[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9. — С. 3509-3523.]

Попередня     Головна     Наступна





Філософії Інститут АН УРСР (І. Ф.), заснований у листопаді 1946 при АН УРСР. Спочатку ін-т мав 4 відділи: діялектичного матеріялізму, іст. матеріялізму, історії філос. та суспільної думки на Україні і філософії природознавства; 1958 додано відділ наук. атеїзму, а 1930 — етики й естетики. 1963 І. Ф. реорганізовано, введено тематичні відділи філос. проблем. На поч. 1980-их pp. ін-т мав такі відділи: логіки наук. пізнання, діялектичного матеріялізму, іст. матеріялізму, наук. комунізму, філос. проблем соц. психології, конкретних соціологічних досліджень, естетики, філос. питань природознавства, наук. атеїзму, історії філос. та соціологічної думки на Україні, сучасної зарубіжної філософії, соціологічних досліджень соц.-проф. орієнтацій, та проблем нац. відносин і пролетарського інтернаціоналізму. У 1950 — 61 pp. І. Ф. опублікував 7 тт. «Наукових Записок», ряд монографій, опрацьованих співр. тематичних відділів, пропаґандивних брошур і ст. 1969 почав виходити орган І. Ф. «Філос. Думка». Дир. І. Ф. були: М. Омеляновський (1946 — 52), Д. Острянин (1952 — 62), М. Копнін (1962 — 68), В. Шинкарук (з 1968). І. Ф. є гол. установою, що плянує й координує філос. дослідження в УССР. (Див. докладніше Філософія).

Є. Л.


Філософія (грец. філософія — любов до мудрости), ділянка знання, яка виробляє заг. інтеґрований погляд на всесвіт, Бога, людину, природу, досліджує взаємовідносини між мисленням і буттям, з’ясовує суть пізнання, вивчає закони логічного думання та розглядає моральні й естетичні вартості. Ф. ділиться на ряд дисциплін, що збірно називаються філос. науками, з яких гол.: метафізика, теорія пізнання, логіка, етика, естетика.

Як систематичне знання, Ф. виникла на Україні щойно з розвитком інституційної вищої освіти в 16 — 17 вв., і то під впливом зах. філос. ідей. Проте філос. мислення і шукання відповідей на основні життєві питання були притаманні укр. народові здавна, вони пов’язувалися з його світоглядом і релігією ще за дохрист. часів. Християнство визначило новий шлях і дало поважний стимул. для філос. думання, вносячи в нього елементи юдейсько-грецькі, а згодом і римської духовної культури. Все ж слов.-укр. основа і підхід думання, менш спекулятивний, радше контемплятивний, визначили характер філос. думки на Україні та її поширення. Серед українців назагал знаходимо мало «чистих» філософів, зате філос. мислення прикметне для багатьох письменників, мистців, істориків, суспільних теоретиків. Тому історія укр. Ф. включає, поряд з філософами типу Г. Сковороди, П. Лодія, С. Гогоцького, також М. Гоголя, П. Куліша, Т. Шевченка, В. Липинського й ін. Ці укр. мислителі висловлюють свої погляди менш теоретично й абстрактно, а передають їх більш наглядно, у контексті з життям, призначенням і життєвими ситуаціями людини. Вони представляють радше свої світоглядові думки і життєві настанови, аніж абстрактні схеми і теоретичні арґументи. У світосприйманні, а тим самим у Ф. українців переважають емотивні елементи над раціональними. Прагнення до синтези і гармонії також прикметне для укр. світогляду, у висліді чого майже не заступлені серед українців крайні і чіткі філос. системи. Більшість мислителів і філос. течій, поширених на Україні, представляють синкретичні думки і пізнання. Так само властивою для укр. способу думання є рел. настанова, «шукання Бога» і вартостей віри як такої, а не обов’язково пов’язання їх з конкретними рел. доктринами. Ці риси укр. зібірної ментальности знайшли свій вираз у філос. дослідах і шуканнях.

Розвиток Ф. на Україні до кін. 18 в. З християнством, письменством і освітою прийшли на Україну фраґментарні філос. відомості, насамперед через твори Отців Церкви і перекладну літературу. У тій таки літературі подибуємо вказівки на античних грец. філософів. Вже в «Ізборнику Святослава» 1073 є вияснення деяких філос. категорій за Максимом Ісповідником і Теодором Райським, а в «Ізборнику» 1076 — низка етичних норм.

Відомі були на Русі й «Діялектика» І. Дамаскина, «Діоптра» П. Пустельника, «Шестоднев» у перекладі болг. І. Екзарха, антології «Пчоли», середньовічні хроніки, а далі твори Кирила філософа болг., які містили чимало філос. відомостей. Під їх впливом були висловлені думки в ориґінальних творах староукр. письменства, гол. в «Слові о законі і благодаті» Іларіона, «Поученнях» Луки Жидяти і Володимира Мономаха, у «Слові» Данила Заточника, в літописах, житіях і проповідях. Уже за Ярослава Мудрого діяли в Києві учені («книжні люди»), серед них Теодосій Печерський, Несторлітописець та ін., що залишили глибокі своїм змістом твори. Зокрема писання Клима Смолятича доводять його ознайомлення з античною Ф., а літописець називає Клима «філософом, якого в руській землі не бувало». Кирило Турівський у поетично складених творах і проповідях намагався погодити віру з розумом. Але це мислення далеке від сучасної йому у Зах. Европі спекулятивної схоластики, яка до кін. 15 в. була майже невідомою на Україні. Слід ще згадати впливи юдаїзму й арабських рел. мислителів, що виявилися в єресі «зжидоватілих», яка, хоч виникла в Києві, набрала більшого поширення в Новгороді.

Глибше філос. зацікавлення пробивається в укр. літературі періоду рел. боротьби, коли Укр. Землі опинилися в межах Лит. Князівства і Польщі. Цей період зв’язаний з поширенням освіти (братські школи, Острозький наук. гурток і академія) та з впливами зах, течій: схоластики, ренесансу, гуманізму“ і рел. реформацій. З кін. 15 в. українці вже здобувають освіту у зах. ун-тах (Больонья, Падуя, Париж, Прага, Краків). Насамперед зах. ідеї діставалися на Україну через поль. рел. й осв. установи й у зв’язку з намаганнями поширити католицизм на укр. землі (Берестейська Унія). Полемічна література з боку православних і католиків та уніятів користувалася, крім теологічних, також філос арґументами (виняток становить антинаук., з аскетичним наставленням правос. полеміст І. Вишенський). Багато філос. думок висловлено в полемічному творі «Апокрисис» Христофора Філалета кін. 16 — поч. 17 в. Обидві сторони вдаються в полеміці до метафіз. спекуляцій, покликуючися на авторитет Платона, Арістотеля, св. Авґустина і Томи Аквінського. Вони були також ознайомлені з творами Лютера, Меланхтона і Цвінґлі. Кат. і протестантські школи на укр. землях у 16 — 17 вв. сприяли поширенню цих філос. теорій і серед укр. молоді.

Дальший розвиток філос. навчання і письменства зв’язаний з Києво-Могилянською Академією, дехто з викладачів якої вчився у Замостській Академії (К. Сакович, І. Трофимович-Козловський, С. Косов) та зах.-евр. ун-тах (І. Ґізель, Т. Прокопович, С. Яворський та ін.). Ф. викладалася вже в Київ. Лаврській школі з 1631. Її викладали у Києві лат. мовою та залишили свої твори-курси викладів такі вчені: І. Ґізель („Opus totius philosophiae“, „Axiomae philosophicae“, він же автор трактату укр. мовою «Миръ съ Богом человЂку»); Й. Кононович-Горбацький („Orator Mohileanus“, в якому поміщені його диспути про діялектичні настанови; він же автор курсу арістотелівської логіки „Subsidium logicae“); C. Яворський („Agonium philosophicum“, a також курси психології і логіки, фізики та трактат «Камень вЂры); М. Козачинський („Philosophia Aristotelica“); Ю. Кониський (курси «фізики» і етики в дусі Арістотеля); Йоасаф Кроковський (заг. курс Ф., диспути з логіки). У останнього вже помітне відхилення від схоластики й Арістотеля та критика томізму, хоч ці системи переважали у філос. поглядах ін. учених Києво-Могилянської Академії. З Академією пов’язана наук. та письм. діяльність енциклопедиста Т. Прокоповича, що викладав поетику, реторику, логіку, фізику, математику й теологію. В його творах помітні впливи гуманізму і просвітництва, популяризація ідей X. Вольфа і Ф. Ляйбніца (укр. мовою «Філос. твори», 3 тт. К. 1979). Прокопович поклав основи теорії зверхности світської влади над церк. й обґрунтував самодержавство у творах: «Правда воли монаршей», «Слово о власти и чести царской», «Духовный регламент». Він і багато випускників Академії згодом працювали як викладачі Ф. чи церк. діячі у Москві й ін. містах Росії.

Два філос. твори, що появилися в другій пол. 17 в., не зв’язані з Академією. Це «Зерцало богословія» К. Ставровецького-Транквіліона і «Трактатъ о душЂ» (1625) К. Саковича; останній писав філос. праці також поль. мовою. Елементи Ф. є в трактатах П. Могили („Confessio Orthodoxa“) та А. Зернікава (Чернігівського) про походження св. Духа („De processione Spiritus Sancti“). Курси Ф. читалися у 18 в. у лівобережних колеґіях (Чернігівській, Харківській, Переяславській) та в уніятських манастирських школах Василіян (гол. Лаврівська і Львівська школи).

Перехідною постаттю між «золотим віком» Академії та розповсюдженням філос. освіти по ін. містах України та Сх. Европи і його завершенням з’являється блискучий і перший справжній укр. філософ Г. Сковорода, вихованець Академії, сучасник Канта. Сковорода, названий «укр. Сократом», видатне явище в укр. і слов. Ф. взагалі, людина, що своїм життям і філос. проповіддю засвідчувала автентичність своїх поглядів і теорій. Студії над Сковородою за останніх сто p., зокрема від часу видання його творів Д. Багалієм (1894), виявили, що його Ф. є не лише вираженим у літ. символах етичним світоглядом чи еклектично дібраними філос. елементами з перевагою богословської думки, а й суцільною ориґінальною системою пізнання, метафізики й етики. Важливим етапом цих студій були праця «Ф. Г. С. Сковороди» Д. Чижевського (Варшава 1934) та ст. І. Мірчука в нім. славістичних журн. 1930-их pp. Особливо інтенсивні досліди над Сковородою проведено на поч. 1970-их pp. на Україні і за кордоном у зв’язку з 250-літтям його народження. Тоді ж видано повне вид. «Творів» у 2 тт. (К. 1973).

Серед сучасників Сковороди і філософів наступної ґенерації були: І. Хмельницький (студіював у Кеніґсберґу, мабуть, у Канта); Г. Полетика, що перекладав твори грец. філософів; містик і масонський діяч С. Гамалія (1743 — 1822, переклав твори нім. містика Я. Беме) і рел. мислитель-аскет П. Величковський, що свої богословські й філос. писання базував на патристиці. Типовим світським представником Ф. просвічення був Я. Козельський, також вихованець Києво-Могилянської Академії, що, бувши добре ознайомлений з сучасною зах. філос. думкою, виявив себе прихильником теорії природного права і суспільного договору Ж.-Ж. Руссо. Його твори «Философические предложения» (1768) і «Рассуждение о человеческом познании» (1780) мали проґресивний вплив на суспільно-політ. думку в Росії. Під впливом X. Вольфа написав свою логіку І. Рижський («Умословие или умственная Ф.», 1790), згодом перший ректор Харківського Ун-ту.

19 в. — 1920 р. Виразним послідовником І. Канта серед українців був свящ. В. Довгович на Закарпатті, який написав латинською й угор. мовами кілька трактатів про нім. раціоналіста: „Critica purae rationis Cantiana in Compendio“ (1808) і „Critica practicae rationis ex operibus I. Canti...“ (1809); ін. укр. філософи знайомилися з Кантом посередньо через послідовників Ф. Геґеля і Ф. Шеллінґа на Україні (див. Кантіянство). Критика Канта є в творах П. Лодія, спочатку проф. Львівського Ун-ту, а згодом декана філос. фак. в Петербурзькому Ун-ті (праця «Логические наставления», 1815), математика і філософа Харківського Ун-ту Т. Осиповського («О пространстве и времени», 1807) та ін. Проф. Харківського Ун-ту А. Стойкович (сербського походження) у вивченні фіз. світу намагався створити синтезу ідеалізму й матеріялізму.

Нім. ідеалізм був популярний на Україні, зокрема твори Й.-Ґ. Фіхте, якого запросили на катедру Ф. новозаснованого Харківського Ун-ту. Він відхилив запрошення і рекомендував свого учня Й. Б. Шада. Шад понад 10 pp. був діяльний у Харкові, написав низку праць та виховав плеяду адептів Ф. Його наступником на харківській катедрі (1818 — 30) був А. Дудрович з Закарпаття, який схилявся до Шеллінґа і, на відміну від Шада, відстоював рел.-містичні погляди. Ф. права за нім. ідеалістами викладав М. Білоус у Ніженському ліцеї. Видатними шеллінґіянцями були натурфілософи — Д. Кавунник-Велланський та М. Максимович, перший ректор Київ. Ун-ту. Ін. проф. Харк. Ун-ту: П. Любовський (логік і психолог), німець Л. Якоб (сенсуаліст у Ф. і популяризатор природного права). Послідовниками Геґеля і Шеллінґа були також проф. Київ. Духовної Академії О. Михневич (логік), проф. Київ. Ун-ту С. Гогоцький (склав «Филос. лексикон» у 4 тт., 1857 — 73, автор праці «Критический взгляд на Ф. Канта», 1847, у якій критикував гегельянські погляди на релігію) та О. Новицький (підручники з логіки і психології). Поважний вплив залишив Геґель у Ф. права 19 в. (див. Геґельянство на Україні).

У Галичині адептами Ф. Геґеля були О. Чайковський (опублікував 1853 у Відні „Versuch der Vereinigung der Wissenschaften“) і К. Ганкевич, що дав перший огляд слов. Ф. („Die Grundzüge der slawischen Philosophie“).

Прихильниками нім. ідеалізму були укр. романтики в літературі, а згодом і дехто з чл. Кирило-Методіївського Братства (М. Костомаров, П. Куліш і Т. Шевченко), що виявилося гол. в укр. месіянізмі («Книги битія укр. народу») та у «Ф. культури» Куліша, яка є синтезою людської екзистенції, природи і духа. Лінію своєрідної укр.-слов. Ф. після Сковороди продовжив рел. письм.-мислитель М. Гоголь, на Ф. якого складаються зглиблення внутр. світу людини, етичний плюралізм і вартості христ. культури. Сов. дослідження Ф. на Україні концентрують значну увагу на суспільно-політ. поглядах провідних письм. і публіцистів другої пол. 19 — поч. 20 в., визначаючи їх як «рев. демократів» (Т. Шевченко, М. Павлик, С. Подолинський, О. Терлецький, М. Коцюбинський, П. Грабовський, Л. Українка й ін.). М. Драгоманов, найбільш яскравий представник укр. суспільно-політ. думки, зазнає від 1930-их pp. неґативної оцінки як «буржуазний націоналіст». Проте його з ін. сучасниками єднає філос. позитивізм, політ. лібералізм і дем. соціялізм.

Найвидатнішим чистим філософом 19 в. був П. Юркевич, проф. Київ. Духовної Академії, учитель рос. філософа В. Соловйова. Юркевич відкидав не лише механічний матеріялізм, але й критично ставився до Канта; розробив власну систему, базовану на Ф. Платона і деяких типових укр. традиціях, т. зв. «Ф. серця», яке мало б бути основою пізнання і джерелом етики, пройнятої рел. вартостями. Помітним представником ідеалізму й одним з адептів персоналізму був проф. Київ. Ун-ту О. Козлов, що видавав перший на Україні філос. журнал «Филос. трехмесячник» (1885 — 87); його філос. погляди близькі до іманентної Ф., а рел. окреслюються як панпсихізм. Наступником Козлова на катедрі Ф. Київ. Ун-ту був О. Гіляров, знавець грец. Ф., що у своїй своєрідній ідеалістичній системі заперечував наук. характер Ф., а радше ставив її на рівні релігії і мистецтва. На Україні діяв ще М. Грот (1852 — 99), проф. Ін-ту Безбородька в Ніжені, який намагався погодити релігію з Ф. Представником позитивізму у його емпіріокритичному варіянті був В. Лесевич, зібрані твори якого появилися в 1915 — 17 («Собранные сочинения», 3 тт.). Вийшовши від критики О. Конта, Лесевич повернувся до Канта і розробив за Р. Авенаріюсом теорію пізнання для позитивізму, назвавши свою систему «критичним реалізмом». Ідеї Ф. Бекона розвивав проф. Харківського Ун-ту Ф. Зеленогорський; він був також дослідником Г. Сковороди.

Філософськи підбудовували свої праці філологи: О. Потебня («Мысль и язык», 1862; «Язык и народность», 1895) і Д. Овсянико-Куликовський; вони поклали початок окремої психологічної школи в мовознавстві і літературознавстві (т. зв. потебніянство). Соціолог-філософ М. Ковалевський, економіст М. Туган-Барановський і правник-неокантіянець Б. Кістяковський були провідними критиками Ф. К. Маркса в дорев. Росії.

У Зах. Україні і на еміґрації. За міжвоєнного часу в Зах. Україні й на еміґрації Ф. мала обмежені можливості розвитку. Українець В. Зіньківський досліджував історію Ф. на Україні в рамках рел. Ф. в Росії, сам він представляв рел.-філос. думку в Рос. Правос. Церкві. На тлі слов. Ф. і культури вивчав історію укр. Ф. автор «Логіки і етики» Д. Чижевський («Нарис з історії Ф. на Україні, 1931; «Гегель в Росии», 1939). В УВУ, як і Чижевський, почав свою діяльність І. Мірчук (знавець І. Канта й історик укр. культури). У Празі при Укр. Високому Пед. Ін-ті ім. Драгоманова діяло філос. Т-во ім. Сковороди. У Галичині працювало кілька адептів Ф. в Гр.-Кат. Богословській Академії: М. Конрад (історія Ф. і соціології), Й. Сліпий (неотоміст) і містик Г. Костельник («Шляхи віри модерної людини», 1936). В Укр. Таємному Ун-ті викладав логіку С. Балей, згодом проф. Варшавського Ун-ту. На філос. теми писав М. Шлемкевич-Іванейко, автор праці «Філософія» (1934, перевидана з вступом О. Кульчицького п. н. «Сутність Ф.» 1982), та низки есеїв на суспільно-світоглядові теми. Філософічно намагалися обґрунтовувати свої політ. доктрини В. Липинський (консерватизм), Д. Донцов і Ю. Вассиян (інтеґральний націоналізм). Ревізіоністичний марксизм представляв В. Левинський; став відомий у міжнар. науці як критичний марксист і марксознавець Р. Роздольський („Zur Entstehungsgeschichte des Marxschen-Kapital“, 2 тт. 1968 — 69; англ. вид. 1977). Власну етичну систему, базовану на щасті, розвинув письм. В. Винниченко у творах «Щастя» (листи до юнака) і «Конкордизм — система будування щастя».

По другій світовій війні діяла катедра Ф. при УВУ в Мюнхені (керівники: І. Мірчук, О. Кульчицький). Модерні філос. теорії вивчали о. В. Маланчук (нім. і франц. реалізм), В. Рудко (учень Н. Гартмана) і К. Митрович (екзистенціялізм і дослідження Г. Сковороди). Визначним інтерпретатором С. Кіркеґора був Г. Маланчук (див. додаток), що жив у Данії; більшість його праць появилася по-данськи й англ. (м. ін. „Kierkegaard’s Thought“, 1974; „The Controversial Kierkegaard“, 1980). У Філядельфії (Ля Саль Коледж) Ф. викладає Є. Лащик, знавець Ф. Т. Куна, А. Айнштайна та В. Винниченка.

І. Мірчук, В. Маркусь

Ф. в УССР. З усіх наук Ф. посідає спеціяльне місце в держ., політ., наук. і навчальних установах УССР. Її розглядають як інтеґральну частину офіційної ідеології марксизму-ленінізму (див. Марксизм). Марксизм-ленінізм включає в себе два гол. складники: діялектичний матеріялізм (діямат) й іст. матеріялізм. У ділянці діямату включені основні тези про буття, сутність природи і людини та закономірності розвитку, називані діялектичними законами. Іст. матеріялізм є ділянкою, що пристосовує категорії діямату до розвитку суспільства й історії і виходить із засади, що підставою людської свідомости й історії є екон. процеси. Марксисти-ленінці твердять, що Ф. має соц. спрямований клясовий характер, тому що вона обґрунтовує прагнення людей та обороняє інтереси певних соц. груп. В СССР і УССР Ф. тісно пов’язана з ідеологією КПСС.

Марксисти-ленінці усіх філософів поділяють на матеріялістів й ідеалістів, з тим, що перших уважають наук. об’єктивними і проґресивними, а неґативні прикмети приписують ідеалістам. Такі традиційні ділянки Ф., як метафізика, онтологія, гносеологія, Ф. природознавчих наук та логіка, вважаються частиною діямату, а етика, естетика, Ф. історії та історія Ф. включаються до іст. матеріялізму. Найбільше розвинені ділянки Ф. в УССР пов’язані з наук. методологією або з філос. питаннями природознавства.

Першою філос. установою в УССР була н.-д. Катедра марксизму і марксознавства, заснована в Харкові 1921 р. Її співробітники були: С. Семковський, В. Рожицин, О. Машкіна, З. Лузіна. Катедра була перетворена 1922 на Укр. Ін-т марксизму (з 1924 — Укр. Ін-т марксизму-ленінізму), що складався з трьох відділів: екон., іст. та філос.-соціологічного. Дир. став М. Скрипник, керівникам філос.-соціологічного відділу С. Семковський, а В. Юринець та Р. Левин — його заступниками. Ін-т марксизму-ленінізму видавав у 1927 — 30 pp. журн. «Прапор Марксизму», з 1932 «Прапор Марксизму-Ленінізму». Завданням ін-ту було виховання кадрів викладачів марксистського переконання. На базі цього ін-ту 1931 постала Всеукр. Асоціяція Марксо-Ленінських Ін-тів (ВУАМЛІН). У високих школах УССР працювали марксисти: А. Бервицький, Я. Білик, Н. Білярчик, В. Бойко, Г. Єфименко, Т. Степовий та ін. 1931 — 32 появлявся журн. «За марксистсько-ленінське природознавство» (ред. Я. Блудов).

Від 1926 існувала в Києві при ВУАН катедра марксизму-ленінізму, одною з комісій якої була філос.-соціологічна. Її очолював С. Семковський, а чл. і співр. були: В. Асмус, Р. Левик, Я. Розанов, Н. Перлін, О. Загорулько, М. Нирчук, Л. Левинський, І. Врона, Л. Штрум.

Розвиток Ф. в УССР за 1920-их pp. відзначається назагал тим, що в дослідах і публікаціях існувала відносна толеранція поглядів щодо ін. філософ, течій і їх наук. критика. Співжили і взаємно себе критикували крайні механісти, «деборінці» (група А. Деборіна, ред. «Под знаменем марксизме» в Москві, що недооцінювала вклад Леніна в марксизм і 1931 була засуджена) та філософи «рел. орієнтації». Механісти заперечували потребу існування Ф., як і релігії. Такі крайні погляди відстоював О. Мінін, проф. Ін-ту Червоної Професури в Москві, а також В. Рожицин у Києві. А. Деборін, а на Україні В. Юринець твердили, що Ф. потрібна і що наук. досліди мусять керуватися діялектичною методою Геґеля і Маркса. Проте партія закинула цій групі «меншовиствуючий ідеалізм» і постановою ЦК КП(б)У 23. 6. 1931 розв’язала Укр. ін-т марксизму-ленінізму. З кін. 1920-их pp. діяло в УССР Укр. Т-во войовничих матеріялістів-діялектиків (гол. Ф. Бєляєв). Цінними за цього періоду були дослідження над історією укр. Ф., зокрема праці Д. Багалія, М. Сумцова, В. Петрова, А. Ковалівського і С. Єфремова.

Цей перший період розвитку Ф. в УССР кінчається 1931. Багато дослідників і викладачів Ф. на Україні були арештовані в 1930-их pp. (В. Юринець, П. Демчук, С. Семковський та ін.). Відтоді розпочався період застою вже самої марксистської Ф., що тривав до кін. 1940-их pp. У 1939 — 56 діяв у Києві Ін-т Маркса-Енґельса-Леніна, праця якого зводилася до перекладів і вид. творів «клясиків» марксизму (включно з Й. Сталіном) та до їх популяризації.

Після другої світової війни партія була зацікавлена в піднесенні рівня дослідів і публікацій з ділянки офіц. Ф. 24. 6. 1947 чл. політбюра ЦК ВКП(б) А. Жданов виступив з гострою критикою «схоластичного» характеру та ізольованости Ф. в СССР. Виступ цей спричинився до деякого пожвавлення філос. студій та наук. опрацювання проблем Ф., щоправда, з догматичних позицій. 1945 організовано Ін-т філософії АН УРСР (див. Ф. Ін-т).

Пожвавлені філос. дослідження ведуться з 1950-их pp. в тематичних відділах ін-ту: філос. питань природознавства, логіки наук. пізнання та історії філос. і суспільної думки на Україні. Перший відділ досліджує філос. проблеми, які виникають у висліді рев. змін у природознавчих науках, напр., заміна механіки Ньютона теорією відносности Айнштайна. Ставиться питання об’єктивности знання, якщо в наук. теоріях такі явища, як маса, простір, час та ін., радикально міняються. У цьому ж відділі розглядаються філос. питання біології, хемії, квантової механіки, космології та ін.

У 1960 — 70-их pp. на Україні відбулася низка республіканських і всесоюзних нарад, конференцій і симпозіюмів, присвячених цим питанням. Видатним представником Ф. природознавства був М. Омеляновський (гол. відділу філос. питань природознавства Ін-ту Ф. АН СССР), що запропонував власну інтерпретацію квантової теорії («Філос. питання квантової механіки», 1956). Ін. філософи з ділянки природознавчих наук в УССР: А. Рубашевський, І. Підгрушний, Д. Острянин, М. Вільницький, О. Шугайлін (філос. питання фізики), П. Дишлевий, О. Жмудський, В. Колодяжний (питання біології), М. Депенчук. Над питаннями перехідних періодів у науці та вибором між різними запропонованими теоріями працюють С. Кримський, С. Остапенко та Є. Мамчур.

У ділянці гносеології і логіки наук. пізнання працюють акад. П. Копнін (1922 — 71, праця «Теорія пізнання та кібернетика», 1964), М. Попович (питання семантики, сучасна формальна логіка), В. Костюк (перевірка гіпотез у наук. дослідженні), А. Уйомов (системний підхід і метода моделювання), Є. Лєдніков (проблема конструктів в аналізі досліджень). Естетичні питання розробляють І. Іваньо («Очерк развития эстетической мысли Украины», 1961), М. Гончаренко, Б. Кубланов, В. Кудін (підручник «Естетика», 1967), В. Передерій (укр. естетична думка), В. Мазепа. Тісно пов’язана з філос. питаннями також нова наука — кібернетика (див. Додатки), над розвитком якої працює в системі АН УРСР окремий ін-т. Ці питання порушують у своїх працях акад. В. Глушков, Б. Гнєденко, М. Амосов, В. Королюк; К. Ющенко, О. Івахненко — чл.-кор. АН УРСР та Ю. Соколовський, С. Жмудський, І. Буланкін.

За останні тридцять років (1950 — 80) появилося чимало праць до історії укр. Ф. З джерельних матеріялів видано твори Г. Сковороди, вперше видано більшість письменницької спадщини Т. Прокоповича у перекладі з латинської мови (З тт., 1979). Джерельні матеріяли друкуються також у журн. «Філософська Думка»; якийсь час журнал навіть мав розділ «Ф. в Києво-Могилянській Академії», в якому друкувалися переклади творів та архівні матеріяли Т. Прокоповича, І. Ґізеля, С. Яворського, Ю. Кононовича-Горбацького, Г. Сковороди та ін.

Появився ряд ст. і монографій з історії укр. Ф. у зб.: «З історії суспільно-політ. та філос. думки на Україні» (1956), «З історії філос. думки на Україні» (1963), «Нарис історії Ф. на Україні», ред. Д. Острянин (1966), «З історії Ф. на Україні» (1967), «Розвиток Ф. в Укр. РСР», ред. В. Євдокименко (1968), «Від Вишенського до Сковороди», ред. В. Нічик (1972).

У ділянці іст. укр. Ф. працюють ще: Т. Білич, І. Іваньо, Л. Махновець, Д. Кирик, М. Рогович, М. Кашуба, Я. Ісаєвич, П. Манзенко, В. Горський, Я. Стратій, І. Табачніков, М. Денисенко, В. Дмитриченко, І. Назаренко, А. Брагінець, П. Коваль, Є. Пронюк.

В УССР до філос. наук належать також питання релігії, які досліджуються з погляду атеїзму. Серед авторів праць з атеїзму відомі В. Танчер, А. Аветисян, Є. Дулуман, О. Онищенко.

На поч. 1970-их pp. умови праці в Ін-ті Ф. АН УРСР погіршилися, двох молодших співр. В. Лісового (логік) і Є. Пронюка (дослідник історії Ф. і суспільної думки на Україні) заарештовано 1972. Тоді ж обмежено дослідження укр. Ф., зокрема публікації філос. праць укр. мовою. З другої пол. 1970-их pp. багато більше монографій і поважніших досліджень з Ф. друкуються рос. мовою, а укр. популярні і пропаґандивні брошури. Крім журн. «Філос. Думка», появляються ще різні серійні вид., зб., записки. У 1951 — 61 pp. Ін-т Ф. АН УРСР випустив 6 тт. «Наук. записок», а Київ. Ун-т — «Зб. філос. факультету»; появилися «Питання Ф.» в серії праць катедр суспільних наук Львівського Ун-ту. У 1960-их pp. вид-во Київ. Ун-ту почало видавати такі міжвідомчі зб.: «Проблеми Ф.» (з 1966, ред. Д. Острянин), «Етика і естетика» (ред. В. Передерій, В. Кудін), «Питання наук. комунізму» (ред. Й. Ремезовський, В. Антоненко), «Питання атеїзму» (з 1965, ред. В. Танчер), «Філос. питання сучасного природознавства» (з 1965, ред. О. Шугайлін, Г. Вдовиченко, Н. Костюк). Всі ці міжвідомчі вид. 1977 — 78 перейшли на рос. мову. Харківський Ун-т продовжує видавати зб. ст. «Філософія» і «Наук. комунізм» (укр. і рос. мовами). Ст. на філос. теми містяться також у зб. Київ. Ун-ту «Вопросы общественных наук», як також у «Віснику Київ. Ун-ту» (філос. серія і серія «Етика і естетика»). 1973 вид-во Укр. Рад. Енциклопедія АН УРСР видало за ред. В. Шинкарука «Філос. словник» (перший укр. мовою «Короткий філос. словник» за ред. М. Розенталя і П. Юдіна вийшов 1940). У 1976 — 81 pp. в УССР випущено понад 500 праць з Ф. і споріднених ділянок, у тому ч. і «наук. комунізму». З того ч. 84 назви з ділянки історії Ф. і критики т. зв. буржуазної ідеології, 65 з етики й естетики, 48 з методології і Ф. природознавчих наук.

Як навчальна дисципліна Ф. викладається у високих школах України; у всіх ун-тах та при більших вузах є катедри Ф. (в 1965 було 58). Крім Ін-ту Ф. АН УРСР, досліди з Ф. велися у відділі Ф. Ін-ту суспільних наук у Львові.

Дослідники і викладачі Ф. на Україні належать до Філос. Т-ва УРСР, що є відділом всесоюзного філос. т-ва, заснованого 1971. Це т-во діє під керівництвом АН СССР, а до його президії входить як один з заст. гол. В. Шинкарук (дир. Ін-ту Ф. АН УРСР), він же гол. Укр. відділу. 1982 Укр. відділ Філос. Т-ва мав 1960 індивідуальних чл. та 41 колективного чл. (обл. і місц.).

Є. Лащик

Література: Щурат В. Укр. джерела до історії Ф. Іст.-філос. начерк. Л. 1908; Сумцов М. Історія укр. філос. думки. «Бюлетень Слобідської України», 2 — 3. Х. 1926 — 27; Савич A. Нариси з історії культ. рухів на Україні та Білорусії в XVI — XVIII вв. К. 1929; Чижевський Д. Нарис з історії Ф. на Україні. Прага 1931; Мірчук І. Die slawische Philosophie in ihren Grundzügen u. Hauptproblemen. „Kyrios“, 1936; Зеньковский В. История русской Ф. 2 тт. Париж 1950; Ін-ти Ф. АН СССР і УРСР. Избранные общественно-полит. и филос. произведения укр. рев. демократов XIX в. М. 1955; Ін-т Ф. АН УРСР. З іст. суспільно-політ. та філос. думки на Україні. К. 1956; той самий ін-т. З іст. вітчизняної філос. та суспільно-політ. думки. К. 1959; Ломонос І., Ровна Г. З іст. Ф. в Києво-Могилянській Колеґії. «Наук. Записки Ін-ту Ф.», т. VII. К. 1962; Ін-т Ф. АН УРСР. З іст. філос. думки на Україні. К. 1963; той самий ін-т. Боротьба між матеріялізмом та ідеалізмом на Україні в 19 ст. К. 1964; той самий ін-т. З іст. філос. думки на Україні. К. 1965; той самий ін-т. Нарис іст. Ф. на Україні. К. 1966; той самий ін-т. З іст. Ф. на Україні. К. 1967; той самий ін-т. Розвиток Ф. в Укр. РСР. К. 1968; Олексюк М. Боротьба філос. течій на Зах.-Укр. Землях у 20 — 30-их pp. XX ст. Л. 1970; Острянин Д. Розвиток матеріялістичної Ф. на Україні. К. 1971; Ін-т Ф. АН УРСР. Від Вишенського до Сковороди. К. 1972; Євдокименко В. Філос. думка на Україні. К. 1972; Ничик В. Из истории отечественной Ф. кон. XVII — нач. XVIII в. К. 1978; Ін-т суспільних наук АН УРСР. Розвиток прогресивної філос. думки рос., укр. та білорус. народів у XVII — XVIII ст. К. 1978; Ін-т Ф. АН УРСР. Ф. на Україні періоду будівництва соціялізму. К. 1980; Замалеев А., Зоц В. Мыслители Киевской Руси. К. 1981.


«Філософська Думка», двомісячник Ін-ту Філософії АН УРСР, присвячений у найширшому сов. сенсі філос. питанням (крім традиційних філос. дисциплін, суспільствознавчі проблеми, соціологія, філос. і методологічні питання науки, зокрема природознавства, ідеологія тощо); виходить з 1969 у Києві. Попередниками «Ф. Д.» уважають «Прапор Марксизму» (1927 — 30), «Прапор Марксизму-Ленінізму» (1931 — 33) і «Під Марксо-Ленінським прапором» (1934 — 36). «Ф. Д.» редаґує колеґія; гол. ред. В. Шинкарук (1969 — 71 і з 1979), B. Куценко (1972 — 79). «Ф. Д.» коментує і популяризує ідеологічно-політ. напрямні КПСС, пропаґує офіц. інтерпретацію наук. комунізму, критикує зах. філос. течії. Відносно мало місця призначено заг. історії філософії. «Ф. Д.» спочатку публікувала матеріяли з іст. філос. думки на Україні, гол. викладачів Києво-Могилянської Академії, подаючи укр. переклади їх латинських творів. Постійні відділи: критика «буржуазної ідеології», наук. життя, рецензії й ін. На поч. 1970-их pp. «Комуніст України» скритикував «Ф. Д.» і працю Ін-ту Філософії АН УРСР, після чого журн. став більше ортодоксальним і пов’язує ще більше свій зміст з політ. практикою. Тираж постійно знижується (з 3 900 — 1973 до 1 300 — 1982).


Філядельфійська митрополія, укр. кат. церк. провінція, створена 1958 папою Пієм XII, до якої увійшли Філядельфійська архиепархія, Стемфордська та Чікаґська епархії. Ф. м. веде початок від першого гр.-кат. єп. С. Ортинського, призначеного Ватиканом 1907 для гр.-кат. вірних в ЗДА з Австро-Угорщини. Єп. Ортинський не мав повної юрисдикції над своїми вірними до 1913, коли йому надано квазіепархіяльну владу. 1913 філядельфійське єпископство мало 152 церкви, 43 місії і 154 свящ., що обслуговували бл. 500 000 вірних. По смерті єп. Ортинського (1916) Ватикан призначив двох адміністраторів: одного для українців з Галичини і Буковини, а другого для закарпатців й ін. уніятів-католиків з Угорщини. Цей поділ затверджено 1924 утворенням двох екзархатів: Філядельфійського для галичан (єп. К. Богачевський) і Пітсбурзького — для закарпатців (єп. В. Такач; див. Пітсбурзька епархія). Філядельфійський екзархат тоді нараховував 144 церкви, 102 свящ. і 237 500 вірних. 1956 з екзархату виділено новий екзархат з осідком у Стемфорді; у філядельфійському залишилося 193 свящ., що обслуговували 122 парафії (без місій і каплиць) та 220 000 вірних. 1958 обидва екзархати піднесено до ступеня повних епархій і з них утворено укр. кат. провінцію — Ф. м.; їх екзархи стали правлячими єп. Першим митр. Ф. м. був К. Богачевський. По його смерті (1961) митр. призначено стемфордського єп. А. Сенишина. Одночасно створено нову Чікаґську епархію з відокремленням від філядельфійської архиепархії сер.-зах. і зах. стейтів. 1961 Філядельфійська архиепархія мала 97 парафій (не враховуючи 22 каплиць і 3 місій), 141 свящ. та 161 000 вірних. 1971 іменовано єп помічників В. Лостена й І. Стаха. 1977 по смерті А. Сенишина стемфордський єп. Й. Шмондюк став філядельфійським митр. (помер 1978); 1979 митр. став М. Любачівський (див. Додатки); у висліді його обрання на архиєп.-помічника львівського Верховного архиєп. синод укр. єпископів висунув кандидатом на філядельфійського митр. С. Сулика (див. Додатки), якого папа Іван Павло II затвердив 22. 12. 1980. Єп. помічником став Р. Москаль (1982). Стан філядельфійської архиепархії на 1982: 111 парафій, 128 свящ., 167 500 вірних. На її території працюють монаші спільноти: Отців Василіян, Редемптористів і Францисканів, Сестер Василіянок, Служебниць, Місіонарок і Пресв. Серця; працює 16 цілоденних початкових шкіл, сер. школа і коледж (дівочий), духовна семінарія у Вашінґтоні. Виходить тижневик «Шлях» — «The Way». Великий катедральний собор споруджено у Філядельфії 1866.

Література: о. Бердар К. (ред.) Укр. Кат. Митрополія в З. Д. А. (зокрема праця о. І. Сохоцького, стор. 199 — 248 і там таки англ. мовою, стор. 249 — 286). Ф. 1959; 70-ліття посвячення укр. кат. катедри, 1910 — 1980. Ф. 1980; Procko В. Ukrainian Catholics in America: A History. Вашінґтон 1982.

Б. Процько


Філядельфія (Philadelphia), м. на сх. побережжі у стейті Пенсільванія, визначний політ., госп., культ. й іст. осередок; у Ф. проголошено 1776 незалежність амер. колоній від Брітанської корони. 1 690 000 меш. (1980), з передмістями 4,7 млн, у тому ч. 35 — 40 000 українців. Ф. — великий осередок укр. життя в Америці.

Українці почали поселюватися у Ф. з 1880-их pp., спершу з Лемківщини, Закарпаття, а згодом і з ін. зах.-укр. земель, але довгий час не творили власного організованого життя. Першими, що почали творити рел. громаду, були закарпатці, до яких приїжджав свящ. з Газельтону; вони створили 1891 парафію св. Духа, яка існує й досі. 1905 еміґранти з Галичини, невдоволені угор. впливами в цій парафії, організували окрему парафію св. Михаїла. Після приїзду єп. С. Ортинського 1907 закуплено стару прот. церкву і в ній відкрито 1908 катедральний храм Непорочного Зачаття. Одночасно поставали з 1903 відділи Укр. (Руського) Нар. Союзу, читальні «Просвіти» (1905) тощо. Поступово почали приїжджати до Ф. українці з ін. міст, як також прибували нові еміґранти. Укр. поселенці працювали на паротягобудів. зав., сталеварнях, цукрових рафінарнях, на залізниці, в порту, а жінки як домашня обслуга.

Завдяки орг. зусиллям єп. Ортинського швидко розбудовано у Ф. центр укр. рел. і осв. життя. 1905 і 1909 відбулися у Ф. заг.-амер. просвітні з’їзди, після яких почато закладати читальні «Просвіти» та мережу шкіл українознавства. 1909 створено Т-во Русько-Амер. Горожан, яке придбало власний нар. дім. 1911 створено під проводом Сестер Василіянок сиротинець. З старших хлопців сиротинця утворено 1917 Малу Семінарію св. Павла. 1914 до Ф. перенесено осідок нової кат. братської орг-ції «Провидіння». З ініціятиви єп. Ортинського 1915 створено «Руський Банк». Після остаточного поділу гр.-католиків на дві юрисдикційні одиниці (галичан і закарпатців) 1924, Ф. стала осідком укр. кат. екзархату (єп. К. Богачевський), що 1958 став Філядельфійською митрополією.

1925 з Чікаґо до Ф. перейшов правос. архиєп. Іоан Теодорович, керуючи звідси парафіями Укр. Правос. Церкви у ЗДА. За міжвоєнного часу укр. суспільне і культ. життя Ф. зазнало значного розвитку. 26 — 27. 10. 1922 тут відбувся орг. з’їзд Об’єднання Укр. Орг-цій в Америці і до 1930 діяла його централя. 17 — 19. 7. 1936 Ліґа Укр. Кат. Молоді відбула тут Укр.-Амер. Олімпіяду і свій IV з’їзд. Українці Ф. брали активну участь в акціях допомоги визвольній боротьбі України, зокрема 1918 відбувся «Укр. день» зі збіркою, 1922 антибольш. віче, 1930 протест проти поль. пацифікації в Галичині (20 000 учасників походу). На 1936 був такий стан організованого життя: 2 укр. кат. церкви, 1 правос, 1 гр.-кат. закарп., 6 нар. домів, 1 цілоденна парафіяльна школа, 1 сер. дівоча (обидві під проводом сестер Василіянок), 6 вечірніх шкіл українознавства, 4 бібліотеки-читальні, 3 друкарні, кільканадцять жін., молодіжних, братських орг-цій, спортових клюбів, хорів тощо. Виходила газ. «Америка», спершу як тижневик, згодом (1918 — 50) тричі на тиждень; тижневик закарп. еміґрантів «Русин» (1910 — 11), правос. ж. «Дніпро» (1927 — 50) і кат. місячник «Місіонар» (з 1917). Тут появлялася також русофільська газ. «Правда».

1944 у Ф. відбувся другий Конґрес Українців Америки, який поклав основи для діяльности Укр. Кокґресового Комітету Америки (УККА). Цей же конґрес покликав до життя Злучений Укр.-Амер. Допомоговий Комітет з осідком у Ф. 1948 р. у Ф. відбувся світовий з’їзд укр. жіноцтва, у висліді якого створено Світову Федерацію Укр. Жін. Орг-цій. яка тут мала свій осідок. Нова еміґрація з таборів переміщених осіб у Зах. Европі значно збільшила ч. українців (бл. 5 — 6 тис. новоприбулих). Ч. укр. кат. церков зросло 1981 до 10, є також 3 правос, 2 євангельсько-баптистські та 2 п’ятидесятників. Постала низка нових орг-цій, серед яких активні суспільно-політ., жін., ветеранські, проф., молодечі (зокрема Пласт і СУМ), спортові (т-во «Тризуб», кількакратний чемпіон Амер. футбольної ліґи), культ.-осв. («Молода Просвіта» з 1953); діють 3 фінансові установи: кредитова каса «Самопоміч», Укр. Щадничо-Позичкова Спілка й щаднича каса «Тризуб». Більшість орг-цій об’єднані у відділі УККА (довголітні гол. Б. Гнатюк, І. Скальчук, П. Стерчо). Деякі крайові централі утворили свої осідки в Ф.: Союз Українок Америки (1943 — 74), Об’єднання бувших Вояків Українців Америки (з 1949), Укр. Муз. Ін-т в Америці (1952 — 59, дир. Р. Савицький), Укр. Патріярхальне Т-во (1970 — 79), Укр. Рел. Т-во «Свята Софія» (з 1977). З установ діють у Ф.: дворічний дівочий коледж «Менор», що ним керують Сестри Василіянки (заснований 1947), Укр. Мист. Студія (керівник П. Мегик, заснована 1952), Сх.-Евр. Дослідний Ін-т ім. В. Липинського (з 1963, дир. Є. Зиблікевич), Філія Укр. Кат. Ун-ту в Римі (створена 1977, дир. Л. Рудницький); 1980 заходами корпорації Укр. Освітньо-Культ. Центр (гол. О. Черник) придбано репрезентативний будинок, у якому мають приміщення Школа Українознавства Т-ва Опіки над Укр. Молоддю «Рідна Школа» у Пенсільванії, Пласт та ряд ін. установ і т-в; у Ф. діють 3 суботні школи українознавства. 1982 до Ф. переніс свій осідок екзильний уряд УНР з офіціозом «Мета».

1949 — 57 в Ф. діяв Укр. Театр під керівництвом В. Блавацького, у кін. 1950-их — на поч. 60-их pp. «Театр у п’ятницю» (керівник В. Шашаровський). З 1953 працював хор «Кобзар» (дир. А. Рудницький), а з 1970-их pp. хор «Прометей» (дириґент М. Длябога); є укр. радіопересилання.

Після 1945 виходили у Ф. пресові органи: «Америка» (з 1950 як щоденник), «Місіонар», літ. ж. «Київ» (1950 — 64), квартальник «Укр. Книга» (з 1971), жін. місячник «Наше Життя» (1944 — 74), кат. тижневик «ШляхThe Way» (з 1940), «Нотатки з Мистецтва» (неперіодичне вид., ред. П. Мегик і П. Андрусів); діють також книжкові в-ва «Провидіння», Сестер Василіянок, Сх.-Евр. Дослідного Ін-ту, «Київ» та ін.

Розміщення українців у Ф. значно змінилося з тенденцією переселення до кращих дільниць і передмість. У давніх осередках і б. старих церков залишилися невеликі скупчення, напр., у дільниці Франкліна, крім новозбудованої у неовізант. стилі катедри (архітект Ю. Ястремський), рел.-гром. установи і оселя для літніх осіб «Вознесіння». Так само змінилися праця, проф. структура і життєвий рівень укр. меш., серед яких є кілька сот професіоналістів, багато працює в торгівлі, адміністрації та як фахові робітники. Значне ч. українців мають власні торг. і пром. підприємства.

Література: Мишуга Л. Пропам’ятна книга Укр. Нар. Союзу, 1894 — 1934. Джерсі-Сіті 1937; Пропам’ятна книга укр. кат. катедри. Ф. 1942; Т-во Укр.-Амер. Горожан. Золотий ювілей 1909 — 1959. Ф. 1959; Золотий ювілей укр. громади у Філядельфії. Ф. 1967; Lushnycky A. (ред.). Ukrainians in Pennsylvania. Ф. 1976.

Б. Процько, В. Маркусь, М. Лабунька


Філянський Микола (1873 — 1938, за ін. відомостями 1945), поет, знавець будів. справи й музейний діяч з с. Попівки на Миргородщині, син свящ. Закінчив ґеол. відділ фізико-матем. фак. Моск. Ун-ту (1898), одночасно студіював мистецтво й архітектуру. 1806 — 17 працював на Уралі як геолог. Поезії почав друкувати з 1906 в ж. «Рідний Край», «ЛНВ», «Сяйво», «Промінь» та ін. До революції видав у Москві дві зб. перев. містично-рел. поезій: «Лірика» (1906) і „Calendarium“ (1911). По революції працював на Україні, гол. в музеях, зокрема в Соц. Музеї ім. Артема в Харкові (з 1925), з 1930 був організатором і до арешту 1937 дир. Музею дніпрового будівництва в Запоріжжі. 1936 — 37 брав участь в оформленні експозицій Центр. іст. музею в Києві. У 1920-их pp. друкував поезії в ж. «Червоний Шлях» і видав окрему зб. «Цілую землю» (1928). Ф. автор кн. подорожніх нарисів археологічно-іст. та екон. характеру «Від порогів до моря» (1928). Крім того, переклади лібретта опери «Пікова дама», поезій Г. Сковороди на сучасну мову тощо. 11. 10. 1937 заарештований, загинув за невідомих обставин.


Філяс Платонід Петро (1864 — 1930), церк. діяч, василіянин родом з Сокальщини в Галичині. Співзасновник і ред. ж. «Місіонар» (1897 — 98 і 1921 — 26), уложив (у співпраці з о. Є. Ломницьким) молитовник «Гостинець» (1892); 1902 — 04 очолював першу василіянську місію в Канаді, 1904 — 17 перший гол. настоятель (протоігумен) відновленого Василіянського Чину, 1914 — 16 — апостольський адміністратор Укр. Кат. Церкви в Австрії, 1918 — 19 чл. Укр. Нац. Ради ЗУНР.

[Філяс Платонід Петро (* Добрачин — † Дрогобич). — Виправлення. Т. 11.]


Фільварок, хутір, посілість, велике шляхетське госп-во, іноді й на королівських і церк. землях; за панщини у Ф. застосовувалася дарова праця, пізніше — наймана. Ф. існували у Польщі й В. Князівстві Лит. Продукували перев. збіжжя для ширшого збуту, в тому ч. і на експорт, як також ін. с.-г., гол. техн. культури. Подекуди мали тваринницький характер (плекання волів на укр. землях). Деякі Ф. поширили свою діяльність на с.-г. промисли (поташ, бортництво, гуральництво). У 19 в. Ф. через неприбутковість, брак модернізації с.-г. техніки і кошти робочої сили почали занепадати. На Правобережжі і в Галичині Ф. називалися панські (шляхетські) госп-ва й угіддя аж до революції 1917 чи ще між двома світовими війнами в Польщі.


Фільц Богдана (* 1932), композитор і музикознавець родом з Яворова на Львівщині ; закінчила Львівську Консерваторію (1958; кляса С. Людкевича), з 1963 співр. Ін-ту Мистецтвознавства, Фолкльору та Етнографії АН УРСР. Твори: «Верховинська рапсодія» для оркестри, концерт для фортепіяна й оркестри, фортепіянові твори, хори, сольоспіви на слова Т. Шевченка, Лесі Українки, В. Сосюри, А. Міцкєвіча, дитячі пісні, обробки укр. нар. пісень. Праці: «Фортепіянна творчість В. С. Косенка» (1965), «Хорові обробки укр. нар. пісень» (1965), «Укр. радянський романс» (1970).


Фільчаков Павло (1916 — 78), математик, нар. у Петербурзі, чл.-кор. АН УРСР (з 1964); працював в Ін-ті Математики АН УРСР (з 1960 керівник відділу). Основні праці стосуються теорії наближення конформних відображень, теорії фільтрації і метод обчислення.


Фінанси, див. Додатки.

[Фінанси. — Доповнення. Т. 11.]


Фінаровський Григорій (* 1906), композитор родом з м. Шполи; закінчив Харківський Муз.-Драматичний Ін-т (кляса С. Богатирьова); твори: Варіяції для фортепіяна і оркестри на тему укр. нар. пісні, муз. комедії — «Пальмовий острів», «Весна іде по місту» та ін., хорові твори, твори для фортепіяна і віольончелі, сольоспіви, серед ін. на слова Т. Шевченка, дитячі пісні.


Фінкель Олександер (* 1899), мовознавець-русист в УССР, родом з Бахмута. Закінчив Харківський Ін-т Нар. Освіти 1824. Працював в Ін-ті Мовознавства УАН, Харківському Ін-ті Нар. Освіти, Ін-ті Журналістики, Ін-ті Іноземних Мов і Вчительському Ін-ті г. Чимкенті (Казахстан). Від 1944 завідувач катедри рос. мови Харківського Ун-ту, доц. 1934 брав участь у кампанії проти «націоналізму» в укр. мовознавстві («Термінологічне шкідництво і його теоретичне коріння», «Мовознавство»). Автор понад 130 праць, гол. з рос. мови та заг. мовознавства, серед них «Теорія й практика перекладу» (1929) та ін. праці про переклад, підручник для шкіл УССР «Русский литературный язык» (з М. Баженовим, 1941 і багато пізніших переробок).


Фінляндія (Suomi), респ. в півн. Европі; площа 337 000 км², 4,75 млн меш. (1978), столиця — Гельсінкі. Ф. існувала в рамках Рос. Імперії як автономне В. князівство (1809 — 1917). Деякі зв’язки між укр. і фінськими діячами утримувалися в Петербурзі. Одним з популяризаторів укр. питання у Фінляндії був історик Г. Ґуммерус, посол Ф. при укр. уряді в Києві 1918. Укр. посольство в Ф. очолювали 1918 — 20 К. Лоський і М. Залізняк. У Ф. між двома світовими війнами існувала нечисленна укр. громада. 1942 — 44 діяв Комітет допомоги укр. полоненим та Укр. Інформаційне Бюро під проводом Б. Кентржинського. Тепер у м. Гельсінкі і Турку живе кількадесят родин неорганізованих українців. Визначний фінський епос п. н. «Калевала» переклав Є. Тимченко; перекладено також на укр. мову письм. реалістів К. Лейно і М. Лассіла. 1961 у Києві влаштовано виставку фінського мистецтва м. Тампере; подекуди відбувається обмін мист. ансамблями між Ф. й УРСР. У бібліотеках Гельсінкі є цінні колекції укр. дорев. видань.


Фіян Володимир (1878 — 1957), ботанік родом з Києва. 1901 закінчив Київ. Ун-т і 1903 — 41 працював у ньому (з 1927 — проф.); 1944 — 51 — у Житомирському С.-Г. Ін-ті. Праці з питань ембріології і систематики рослин.


Фіоль (Fiol) Швайпольт (бл. 1460 — після 1525), слов. першодрукар, уродженець м. Нойштадт у Франконії (Німеччина); 1479 прибув до Кракова і на засоби багатого міщанина Яна Тужона заснував друкарню на кириличних шрифтах, виготовлених Рудольфом Борсдорфом з Бравншвайґу. Ф. перший надрукував слов. книги: «Осьмогласник» (1491) з дереворитом «Розп’яття», «Часословець» (1491), «Тріодь постную» (не датована) і «Тріодь цвітную» (1491). 1492 в наслідок конфлікту з місц. кліром покинув Краків і жив у Левочі на Сх. Словаччині. За свідченням З. Копистенського, книги Ф. були поширені на Україні ще в 20-их роках 17 в. Збереглося 79 примірників видань Ф.


Фірак Михайло (* 1897), церк. і культ.-осв. діяч у Бачці й Хорватії родом з Галичини; кат. свящ., ред. тижневика «Руски Новини» у Руському Керестурі, ред.-видавець газ. «Рідне Слово», календарів і кн. для українців у Боснії і Славонії. Перекладач з хорв. на укр. мову і навпаки.

[Фірак Михайло (1897 — 1984). — Виправлення. Т. 11.]


Фірцак Юлій (1836 — 1912), церк. діяч на Закарпатті, свящ. з 1861, проф. богословія і ректор епархіяльної семінарії в Ужгороді (1876 — 87), мукачівський єп. (1891 — 1914). Посол до угор. парляменту (1887 — 90). Заснував учительську семінарію для дівчат (1902) в Ужгороді, був ініціятором соц. допомоги бідним («Верховинська Акція»); боровся проти мадяризації Мукачівської епархії.

[Фірцак Юлій (* Худлове, Ужгородський пов. — † Ужгород). — Виправлення. Т. 11.]


Фіцнерівна-Морозова Марія (1873 — 1920), драматична акторка і співачка (сопрано) родом зі Львова. 1892 — 1902 в театрі т-ва «Руська Бесіда»; 1897 — 99 ґастролювала на Центр. і Сх. Укр. Землях, у Москві і в Сибіру. Ролі: Феся («Рябина» І. Франка), Одарка («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Сантуцца («Сільська честь» П. Масканьї) та ін.

[Фіцнерівна-Морозова Марія († Кам’янка Струмилова, Галичина). — Виправлення. Т. 11.]


Фішер (Fischer) Адам (1889 — 1943), поль. етнограф родом з Перемишля, проф. Львівського Ун-ту (1924 — 39). Праці з ділянки фолкльору і нар. мистецтва в Польщі, автор популярних монографій про слов, народи, серед ін. „Rusini“ (1929).

[Фішер (Fischer) Адам († Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Фіщенко Олексій (* 1920), графік родом з Умані; 1953 закінчив Київ. Художній Ін-т; працює в галузі станкової графіки, перев. в техніці кольорової ліноґравюри. Пейзажні серії: «Канів» (1957 — 59), «Тарасова земля», «Моя Батьківщина» (1961), «Карпати» (1961 — 70); ліноґравюри: «Звук ланів» (1967), «Сторожка тиша» (1969) та ін. 1969 видано альбом його праць.


Фіяла Юрій (* 1922), композитор, піяніст і дириґент родом з Києва; муз. освіту здобув у Київ. Консерваторії, закінчив Берлінську Муз. Академію і Брюссельську Консерваторію. 1946 — 49 у Бельгії, де виступав як ґастролер-дириґент Бельгійської Нац. Симфонічної Оркестри; з 1949 в Канаді (Монтреаль); плідний композитор, у його творчості відчутний сильний вплив новітніх течій сучасної музики. Твори: три симфонії, симфонієта, три фортепіянові концерти з оркестрою, каприччо для фортепіяна й оркестри, концерт для скрипки й оркестри, два струнні квартети, тріо, численні фортепіянові твори, хорові твори, сольоспіви; багато фортепіянових творів для молодих виконавців появилося друком у кан. в-вах.


Фіялков Яків (1895 — 1958), хемік родом з Києва, чл.-кор. АН УРСР (з 1945), проф. Фармацевтичного Ін-ту в Києві (1929 — 35) і Київ. Ун-ту (1935 — 57). Одночасно працював в Ін-ті заг. і неорганічної хемії АН УРСР (з 1938). Основні праці присвячені хемії комплексних сполук, зокрема сполукам йоду з органічними речовинами, а також комплексним сполукам деяких рідкісних та кольорових металів.


Флис Іван (* 1922), адвокат, гром. діяч у ЗДА родом з Галичини. Закінчив Правничу Школу Нью-Йоркського Ун-ту; чл. багатьох укр. орг-цій, заступник през. (з 1974) і през. (з 1978) Укр. Нар. Союзу. Чл. дирекції Hudson County Chamber of Commerce та Board of Trustees of Medical Center Foundation в Джерсі Сіті.


«Флора УРСР», монументальне зведення систематичних, геогр., практичних відомостей і знань про всіх представників фльори на терені України, опрацьоване й видане Ін-том Ботаніки АН УРСР у 12 тт. 1938 — 65. Ініціятором цього вид. й автором першого т. був О. Фомін (у цьому т. вміщена серед ін. напрямна для наступних ботаніко-геогр. дослідів праця Є. Лавренка: «Характеристика ботаніко-геогр. р-нів УРСР»). Гол. ред. очолював спершу Є. Бордзіловський, згодом ред. колеґія у складі: Д. Зеров, М. Котов, М. Клоков, О. Вісюліна, Л. Барбарич. «Флора УРСР» відповідає найвищим вимогам світової систематики; використовуючи величезні зб. гербаріїв України, подає систематичний інвентар і точний опис усіх диких, натуралізованих і адвентивних рослин з визначенням їх геогр. поширення, корисних техн. властивостей, харч. якостей тощо. «Флора УРСР» багато ілюстрована рисунками як габітуальними, так і аналітичними.

Е. Ж.


Флоринський Тимофій (1854 — 1919), славіст і візантолог рос. походження, доц. катедри Слов. Філології Київ. Ун-ту (з 1882), викладач історії слов. літератур на Вищих Жін. Курсах у Києві (з 1884), проф. Київ. Ун-ту (з 1888), декан іст.-філос. фак., заступник гол. київ. неослов’янофільського і українофобського Слов. Добродійного Т-ва, яке спеціялізувалося у допомозі гал. москвофілам й аґітації за участь Росії у першій світовій війні, ред. його органу «Славянский Ежегодник» (1884 і наступні pp.), чл. Іст. Т-ва ім. Нестора Літописця при Київ. Ун-ті, чл.-кор. Імператорської АН (1898), почесний чл. Гал.-Рос. Т-ва, заснованого 1902 в Росії для допомоги гал. москвофілам, шеф Комітету у справах друку (цензури) в Києві на поч. першої світової війни, який спричинився до ліквідації укр. преси. 1899 оприлюднив в українофобському «Киевлянине» памфлет проти прав укр. мови «Малорусский язык и ,українсько-руський’ сепаратизм» (також окремо 1900). Гол. наук. праці: візантологічні і славістичні розвідки в «Сборнике статей по славяноведению» учнів В. Ламанського (1883), «Лекции по славянскому языкознанию», 1 — 2 (1893 — 97, без сх.-слов. мов); його «Этнографическая карта Западного Славянства и Западной Руси» (1911) ідеологічно мотивувала рос. участь у першій світовій війні.

[Флоринський Тимофій (* Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]


Фльорентійська унія, укладена на соборі в Фльоренції 1439 між сх. і зах. (Рим.) церквами. Візант. імператор Йоан VIII Палеолог був зацікавлений в унії з політ. причин (загроза турків), хоч були між грец. ієрархами такі, що хотіли унії з рел. мотивів (патріярх Йосиф II, архиєп. Віссаріон й ін.). Сподівана військ. допомога Зах. проти Турків не була дана, і тому Ф. у. у Візантії не мала успіхів.

Визначним діячем Ф. у. був київ. митр. Ісидор, який на Ферраро-Фльорентійському соборі представляв Церкву Руси. Повернувшися до Москви (тодішній осідок київ. митрополії), Ісидор наразився на опір моск. В. кн. і духовенства; його заходи не дістали підтримки також серед поль. ієрархії. Проте київ. кн. Олександер Олелько Володимирович ставився прихильно до Ф. у. Ісидор, не маючи ширшої підтримки, залишив Русь і жив у Римі. Важливим наслідком Ф. у. був поділ Київ. митрополії на моск. і укр.-білор.; В останній впливи Ф. у. частково тривали до 1501. Умови Ф. у. стали підставою для Берестейської унії 1596.

В. Л.


Флорентійський псалтир (слідуваний, себто з молитвами з часослова), рукопис на 211 фоліо, писаний 1384 попом Іваном у Луцькому укр. ц.-слов. мовою з рисами півн.-укр. говірки. Ф. п. зберігається в бібліотеці Medicea Laurenziaпа у Фльоренції. Рукопис і почасти його мову описав К. Вердіяні в „Ricerche Slavistiche“ (1954).


Фльоріда (Florida), стейт в півд.-сх. частині ЗДА, положений на піво. тієї ж назви; 151 700 км², 9 740 000 меш., (1980), у тому ч. бл. 5 — 8 тис. українців, які почали поселюватися, поза одиницями, щойно по другій світовій війні з ін. стейтів ЗДА і Канади. Укр. поселенці перев. пенсіонери. Укр. осередки в Маямі, Сент Пітерсбурґу, Апопка й ін.; укр. кат. парафій 2, правос. — 1, закарп. — 5. В Норт Порті збудовано укр. рел.-культ. осередок св. Андрея.


Фоґель Роберт (1859 — 1920), астроном родом зі Ржищева на Київщині, проф. Київ. Ун-ту (з 1899), дир. Київ. астрономічної обсерваторії (з 1901). Основні праці стосуються небесної астрономії, зокрема визначення орбіт плянет і комет.


Фоґорашій Іван (1786 — 1834), закарп. діяч і філолог, гр.-кат. свящ., з 1818 парох церкви св. Варвари у Відні. Праці (під псевд. Іван Бережанин): перша розвідка про закарп. говори — «Вообще о различіи славянскихъ нарЂчій, собственно же о мало- и карпато- или угрорусскихъ» (1827), «Историческо-топографическое карпато- или угро-россіянъ описание», «Молїтвеннїк» (1831), «Грамматика» (1833) й ін.

[Фоґорашій Іван († Відень). — Виправлення. Т. 11.]


Фокін Микола (* 1912), оперовий співак, ліричний тенор, родом з Києва; закінчив Київ. Консерваторію (1946). Соліст Львівського (з 1948) і Київ. (з 1954) оперових театрів. Партії: Герцоґ («Ріґолетто» Дж. Верді), Фавст («Фавст» Ш. Ґуно), Петро («Наталка-Полтавка» М. Лисенка) та ін. У програмах концертів Ф. — сольоспіви укр. композиторів та укр. нар. пісні.


Фолис Йосип (1862 — 1917), гал. гром.-політ. діяч, гр.-кат. свящ., парох с. Скнилова б. Львова, організатор Львівщини, посол (від 1907) до австр. парляменту, чл. Нар. Комітету; меценат, записав свій маєток на укр. нац. цілі.


Фольборт Георгій (1885 — 1960), фізіолог родом з Петербурґу, д. чл. АН УРСР (з 1951). Закінчив Петербурзьку Військ. Мед. Академію (1909); з 1926 працював на Україні: завідувач катедри фізіології Харківського Мед. Ін-ту (з 1940 проф.), з 1946 — проф. Київ. Мед. Ін-ту і співр. Ін-ту фізіології ім. О. Богомольця АН УРСР. Гол. праці присвячені проблемам травлення, кровообігу, вищої нервової системи.

[Фольборт Георгій († Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Фольварочний Василь (* 1941), поет, прозаїк і драматург родом з Тернопільщини. Закінчив Львівський Ун-т (1963), з 1976 — відповідальний секретар Чернівецької орг-ції Спілки Письм. України. Зб. поезій: «Тривога» (1966), «Ростуть сини» (1967), «Досвіток» (1968), «Уроки вірности» (1975); документальні повісті: «Сонце в зернині» (1972), «Цілющі джерела», «Під знаком братерства» (1975); п’єси: «Складна гама» (1968), «Друге цвітіння» (1969), «Жива вода» (1974), «Не проспати роси» (1976), «Зорі отчого краю» (1978), «Весняна музика» (1979).


Фольксдойчі (Volksdeutsche), за нацистською термінологією особи нім. походження, що жили поза територією Німеччини. На підставі сов.-нім. угод 18. 9. 1939 і 5. 9. 1940, нім. уряд одержав право на переселення Ф. до Райху з новоприєднаних зах. укр. територій до УССР. Прибл. 256 000 німців виїхало з України. Разом з ними виїхало деяке ч. українців (за прибл. даними бл. 10 тис), що їм вдалося довести своє мішане походження чи під ін. претекстом їх прийняли за Ф. нім. переселенні комісії.

Виїхавши з УССР, ці українці були приміщені в тимчасових таборах у Німеччині, дехто прийняв нім. громадянство (т. зв. Райхсдойче), але більшість подавала себе за українців і включилася в укр. життя в Ген. Губернії. Деякі поляки також подавалися за Ф. і пізніше були використані в нім. адміністрації на укр. землях, при чому виявляли антиукр. наставлення. Справжні нім. Ф. згодом брали участь у нім. окупаційній адміністрації на території України.


Фоменко Микола (1894 — 1961), композитор, піяніст, муз. критик і педагог родом з Ростова над Доном; закінчив Харківську Консерваторію (учень С. Богатирьова, 1929), в якій і викладав. Концертував разом з К. Богуславським. З 1951 у Нью-Йорку, проф. Укр. Муз. Ін-ту. Гол. твори: опери «Маруся Богуславка», «Ганна» (незакінчена) і опера-казка «Івасик-Телесик»; для симфонічної оркестри: дві симфонії, поема, три сюїти; фортешяновий концерт; твори для фортепіяна, скрипки та віольончелі, сольоспіви на слова Шевченка, Франка, Тичини, Славутича; дитячі пісні, хорові твори.

[Фоменко Микола († Нью-Йорк). — Виправлення. Т. 11.]


Фомін Євген (1910 — 42), поет родом з Кахівки. Навчався в Харківському Пед. Ін-ті, з 1935 жив у Києві. За другої світової війни був фронтовим кореспондентом газет. Улітку 1942 попав у нім. полон і був закатований ґестапівцями. Вірші почав писати з сер. 1920-их pp., належав до літ. орг-ції «Молодняк». Зб. «Поезії» (1927), «Засідання героїв» (1932), «Лірика» (1938), «Кров за кров» (1942); поема «Трипільська трагедія» (1929), казка для дітей (спільно з А. Шияном) «Івасик-Телесик» (1941) тощо. Посмертні вид. «Вибране» (1956, 1958, 1963).


Фомін Іван (1872 — 1936), рос. архітект родом з Орла, академік петербурзької Академії Мистецтв (1915); проєктував забудови в Петербурзі, в Криму і на Поділлі, зокрема садиби в Хмільнику (1911 — 15), в яких помітне навернення до рос. клясицизму. Брав участь у конкурсах на забудову Урядової площі і Контрактового будинку в Києві (1936) та будинку Земського банку в Одесі, проєктував (спільно з архітектом П. Абросімовим) будинок для НКВД, тепер Ради міністрів УССР (1934 — 37).


Фомін Олександер (1869 — 1935), видатний укр. ботанік родом з Саратовщини, д. чл. АН УРСР (з 1921). По закінченні Моск. Ун-ту працював у Юрієві (Дорпаті) і Тифлісі, де заклав ботан. сад; з 1914 на Україні. 1914 — 27 проф. Київ. Ун-ту, з 1921 завідувач ботан. кабінету і гербарію АН УРСР, з 1922 керівник н.-д. катедри ботаніки при Ботан. Саді (з 1927 при Наркоматі Освіти УССР); з 1931 дир. Ін-ту Ботаніки АН УРСР; 1924 заснував журн. «Вісник Київ. Ботан. саду». Праці Ф. присвячені питанням морфології, систематики і фльори Кавказу, Криму, Сибіру, Дал. Сходу й України. Ф. розробив вперше ботан. районування України і систематичне вивчення спорових рослин УССР, вивчав сфагнові мохи околиць Києва і Харківщини, папоротеві тощо. За видатною участю Ф. розпочато монументальне вид. «Флора УРСР», частину першого тому якого написав він сам (1926).

[Фомін Олександер (1869, Єрмоловка — 1935, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Фомін Олександер (1879 — 1947), маляр і педагог родом з Казані; закінчив петербурзьку Академію Мистецтв (1906, учень І. Репіна); портрети (М. Заньковецької, автопортрет), пейзажі (серія малюнків «Рання весна» та ін.). З 1936 викладав у Київ. Художньому Ін-ті.


[Фонд Допомоги Українців Канади. — Доповнення. Т. 11.]


Фондові (фундушеві) маєтності (з поль. fundusz — фонд), у В. Лит. Князівстві і Польщі землі, подаровані державою або шляхтою Кат. Церкві; на Гетьманщині у другій пол. 17 й у 18 в. землі, подаровані гетьманом або рос. царем правос. манастирям. Секуляризацію Ф. м. на Лівобережжі проведено 1786; на Правобережжі царський уряд конфіскував їх 1841 — 44, перетворивши на держ. т. зв. подуховні маєтності, прибутки з яких йшли на утримання духівництва.


Форґач (Forgách) Йоганн (1870 — ?), австро-угор. дипломат угор. походження; посол у Беоґраді, з березня 1918 на Україні, спочатку як гол. австр. торг. делеґації, згодом посол при Укр. Центр. Раді і Гетьманському Уряді. Ф. намагався контролювати дії укр. уряду, спричинився до анулювання таємної угоди про Галичину і Буковину та до недопущення укр. адміністрації на Холмщину. Неприхильно для українців інформував австр. уряд.


Фореґґер (справжнє прізвище Ґрейфентурн) Микола (1892 — 1939), оперовий режисер і балетмейстер родом з Самари. 1929 — 34 гол. режисер Харківської опери: ставив «Половецькі танки» з «Князя Ігоря» О. Бородіна; балети: «Ференджі» Б. Яновського і «Футболіст» В. Оранського; опери: «Весілля Фіґаро» В. Моцарта, «Машиніст Гопкінс» М. Брандеса. 1934 — 36 у Київ. опері поставив «Гуґеноти» Д. Меєрбера, «Золотий обруч» Б. Лятошинського та ін. Ф. критикували за формалізм. 1938 — 39 гол. режисер і мист. керівник опери в Куйбишеві; там і помер.


Форманти, див. Афікси.


Форос (IX — 14), с. м. т. Кримської обл., підпорядковане Ялтинській міськраді, положене на півд. березі Криму. Санаторія.


Форостенко Яків (1911 — 72), пілот-рекордсмен родом з Таганрогу. Інструктор Полтавської школи пілотів та Полтавського аеродрому, встановив у 1950-их pp. три всесоюзні та світові рекорди на пропелерних малих літаках, не перевершені упродовж наступних 20 pp. Пізніше працював у Москві.


Форостецький Василь (* 1913), графік і скульптор родом з м. Скадовського на Херсонщині; закінчив Київ. Художній Ін-т (1940). 1945 — 55 викладач Львівського Поліграфічного Ін-ту. Акварелі: «Дзвіниця Вірменської катедри у Львові», «Осінь» (1943), «Бориславські нафтопромисли» (1947), серія ліноґравюр до альбома «Першодрукар Іван Федоров» (1949), «Тарасове дитинство» (1963); оформлення кн. У галузі скульптури — меморіяльний ансамбль у Львові «Горб слави» (1945, спільно з М. Лисенком).


Форостина Євген (1883 — 1951), муз. діяч, дириґент і композитор-автодидакт родом з Галичини, за фахом педагог. Дириґент хору і довголітній дир. Муз. Ін-ту ім. М. Лисенка в Стрию. Твори: муз. картина «Над Дніпром» (О. Олеся), музика до п’єси «Казка старого млина» (С. Черкасенка), 2 оперети: «Дівча з лілеєю» і «Ганджа Андибер». Фортепіянове тріо та струнний квартет; хори, сольоспіви. Ф. збирав укр. фолкльор (зокрема весільні пісні).


Форт Віліям (Fort William), див. Порт Артур.


Форт Шевченка — м. обл. підпорядкування Мангишлакської обл. Казахської РСР, положене на піво. Мангишлак. Порт на Каспійському м.; база рибного промислу; 22 400 меш. (1963). Засноване 1846 як Новопетровська кріпость, 1857 перейменоване на Форт Олександрівський. 1939 назване на вшанування Т. Шевченка, який тут відбував заслання (1850 — 57), Ф. Ш. Меморіяльний музей ім. Т. Шевченка і закладений ним парк.


Фортунатов Філіпп (1848 — 1914), видатний рос. мовознавець родом з Волоґди. проф. Моск. Ун-ту (1876 — 1902), чл. Рос. Академії Наук (з 1902). Праці з індоевр., балто-слов. і заг. мовознавства в дусі суворого молодограматизму. Ф. був одним з піонерів слов. іст.-порівняльної акцентології, зокрема пояснив розподіл наголосів у сх.-слов. повноголоссі і рух наголосу типу рукаруку, що характеризує також укр. мову. Ф. був активним чл. комісії Рос. Академії Наук. що опрацювала «Доповідну записку про скасування обмежень укр. друкованого слова» (1905).


«Forum» квартальник англ. мовою, вид. Укр. Братського Союзу в Скрентоні (ЗДА), призначений гол. для молодшої ґенерації, виходить з 1967. Ред. А. Григорович, техн. ред. Я. Пронько. «Ф.» популяризує українознавство, подає хроніку культ. життя сучасної України і діяспори та огляди україніки у світі; багато ілюстрований.


Фостун Святомир (* 1924), письм. і журналіст, гром. діяч родом з Галичини. На еміґрації в Італії, Канаді й Англії; секретар Союзу Українців у Великобрітанії та (1971 — 73) Світового Союзу Вільних Українців. Автор кількох повістей, ст. у пресі, ред. комбатантського ж. «Сурмач» і тижневика «Укр. Думка».


Фосфорити, осадова гірська порода морського походження, зформована гол. з фосфату кальцію (P2O5). Розрізняють багаті Ф., які мають понад 24% фосфорової кислоти P2O5, сер. (18 — 24%) та бідні (нижче 18%). Ф. використовуються гол. як фосфоритне добриво. На Україні поклади Ф. пов’язані перев. з крейдовими і палеогеновими відкладами. За пром. значенням розрізняють перспективні і малоперспективні родовища. У минулому (1870 — 1934) велике значення мали родовища на Подністров’ї (в Галичині в Незвиськах, гол. у 1930-их pp.). Тепер до перспективних родовищ належать Синичино-Яремівське в Харківській обл. (пром. запаси 2 387 тис. т, пересічний зміст P2O5 — 18%). Ф. цих родовищ придатні для виробництва фосфоритного борошна. Малоперспективними є Малокомишуватське й Кременецьке в Харківській обл., Андріївське, Тернівське, Краматорське, Черкасько-Знам’янське в Донецькій обл., Стецьківське в Сумській обл. Родовища на Поділлі вже майже вичерпані.


[Фосфорно-добривна промисловість. — Доповнення. Т. 11.]


Фотинський Орест (1863 — 1919), історик, співр. «Общества Исследователей Волыни» і завідувач церк. музею в Житомирі. Праці з історії та археології Волині в «КСт.» та ін. вид.; монографія «Из семейной хроники дворян Загоровских во второй половине XVI в.».


Фотій (бл. 820 — 890 pp.), патріярх, богослов, учений, церк. і політ. діяч Візантії. Цікавився слов. країнами і поширенням у них християнства, прихильно поставився до опрацювання перших перекладів церк. книг на слов. мову. Його дві проповіді, пов’язані з нападом Руси на Візантію 860, належать до найдавніших свідчень про цю подію. За Ф. позначився розкол між Сх. і Зах. Церквами.


Фотій († 1431), митр. київ. (1408 — 31), грек родом з Пелопоннесу; призначений царгородським патріярхом, жив у Москві і не був визнаний В. кн. лит. Витовтом, під впливом якого київ.-лит. митр. був поставлений Григорій Цамблак (1415 — 20). Щойно по смерті Цамблака вся київ. митрополія опинилася під керівництвом Ф., який сприяв посиленню впливів моск. політ. центру і зміцненню влади моск. царя.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.