[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1973. — Т. 7. — С. 2764-2779.]
Попередня
Головна
Наступна
Середньо-Азійський Степовий край, умовна назва Лісостепу і Степу в півд.-зах. Сибіру і півн. Казахстані, що простягається від Уралу на зах. до передгір’я Алтайських гір на сх. та є частково заселений українцями.
До 1917 С.-А. С. к. входив до складу провінції Азійської Росії — Степ. краю (обл.: Уральська, Тургайська, Акмолінська, Семипалатинська); тепер становить собою півд.-зах. частину Зах. Сибіру — у складі РСФСР (півд. частина Омської і Новосибірської обл. та Алтайського краю) та півн. частину Казахської ССР (обл.: Кустанайська, Півн.-Казахська, Кокчетавська, Павлоградська і Цілиноградська повністю; її називаємо далі Цілинним краєм або Півн. Казахстаном) та півн. частини обл. Актюбінської, Тургайської, Карагандинської і Семипалатинської; теперішню Уральську обл. у складі Казахської ССР зарховуємо до Уралу. Територія кол. Степ. краю приблизно 1,9 млн км² з 8,7 млн населення (1970); всього С.-А. С. к. (у межах цілих 11 обл. і одного краю; деякі з них лише частково заселені українцями) — 1,7 млн км² з 13,5 млн населення, у тому ч. за сов. переписом 1970 бл. 960 000 українців (7,1% всього населення), у дійсності значно більше; Цілинного краю — 490 000 км² з 3,5 млн людности. За досить докладним сов. переписом 1926 територія С.-А. С. к., на якій українці становили більшість, займала 460 000 км². Укр. поселенчі землі в С.-А. С. к. є на 1 200 км віддалені від укр. суцільної території в Еворпі, але вони пов’язані з нею довгим ланцюгом укр. островів у Надволжі й на Уралі. (Див. карту на 2791).
С.-А. С. к. укр. поселенці інколи називали (також значно менші поселенні землі в Семирічинській обл.) Сірим Клином. Цю назву (також Сіра Україна) в укр. публіцистиці часом поширювано навіть на майже весь Казахстан.
Природа С.-А. С. к. — це в більшості розлогі, слабо розчленовані низовини і височини. На півн. простягається півд. частина Зах.-Сибірської низовини. Це акумулятивна рівнина на 100 — 150 м висоти з невеликими амплітудами. На півд. низовини поширені невисокі (6 — 10 м) піщані гриви і міжгривні обниження з болотами й озерами. Низовина, складена з грубих, пухких (пісковики, мертелі, глини, піски) мезо-кайнозойських порід (у них міститься великий зах.-сибірський артезійський басейн, важливий для забезпечення водою С.-А. С. к.), які прикривають палеозойський фундамент; наймолодші алювіяльні й озерні відклади вкриті лесом і лесовидними суглинками. Сибірська низовина ділиться на території С.-А. С. к. на (з зах. на сх.): підгірську Турганську, Ішимський степ, Приіртиську, Барабінську рівнину і Кулундійський степ.
На південь від Сибірської низовини простягаються Казахський дрібносопковик — залишок давньої палеозойської (герцинської) гірської системи; тепер це ерозійна легкохвиляста майжерівня, зформована з метаморфічних лупаків, кварцитів, пісковиків та ефузивних порід, місцями прикрита пухкими шарами. Зах., більш вирівняна, частина лежить на висоті 300-500 м; вище підносяться гірського характеру височини, як Кокчетанська з горою Синюхою (947 м); розлогі западини виповнюють озера. Сх. частина дрібносопковика вища (сер. 500 — 1 000 м) і більш розчленована; в її центрі підносяться Каркашинські гори (гора Аксоран 1 565). На зах. від дрібносопковика простягається Тургайська столова країна (Тургайське плято) на 200 — 400 м висоти, що являє собою прогин в герцинському складчастому фундаменті, виповнений горизонтальними шарами мезозою й кайнозою. Характеристичним елементом рельєфу є невисокі (300 — 400 м) столові останці і численні давні й сучасні долини й улоговини на 100 — 200 м висоти; найбільшого з них є Тургайська улоговина завширшки до 40 км, яка простягається з півн. на півд. і зв’язує Зах.-Сибірську та Туринську низовини. Врешті, півд.-зах. частини С.-А. С.-к. становить Передуральське плято — хвиляста рівнина на висоті 200 — 400 м і продовження Уралу — Мугоджарські гори (сер. висота 250 — 350 м, найвища — гора В. Боктибай, 656 м).
Підсоння С.-А. С. к. з уваги на значну віддаль від океанів різко континентальне і відносно холодне. Континентальність росте у сх. напрямі, теплота — у півд. (сер. річна температура підноситься з 0° Ц. на півн. до 4° на півдні). Зима довга і холодна (температура січня обнижується з —17° на півд. зах. до —19° на півн. сx., абсолютні температури до —50°, літо коротке і гаряче (температури липня від 19° на півн. до 22° на півдні, абсолютні — до 40°); веґетаційний період від 150 до 180 днів на рік; весна й осінь тривають короткий час; значні коливання температури з дня на день, великі різниці між днем і ніччю. Велике ч. соняшних годин — 1 900 — 2 300 на рік (у Києві 1 800). Ч. атмосферичних опадів зменшується від 350 — 400 мм на півн. до 200 — 250 мм на пізд.; переважають літні опади, часто зливи, вони значно коливаються з року на рік. Сніговий настил тонний — 20 — 35 см, часто він зникає. Сильні вітри; влітку часті суховії, і пилові бурі, взимку — метелиці й бурани. Порівняно з Україною (у тій самій геогр. ширині) січень в С.-А. С. к. на 13 — 15° Ц. зимніший липень на 1 — 2° Ц. тепліший. Назагал у смузі Лісостепу сер. температури такі: річні 0 до 1,5°, січня —18 до —20°, липня 19 — 20° Ц., сер. річна кількість атмосферичних опадів 300 — 350 мм; відповідні числа в Степу: 1,5 до 4°, —15 до —18°, 20 — 22° Ц., 250 — 300 мм (з них на теплий період 170 — 210 мм).
Більшість С.-А. С. к. належить до басейну Півн. Льодового океану. Найбільшою рікою є Іртиш (єдина многоводна і судноплавна) з притоками Ішимом, Тоболем й ін. Сточища ін. рік творять самостійні простори замкненого стоку: Каргат, Карасу, Нура, Тургай, Селети, Шідерти й ін.; на зах. — притока Уралу Ілек. За винятком Іртиша й Ішима, ріки С.-А. С. к. — це типові степ. ріки з нерівномірним стокам, повільною течією, вони влітку часто пересихають; їх використовують для зрошення. У С.-А. С. к. є бл. 5 000 озер; більші з них: Чани, Кулундинське, Селентитеніз, Теке, Тенгіс, Кушмурун й ін.; вони перев. солоні.
С.-А. С. к. — це країна степів. Вони є продовженням степів України й Сх. Европи і як там, так і тут, чітко вирізняються рівнобіжні ґрунтово-рослинні смуги. На півн. розташована смуга Лісостепу на грубих і звичайних чорноземах; степ тут трав’яний барвисто-широколистий, ліси (т. зв. «колки») складаються з берези з додатком осики, а над ріками на піщаних ґрунтах з сосни; лісостеп майже повністю перетворений на орну землю. Далі на півд. лісостеп поступово переходить в ковиловорізнотравний степ на півд. чорноземах; основні рослини: ковила червонувата, типчак, степ. тимофіївка, тонконіг, полин та ін.
Далі на півд. простягається сухий ковилово-типчаковий степ на каштанових ґрунтах (серед рослин: тонконіг струнний, пирій пустельний, степ. осока й ін.), який переходить у смугу типчаково-полинової напівпустелі на ясно-каштанових та бурих ґрунтах.
Історія до 1914. Територію сучасного С.-А. С. к. населювали до часу рос. експансії різні кочові племена тюркського походження, з яких витворилися казахи; на півн. також татари, на півн. зах. башкири. Поч. експансії Моск. царства на С.-А. С. к. припадає (пізніше, ніж у Сибіру) на поч. 17 в.; тоді Москва оволоділа частиною Ішимських і Іртиських стелив на пограниччі з Сибіром, разом з тим тут постали перші вільні поселення селян і козаків. Для охорони кордонів перед кочовиками рос. уряд збудував у 1710-их pp. оборонні лінії уздовж р. Іртиша — від Омську (заснованого 1716) на зах. до Семипалатинську ( заснованого 1718) на сх., а в сер. 18 в. Новоішимську (від Омську до Троїцьку на Уралі) з фортецею Петропавловськом (заснованим 1752), що їх боронили коз. війська (об’єднані 1808 у Сибірське коз. військо). У 1730 — 40-их pp. до складу Рос. Імперії увійшла решта С.-А. С. к., а разом з тим побудовано нові оборонні лінії та низку малих укріплень в глибині степів, які згодом перетворилися на торг. осередки і міста: Кокчетав (1824), Акмолінськ (1824), Тургай (1845), Атбасар (1846) та ін. На відміну від Сибіру вільні поселенці-селяни і «промислові люди» в С.-А. С. к. оселювалися нерадо; гол. немісц. населення становила коз. людність, яка, крім військ. служби, займалася побічно також сіль. госп-вом. Серед зайшлого населення були й українці. Загалом С.-А. С. к. був слабо заселений; 1867 він нараховував 1 274 000 меш. (ледве 0,8 на 1 км²) у тому ч. майже 90% казахів. Також після скасування кріпацтва приплив населення з Европи був невеликий через трудне освоєння засушливих земель, брак транспорту і, зокрема, неґативне наставлення рос. адміністрації до поселенців; тому навіть у найдавніше і найгустіше заселеному поселенцями Омському пов. ще у 1890 більшість сіль. населення становили казахи. Переселенчий рух до С.-А. С. к. збільшився з 1880-их pp. (у 1880-90-их pp. постало бл. 500 укр. і рос. поселень), але щойно з кін. 19 в. дійшло до масового, урядом підтриманого і реґульованого переселенчого руху (див. стор. 631), що його полегшила й будова Сибірської залізниці. У 1906 — 12 в С.-А. С. к. оселилося бл. 440 000 осіб, за 1890 — 1913 — понад 1 млн. У зв’язку з тим все і, зокрема, слов. населення швидко зростало. За 1897 (дані заг. рос. перепису) — 1911 (дані Переселенчого Управління) Все населення С.-А. С. к. зросло на 55% (міськ. на 88%, сіль. на 53%), у тому ч. корінне лише на 14%, укр. і рос. на 195%. Подробиці видно з таблиці:
Людність С.-А. С. к. (у тис.)
|
1867 |
1897 |
1911 |
все сільське міське |
1 274 1 220 54 |
2 466 2 262 204 |
3 834 3 463 371 |
Зміни в етнічному складі населення за 1897 — 1911 були такі (у тис. і — в дужках — у %):
|
корінне |
росіяни, українці і білоруси |
інші |
1897 все населення сільське міське |
1 905 (77,6) |
493 (19,7) 349 15,4) 144 (71,0) |
68 (2,7) |
1911 все населення сільське міське |
2 176 (56,6) |
1 543 (40,4) 1 261 (36,4) 282 (76,0) |
115 (3,0) |
Зміни в етнічному складі населення (без розподілу на сіль. і міське) в поодиноких обл. (у тис. і — в дужках — у %) див. табл. на наст. стор.
У зв’язку з припливом поселенців змінилася й економіка краю. До 1880-их pp. гол. значення мало кочове скотарство (гол. вівці, далі рогата худоба, верблюди й коні), а сел. і коз. людність займалася сіль. госп-вом лише для власних потреб. Нові поселенці розорали великі простори цілинного степу (за 1880 — 1911 площа орної землі збільшилася у вісім разів), що примусило частину казахів перейти на сіль. госп-во або обмежити мандрівки. Гол. сіяли яру пшеницю й овес; у незначній мірі люцерну, щоб прогодувати взимку свійських тварин. Попри будову сибірської залізниці (вона перетинала Лісостеп), а згодом і бічних ліній у глибину степів (до Уральську, Кустаная, Павлодару, Славтороду і Семипалатинську), великі простори С.-А. С. к. були положені далеко від залізниці (і від сплавного Іртиша), і тому експорт зерна відогравав невелику ролю, порівняно з експортом свійських тварин і їх продуктів (вовна, масло). Пром-сть
|
Корінна людність |
росіяни, українці і білоруси |
інші |
разом |
1897 Уральська Тургайська Акмолівська Семипалатинська |
460,5 (71,4) 411,1 (90,6) 428,5 (62,8) 605,1 (88,4) |
163,9 (25,4) 35,0 (7,8) 225,6 (33,0) 68,4 (10,0) |
20,7 (3,2) 7,3 (1,6) 28,5 (4,2) 11,1 (1,6) |
645,1 (100,0) 453,4 (100,0) 682,6 (100,0) 684,6 (100,0) |
1911 Уральська Тургайська Акмолінська Семипалатинська |
485,9 (60,6) 463,3 (65,0) 550,9 (38,1) 675,8 (77,4) |
297,7 (36,8) 235,5 (33,0) 835,4 (37,9) 174,9 (20,0) |
20,7 (2,6) 13,9 (2,0) 57,4 (4,0) 23,1 (2,6) |
804,3 (100,0) 712,7 (100,0) 1 443,7 (100,0) 873,8 (100,0) |
мала підрядне значення (гол. в Омську і Петропавловську) — харч. і легка, а далі (перев. в. р-ні Казахського дрібносопковика) видобуток кольорових металів, срібла, золота і кам’яного вугілля.
Попри значний приплив поселенців С.-А. С. к. був слабо заселений: 2,2 меш. на 1 км² (1911), без напівпустельних степів на півдні — бл. 4. На 18 пов. густіше був заселений Омський (9 осіб на 1 км²), у всіх ін. 2 — 4 на 1 км², а в пустельних степах ще менше. У м. 1911 жило 371 000 меш., або 9,6% всього населення. Найбільшим м. був Омськ (128 000), від 20 — 40 000 меш. мали: Петропавловськ, Семипалатинськ (35) і Кустанай (26), ін. (Акмолінськ, Кокчетав, Атбасар, Павлодар, Актюбінськ) мали менше, ніж 10 000. Характер міст — торг.-ремісничо-адміністративний.
З припливом поселенців зменшився відсоток корінного — казахського населення; у смузі Лісостепу воно становило 1911 незначну меншість, натомість у пустельному степу — понад 80%; у придатному для хліборобства степу бл. 40%.
Кількість українців нам ближче не відома. За переписам 1897 їх було бл. 58 000, в основному в Акмолінській обл. (51 000, або 7,5% всього населення; найбільше в Кокчетавському пов. — 19 300, або 12,4%). Фактично кількість українців була вже тоді більша.
Згодом тому, що серед нових поселенців до 1914 переважали українці, їхня кількість і розміщення у 1914 були подібні, як за переписом 1926 (у 1915 — 26 приплив населення з Европи був невеликий). За тим переписом кількість гол. національностей у Степ. краю була така:
|
1000 |
% |
Корінне населення |
2 022 |
45,4 |
у тому ч.: казахи |
1 950 |
43,8 |
татари |
72 |
1,6 |
українці |
805 |
18,0 |
росіяни |
1 389 |
31,1 |
білоруси |
27 |
0,8 |
інші |
217 |
4,7 |
разом |
4 460 |
100,0 |
Докладніше про нац. відносини у СА. С. к. див. далі.
З 1914. Перша світова війна і революція принесли для С.-А. С. к. приблизно такі зміни, як у Сибіру. Укр. політ. і гром. життя виявилося у 1917 — 20 гол. у містах, насамперед в Омську, а також у Славгороді й Павлодарі. 1920 большевики остаточно окупували С.-А. С. к. і поділили його поміж Сибірським краєм (округи: Омська, Славгородська, Барабінська, Усть-Каменогорська, Барнаульська, Новосибірська, Рубцовська), що входив безпосередньо до складу РСФСР, і Казахською Автономною ССР (до 1925 п. н. Киргизька Авт. ССР), яку 1936 перейменованого на Казахську ССР (С.-А. С. к. входив до складу губ.: Акмолінської, Актюбінської і Семипалатинської та Кустанайської округи). Революція та неврожай і голод (1921 — 22) спричинили занепад сіль. госп-ва і пром-сти та зменшення кількости людности і щойно у 1926 — 28 воно досягло стану 1914. Іміґрація з України та Евр. частини РСФСР відновилася тільки 1924, але мала Значно менші розміри, ніж до 1914.
На 1930-і pp., у зв’язку з п’ятирічками, припадає деякий розвиток пром-сти (гол. харч.); на півд. пограниччі С.-А. С. к. в Караганді постала третя (після Донбасу і Кузнецького басейну) кам’яновугільна база СССР (1940 — продукція 6,3 млн т; на Донбасі — 84 млн т); побудовано кілька залізниць (Петропавловськ — Акмолінськ — Караганда, Акмолінськ — Картали та ін.). Натомість примусова колективізація спричинила занепад сіль. госп-ва, зокрема катастрофічне зменшення поголів’я свійських тварин, а разом з тим — голод і вимирання казахів (див. стор. 918). Тому населення т. зв. Цілинного краю (тепер Півн. Казахстан) впало з 1,9 млн у 1926 до 1,6 млн у 1939. Зміни нац. складу населення нам не відомі; мабуть, втікаючи перед голодом і репресіями на Україні, в С.-А. С. к. поселилося деяке ч. українців, (гол. у м.). Чимало їх заслано (гол. куркулів) до концентраційних таборів.
С.-А. С. к. зазнав значних змін під час другої світової війни. Уже 1939 — 40 до нього було заслано десятки тис. українців з Зах. України (деякі з них працювали на ріллі, інші були ув’язнені). Після вибуху сов.-нім. війни до С.-А. С. к. евакуйовано низку зав. з України і сотні тис. осіб, а госп-во краю спрямовано повністю на воєнні потреби: воно мало постачати харчі (тому розорювано частину цілинних степів), вугілля (карагандинське вугілля у деякій мірі замінило донецьке), розбудовано пром-сть (насамперед машинобудів. і хем.).
Після 1944 частина евакуйованого під час війни населення, а навіть ряд зав. залишилися в С.-А. С. К., пром-сть далі розвивалася, збудовано нову залізницю Акмолінськ — Павлодар; натомість сіль. госп-во зазнало застою, гол. через брак робочої сили і с.-г. машин. Нові докорінні зміни зайшли з 1953 у зв’язку з масовим освоєнням цілинних земель з звданням створити з С.-А. С. к. одну з зернових баз СССР. Впродовж 1953 — 59 збільшено посівну площу і валовий збір зерна у 2 — 3 рази, стягнено на працю сотні тис. осіб (перев. молодь, у великій мірі з України), заселено ними досі рідко залюднені казахами сухі степи, виникли сотні радгоспних осель, побудовано нові залізниці тощо. Попри перебої, С.-А. С. к. став одним з основних країв в СССР з надвишкою зерна і тваринних продуктів (докладніше див. далі). Дальша розбудова пром-сти (серед ін. Карагандинського басейну, виникнення нових басейнів — кам’яновугільного Екібастузького і залізорудного Кустанайського) змінила екон. характер С.-А. С. к з аґрарного на пром.-аґрарний край. Разом з тим швидко зростає кількість населення: у Цілинному краю з 1,6 млн у 1939 до 2,8 млн у 1959 і 3,5 у 1970. 45% населення живе у містах.
Людність. У розвитку людности С.-А. С. к. з кін. 19 в. чергуються періоди сильного приросту як завдяки іміґрації, так і високому природному приростові (до 1914, 1924 — 29, 1941 — 43, з 1953 до сер. 1960-их pp.), сер. приросту, а то й застою (1915 — 17, 1930 — 31, 1935 — 40, 1944 — 52) і спаду — інколи катастрофічного (1918 — 22, 1932 — 34); тепер значний приріст людности С.-А. С. к. завдячує передусім сильному природному приростові (цьому сприяє значна народжуваність серед казахів, а також велика кількість молодих подруж серед іміґрантів).
Зміни кількости населення: а) в усьому С.-А. С. к.; б) — у Цілинному краю і в) у саме С.-А. С. к. (числа приблизні) видно з таблиці (у тис; міська людність також у % всього населення):
Рік |
а) |
б) |
в) |
1926 Все населення міське сільське |
7 390 760 (10%) 6 630 |
1 897 174 (9%) 1 723 |
2 270 180 (8%) 2 090 |
1959 Все населення міське сільське |
11 319 4 924 (44%) 6 395 |
2 753 856 (31%) 1 897 |
3 300? 850 ? (26%) 2 450 ? |
1970 Все населення міське сільське |
13 534 7 252 (55%) 6 230 |
3 487 1 496 (45%) 1 991 |
4 100? 1 600 ? (39%) 2 500 |
Розміщення населення нерівномірне — воно залежне від природних умов і часу заселення. Тому густота сіль. населення найвища у Лісостепу та вздовж рік Іртиша й Ішима (10 — 25 осіб на 1 км³), сер. — в решті розораного степу (5 — 10), найнижча у сухих степах. Докладніше див. карту. Густота всього населення різко підноситься у пром. р-нах і б. великих м. Густота всього населення С.-А. С. к. — 4,8 меш. на 1 км², саме С.-А. С. к. — 9,0 (числа приблизні), Цілинного краю — 5,8 (сіль.: 2,2, 5,5 і 3,3). За 1959 — 69, найбільший приріст людности виявляв Цілинний край (лише у ньому зросло також сіль. населення) та Карагандинська обл., натомість у сибірській частині С.-А. С. к. ьін буз менший від природного.
Сіль. оселі укр. і рос. поселенців постали уздовж рік 1 битих шляхів, рідше побіч солодких озер; вододільні простори були ними не заселені з уваги на глибоке залягання ґрунтової води. Переважала лінійна форма села. Вигляд дворів і хат такий, як на рідних землях: в українців — степ. мазанки, у росіян — перев. дерев’яна хата. Перевагу мали невеликі (200 — 500 осіб) і сер. (500 — 1 000), села, звич. однонаціональні. Більші села інколи були мішані: укр.-рос., рідко з деяким ч. казахів, але й тоді українці і росіяни заселювали свої відокремлені частини. Дещо ін. вигляд мали коз. станиці. Після колективізації села зазнали деяких змін.
Ін. типом сучасної сіль. оселі є оселі зернових радгоспів, посталі перев. у 1950-их pp. Вони розташовані здебільша на доти не заселених вододілах, звич. при колодязях, деколи при степ. озерах; нараховують перев. 500 — 1 000 осіб. Зернові радгоспи побудовані за типовими проєктами, розробленими у Москві і Ленінграді. Сер. становить адміністративно-культ. центр. далі простягаються будинки працівників радгоспу з дерева або глини, дво- й одноповерхові; деяку різноманітність у стандартність селища вносять приватні доми. На периферії розташовані госп. будинки. Тому що радгоспи займають великі простори, звич., крім центр. оселі, існують ще на території радгоспу невеликі присілки — т. зв. ферми, розкинені на віддалі 10 — 20 км від центру. Населення радгоспу звич. з нац. погляду мішане.
Міське населення С.-А. С. к. постійно зростає як шляхом збільшення давніх міст, так і гол. ч. постанням нових. На 64 м. і с. м. т. у Цілинному краю 6 виникло у 18 — 19 вв., 10 — у 1917 — 40, 9 — у 1941 — 50 і аж 39 після 1950. Серед нових м. чимало є пов’язаних з певною галуззю нар. госп-ва: гірничих (більшість з них згодом розвивається на пром. м.), транспортових і невеликих м., що є центрами с.-г. р-нів. Всі більші м. є одночасно драм., торг.,транспортовими, культ. й адміністративними центрами. Разом з зростанням ч. м. і с. м. т. зростає й їхня величина (ч. для всього С.-А. С. к.):
Кількість мешканців |
Роки |
|||
1926 |
1939 |
1959 |
1970 |
|
понад 500 000 250 — 500 000 100 — 250 000 50 — 100 000 25 — 50 000 15 — 25 000 |
— — 1 2 2 5 |
— 2 3 2 7 11 |
2 2 3 12 14 11 |
3 1 9 10 16 20 |
Разом |
10 |
25 |
44 |
59 |
М. С.-А С. к. до поч. 1930-их pp. своїм виглядом нагадували (за винятком Омську) великі села з широкими небрукованими вулицями, дерев’яними, або глиняними одноповерховими будинками; озеленення майже не було. Суцільніше був забудований центр з мурованими одно- й двоповерховими будинками: держ., купців, чиновників тощо; тут 1 базар, церква, касарні, школи. Сліди цих кол. центрів залишилися подекуди і в сучасних м. Нові дільниці цих м. і нові м. побудовані здебільша за готовими макетами; вони одноманітні, з реґулярною мережею асфальтових вулиць, дво-, три- й чотириповерховими будинками, з адміністративно-торг.-культ. центром.
Для більшости нових м. виникає гостра проблема постачання питною й техн. водою (вони побудовані перев. у сухому стену); тому будують водоймища, канали і водогони, часто на сотні км.
Міста С.-А. С. ж. досить рівномірно розташовані. У сибірській частиш найбільше м. — Омськ (935 000 меш.), важливий екон., культ. і адміністративний центр; т. м.: Рубцовськ (145 000; машинобудів. пром-сть) і менші: Ісилькуль (26 000), Калачинськ (21 000), Купино (21 000), Карасук (23 000), Славгород (33 000; центр укр. етнічного масиву) та ін. Важливіші міські скупчення у Цілинному краю: Кустанай (134 000), осередок кустанайського залізорудного басейну (ін. м.: Рудний — 101 000), Джетигара — 32 000); Петропавловськ (173 000) — харч., легка і машинобудів. пром-сть; Кокчетав (87 000) — машинобудів. пром-сть; Цілиноград (180 000; до 1961 мав назву Акмолінськ) — транспортовий вузол, різноманітна пром-сть; Павлодар (208 000) — гол. м. на Приіртишші (машинобудів., хем. і кольорових металів пром-сть, що становить один пром. р-н разом з м. Єрмаком (28 000; чорна металюрґія) та з Екібастузом (45 000; кам’яновугільна пром-сть). Великим міськ. скупченням, положеним на півд. окраїнах С.-А. С. к., є Карагандинсько-Теміртаузький пром. р-н — видобуток кам’яного вугілля, важка пром-сть; гол. м. Караганда (541 000), Теміртау (179 000), Шахтинськ (40 000) й ін. У зах. Казахстані гол. м. є Актюбінськ (159 000) — харч., важка і хем. пром-сть; ін. м.: Хромтау (20 000; добування хромітових руд), Алта (хем. промсть), Октябрський та ін. На сх. пограниччі С.-А. С. к. положений Семипалатинськ (251 000); деяке ч. українців живе у містах Сх.-Казахської обл. (Рудний Алтай).
Розвиток більших міст С.-А. С. к. видно з табл.:
назва м. |
1897 |
1926 |
1939 |
1959 |
1970 |
1972 |
Омськ Караганда Семипалатинськ Павлодар Цілиноград Петропавловськ Темартау Актюбінськ Кустанай Рудний Кокчетав |
37,5 — 26,2 7,7 9,7 19,7 — 2,8 14,2 — 5,0 |
161,7 — 56,9 17,9 12,8 47,4 — 20,8 25,4 — 11,1 |
288,9 156,2 109,7 28,5 32,1 91,7 5,0 46,7 33,5 — 19,3 |
581,1 397,1 156,1 90,1 102,3 131,5 77,0 96,7 36,4 37,0 52,9 |
821 523 236 187 180 173 167 150 124 97 81 |
935 541 251 228* 188* 179 159 134 101 87 |
* числа подано за 1974
Нац. склад людности й українці в С.-А. С. к. Нац. склад людности С.-А. С. к. і, зокрема, розміщення українців докладніше відомі на підставі сов. перепису населення 1926. Розміщення українців було наслідком геогр.-екон. відносин та історії заселення країни. Укр. селянин оселювався лише у смузі Лісостепу й Степу, які надавалися до хліборобства. Півн. межу його поселенчих земель становили простори, заселені вже давніше росіянами — піви. частини Лісостепу на пограниччі тайги; також передгір’я Алтаю було здавна заселене росіянами. На півд. межа укр. поселення не була так виразна — вона сягала у смугу сухих степів, ямі тоді були заселені казахами. За переписом 1926 корінне — казахське (разом з нечисленним тат.) населення становило 45% всього населення кол. Степ. краю (за 1897 — 1926 воно зросло ледве на 6%), рос. — 31% (приріст на 22%), укр. — 18% (приріст 1230%). Фактично відсоток українців був вищий, бо частину їх зараховано до росіян (про це свідчить — за даними цього ж перепису, значно вищий їх відсоток серед міґрантів: серед меш. С.-А. С. к., народжених у Европі, припадало на народжених на Україні більше, чим народжених у Росії.
Однак, і за переписом 1926 можна виділити в С.-А. С. к. смугу, у якій українці становили більшість. Площа її — 460 000 км² (у тому ч. 405 000 км² у Казахстані; 55 000 км² у Сибіру; вона простягається майже на 2 000 км від Оренбургу на Уралі на зах. по Семипалатинськ на передгір’ї Алтайських гір на сх. (шир. смуги 150 — 500 км). На цій території українці становили більшість у 44 р-нах (на 81 всіх). Докладніше див. карту і табл., на яких подано нац. склад населення саме С.-А. С. к. (нац. склад населення всього С.-А. С. к. і Цілинного краю див. табл. на стор. 2773):
Національність |
тис. |
% |
українці |
915 |
40,4 |
росіяни |
727 |
32,0 |
казахи |
442 |
19,5 |
німці |
75 |
3,3 |
мордва |
33 |
1,5 |
татари |
32 |
1,4 |
білоруси |
22 |
1,0 |
інші |
21 |
0,9 |
разом |
2 267 |
100,0 |
Українці походили перев. з Лівобережної і Степ. України. Про їх походження свідчать назви осель у новоосвоєному краю: Київка, Полтавка, Українка, Чернігівка та ін. По кількох роках важкої праці кол. безземельні і малозем. селяни ставали заможними. Звич. вони жили у чисто укр. с., перев. творили суцільні укр. масиви (лише 2,0% українців жило у містах, в яких вони становили 11% всього населення). Тому українці С.-А. С. к. зберігали свою мову і побут і не зазнавали русифікації. Укр. оселі, двори й хати (мазанки) мали той самий вигляд, що на Україні, і різнилися від дерев’яних хат росіян; на відміну від ;рос. сіл вони потопали у зелені садів.
Українці в С.-А. С. к. жили у подбних геогр. умовах, що й українці з Галичини і Буковини, які ще до 1914 поселилися у степ. провінціях Канади. Підставою госп-ва тих і тих було збіжжеве госп-во (яра пшениця) і тваринництво.
Серед росіян більшість становили поселенці з рос. степ. центр.-чорноземних губ., меншість — коз. людність (по революції частину її сов. влада виселила), що заселювала смугу здовж Іртиша і далі на зах. аж до Орську, та нечисленні старожили (вони жили на пограниччі тайги і на передгір’ї Алтаю). Росіяни становили 63% всього міського населення, серед сіль. — 29%.
Корінне населення — казахи являли собою більшість у 16 р-нах; тільки 3,6% їх жило у містах; чимраз більше вони переходили на хліборобство. Нечисленним корінним народом були татари (32 000), які жили перев. у м. (18 000). Ін. малочисельні народи — це поселенці з кін. 19 і поч. 20 в.: німці (75 000; походили з нім. колоній України і Надволжя), мордва (33 000), білоруси (22 000) та ін.
Чисельний склад людности трьох гол. національностей саме С.-А. С. к. (у 64 р-нах Казахстану — Каз. і 17 Сибіру — Сиб.), тобто відсоток, який кожна з цих національностей творила у всіх р-нах такий:
|
Кількість районів |
|||||
% до всього населення |
Українці |
Росіяни |
Казахи |
|||
Каз. |
Сиб. |
Каз. |
Сиб. |
Каз. |
Сиб. |
|
нижче 10 |
15 |
— . |
21 |
— |
48 |
12 |
10 — 20 |
4 |
— |
14 |
3 |
— |
4 |
20 — 35 |
4 |
— |
14 |
8 |
— |
1 |
35 — 50 |
12 |
5 |
6 |
5 |
— |
— |
50 — 65 |
8 |
5 |
4 |
1 |
— |
— |
65 — 80 |
12 |
6 |
4 |
— |
— |
— |
80 — 100 |
9 |
1 |
1 |
— |
16 |
— |
Разом |
64 |
17 |
64 |
17 |
64 |
17 |
Як видно з табл., 1926 найбільше відокремлено від ін. національностей жили казахи, які лише в Сибіру становили меншість у р-нах, заселених перев. українцями або росіянами. Казахські р-ни лежали здебільша на вододілі між ріками Іртишем і Ішимом. Україннці жили перев. у суто укр. р-нах, рідше всуміш з росіянами. Росіяни становили здебільша меншість у р-нах з укр. більшістю.
На 1 358 000 українців, які жили в усьому С.-А. С. к., 915 000 (67,3% всіх) жило в саме С.-А. С. к., 443 000 — у розсіянні. Бл. 400 000 з них жило в півд.-зах. Сибіру, що межує з саме С.-А. С. к., і являло собою меншість у р-нах з рос. більшістю. Бл. 20 000 українців жило У півд.-зах. частині сучасної Семипалатинської обл., зокрема на півд. узбіччях Тарбагатайського хребта. Українці творили перев. окремі села або й групи сіл серед рос. більшости.
Нац. склад населення С.-А. С. к. і, зокрема, укр. стан посідання зазнав значних змін після 1932: великі втрати понесли казахські, а також укр. селяни у 1932 — 34 (голод і репресії), пізніше постійно припливали поселенці з Европи (гол. українці і росіяни), що їх сов. влада поселювала на цілинних землях і в пром. р-нах; у 1940-их pp. до С.-А. С. к. переселено понад 1/2 млн німців (гол. з Надволжя, а також з України). Сов. переписи населення 1959 і 1970 не подають докладно сучасний нац. стан населення в С.-А. С. к., бо вони дають дані лише для цілих обл. та зменшують кількість українців. За цими переписами нац. склад населення зазнав у 1928, 1959 і 1970 таких змін:
|
Сер.-Азійський Степовий край |
|||||
Національність |
1926 |
1959 |
1970 |
|||
у тис. |
% |
у тис. |
% |
у тис. |
% |
|
українці росіяни казахи білоруси німці татари інші |
1 358 3 988 1 393 156 116 72 307 |
18,3 54,1 18,8 2,1 1,6 0,9 4,2 |
881 7 698 1 144 120 — * 163 1 314 ** |
7,8 68,0 10.1 1,1 — * 1,4 11,6 ** |
960 9 036 1 689 197 919 244 489 |
7,1 66,7 12,5 1,5 6,8 1,8 4,6 |
разом |
7 390 |
100,0 |
11 320 |
100,0 |
13 534 |
100,0 |
*) подані в групі інших. **) у тому ч. також німці.
|
Цілинний край |
|||||
Національність |
1926 |
1956 |
1970 |
|||
у тис. |
% |
у тис. |
% |
у тис. |
% |
|
українці росіяни казахи білоруси німці татари інші |
542 524 636 13 39 25 118 |
28,6 27,6 33,5 0,7 2,1 1,3 6,2 |
396 1 242 512 64 — * 50 489 ** |
14,7 45,2 18,1 2,3 — * 1,8 17,9 ** |
444 1 659 671 105 377 76 155 |
12,6 47,4 19,5 3,1 10,8 2,2 4,4 |
разом |
1 897 |
100,0 |
2 753 |
100,0 |
3 487 |
100,0 |
*) подані в групі інших. **) у тому ч. також німці.
Порівняння нац. складу 1926 і 1959 виявляє значне зменшення кількости українців і казахів, а ще більше їхнього відсотка, при одночасному зростанні росіян. У 1960-их pp. зміни в нац. складі були менші: характеристичним є збільшення кількости і відсотка казахів — завдяки їхньому високому приростові; кількість українців мала б збільшитися, але їх відсоток далі зменшився.
Нац. склад міськ. і сіль. населення за переп. 1970 видно з табл. на наст. стор.
Числа свідчать про значно посунену русифікацію міст та, поступ урбанізації всіх національностей С.-А. С. к. Вона найбільша у росіян (61% їх живе у м.), найменша — у німців (34%). 50,0% українців у всьому С.-А С. к. живе у м. (в УССР — 39%), у тому ч. в Цілинному краю — 39%), у решті С.-А. С. к. — 59,0% (у Карагандинській обл. аж 87%).
Відсоток українців у поодиноких обл. різний (див. карту на 2775 стор.)
|
Сер.-Азійський Степовий Край |
Цілинний край |
||||||
Національність |
міське |
сільське |
міське |
сільське |
||||
у тис. |
% |
у тис. |
% |
у тис. |
% |
у тис. |
% |
|
росіяни казахи українці німці татари білоруси інші |
5 485 454 483 317 154 97 262 |
75,5 6,3 6,7 4,4 2,1 3,7 3,6 |
3 351 1 236 477 602 90 100 227 |
56,6 19,4 7,7 9,6 1,4 1,6 3,7 |
929 149 173 93 47 36 69 |
62,1 10,0 11,8 6,2 4,0 3,1 2,8 |
730 522 271 284 29 69 86 |
36,5 26,3 13,6 14,3 1,5 3,5 4,3 |
разом |
7 252 |
100,0 |
6 283 |
100,0 |
1 496 |
100,0 |
1 991 |
100,0 |
У Цілинному краю він коливаєтсья між 11 — 19% (Кустанайська обл.), у сибірській частиш С.-А. С. ж. між 2 — 6%, у казахській — 2 — 14%; значний відсоток українці становлять у давно ними освоєній Актюбінській обл. (14), а також у тих обл., у яких вони почали оселюватися щойно з 1940-их pp. — пром. Карагандинській (9,8) і здебільше пустельній — Тургайській (4,0).
Як давніше, так і тепер найсуцільнішою з нац. погляду є людність у півн. і сх. частинах С.-А. С. к. (росіяни мають становити понад 80% всього населення) та у півд. напівпустельній (бл. 3/4 людности становлять казахи), решта смуги Лісостепу й Степу має мішане населення з рос.-укр. перевагою, при чималому відсоткові казахів і німців.
Поділ людности С.-А. С. к. за мовою не збігається з поділом за національністю, тому що частина неросіян вживає рос. мови — 47% українців, 51 білорусів, 28% німців, але лише 2% казахів і 17% татар). За переписом 1970 мовна русифікація українців мала б бути така:
|
С.-А. С. к. |
Цілинний край |
||
Кількість українців |
у тис. |
% |
у тис. |
% |
за національністю за мовою тих, що знають укр. мову як другу тих, що не знають укр. мови тих, що подали рос. мову за рідну тих, що знають рос. мову як другу тих, що не знають рос. мови |
960 456 271 233 514 377 69 |
100,0 48 38 24 54 39 7 |
444 226 23 195 227 181 36 |
100 51 5 44 51 41 8 |
Мовна русифікація українців є найбільше посунена у тих обл., у яких вони становлять незначний відсоток (надр., у сибірській частині С.-А. С. к.: лише 1/3 падала укр. мову як рідну), вона більша у містах (лише 46% подали укр. мову як рідну), менша — у с. (50%).
До сов. нац. і мовної статистики можна ставитися з застереженням. Можна припускати, що 1926 в усьому С.-А. С. к. жило не 1 358 000, а 1,6 млн осіб укр. походження та що 1970 ця кількість збільшилася до 3 млн. Однак не можна заперечувати далекосяжну русифікацію укр. маси в С.-А. С. к., як і всіх українців, що живуть за межами УССР (див. Русифікація). Русифікацію українців й ін. поселенців з Европи полегшує змішування різких національностей не тільки у м., але й у радгоспах, при одночасній відсутності укр. шкіл (вони існували недовгий час на поч. 1930-их pp.), преси, видань тощо (нац. потреби казахів, у деякій мірі й німців є задоволені). Найбільше на русифікацію українців впливали і впливають мішані укр.-рос. подружжя.
Нар. госп-во С.-А. С. к. мало до кін. 1920-их pp. аґрарний характер, тепер аґрарно-пром. С.-А. С. к. є гол. зерновою базою СССР і важливим р-ном тваринництва; крім аґрарних надвишок, він експортує частину своїх мінеральних багатств — кам’яне вугілля, залізну і кольорові руди; на їх базі розвинулася важка і машинобудів. пром-сть. Корисним є геогр. положення С.-А. С. к. поміж важливими екон. р-нами — Уральським і Зах.-Сибірським (Новосибірськ, Кузнецький басейн). С.-А. С. к. імпортує продукти пром-сти (гол. машинобудів. і легкої), нафту і штучні добрива.
Сіль. госп-во. Підставою хліборобства в С.-А. С. к. є просторі лісостеп. і степ. масиви на родючих чорноземних і каштанових ґрунтах, що вкривають малорозчленовані рівнини (вони придатні для мех. обробки) та наявність короткого, але теплого літа з ледве достатньою для хліборобства кількістю атмосферичних опадів. Порівняно з степами України хліборобство С.-А. С. к. пов’язане з деяким риском. Короткий веґетаційний період (деколи трапляються приморозки ще в кін. травня і вже на поч. вересня) та нестійкий сніговий настил дозволяють плекати лише ярі культури, і то такі, які швидко достигають. Під час вегетаційного періоду випаровування є більшим від кількості опадів, земля затримує мало вологости від снігу (його мало), суховії спалюють інколи збіжжя на пні. Врешті, чорноземи і каштанові грунти в С.-А. С. к. тонші і менше родючі, ніж на півдні України. Легкопіщані ґрунти і тонкі чорноземи (зокрема в р-ні дрібносопковика) — придатні тільки на пасовища і сіножаті.
До сер. 1930-их pp. рілля займала бл. 12% всієї площі, пасовища — 60 — 70%, природні сіножаті — бл. 2%, решта — невжитки. У різних р-нах рілля становила 2 — 30%, найбільше в Лісостепу (часто займала суцільні масиви), а втім творила лише оази уздовж рік і солодких озер. Панівною системою хліборобства була перелогова і парова; 3/4 посівної площі займала яра пшениця, підрядне значення мали просо, овес і ячмінь. Кормову базу для тваринництва становили пасовища і сіножаті; серед казахів панівним було кочове скотарство.
У 1930-их pp. почалася колективізація сіль. госп. і збільшення орної землі; будова нових залізниць збільшила товарність с.-г. продуктів. Дальше поширення ріллі (до 20% вcієї території) відбулося у 1941 — 44. Докорінні зміни почалися з 1953, у зв’язку з розоранням цілинних земель (бл. 60% їх припадало на С.-А. С. к.). Впродовж 1954-55 (коли темп освоєння цілинних земель був найбільший) орна земля збільшилася більше ніж у два рази.
Збільшення ріллі у різних природних зонах видно на прикладі Цілинного краю (Півн. Казахстану) — з карти та таблиці, яка подає площу ріллі на поч. 1950 і 1956 (у тис. га):
Природна смуга |
1950 |
1958 |
Зростання у % |
Лісостеп На звич. чорноземах засушливого степу На півд. чорноземах засушливого степу На каштанових ґрунтах сухого степу |
1 290 2 680 2 600 2 350 |
1 770 5 310 6 600 6 350 |
38 98 154 170 |
Разом |
8 920 |
20 030 |
124 |
Найменше розорано Лісостеп, бо він давніше освоєний, найбільше — посушливу і суху смуги на гірших ґрунтах. Тоді ж організовано в Півн. Казахстані 350 великих нових радгоспів. Дальше зростання орної землі було невелике: до 23 млн га у 1958 і 28 млн га у 1970.
Швидке освоєння величезних просторів цілинних земель в С.-А. С. к. уможливила цілковита механізація сіл. госп-ва (масовий імпорт с.-г. машин з Евр. частини СССР), «добровільний» приїзд сотень тис. молоді (гол. з міст України, Росії й Надбалтики), орг-ція нових радгоспів і радгоспних осель, поширення площ існуючих уже колгоспів, будова битих і зал. шляхів у глибину цілинних земель, врешті, застосування спеціяльних аґротехн. метод (нових систем хліборобства — сівозміни, чергування пару тощо), спеціяльних с.-г. машин, будова глибоких криниць і артезійських колодязів, зрошувальних каналів, насадження полезахисних ліс. смуг, зберігання вологости, що її залишив талий сніг, тощо. Разом з тим часто розорано землі, які до того не надавалися, напр., з сипкими ґрунтами, які по кількох роках ставали невгіддям. Назагал, розорана цілина давала у перші роки сер. врожаї, у наступні — менші, часто жадні. Однак створилася нова зернова база в СССР (вона мала насамперед забезпечити хлібом пром. р-ни азійської частини СССР), хоч урожайність зернових значно коливається з року на рік, а пересічний урожай удвічі нижчий, ніж в УССР.
Тепер на с.-г. вгіддя припадає в С.-А. С. к. 85% всієї площа, у тому ч. 44% на ріллю, 39% на пасовища, 1% на сіножаті (числа приблизні). Рілля становить найвищий відсоток у Лісостепу — бл. 65% (в Лісостепу України 68%), у Степу 40% (на Україні 64%), найнижчий на пограниччі пустельного степу та в півн.-сх. частині дрібносопковика між р. Ішимом і Приіртиською низовиною (нижче 10%) всієї площі. Протилежну картину представляє розміщення пасовищ; сіножатей більше над ріками. Ліс («колки» у Лісостепу, бори на піщаних терасах рік) становить незначний відсоток всієї площі.
Посівна площа виявляє таку структуру (у %):
Рід культур |
С.-А. С. к. |
УССР |
збіжжеві кормові технічні картопля й ін. |
71 26 1 2 |
48 32 12 8 |
З кліматичних причин в С.-А. С. к. поширено лише ярі культури, зокрема яру пшеницю — 78% всієї збіжжевої площі (в УССР — 0,4%, озима пшениця — 47%); далі ячнімнь — 12% (в УССР 12%), просо (давніше воно мало більше значення) — 4% (в УССР 1%), овес і гречка.
З техн. рослин мають значення олійні посухостійкі культури, гол. соняшник і льон-кудряш. Кормові поширено після розорення цілинних земель як для того, щоб їх ввести у сівозміну, так і щоб мати нову кормову базу для свійських тварин, замість перетворених на ріллю пасовищ. Гол. кормові культури: кукурудза на зелений корм, одно- й дворічні трави. На тваринництво у С.-А. С. к. припадає бл. 40% продукції сіль. госп-ва. У зерновому р-ні (понад 3/4 краю) воно має тепер молочно-м’ясний характер разом з тонкорунним вівчарством (на 100 голів великої рогатої худоби припадає бл. 80 овець і кіз); кормовою базою є гол. кормові культури. У :р-ні півпустельних пасовищ тваринництво має м’ясо-жировий характер, а кількість овець перевищує у 3 — 4 рази кількість великої рогатої худоби; воно має й тепер частково напівкочовий характер — перехід між літніми, зимовими і весняно-осінніми пасовищами; цим видом тваринництва займаються казахи.
Значну кількість продуктів тваринництва експортують; свинарство має більше значення у сибірській частиш С.-А. С. к.; у р-ні напівпустельних пасовищ розвинене ще й досі конярство і верблюдство. Кількість і якість великої рогатої худоби постійно зростає, місце грубошерстих овець (гол. казахської породи) зайняли тонкорунні і напівтонкорунні породи.
З різних категорій землекористування найбільше значення мають радгоспи, зокрема зернові. Радгоспи С.-А. С. к. більші, ніж в ін. частинах СССР, як своєю територією, так і числом працівників, тракторів, свійських тварин тощо. Бл. 60% радгоспів припадає на зернові, на дальшому пляні — овечі, м’ясні, молочні.
Менше значення мають колгоспи; більшість їх створено перед масовим розоранням цілини. І вони більші, ніж в УССР. Невелику ролю відограють присадибні госп-ва.
Забезпечення сіль. госп-ва машинами й робітниками є й досі незадовільне, зокрема під час жнив. Тому що збирання пшениці в С.-А. С. к. відбуваються на місяць пізніше, ніж на Україні і в півд. частині Евр. РСФСР, кожного року велика кількість с.-г. робітників і машин з Европи може допомогти у зборі зерна в С.-А. С. к.
Сіль. госп-во С.-А. С. к., зокрема його хліборобство, є далі на грані рентабельности.
Урожайність зерна з 1 га коливається між 8 і 12 центнерів, пересічно становить 10 (в УССР — 23); за плином вона мала б дійти до 11 — 12 центнерів з 1 га. Реалізація цього завдання вимагає поглиблення згаданих вже аґротехн. засобів, штучної іриґації (за останні роки побудовано зрошувальні канали з р. Іртиша до Караганди і Цілинограду та канал довж. 530 км між ріками Об’ю й Іртишем — через Кулундинський степ та ін.), кращого забезпечення хліборобства штучними добривами, дальшого підбору відповідних до природи країни видів кормових культур і порід свійських тварин, розбудови транспорту тощо.
Промисловість. Підставою пром-сти С.-А. С. к. є енерґетичні ресурси (кам’яне вугілля), багата сировина (залізна і кольорові руди, продукти сіль. госп-ва) і корисне положення між пром. р-нами Уралу і Зах. Сибіру. До кін. 1920-их pp. в С.-А. С. к. була розвинена харч. та — у незначній мірі — гірнича пром-сть. У великому маштабі (розвинулася пром-сть (гол. важка і машинобудів.) під час війни 1941 — 44 для заміни пром-сти Донбасу і Дніпровського пром. р-ну; відтоді вона зростає без перебоїв. Її гол. галузі: важка, машинобудів. і харч.; слабо розвинена легка.
Джерелом енерґії є Карагандинський кам’яно-вугільний басейн з (великими запасами (51 млд т; Донбасу — 128), здебільша коксівного вугілля, що його використовують для місц. важкої пром-сти і експортують на Урал, до Сер. Азії і Поволжя; річний видобуток 40 млн т (1971; на Донбасі 84). Менше значення має Екібастузький кам’яновугільний ба сейн (запаси — 10 млд т), у якому вугілля (воно не коксується) залягає б. поверхні, що дозволяє на його експлуатацію відкритим способом; це вугілля є дешевою сировиною для теплових електростанцій, які творять півн.-казахстанську систему, пов’язану з зах.-сибірською (Омськ); продукція. (1971) 26 млн т.
Багаті на залізну руду родовища залягають у Кустанайському і Карагандинському р-нах, б. родовищ кам’яного вугілля, а також вапняку і вогнетривких глин, що полегшує розвиток місц. металюрґії. На базі кустанайських залізних руд виріс збагачувальний Соколовсько-Сарбайський комбінат (продукція 16 млн т залізної руди; у Криворізькому басейні 103). На базі метал. і вугільної пром-сти широко розвинулася машинобудів. пром-сть — у Карагандинському р-ні гол. важка, в Омську (вел. Сибзав.), Рубцовську, Цілиноградському, Павлодарському (тракторний зав.), Петропавловському (гол. с.-г. машини). Хем. пром-сть найбільше розвинена в Омську (нафтохем.) і Актюбінську. З різних галузів харч. пром-сти найбільше розвинена м’ясна і борошномельна; її осередки: Петропавловськ, Павлодар, Цілиноград та ін.
Найважливіші пром. центри в С.-А. С. к.: Омський (машинобудів., хем., харч.), Карагандинсько-Теміртауський (кам’яновугільна, важка, енерґетична), Павлодарсько-Екібастузький (кам’яновугільна, харч.). Кустанайський (залізорудна; харч., машинобудів.), Актюбінський (хем., кольорових металів).
Транспорт. Найдавніші залізниці проходять краєм С.-А. С. к.: транссибірська маґістраля (збудована 1896 — 1902) — відтинок (Свердловськ) — Омськ — Новосибірськ та лінія Оренбурґ — Ташкент (з 1905 — 07), яка перетинає С.-А. С. к. б. Актюбінську. З 1931 С.-А. С. к. на півд.-сх. перерізує Туркестансько-Сибірська залізниця. З півночі на півд. С.-А. С. к. перетинає маґістраля Петропавловськ-Караганда (Моінти-Чу), з зах. на сх. Картали — Цілиноград — Павлодар та Кустанай — Кокчетав — Карасук — Барнаул. Від цих гол. ліній низка відгалужень веде до менших пром. м. (гол. — рудних) і в глибину цілинних земель.
Сплавною рікою є лише Іртиш; чимраз більше значення має автомобільний і повітряний транспорт.
Література: Переселение крестьян Харьковской губернии. выпуск III. Х. 1910; Азиатская Россия тт. I, II, П. 1914; Украинцы — переселенцы Семипалатинской губернии. П. 1930; Олесіюк Т. Українські колоніяльні землі, ж. Табор. В. 1932 — 34: Kubiiowicz W. Rozmieszczenie Ukraińców w Azji. Biuletyn Polsko-Ukraiński, B. 1934; Олесіюк T. Сіра Україна, Женева 1947; Kaзахская ССР. Экономико-географическая характеристика. М. 1957; Кузнецова З. Павлодарская область. Алма-Ата 1958; Базардаев К. Кустанайская область. Алма-Ата 1959; Природное районирование Северного Казахстана. М.-П. 1960; Народы Средней Азии и Казахстана. І — II, М. 1962 — 63; Развитие народного хозяйства Казахстана за 50 лет советской власти. Алма-Ата 1967; Чупахин В. Физическая география Казахстана. Алма-Ата 1969; Этнография русского населення Сибири и Средней Азии. М. 1969; Казахстан. Природные условия и естественные ресурсы СССР. М. 1969; Третьяк Г., Улуцкая Г. География Омской области. Омськ 1969; Советский Союз. Казахстан. М. 1970; Советский Союз. Российская федерация. Западная Сибирь. М. 1971.
В. Кубійович