[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1970. — Т. 6. — С. 2358-2365.]

Попередня     Головна     Наступна





Промисловість України (1940 — 71). Про П. України до 1940 р. див. ЕУ 1, стор. 1082 — 96: до 1965 — ЕУ II, стор. 1692-93.

Заг. характеристика. П. є провідною галуззю нар. госп-ва України; від її маштабів і рівня розвитку залежать могутність країни та її міжнар. конкуренційність, працезабезпечення й життєвий стандарт, соц. і до певної міри й нац. перетворення у структурі населення, темпи і рівень розвитку науки, техніки та цивілізації. П. на Україні є основною галуззю ще й тому, що за останні десятиріччя вона виробляє більше продукції, ніж будь-яка ін. галузь нар. госп-ва. У всьому офіц. нац. доході УССР частка пром. виробництва становила 47,9% у 1960 й 51,1% у 1969 p., хоч у П. працює не більше 1/3 усієї робочої сили України (дещо менше, ніж у сіль. госп-ві).

Уділ укр. П. у П. СССР, за сов. даними, з часом дещо зменшується: з понад 24% у 1913 р. — до понад 18% (без Зах. України) у 1937 і 18,4% у 1968 р. (за дещо завищеними даними нац. доходу). Отже, порівняно до населення (воно в УССР становило у 1968 р. 19,6% всього СССР) укр. П. ще не достатньо розвинута. Таблиця (див. стор. 2360-81) показує також зниження ваги укр. П. в СССР між 1940 і 1970 pp. Гол. причиною цього є зруйнування укр. П. під час нім.-сов. війни (П. Росії такої руїни не зазнала) та політика форсованого розвитку П. на сх. і півн. територіях РСФСР, що триває безперервно від 1930 р. Ця політика уряду СССР здійснюється у чималій мірі коштом робочої сили й капіталу України. За офіц. даними, продукція П. в РСФСР у 1970 р: зросла порівняно з 1940 р. у 10,6 рази, а в УССР — у 8,3 рази. Тепер рівень продукції П. в РСФСР на одиницю населення є на 28% вищий, ніж на Україні. Хоч капіталовкладення у П. РСФСР на душу населення були на 1/3 більші, ніж в УССР, середньорічні темпи зростання продукції П. в УССР за 1951 — 71 pp. були дещо вищі, ніж у РСФСР: в УССР — 10,3% на рік, в РСФСР — 9,5%. Це пояснюється тим, що продуктивність капіталу (фондовіддача) на Україні на яких 15% вища, ніж в РСФСР. вища також і продуктивність праці. Одночасно екон. інтеґрація між П. УССР і РСФСР поступово зменшується, натомість зростають зв’язки між УССР і соц. країнами Сх. і Центр. Европи, а навіть дещо й з Зах. Европою. Напр., вивіз металу з України до Росії скоротився з 80% у 1940 р. до 10% у 1970, вугілля — з 30% до 12%. Розподіл експорту України є тепер приблизно такий (у %: до Росії — 35%, соц. країн Сх. і Центр. Европи — 32%, на Білорусію і Прибалтику (звідти й почасти далі за кордон) — 13%, на Кубань та Півн. Кавказ — 6%, до решти СССР — 6%, до капіталістичних країн — 5%, до решти світу — 3%.

За статистичною клясифікацією галузів П., Україна виробляє (або могла б виробляти) майже все те, що виробляє й весь СССР. У 1963 р. в УССР існувало 13 галузів П. і бл. 200 підгалузів, у 1971 вже — 18 і 270 (останні дані про виробничу структуру укр. П. див. на стор. 1693). Характеристичною рисою укр. П. є її незакінчена симетричність: сильно розвинутими є первинна й вторинна П. з значним уділом експорту, а третинна /кінцева) П. має ще чимало недорозвинутих галузів (див. табл.).

Іст. огляд. 1940 — 45 pp. За сов. переписом, 1943 р. у 9 обл. і м. Києві від війни уціліло лише 24,5% (перев. дрібних) підприємств, що у порівнянні до 1940 могли видати лише 1,2% заг. пром. продукції. В кін. 1945 р. укр. П. мала такий рівень продукції порівняно з 1940 (у %): вся П. — 26, залізна руда — 22, чорні метали — 22, вугілля — 36, електроенерґія — 25. машинобудування й металообробка — 29, легка П. — 21, харч. — 25.

1946 — 53 pp. За офіц. даними відбудова укр. П. була закінчена у 1949 p., бо у 1950 валова продукція її вже перевищила рівень 1940 р. на 15%. Тому що пром. ціни за той час зросли на 70%, мабуть, відбудова П. закінчилася не раніше 1953 р. Укр. П. по війні відбудовувалася перев. на основі застарілої довоєнної техніки та продукувала здебільша вироби за старими зразками; також завезена з Німеччини техніка була зужита за війни. З нової техніки куплено в Америці лише дві турбіни «Дженерал Електрик» для Дніпрогесу і порядком амер. позики «ленд-лізу» одержано один чи два трубопрокатні стани та деяку кількість верстатів, але у 1948 р. наслідком «холодної війни» і ці поставки припинилися.

Під час відбудови більшість капіталовкладень скеровувано на паливну П. та машинобудування, а останніми в черзі стояли легка й харч. і сіль. госп-во. Проте фондовіддача у вугільній П. виявилася дуже низькою, а через нестачу вугілля й коксу загальмувалася продукція чорних металів та електроенерґії, а тому й відтягалася відбудова хем. П. і кольорової металюрґії.

1954 — 64 pp. Після закінчення корейської війни аж до 1960 р. витрати на озброєння в СССР порівняно не зростали, хоч за цей період розпочалося будівництво атомової П., продукція атомових бомб, ракет та експерименти у космосі. На Україні для цих ділянок працювали підприємства Харкова, Донбасу, Дніпропетровського й Києва. У м. Жовті Води розпочато видобуток урану.

По смерті Сталіна хрущовський період (1954 — 64) характеризувався настановою «перегнати Америку» і хаотичними та трудними до здійснення плянами. Ще у жовтні 1953 р. було обіцяно «круте піднесення» життєвого стандарту населення, але виявилося, що для цього треба спочатку піднести продуктивність сіль. госп-ва. Почавши з 1954 p., скеровано дуже великі ресурси, зокрема на підвищення заготівельних цін та досить невдале освоєння цілинних земель на сх. СССР. Розпочато реконструкцію й розширення цукрової П., будівництво нових зав. легкої П., які, однак, стали до ладу з великим запізненням. У 1957 р. проголошено 12-річний плян розв’язання житлової проблеми, але й його досі не виконано. Все таки життєвий рівень населення повільно почав зростати.

Одночасно, у липні 1955 р. було визнано, що СССР значно відстає від Зах. у ділянці науки і техніки, і ЦК КПСС ухвалив ряд постанов про негайну потребу-модернізації П., що також потребувало величезних коштів. На Україні продукцію паровозів замінено тепловозами, розпочато електрифікацію залізниць; у авіяційній П. перейдено до продукції модереіших літаків; з 1958 р. почала зростати дуже швидкими темпами торг. фльота (також і військ.). З 1958, після ухвали постанови про потребу хемізації нар. госп-ва, на Україні розпочалася продукція хем. волокон, синтетичних смол та пластмас, побутової й с.-т. хемії і хем. машинобудування, хоч до використання газу й нафти як хем. сировини, через нестачу електроенерґії, ще не дійшло. У 1957 р. вперше одержано синтетичний спирт для П. синтетичної ґуми (Лисичанський зав.). Розпочато також розвиток П. приладобудування, обчислювальних машин, радіоелектроніки й телемеханіки (Київ. Сіверодонецьке, Житомир). Проте, за обрахунками М. Борецького, у 1962 р. за рівнем техніки й технології СССР відставав від ЗДА на яких 25 pp. (від 40 до 5 pp. у окремих галузях), а за темпами застосування нових винаходів на практиці — на яких 20%.

Додаткове напруження й хаос у плянах П. виникали й з ін. причин. Ще за Сталіна, у 1949 p., уряд СССР ухвалив 10-річний плян розбудови потужних гідроелектростанцій на сх. СССР, щоб зменшити видобуток вугілля, що дорого коштує, на Донбасі й у Підмосковному басейні. Тому що будівництво ГЕС на сх. затяглося, а розвиток хемії та нових галузів П. вимагав негайного збільшення продукції електроенерґії, Хрущов був змушений розвинути будівництво ГЕС на Дніпрі, а також збільшити видобуток вугілля й розширити будівництво теплових електростанцій (1962). Продукцію вугілля, коксу й металів треба було збільшити на Україні й тому, щоб забезпечити сировиною посталі у 1954 — 55 pp. у соц. країнах Сх. Европи підприємства чорної металюрґії та машинобудування (запляновані ще за Сталіна). Хаос у нар. госп-ві СССР і УССР Хрущов спричинив роздаванням кредитів і екон. допомоги недорозвиненим неком. країнам. Хоч під кін. правління Хрущова на Україні зросла помітно продукція електроенерґії, вугілля, залізної руди, машинобудування тощо, проте в усій Евр. частині СССР і у Сх. Европі від 1962 р. почала бути дуже відчутною нестача електроенерґії, палива й металу.

Наслідком кубанської кризи знову впродовж 1960 — 63 pp. зросли воєнні видатки СССР на 49,6% (за зах. обчисленнями), а сов. армію й фльоту переведено на атомове і ракетне озброєння. Хоч згодом воєнні перегони сповільнилися, сов. нар. госп-во було й далі напружене, крім усього ін., ще й тому, що децентралізація управління П. (див. Раднаргоспи) сприяла «місництву» та гальмувала розвиток Сибіру.



Виробництво найважливіших видів пром. продукції в УССР

(у дужках у % до всього СССР)

Продукція:

1940

1945

1950

1960

1970

Первинна (видобувна):

Вугілля, млн т

Нафта, млн т

Газ, млрд м³

Залізна руда, млн т

Манґанова руда, млн г


83,8 (50,5)

0,3 (0,9)

0,5 (14,6)

20,2 (67,6)

0,9 (35,1)


30,3

0,2

0,8

3,8

0,2


78,0

0,3

1,5

21,0

0,9


172,1

2,2

14,3

59,1

2,7


207,0 (33,1)

13,9 (3,9)

60,9 (30,5)

111,0 (56,6)

4,8 * (73,0)

Вторинна (переробна):

Електроенерґія, млдр квт-г

Чавун, млн т

Сталь, млн т

Прокат чорний, млн т

Алюміній, тис. т

Кокс, млн т

Сода кальцинована, млн т

Сода каустична, тис. т

Сірчана кислота, млн т

Хемічні волокна, тис. т

Целюльоза, тис. т

Папір, тис. т

Тканини всі разом, млн погонних м


12,4 (25,7)

9,6 (64,7)

8,9 (48,8)

6,5 (49,7)

32 ** (60) **

15,7 (74,5)

0,4 (81,0)

84 (44,2)

0,4 (25,2)

2 (18,0)

2 ** (1,0)**

28 (3,4)

27,9 (0,6)


3,1

1,6

1,4

1,0

0,0

3,1

0,1

8

0,1

0,0

0,0

3,6

2,5


14,7

9,2

8,3

6,9

10 **

15,0

0,6

45

0,4

3

3

36

30,2


53,9

24,2

26,1

21,1

62 **

30,1

0,8

113

1,3

14

14

134

154,3


138,0 (18,6)

41,4 (48,1)

46,6 (40,1)

37,5 (40,5)

65 ** (7,5) **

37,5*(50,7) *

0,9 (24,5)

237 (12,2)

2,2 (18,2)

65 (10,4)

123 * (2,8)*

187 (4,4)

440,6 (4,6)

Третинна (кінцева):

Металюрґійне устаткування, тис. т

Ковальсько-пресові машини, тис. штук

Металорізальні верстати, тис. штук

Турбіни, млн квт

Труби сталеві млн т

Тепловози, тис. секцій

Паровози, штук


16,0 (67,5)

1,7 (36,4)

11,7 (20,0)

0,1 (8,4)

0,6 (62,1)

0,0 (0,0)

671 (73,4)


10,1

0,0

1,7

0,0

0,1

0,0

3


42,7

1,0

10,5

0,4

0,9

0,1

393


106,5

5,8

20,5

2,5

2,2

1,1

0,0


146,0 (46,4)

6,6*(15,6)*

29,1*(14,1)*

4,4 (27,1)

4,5 (36,2)

1,4 (99,6)

0,0 (0,0)

Продукція:

1940

1945

1950

1960

1970

Вагони вантажні, тис. штук

Авта вантажні й автобуси, тис. штук

Авта легкові, тис. штук

Трактори, тис. штук

Плуги тракторні, тис. штук

Сівалки тракторні, тис. штук

Бульдозери, тис. штук

Цемент, млн т

Скло віконне, млн м²

Фотоапарати, тис, штук

Радіоприймачі й радіоли, тис. штук

Телевізори, тис. штук

Холодильники побутові, тис. штук

Пральні машини, тис. штук

Пилосмоки, тис. штук

Мотоциклети, тис. штук

Вельосипеди й мопеди, тис. штук

Взуття шкіряне, млн пар

Трикотажний одяг, млн штук

Цукор-пісок, млн т

М’ясо й ковбаси фабричні, млн т

Масло тваринне, тис. т (фабричне)

Олія і марґарина, тис. т

Сири, тис. т.

Борошно й крупи, млн т

Консерви, млрд умотаних бляшанок

Хліб і булки, млн т

Горілка 40°, млн дкл

Цигарки, млрд штук

10,3 (33.3)

0,0 (0,0)

0,0 (0,0)

10,4 (33,0)

19,8 (51,5)

11,0 (51,3)

0,1 (99,9)

1,2 (21,5)

15,3 (34,2)

32,3 (9,0)

1,7 (1,1)

0,0 (0,0)

0,2 (5,7)

0,0 (0,0)

0,0 (0,0)

0,0 (0,0)

50,0 (19,4)

40,8 (19,3)

42,3 (23,0)

1,6 (73,0)

0,4 (19,8)

33 (14,8)

174 (19,9)

2,6 (?)

7,3 (23,3)

0,3 (30,5)

4,1 (?)

14,1 (15,2)

22,9 (22,8)

0,4

0,0

0,0

0,5

0,1

0,6

0,0

0,3

7,4

0,0

?

0,0

0,0

0,0

0,0

0,0

15,0

3,8

2,6

0,3

0,01

10

71

0,7

2,8

0,0

1,4

6,8

2,5

18,3

18,3

0,0

22,6

40,8

62,2

1,8

2,0

24,7

30,4

8,5

0,0

0,0

0,0

0,0

12,5

216,0

28,7

35,3

1,8

0,4

61

216

4,8

4,7

0,3

2,8

8,3

22,2

17,6

6,9

0,5

88,0

80,7

72,2

4,4

8,1

39,6

301,2

231,2

98,7

111,9

78,4

117,0

18,0

609,6

76,8

128,7

3,9

1,1

190

531

24,6

7,7

1,2

4,4

16,3

47,0

29,6 (50,7)

28,7 (5,0)

86,9 (25,2)

148,0 (32,2)

112,0 (54,1)

63,1 (37,0)

16,2 (48,9)

17,3 (18,1)

51,3 (22,2)

225,0 (10,5)

673,0 (8,6)

1931 (29,5)

482,0 (11,7)

498,0 (9,5)

329,0 (24,3)

47,9 (5,6)

950,0 (21,5)

146,0 (21,5)

218,9 (17,7)

6,0 (58,8)

2,1 (21,9)

245 (25,4)

1226 (39,0)

92,2 (19,2)

7,9 *(18,4)*

2,6 (24,5)

5,9 * (?)

30,0 * (?)

59,7 * (20,6)*

* 1968 або 1969 р. ** Числа приблизні


1965 — 71 pp. З падінням Хрущова його реформи скасовано, але екон. політика Брежнєва-Косиґіна у більшості залишилася без змін: проголошено (з 1965) далі переключення ресурсів на розвиток сіль. госп-ва; ухвалено (1967) підвищення життєвого рівня, зокрема продукції автомобілів для населення; сильно збільшено видатки на озброєння (на 16,35% протягом 1965 — 67) та на воєнну й екон. допомогу закордонові (В’єтнам, Єгипет). Разолі з тим і далі відчувається нестача електроенерґії, палива й металу на Україні й в усій Сх. Европі, хоч розпочато техн. модернізацію вугільної й металюрґійної П. Гостріше почала бути відчутною наук.-техн. відсталість. Так, напр., на поч. 1969 р. у цивільній П. УССР працювало лише 84 великі електронні обчислювальні машини та продукувалося на рік бл. 200. В усьому СССР було бл. 5 500 електронних обчислювальних машин та випускалося їх бл. 1 000 на рік, коли у Зах. Европі їх було у вжитку 24 000, у ЗДА — 62 500. У 1971 р. на всі 30 900 металорізальні верстати, вироблені на Україні, тільки 272 (0,9% усіх) були з. числовим запрограмованим керуванням (10,75% продукції СССР; у ЗДА річна продукція ще 1967 р. — 2 800 або 20% усіх верстатів). Уряд СССР намагається розв’язати це питання розширенням торгівлі з Зах. Европою та ЗДА. Окремою великою проблемою укр. П. є відставання розвитку працемістких виробництв на Правобережжі та в Зах. Україні.

Література: Центральное Статистическое Управление СССР. Промышленность СССР, статистический сборник. М. 1957, 1964; Центральное Статистическое Управление СССР. Народное хозяйство СССР в 1956 (1958 — 65, 1967 — 70) году, статистический ежегодник. М. 1957 — 71. Центр. Статистичне Управління УРСР. Нар. госп-во Укр. РСР в 1958 (1959 — 69) p., статистичний щорічник. К. 1958 — 70; Журн. Економіка Радянської України. К. 1958 — 71; Организация и планирование отраслей народного хозяйства. Межведомственный научный сборник. Выпуск 1 — 21. К. 1965 — 70; U. S. Congress. Joint Economic Committee. New Directions in the Soviet Economy. Part II — А. Вашінґтон 1966; U S. Congress. Toint Economic Committee. Economic Performance and the Military Burden in the Soviet Union Вашінґтон 1970.

В. Голубничий


«Промінь», пед. двотижневик, орган укр. вчительства Буковини і Галичини, виходив у Вашківцях (Буковина) 1904 — 07; гол, ред. І. Герасимович, співред. І. Карбулицький. «П.» дав почин до заснування Взаємної Помочі Укр. Вчительства; містив ст. на пед. (м. ін. цінні матеріяли до історії укр. шкільництва) і заг.-гром. теми, наук. розвідки, белетристику.


«Промінь», тижневик літератури, мистецтва і гром. життя, виходив у Москві в кін. 1916 і на поч. 1917; ред. В. Винниченко; закритий рос. владою.


«Промінь», літ. місячник, виходив 1922 — 23 pp. у Чернівцях, ред. І. Пігуляк; між співр. О. Кобилянська, О. Вільшина, В. Залозецький, К. Ластівка, Д. Макогон, Д. Геродот та ін.


«Промінь», ілюстрований місячник для укр. дітей і молоді в Канаді й ЗДА, виходив у Вінніпеґу (Канада) 1927 — 30 pp.; ред. С. Дорощук і О. Даркович.


«Промінь», тижневик націоналістичного напряму, виходив у 1948 — 49 pp. у Зальцбурзі (Австрія); вийшло 96 чч.; ред. Є. Лазор.


«Промінь», місячник, орган Союзу Українок Канади, виходить з 1960 р. у Вінніпеґу. Поруч питань жін. руху й орг., чимало уваги в журн. присвячується виховним питанням, збереженню нац. свідомости, домашньому госп-ву, нар. мистецтву, літературі тощо. У «П.» друкуються літ. твори й рецензії. Ред. Н. Когуська; співр.: О. Войценко, С. Стечишин, Г. Янішевська, Л. Лугова, Н. Кібець, І. Вахна та ін.


Пронів Данило (* 1923), невропатолог родом із Станиславівщини, проф. Київ. Ін-ту Вдосконалення Лікарів. З 1963 р. — керівник катедри нервових хвороб Львівського Мед. Ін-ту. Працює над проблемами уражень периферичної нервової системи та її судинних захворювань; автор понад 70 наук. праць.

[Пронів Данило (* Грабівка, Калуський пов.). — Виправлення. Т. 11.]


Прономіналізація, набуття іншими частинами мови займенникових значень, зокрема в розмовній мові; найчастіше це іменники (чоловік, людина, діло, річ, справа), прикметники й дієприкметники (певний, даний, останній) і числівники (один, перший, другий), напр., «працюєш, працюєш, і щоб собі чоловік [= я] на відпочинок дозволити не міг».


Пронурок звичайний, оляпка (Cinclus, cinclus L.), птах з ряду горобиних; довж. 17-20 цм, вага 50-70 г. На Україні є лише в Карпатах, рідкий. Селиться по берегах стрімких гірських річок, живиться водяними комахами та ін. безхребетними.


Пронченко Михайло (1902 — 42), поет родом з Криворіжжя. Почав друкуватися 1927 р. (зб. «Здобуваю надра»), з 1933 р. був на засланні в Сибіру, звідки перед війною повернувся на Україну. За нім. окупації редаґузав у Кривому Розі тижневик «Дзвін» і видав другу зб. поезій «Кобза» (1941). Розстріляний німцями за опір проти нацистського терору.

[Пронченко Михайло (* Апостолове — † Кривий Ріг). — Виправлення. Т. 11.]


Пропасниця, див. Малярія.


Пропінація, у давній Польщі монополія дідичів виробляти й продавати алькогольні напої (горілку, також пиво) на території своїх посілостей; звич. право П. орендували (гол. жидам). Часто поміщики визначали підданим примусовий приділ горілки й пиза з вимогою його відробити додатково до звичайної норми панщини. Право пропінації (П. п.) залишилося на укр. землях, які належали до Польщі і після її розборів.

У Галичині воно залишилося і після скасування панщини (1848) і давало дідичам щороку бл. 5 млн гульденів чистого прибутку. П. п. поширювало пияцтво, моральний і екон. занепад села і тому проти нього виступали укр. політ.-гром. діячі. За підрахунком В. Навроцького у 1870 р. в Галичині було 23 264 пунктів продажу горілки, а пересічне річне споживання горілки 26 л на 1 меш. П. п. скасовано в Галичині під тиском центр. віденського уряду щойно 1898 р. за 66 млн гульденів викупу, що його мусіло сплатити все громадянство податками.

На Правобережжі П. п. обмежено у 1864, 1866 і 1876 pp. Воно залишилося лише у м. і м-ках, які належали поміщикам, до введення держ. монополії 1895 р.


Проповіді (проповідницька література), існували в Укр. Церкві з початків християнства (кін. 10 в.) й були пов’язані з закріпленням нової віри у поганській країні. У півд. слов’ян тоді вже існували тексти візант. П. у перекладі на слов. мову («Учительне Євангеліє» єп. Константина Болгарського й ін.), і вони діставалися до Києва, де творилися не тільки нові переклади з грец. мови, але й ориґінальні твори ц.-слов. мовою. З-поміж збережених ориґінальних П. першої пол. 11 в. найславніша «Слово о законі й благодаті» митр. Іларіона, у якій автор у панегірику — підкреслив заслуги кн. Володимира В. у творенні могутньої київ. держави. Одночасно існував жанр простої П., яка черпала багато з живої мови. Ці П. пригадували вірним про їхні христ. обов’язки та навчали їх, як жити згідно з христ. наукою. Ігумен Печерського манастиря у Києві св. Теодосій навчав ченців покори, терпіння, любови тощо Своїм стилем до нього наближався єп. новгородський Лука Жидята та єп. білгородський Григорій. У 12 в. талантом і ерудицією відзначалися П. єп. Кирила Турівського та митр. Клима Смолятича. П. Кирила були скомпоновані за грец. зразками, проте автор виявив особливий нахил до драматизації розповіді євангельських подій та до символічного пояснювання свят. Єп. Кирило вміло використовував такі випробувані літ. прийоми, як протиставлення, паралелізми, порівняння. Подібна є реторична подяка ігумена Видубецького манастиря Мойсея кн. Рюрикові Ростиславичеві з 1200 р. Низка анонімних П. 11 — 12 вв. це перев. виступи проти поганства, засуджування соц. нерівности, пригадування дотримуватися церк. приписів.

Занепад культ. рівня у 13 і у наступних вв., пов’язаний з наскоками татар, позначився зниженням осв. рівня духовенства. Живе слово почали все частіше заміняти читанням відповідних розділів з давніх зб. П. чи уривків з Св. Письма. З-поміж ориґінальних П. 13 в. визначаються: «Поученіє» ченця Георгія Зарубського, у якому він остерігає перед згубними наслідками світських приємностей та заклики єп. Серапіона Владимирського до морального удосконалення.

Відродження церк. П. почалося у зв’язку з реформаційними течіями, що просякали у другій пол. 16 в. з Зах. Европи на Україну і впливами зах. схоластики й реторики латино-поль. школи з П. Я. Вуйка, Бялобжеського, П. Скарги (переклад на укр. мову П. Скарги з поч. 17 в.). Піднести П. на вищий рівень намагалася тоді не тільки церк. зверхність (П. обговорював уже собор у Бересті 1591 p.), але й об’єднання вірних — братства. Добрими проповідниками й авторами П. були у першій пол. 17 в. письм.-полемісти, між ними Захарія Копистенський, Мелетій Смотрицький з правос. боку і Іпатій Потій та Йосафат Кунцевич з уніятського.

П. 17 в., як і перед тим, пояснювали євангельські тексти та свята, моралізували, навчали христ. чеснот та вихваляли церк. добродіїв, застосовуючи для цього, залежно від освічености й темпераменту проповідника, або традиційну ц.-слов. мову, або черпаючи з живої укр. мови. Ці різні тенденції виявилися у таких гол. проповідницьких творах, як «Учительноє Євангеліє» (1619, 1696) Кирила Транквіліона Ставровецького, «Меч духовний» (1666, 1668) і «Труби словес проповідних» (1674, 1679) архиєп. Лазаря Барановича, «Огородокъ Маріи Богородицы» (1676) й «ВЂнецъ Хрістовъ» (1688) ігумена Антонія Радивиловського та ін. Розквіт П. в рамках модного літ. стилю барокко був закріплений працею Іоанікія Ґалятовського «Наука албо способ зложеня казаня» (1659), яка разом з зб. казань «Ключъ разумЂнія» мала кілька вид. у 17 в. (автор «науки» навчає як користатися з світських наук, черпати з них приклади й ними підтримувати увагу слухачів). Дальший розвиток П. був зміцнений панівним становищем Правос. Церкви на Гетьманщині та розквітом духовного шкільництва у Києві. Братства, манастирі і катедри утримували красномовних промовців: при Київ. Печерському манастирі проповідником був Тарас Земка († 1632), при Чернігівській катедрі Дмитро Тупталенко († 1709), які проповідували й в ін. церквах та манастирях.

Після обмеження прав, а пізніше й цілковитого підпорядкування Київ. митрополії Рос. Церкві, у 18 в. визначні укр. церк. діячі діяли найчастіше в Росії як придворні, шкільні й манастирські проповідники. Це були: митр. Стефан Яворський, архиєп. Теофан Прокопович, Гавриїл Бужинський, С. Тодорський. Багато П. залишив архиєп. Юрій Кониський, ректор Київ. Академії († 1795), який також частину життя перебував поза укр. Землями.

Як наслідок посиленої русифікації Укр. Церкви в Росії у 19 в. П. укр. мовою поступово занепадали. Нац. свідомі проповідники або ті, що не порвали зв’язків з селом, ще вживали укр. мови. Зусилля свідомого духовенства у 19 в. рятувати укр. П., що виявилися вид. зб. П. укр. мовою прот. Василія Гречулевича (1849, 1852), свящ. Івана Бабченка й ін., не були успішні. У 20 в. їхні зусилля продовжував подільський архиєрей Парфеній Левицький, який, виголошуючи П. укр. мовою, заохочував до цього підлеглих йому свящ. і був за свою діяльність перенесений до рос. єпархії. Подібна доля зустріла ін. ієрарха, єп. Амвросія Гудка за його укр. П. на Волині у 1904 — 09 pp. Проте поч. 20 в. це вже був час далекосяжної русифікації П., коли укр. мова у П. затрималася найбільше у парафіях на Холмщині.

З 1917 p., під час і після відродження Укр. Правос. Церкви, відновлено П. укр. мовою. Такі П. затрималися в УАПЦ до ліквідації Церкви у кін. 1930-их pp. і позначилися низкою талановитих проповідників, на чолі з митр. Василем Липківським.

На Буковині серед проповідників були отці: Б. Продан, С. Воробкевич, О. Манастирський, К. Бриндзан, С. Смерека; гомілетику і пасторальне богословіє на теологічному фак. Чернівецького Ун-ту з 1899 р. укр. мовою викладав Д. Єремійчук.

Укр. П. у Правос. Церкві відродилися між двома світовими війнами у Польщі, в межах якої опинилася частина правос. населення, де на Волині, Холмщині й півд. Поліссі швидко йшла дерусифікація церкви. П. вміщували періодичні рел.-церк. вид. та окремі зб. (між ними «Слова» архиєп. Алексія).

П. в Укр. Правос. Церкві вільно виголошуються лише в еміґраційних парафіях. Кращі П. друкуються у періодичних церк. вид. або й окремими зб., як, напр., П. митр. Іоана Теодоровича, архиєп. Володимира Мальця, І. Власовського, М. Федоровича й ін.

П. широко використовуються також в євангельських Церквах ЗДА і Канади. З проповідників-євангеликів активні: В. Боровський, І. Кмета-Ічнянський, Я. Гомінюк та ін.

І. К-ий

В Укр. Кат. Церкві укр. мовою, спершу книжною, пізніше нар. на зміну штучній ц.-слов. і поль., перші П. оприлюднили василіянські нар. проповідники (див. Місія) з-поміж визначних проповідників Чину, в школах якого пильно вивчалося ораторське мистецтво: І. Костецький, К. Срочинський, Ю. Добриловський й ін. в почаївських зб.: «Народовіщаніє» (1756, 1768, 1778), «Сімя слова Божія простим язиком» (1772, 1781), «Бесіди парохіяльнія» (1789) і зокрема «Науки парохіяльнія з славеноруского язика на простий язик руский преложеннія» (1794). Також світське духовенство на переломі 18 — 19 вв. почало вивчати у заснованих духовних семінаріях в Галичині та частково й на Закарпатті під австр. володінням проповідництво (гомілетику) звич. нар. мовою та поступово стало її вживати у П. замість поль., яка насамперед панувала по міських церквах, за прикладом єп. І. Снігурського у Перемишлі і о. Я. Ґеровського та М. Шашкевича і його гуртка у Львові й за першими друкованими проповідничими зб. М. Лучкая (2 тт., Будапешт 1831), Г. Паславського (Перемишль, 1842, 1846), Т. Витвицького (2 тт., Чернівці, 1847), О. Мигалича (Будапешт 1847), Ю. Ганкевича (2 тт., Перемишль 1848), Антона Добрянського (Перемишль, 1850) і в проповідницькому додатку до «Зорі Галицької» 1853 — 54.

Але щойно після заведених на богословському фак. Львівського Ун-ту викладів гомілетики і пасторальної теології укр. мовою у 1850-их pp. помітний щораз кращий розвиток проповідництва, що чимало спричинилося до морального підйому народу (зокрема П. проти пиятики і згодом василіянські нар. місії) та його нац. усвідомлення. Гол. підручником проповідництва було «Пастирскоє Богословіє» Ю. Пелеша (Відень 1876 — 77, 1885), що навіть якийсь час уживався в духовних семінаріях в Ужгороді й Пряшеві. З проф. гомілетики в Львівському Ун-ті найвидагнішим був І. Бартошевський, автор страсних і великодніх (Л. 1881), недільних (1892 — 93), святочних 1897) і похоронних (1899, 1904, 2 вид.) П. Після скасування укр. катедр у цьому ун-ті за поль. влади виклади гомілетики продовжувалися у Богословській Академії у Львові (Я. Левицький) і в ін. епархіяльних духовних семінаріях Галичини та Закарпаття.

Здебільша П. друкуються у церк. ж.: «Сіонъ Русікій» (1871 — 85), «Листок» (1885 — 1903), «Душпастир» (1887 — 98), «Нива» (1904 — 39) і суто проповідницьких: «Руський Амвон» (1896 — 1905), «Боже Слово» (1920, 2 тт.), «Добрий Пастир» (Ужгород 1932 — 39), «Сівач» (1936 — 39) та «Логос» (гомілетичний додаток, Йорктон з 1951). Між проповідницькими письм. у 19 в. визначаються: А. Добрянський, Ю. Ганкевич, Л. Бобрович, О. Торонський, пізніше митр. А. Шептицький, Т. Лежогубський, Ю. Дзерович, І. Фіґоль, М. Коритко, Л. Куницький, П. Дзедзик, Ю. Кміт, Є. Мацелюх, М. Вояковський, василіяни: С. Решетило, М. Марисюк, І. Назарко, М. Іванів, а проповідницьким талантом: Р. Мох, Д. Танячкевич, М. Світенький, єп. С. Ортинський, єп. Г. Хомишин, василіяни: П. Філяс, Й. Скрутень, Й. Чепіль, М. Марків, С. Саболь, В. Ваврик, редемлтористи: Г. Шишкович, В. Породко, М. Щудло й ін. Давніше проповідництво було обмежене до простолюддя і щонайбільше розробляло ще П. катехитичні й місійні, а в новіші часи розвинулися також П. апологетичні, станові, для інтеліґенції, студентів (ексорти), марійські (зокрема виголошувані у травні), реколекційні (під час посту), принагідні, в радіо тощо.

о. М. Ваврик


Проривні приголосні (експльозивні), утворюються зімкненням і безпосереднім проривом такого зімкнення поміж парою артикуляційних органів на шляху видихового струму повітря (задня частина язика й м’яке піднебіння: к, ґ; передня частина язика й ясна — тверде піднебіння: т’, д’; кінчик язика й горішні передні зуби: т, д; губи: п, б). При одночасному проходженні струму повітря крізь носову порожнину утворюються носові приголосні (м, н, н’). При кількаразовому змиканні й прориванні видихового струму повітря між кінчиком язика й горішніми яснами утворюється вібрантний приголосний р, р’. Укр. мові притаманна кореляція дзвінкости й глухости. П. п. (к: ґ; т’: д’; т: д; п: б), а при передньоязичних П. п. і м’якости-твердости.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.