[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1973. — Т. 7. — С. 2513-2527.]

Попередня     Головна     Наступна

Риндзівки або рогульки, величально-вітальні пісні, залишки відомих у давнину на Україні «волочільних» (див. Волочіння) обрядів і пісень, які подекуди збереглися до 20 в. п. н. Р. (Яворівщина в Галичині). Р. співали хлопці під вікнами дівчатам і одруженим на поч. року жінкам на другий і третій день Великодніх свят, ходячи з музикою від хати до хати. За змістом і ритмікою Р. — пісні колядкового типу, у яких різдвяний рефрен заступлено воскресним («Же Христос, же воскрес, же воістину же воскрес»).

Риндик Степан (1887 — 1972), псевд. С. Киднир, письм. й інж.-механік, родом з Дунаївців на сх. Поділлі, закінчив 1914 р. Київ. Політехн. Ін-т. На еміґрації у Польщі, Чехо-Словаччині (доц. Укр. Високого Пед. Ін-ту в Дразі) і з 1951 р. у ЗДА. Автор зб. сатиричних віршів «Логос» (1942), зб. оп. «Смілянська хроніка» (1944), «Пригоди і люди» (1960) і для молоді «Пригоди Сірка Клаповухого» (1961); підручники: «Міцність матеріялів» (1924), «Елементи машин» (1943).

[Риндик Степан († Чікаґо). — Виправлення. Т. 11.]

Риндя Лаврентій, його син Евстахій та онуки Іван та Василь, родина кролевецьких ткачів другої пол. 18 — поч. 19 в. — майстрів, скупників і гуртових торгівців на ярмарках.

Рипська Неоніла (* 1918), мистецтвознавець, доц. Київ. Держ. Ін-ту Театрального Мистецтва. Монографії: «Абстракціонізм та деякі проблеми сучасного мистецтва» (1963). «Мистецтво італ. Відродження» (1968), «Київ. Держ. Музей Зах. і Сх. Мистецтва» (путівник-буклет, 1964); ст. з питань укр. та зах.-евр. мистецтва.

Рись [Felis (Lynx) lynx L.], хижий ссавець роду кіт. Довж. тіла 82 — 105 см, хвоста — 20-31 см, висота у плечах 60 — 65 см, вага до 32 кг. На Україні: в Карпатах і на Поліссі; рідкий.

Рихлік Євген (1888 — 1939), славіст родом з волинських чехів, закінчив Київ. Ун-т, проф. Ніженського Ін-ту Нар. Освіти; праці про поезію Ф. Челяковського, укр. мотиви в творчості Ю. Словацького й ін. поль. поетів, слов’янофільство кирило-методіївців (1926), лексику с. Вільшанки на Житомирщині («Записки Ніженського Ін-ту Нар. Освіти», ч. 7, 1927); як чл. Етногр. Комісії УАН опублікував низку етногр. матеріялів, у її «Етногр. Віснику» обговорював чес. і поль. фахові публікації. 1930 заарештований і засланий.

[Рихлік Євген (* Вільшанка, Житомирський пов., Волинська губ.). — Виправлення. Т. 11.]

Рихло Іван (1891 — ?), лікар, військ. і гром. діяч. Служив в Леґіоні УСС, у 1915 — в рос. полоні. 1917 один з організаторів Січ. Стрільців у Києві. У 1918 — 20 — санітарний шоф Корпусу Січ. Стрільців, пізніше Дійової Армії УНР.

Рихловський Миколаївський манастир, б. м. Коропа на Чернігівщині. Заснований 1666 р. майбутнім гетьманом Дем’яном та його братом Василем Многогрішними. 1754 знищений пожежею, але швидко відбудований. У 1920-их pp. ліквідований сов. владою, при чому церк. будови були знищені. У Р. М. м. зберігався, шанований населенням, образ св. Миколая, на якому риза була виконана коштом «Війська Запор. полк. миргородського Данила Апостола». У гол. церкві була також мист. срібна дарохранительниця, виконана у 1749.

Рицина (Ricinus communis L.), олійна рослина з родини молочаюватих; походить з Африки, на Україні вирощується з 1920-их pp. В ядрі насіння є до 55% олії. Рицинову олію використовують у медицині (проносне тощо), авіяції, хем., текстильній, поліграфічній, електротехн., парфюмерній та ін. видах пром-сти. На Україні посіви Р. поширені у сх. Степу (гол. в Запор. обл.) і на Кубані (укр. землі постачають бл. 90% продукції рицинової олії в СССР). Посівна площа в УССР (у тис. га): 1940 — 52,5, 1950 — 46,3, 1960 — 36,9, 1969 — 80,0. Поширені на Україні сорти: Круглик 5, Санґвінеус синтетичний.

Рів, Ров, р. на Подільській височині, права притока Бога; довж. — 100 км, величина сточища 1 162 км², перев. ширина річища 5 — 20 м, заплава Р. заболочена.

Рівенська область, обл. у півн.-зах. частині УРСР; охоплює центр. частину Волині, положену в сточищі р. Горині, і сусідню смуту Полісся; 20 100 км². 1 048 000 меш. (1970), у тому ч.: 289 000 міськ. За переписом 1970 р. українці становили 93,5% населення, росіяни 4,3% ін. 2,2%. 9 міст (у тому ч. 1 обл. підпорядкування), 16 с. м. т., 16 сіль. р-нів, 324 сіль. рад.

Рівеньки (IV — 19), с. на Слобожанщині над р. Гайдаром; р. ц. Білгородської обл. РСФСР; 1926 р. у Рівенківській волості українці становили 94,7% всього населення.

Рівеньки (V — 20), м. на Донбасі, підпорядковане Ворошиловградській обл.; 61 000 меш. (1970). Кам’яновугільна і харч. пром-сть, фабрики: вуглезбагачувальна, взуттєва, мебльова. Гірничий технікум, краєзнавчий музей. Р. засновані у 1730 — их pp. як один з опірних пунктів укріпленої Укр. лінії.

Рівна (Полонина Рівна), гірська група в Полонинському Бескиді (див. стор. 967) між р. Лютою і Сипотом (сточище р. Уж), висота до 1 482 м; широкий лагідний хребет вкритий полонинами (узбіччя буковим лісом), спадає стрімко на півн.

Рівне (офіц. назва Ровно, III — 7), м. на центр. Волині положене над р. Устією, притокою Горині, на пограниччі лісостеп. і ліс. смуги; центр Рівенської обл., 116 000 меш. (1970). Р. вперше згадується 1282, з пол. 14 в. входило до складу Литви, 1569 — 1793 — Польщі; у кін. 14 в. дістало маґдебурзьке право і почало розвиватися завдяки корисному положенню на шляху Київ — Володимир Волинський; у другій пол. 16 і в 17 в. Р. належало кн. Острозьким, згодом — після деякої перерви — Любомірським. З 1793 р. у складі Рос. Імперії, пов. м. Волинської губ., невеликий торг.-адміністративний і пром. осередок; 1870 р. — 6 000 меш. Р. почало зростати після будови залізниці з Одеси до Варшави (1873), а згодом через Полісся до Барановичів, разом з сусіднім Здолбуновим воно стало важливим зал. вузлом; 1897 — 24 500 меш., здебільша жидів. У 1917 — 19 Р. було у межах укр. держави (у квітні-травні 1919 осідок Директорії), згодом пов. м. в Польщі і осідок шкільної кураторії; 1930 — 41 400 меш. (у тому ч. 5 500 українців, 20 000 жидів і 14 300 поляків), невелика харч. пром-сть (цукроварні), деякий час укр. культ. осередок (укр. приватна гімназія). Восени 1939 Р. зайняли большевики, влітку 1941 німці (з осени 1941 до пол. 1944 — осідок Райхскомісаріяту України), з 1944 — знову в складі УССР.

З 1950 Р. швидко розвивається завдяки зростанню пром-сти: 1959 — 56 000 меш. (у тому ч. 67% українців), 1970 — 116 000 (найбільший приріст з усіх м. УССР понад 100 000 меш.). Приладобудів., металообробна, текстильна, харч. і легка пром-сть. Гол. підприємства; льонокомбінат (заснований 1963, один з найбільших в Европі — працює 7 000 робітників, 1968 випустив 23 млн м тканин), високовольтової апаратури (з 1957), тракторних запасних частин (з 1963), залізобетонових виробів, овочесушильноконсервний комбінат, швейна, мебльова і кондитерська фабрики, зав. азотних добрив, досл.-показова фабрика нетканих матеріялів. Р. важливий зал. і автомобільний вузол; аеропорт. Р. — культ. центр: 3 вузи (ін-ти пед. та інженерів водного госп-ва, фак. київ. ін-ту культури), 9 сер. спеціяльних і 24 заг.-осв. школи, муз.-драматичний театр, філармонія, 2 музеї. Пам’ятки архітектури: дерев’яна Успенська церква, будинок кол. гімназії.

У Р. у 1840 учителював М. Костомаров, пізніше вчився в гімназії письм. В. Короленко, жив жид. письм. Шолом-Алейхем.

Ріґельман Микола (1817 — 88), внук Олександра P., великий дідич на Чернігівщині, історик-публіцист і гром. діяч слов’янофільського напряму (гол. Київ. Слов’янського Благодійного Т-ва), близький до Кирило-Методіївського Т-ва. Був дир. нар. училищ Київ. губ. й чл. Київ. Археографічної Комісії; разом з І. Самчевським, редаґував «Літопис Самійла Величка», виданий названою Комісією (тт. I — IV, 1848 — 64). Автор низки праць публіцистичного характеру, присвячених слов’янським і слов’янофільським проблемам того часу, зокрема «Три поездки за границу» (1871), «О значении общения нашего со славянами...» (1874) тощо. Близько споріднений з Г. Ґалаґаном і В. Тарновським, приятель Костомарова й Куліша, Р. цікавився укр. питанням, розглядаючи його з позицій консервативного слов’янофільства. Маючи доступ до урядових архівів, склав Записку про свідчення Шевченка в процесі Кирило-Методіївців, опубліковану в «КСт.» 1902.

[Ріґельман Микола (* Чернігівська губ.). — Виправлення. Т. 11.]

О. О.

Ріґельман Олександер (1720 — 89), історик України, військ. інж. з нім. шляхетського роду. Вчився в Сухопутному Шляхетському Корпусі в Петербурзі; 1738 був відряджений на Україну для топографічно-інженерних робіт, які провадив здебільша на Півдні (зокрема у 1741 — 43 на Запоріжжі). Брав участь у рос.-тур. війні 1735 — 39 (згодом також у війні 1769 — 74). У 1740-их pp. складав пляни з проєктами укр. міст, будував укріплення тощо. У 1750 — 60-их pp. працював на півд. сх. Рос. Імперії, зокрема на Дону, де збудував фортецю св. Димитрія (майбутній Ростов на Дону). Після відставки (1782) оселився в маєтку своєї дружини, уродженої Лизогуб, на Чернігівщині, де й помер.

Р. багато працював над історією, гол. України й Дону, і залишив низку праць, опублікованих вже у 19 в., зокрема «Историю или повествование о Донских казаках» (1846), і «Летописное повествование о Малой России и ее народе и казаках вообще» (1847), що їх видав О. Бодянський в «Чтениях Московского Общества Истории и Древностей» (і окремо). Історія України Р. подає повну, систематичну історію від найдавніших часів до 1787. До неї додано також «Особое списание о бывших запорожских казаках», етногр. опис укр. людности й 28 малюнків укр. типів (у відповідному одязі), виконаних Т. Калинським.

[Ріґельман Олександер (* Петербурґ — † Андріївка). — Виправлення. Т. 11.]

О. О.

Рід, граматична категорія, властива іменникові в однині. Укр. іменники в однині належать до чоловічого, жін. чи сер. Р. (винятково і до чоловічого і до жін.: той/та сирота — залежно від статі P.). Крім назв осіб і деяких тварин, що (хоч і не послідовно) мають чоловічий або жін. Р. за статевими ознаками (син, батько, баран, джура; дочка, телиця) приналежність іменників до трьох родів умотивована значенням і визначається за морфологічними ознаками (суфіксами й закінченнями в називному відмінку однини: у зв’язку з типом відмінювання чоловічого — на твердий і (функційно) м’який приголосний, зрідка на -о, при родовому на -а; жін. — на (функційно) м’який приголосний, на -а, винятково на -і при родовому на -и, і; сер. на -о, -е, -’а при родовому на -а (пор. хліб, ніж, кінь, Дніпро; ніч, сіль, рука, пані; село, поле, знання); відповідно до того чужі слова або змінюють свій Р. в укр. мові (авкціон, технікум, саботаж, бар, бакара), або, затримуючи давній P., змінюють закінчення (акція, група). З Р. іменника узгіднює свої родові закінчення залежний від нього прикметник у широкому розумінні (білий, цей, один) та дієслово — у минулому часі й умовному способі. Родові розрізнення у називному-знахідному множини укр. мова усунула ще у 14 — 15 вв. Крім називного-знахідного однини, де розрізнюються всі три P., родове протиставлення закінчень однини у прикметниках зводиться здавна до жін. й чоловічо-сер. Р. Сер. Р. послуговується експресивно-розмовна мова на вислів емоційного ставлення до осіб, тварин і речей. (Таке воно придирливе, ота сусідка).

О. Г.

Рід, доіст. і ранньоіст. суспільно-орг. спільнота, до якої належали кровно пов’язані нащадки одного предка. Р. доповнювався екзоґенними подружжями, принагідною адоптацією чужих одиниць та визволюванням рабів. На думку деяких дослідників, на чолі Р. стояла спершу жінка — родоначальниця (матріярхат), але справжнім головою Р. був виборний ватажок, здебільше хтось з найближчих родичів родоначальниці. Коли ж завдання Р. почали ускладнюватися, на чолі його став чоловік (патріярхат). Р. оселювався в одному місці, мав спільну власність і спільне госп-во, разом дбав про харчування своїх чл., управляючи ріллю, годуючи худобу, полюючи на звірів і ловлячи рибу; у замкненому колі Р. вироблялося з дебільша все потрібне для прожитку знаряддя. Крім госп., Р. виконував ще суспільні функції, охороняючи своїх членів перед чужинцями та підтримуючи згоду поміж чл. Р. Чисельне зростання чл. Р. і зміна госп. системи спричинилися до того, що з Р. почали відокремлюватися сім’ї, не втрачаючи однак з ним зв’язку. Відкриті археологами стоянки показують, що вони вистачали тільки на приміщення однієї сім’ї, зате кількість стоянок у поселенні одного Р. значно збільшувалася. Екзогенні подружжя вимагали близького співжиття кількох P., пов’язаних з собою родинними відносинами. Сусідні P., що їх, крім споріднення, єднала ще та сама мова (абож діялект), рел. культ і праця, об’єднувалися у племена.

Існування Р. на Україні в доіст. період не викликає сумнівів. Але про Р. у ранньоіст. добу України маємо дуже скупі відомості. «Повість Временних Літ», розповідаючи про розміщення укр. племен, пише: «Полем же жившемъ особЂ и володЂющемъ роды своими, иже и до сее братьЂ бяху поляне, и живяху кождо съ своимъ родомъ и на своихъ мЂстЂхъ, владЂюще кождо родомъ своимъ». Археологи вважають, що прикладом патріярхального поселення є городище (8 — 10 вв.) Монастирище б. Ромна, де було виявлено 20 — 25 землянок для приблизно 70 — 80 осіб. У поглядах на наявність Р. у стародавній Київ. державі історики поділяються на дві групи: перша з них твердить, що P., як окрема суспільно-орг. і продукційна одиниця, ще існував у ранньоіст. добу України; на думку ін. (більшости) — він уже був тоді пережитком. Назва Р. прикладалася до ширшої родини (сім’ї), до складу якої, крім батька, матері й дітей, належали найближчі родичі.

Пережитки ширшого P., як об’єднання кількох споріднених родин з спільним майном під проводом старшого в P., зберігалися в існуючих ще у 14 — 16 вв. (на Бойківщині ще й на поч. 20 в.) дворищах, до складу яких входило 40 — 50 осіб не тільки кровних родичів, але й приймаків.

Традиції родової солідарности наявні в укр. нар. обрядовості, зокрема у весільній: договір старост двох Р. — молодого і молодої — про їх поєднання, участь у весіллі ближчої і дальшої родини включно з сусідами чи й жителями усього с., як Р. у ширшому обсязі, обов’язковий розподіл короваю поміж весільних гостей і передання його неприсутнім чл. родини тощо. Значення, честь і слава Р. підкреслені часто у нар., піснях і у приповідках («Хто виречеться роду, того й рід виречеться» та. ін.).

Поняття Р. вживалося у минулому також і в ширшому значенні. Літописне «От рода руського» (у договорах Олега й Ігоря) визначало державу київ. кн. Під висловом «коз. роду нема переводу» розуміли не лише коз. стан, а й тодішню укр. націю. За новіших часів назва Р. стосується здебільша вужчої родини батьків і дітей, братів і сестер. Проте вона може охоплювати ближчих і дальніх родичів, а то й племінну (групову) чи нац. спільноту.

М. Ждан, Б. Кравців

Ріджайна (Regina), гол. м. провінції Саскачеван (Канада), бл. 145 000 меш., у тому ч. понад 7 000 українців. Перші українці появилися в Р. у кін. 19 в. (працювали при міських обслугах і залізниці). У 1909 — 14 pp. у Р. діяли засновані урядом учительські курси для підготови учителів-чужинців (їх закінчило бл. 100 українців). Тепер є 4 укр. парафії: 2 Укр. Кат. Церкви і 2 Укр. Гр.-Правос. Церкви та низка укр. орг-цій. У місц. ун-ті (бл. 4 500 студентів) є слов. департамент, у якому викладає кілька українців.

Рідкісні метали. За заг. номенклятурою до Р. м. зараховують: цирконій, ґерманій, стибніт та велику групу т. зв. акцесорних рідкозем. металів, найважливіші з яких вольфрам, кадмій, молібден, церій, берилій, ніобій, реній, ітрій, лантан, літій, гафній, уран і багато ін.; умовно також золото та срібло (група, т. зв. шляхетних або дорогоцінних металів).

Срібло (найчастіше — амальґама срібла) є на Україні в анкеритах і кіноварі у приблизному відношенні 50/50. Срібло виявлено також у деяких гідротермальних породах Закарпаття. Невеликий об’єм обох виявлень не розкриває перспектив їх практичної розробки.

Кращі можливості має золото, яке у кін. 1960-их та в 1970-их pp. знайдено у докембрійських метаморфозних породах і в алювії ранньопалеогенових долин Сер. Придніпров’я; вкрапленість золота приблизно 37 г/т, трапляються нечисленні самородки діяметром на 0,2 — 2,5 мм.

Цирконій і ґерманій є у докембрійських покровах Укр. кристалічного масиву (зокрема у кварці та польових шпатах), сер. вміст ґерманію коливається від 1,7 до 4,0 г/т. Попередні дослідження наявности молібдену і вольфраму тривають у ґрейзенізованих зонах Волині і гідротермальних утворах Закарпаття.

Багаті уранові відклади (уранові руди U3 O8 з домішками Th O2) є в околицях м. Жовті Води на Криворіжчині; на їх базі побудовано найбільший в СССР ураново-плутонієвий зав. і дослідні лябораторії, а поблизу, у Чорнобилі, будується велика атомова електростанція.

За останні роки на Україні знайдено також целестини (руди стронцію) та борати (у межах Бахмутської улоговини), а далі монацити, себто породи, що включають деякі кількості ітрію, лантану, церію, неодиму й ін. Р. м. (здебільша у Бердичівському ґраніті). Значні сліди цієї групи Р. м., а також ніобію і цирконію знайдено у розсипах укр. ільменітів. Пром. використання руд Р. м. уже розпочато у р-ні Самотканського рутило-ільменітового родовища (насамперед цирконій, титан та ін.). Ще у 1946 створено Маріюпільське управління Р. м., що здійснювало розробку родовищ. Перспективним є освоєння залізо-кобальто-ніклевих родовищ Придніпров’я (Девладівського, Тернівського, Кодацького, Водянського) та Завалівського куща (Кіровоградщина — Грушівське і Капітанівське поліметалічні родовища). Продукція (рафінація) деяких Р. м. наладнується в експериментальних цехах Дніпровського титано-магнієвого зав., Крим. зав. двоокису титану та Побузького ніклевого зав. (Кіровоградщина).

Проте, нестача деяких важливих Р. м. (напр., царію, стибніту, берилію й ін.) та неосзоєння технології їх домішування й стоплювання з звичайними металами помітно ще знижує міцність укр. чавуну й сталі, гальмує розвиток будівництва атомових реакторів, знижує якість продукції машинобудування (зокрема хем. і електронного). Питання продукції й освоєння Р. м. у наш час є дуже пекуче як на Україні, так і в усьому СССР.

Література: АН УССР. Институт проблем материаловедения. Редкие и редкоземельные элементы в технике. К. 1964; Проблемы металлогении Украины (відповідальний ред. Белевцев Я.). К. 1964; Бондарчук В. Геологія родовищ корисних копалин України. К. 1966; Губарев В. Атомные города. М. 1966; Щербаков І., Латиш І. До геохемії золота в породах Укр. щита. Доповіді АН УРСР, серія «Б», ч. 2, К. 1972; Заруцький К. Прояви золота в алювії Правобережжя Сер. Придніпров’я. Доповіді АН УРСР, серія «Б», ч. 3, К. 1972.

С. Процюк

«Рідна Земля», тижневик «для селян й робітників» дистрикту Галичина, видаваний нім. владою 1941 — 44 pp. у Львові й під різними назвами для окремих округ («Станиславівське Слово», «Тернопільський Голос», «Чортківська Думка», «Голос Підкарпаття», «Воля Покуття», «Голос Самбірщини») з додатком стор. з місц. відомостями; гол. ред. Ю. Тарнович. На весні 1944, коли Галичина була прифронтовою смугою, нім. шеф преси видавав «Р. З.», як щоденник (100 000 накладу); її розповсюджувано по с. безкоштовно.

«Рідна Мова», популярний місячник, редаґований І. Огієнком (див. Іларіон), що виходив у Варшаві 1933 — 39 pp. (81 чч.) і був присвячений гол. питанням чистоти й правильности мови; нормативно-пуристичні ст. І. Огієнка як і його вид. «Бібліотеки „Р. М.“» сприяли популяризації норм укр. літ. мови й акад. правопису серед українців поза СССР. Крім ст. про мову новочасних укр. письм. та обговорення мови нових літ. творів, ж. містив матеріяли до укр. етимології (Г. Ільїнського, І. Огієнка та ін.), праці про словотвір (І. Ковалика), фразеологію, синтаксу, давав зразки говірок тощо. За полеміку проти русифікаторського курсу в УССР «Р. М.» була поборювана у київ. «Мовознавстві», а з уваги на пуризм ред. ж. викликав критику гал. україністів.

«Рідна Справа — Думські Вісті», орган Укр. Парляментарної Фракції у 2 Держ. Думі, видавався два рази на тиждень від 12. 4. до 6. 6. 1907 у Петербурзі Укр. Громадою; офіц. ред. М. Хотовицький (6 чч.) і С. Нечитайло, фактичний — Василь Доманицький. «Р. С.» пропаґувала нац. автономію України.

«Рідна Хата», просвітнє т-во на Холмщині й Підляшші, засноване 1920 у Холмі; заборонене владою 1921, діяло частково законспіроване, 1922 дозволене за новим статутом як Русинське добродійне т-во «Р. X,». «Р. X.» була організована за зразком т-ва «Просвіта» у Львові (яке не одержало дозволу поширити свою діяльність на півн.-зах. землі). Централя існувала у Холмі (власний будинок, напівпроф. театр — дир. Д. Крих, хор, книгарня «Буг») і мала філії (1927 — 90, 1930 — 125), при яких діяли бібліотеки, читальні, аматорські хорові й театральні гуртки, кооперативи, групи навчання укр. мови тощо. Найбільше філій було у Володавському (33), Грубешівському (32), Холмському і Томашівському (по 20) пов., в ін. 2 — 6. Гол. діячі «Р. X.»: А. і П. Васильчуки, Я. Войтюк, С. Любарський, С. Маківка, І. Пастернак, О. Рочняк, К. Сошинський (незмінний секретар) та ін. В кін. 1920-их pp. керівництво т-вом захопили діячі комунізуючої Сель.-Роб. Лівиці з С. Маківкою на чолі, що дало владі привід ліквідувати 1930 «Р. X.».

Т-во «Р. X.» за 10 pp. існування чимало спричинилося до поширення і поглиблення укр.-нац. свідомости. Після розпаду Польщі 1939 p. «P. X.» відновила діяльність, а ч. її філій порівняно з 1930 значно збільшилося. Влітку 1940 замість «Р. X.» постали Українські Освітні Товариства (УОТ).

[„Рідна Хата“, заборонене поль. владою 1921. Гол. діячі „Р. X.“: А. і П. Васиньчуки. — Виправлення. Т. 11.]

«Рідна Церква», церк.-рел. квартальник, орган Вищого Церк. Управління УАПЦ, виходить з 1952 р. в Карлсруе-Ляндсгуті (Німеччина); гол. ред. о. А. Дублянський; між співр. о. Д. Бурко, І. Власовський, о. Л. Овчаренко, Н. Полонська-Василенко. Цінна хроніка життя УАПЦ на еміґрації.

«Рідна Школа», місячник для ширення науки і освіти між укр. народом в Америці. Виходив 1918 у Джерсі-Сіті (ЗДА) у в-ва «Т-ва гр.-кат. дякоучителів в Америці». Гол. ред. Д. Андрейко.

«Рідна Школа», пед.-виховний двотижневик, орган т-ва «Рідка Школа», виходив у Львові 1927 (6 чч.) і 1932 — 39 pp.; ред. М. Струтинський, І. Герасимович (1933 — 36) і М. Терлецький при співпраці визначних педагогів.

«Рідна Школа» — Українське Педагогічне Товариство, осв.-виховне т-во, засноване 1881 у Львові, як «Руске Товариство Педаґоґічне», з завданням: а) «промишляти над потребами руского народа на поли шкіл народних, середних і висших, займатися оснуванєм руских шкіл і піддержувати справи вихованя публичного і домашного на основі матерного язика; б) подавати членам поміч так моральну, як і матеріяльну». Для виконання цих завдань т-во організувало боротьбу за укр. школу в Галичині (1881 на понад 3 000 укр. громад було всього 1 529 шкіл з укр. мовою кавчання) шляхом меморіялів і петицій до влади і поширення зацікавлення шкільними справами серед загалу укр. суспільства; творило бурси для сіль. молоді у Львові (1905 — 4) і на провінції (16), щоб уможливити їй науку у сер. школах; видавало дитячу літературу і. книжки для широких мас белетристичного і наук.-популярного змісту (з 1886 у в-ві «Бібліотека для молоді», до 1906 — 118 кн.), дитячий ж. «Дзвінок» (1892 — 1914), шкільні підручники й читанки, щорічний стінний календар (з 1889); присвячувало увагу проф. справам учительства аж до постання 1905 тва Взаємна Поміч Укр. Вчительства, а частково й пізніше та видавало ж. «Учител» (1889 — 1914). Відносно пізно Т-во почало організувати приватне шкільництво (1898 — перша укр. виділова дівоча школа ім. Шевченка у Львові, 1903 — дівоча учительська семінарія у Львові і 1907 — школа вправ при ній, 1908 — перша сіль. нар. школа у Зарваниці). Т-во творило філії (перша 1888 у Щирці); 1906 їх було 33, а ч. чл. збільшилося з 83 (1881) до 943 (1900) і 3 000 (1906).

1912 на підставі зміненого статуту Т-во прийняло назву — Укр. Пед. Т-во (УПТ), філії Т-ва названо кружками, що об’єднувалися на певній території в Союзи кружків, так що УПТ стало автономно-федеративним т-вом. За останні pp. перед першою світовою війною УПТ присвячувало більше уваги відкриттю нових шкіл, зокрема сер., і курсів, які підготовляли сіль. молодь до гімназій і учительських семінарій, творило численні курси для неписьменних, бібліотеки, далі поширювало мережу бурс (за 1907 — 14 їх постало 26) і видавничу діяльність. 1914 УПТ мало 18 нар. шкіл, 38 підготовчих курсів, 7 гімназій; ч. чл. зросло до 4 814, згуртованих у 59 кружках. Деяким недоліком укр. (приватного шкільництва була двоїстість його праці: ним керували у 1910 — 14 як УПТ, так і Крайовий Шкільний Союз, до складу якого входило УПТ; компетенції обох установ не були ясно розмежовані. Клопотання УПТ в урядових установах спричинилися у деякій мірі до збільшення мережі укр. нар. (1914 р. — 2 510) і сер. (6 гімназій, 10 утраквістичних семінарій) шкіл у Галичині.

Визначнішими гол. Руского (Укр.) Пед. Т-ва до 1918 були: А. Яновський (перший гол.), о. В. Ільницький, о. І. Чапельський, О. Барвінський, Е. Харкевич, О. Макарушка, о. Т. Войнаровський; ін. діячі: о. О. Базюк, А. Вахнянин, Г. Врецьона, Р. Заклинський, К. Малицька, К. Паньківський, Ю. Романчук, о. О. Стефанович, В. Шухевич й ін.

Після занепаду діяльности під час світової і визвольної війни УПТ довелося працювати в умовах ліквідації поль. владою укр. нар. шкіл (залишилося лише 352 школи з укр. мовою навчання) і неприхильної настанови поль. влади. Щойно після зміни статуту 1924 умови праці УПТ дещо покращали; проте не було дозволено йому поширити діяльність на півн.-зах. землі. 1926 змінено назву УПТ на «Рідна Школа», Укр. Пед. Т-во (термін «Р. Ш.» вживався вже раніше). Членство в «Р. Ш.» було одноступневе, т-во очолювала Гол. Управа у Львові, вибирана на Заг. з’їздах «Р. Ш.». Низовими клітинами були кружки «Р. Ш.»; посередніми орг. ланками — пов. Союзи кружків; у тих пов., де їх не було, керівництво вели кружки «Р. Ш.» у пов. м. Ч. гуртків і їх членство постійно зростало так, що 1939 55% укр. місцевостей у Галичині мали свої кружки «Р. Ш.», а членство «Р. Ш.» охоплювало бл. 8% укр. населення у віці 20 pp. і більше; ч. пов. союзів — 30. Зростання кружків і членства видно з таблиці:

«Р. Ш.» стала в нових умовах ідейною й орг. централею всього укр. приватного шкільництва в Галичині та очолювала боротьбу за укр. школу; вона звертала гол. увагу на розбудову шкільництва всіх видів.

Кількість шкіл «Р. Ш.» і учнів у них (в дужках у тис.) така:

* Разом із «збірними лекціями». ** У тому ч. — 12 гімназій і 11 ліцеїв.

Ч. нар. шкіл «Р. Ш.» було невелике (у них вчилося бл. 2% укр. дітей) як через фінансові труднощі, так і перепони з боку поль. влади. У деяких місцевостях їх заміняли т. зв. «збірні лекції» — школи без урядової концесії, а після їх ліквідації владою т. зв. «домашнє навчання» (не більше 10 дітей разом), яке також не розвинулося через переслідування адміністрації (1938 це навчання вели ледве 4 кружки). У сер. школах «Р. НІ.» навчалося понад 20% укр. молоді, яка ходила до сер. шкіл. Серед фахових шкіл була одна сер. (торг. гімназія у Львові) і 5 фахово — доповнюючих. Разом у всіх школах «Р. Ш.» працювало бл. 350 постійних учителів і 150 — т. зв. доходячих. «Р. Ш.» буйно розвинула у 1930-их pp. сезонові садки (1930 — 41, 1938 — 605 з 22 100 дітьми); постійних садків було мало — 3 т. зв. захоронки (120 дітей) і З світлиці (100 дітей). Дошкільній праці допомогло вид. «Р. Ш.» підручника «Укр. дошкілля» (ред. Л. Ясінчук).

При кружках «Р. Ш.» творено гуртки доросту «Р. Ш.» (1935 — 16 000 молоді, 1936 — 873 гуртків з 6 188 учнями), але влада їх заборонила (однак, деякі діяли й далі), й згодом виховання молоді велося у заг. рамках праці кружків. Бурси «Р. Ш.» втратили значення: їх було в 1938 — 39 pp. 5 з 151 учнем.

«P. Ш.» вела також виховно-осв. діяльність для старших за допомогою рефератів (1937 їх було 1 761, а слухало — 24 524 особи), концертів (306), аматорських і театральних вистав (1 560) та прилюдних виступів шкільної молоді виховних установ «Р. III.» (4 208). Важливе значення мали різного роду курси (українознавства, для неписьменних, керівниць садків і рідношкільних керівників, плетіння, куховарства тощо) — разом 64 з 1 480 учасниками; ці курси часто заміняли шкільне навчання. При кружках діяли бібліотеки (653 з 72 207 книжками і 17 097 читачами, у тому ч. 11 176 молоді), а при Гол. Управі «Р. Ш.» пед. бібліотека з 2 580 кн. (всі числа на 193 738). Видавнича діяльність була менша, ніж до 1914; з 1932 «Р. Ш.» видавала ілюстрований ж. «Рідна Школа», що виходив двічі на місяць.

Під поль. натиском на оборону укр. шкільництва «Р. Ш.» доводилося витрачати більше енерґії, ніж до 1918. Найбільше зусиль коштувало влаштування шкільних плебісцитів за укр. мову у школах — вперше 1924 (понад 600 000 заяв від батьків).

При Гол. Управі «Р. Ш.» існувала (у 1930-их pp.) Укр. Порадня для вибору звання (гол. С. Пастернак, секретар В. Метельський) та два підприємства — книгарня (1938 обороти 228 000 золотих — чистий прибуток 3 970 золотих) і в-во. До найважливіших імпрез, що їх влаштовувала «Р. Ш.», належали: святкування 50-річчя «Р. Ш.» 1931 — 32 у Львові, на провінції в Галичині й на еміґрації, зокрема в ЗДА; І Укр. Пед. Конґрес (2-3 липня 1935) та його завершення — Перша Укр. Пед. Вистава (Львів, червень 1938). Щороку перед закінченням шкільного року у Львові і по більших м. відбувалися рідношкільні Свята Молоді.

Видатки «Р. Ш.» становили на поч. 1930-их pp. 2,2 млн золотих річно, 1937 — 38 — 1 430 500 золотих, прибутки (гол. оплата в сер. і фахових школах, прибутки з в-ва і кооперативи «Рідна Школа» тощо) становили звич. пол. видатків (1937-38 — 754 700). Недобір покривався з добровільних пожертв громадянства (серед ін. укр. еміґрації за океаном, зокрема у ЗДА) та членських внесків; щороку влаштовувано масові збірки «на коляду» і «на писанку» «Р. Ш.».

Головами «Р. Ш.» у 1920-30-их pp. були: А. Гладишовський, О. Терлецький, Б. Янів, І. Кокорудз, І. Галущинський, М. Заячківський, Д. Коренець; ін. діячі «Р. Ш.» (крім довоєнних): І. Герасимович, В. Ільницький, О. Кисілевська, М. Климкевич, М. Коновалець (довголітній секретар «Р. Ш.»), О. Попович, О. Степанів-Дашкевич, М. Терлецький, Л. Ясінчук (делеґат «Р. Ш.», до ЗДА) та ін.

Після приходу большевиків «Р. Ш.» була ліквідована. За нім. окупації більшість її майна перейшла у власність Укр. Осв. Товариств (вони й виконували частину завдань кружків «Р. Ш.») та УЦК і його клітин.

На еміґрації подекуди вживають назву «Р. Ш.» установи, що утримують укр. школи або ведуть осв. роботу.

Література: Ясінчук Л. 50 літ «Рідної Школи» 1881 — 1931, Л. 1932; журн. «Рідна Школа», рік І — IX, Л. 1932 — 39.

В. Кубійович

«Рідна Школа», пед.-методичний ж.-бюлетень Централі шкіл українознавства «Шкільна Рада» Укр. Конґресового Комітету Америки і 1966 — 67 також Об’єднання Укр. Педагогів Канади. Виходить у Нью-Йорку від 1964, спершу як квартальник і від 1969 як двомісячник; ред. Е. Жарський.

«Рідне Слово», тижневик заснований Синьожупанниками 1917 р. у Білій Підляській, з грудня 1918 до лютого 1919 виходив у Береста; ред. М. Соловійчук (Терешко) і А. Савчук. В-во «Р. С.» видало Календар Укр. Громади у Білій Підляській на 1918 р. та популярні книжечки.

«Рідне Слово», газ. для українців у Юґославії. Виходила укр. літ. мовою у Руському Керестурі у 1931 — 41 pp., спершу один раз, згодом тричі на місяць; видавець і ред. о. М. Фірак. При «Р. С.» вийшло кілька календарів і кн. «Р. С.» відограло важливу ролю у культ. житті українців у Юґославії.

«Рідний Край», газ. політ., екон., літ.-наук. і популярно-осв. характеру, виходила з кін. 1905, спочатку заходами укр. місц. громади у Полтаві, з кін. 1907 до 1914 у Києві (з 1908 з місячним додатком для дітей «Молода Громада») і в Гадячому (1915 — 16) як тижневик, з 1910 тричі на місяць, з 1913 неперіодично. «Р. К.» друкувався фонетичним правописом, 1915 — 16 — ярижкою. Видавець Г. Маркевич, ред. М. Дмитрієв і Г. Коваленко, з 1907 О. Косач (Пчілка). «Р. К.» приділяв чимало уваги історії, етнографії, нар. творчості, питанням розвитку укр. мови і літератури, а також інформував про суспільно-політ. і культ. життя. Попри цензурні утиски, «Р. К.» проіснував 10 pp. Серед співр. «Р. К.» були П. Мирний, І. Нечуй-Левицький, Леся Українка, А. Кащенко, Г. Шерстюк, О. Сластьон, П. Капельгородський, Л. Пахаревський, Д. Яворницький, О. Олесь, П. Тичина та ін.

«Рідний Край», щоденник угодовського напряму, підтримуваний поль. урядом. Виходив у Львові 1920 — 23 pp. як орган Укр. Хліборобського Союзу, заснованого С. Твердохлібом, згодом Укр. Нар. Партії (УНП); ред. М. Яцків. Продовженням «Р. К.» був тижневик «Право народу» (1923) у Коломиї, орган фракції М. Ількова в УНП.

«Рідний Край», політ.-інформаційний тижневик на позиціях Укр. Нац. Партії у Румунії, виходив у Чернівцях 1926 — 30 (вийшло 201 ч.); гол. ред. Л. Когут. 1930 «Р. К.» об’єднався з газ. «Час».

Різак (Falcaria Bernh.), рід дворічних зіллястих рослин з родини окружкових. На Україні — 2 види: Р. веховий [F. sioides (Wib.) Aschers. = F, vulgaris Bernh.]. Рослина гола, сизуватозелена. Росте в степах, уздовж меж і шляхів, на луках, як бур’ян на полях по всій Україні, крім Карпат. У нар. медицині вживають при шлункових хворобах, у побуті — для вигнання мух; Р. занедбаний (F. neglectissima Klok.). Росте в степах і по степ. схилах, рідко в Лісостепу.

Різдво, Різдво Христове, свято нар. Ісуса Христа, що його відзначувано на Сх. спершу 6 січня разом з Богоявленням Господнім (див. Водохрища), а з сер. 4 в. встановлено в Римі, як окреме свято на 25 грудня за юліянським календарем. На Україні, з уведенням християнства у 10 в., Р. злилося, як і в ін. країнах, з місц. поганським святкуванням повороту сонця на весну — хліборобського нового року, зберігаючи подекуди первісну назву Коляда. Найцікавішим днем укр. Р. є його навечер’я — Свят-вечір, що відбувається у супроводі багатьох обрядових і магічних дій, спрямованих на забезпечення врожаю і достатку, в ньому беруть участь також і померлі предки та чл. роду, персоніфіковані снопом збіжжя — «дідом», «дідухом», «колядою», «корочуном». Визначальним елементом Р. є колядування (величання господарів і їх дітей співанням колядок) та ходіння з вертепом, «козою» і «звіздою». Церк. святкування Р. охоплює три дні з участю у різдвяних богослуженнях (особливо на перший день), ходінням з колядою, відвідуванням і гостюванням рідних та знайомих (докладніше про Р. див. ЕУ 1, стор. 229-32). Прийнятою із Зах. Европи різдвяною ялинкою відзначають тепер на Україні Новий Рік. Тема Р. посідає видатне місце (більше, ніж Великдень) в образотворчому, зокрема церк. мистецтві та в поезії.

Різдвянка, кол. назва с. м. т. Сиваського.

Різдорфер Микола (* 1901), лікар і гром. діяч на Закарпатті родом з Рахова, керівник укр. руху на Свалявщині, у ЗДА з 1950. Праці про лікувальні властивості мінеральних вод та про питання соц. медицини, на Закарпатті, з геронтології тощо.

Різниченко Василь, бджоляр-історик; праці з історії укр. бджільництва (монографія про П. Прокоповича та ін.), ред. місячника «Пасічнича старовина» (додаток до ж. «Пасічник»). Мабуть, на поч. 1930-их pp. репресований.

Різниченко Володимир (1870 — 1932), геолог, д. чл. АН УРСР (з 1929) і НТШ (з 1929) та низки ін. наук. т-в, нар. на хуторі Велентієвому (тепер Ніженського р-ну). У 1896 р. закінчив Харківський Ун-т, потім до 1916 провадив геол. дослідження у Сер. Азії та Казахстані, зокрема у гірських масивах Тарбагатаю, Тянь-Шаню, Півд. Алтаю (склав першу геол. і тектонічну карту того р-ну, відкрив ряд нових льодовиків, за що Геогр. Т-во нагородило його медалею ім. М. Пржевальського). Протягом 1916 — 17 pp. вивчав гідрогеол. умови Волині, пізніше працював старшим геологом, а згодом дир. Геол. Комітету; з 1930 р. очолював Н.-Д. Геол. Ін-т АН УРСР. Р. по-новому грунтовно висвітлив стратиграфію та тектоніку Сер. Придніпров’я, особливо Канівських гір; 1931 організував і очолив першу комплексну експедицію в р-н Дніпробуду; він організатор комісії по вивченню антропогенового періоду на Україні. Р. опублікував понад 70 наук. праць, присвячених перев. геол. будові й тектоніці України та Сер. Азії. Найважливіші: «Природа Канівських дислокацій». Вісник Укр. Відділу Геол. Комітету, випуск 4, 1924; «До питання про час і умови утворення укр. лесу». Труди Укр. Н.-Д. Геол. Ін-ту, т. 3. 1929; «Про четвертинні рухи земної кори в р-ні сер. Дніпра». Записки Фізико-матем. Відділу ВУАН, 1931.

Р. відомий також як поет і маляр-карикатурист (псевд. Велентій — дівоче прізвище матері). Поезії і етюди друкував у ЛНВ (1901 — 12; перші вірші: «Зірка на землі», «На чужині далекій») і зб.-альманах «Перша Ластівка» (1905), «Розваги» (1905, 1908), «Терновий Вінок» (1908), «На вічну пам’ять Тарасові Шевченкові» (1910); карикатури у ж. «Шершень» (1906) і газ. «Рада» (1909 — 12). З 1913 не друкувався. Див. ще монографію: І. М. Блюміна «В. В. Різниченко (Велентій) — художник і поет» (1972).

[Різниченко Володимир († Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Різниченко Федір (1865 — 1924), маляр родом з Черкащини; «Зимовий вечір на Україні», «Село Кирилівка», «Осінь» (1911), «Хутір узимку» (1912), «Старі верби» (1913) та ін.

[Різьба. — Доповнення. Т. 11.]

«Рій» (Крайове пасічницьке об’єднання «P.»), кооператива, заснована у Львові 1926 Є. Архипенком з метою орг-ції бджолярів на зах.-укр. землях, постачання їх приладдям, модерними вуликами, вощиною, дешевим цукром для бджіл, наладнування збору і купівлі меду тощо. «Р.» мав майстерню вуликів, зразкові показові пасіки під Львовом і в Перегінську (Ґорґани), крамниці у Львові й Лодзі. З 1928 «Р.» допомагала пасічнича секція Т-ва «Сіль. Господар» та її орган-місячник «Укр. Пасічник». «Р.» діяв (з перервою під час першої сов. окупації) до 1944, а у Холмі у 1940 — 44. У 1938 — 1370 чл., продаж товарів на 60 788 золотих. Гол. діячі: М. Боровський (дир. 1928 — 37), Р. Голод (дир. 1937 — 39), А. Адамчук, Ф. Яцура та ін.

«Рій» (Т-во пчолярôв «Рôй» в Ужгороді), т-во пасічників на Карп. Україні, діяло у 1924 — 30 pp. з метою ширити модерне пасічництво на Закарпатті. Організувало пром. пасіку, майстерні, курси, виставки; видавало ж. «Підкарпатське Пчолярство» (1923 — 25).

Рій, найменша військ. одиниця з 9 — 15 вояків, якою командує підстаршина; 3 — 4 рої становлять чоту.

Ріка, р. на Закарпатті. Див. Велика Ріка.

Ріки. Укр. Р. це. здебільша довгі водяні артерії, що пливуть перев. з півн. на півд. до Чорного й Озівського морів; Р. півн.-зах. України пливуть з півд. на півн. зах. і півн. до Висли і Прип’яті. До сточища Чорного й Озівського морів належить понад 90% укр. території, що її відводнюють гол. P.: Дунай з Тисою, Прутом і Серетом, Дністер, Бог, Дніпро з Прип’яттю і Десною, Дін з Дінцем і Кубань. До сточищаі Балтицького м. належать правобічні притоки Висли: Вепр, Сян і Буг. Гол. вододіл між Чорним і Балтицьким м. та між сточищами гол. Р. проходить перев. низовинами, за винятком Карпат, і дає змогу пов’язати Р. різних сточищ системою каналів та сполучити обидва моря.

Число Р. по всій укр. етнічній території оцінюють на бл. 30 000, у тому ч. в УССР 23 000 з заг. довж. бл. 170000 км, з них бл. З 000 завдовшки 10 і більше км, 116 понад 100 км. Перелік гол. Р. і їх найбільших приток з поданням довж., площ сточища і пересічного річного, стоку поданий у табл. (стор. 2025). Характер P., зокрема густота річкової мережі, величина стоку, водоносність, сезонові й багаторічні зміни тощо залежать від клімату, рельєфу, геол. основи, рослинного покриву, культ. освоєння місцевости та ін. факторів.

Густота річкової мережі найбільша у гірських обл. — бл. 1,1 км довж. на 1 км² площі; на Передкарпатті, Потиській низовині й Передкавказзі — 0,6 км/км², на височинах (Розточчя, Поділля, Донецький кряж) бл. 0,5 км/км². У заг. річкова мережа рідшає в напрямі на півд. і сх.; вона дуже рідка (нижче 0,1 км/км² між нижньою Десною й верхів’ями Остра, Трубежу і Сулії; між нижнім Дніпром і Молочною Р. майже немає.

На живлення Р. складаються дощові, снігові, підземні й частково льодовикові води. Звич. формою атмосферичних опадів у теплий період року є дощ, який дає бл. 75% усієї атмосферичної води. З неї значна більшість випаровується або інфільтрується і лише мала частина стікає до P.: найбільше в горах — бл. 50%, на рівнинах — нижче 10%, у степ. смузі майже вся дощова вода випаровується, а малі Р. пересихають, якщо не дістають підземного живлення. Гол. джерелом живлення Р. рівнинних обл. є води талого снігу, які завдяки незначному випаровуванню у холодний період року і перерваній інфільтрації в замерзлий ґрунт у перев. більшості спливають до Р. Підземне живлення наявне впродовж року, воно особливо важливе взимку, коли майже всі атмосферичні опади випадають у вигляді снігу. До P., живлених льодовиковими водами, належить лише Кубань й ін. P., що витікають з льодовиків Кавказу. У заг розподілі, основну частину живлення гірських Р. становлять дощові, рівнинних — талі снігові води (залежно від місц. умов — 50 — 80%); на живлення підземними водами припадає 10 — 20%.

Пересічний річний стік для окремих сточищ Р. поданий у таблиці (в км³ і м³ на сек., а також у перечисленні на літри на сек. з 1 км²) та на карті (в мм). Залежно від гідрологічних умов величина стоку різниться не тільки між сточищами окремих P., але також у межах того самого сточища. Найбільший пересічний річний стік виявляють гори (Кавказ — 75 л, Карпати — 35 л, Крим. гори — 15 л (сек. км²). На переважній частині України він становить 1 — 4 л/сек. км², у степу 0,5 — 0,1 л/сек км². Геотр. розподіл стоку в мм представлений на карті (стор. 2524). Стік виявляє чіткі сезонові зміни: він найбільший на весні (50-80% річної суми), коли тануть сніги, найменший — під. час теплої й сухої погоди пізнього літа і ранньої осени. З року на рік трапляються великі відхилення від норми. Так, напр., у сточищі Бога у березні 1921 стекло 3,6 мм, у березні 192,2 — 81 мм води (сер. стік за березень — 20,8 мм). Сумарний стік на укр. землях обраховується на бл. 16% усієї атмосферичної води; для УССР пересічна річна сума опадів — бл. 300 км³, стік — 48 км³.

Водостан Р. пов’язаний тісно з величиною стоку. Він найвищий на весні, коли тануть сніги, найнижчий взимку. Дід час весняної повені проходить 50 — 80% річного стоку, на малих Р. степу — майже весь річний стік. Весняна повінь триває на малих Р. 10 — 15 днів, на великих — 1 — 1½ місяця. Крім весняної, трапляються повені літні, спричинені рясними атмосферичними опадами — звич. явище у гірських Р. Карпат і Кавказьких гір. У водостані Кубані помітні чотири сезонові повені: дві, весняні (у лютому, коли тануть сніги у нижній частині сточища, і у квітні, коли тануть сніги в горах), літня (у червні й липні), пов’язана з таненням льодовиків, і осіння, спричинена збільшенням атмосферичних опадів у жовтні. У сточищі Тиси трапляються зимові повені, спричинені відлигою, принесеною середземноморськими циклонами.

Повені бувають тоді, коли надто швидке танення снігу на весні або зливи (звич. влітку) приносять до Р. більше води, ніж вона спроможна її вмістити. Винятково великі бувають повені у сточищі Дніпра вище Києва, спричинені одночасним інтенсивним таненням снігу в сточищі Прип’яті й Десни. Весняні повені на Прип’яті бувають щороку. На Сяні, Бузі й Дністрі весняні повені — спричинені надто швидким таненням снігу у верхньому сточищі, коли сер. течія Р. ще скута кригою. У пригирлових ділянках Дніпра, Дунаю, Дністра, Бога й Кубані спостерігаються значні коливання рівнів води, зумовлені вітровими нагонами і згонами.

Зимовий режим Р. З початком морозів на Р. починається утворення льоду, яке звич. закінчується льодоставом. Р. у сточищі гор. Дністра замерзають в останню декаду листопада і від верхів’їв льодостан посувається вниз за течією; Р. Передкарпаття — у пол. грудня, Закарпаття — на два тижні пізніше; малі й сер. Р. на півн. України — пересічно у третю декаду листопада (на сх. раніше, ніж на зах.). Льодостан посувається з півн. на півд. Сер. дати замерзання: для Дніпра — під Києвом 21. 12, під Запоріжжям — 29. 12, під Херсоном — 28. 12 (повільніше текучі частини раки замерзають раніше); для Дністра під Заліщиками — 30. 12, під Дубосарами — 20. 12, під Тирасполем — 28. 12, для Бога — під Вінницею — 6. 12, під Прибожанами — 11. 12. Кубань і Тиса не мають тривалого льодоставу. Льодостан Сяну і Бугу часто переривається відлигами.

Скресання Р. починається від півдня. Сер. дати для Дніпра: під Херсоном 3. 3, під Запоріжжям — 15. 3, під Києвом — 24. 3; для Бога під Прибожанами — 7. 3, під Вінницею — 21. 3; для Дністра під Тирасполем — 5. 3, під Дубасарами — 9. 3, під Заліщиками — 4. 3. Гірські Р. починають скресати з нижньої течії. У сер. Р. півн. України вкриті льодом бл. 3½ місяці, півд. — 2½ місяці.

Твердий стік або транспорт річковою водою звітрілих, розмитих і розпущених у воді мінералів залежить гол. від швидкости течії і геол. основи. Найбільше скельного матеріялу несуть гірські P., зокрема під час повеней, коли можуть котити по своєму днищу навіть більші каміння, найменше — повільно текучі Р. рівнин. Однак, річкова вода завжди несе дрібні частинки мінералів, які роблять воду каламутною. Найменш каламутні поліські P., що у них кількість завислих мінеральних частинок доходить до 50 г на 1 м³ води, найбільш каламутні гірські Р. — до 1 000 г/м³; в ін. Р. каламутність коливається між 150 і 500 г/м³.

Мінералізація річкових вод півн. України коливається між 200 і 500 мг розпущених мінералів на 1 л води. Вона зростає у півд. і сх. напрямі. Найбільше мінералізовані води Донецького басейну (бл. 2 000 мг/л) і Р. між Дунаєм і Дністром, а. найменше — Карпат (нижче 100 мг/л).

З уваги на гідрологічні чинники і характер Р. укр. землі можна поділити на низку гідрографічних р-нів. До них належать:

Полісся, відводнене Дніпром (вище Києва) Прип’яттю, Десною і Бугом Пересічна річна сума атмосферичних опадів 500 — 600 мм, річний стік — від 100 до 120 мм (20%). Похил річищ малий (бл. 0,5 м/км); течія Р. повільна; долини широкі, з низькими берегами, забагнені; щороку повені на весні; час замерзання сер. 3½ місяці, на сх. давший, ніж на зах.

Волинсько-Холмська височина, відводнена Р. Вепром, Бугом і правобічними притоками Прип’яті (Стохід, Стир з Іквою, Горинь із Случчю). Сума атмосферичних опадів — 500 — 700 мм, річний стік 100 — 150 мм (20%). Похил Р. на півд. понад 1 м/км — зменшується на півн.; долини широкі, часто забагнені; повені на весні; час замерзання на зах. бл. 3, на сх. — бл. 3½ місяці.

Поділля, відводнене лівобічними притоками Дністра і правими Бога. Сума атмосферичних опадів на зах. бл. 700 мм спадає до 450 мм на півд. сx., стік на зах. — 200 мм (30%), на півд. сх. — 40 мм (10%). Густота мережі Р. 0,4 — 0,5 км/км². У верхніх течіях спад Р. малий (бл. 1 м/км), долини широкі, місцями забагнені, у сер. — він зростає, річкорі долини переходять у вузькі й глибокі яри (найхарактеристичніший яр Дністра); у межах півд.-зах. відніг Укр. Кристалічного масиву річища кам’янисті. Повені весняні, на Дністрі також літні. Час замарзання бл. 3 місяців.

Придніпровська височина, відводнена правобічними притоками Дніпра (Тетерів, Ірпень, Рось, Тясмин, верхній Інгулець) і лівобічними притоками Бога (Соб, Синюха, верхній Інгул). Сума опадів 450 — 550 мм, стік бл 100 мм на півн. зах. (18%) зменшується до 30 мм на півд. сх. (6%); спад Р. бл. 2 м/км; річища у межах Укр. Кристалічного масиву кам’янисті й порожисті; долини Р. глибокі, у верхніх течіях яристі. Найвищий водостан на весні. Час. замерзання 3 місяці, на півдні на 1 — 2 тижні коротший.

Придніпровська низовина, відводнена лівобічними притоками Дніпра (Удай, Псьол, Ворскло, Орель, Самара). Річна сума атмосферичних опадів 450 — 550 мм, стік 40 — 120 мм. Спад Р. бл. 1 м/км, річища вирівняні, долини широкі з пологими берегами. Високий водостан на весні. Час замерзання на півн. 3½, на півд. — 2 місяці.

Довжина, площа і пересічний стік важливіших Р. України

Донецький кряж, відводнений Дінцем і його правобічними притоками, Р. Озівського м. (Міюс і Кадміює) та верхів’ями лівобічних приток Дніпра — Вовчої і Самари. Річна сума опадів бл. 500 мм, стоку — бл. 50 мм (10%). Спад річища Дінця бл. 0,5 м/км, приток — 1 м/км і більше, долини Р. глибокі, у Дінця правий берег вищий, ніж лівий. Високий водостан на весні. Час замерзання бл. З місяців.

Півд.-зах. смуга Сер. височини, відводнена верхів’ями лівобічних Приток Дніпра (Десни з Сеймом, Псла, Ворскла), Донцем і його лівобічними притоками (Оскіл, Айдар, Деркул) та правобічними притоками Дону (Калитва). Річна сума опадів 400 — 500 мм, стік на півн. бл. 120 мм, скорочується до 60 мм і менше на півдні. Спад Р. бл. 2 м/км; долини глибокі, праві береги Р. вищі, ніж ліві. Найвищий водостан на весні. Час замерзання бл. 3½ місяців.

Чорноморська низовина, відводнена нижніми течіями Дністра, Бога, Дніпра і менших Р. Чорного й Озівського морів. Річна сума опадів 270 — 400 мм, стік менше 25 мм (перев. на весні), тобто 6% і менше. Влітку майже вся вода випаровується; тоді малі й сер. P., як Малий і Великий Куяльники і Тилигул, пересихають (вони кінчаються лиманами). Долини Р. широкі з низькими берегами, річкові заплави порослі комишами. Замерзання — бл. 2½ місяці.

Кримські гори дістають 400 — 1 000 мм опадів, перев. пізньою осінню і взимку; велика частина дощової води губиться у щілинах вапнякових порід (підземне відводнення), стік 20 — 200 мм. Долини Р. вузькі й глибоко врізані.

Карпати і Передкарпаття відводнені правобічними притоками Висли (Дунаєць, Вислока, Сян), Дністром і його притоками, лівобічними (Стривігор) і правобічними (Бистриця, Стрий, Свіча, Лімниця, Солотвинська й Надвірнянська Бистриці), Тисою і її правобічними притоками (Тересва, Теребля, Ріка, Боржава, Ляториця, Уж, Ляборець) та лівобічними притоками Дунаю (Серет і Прут). Сума атмосферичних опадів від 700 мм на передгір’ях до 1 500 мм у найвищих частинах гір; величина стоку 350 — 750 мм (50% і більше), залежно від висоти. Густота річкової мережі 1,1 км/км²; спад Р. 60 — 70 м/км у вищій, 5 — 10 м/км — у нижчій течії. Долини в горах відносно вузькі і глибокі (600 — 800 м), на передгір’ях — 150 — 250 м. Великі літні повені, час замерзання — 2½ до 4 місяців, залежно від висоти. Майже кожної зими льодостан підгірських Р. переривається відлигами. Сер. течія Тиси не має тривалого льодостану. Вода Р. має високий твердий стік, але слабу мінералізацію.

Кубань відводнена Кубанню і її лівобічними притоками (Великий і Малий Зеленчуки, Лаба, Біла, Пшиш). Річна сума опадів над нижньою Кубанню — 500 мм зростає до 1 000 мм на передгір’ї і 2 400 в Кавказьких горах; стік у гірській смузі 50% і вище, на низовині спадає до 10%. Живлення мішане: дощове, снігове й льодовикове. Долини Р. на низовині широкі, з пологими берегами, у горах вузькі й глибоко врізані. Льодостан не кожного року.

Р. відограли велику ролю у минулому України для заселення, транспорту, прохарчування (рибальство). Тепер річковий транспорт і річкове рибне господарство мають менше значення, натомість збільшилася роля Р. для водопостачання, зрошення, осушення, приймання стоків, також як джерело гідроенерґії. Р. відограють ролю як місця відпочинку і туристичні шляхи (див. Водне господарство), їх значення зменшується надмірним скиданням занечищених пром. і міськ. вод.

Див. також поодинокі P., зокрема Бог, Буг, Десна, Дін, Дінець, Дніпро, Дністер, Дунай, Кубань, Прип’ять (там також і література).

Література: Давыдов Л. Гидрорафия СССР (Воды суши), ч. 2. П. 1955; Чіппінг Г., Лисенко К. Річний та мінімальний стік на території України. К. 1959; Гідрологічні розрахунки для річок України. К. 1962; Швець Г. Характеристика водности річок України. К. 1964; Швець Г. Річки. Укр. Радянська Енциклопедія, т. 17. К. 1965; Ланько P., Маринич О., Щербань М. Фізична географія Укр. РСР. К. 1969.

І. Тесля

Рілля (орна земля), найважливіше с.-г. угіддя. На території УРСР Р. займає 34,1 млн га (без садиб; з садибами 36 млн га), тобто 53,3 (57,6)% всієї площі і 80,3% всіх с.-г. угідь. На Кубані (Краснодарський край): Р. становить 4,5 млн га (54% всієї площі і 85,3% с.-г. угідь); на всіх укр. землях (разом з садибами) приблизно 60 млн га (59% всієї території і 83% с.-г. угідь).

Площа Р. зазнала впродовж віків значного збільшення завдяки заоранню степів і одночасному обезлісненню. У кін. 18 в., перед розорюванням півд. степ. України, Р. займала на території сучасної УРСР понад 30% всієї площі, у 1890 — 60%, у 1920-их pp. 68%. Дізніше площа Р. зазнала зменшення через зайняття великих просторів на будівлі, пром. об’єкти, шляхи та водоймища. Майже вся Р. зайнята під посівну площу (1969 в УРСР — 96%; 1940 — 91%, 1913 — 81%).

Розміщення Р. нерівномірне, залежно від природних умов.

Вона становить понад 2/3 всієї площі Лісостепу й Степу, 1/3 у ліс. смузі, лише 14% у Карпатах. Понад 70% площі Р. становить в обл.: Кіровоградській, Миколаївській, Запор. і Вінницькій, найменший у Закарп. (14%), Рівенській (31%) і Волинській (34%). Докладніше див. карту (Розміщення Р. на Поліссі, стор. 2178).

В. К.

«Рілля», с.-г. популярний двотижневик, виходив у Києві 1911 — 14 і 1917 — 18; ред. А. Терниченко.

Рільке (Rilke) Райнер Марія (1875 — 1926), нім. поет, родом із чес. Праги, автор зб. поезій „Buch der Bilder“ (1902), „Stundenbuch“ (1905), „Neue Gedichte“ (I — II, 1907 — 08), „Duineser Elegien“ і „Die Sonette an Orpheus“ (1823) та багатьох ін. Поезія P. вирізняється ліризмом і символічністю, глибиною філософського сприймання внутр. життя і довколишньої дійсности. Р. мав великий вплив на модерну поезію різних народів, у тому ч. й на укр. Враження Р. з відвідин Росії і України 1899 і 1900 позначилися на циклі «Книга про чернече життя», зб. «Часослов», як також на кн. коротких розповідей п. н. «Про Господа Бога та інше» (1900), у тому ч. й на двох з укр. тематики «Як старий Тимофій умирав співаючи» та «Пісню про правду».

Враженнями цієї подорожі навіяні вірші Р. із «Книги про паломництво» зокрема поема «Карло XII, швед. король, їде степами України». Зацікавившися тоді «Словом о полку Ігореві», Р. переклав його у 1902 — 04 (опубліковане 1930). України від Росії Р. чітко не відрізняв. Твори Р. перекладали на укр. мову: М. Зеров, М. Йогансен, О. Луцький, Ю. Клен, Л. Мосендз, М. Орест, Р. Курінна, О. Зуєвський, М. Бажан і багато ін. Окремою зб. вийшли переклади з Р. Б. Кравцева п. н. «Речі й образи» (1947). Про Р. й Україну писали Є. Ю. Пеленський (1935) й О. Ізарський (1952). Зацікавлення творчістю Р. відновилося в УРСР з 1966.

[Рільке (Rilke) Райнер Марія († Валь-Мон, Швайцарія). — Виправлення. Т. 11.]

В. К.

Попередня     Головна     Наступна