[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9. — С. 3557-3566.]
Попередня
Головна
Наступна
Харківська Астрономічна Обсерваторія, існує при Харківському Ун-ті, спочатку як астрономічний кабінет (з 1808), а з 1888, гол. завдяки заходам Г. Левицького, відповідно обладнана обсерваторія в окремому будинку. На Х. А. О. велися досліди хромосфери і фотосфери сонця, фіз. умов поверхні місяця та плянет. Х. А. О. за сов. часу видавала «Публікації Х. А. О.», пізніше «Труды Астрономической Обсерватории» (див. також Астрономія).
Харківська Державна Консерваторія, вища муз. школа, постала 1917 на базі Муз. школи, що існувала з 1883. 1924 Консерваторію перетворено на Муз.-Драматичний Ін-т, з якого 1934 виділено муз. фак. і на його основі знову створено консерваторію. Х. Д. К. діяла до 1963, мала 8 фак.: фортепіяно, оркестрові і нар. інструменти, спів, хорова дириґентура, музикознавство, композиція, муз. дослідження. Існували вечірній і заочний відділи. Серед викладачів Х. Д. К. був С. Богатирьов, який виховав ціле покоління композиторів. Його учнями були: Д. Клебанов, М. Коляда, Ю. Мейтус, В. Нахабін, М. Тіц, М. Фоменко, А. Штогаренко та ін. 1963 Х. Д. К. вдруге перетворено на окремі муз. фак. у складі новоствореного Харківського Держ. Ін-ту Мистецтв ім. І. П. Котляревського.
Харківська Державна Наукова Медична Бібліотека, заснована 1861 при Харківському Мед. Т-ві, нині у віданні Мін-ва охорони здоров’я УССР; теперішню назву має з 1948. За другої світової війни частково була знищена, згодом книжковий фонд поновлено, і 1980 він сягав 1 млн назв, у тому числі бл. 40% закордонної літератури. Бібліотека обслуговує мед. працівників також з-поза Харкова.
Харківська епархія, правос. епархія, заснована 1799, єп. якої до 1836 називалися «слобідсько-укр. і харківськими» згодом «харківськими й охтирськими», тепер у Рос. Правос. Церкві титулуються «харківськими і богодухівськими». З 1866 вікарні єп. Х. е. мають титул «сумських». Публікації: «Харьковские Епархиальные Ведомости» (1867 — 83), «Листокъ Харьковской Епархии» (1884 — 1917). У церк. ж. «Вера и разум» вміщувано матеріяли з історії укр. Церкви. У 1920-их pp. у Х. друкувався ж. УАПЦ «Церква і Життя» і там перебувало представництво Київ. ВПЦРади. Видатні архиєреї: архиєп. Інокентій Борисов, Філарет Гумілевський, Макарій Булгаков.
Харківська жіноча недільна школа, школа для навчання грамоти й заг. освіти дорослих, заснована 1862 Х. Алчевською. Проіснувала понад 50 pp. (до поч. війни 1914) і була зразком орг-ції освіти дорослих не лише на Україні, а й у Росії та дістала схвальну оцінку на Зах. 1879 Х. Алчевська влаштувала таку ж школу в с. Олексіївці на Катеринославщині. Досвідом Х. ж. н. ш. користувалися й недільні школи по ін. м. України (Київ, Чернігів, Ніжен тощо). Попри офіц. заборони, Алчевська пропаґувала в своїй школі укр. мову, нар. пісні, творчість Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Франка, В. Стефаника, М. Коцюбинського й ін. клясиків укр. літератури. У діяльності Х. ж. н. ш. брали участь визначні вчені й педагоги: Д. Багалій, М. Сумцов, М. Корф та ін.
Харківська Колеґія, навчальний заклад, заснований на базі духовної семінарії в Білгороді (з 1721), яку 1726 перенесено до Харкова п. н. Слов’яно-греко-латинської школи, а 1734 перетворено на Х. К. для дітей усіх соц. станів за зразком Києво-Могилянської Колеґії. Основоположники Х. К. — білгородський єп. Є. Тихорський та кн. М. Ґоліцин. У Х. К. викладали піїтику, реторику, філософію, богословіє, грецьку, латинську і рос. мови. 1765 відкрито додаткові кляси з викладами франц. й нім. мов, музики, математики, геометрії, рисування, інженерної справи, артилерії, геодезії, малювання і будівництва, 1795 введено в програму фізику і природознавство, а на поч. 19 в. ще сіль. госп-во і медицину. Серед викладачів Х. К. були: А. Острогорський, М. Шванський, С. Флоринський, С. Базилевич, Я. Назаревський, Л. Кордет, Г. Сковорода, Ф. Татарський, О. Кастелі (франц. мова, історія й географія), А. Фонвікант (архітектура, фортифікація, геометрія), І. Саблучок, А. Ведель та ін. Вихованцями Х. К. були київ. митр. — Арсеній Могилянський та ін.; губернатори: М. Ковалевський, З. Корнієв, А. Руновський, Д. Скибинський; діячі науки і культури: Є. Базилевич, Є. Мухін, Т. Смілівський, М. Каченовський, М. Гнєдич, П. Ярославський, мистці С. Маяцький, В. Неминущий та ін. Ч. учнів у Х. К. коливалося від 400 до 600. З заснуванням Харківського Ун-ту, першими слухачами якого були учні Х. К., Х. К. втратила своє значення і 1817 була перетворена на Харківську Духовну Семінарію.
Харківська Малювальна Школа, спочатку приватна мист. школа М. Раєвської-Іванової, заснована 1869 у Харкові, 1896 перетворена на Міську Школу Малювання; 1912 реорганізована на сер. Художню Школу з правом по її закінченні вдосконалюватися в Академії мистецтв. В Х. М. Ш. викладали й її підтримували П. Левченко, С. Васильківський, І. Рєпін, М. Федоров та ін. 1921 на базі Художньої Школи створено вищий мист. заклад — Харківський Художній Технікум образотворчого мистецтва, переіменований 1927 — 28 на Харківський Художній Ін-т з художньою проф. школою при ньому.
Харківська область, обл. на Слобідській Україні у межах Придніпровської низовини і Сер. височини; 31 400 км², 3 085 000 меш. (1981). Нац. склад за переписом 1970: українців 66,2%, росіян — 29,3%, жидів — 2,7%, білорусів — 0,6%, ін. — 0,2%; 16 м., 62 с. м. т.; 25 р-нів, 237 сіль. рад.
Харківська школа романтиків, гурт укр. молодих поетів — проф. і студентів Харківського Ун-ту 30 — 40-их pp. 19 в. Термін «школа» запропонував дослідник і видавець їх творів А. Шамрай. Гол. представники Х. ш. p.: І. Срезневський, А. Метлинський, М. Костомаров, Л. Боровиковський, М. Петренко, О. Шпигоцький. Діяльність цього гурту поетів, як і в ін. народів доби романтизму, пов’язана з пробудженням нац. свідомости, наслідком чого виникло зацікавлення нар. творчістю. Збираючи, видаючи та й самі наслідуючи її, харківські романтики розробляли тематику власної творчости на основі нар. пісень, переказів, леґенд, вдавалися до іст. мотивів. У висліді цього зацікавлення вони зуміли побачити народ інакше, ніж їх попередники (І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко): дивлячися на нього не згори, як на наївних дітей природи, а як на джерело духовного відродження й сили та поетичного надхнення. Цей новий погляд поділяли навіть ті з них, що, як А. Метлинський, переляканий розправою з кирило-методіївцями, не вірили у можливість нац. відродження укр. народу. Засуджуючи культивований попередньою ґенерацією письм. бурлеск (хоч не завжди самі перемагаючи традиційний нахил до просторікування), харківські романтики нагадували, за словами П. Куліша, укр. освіченій верстві, що «в неї є рідна мова не на те тільки, щоб вилаяти неретельного мужика». Виявом цього нового ставлення до народу були «Книги битія українського народу», написані пізніше, після переходу М. Костомарова до Києва, в яких уперше проголошено ідею укр. месіянізму, хоч сам автор їх був досить хиткий у своїх нац.-політ. поглядах.
Література: Зб. Харківська школа романтиків, I — III, упорядкування і розвідки про укр. романтиків А. Шамрая. Х. 1930.
П. Петренко
Харківське Історично-Філологічне Товариство, засноване при Харк. Держ. Ун-ті 1876 з викладачів ун-ту та ін. шкіл і місц. інтеліґенції, зацікавленої краєзнавством. Його чл. вивчали археологію, побут, іст. Лівобережжя, укр. мову і культуру та вели культ.-осв. працю. На поч. 1900-их pp. мало 130 чл., серед них Д. Багалій, В. Бузескул, О. і П. Єфименки, О. Русов, Д. Яворницький, Б. Ляпунов, Д. Овсянико-Куликовський,М. Халанський, М. Грунський, В. Рєзанов, Я. Новицький, В. Барвінський, О. Ветухів, О. Білецький та ін.
Т-во заснувало архів, етногр. музей, 2 бібліотеки. Праці появлялися в серійних вид.: «Сборники» (21 тт., 1886 — 1914), «Труды» (7 тт., 1893 — 1902) і «Вестник» (5 вип., 1911 — 14). В них опубліковано багато документів з іст. Лівобережної України, дослідження Д. Багалія, В. Савви, М. Сумцова, В. Городцова, В. Срезневського та ін. Х. І.-Ф. Т. припинило діяльність за сов. влади. Гол. Т-ва були: В. Надлер (1877 — 78), О. Потебня (1878 — 90), М. Дрінов (1890 — 97) і М. Сумцов (1897 — 1918). Ґрунтовна ст. про Х. І.-Ф. Т. — В. Фрадкин, Харьковское Историко-Филологическое Общество (1877 — 1919 гг.) у кн. «История и Историки. 1979». (М. 1982).
Харківське Математичне Товариство, наук. т-во, засноване 1879 при Харківському Ун-ті заходами В. Імшенецького; до т-ва належали викладачі харківських високих і сер. шкіл. Видатніші члени: О. Ляпунов, Д. Ґраве, Д. Сипцов (гол. 1906 — 46) й ін. З 1947 Х. М. Т. складається з двох секцій: н.-д. і пед.; остання працює над проблемами навчання матем. дисциплін у високих і сер. школах. Х. М. Т видавало з 1879 наук. журнал «Записки», який 1957 прибрав назву «Записки Матем. відділення фіз.-матем. фак. і Х. М. Т.» І є частиною «Учених записок» Харківського Ун-ту.
Харківське Наукове Товариство, засноване 1924, об’єднувало дослідників різних ділянок і викладачів харківських високих шкіл. Мало 6 секцій: соц.-екон., природознавчу, мед., сіль.-госп., пед. і мовознавчо-літ. Серійні вид.: «Бюлетень», «Наук.-Техн. Вісник», «Укр. Мед. Архів», «Вісник природознавства» й ін. У сер. 1930-их pp. Х. Н. Т. припинило свою діяльність.
Харківське Товариство Грамотности (Харьковское общество грамотности), засноване 1869 для поширення освіти серед народу. Гол. ініціятор М. Бекетов. Т-во відкрило у Харкові кілька нар., жін., ремісничу, декоративно-малювальну і 4 недільні школи, утримувало бібліотеки, читальні та 1903 заснувало нар. будинок. Х. Т. Г. поширювало свою працю також на різні пов. Харківської губ. Серед ін. діячів Т-ва були Д. Багалій, В. Данилевський, М. Сумцов. Перестало існувати за сов. часу.
Харківське Товариство Дослідників Природи, створене 1869 п. н. «Общество испытателей природы при Харьковском Университете». Об’єднувало від 40 (1869) до 212 (1927) чл. Т-во виконало велику роботу у вивченні фльори і фавни Харківщини і прилеглих до неї територій, а також Півд. України, досліджувало геол. будову України, зокрема Донецького кряжа; 1914 організувало Донецьку гідробіол. станцію. Т-во видавало «Труды общества испытателей природы при Харьковском Университете» (1869 — 1925) і «Труди Х. Т. Д. П.». (1927 — 30). Перестало існувати 1930.
Харківський Авіяційний Інститут, заснований 1930 на базі авіявідділу Харк. Політехн. Ін-ту; готує фахівців з різних ділянок авіяційної техніки. Фак.: літакобудування, авіядвигунобудування, цивільної повітряної фльоти, авіяційної радіотехніки. При Ін-ті є аспірантура.
Харківський Автомобільно-Дорожний Інститут, заснований 1930, коли до нього також приєднано фак. шляхів Київ. Політехн. Ін-ту. Фак-ти: автомобільний, дорожньо-будів., механічний, заг.-техн., вечірній та заочний. Бл. 5 тис. студентів. Х. А.-Д. І. має учбово-наук. полігон, бл. 50 лябораторій і кабінетів; діє аспірантура.
Харківський верстатобудівний завод ім. С. Косіора, одне з найбільших підприємств верстатобудгв. пром-сти України, споруджений 1933. Зруйнований 1941 — 45, реконструкція закінчена на поч. 1950-их pp. Х. в. з. нараховує 14 цехів основного та допоміжного виробництва: ливарний, модельний, ковальський, складальні та ін. Основна продукція: верстати-автомати та напівавтомати, з програмним керуванням, автоматичні лінії, великі, важкі, сер. та унікальні кругошліфувальні верстати. Продукція заводу експортується за межі України до СССР та сх.-евр. країн.
Харківський (Державний Академічний) Український Драматичний Театр ім. Т. Шевченка, постав 1934 на базі розгромленого «Березоля», як заперечення останнього. Перехід на соцреалістичні позиції, зміна репертуару на користь рос. сов. драматургії, копіювання театру ім. І. Франка, висунення О. Корнійчука на чоло укр. драматургів, обмеження зах.-евр. репертуару до клясики 19 в. характеризують провідну лінію новоствореного театру. Наказом Нар. комісаріяту освіти в жовтні 1933 театр (ще тоді «Березіль») очолив М. Крушельницький (1933 — 52), згодом вихованець Моск. Художнього Акад. Театру Б. Норд (1952 — 57), далі О. Сердюк (1957 — 62), якого змінив В. Крайниченко. По смерті останнього (1964) театр поступово зійшов на репертуар сучасної соцреалістичної драматургії, побутової клясики та на щодалі частіші ґастролі, рос. режисерів школи К. Станіславського. З повоєнних випускників Харківського Ін-ту Мистецтв працював режисером Г. Кононенко (1965 — 69), з моск. школи В. Оглоблин (1967 — 71), згодом Б. Мешкіс (1971 — 74), А. Літко та ін. З помітніших вистав повоєнного часу були: «Не називаючи прізвищ» В. Минка. «Примари» Г. Ібсена, «Гамлет» В. Шекспіра, «Плянета Сперанта» О. Коломійця, «Перекоп» І. Кавалерідзе, «Патетична соната» М. Куліша (1972). Декораторами Х. Д. Т. працювали: В. Меллер, В. Греченко, Д. Власюк, Г. Батій, О. Костюченко, В. Кравець, Т. Медвідь та ін. До акторського складу, крім старих «березільців» (А. Бучма, Д. Антонович, І. Мар’яненко, Л. Дубовик, Є. Бондаренко, Н. Ужвій, С. Федорцева, В. Чистякова), належали: Л. Криницька, В. Герасимова, Н. Лихо; випускники Харківського Ін-ту Мистецтв і студії: P. Колосова, С. Чибісова, Л. Попова, А. Свистунова, Л. Биков, А. Літко, В. Шестопалов, В. Маляр, А. Дзвонарчук, В. Івченко, Л. Тарабаринов і ін.
В. Ревуцький
Харківський Державний Бібліотечний Інститут, див. Харк. Держ. Ін-т Культури.
Харківський Державний Інститут Культури, вища школа, що готує бібліотечних і культ.-осв. працівників. Заснований 1929 як Ін-т політ. освіти (1930 — 35 називався Ін-том ком. освіти, 1935 — 41 діяв як Харк. Держ. Бібліотечний Ін-т). 1947 відновив діяльність на базі бібліотечного фак. Харк. Держ. Пед. Ін-ту ім. Г. Сковороди; під теперішньою назвою з 1966. В Х. Д. І. К. є 2 фак.: бібліотечний і культ.-осв. роботи. В 1970 — 71 вчилося понад 3,5 тис. студентів. Видає міжвідомчі наук. зб.: «Бібліотекарство і бібліографія» та «Культ.-осв. робота».
Харківський Державний Інститут Мистецтв ім. І. Котляревського, вища школа з 5-річним терміном навчання; створений 1963 на базі Харківського Держ. Театрального Ін-ту та Харківської Держ. Консерваторії; готує муз. і театральних педагогів та виконавців. Ін-т має 8 фак.: фортепіяновий, оркестровий, нар. інструментів, вокальний, дириґентсько-хоровий, музикознавчий, акторський (з 4-річним терміном навчання) і режисерський. Має 6-річний вечірній вокальний і 5-річний заочний відділи (фортепіяно, оркестрові і нар. інструменти, хорова дириґентура, музикознавство). Має також дворічний підготовний відділ співу і композиції. Всіх студентів бл. 1000.
Харківський Державний Медичний Інститут, заснований 1921 на базі мед. фак. Харківського Ун-ту та Жін. Мед. Ін-ту (заснованого 1910). Ін-т має фак.: лікувальний, педіятричний і санітарно-гігієнічний. 1971 було бл. 5 000 студентів. При Ін-ті є аспірантура; бібліотека має бл. 0,5 млн назв. Серед професорів видатні вчені: І. Лазаревич, В. Крилов, О. і В. Данилевські, Л. Гіршман, В. Воробйов, О. Кричевський, М. Бокаріюс, М. Трінклер, М. Ситенко, Г. Фольборт, О. Марзєєв, Є. Попов, В. Протопопов, О. Палладін. Періодичні публікації: «Укр. Мед. Архів», «Одонтологія».
Харківський Державний Педагогічний Інститут ім. Г. Сковороди, вища школа для підготови учителів сер. шкіл; заснований 1933 з Ін-ту Нар. Освіти (1931 — 32 Ін-т соц. виховання). У 1960-их pp. понад 3 тис. студентів; 4 факультети (фіз.-мат., філол., природничий і фіз. виховання), вечірній та заочний відділи; аспірантура.
Харківський Державний Театральний Інститут, вища школа для підготови працівників театру (1939 — 63); утворений 1939 на базі театральної школи, яка своєю чергою постала з Муз.-Драматичного Ін-ту, що існував з 1923. За війни Х. Д. Т. І. працював у Саратові як укр. відділ московського ГИТИС («Государственный Институт Театрального Искусства»). Повернений до Харкова 1943, спершу діяв як філія Київ. Ін-ту Театрального Мистецтва, а з 1945 усамостійнився. До 1934 Ін-т працював за системою Л. Курбаса, який там викладав разом зі своїми учнями (В. Василько, Г. Ігнатович. Б. Тягно, М. Верхацький, Л. Гаккебуш та ін.). Найдовше з Ін-том у всіх його перетвореннях працював І. Мар’яненко (1925 — 34; 1934 — 41 і 1944 — 61), згодом М. Крушельницький (1944 — 61). 1963 Х. Д. Т. І. вдруге ліквідовано як самостійну установу і створено на його базі 2 фак. (акторський і режисерський у новоорганізованому Харківському Держ. Ін-ті Мистецтв ім. І. Котляревського.
Харківський Державний Театр Революції, діяв 1931 — 37, як експозитура Всеукр. Спілки Пролет. Письм. України, спрямована проти «Березоля»; створений з акторів Одеського Театру Революції, харківських театрів і Київ. Театру ім. І. Франка, під мист. керівництвом М. Терещенка (літ. керівник — І. Микитенко; декоратори — А. Петрицький і Б. Косарєв; композитори — М. Вериківський і Б. Яновський; балетмейстер — П. Вірський та ін.). Визначні актори: Ю. Шумський, В. Варецька, М. Дикова, П. Столяренко-Муратів, В. Сокирко, В. Маслюченко, П. Міхневич та ін. У репертуарі театру були п’єси І. Микитенка («Маруся Шурай», «Соло на флейті», «Дівчата нашої країни»), І. Кочерги («Майстрі часу»), О. Афіногенова («Страх») та ін. рос. і світових драматургів. 1937, після ліквідації «Березоля», Х. Д. Т. Р. об’єднано з Харківським Театром Роб. Молоді п. н. Харківський Театр ім. Ленінського комсомолу. 1940 його переведено на Буковину під новою назвою Чернівецький Укр. Муз.-Драматичний Театр ім. О. Кобилянської.
Харківський Державний Український Академічний Театр Опери та Балету ім. М. Лисенка, перший укр. стаціонарний оперний театр, постав 1925 як Укр. Держ. Столична Опера, на базі постійної в Харкові оперної антрепризи (з 1880), за існування якої 1883 і 1885 вперше на Україні поставлено укр. опери «Різдвяна ніч» і «Утоплена» М. Лисенка; з 1918 Нар. Опера, з 1920 Рос. Держ. Опера. До 1934 в театрі поставлено 32 опери й 11 балетів, у тому ч.: «Золотий обруч» Б. Лятошинського, «Кармелюк» В. Костенка, «Купало» А. Вахнянина, «Тарас Бульба» М. Лисенка, «Яблуневий полон» О. Чишка, а з «українізованих» — «Русалку» О. Даргомижського та «Князя Ігоря» О. Бородіна; з балетів — «Ференджі» Б. Яновського та «Пан Каньовський» М. Вериківського, в якому балетмайстер В. Литвиненко вперше поєднав елементи клясичного з елементами укр. нар. танку. Були поставлені численні опери світового і рос. репертуару, м. ін. «Намисто Мадонни» Е. Вольф-Ферарі та «Принцеса Турандот» Дж. Пуччіні. За 1934 — 41 pp. відновлено вистави «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського та «Наталки Полтавки» М. Лисенка; кращою виставою з світової клясики були «Гуґеноти» Д. Меєрбера. 1941 — 45 театр працював у Читі, згодом у Іркутську разом з Київ. Оперою. Після 1945 в репертуарі театру: опери М. Вериківського «Наймичка», К. Данькевича «Богдан Хмельницький» і «Назар Стодоля» та М. Карминського «Буковинці»; з балетів «Данко», «Таврія», «Міщанин з Тоскани», «Весняна казка» В. Нахабіна, «Лілея» К. Данькевича та численна клясика. У 1970-их pp. кількість укр. опер і балетів в репертуарі мінімальна: нова вистава «Тараса Бульби» (режисер В. Скляренко, оформлення за А. Петрицьким), з балетів — «Лісова пісня» М. Скорульського (1970, 1980), «Камінний Господар» В. Губаренка (1972 і 1974). Режисерами в Харківській Опері працювали: М. Боголюбов, С. Каргальський, Д. Смолич, М. Фореґґер, М. Стефанович, В. Скляренко; декораторами: А. Петрицький, О. Хвостенко-Хвостов, І. Назаров, Д. Овчаренко, Л. Братченко; дириґентами: О. Брон, Л. Штейнберґ, А. Пазовський, В. Тольба, Є. Дущенко, І. Зак, І. Штейман, А. Рудницький та ін.; балетмайстрами: К. Голейзовський, П. Вірський, М. Мойсеєв, П. Йоркин, В. Литвиненко, І. Ковтунов. Визначніші солісти: В. Будневич, М. Гришко, Б. Гмиря, І. Паторжинський, М. Рейзен, Ю. Кипоренко-Доманський, П. Білинник, М. Донець, П. Цесевич, М. Микиша, М. Донець-Тессейр, М. Литвиненко-Вольґемут, Є. Виноградова, І. Воликовська, О. Ропська, Т. Бурцева, А. Левицька, М. Суховольська, В. Арканова, Л. Морозова-Тарасова, Ф. Манойло, Є. Червонюк, О. Оголівець та ін. Солісти балету: В. Дуленко, А. Яригіна, О. Байкова, Н. Васильєва, Н. Виноградова, О. Ширай-Литвиненко, С. Коливанова, А. Соболь, Є. Бараник, П. Павлов-Кивко, Т. Попеску та ін.
В. Ревуцький
Харківський Державний Університет ім. О. Ґорького, перший ун-т на укр. землях під Росією, заснований 1805 з ініціятиви місц. громадянства, гол. заходами В. Каразина, ідею якого підтримали й зібрали потрібні фонди дворянство. та міська управа. Куратором ун-ту був призначений граф С. Потоцький, а першим ректором був філолог І. Рижський. Серед проф. за перших десятиліть існування ун-ту переважали чужинці, гол. німці; найвизначніші з них — філософ Й. Б. Шад та історик Д. Х. Роммель. Ч. студентів у 19 в. постійно зростало: 1805 — 57, 1810 — 118, за 1860-их pp. — пересічно 425, 1887 — 1 520.
У 19 — на поч. 20 вв. Х. Д. У. мав 4 фак.: фіз.-матем., іст.-філол., мед. і юридичний; 1839 створено при ньому ветер. школу, що стала згодом самостійним ін-том (1851). Ун-т мав лябораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботан. сад, бібліотеку. 1811 при ньому було засноване Філотехн. Т-во, а в другій пол. 19 в. — Харк. Матем. Т-во, Харк. Іст.-Філол. Т-во, т-ва дослідників природи, фіз.-хем., юридичне, та ін. З ініціятиви діячів Х. Д. У. постали перші періодичні вид. на Слобожанщині: «Харьковскій ЕженедЂльникъ» (1812), «Украинскій ВЂстникъ» (1816 — 19), «Украинскій Журналъ» (1824 — 25) й ін. Х. Д. У. за першого періоду свого існування (1805 — 35) мав вплив на орг-цію шкільництва на Слобожанщині.
Видатними проф. Х. Д. У. до 1917 були: філологи — І. Срезневський, М. і П. Лавровські, О. Потебня, С. Кульбакін; етнографи — А. Метлинський, М. Сумцов; історики — П. Гулак-Артемовський, Д. Багалій, В. Бузескул; правники і соціологи — І. Тимковський, Д. Каченовський, М. Ковалевський; економіст — В. Левитський; статистик — О. Рославський-Петровський; математики — В. Імшенецький, О. Ляпунов, Т. Осиповський; фізики — М. Пильників, Д. Рожанський; фізико-хемік — М. Бекетов; хеміки — В. Тимофєєв, В. Данилевський; ботаніки — В. Арнольді, В. Палладін, А. Краснов; геологи — Н. Борисяк, І. Леваковський. На мед. фак. викладали — Є. Гордієнко, Т. Ванцетті; крім них, хірурги — М. Трінклер, В. Ґрубе; офталмолог — Л. Гіршман; анатом — В. Воробйов; патологоанатоми — В. Крилов, М. Мельников-Разведенков й ін.
Серед видатних випускників Х. Д. У. були: математик — М. Остроградський, біолог — І. Мечников, статистик — П. Кеппен, філолог — О. Потебня, історик — М. Костомаров та ін.
Х. Д. У. якийсь час користувався університетською автономією з виборним ректором, але в 1820 — 50-их pp. його взято під суворий контроль (ректора призначав мін. освіти) з цензурою наук. видань і навіть викладання. 1863 Х. Д. У. у новому статуті здобув часткову автономію. Ун-т майже ціле століття перебував у первісних старих приміщеннях; будинок мед. фак. і гуртожиток збудував на власні кошти цукрозаводчик І. Харитоненко в кін. 19 в. Нові корпуси ун-ту збудовано за ректорства Д. Багалія на поч. 20 в.
Х. Д. У. відограв помітну ролю в укр. нац. відродженні, гол. на поч., а також під кін. 19 — на поч. 20 в. Ще поки Київ став осередком укр. нац. життя на Наддніпрянщині, в сер. 19 в. тут велися дослідження нар. побуту, історії і мови, починалася літ. діяльність і театр укр. мовою (див. Харків), до чого багато спричинився ун-т. У другій пол. 19 в. Харківське Іст.-Філол. Т-во широко розвинуло дослідження іст. і побуту Слобідської України та Гетьманщини. Студенти об’єднувалися в укр. громади, з участю Потебні, Мови-Лиманського та ін., висуваючи також політ. вимоги укр. руху. З ініціятиви проф. Х. Д. У. (Сумцова, Багалія, А. Зайкевича) рада проф. ун-ту висловилася проти цензури укр. вид. («Записка по вопросу о цензуре книг на маморусском языке»). 1906 надано почесні докторати Х. Д. У. М. Грушевському й І. Франкові, а 1910 — О. Єфименковій. 1907 Сумцов, Багалій і М. Халанський почали викладати лекції з нар. словесности, іст. України й мовознавства укр. мовою.
За революції 1917 — 20 в Х. Д. У. велася боротьба між прихильниками рос. орієнтації й укр. курсу. Частина найзапекліших русифікаторів вибула з України, а більшість укр. проф. лишилася в Харкові. Вони продовжували працювати в реорганізованих сов. владою на базі ун-ту установах: в Академії теоретичних знань (1920 — 21), Харківському Ін-ті Нар. Освіти (ХІНО, 1921 — 30), Харківському Ін-ті Нар. Госп-ва та фіз.-хем. і юридичному ін-тах. 1932 — 33 на їх базі відновлено Х. Д. У. з 7 фак.: фіз.-матем., хем., біол., геол.-геогр., літ.-лінґвістичним, іст. (з філос. відділом), екон. з (відділом екон. географії). 1936 Х. Д. У. надано ім’я рос. письм. О. Ґорького (хоч він не мав ніякого відношення до Харківського Ун-ту). За війни ун-т евакуйовано до м. Кзил-Орди в Казахстані. У 1943 — 44 Х. Д. У. повернувся до Харкова. В його складі діють тепер фак. і відділи (1977): механіко-матем., фіз., геол.-геогр., екон., іст., філол., чужих мов, загальнонаук., заочний та вечірній. Наук.-навчальна праця ведеться на 85 катедрах, в н.-д. ін-тах хемії, біології, у лябораторіях, астрономічній обсерваторії, ботан. саду і музеях: археологічному, геол.-мінералогічному та природознавчому. Бібліотека ун-ту нараховує понад 3 млн кн.; є аспірантура. Вчилося в Х. Д. У. 1977 бл. 12 000 студентів (1963 — 10 700), у тому ч. 300 несов. громадян, гол. з країн третього світу. Працює 900 осіб викладацького персоналу.
За сов. влади в Х. Д. У. продовжували працювати відомі вчені дорев. періоду. Крім них, відомі математики — С. Бернштейн, Н. Ахієзер, В. Марченко, Д. Синцов, А. Сушкевич, О. Погорєлов; фізики — О. Ахієзер, А. Вальтер, Є. Ліфшиць, А. Желіховський, астроном — М. Барабанов, фізіологи — О. Нагорний, В. Нікітін, біохемік — В. Залеський, геолог — Д. Соболєв, економіст — О. Ліберман, клясичний філолог — А. Коцевалов, мовознавці і літературознавці — О. Білецький, Л. Булаховський. Викладачі Х. Д. У. А. Коцевалов, О. Парадиський, В. Державин, М. Оглоблин-Глобенко і Ю. Шевельов після 1943 пішли на еміґрацію. Довголітнім не виборним ректором Х. Д. У. після війни був біолог І. Буланкин. З 1874 Х. Д. У. видає «Учені записки».
Література: Багалей Д. Опыт истории Харьковского ун-та, тт. 1 — 2, Х. 1893 — 1904; Багалей Д., Сумцов М., Бузескул В. Краткий очерк истории Харьковского Университета за первые сто лет его существования. Х. 1905; Короткі нариси з іст. Х. Д. У. 1805 — 1904, ч. І. Х. 1940; Харьковский Государственный Ун-т им. А. Горького за 150 лет, Х. 1955; Оглоблин-Глобенко М. Харківському Ун-ту 150 років, ЗНТШ, т. CLXVII, Нью-Йорк — Париж — Мюнхен 1958.
В. Маркусь
Харківський Державний Фармацевтичний Інститут, заснований 1921 на базі фармацевтичного відділу мед. фак. Харк. Ун-ту. Має 16 катедр, стаціонарний і заочний фак., аспірантуру. У 1960-их pp. навчалося понад 1 000 студентів.
Харківський електромеханічний завод (ХЕМЗ), одне з найстаріших підприємств електротехн. пром-сти України; заснований 1888 у Ризі як Рос.-Балтійський електротехн. завод. 1915 переведений Рос. акціонерним т-вом «Всеобщая компания электричества» до Харкова. У роки індустріялізації завод повністю реконструйовано; випускав електроустаткування для машинобуд., вугільної та метал. пром-сти. 1941 — 43 ХЕМЗ був евакуйований за Урал, а споруди зруйновано; після повернення до Харкова досягнув 1950 довоєнного рівня виробництва. Основна продукція: комплектні електропроводи для різних галузей пром-сти, потужні електричні машини, вибухобезпечні електродвигуни, автоматичні вимикачі та ін. низьковольтна електроапаратура. Частина продукції ХЕМЗ експортується за межі УССР.
Харківський завод пластичних мас, підприємство хем. пром-сти, засноване 1931. У 1941 — 44 устаткування заводу евакуйовано на Сибір, а споруди зруйновано. Реконструкцію закінчено на початку 1950-их pp. Х. з. п. м. нараховує цехи: пресовий, литва, інструментальний та допоміжного виробництва. Основна продукція: деталі машин, верстатів, електротехн. устаткування та вироби культ. побутового призначення з термореактивних та термопластичних матеріялів.
Харківський завод транспортного машинобудування ім. В. Малишева, підприємство енерґетичного машинобудування України; заснований 1895 рос. паровозобудів. і механічним т-вом. За другої світової війни евакуйований на Урал. Виробляв паротяги, Потім дизельні двигуни, рудникові електровози, зокрема з 1960-их pp. нові тепловози потужністю від 2 до 6 000 кін. сил, серед них 2ТЕ-40 «Україна»; спеціялізується на виробництві дизель-ґенераторів.
Харківський Зооветеринарний Інститут, вища школа у віданні Мін-ва сіль.-госп-ва УССР; заснована 1960 з об’єднання Харк. ветер. (з 1851) і зоотехн. (з 1922) ін-тів. Має зоотехн. і ветер. факультети та відділ заочного навчання; 23 катедри, 2 учбово-дослідні госп-ва, аспірантуру. У 1960-их pp. понад 3 000 студентів. Міститься в Лозовеньці бл. Харкова.
Харківський Інженерно-будівельний Інститут, вища школа, заснована 1930 для підготови інженерів-будівельників різних фахів. Ін-т має фак.: будів., санітарно-техн. і заг.-техн., вечірній і заочний відділи; при ін-ті є аспірантура. У 1960-их pp. понад 4 000 студентів.
Харківський Інженерно-економічний Інститут, вища школа, заснована 1930 на базі пром. фак. кол. Харківського Ін-ту Нар. Госп-ва. Ін-т має фак.: машинобудів., гірничий, металюрґічний, хем.; вечірній і заочний відділи і низку лябораторій. У сер. 1960-их pp. в ін-ті навчалося бл. З 000 студентів. Є аспірантура.
Харківський Інститут Гірничого Машинобудування, Автоматики й Обчислювальної Техніки, вища школа, заснована 1944 на базі Харківського Інж.-будів. Ін-ту при Наркоматі вугільної промсти СССР. Початкова назва — Гірничо-індустріяльний Ін-тут, з 1947 — Харківський Гірничо-індустріяльний Ін-т; теперішня назва з 1962. Ін-т має фак.: радіотехн., обчислювальної техніки, автоматизації виробничих процесів та гірничого машинобудування; заг.-техн., вечірній і заочний відділи, аспірантуру. Відділи в Конотопі і Білгороді (РСФСР). У 1960-их pp. понад 6 000 студентів.
Харківський Інститут Інженерів Залізиичого Транспорту ім. С. Кірова, вища школа в системі Мін-ва шляхів СССР для підготови інженерів зал. транспорту, заснований 1930 з кол. Харківського зал. технікуму і вищих техн. курсів. Має фак.: автоматики, телемеханіки і зв’язку, механічний, будів., експлуатаційний і заг. техн.; вечірній і заочний відділи; аспірантуру. На кін. 1960-их pp. бл. 6 000 студентів.
Харківський Інститут Народної Освіти (ХІНО) ім. О. Потебні, вища школа, створена 1921 на базі ліквідованого Харківського Держ. Ун-ту. ХІНО мав фак.: професійної освіти, соц. виховання (4 pp. навчання) і роб. фак. (3 pp.). Довголітній ректор М. Гаврилів; ч. студентів 1930 понад 9 000. 1932 — 33 на базі ХІНО, Ін-ту Нар. Госп-ва та фах. ін. ін-тів відновлено Харківський Держ. Ун-т.
Харківський Історичний Музей, кол. Музей Слобідської України ім. Г. Сковороди (М. С. У.), що постав у Харкові 1920 з ініціятиви і під управою М Сумцова. До М. С. У. увійшли зб. з кол. харківських музеїв: Міськ. Художнього (з 1886, заснованого з ініціятиви Г. Данилевського з експонатів Далекосхідньої і Етногр. виставки VII Археологічного з’їзду 1902, вилучених зі зб. Харківського Ун-ту), Іст.-Філол. Т-ва, Музейного фонду, поповнені націоналізованими приватними колекціями та новими фондами з експедицій музейних працівників. Музей діяв до розгрому укр. науки в сер. 1930-их pp. Найцінніші експонати М. С. У. були: сковородинські, шевченківські, харківських театрів, друку, цехів. Під час війни музей був ушкоджений; відновлений п. н. Харківського Держ. Іст. музею, згодом поповнений експедиціями з р-нів обл. та місц. етногр. матеріялом. Сучасний Х. І. М. має 4 відділи: первісного суспільства, февдалізму, капіталізму і сов. доби. Крім археологічних пам’яток (матеріяли з розкопів поселень бронзового віку, зокрема О. Городцева з Ізюмського р-ну, пам’ятки Салтівського катакомбного могильника VIII — X в., комплект речей з Донецького городища XI — XII в. тощо), експонати з історії постання Харкова, нумізматики, етногр. зб., колекції зброї, прапорів, мист. творів; сов. період представлений пропаґандивним матеріялом, зброєю та особистими речами больш. діячів.
Харківський моторобудівельний завод «Серп і Молот», одне з найстаріших підприємств сіль.-госп. машинобудування України, з 1975 — гол. підприємство Харк. моторобудівного виробничого об’єднання «Серп і молот»; заснований 1881 фірмою Гельферіх, виробляв с.-г. машини. За довоєнних п’ятирічок Х. м. з. повністю модернізовано; випускав тракторні молотарки, буряковикопувачі, зерноочищувальні та ін. машини і тракторний інвентар. 1941 — 43 устаткування зав. евакуйовано, а споруди зруйновано. У 1955 після закінчення реконструкції Х. м. з основною продукцією стали бензинов двигуни для комбайнів, а з 1958 дизельні двигуни з турбопіддувом, двигуни для тракторів, комбайнів та ін. машин. Х. м. з нараховує 6 механообробних, 3 механоскладальні, 4 заготівельні, термічний та 12 цехів допоміжного виробництва.
Харківський Політехнічний Інститут ім. Леніна, одна з найбільших високих шкіл України, заснований 1885 як Харківський Технологічний Ін-т; 1929 — 30 прибрав теперішню назву, а 1930 був реорганізований на 5 галузевих ін-тів. 1949 відновлено Х. П. І. на базі 4 харківських ін-тів. В його складі діють 12 фак. (1977): механіко-метал., машинобудів., енерґомашинобудів., транспортного машинобудування, електромашинобудування, фізико-техн., інженерно-фіз., електроенерґетичний, автоматики і приладобудування, технології неорганічних речовин, технології органічних речовин, хем. машинобудування; 72 катедри та бл. 100 лябораторій; бібліотека нараховує понад 1 млн назв; бл. 23 000 студентів і понад 1 300 викладачів. Філії Х. П. І. у Ворошиловграді (з 1961 самостійний машинобудів. ін-т) і Кіровограді (з 1968 ін-т с.-г. машинобудування). Видає «Вестник» (з 1952), раніше «Ученые записки», і зб. наук.-техн. праць. Серед видатних учених-професорів були: М. Бекетов, П. Будников, О. Ляпунов, А. Вальтер, Є. Орлов, Ю. Проскура, С. Уразовський й ін.
Харківський Сільсько-Господарський Інститут ім. В. Докучаєва, заснований 1914 на базі евакуйованого за війни Ін-ту сіль. госп-ва і лісівництва в Пулавах (Польща); 1921 перейменований на Х. С. Г. І., з 1976 названо іменем ґрунтознавця В. Докучаєва. Має 8 фак. (1977): аґрономічний (з відділом селекції і насінництва), захисту рослин, ґрунтово-аґрохем., екон. (з бухгальтерським відділам), землевпорядкування, архітектури та с.-г. будівництва, а також підвищення кваліфікації фахівців с.-г. і заочний відділ. Діє 32 катедри, бл. 100 кабінетів і лябораторій, 2 учбово-дослідні госп-ва. Вчилося в ньому 1976 — 77 понад 5,5 тис. студентів; 310 викладачів. Є аспірантура. Бібліотека нараховує 450 тис. кн.
Харківський Театр Музичної Комедії, найстарший укр. театр оперети, створений 1929. Його відкриття, поруч з українізацією Одеської опери, урочисто відзначилося як велика перемога українізаційного курсу в держ. маштабі. Почавши з клясики, під впливом школи Л. Курбаса в експериментальному стилі («Орфей у пеклі» Ж. Оффенбаха, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Циганський барон» Й. Штравса), від 1936 театр став лябораторією нової укр. оперети. Серед кращих вистав: «Весілля на Малинівці» О. Рябова, «Амурський гість» Д. Клебанова та В. Нахабіна, «Паливода» С. Жданова, «Зоряні ночі» К. Бенца, «Пальмовий острів» Г. Фінаровського, «На світанку» О. Сандлера та інші. Режисерами працювали М. Авах, Я. Бортник, Б. Балабан; дириґенти: Б. Крижанівський, Б. Чебоксаров, балетмейстер: В. Верховинець, солісти: В. Новинська, Д. Пономаренко, Л. Івашутич та ін. Як ґастролери в 20-их pp. виступали Я. та С. Стадники. За другої світової війни театр працював в Узбекістані, 1945 повернувся до Харкова. У репертуарі повоєнного часу найбільшим успіхом користуються клясичні віденські оперети.
В. Р.
Харківський Театр Юного Глядача (ХТЮГ), один з перших цього типу театрів на Україні, заснований у Харкові 1920 з ініціятиви Вищої театральної школи. Кількакратно реорганізований (Театр Казки, Перший Держ. Театр для дітей, з 1933 ТЮГ ім. М. Ґорького), спочатку рос., з 1925 рос.-укр. З часом з учбово-показового ХТЮГ став проф. театром. У його репертуарі, поруч з укр., світовою і рос. клясикою, п’єси сучасних сов. драматургів, часто на політ. актуальні теми. В ХТЮГ працювали режисери В. Скляренко, М. Верхацький, В. Вільнер, Л. Кліщеєв, декоратор Б. Косарів. 1944 ХТЮГ переведено до Львова, а в Харкові, по 15-річній перерві, створено на базі обл. муз. драматичного театру новий ТЮГ.
Харківський тракторний завод (ХТЗ) ім. С. Орджонікідзе, найбільший завод тракторобудування УССР. Будівництво ХТЗ розпочато 1930, пущено в експлуатацію 1931. Випускав колісні, з 1937 гусеничні трактори. За війни 1941 — 45 устаткування ХТЗ вивезено на сх., і на його базі в Рубцовську (Алтайський край РСФСР) постав тракторний зав. У 1944 — 49 pp. тривала реконструкція ХТЗ. З 1949 розпочато виробництво дизельних гусеничних тракторів ДТ-54 та малогабаритних колісних тракторів ХТЗ-7, моделі якого змінювалися 1955, 1958, 1971. Основна продукція ХТЗ: швидкісні гусеничні трактори на 3 т. тяги Т-74, Т-150, його колісна модифікація — Т-150К, малогабаритний садово-городний трактор Т-25, паливні вузли, запасні частини та ін. устаткування. Нараховує 50 цехів. Продукція ХТЗ експортується до ін. республік СССР та сх.-евр. країн.
Харківський турбінний завод ім. С. Кірова, підприємство енерґетичного машинобудування України; споруджений 1934. 1941 — 43 устаткування зав. вивезено на сх., а споруди зруйновано. 1946 виробництво на Х. т. з. відновлено, у 50 — 70 pp. зав. зазнав кілька реконструкцій. Нараховує цехи: паротурбінний, гідротурбінний, реґулювання, зварних реконструкцій, ливарний та ін. Основна продукція: парові турбіни потужністю 100, 160, 220, 300, 500 тис. квт в одному електробльоці для теплових та атомових електростанцій (зокрема для останніх з 1975 на 760 тис. та 1 млн квт в одному електробльоці) і гідравлічних (з 1954) електростанцій. Продукція Х. т. з. вивозиться до ін. республік СССР та за кордон.
Харківський Художній Інститут, вища мист. школа, заснована 1927 — 28 з мист.-пром. школою при ній, як наступник Харківського Художнього Технікуму образотворчого мистецтва (з 1921), створеного на базі Художньої школи та її попередника Харківської Малювальної Школи. 1934 знову деґрадований до художнього технікуму. Під час війни 1942 — 44 працював у Самарканді; щойно 1945 повернено йому назву і статус вищої мист. школи. Х. Х. І. мав 3 фак.: малярський, графіки і скульптурний, готував малярів, графіків, скульпторів і (до 1934) архітектів. З ін-том були пов’язані малярі М. Бурачек, М. Козік, Б. Косарів, М. Самокиша, С. Прохоров, О. Симонов, М. Федоров, О. Хвостенко-Хвостов; графіки — Й. Дайц, В. Єрмілов, В. Касіян, І. Падалка, О. Маренков; скульптори — Е. Блох і Б. Кратко; архітект О. Бекетов; мистецтвознавець С. Таранушенко та ін. 1963 Х. Х. І. ліквідовано вдруге і на його базі створено Харківський Художньо-Пром. Ін-т.
Харківський Художній Музей, один з великих музеїв України, створений 1920, існував під різними назвами: спочатку Церк.-Іст. Музей, основою якого були колекції Харківського і Волинського епархіяльних сховищ старожитностей та Харківського Ун-ту. Музей поповнено церк. цінностями, зібраними по церквах і манастирях Харкова й околиць під час реєстрації іст. пам яток. З 1922 Музей діяв під назвою Музею Укр. Мистецтва. Тоді мав 3 відділи: малярський, (стінопис кн. доби, зб. ікон 16 — 19 вв., портрети, нар. картини, малярство а 19 в. до сучасности); відділ скульптури; архітектурний. 1931 з музею вилучено твори образотворчого мистецтва й створено Нац. укр. картинну ґалерію; у 1930-их pp. Музей не був відкритий для публіки. 1944 почав діяти як Музей Укр. Мистецтва, 1949 — 65 під назвою Держ. Музей Образотворчого Мистецтва, згодом Х. Х. М. Експозиція Х. Х. М. займає 25 заль, складена з відділів дорев. укр. і рос., сов., закордонного (дуже вбогий) і декоративно-прикладного мистецтва. Твори визначних укр. майстрів: В. Боровиковського, Д. Левицького, А. Лосенка, І. Айвазовського, М. Ярошенка та ін. експонуються у відділі рос. мистецтва. В укр. відділі значне місце займає зб. творів С. Васильківського, картини П. Мартиновича, П. Левченка, М. Беркоса, Д. Безперчого, М. Ткаченка, Т. Шевченка (автопортрет). Окрему кімнату приділено І. Репіну (варіянт картини «Запорожці пишуть листа...»). У відділі сов. мистецтва експонуються всуміш укр. і рос. мистці; з укр. помітніші твори М. Самокиша, М. Бурачека, О. Сластіона, Ф. Кричевського, О. Мурашка, М. Дерегуса, І. Їжакевича, Ю. Нарбута, М. Пимоненка, Т. Яблонської та ін. Під час війни музей був частково пошкоджений. У 1980-их pp. у фондах мав бл. 20 000 творів мистців. Х. Х. М. влаштовує індивідуальні, тематичні та пересувні виставки. Будинок Музею споруджено за проєктом архітекта О. Бекетова.
Харківський Художньо-Промисловий Інститут, вища 5-річна мист.-пром. школа в Харкові, заснована 1963 замість зліквідованого Харківського Художнього Ін-ту (1927 — 63). Ін-т має 2 фак.: пром. мистецтва (готує мистців-конструкторів і мистців-графіків, зокрема політ. пляката) й інтер’єру та обладнання (готує мистців декоративного мистецтва).
Харківський Червонозаводський Державний Український Драматичний Театр, діяв 1927 — 33 у Червонозав. роб. р-ні Харкова. Трупа складалася перев. з акторів Держ. Драматичного Театру. 1927 — 28 мист. керівник О. Загаров, з 1928 В. Василько, режисер Л. Кліщеєв, декоратори Б. Косарів, Ю. Маґнер та ін. В репертуарі зразки клясики з перевагою драматургії а сов. тематикою (І. Микитенка, Я. Мамонтова, М. Ірчана, Л. Первомайського, І. Кочерги); ставив також «Розбійник Кармелюк» Л. Старицької-Черняхівської і «Гріх» В. Винниченка та амер. авторів: Є. О’Нейля «Любов під в’язами» і Дж. Лондона «Вовча зграя». У складі акторів були: Є. Зарницька, М. Петлішенко, Л. Гаккебуш, В. Маслюченко, Й. Маяк, М. Тагаїв, І. Твердохліб, А. Крамаренко та ін. З 1928 В. Василько, за прикладом Л. Курбаса, заклав при театрі лябораторію акторської майстерности та режисури. 1933 Х. Ч. Д. У. Д. Т. розформовано (був критикований за конструктивізм) і основний склад переведено до м. Сталіного (нині Донецьке), де на його базі створено Сталінський Держ. Укр. Драм. Театр ім. Артема.
Харківський Юридичний Інститут, заснований 1920 на базі юридичного фак. Харківського Ун-ту, який за сов. влади спершу діяв як фак. при Ін-ті Нар. Госп-ва, а з 1930 його виділено в окремий Ін-т радянського будівництва і права; 1935 цей ін-т перетворено на Х. Ю. І. Він готує працівників адвокатури, суду, прокуратури та органів управління. Ч. студентів у 1970-их pp. понад 4 000, у тому ч. більшість на заочному відділі. При Х. Ю. І. діє 17 катедр й аспірантура. В ін-ті працювали відомі вчені: М. Палієнко, В. Гордон, М. Гордон, В. Корецький, М. Максимейко, П. Недбайло, С. Вільнянський та ін.
Харківсько-Київське Таємне Товариство, підпільне т-во, що мало за мету боротися з царським самодержавством, засноване студентами Харківського Ун-ту 1856. Серед його чл. були Я. Бекман, М. Муравський, П. Єфименко, П. Завадський, усіх бл. 40. Т-во розповсюджувало антирежимні листівки і рукописні журн. Чл. його закладали недільні школи серед робітників й утримували зв’язок з ін. підпільними гуртками. 1858 з ініціятиви т-ва відбулися студентські заворушення у Харкові, у висліді яких частину чл. його виключено з ун-ту і вони переїхали до Києва, де заснували подібний гурток. 1859 Т-во мало понад 100 чл. 1860 відбулися нові арешти, і 1863 Х.-К. Т. Т. перестало існувати; деякі чл. увійшли до організації «Земля і Воля».
Харківщина, популярна назва для м. Харкова й тих адміністративно-територіяльних одиниць, центром яких він був: Харківського полку (1660 — 1765), Харківського намісництва (1780 — 96), Харківської губернії (1796 — 1925) й Харківської обл. (з 1932). Х. належала до істор.-геогр. краю Слобідської України, суспільно-культ. й екон. життя якої зосереджувалося в Харкові.
