[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9. — С. 3577-3586.]

Попередня     Головна     Наступна





Хемії побутової промисловість, галузь хем. прол., що виробляє синтетичні засоби для миття і догляду за одягом, посудом, меблями, розфасовує лаки, фарби, фотографічні матеріяли, добрива та засоби боротьби з шкідниками тощо. Товари побутової хемії в обмеженому асортименті до 1930-их pp. виробляли кустарі, згодом підприємства пром. кооперації (до її ліквідації 1956) та місц. пром-сти. Як самостійна галузь Х. п. п. оформилася в кін. 60-их pp. з організацією об’єднання «Союзпобутхім» (1965), до якого входять спеціялізовані підприємства Х. п. п. Відтоді реконструйовано діючі підприємства в Одесі, Симферополі, Ужгороді, та побудовано нові — у Києві, Донецькому, Дніпропетровському. На 1969 Х. п. п. УССР становила понад 26% всесоюзного виробництва цієї галузі. 1980 в УССР в системі Мін-ва Хем. Пром-сти діяло 69 спеціялізованих підприємств і цехів Х. п. п. Найбільші з них: у Києві («Укрпобутхем») та Донецький, Дніпропетровський і Симферопільський зав. Х. п. п. Частину товарів Х. п. п. імпортують на Україну з ін. р-нів СССР та сателітних країн.


Хемічна промисловість, галузь важкої пром-сти, до якої належить продукція мінеральних добрив, пластмас і хем. композитів, штучного і синтетичного волокна й текстилю, органічних і неорганічних хемікатів, гербицидів, хемікатів для презервування продуктів харчової пром-сти, фото- і кіноплівки та реактивів для упакування, штучної гуми, засобів до миття та дезинфектантів, отрутохемікатів воєнного призначення, а також деяких експозитів. Основними галузями Х. п. є петрохем. (або нафтохем.) пром-сть, карбохемічна (або коксохем.) пром-сть, заводи, що переробляють іншу хем. сировину (сірка, йод, бром) тощо. Деякі ділянки хем. виробництва, за сов. клясифікацією, не належать до хем., а становлять окремі галузі пром-сти; до них належить власне нафтохем. і целюльозна та паперова (т. зв. лісохем.), коксохем., фармацевтична і найновіша — мікробіологічна пром-сть. Вироби Х. п. знаходять застосування у всіх без винятку ділянках нар. госп-ва і в побуті. Особливо швидке зростання вживання продуктів Х. п. припадає на другу пол. 20 в., коли у зв’язку з недостачею традиційних видів сировини (вовна, шкіра, деревина, хутра, навіть метали) та великим приростом населення постала потреба в замінниках цих матеріялів. Дякуючи високому ступеневі розвитку хем. науки та можливостям застосовувати в хем. виробництві автоматизацію процесів, хем. пром-сть відзначається малою трудомісткістю, але високими коштами устаткування.

До 1917. Початки Х. п. були покладені на Україні у 18 в., коли розвинулося виробництво стрільного пороху. Правда, 1764 Московський сенат, боячися повстання козаків, наказав розмонтували всі порохові зав. на Україні, але 1777 їх відновили, і вже в 1790 — 95 pp. один лише зав. у Шостці покривав пол. попиту на порох всієї Рос. Імперії. Продукція пороху у невеликих кількостях була наладнана в ін. місцевостях України, у тому ч. й у Львові. Відома була на Україні також продукція салітри (амонієвої), але в 19 в. вона зовсім занепала. До ранніх підприємств Х. п. на Україні належить фабрика мідяного купоросу в Путивлі (1743).

Однією з старовинних галузей Х. п. на Україні є виробництво лаків і барвників. Фарби й емалі виготовляли на Україні ще за Київ. Русі (11 — 12 вв.); спочатку виробництво базувалося на переробці сирих матеріялів та рослин, пізніше (з 14 в.) почали вживати природні смоли і бітуми. Першими продуцентами фарб були на Україні ганчарі, а також манастирі (Михайлівський у Києві), у 14 — 18 вв. кустарі. Першими великими фірмами лакофарбової пром-сти був зав. в Одесі (з 1856), далі зав. у Харкові (1857), Києві (1860), Полтаві (зав. олов’яних білил, 1870); при кінці 19 в. збудовано лакофарбові зав. у Львові й Харкові. 1910 — 14 лакофарбова пром-сть була винятково добре розвиненою галуззю Х. п. на Україні.

Як і в ін. галузях нар. госп-ва царської Росії, на поч. розвитку Х. п. на Україні велику ролю відогравав закордонний капітал. Так, одним з перших пром. закладів хем. пром-сти був зав. Шульце в с. Іванівка на Харківщині (з 1843), що почав виробляти сірчану кислоту. Менші зав. були в Києві й на Чернігівщині.

До дуже давніх галузів Х. п. України належить соляна пром-сть. Лише в 1913 — 16 pp. почалася переробка солі калію в Калуші (Галичина). Цю переробку поширено після першої світової війни на Стебник, який у 1922 — 32-их pp. постачав для сіль. госп-ва зах. земель каїніт. Продукція соди почалася на Україні під кін. 19 в. (див. Содова пром-сть). У 1870-их pp. розвинулася коксохемічна пром-сть.

Центром виробництва сірників з 1850-их pp. був Львів, згодом і Чернігівщина.

На початку 20 в. почалася на Україні продукція кавчукових виробів; перший зав. з уваги на потреби війни збудовано о Києві. 1915 наладнано випуск деяких хем. речовин на зав. «Коксобензоль» у Донбасі, а 1916 — 17 побудовано зав. синтетичної азотової кислоти в Юзівці (тепер Донецьке) та на содовому зав. в Слов’янському. Хем. фабрики побудовано також в Одесі (суперфосфатна, лакофарбова), Костянтинівці, Маріюполі (ультрамариновий зав.). Тоді ж вступив у дію зав. анілінових барвників у Рубіжній. Всі ці зав., значно поширені й розбудовані, працюють донині, а деякі з них (Рубіжанський, Донецький) належать до найбільших хем. заводів на Україні.

Вартість всієї Х. п. України на 1913 перевищувала 20 млн. крб. золотом, що становило 10% вартости Х. п. Рос. Імперії. За видами хемікатів продукція України 1913 становила (в млн т):

А. Первинні хемікати:

а) кам’яновугільна смола — 38,6

б) 25%-ова амоніячна вода — 16,1

Б. Вторинні продукти:

а) сірчанокислий амоній — 13,5

б) важкі мастила — 10,9

в) пек — 12,6

1917 — 41. Воєнні дії першої світової війни та революція 1917 поважно пошкодили підприємства Х. п. на Україні. 1921 — 27-і pp. були добою реорг-ції. У листопаді 1921 створено на Україні трест «Хемвугілля», який перейменовано 1922 на «Південхемтрест» (кілька хем. фабрик України увійшли до всесоюзного тресту «Фосфатотук»). 1927 — 28 Україна давала 15,4% всієї продукції Х. п. СССР, вартістю на 56,5 млн золотих крб. 1928 створено Комітет хемізації при Раді нар. комісарів УССР; того ж р. продукція Х. п. досягла рівня 1914. За першої п’ятирічки пляновано вкласти в хем. пром-сть УССР 320 — 340 млн крб. Наголос кладено на збільшення випуску мінеральних добрив для сіль. госп-ва і наладнання продукції хемікатів воєнного значення. Для цього побудовано ряд нових заводів: суперфосфатний у Костянтинівці, кіно-фотоплівки в Шостці, зав. «Харпластмас» у Харкові та зав. пластиків у Прилуці. З давніших значно поширено зав. в Донецькому, Одесі, Вінниці.

З посиленням централізації і ліквідацією системи Вищої Ради Нар. Госп-ва (1932) укр. Х. п. підпала під управу новоствореного всесоюзного Наркомату важкої пром-сти в Москві. До нових підприємств того часу належить Горлівський комбінат (синтетичний аміяк з коксового газу), Дніпропетровський галалітовий зав., лако-барвникові фабрики в Дніпропетровському і Гуляй-Полі, фабрика етеру в Києві, суриковий зав. у Кривому Розі (залізні піґменти) і перший на Україні зав. штучного віскозного шовку — «Київського».

З проєктів 3 п’ятирічки (1938 — 42) здійснено лише деякі новобудови: азотно-туковий зав. у Дніпродзержинському, Слов’янський новосодовий зав. та перші цехи Лисичанського хемкомбінату. 1940 Х. п. давала (в тис. т): мінеральних добрив — 1 012, сірчаної кислоти — 407, кальцинованої соди — 434, кавстичної соди — 64, калійних добрив — 82, лаків — 45, фарб і барвників — 8, синтетичного волокна — 1,6; у продукції суперфосфатів УССР здобула 1941 майже монопольне становище в СССР. 1939 з Всесоюзного Наркомату важкої пром-сти виділено окремий наркомат Х. п., і йому передано найважливіші укр. підприємства т. зв. первинної хемії. Швидке зростання Х. п. видно зі збільшення її основних фондів (у млн крб.): 1928 — 154, 1932 — 464, 1937 — 1270.

З 1944. Війна 1941 — 45 знову зруйнувала Х. п. Її відбудова тривала довше, ніж ін. галузів пром-сти, бо рівночасно з відбудовою доцільно було модернізувати технологію виробництва, зокрема у видобутку сірчаної кислоти, кавстичної соди та калійних добрив. Довоєнний рівень у цих галузях досягнено щойно в 1952 — 56-их pp. Великий крок вперед зробила Х. п. України щойно в 1955 — 70-их pp., коли плянувальні органи республіки мали змогу дещо більше керувати її розбудовою. За ці pp. побудовано нові хем. підприємства: хем. реактивів у Шостці та Черкасах, бромовий зав. в Красноперекопському на Криму, хем. комбінат у Сумах, зав. у Львові, сірчаний хем.-гірничий комбінат у Роздолі, зав. фарб у Донецькому, зав. штучного волокна в Черкасах, Чернігові й Сокалі, шинний зав. у Дніпропетровському, хем.-металюрґійний комбінат у Калуші, калійний комбінат у Стебнику, сірковий комбінат у Яворові. Рівночасно на існуючих хем. комбінатах Донбасу побудовано нові цехи, які опановували нові види продукції, передусім пластмас та композитів. Разом з тим частка України в Х. п. всього СССР зросла з 10% у 1913 до 21% в 1940 і 23% у 1970; у тому ч. продукція мінеральних добрив до 29% СССР, сірки — 64%, сірчаної кислоти — до 18%, синтетичних барвників — до 32%, соди кальциновинної — до 25%, соди кавстичної — до 12%, пластмас — до 25%, отрутохемікатів — до 12%, побутової хемії — до 33%.

Значення Х. п. зросло ще більше в 1970 — 80-их pp., коли побудовано нові зав. синтетичного волокна в Житомирі, тонкої органічної синтези в Івано-Франківському, новий шинний комбінат у Білій Церкві, зав. азотних добрив у Рівному, зав. двоокису титану в Криму, фабрику капролактаму на Сіверодонецькому комбінаті й ін.

Випуск синтетичних волокон на Україні (в тис. т):


1950

1965

1970

1981

хемічні волокна

2,9

43,9

65,3

164,3

у тому ч.:

штучні волокна і нитки


2,9


20,3


23,3


61,1

синтетичні волокна і нитки

 —

23,6

41,9

103,2

штапельне волокно

 —

2,2

7,0

15,9

Випуск штучного волокна в УССР становив 1975 19% продукції СССР, віскозних ниток — 37%. Виріб штапельного волокна і цельофану розпочато в 1974 — 80-их pp. Продукція пластмас, синтетичних смол та склопластиків наладнана на Україні відносно задовільно; тут працює бл. 30 великих фабрик, побудованих перев. після 1950. Випуск карбомідних смол становив 1970 — 47 000 т, алькідних смол — 14 400 т, кремнієвих органічних сполук — 3 660 т.

У зв’язку зі збільшенням видобутку сірки в зах, обл. України змінилася структура вихідної сировини для виробу сірчаної кислоти (на 1975 у % до всієї сировини; в дужках — 1960): колчедан — 48,9 (66,9), елементарна сірка — 37,1 (16,8), похідні гази — 14,0 (16,3). Також у структурі вихідної сировини для виробу азотових хемікатів відбулися великі зміни: збільшення природного газу коштом коксового: 1965 коксовий газ становив 50,7% вихідної сировини, природний газ — 49,3%; відповідні числа на 1975: 23,9% і 76,1%.

Однією з найголовніших ділянок Х. п. на Україні є мінеральні добрива. Продукцію (в тис. т) видно з таблиці:


1965

1970

1975

1981

Всі добрива

7 312

11 541

18 265

21 146

у тому ч.:

фосфатні


2 777


3 761


6 302


7 844

азотні

3 905

6 810

10 840

12 513

калійні

630

959

1 096

759

Наладнано також випуск метилового спирту, ацетальдегіду, винної (оцтової) кислоти, вініль-ацетатів, нітрону та різних емульсій, потрібних для виробу субститутів для одягу (штучна шкіра, штучні хутра, покриття для сидінь в автомобілях тощо). У секторі лаків і фарб введено в дію цехи, які почали продукувати прозорі лаки для покриття дерев’яних меблів, цехи, що продукують похідні алкідних смол; збільшено виробництво мумій та залізного сурика, ультрамаринових сполук. Бл. пол. продукції укр. лакофарбникової продукції вивозиться за межі УССР, у тому ч. до багатьох ін. країн. У ділянці гербицидів укр. Х. п. перейшла в 1970-их pp. на випуск безпечніших з екологічного та гігієнічного погляду й ефективніших продуктів (етеросульфонат, дихоральмочовина, трихлорацетат натрію, кельтан та ін.). Але продукція препаратів ДДТ та ДНОК все ще становить поважну частину гербицидів.

Частка укр. Х. п. в продукції всього СССР на 1965 — 70 становила (у %): всі мінеральні добрива — 21, сірчана кислота — 18, сода кальцинована — 64, отрутохемікати — 12, вироби побутової хемії (пластмаси, волокна й ін.) — 33. Зміна відбулася ще в тому, що в 1960-их pp. переважала в укр. Х. п. первинна (велика) хемія, а в 70-их pp. різко підвищилася частка виробів вторинної хемії. Особливо гальмує зростання Х. п. на Україні потреба скорочувати випуск тих хемікатів і синтетичних матеріялів, що виробляються на базі переробки нафти, а також вугілля.

Х. п. належить до малотрудомістких ділянок важкої промисловости. Вона потребує коштовного устаткування, значної кількости джерел енерґії, великої кількости хем. первинної і допоміжної сировини, але порівняно невеликого ч. робітників, зате з великим відсотком фахівців високої кваліфікації. На кінець 1973 укр. Х. п. затруднювала 19 170 спеціялістів з вищою та 36 000 з середньою спеціяльною освітою, тобто 6,4% і 4,5% всіх затруднених у пром-сті України. Питома вага Х. п. в продукції всієї пром-сти УССР становить на 1975 — 80-і pp. незмінно 6,3% (за вартістю продукції в оптових цінах 1975); частка виробів Х. п. в структурі предметів споживання — 2,4% всіх пром. товарів широкого вжитку.

Хемічна промисловість (Пояснення до карти на стор. 3580)

Леґенда:

1. Кухонна сіль

2. Калійна сіль

3. Вапняки

4. Крейда

5. Доломіти

6. Апатити

7. Фосфорити

8. Сірка

9. Бром

10. Йод

11. Барит

12. Мінеральні барвники

13. Добривна промисловість

14. Гірничо-хемічна промисловість

15. Коксохемічна промисловість

16. Нафтохемічна промисловість

17. Пластичні смоли й маси

18. Синтетичний кавчук і ґумове виробництво

19. Виробництво хем. волокна

20. Содова промисловість

21. Лаки й фарби

22. Побутові хемічні продукти

23. Хем.-фармац. продукти

24. Синтетичні барвники

25. Деревно-хем. продукція

26. Інші галузі

27. Трубопровід аміяку з Тольятті, Сіверськодонецького й Горлівки до «Південного (Южного) порту» к. Одеси

28. Трубопровід ацетилену з Ленінвароша (Угорщина) до Калуша

Числа:

1. Дрогобич

2. Борислав

3. Новий Розділ

4. Стебник

5. Івано-Франківське

6. Свалява

7. Калуш

8. Долина

9. Надвірна

10. Лисичанське

11. Костянтинівна

12. Горлівка

13. Стаханов

14. Макіївка

15. Єнакієве

16. Мар’їнка

17. Вірменське

18. Красноперекопське


Продукція хем. промисловости України

Види продукції (в тис. т)

1913

1928

1940

1945

1950

1960

1970

1980

Мінеральні добрива

36

57

1 012

136

1 536

3 853

11 541

19 739

Сірчана кислота

45

7?,

407

72

395

1 311

2 223

4 507

Сода кальційована

113

167

413

122

531

773

871

1 077

Сода кавстична

36

39

78

8

41

104

218

396,4

Лаки та фарби

10

 —

55

 —

93

205

400

1 100

Хемічне волокно

 —

 —

1,6

 —

2,9

14,2

65,3

161,2

Отрутохемікати для сіль. г-ва

 —

 —

 —

 —

 —

7,0

34,6

84,4

Література: Ададуров І. Виробництво нітратової кислоти. Х. 1930; Турченко Я. Основные пути развития общей, неорганической и физической химии на Украине (XIX в. и первая половина XX в). К. 1957; Хем. пром-сть України, гол. ред. А. Рукавишников. К. 1960; Химическая промышленность Украины за 50 лет советской власти, ред. Г. Вилесов, А. Рукавишников. К. 1967; Хем. пром-сть УССР перед 1968 р. (ст. Т. Дубовенка, Н. Анишиної, І. Козієва) в зб. Вопросы развития народного хозяйства УССР. К. 1967; Развитие химической технологии на Украине, т. І. ред. І. Щека, т. II. ред. А. Клименко. К. 1976.

С. Процюк


Хемічне машинобудування, галузь машинобудування, що виробляє апарати, машини, комплексні технологічні лінії та устаткування для хем. пром-сти. Х. м. постало з кін. 19 в. і значно зросло за останніх десятиліть у зв’язку з розвитком хем. (зокрема нафтової і газової) пром-сти. На Україні поч. Х. м. можна уважати невеликі напівкустарні зав., які виробляли машини для цукрової промсти (поч. 20 в.). Фактично Х. м. розвинулося в 1920-их pp., а самостійною галуззю стало у 1930-их pp. на основі докорінно реконструйованих і поширених машинобудів. зав. У Сумах (ім. Фрунзе), Києві («Більшовик»), Хвастові («Червоний Жовтень»), Бердичеві («Проґрес»); крім цього, постало кілька спеціялізованих підприємств Х. м.

Після занепаду 1941 — 44 Х. м. відбудовано, і при кін. 1950-их pp. воно перевищило обсяг довоєнної продукції, а пізніше його значно розбудовано. Постали нові зав. Х. м. в Коростені, Павлограді, Сніжному. На Україні діє бл. 30 спеціялізованих зав. Х. м. і в понад 30 ін. галузях машинобудування виробляється хем. устаткування.

Україна дає понад 33% загальносоюзного випуску хем. устаткування. Обсяг її продукції не публікується. Відоме лише виробництво хем. устаткування і запасних частин до нього в оптових цінах підприємств в млн карб. (на 1 січня): 1975 — 170,1, 1980 — 204,8, 1981 — 26,3.


Хемічних волокон промисловість, галузь хем. пром-сти, що виробляє штучне і синтетичне волокно, цельофанову плівку тощо. Сировиною є деревна та бавовняна целюльоза, полімерні матеріяли — продукти переробки вугілля, нафти та природного газу. Х. в. п. постала на Україні напередодні другої світової війни з введенням у дію 1937 фабрики віскозного шовку в Києві (нині виробниче об’єднання «Хімволокно»). Швидкий розвиток Х. в. п. припадає на 1960 — 78 pp.; за цей період заг. обсяг виробництва Х. в. п. зріс у 12 разів і становить 168 900 т хем. волокон; утворено виробництво синтетичних волокон, на які припадає більше пол. продукції Х. в. п. УССР. Питома вага галузі у структурі хем. пром-сти респ. зросла за цей період з 5,7 до 8,2%. У виробництві Х. в. п. найбільшу питому вагу має шовк для корду та техн. виробів (43,5%), штучне та синтетичне штапельне волокно (33,2%) і синтетичний та штучний шовк (23,2%). Майже 2/3 продукції Х. в. п. використовується у виробництві товарів широкого вжитку. З їх застосуванням було вироблено (1975) 4% бавовняних, 87% вовняних, 99% шовкових, 4,6% лляних, 86,5% панчішно-шкарпеткових виробів. Частину хем. волокон УССР імпортує з РСФСР. У 1978 на Україні діяло 5 підприємств Х. в. п. (з них 4 введені в дію за останні 2 десятиріччя): виробничі об’єднання «Хімволокно» у Києві та Чернігові (з 1959 — 61), зав. ім. XXII з’їзду КПРС у Черкасах (з 1961), Сокалі (Львівська обл., а 1969), Житомирі (з 1974).

Виробництво хем. волокон в УССР (у тис. т, в дужках у відсотках до всього СССР)

Назва продукції

1940

1950

1960

1970

1980

Хемічні волокна

1,6 (14,5)

2,9 (12,1)

14,2 (6,7)

65,3 (10,5)

161,2 (13,2)

У тому ч.:

Штучні волокна


1,6 (14,5)


2,9 (12,6)


8,2 (4,2)


23,3 (5,1)


60,9 (10,1)

Синтетичні волокна

 — —

 — —

6,0 (39,8)

42,0 (25,1)

100,3 (17,6)


Хемічно-фармацевтична промисловість на Україні розвинулася досить давно, чому сприяла наявність місцевої сировини (мінеральні солі, спирт, брам, лік. води тощо). Піонерами її були споч. чужинці: лабораторії — І. Зінґера (заснована 1874), П. Леґрана (1875) і К. Левітона (1884) — всі три в Одесі, пізніше постали ін. фармацевтичні лябораторії: Ф. Деля в Лубнях, С. Снапіра в Кременчуці, К. Дебу біля Слов’янського, К. Шмідта й А. Марцінчика в Києві. 1914 найбільшими підприємствами Х.-ф. п. були лябораторії зав. «Санітас», «Стелля», «Лябор», «Фарм-ґален». Аж до другої світової війни велику ролю відогравали аптеки, в яких за рецептами лікарів виготовляли ліки зі складових (найчастіше імпортованих) матеріялів. Однією з перших аптек на Україні була аптека у Львові (1392 — 1400); щойно з поч. 18 в. постали аптеки в Глухові (1707) і Лубнях. 1896, у Києві було всього 7 аптек; перша з них була аптека Бунґе (1728).

В УССР після першої світової війни усі незруйновані підприємства зосереджено в т. зв. «Укрмедторзі» й з об’єднаних менших підприємств створено більші фармацевтичні зав. (ім. Свердлова, «Здоров’я трудящим», «Червона зоря»). Розпочато заходи для виготовлення з лікарських рослин мед. препаратів у Лубнях і Житомирі. Безпосередньо перед другою світовою війною побудовано нові фармацевтичні зав. в Одесі і Львові. Але виробництво складніших ліків та препаратів (чи вітамінів) перебувало ще в експериментальній стадії, покищо лише в лабораторіях н.-д. ін-тів (головні з них: Укр. Ін-т Експериментальної Фармації та Всеукр. Н.-Д. Ін-т Ендокринології й Органотерапії, обидва в Харкові). Потреба населення в медикаментах покривалася лише на 50 — 60%, важливіші ліки одержували лише великі лікарні та поліклініки. До 1930 — 35 pp. більші фармацевтичні підприємства УССР перебували у віданні нар. комісаріяту здоров’я УССР, але в 1935 — 37 pp. великі зав. підпорядковано Москві, і з цього часу Х.-Ф. п. працює за плянами і програмами, визначеними «главками» моск. мін-ств.

Стан Х.-Ф. п. покращав помітно аж у 1950-их pp. Тоді наладнано продукцію антибіотиків, у першу чергу типу пеніциліни та стрептоміцини (зав. ім. Свердлова); неоцид та ґлюкозокадази почали випускати в 1963 — 65 pp.; імацину та левіміцентину пізніше. На Україні побудовано нові зав. вітамінів та рослинних антибіотиків (в Умані, Борщагівці та Дарниці). 1957 почали масово продукувати протитифозні вакцини, а також біогенні стимулятори (в Лубнях та Одесі). Розбудовано випуск зуболікарських препаратів у Харкові, медичного гіпсу в Щирці, гігроскопічної вати в Чернівцях. 1964 на Дарницькому зав. наладнано виробництво іньєкційних розчинів у ампулях. У 1950 — 60-их pp. почали виробляти фітохемічні препарати для лікування і контролю серцево-судинної системи (строфантина, гетоксина, давкарина, корглікон, резерпіна); їх випуск концентрований на зав. «Здоров’я трудящим» (Харків) та на Львівському хем.-фармацевтичному зав.

1980 на Україні працювали 24 великі фармацевтичні зав. та 30 допоміжного профілю. Асортимент продуктів Х.-Ф. п. охоплював на поч. 1970-их pp. бл. 900 назв, у тому ч. низка вітамінних препаратів. Частина готових, масово випродукованих ліків у рецептурі аптек України становила 1974 бл. 65% (в США 95%); 35% ліків виготовляють аптеки. Деякі препарати виготовляють окремі цехи зав. ін. галузей пром-сти, напр., глюкозу продукує Верхньодніпровський крохмальний зав., органотерапевтичні препарати з тваринної сировини — цехи-лябораторії м’ясокомбінатів у Полтаві, Вінниці, Донецькому, Ворошиловграді. Водночас велику кількість найновіших, експериментальних ліків комплексної структури випускають лябораторії н.-д. ін-тів, не лише фармацевтичного профілю, але й Ін-т Колоїдної Хемії та Хемії Води АН УРСР, ін-ти сектора ендокринології та токсикології (в Харкові і Києві), Ін-т Органічної Хемії АН УРСР й ін. Ріст продукції Х.-Ф. п. за повоєнні pp. видно з таблиці:

Продукція деяких хем.-фармацевтичних виробів в УССР у 1950 — 1975 pp.

Продукти

1950

1965

1970

1975

Готові ліки, млн пакетів чи фляконів

114

642

927

1 302

Готові вакцини в млн ампуль

59

439

572

700

Вітаміни у формі таблеток чи драже (т)

381

1 779

2 293

3 637

Синтетичні вітаміни (т)

0,19

39,7

147

304

Сировина (і півфабрикати) з лікарських рослин (т)

217

1 444

2 653

3 952

Зуболікарські апарати

821

1 092

1 781

2 067

У 1970-их pp. Х.-ф. п. покривала бл. 80% потреби в ліках установ та пацієнтів. Не вистачає деяких сульфоамідних препаратів, анальгезуючих засобів антикоагулянтів, галенових препаратів та ін. Досить примітивне було упакування готових ліків; щойно побудова двох нових спеціяльних зав. (у Мар’янівці і Баківці на Житомирщині та в с. Кодра на Київщині) 1975 дещо поліпшила ситуацію. Пізно наладнано виробництво розпилювачів для хвороб носа, горла (на Білгород-Дністровському зав., повної потужности він досяг лише під кінець 1970-их pp.), а також рентґенологічних і автоматично рекордуючих фільмових плівок для модерної апаратури, пов’язаної з технікою комп’ютерної діягностики. На поч. 1980-их pp. мед.-лікувальна автоматика та комп’ютери застосувались уже в кількох спеціялізованих лікарнях УССР, зокрема в секторі онкології та ендокринології.

Н.-д. ін-ти видають два журнали: «Фармацевтичний журнал» (6 разів на рік), та «Украинский биохимический журнал» (6 разів на рік), а також періодичний збірник «Фармакология и токсикология».

Література: Борисюк Ю. Аптечное дело в УССР. К. 1958; Натрадзе А. Очерки развития химико-фармацевтической промышленности СССР. М. 1967; Ена М. Развитие химико-фармацевтической промышленности в Укр. ССР. Л. 1967; Туркевич М. Фармацевтична хемія. К. 1973.

С. Процюк


Хемія, наук. дисципліна, яка досліджує фізичні та хем. властивості речовин, їх реакції, як також практичне використання цих реакцій (див. Хем. промисловість). Практичне застосування хем. знань відоме на Україні здавна, воно було пов’язане з виготовленням і використанням металів, їхніх сплавів, емалю, пороху тощо (підприємства для виготовлення пороху існували з 16 в.). Значну роЛю в розвитку хем. наук за нових часів на Україні мали наук. т-ва природознавців, які існували в Харкові, Києві та Одесі. Матем.-Природописно-Лікарська Секція НТШ у Львові з 1897 видавала зб., в яких були друковані ст. з хемії та укр. хем. термінології.

Перші наук. дослідження з Х. провадилися на поч. 19 в. в Харківському Ун-ті (В. Каразин, Ф. Гізе). Там таки у 1864 — 87 М. Бекетов вивчав термохемію та теорію розчинів, а пізніше його учні та співр. досліджували кінетику реакцій, адсорбцію, топохем. та молекулярний поліморфізм. Важливі також праці М. Ізмайлова з теорії кислот/основ і електролітів. Визначними вченими у Харківському Ун-ті були О. Данилевський (фізіологічна Х.) та В. Палладін (біохемія), а досліди з органічної Х. провадили О. Ельтеков і К. Красуський. Перший підручник фізіологічної Х. О. Ходнєва з Харківського Ун-ту вийшов 1847. У Київ. Ун-ті важливі досліди над дисоціяцією молекул провадив у 1879 — 84 pp. M. Каяндер, також Я. Михайленко (термодинаміка розчинів) та О. Сперанський (теорія розчинів, 1905 — 19). Праці з кольоїдної Х. провадив І. Борщов від 1869. Широко розвинув цю галузь Х. А. Думанський, який 1912 почав викладати в Київ. Ун-ті кольоїдну Х. та видав тоді монументальну монографію про кольоїдні розчини. В ділянці органічної Х. в Київ. Ун-ті працювали П. Алексєєв і М. Бунґе та світової слави С. Реформатський, який відкрив реакцію творення В-оксикислот при допомозі цинк-органічних сполук. У 1867 — 89 pp. В. Кістяковський працював у ділянці біохемії над обміном вуглеводів, зокрема глікогену.

У 50 — 60-их pp. 19 в. у Львівському Ун-ті досліди з органічної та аналітичної Х. провадив Л. Пебаль. У 1872 — 1910 В. Радзішевський досліджував різні питання заг. та фармацевтичної Х.; важливі також праці з фіз. Х. С. Толлочка в 1905 — 35 pp., а з органічної Х. — В. Кемули і Е. Ліннемана. В Одеському Ун-ті в кін. 19 — на поч 20 в. праці з органічної Х. провадили М. Мелікішвілі, пізніше М. Зелінський, з кольоїдної Х. Ф. Шведов, з фіз Х. — О. Саханов (електрохемія неводних розчинів), А. Рабинович (аномалія провідности), О. Фрумкін (електрокапілярні явища) і Л. Писаржевський (перекиси та надкислоти). Цей останній, працюючи в 1913 — 34 pp. у Дніпропетровському, заснував там Ін-т Фіз. Х. і створив основи електронної Х. і каталізи. Визначним укр. біохеміком у Віденському Ун-ті в кін. 19 в. був І. Горбачевський, який 1882 синтезував сечову кислоту з сечовини та ґліцини.

По революції рівень і розвиток хем. наук був не однаковий. Більшість наук. праць велася далі в ун-тах та політехн. ін-тах, хоч пізніше ролю основних дослідів з Х. перебрали новозасновані інти АН УРСР, які нині й репрезентують найвищий рівень хем. науки на Україні. Вони диспонують більшими засобами для наук. праці і співпрацюють з ун-тами, політехн. ін-тами та ін. дослідними осередками, подекуди координуючи їх працю у визначених завданнях.

Ін-ти Х. АН УРСР репрезентують галузі Х., на які ця наука є тепер поділена, хоч не всі галузі Х. мають свої інти. Напр., аналітична Х. вивчається в Ін-ті Фіз. Х. та в Ін-ті Неорганічної Х.; катедри аналітичної Х. існують в усіх ун-тах, чотирьох політехн. ін-тах та деяких технологічних ін-тах.

Відділ Х. та хем. технології АН УРСР складається з наступних н.-д. установ: Ін-т Заг. та Неорганічної Х., Ін-т Х. високомолекулярних сполук з Сектором нафтохемії, Ін-т Фіз. Х. ім. Л. Писаржевського з Відділом фізико-органічної Х. у Донецькому, Ін-т Кольоїдної Х. й Х. води, Ін-т Органічної Х., Ін-т газу та лябораторії Ін-ту Заг. й Неорганічної Х. в Одесі. Ін-т Фіз. Х. ім. Л. Писаржевського заснований 1927 в Дніпропетровському, від 1944 — у Києві. Він складається (1967) з відділів: гетерогенна каталіза (В. Ройтер, І. Корнійчук); каталітичне гідрування, каталізатори різних пром. процесів, електронна теорія каталізи (М. Русов, В. Власенко); окислювальна каталіза — каталізатори і механізм окислення олефінів, теорія хроматографічної аналізи газів (М. Рубаник); рідкофазна каталіза (Я. Гороховатський); синтеза сорбентів, на базі силікатній, алюмінатній тощо (І. Неймарк); адсорбція і йонний обмін, дослідження кольоїдів (Д. Стражеско); хем. будова та реактивність (О. Бродський, І. Грагеров, В. Геллер); фотохемія (Б. Даїн); радіяційна Х. (А. Кабакчі). В Ін-ті Фізі. Х. працювали визначні вчені в галузі спектроскопії (І. Обреїмов, А. Приходько, М. Вукс), фізико-хемії твердого та рідкого тіла (С. Уразовський, О. Голик), електрохемії (А. Машовець, О. Афанасьєв), теорії електролітів (В. Фінкельштейн), фізико-хемії силікатів (П. Будников). Від 1966 до Ін-ту належить Донецький відділ фізико-органічної Х., де вивчаються механізм та кінетика органічних реакцій (Л. Литвиненко, Р. Кучер, С. Баранов). Ін-т заг. та неорганічної Х. створено 1921 у Києві. Дир. ін-ту були — В. Плотников, В. Яворський, А. Кіпріянов, А. Думанський, 1960 — Ю. Делімарський. 1965 Ін-т складався з 6 секторів, які об’єднували 25 відділів: Х. комплексних сполук (2 відділи, дослідники: Я. Фіялков, А. Бабко, К. Яцимирський); електрохемія (5 відділів, Ю. Делімарський, М. Граціянський, Б. Марков); кольоїдна Х. (3 відділи, — дослідники: А. Думанський, Ф. Овчаренко, О. Куриленко, Е. Натансон); фізико-Х. металюрґійних процесів (4 відділи, дослідники: І. Шека, М. Фортунатов, В. Сажин, Я. Горощенко); Х. та технологія рідкісних металів (7 відділів, дослідники: М. Полуєктов, В. Назаренко); Х. і технологія води (4 відділи у Вишгороді, один з дослідників Л. Кульський). Ін-т органічної Х. створений 1939 на базі Ін-ту Хем. Технології АН УРСР, нині в Києві. Дир. ін-ту були — В. Яворський, А. Кіпріянов, від 1960 — О. Кірсанов. Основними відділами ін-ту є Х. фосфороорганічних сполук (О. Кірсанов), елементоорганічних ізоціянатів (Г. Деркач), Х. фосфороорганічних комплексоутворювачів (Н. Фещенко), фосфороорганічних присадок і негорючих рідин (Я. Іващенко), Х. гербіцидів (В. Черкасов), Х. півпродуктів (С. Солодушенков), проміжних продуктів і барвників, які містять флюор (Л. Ягупольський), кольору і будови органічних сполук (А. Кіпріянов), механізмів органічних реакцій (Є. Шилов), синтетичних фізіологічно активних речовин (П. Пелькіс), природних фізіологічно активних речовин (О. Свищук), фотосинтези (О. Ясников), моделювання технологічних процесів органічної синтези (Р. Мельников).

Ін-т Х. високомолекулярних сполук існує від 1958 у Києві. Першим дир. був К. Корнєв, з 1965 — Ю. Ліпатов. Основні відділи ін-ту: синтези полімерів (К. Корнєв), фізико-хемії полімерів (Ю. Ліпатов), фізики полімерів (Ю. Єгоров), кінетики та механізму полімеризації (Т. Ліпатова), елястомерів (Т. Грищенко), тримірник полімерів (С. Омельченко), олігомерних сполук (Ю. Спірін), модифікації полімерів (О. Качан) та технології мономерів і полімерів (А. Шевляков). На поч. 60-их pp. основними напрямними роботи ін-ту були: синтеза термостійких полімерів; хем., фотохем. і радіяційно-хем. модифікація, полімерів; синтеза селективних йонообмінників та розвиток технології синтези мономерів і полімерів. З 1965 ін-т досліджує з’ясування причин особливих фіз. та хем. властивостей поліуретанів та вивчає їх зв’язок з хем. будовою і структурними особливостями; досліджує синтези нових ди- і триізоціянатів та олігомерних сполук; вивчає механізм та кінетику міґраційної полімеризації та реакційної здатности співучасних сполук; виявляє основні закономірності перетворення поліуретанів на цінні полімерні матеріяли: елястомери, синтетичні волокна тощо. Сектор нафто-хемії (В. Гутиря) працює над Х. вуглеводнів та їх хем. перетворень. Ін-т Біохемії існує від 1932 у Києві. Він був організований 1925 на базі катедри біохемії при Харківському Мед. Ін-ті, якою керував О. Палладін. Спершу в ін-ті було 4 відділи: біохемії м’язевої і нервової діяльности, порівняльної біохемії, біохемії харчування і зоотехн. біохемії. Від 1945 в ін-ті працюють відділи: біохемії нервової системи (О. Палладін), біохемії м’язів (Д. Фердман), структури та функції білка (В. Бєліцер), біосинтези та біологічних властивостей білків (М. Гулий) і біохемії вітамінів (Р. Чаговець), а 1983 створено ще 5 відділів: біохемії нуклеїнових кислот, біохемії ферментів, фотобіохемії (В. Вендт), біохемії росту (В. Короткоручко) і біохем. фармакології (С. Балуєв). При Ін-ті діє Укр. Біохімічне Т-во, яке нараховує понад 800 чл. Ін-т Газу АН УРСР створено 1949 під керівництвом М. Доброхотова, пізніше його очолив В. Копитов. Основним завданням ін-ту є дослідження хем. переробки вуглеводних газів, використання горючих газів у промисловості, автоматизація хем. переробки та спалювання газів. Ін-т Кольоїдної Х. та Х. води АН УРСР створено 1967 на базі сектора кольоїдної Х. і Сектора Х. й технології води Ін-ту Заг. та Неорганічної Х. АН УРСР під керівництвом Ф. Овчаренка, пізніше О. Куриленка. Ін-т розробляє теоретичні та експериментальні дослідження в галузі кольоїдної Х., фізико-хемії природних сорбентів, кольоїдних металів та Х. очистки вод.

Деякі ділянки Х. вивчаються в нехем. ін-тах АН УРСР. Так, напр., досліди над синтезюю та будовою боридів, карбідів, силіцидів, нітридів та сульфідів деяких рідкісних та рідкісноземельних елементів ведуться в Ін-ті Проблем Матеріялознавства АН УРСР. Фіз. властивості полімерів досліджуються в Ін-ті Механіки АН УРСР. Питання геохемії, основоположником якої був В. Вернадський, який з 1919 вивчав склад різних мінералів та закономірності їх поширення в земній корі, тепер досліджують в Ін-ті Геол. Наук АН УРСР, зокрема геохемію інертних газів, скандію та германію.

Журн. з різних ділянок Х.: місячник «Украинский Химический Журнал» (1948 — ), від 1969 також в укр. мові, раніше «Укр. Хімічний Журнал» (Х. 1925 — 38); двомісячник «Укр. Біохімічний Журнал» (1946 — ), раніше «Біохімічний Журнал» (1937 — 41), передтим «Укр. Біохем. Журнал» (1934 — 37) на базі «Наук. Записок Укр. Біохем. Ін-ту» (1926 — 33); двомісячник «Теоретическая и Экспериментальная Химия» (з 1965); двомісячник «Фармацевтичний Журнал» (1930 — 41, потім з 1959), його попередник «Фармацевтический Журнал» (1928 — 29); матеріяли з Х. друкувалися також у журн.: «Вісті Укр. АН» (1928 — 34), згодом «Вісті Всеукр. АН» (1935 — 36), далі «Вісник АН УРСР» (з 1947). У 1934 — 48 виходили «Записки Ін-ту Хімії АН УРСР», 1926 — 36 — «Наук.-Техн. Вісник» у Харкові, 1936 — 47 — «Вісті Ін-ту Фіз. Хемії».

Праці з Х. друкувалися також, хоч не завжди систематично, в «Наук. Записках» та «Вісниках» ун-тів Київ., Харківського, Дніпропетровського та з 1948 Львівського, Чернівецького й Ужгородського, як також політехн. ін-тів Київ., Одеського, Харківського та Львівського.

Література: Турченко Я. Основные пути развития общей неорганической и физической химии на Украине. К. 1957; Розвиток науки в Українській РСР за 40 pp. K. 1957; Історія Київського Університету. В-во Київ. Ун-ту. К. 1959; Історія Академії Наук УРСР. К. 1967; Академія Наук УРСР. К. 1969.

С. Трофименко










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.