. Білецький, Я. Веселовський, Г. Хоткевич, Ю. Балицький, Ф. Федорців.

З переходом на трискладову орг. форму ч. читалень (1891 р. — 5, 1914 — 2 944) і філій (7 і 77; з них 3 на Лемківщиві: Сянік, Ясло, Новий Санч) постійно і швидко зростало; це саме стосується чл. (див. табл. на стор. 2366). У 1914 р. 75% укр. населених пунктів у Галичині мали читальні, 15% «П.» — власні будинки, а членство «П.» (1914 р. — 197 000 членів читалень і 36 500 централі) охоплювало бл. 20% українців. Донад 50% читалень мали бібліотеки, перев. з вид. «П.» або з купованих кн., кількасот з них — театральні й хорові гуртки.

Посередньою ланкою в орг. системі «П.» були філії, засновувані спершу як окремі орг-ції для об’єднання звичайних чл., здебільша по міських осередках, і для поширення вид. «П.». Із зміною статуту 1891 р. філії «П.» перебрали керівництво просвітнім рухом у пов., засновуючи й об’єднуючи нові читальні й допомагаючи в їх діяльності.

Діяльність філій координували, допомагаючи їм матеріялами, організаторами, люстраторами (гол. для екон. справ) і доповідачами, Гол. Виділ Т-ва «П.» У Львові і його канцелярія (довголітній дир. — А. Скородинський, згодом А. Гапяк), з допомогою окремих комісій, з яких найважливішими були видавнича, екон. і просвітньо-орг. (виникли у 1906 — 08 pp.), та відділів. При центр. «П.» існувала бібліотека, заснована 1869 р. як наук., що збагачувалася за одержані дотації і книжкові фонди, особливо з Центр. й Сх. Укр. Земель, та реорганізована після передачі 1909 р. важливіших зб. бібліотеці НТШ у публічну бібліотеку-випозичальню (1935 р. — 16 900 тт.). Одночасно з бібліотекою був заснований при Львівській «П.» архів і музей, зб. яких передано згодом НТШ та Нац. Музеєві. Централя «П.» влаштувала низку заг.-укр. імпрез, нагар., Просвітньо-Екон. Конґрес (1909 p.), 100-річчя народження Т. Шевченка й ін. З 1895 р. вона мала власний будинок на Ринку (кол. палац кн. Любомірських і цісарського намісництва для Галичини).

Джерелом прибутків «П.» були членські внески (за 1869 — 1907 — 202 000 корон на 793 000 корон всіх прибутків), крайові (гал. сойму) і держ. дотації, пожертви громадянства та прибутки з власних установ (продаж вид. тощо). Дотації гал. сойму були невеликі, і часто їх не давали через опір поляків; вони були збільшені з 1908 p., гол. на екон. діяльність «П.». Разом на вид. цілі «П.» одержувала від крайового уряду 190 000 корон (1870 — 1914), а у 1906 — 14 pp. на екон. діяльність 173 000 корон (на цю мету у 1906 — 09 від віденського уряду — 42 000). Першим меценатом «П.» був її гол. B. Федорович з пожертвою (1875) 24 000 корон (членські внески тоді давали бл. 1 000 корон). Згодом створено низку фундацій з призначенням на спеціяльні цілі, зокрема — стипендії для молоді (фонд о. С. Качали, графа М. Тишкевича, о. С. Новосада — 120 000 корон на стипендії для молоді сер. шкіл, о. І. Залуцького, C. Дубравського, М. Малецького, який записав свій маєток в Угерцях Винявських для створення с.-г. школи для дівчат й Ін.). За 1869 — 1907 pp. прибутки «П.» становили 793 000, а витрати 791 000 корон; за 1869 — 1914 pp. бл. 1 млн.

Т-во «Л.» у Львові до 1914 р. було найважливішою масовою укр. орг-цією в Галичині, що довгий час охоплювала своєю діяльністю майже всі ділянки нац. життя, вона була «матір’ю» орг-цій і т-в, які згодом вийшли з «П.» і усамостійнилися: культ., політ., екон., спортивні («Сокіл», «Січ»), сіль.-госп. Читальні «П.» по селах стали гол. укр. нац.-гром. орг-ціями; при них приміщувалися й діяли каси, крамниці, гуртки «Сіль. Господаря», дитячі садки тощо. Тому «П.» найбільше спричинилася до зростання нац. свідомости укр. населення і його добробуту. Без «П.» не були б можливі політ. досягнення українців у Галичині і відновлення 1918 р. укр. держави.

Т-во «П.» у Львові мало всеукр. характер, що найкраще віддзеркалює його видавнича продукція (тематика, автори). За прикладом гал. «П.», на Буковині постало культ.-осв. т-во «Руська Бесіда», «П.» на Наддніпрянщині (з 1905) і серед укр. еміґрації за океаном, з якою матірне т-во «П.» було у жвавих зв’язках.

Війна 1914 — 20 pp. принесла велике знищення дотогочасного доробку «П.» — будинків, улаштування читалень, бібліотеки; більшість читалень перестала діяти. Поль. влада не дозволяла до 1921 р. їх відновляти, так що ч. читалень, згуртованих у 73 філіях, впало на 1920 р. до 888. Фундації «П.» (1914 — 352 000 корон) знецінилися, держ. субвенцій «П.» не одержувала й опинилася у фінансовій скруті. Щойно після зміни статуту 1924 р. і затвердження його поль. владою розпочалося масове відновлення читалень. «П.». Але поль. влада і далі ставилася неприхильно до праці «П.»; під час пацифікації 1930 р. майно численних чигалень «П.» знищено, 1936 — ліквідовано одну філію і 135 читалень. «П.» не дозволено поширити діяльність на півн.-зах. землі, на поч. 1930-их pp. читальні «П.» на зах. Лемківщині закрито (при централі «П.» існувала Лемківська Комісія; див. стор. 1 277). Однак ч. читалень постійно зростало (1939 — 3 075, тобто у 85% укр. місцевостей), а ще більше ч. членства (360 000 осіб або 15% всього населення в позашкільному віці й бл. 30% чоловіків понад 20 pp.) та власних будинків (1485, тобто майже пол. читалень мали свої доми). За винятком Лемківщини і півд.-зах. Бойківщини (Ліщина, Турчанщина), майже кожна укр. місцевість мала читальню. Найбільший відсоток укр. населення, охопленого «П.» був у Тернопільському, Збаразькому, Скалатському і Сокальському пов. По деяких с. чл. читалень була молодь, організована здебільша у «Молодих П.».

У новому статуті «П.» 1924 р. усунено параграф про екон. діяльність, і відтоді праця «П.» була скерована тільки на осв. життя. За головування М. Галущинського (1923 — 31) та І. Брика (1932 — 39) гол. увагу зосереджувано на поглибленні осв.-виховної роботи. Її щораз більше виконували постійні фахові працівники як у централі, так і в більшості філій, а навіть у групах сусідніх читалень. Настанови осв. праці дав другий Просвітній Конґрес (вересень 1929). Крім полагоджування справ поточної діяльности, централя «П.» організувала у 1935 — 37 pp.: 1932 курси для неграмотних, 112 — для вишколу чл. виділів читалень, 37 — для режисерів, 26 — для дириґентів хорів, 8 — для керівників «Молодої П.» і 11 заг.-осв. курсів (разом — 2 294), не враховуючи курсів, що їх влаштовували філії і читальні, у другій пол. 1930-их pp. у централі «П.» працювало кількадесят осіб, у тому ч. 5 осв. інспекторів і 9 люстраторів. Теоретиками і керівниками осв. праці були, крім голів, секретарі й ін. чл. Гол. Виділу, між ними К. Малицька, В. Мудрий, М. Таранько, С. Шах, М. Дужий, як також дир. канцелярій і керівники орг. відділу, інспектори та секретарі філій С. Маґаляс, П. Петрик, М. Брилинський, В. Гафткович, М. Кушнір й ін.

При централі «П.» далі існувала публічна бібліотека-випозичальня (керівник Наталія Дорошенко), також палітурня (довголітній керівник О. Хом’як) і у 1930-их pp. власна книгарня.

Вид. діяльність «П.» через фінансові труднощі послабилася, але якість її піднеслася як змістом, так і техн. і графічним оформленням. Крім дальших тт. «Руської Письменности», «П.» видала у 1919 — 28 pp. в серії «Заг. Бібліотеки» 8 кн. (накладом 31 500), у тому ч. «Історію укр. літератури» М. Возняка у 3 тт. і «Укр. нар. думи» за ред. і з коментарями Ф. Колесси. У розпочатій серії вид. фондом «Учітеся, брати мої» видано до 1938 р. 22 популярно-наук. кн., авторами яких були серед ін.: М. Возняк, М. Голубець, В. Дорошенко, Ф. Колесса, І. Крип’якевич, В. Кубійович, І. Раковський, С. Рудницький, С. Сірополко, О. Терлецький. У реорганізованій з місячних книжечок серії «Нар. Бібліотеки» у 1919 — 28 pp. видано 38 кн., включно з календарями (наклад 203 000) і в серії «Іст. Бібліотека» — 10 кн. (наклад 48 000). Крім того, тоді вийшли ще 53 книжечки, майже все відбитки з ж. «Життя і Знання» (накладом 157 900).

За весь час свого існування «П.» видала у 1869 — 1918 pp. 477 кн. і книжечок та метеликів накладом 3 479 000 і з 1919 до 1928 р. 126 вид. (накладом 516 171), тобто разом 603 кн. (3 995 171). Докладної статистики вид. «П.» нема.

З періодичних вид. було відновлене у 1921 — 22 pp. «Письмо з Просвіти», що його реорганізовано у 1923 — 27 pp. на орган позашкільної освіти «Нар. Просвіта». У 1936 — 39 pp. виходив місячник освіти, виховання і культури «Просвіта», призначений для осв. працівників; з 1926 р. наук.-популярний ж. «Життя і Знання»; фаховими методичними ж. були «Аматорський порадник» (1925 — 27) та «Бібліотечний порадник» (1925 — 26). Ред. кн. і періодичних вид. «П.» тоді були: В. Дорошенко, О. Терлецький, І. Раковський, Ф. Федорців, С. Шах, В. Мудрий, В. Сімович та ін.

Ч. бібліотек при читальнях зросло з 2 664 у 1914 р. до 3 209 (з 688 186 кн.) у 1936; зростало також ч. кн. у поодиноких бібліотеках. Тому що своїх вид. «П.» мала надто мало, вона, організувала кольпортаж кн., якими читальні «П.» доповнювали свої бібліотеки. З 1924 р. Гол. Виділ «П.» почав організувати мандрівні бібліотеки (в кін. 1935 р. — 49) і обслуговував ними найбідніші осередки, насамперед ті, де не було читалень. Подібну діяльність вели також філії «П.». Бібліотеки при філіях мали перев. характер бібліотек-випозичалень і обслуговували також села свого р-ну; при них існували часто фахові бібліотеки з ділянки позашкільної освіти та театральні бібліотеки.

Матеріяльні засоби для праці «П.» у 1920 — 30-их pp. становили гол. членські внески, прибутки з продажу вид., імпрез та пожертв громадянства; щороку 8 грудня (день заснування «П.») організовувано т. зв. «Дар П.». Чималу допомогу «п.» давала заокеанська еміґрація як грішми, так 1 фундуванням бібліотек і навіть домів-читалень.

Попри адміністративні труднощі гал. «П.» впливала на культ.-осв. життя півн.-зах. земель: порадами для «П.», доки вони існували, ще більше — кольпортажем кн. Зв’язок з еміґрацією за океаном був досить жвавий.

Після сов. окупації Галичини у вересні 1939 р. діяльність «П.» була припинена: централю, її філії й всі читальні ліквідовано, а бібліотеки частково знищено. По окупації Лемківщини і Посяння німцями у 1939 р. на цих теренах постало сотні «П.», частково на базі закритих у 1930-их pp. поль. владою читалень. Такі заходи відновлення «П.» були розпочаті у Сх. Галичині після нім. окупації 1941 p., проте, усі ці «П.» могли діяти тільки у дозволених нім. владою Укр. Освітніх Товариствах.

«П.» на Центр. і Сх. Землях. Заснування «П.» у Львові і поширення просвітньої діяльности в Галичині викликали широке зацікавлення укр. діячів і їхніх громад. У чл. «П.» почали вписуватися (здебільша анонімно) українці з цих земель, підтримуючи «П.» дотаціями, грошовими і книжковими пожертвами, надсилаючи свої твори для надрукування у періодичних і книжкових вид. «П.» (особливо І. Нечуй-Левицький, С. Русова, Х. Алчевська, М. Левицький, Б. Грінченко, М. Загірня, Д. Дорошенко й ін.). За прикладом Львівської «П.» розпочало свою діяльність, засноване у Петербурзі 1898 р. Благодійне Товариство видання загально-корисних і дешевих книг. У Києві з 1895 р. — «Вік».

Справжні осв. т-ва, які, за прикладом Галичини, названо «П.», виникли щойно після революції 1905 р. Першою з них була «П.» у Катеринославі, заснована 8. 10. 1905, яка об’єднала бл. 400 чл. і заснувала філії у Мануїлівці (гол.-селянин К. Струбель), Діївці, Перепині, Гупалівці та в кількох ін. селах, діяльність яких виявлялася в орг-ції читалень, влаштовуванні різних свят, концертів, вистав, доповідів, вечірок, передплати укр. газ., журн., кн. У Катеринославі розпочала «П.» вид. тижневика «Добра Порада» (4 чч.). У її діяльності брали участь: Д. Яворницький, В. Біднов, Є. Вировий, Д. і Н. Дорошенки, П. Наріжний, С. Липківський, Г. Денисенко, Л. Біднова та ін. Восени 1914 р. вона була закрита за «проповідь сепаратизму», але діяла далі як укр. філія рос. «Наук. Общества» (сіль. «П.» зберегли свій попередній характер) до поч. 1916 р. Другою за чергою була «П.» в Одесі, заснована 25. 11. 1905 (з бібліотекою-читальнею, книгарнею, музеєм і хором) за ініціятивою і з участю І. Луценка, М. Комарова, І. Липи, С. Шелухина, А. Ніковського, М. Слабченка й ін. Вона була своєрідним клюбом одеської укр. інтеліґенції з доповідями й дискусіями, як також щосуботніми літ.-муз. вечорами і драматичними виставами щонеділі. Заходами Одеської «П.» розпочато 1906 р. виклади в ун-ті укр. історії О. Грушевського укр. мовою; виходив часопис «Народня Справа» і видано 2 кн. для народу. 1908 р. її діяльність заборонено. У травні 1906 заходами Б. Грінченка, Г. Коваленка, М. Лисенка, Ф. Красицького, Ф. Матушевського, М. Старицьхої, з участю Лесі Українки, С. Єфремова, В. Дурдуківського та ін. була заснована Київ. «П.». 1907 р. секретарем «П.» обрано Д. Дорошенка. Заснування філій Київ. «П.» було заборонене, і вона розгорнула діяльність (лекції, нар. читання, вистави, концерти) серед населення — міщанського і робітничого у самому м. і на передмістях. Опрацьовуючи пляни широкої осв.-виховної і вид. праці й створюючи для окремих ділянок спеціяльні комісії, Київ. «П.» стала керівним центром для ін. «П.». Гол. увагу вона присвятила вид. справі, видавши впродовж 5 pp. існування 34 кн. для народу (накладом 163 760); бібліотека-читальня нараховувала понад 10 000 тт., перев. з українознавства. На 1909 р. Київ. «П.» мала 625 чл., але 1910 р. влада ліквідувала її адміністративним розпорядком. З 1906 «П.» постали і в ін. м. України (Кам’янці Подільському, Житомирі, Чернігові, Миколаєві, Мелітополі та ін.), на Кубані (Катеринодарська під керівництвом С. Ерастова з 15 філіями в Темрюці, Майкопі та в ряді станиць), у Новочеркаську на Донщині, в Баку на Кавказі й Владивостоці на Далекому Сх. На відкриття «П.» на Полтавщині й Харківщині рос. влада дозволу не дала; в ін. губ. лише винятково «П.» дозволяли творити філії. Згадані вище «П.» були закриті у 1910 — 11 pp. Хоч ці «П.» на Центр. і Сх. Землях не були численні (разом з філіями бл. 40) і діяли короткий час, проте вони значно спричинилися до зростання нац. свідомости мас. З революцією 1917 р. по селах і м. укр. населення спонтанно заходилося коло орг-ції «П.» як осередків багатогранної позашкільної праці серед дорослих; вже влітку 1917 р. всі Центр. та Сх. Укр. Землі вкрилися густою мережею «П.». Відновлена Київ. «П.» стала осередком просвітнього руху, і за її ініціятивою 20 вересня у Києві відбувся Перший Всеукр. З’їзд «П.», на якому створено Всеукр. Спілку «П.» і організовано Центр. Бюро, з завданням координувати працю сіль. «П.» і пов. спілок «П.». Чимало «П.» постало на Кубані, Зеленому Клині та ін. укр. поселенчих землях в Азії. За короткий час «П.» виникли майже у всіх м. і більших с. України — разом бл. 5 000. Деякі з них, напр., Катеринославська «П.» виявляли жвачу діяльність. «П.» були у 1917 — 21 pp. осередками укр. нац. життя і найбільше спричинилися до зростання нац. свідомости широких мас. Під час больш. і денікінської окупації «П.» були часто єдиними укр. орг. клітинами. Ще у червні 1921 р. в УССР діяло (вже в умовах сов. окупації) 4 322 т-ва, читальні й будинки «П.». На поч. 1922 р. усі вони були ліквідовані або реорганізовані на сов. «П.», сельбуди та хати-читальні. Ліквідовані були також всі «П.» на Кубані, Зеленому Клині й в усьому СССР. З «П.» на Далекому Сх. залишилася лише «П.» в Харбіні (Манджурія), яка діяла аж до 1945 р. (див. 1 035 стор.).

За нім, окупації у 1941 р. почали знову поставати «П.» (часто заходами Похідних Груп ОУН), але з передранням влади цивільною нім. адміністрацією вони були нею заборонені або самоліквідувалися, щоб уникнути репресій. Багатогранну діяльність (на основі самодопомоги, гол. харч.) у 1941 — 43 pp. розвинула «П.» у Харкові з В. Дубровським на чолі (ін. діячі: (Зоя Сапіцька — заступник гол., Б. Порай-Кошиць, О. Попов, Д. Соловей, Ф. Бульбенко та ін.), навколо якої скупчилося все укр. гром.-суспільне життя. Вона серед ін. влаштувала успішно виставку «Геть большевизм», з експонатами і документами сов. терору.

Б. Кравців, Р. М.

«П.» на півн.-зах. укр. землях. На поч. 20 в. «П.» діяли в Сідльцях, Грубешові й у Кобиляках (пов. Біла Підляська), на Волині в Крем’янеччині (прим. у Вишнівці,), у 1916 — 18 pp. під час окупації цих земель австр. і нім. арміями і перебування там частин УСС, як також на Підляшші й Поліссі вояків і старшин, організованих Союзом Визволення України Синьої й Сірої Дивізій, почав поширюватися укр. просвітній рух і почали створюватися «П.». Заснована 1918 р. «П.» у Бересті організувала бл. 100 читалень по с. і м. Полісся (перші її гол.: В. Дмитріюк і В. Криницький;. Вона була закрита поль. владою 1919 p., відновлена 1923, але згодом більшість її читалень були закриті, решта занепала.

На Холмшині й Підляшші просвітню діяльність з 1918 р. вело т-во «Рідна Хата», що мало бл. 125 філій (1930 р. заборонена поль. владою). Заснована 1918 р. у Луцькому, «П.» мала у 1932 p., коли її закрито, 134 філії (один з засновників і гол. діяч І. Власовський, Є. Петрицький — довголітній гол., В. Островський, О. Левчанівська, М. Маслов й iн.). За ініціятивою «П.» у Луцькому відсудися 2 просвітні з їзди, на яких вирішено заснувати Волинську «П.», яка мала б діяти на території всієї Волині, але поль. влада на це не дала згоди. Луцька «П.» влаштовувала курси українознавства, кооп., мала різні гуртки й майстерні, подібна була діяльність ін. пов. «П.», які мали читальні. Найбільше активними (крім Луцької) були пов. «П.» у Кремянці (1918 — 32; гол. діячі: Б. Козубський, М. Черкаський, С. Жук та ін.), Рівному (гол. діячі: І. Підстригач, Ф. Пекарський, Кентржинський, С. Семенюк), Ковелі (С. Підгірський), Дубному (1920 — 28; М. Чучмай, М. Черкавський, Н. Кибалюк), Горохові (С. Книш), Володимирі Волинському (А. Річинський, о. Д. Герштанський), в Острозі (1918 — 32), Костополі (П. Рощинський), Любомлі, Олександрії та ін. Всі понад 600 читалень на Волині й Поліссі ліквідувала поль. влада. Не зважаючи на перешкоди з поль. боку «П.» на півн.-зах. землях підтримувала весь час тісні зв’язки з «II.» у Львові. На місце читалень «П.» у 1932 — 33 pp. на Волині почали діяти «Рідні хати», які були найнижчими клітинами Укр. Волинського Об’єднання і діяли за одним усталеним статутом, але й вони були ліквідовані у 1937 — 39 pp.

Влітку і восени 1941 р. на Волині постала після її окупації нім. військом низка «П.»; незабаром вони були заборонені німцями.

Р. М.

«П.» на Закарпатті. Першою читальнею, організованою у зв’язку з Львівською «П.» і за її читальняним статутом, була заснована 1896 р. свящ. О. Штефаном «Греко-кат. читальня» у Скотарському, підтримувана виданнями «П.» зі Львова. Ці вид. одержували й розповсюджували, не зважаючи на обмеження й заборони угор. режиму, також ін. напівлеґальні гуртки-читальні, засновувані вже після 1900 р. по с., як, напр., у В. Верецьках, Голубинному, Липші, Рахові, Стройні, Ясіні.

Формальне заснування т-ва «П.» відбулося в Ужгороді 1920 p., і відтоді Закарпаття почало вкриватися мережею філій по пов. м. і читалень по м. і с. У 1923 р. закарп. «П.» мала 4 філії, 82 читальні, понад 30 драматичних гуртків, 12 хорів. У 1934 р. було 10 філій (у тому ч. у Пряшеві й у Братіславі), 230 читалень (разом з 7 читальнями на Пряшівщині) і 15 337 чл., 146 театральних гуртків, 21 оркестра, 98 хорів і 47 спортових гуртків. За час свого існування (1920-39) закарп. «П.» видала понад 200 кн. і брошур, здебільша популярних, і календарів, а також солідний щорічник «Наук. Збірник» (1922 — 38; вийшло 14 тт.), присвячений дослідженню Карп. України. У 1925 р. короткий час виходив наук.-літ. і госп. місячник «Просвіта». При централі в Ужгороді діяв Руський Нар. Театр на чолі з М. Садовським, а пізніше О. Загаровим, від 1935 р. укр. нац. театр «Нова Сцена» під керівництвом Ю. і Є. Шереґіїв, активних також в організації театральних гуртків по с., і Руський Нац. Хор під дириґентурою О. Приходька. Дириґентами сіль. хорів були здебільша учні О. Приходька (А. Міньо, Ю. Палюх, Ф. Повхан, І. Тимканич, Ф. Шімановський). Курси нац. танків влаштовував А. Кість. Оркестри організовував І. Романенко. Більші філії й читальні мали власні нар. доми. Центр. дім в Ужгороді, збудований у 1926 p., давав приміщення Етногр. музеєві, домівкам різних т-в та ред.; це був осередок укр. життя. Тут містилася також бібліотека, що нараховувала 10 000 тт., основу її становила куплена бібліотека, у Г. Стрипського в Будапешті. Гол. діячами були: Ю. Бращайко (довголітній гол.), М. Бращайко, о. А. Волошин, о. В. Гаджеґа, о. В. Желтвай, А. Штефан, П. Яцько, С. Клочурак, о. К. Феделеш та ін. Філія у Пряшеві діяла під проводом о. Е. Бігарія та І. Невицької. Щороку по різних частинах Закарпаття відбувалися з’їзди «П.». Найчисленніший був Всепросвітянський з’їзд 1937 р. в Ужгороді з лонад 12 000 учасників, що в ньому брали участь також комуністи під проводом посла О. Борканюка. Гол. конкурентом «П.» було русофільське Общество ім. О. Духновича (засноване 1923 p.). Угор. окупаційна влада ліквідувала «П.» у 1939 p., майно було сконфісковане, архів і частина кн. знищені, решту передано Подкарпатському Обществу Наук разом з усім майном «П.», її філій і читалень.

М. Боровський, В. Маркусь, А. Штефан

«П.» в Юґославії. Після розпаду Австро-Угорщини українці (русини) Бачки і Срему в липні 1919 р. заснували у Новому Саді осв. т-во Руске Народно-Просвітне Дружетво, яке мало по с. ряд філій і розвинуло жваву діяльність, зокрема вид. Його працю заборонили угорці, які у квітні 1941 окупували Бачку. 1923 р. у Загребі було засноване на зразок Львівської «П.» — Укр. Т-во «П.», яке мало філії і представництва в Славонії, Боснії і Београді. «П.» у Загребі видавала неперіодично бюлетень, а у 1936 — 39 pp. «Вісник Укр. Т-ва „П.“ в Загребі» й підтримувала зв’язки з «П.» у Львові. Після створення незалежної держави Хорватії «П.» у Загребі передала свої функції єдиній у Хорватії укр. орг-ції — Укр. Представництву, яке однак осв. працею мало цікавилося. За умов ком. режиму в новій Юґославії (з 1944) обидва кол. укр. осв. т-ва не могли відновити своєї діяльности.

«П.» у ін. країнах Европи. Найдавнішими «П.» у країнах на зах. від укр. етнічної території були «П.» у Кракові (заснована 1894 р. як читальня т-ва «П.» у Львові — з 1923 р. філія; вона була осередком укр. життя у Кракові) та у Відні (діяла з кін. 1908 до 1918). Під час першої світової війни «П.» діяли у таборах укр. переселенців (напр., у Ґмюнді) та у деяких таборах полонених вояків рос. армії у Австрії й Німеччині. У Чехо-Словаччині «П.» існувала при укр. робітничому курені у Брно (1922 — 23) і довший час у Братіславі й Празі — обидві пов’язані з «П.» в Ужгороді.

Краще розвинулися «П.» серед заробітчанської еміґрації у Франції, організовані за зразком крайових читалень. У період між двома світовими війнами існували такі читальні по різних м.: у Версалі, Ліоні, Меці, Орлеані, Страсбурзі, Суасоні й ін. До організованого 1932 р. в Парижі Українського Народного Союзу належало 75 «П.».

«П.» в Америці. Під впливом Львівської «П.» у країнах укр. поселення у Півн. і Півд. Америці постала низка культ.-осв. т-в з подібними завданнями і часто з назвою «П.». За винятком Арґентіни і Парагваю, вони не мали і не мають централь.

У ЗДА першою просвітньою орг-цією була читальня «П.» заснована 1887 р. у тодішньому осередку укр. життя Шенандоа. З розвитком і поширенням Руського (згодом Укр.) Нар. Союзу й ін. братських (обезпеченевих) союзів деякі з їх відділів засновувалися п. н. «П.» (у 1934 р. УНСоюз мав 8 таких відділів). Відбуте 1905 р. Всенародне Просвітнє Віче у Філядельфії, з метою заснування окремого осв. т-ва «П.», не дало конкретних наслідків. Заснована 1908 р. «П.» у Нью-Йорку є одночасно допомоговим т-вом. Між двома світовими війнами Львівська «П.» видала три випуски «Амер. Просвітянина» з метою приєднування чл. для матірнього т-ва «П.» у Львові. З 1953 у Філядельфії діє «Молода Л.» з бібліотекою й архівом.

У Канаді перші «П.» постали у 1903 — 07 pp. у Вінніпеґу і згодом у ін. місцевостях. Централею просвітньої діяльности у Манітобі став заснований 1905 р. Народний Дім у Вінніпеґу, який влаштував два просвітньо-госп. конґреси (1923, 1930). З ін. просвітніх установ важливіші: Кан.-Укр. Ін-т «П.», заснований 1916 р. у Вінніпеґу, Читальня «П.» ім. Шевченка в Торонто (1921), Т-во «П.» у Вест Форт Вільям (Онтаріо), «П.» в Порт Артурі й ін. З 116 просвітніх орг-цій на території Канади діяло у 1935 р. 39 п. н. «П.».

У Півд. Америці перше т-во «П.» постало в Курітібі (Бразілія) 1902 р. До 1914 р. просвітні орг-ції діяли там під різними назвами, у тому ч. і «п.». Після об’єднання цих орг-цій в Укр. Союзі вони перестали діяти як самостійні т-ва.

В Арґентіні перше т-во «П.» було засноване 1910 р. в Апостолесі, інші — щойно у 1920-их pp. Централею їх стало Укр. Центр. Т-во «П.» в Арґентіні з осідком у Буенос-Айресі (постало 1924), яке має 15 філій (у тому ч. 11 у Буенос-Айресі і околицях) з 1 226 чл. (1971). Всі вони мають власні будинки, 10 «Рідних Шкіл» і курси українознавства; при «П.» діє балет та капеля бандуристів. «П.» видає тижневик «Українське Слово» (з 1928), календарі-альманахи «П.» (з 1934; разом 32), видало кілька кн. тощо. Тепер «П.» очолюють: гол. О. Галатьо, (почесний гол. М. Данилишин), секретар В. Косюк.

У Параґваї перша «П.» постала 1937 р. у м. Енкарнасіоні, яка нині має 10 філій. В Уруґваї діє «П.» в Монтевідео з 1934 р.

Література: Лозинський М. Сорок літ діяльности «Просвіти». Л. 1908; Брик І. і Коцюба М. (ред.). Перший Український Просьвітно-економічний Конґрес... Протоколи і реферати. Л. 1910; «Просвіта» до укр. народу. Л. 1921; Календар Т-ва «Просвіта» на 1928 р. Л. 1927; Перський С. Популярна історія Товариства «Просвіта» у Львові. Л. 1932; Календар «Просвіта» на рік 1936. Ужгород 1935; Нар. Ілюстрований Ювілейний Календар «Просвіта» — на 1938. Л. 1937; Дорошенко В. «Просвіта» — її заснування й праця. Філядельфія 1959; Перський С., Волинець С. і Ґосподин С. Нарис історії Матірного Товариства «Просвіти» і огляд просвітних товариств у Канаді. Вінніпеґ 1969.

Б. Кравців, Р. М.


«ПросвЂта» («Prosvita»), двотижневик, орган братсько-допомогового т-ва «Собраніє Гр.-Кат. Церк. Братств», об’єднання закарп. еміґрації у ЗДА, виходить з 1917 р. у Мек Кіспорті (Пенсільванія), як продовження газ. «Русинъ»; з 1950-их pp. друкується, перев. англ. мовою; ред. о. О. Папп, о. С. Лоя.

[„ПросвЂта“ („Prosvita“), з 1950-их pp. місячник, друкується перев. англ. мовою. — Виправлення. Т. 11.]


«Просвіта», місячник освіти, виховання, культури, орган т-ва «Просвіта» у Львові, призначений для провідних кадрів у просвітянській праці, виходив 1936 — 39 pp. у Львові; ред. І. Брик.


«Просвітній Листок», газ. для полонених вояків-українців рос. армії, видавалася тричі на місяць у Вецлярі (Німеччина) у 1915 — 16 pp.; «П. Л.» замінила «Громадська Думка».


Просвітньо-Економічний Конґрес, перший заг. укр. екон.-осв. конґрес, що відбувся 1-2 лютого 1909 р. у Львові на відзначення 40-ліття діяльности Т-ва «Просвіти». Завдання П.-Е. К. полягало у перегляді догодішньої екон. і осв. праці на всіх укр. землях та обговорення напрямів дальшої діяльности; ч. учасників 768, серед них — майже всі визначніші культ., екон. і гром.-політ. діячі з Галичини і Буковини та бл. 20 з Наддніпрянщини. П.-Е. К. був маніфестацією укр. духової єдности без уваги на кордони і став поворотним пунктом у дальшому розвитку укр. екон. життя, зокрема укр. кооперації на Зах. Укр. Землях.


Проскура Юрій (1876 — 1958), вчений у галузі гідромашинобудування і гідромеханіки, родом з м. Сміли, д. чл. АН УРСР (з 1929). З 1904 р. працював у Харківському Технологічному Ін-ті (з 1911 — проф.), у 1945 — 54 pp. — дир. лабораторії проблем швидкохідних машин і механізмів АН УРСР. П. розробляв теорію і проєктував пропелерні турбіни й помпи. У 1934 (р. спорудив гідродинамічну трубу для досліджень гідродинамічних ґраток. Праці з питань теорії гідроаеродинаміки, газових і водяних турбін, насосів, компресорів.

[Проскура Юрій (Георгій) († Харків). — Виправлення. Т. 11.]


Проскурів, кол. (до 1954) назва м. Хмельницького.


Проскурівна (справжнє прізвище Семенко) Марія (1863 — 1945), письм. сел. роду з Полтавщини, мати М. Семенка. Твори етногр.-побутового змісту: повість «Уляся» й оп. «Од сіна до соломи» (1913) і «Пані писарка» (1914); по революції у 1919 — 27 pp. П. надрукувала кілька оп. у ж.: «Червоний Шлях», «Всесвіт», «Глобус» («Олексій, Божий чоловік», «Клопітна річечка і спорні береги» та ін.). Про неї див. Мочульський М. «Дебют Марії Проскурівни» («ЛНВ», 1917, кн. 4).

[Проскурівна (справжнє прізвище Семенко) Марія (* Кибинці, Миргородський пов. — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Проскурник, див. Алтей.


Просо (Panicum), рід однорічних і багаторічних рослин з родини злакових. На Україні поширені П. посівне, або звич. (P. miliaceum L.), однорічна культ. круп’яна рослина, і П. волосовидне (P. capillare L.) — бур’ян серед посівного П. Зерно П. має 69% вуглеводнів, 14% білка, 1% товщу. П. є також цінним кормом для свійської птиці, солома і полова — для свійських тварин. Тривалість веґетаційного періоду П. — 60 — 70 днів у ранніх сортів; 90-120 — у пізніх; П. теплолюбна рослина (вразлива на приморозки), вимагає добрих ґрунтів, посухостійка.

П. на Україні відоме з неоліту, у ранню і княжу добу належало до найпоширеніших зернових; воно добре родило на цілинах після випалення чи вирубання лісу і не вимагало великого вкладу праці. Пізніше його витиснули ін. зернові. В УССР площа під П. становила (у тис. га): 1913 р. — 525 (або 2,1% всіх зернових), 1940 — 955 (4,5%), 1950 — 556 (2,8%), 1960 — 772 (5,6%), 1965 — 438 (2,7%), 1969 — 461 (2,9%). На всіх укр. землях площа під П. досягає 0,6 млн га. Площа під П. збільшується у ті pp., коли вимерзає озима пшениця (напр., 1960). Давніше найбільший відсоток вона становила у Лісостепу, тепер назагал П. рівномірно розміщене; П. нема у горах, мало на Зах. Україні, найбільше на півд.-сх. Слобожанщині і сх. Передкавказзі. Валовий збір П. на Україні (у млн центнерів): 1913 р. — 5,0, 1940 — 14,0, 1950 — 3,6, 1960 — 10,9, 1965 — 6,9, 1969 — 8,8, пересічний — за 1965-69 pp.

- 6,4 або 14,8 центнерів з 1 га. Найпоширеніші сорти П. на Україні: Веселоподолянське 38 і 367, Камишинське 123, Миронівське 85, Подолянське 24-273, Саратовське 853, Харківське 436, 2 і 25.

В. К.


Просяна (V — 17), с. м. т. Покроівського р-ну Дніпропетровської обл.; 6 500 меш. (1965). Комбінати: вогнетривких виробів і хлібопродуктів, поклади каоліну. Заснована на поч. 20 в.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.