[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1984. — Т. 10. — С. 3612-3621.]

Попередня     Головна     Наступна





Холм, Хелм, гол. м. Холмщини, деякий час столиця удільних князів і кн. Галицько-Волинської держави, положене на (20 — 40 м високому) березі Холмської височини над. р. Угеркою (притокою Бугу); тепер адміністративний центр Холмського воєводства в Польщі; 46 000 меш. (1974). Дата заснування Х. докладно не встановлена; за літописам, кн. Данило Романович збудував тут 1237 оборонний городок, який згодом сильно укріпив, а на незначній віддалі від нього збудував оборонні вежі (к. с. Білявина і Столпня; див. ЕУ 1, стор. 804). Завдяки цьому Х. протистояв тат. навалі 1240. Сюди і Данило переніс свою столицю з Галича, а разом з цим і осідок епархії, яким доти був Угруськ. На це вплинула й обставина, що Гал. шлях, який сполучав Україну з Бл. Сходом і Півднем, втратив, значення через занепад Царгороду і опанування степів кочовиками; натомість набрав значення шлях, який сполучав Балтику і володіння Нім. Ордену (зокрема м. Торунь над Вислою) з зах.-укр. землями через Х. (т. зв. Бузький шлях). 1259 Х. вдруге протиставився тат. навалі. По смерті Данила в Х. мали резиденцію його наступник кн. Шварно, потім Лев Данилович і його нащадки Андрій і Лев Юрієвичі, врешті Юрій (Болеслав) II. Після воєн за їх спадщину між Литвою, Польщею й Угорщиною та місц. боярами, під час яких багато потерпів Х., він перейшов остаточно 1387 у володіння Польщі. Х. став гол. м. Холмської землі у складі Львівського воєводства. 1392 Х. дістав маґдебурзьке право, згодом ще ряд привілеїв від. поль. королів. З сер. 15 в. збільшилося екон. значення Х., гол. його торгівля. Однак 1612 він мав ледве 2 200 меш., у тому ч. 800 жидів. Деяке культ. значення мав Х. як гол. м. епархії і осередок церк. шкіл.

З сер. 17 в. почався занепад Х., спричинений війнами. 1648 Х. захопив на деякий час гетьман Б. Хмельницький; пізніше його нищили шведи і моск. військо, багато він потерпів під час Півн. війни (1700 — 21). В кін. 18 в. в Х. жило бл. 2 500 меш., у тому ч. понад 1 000 жидів, 1 000 поляків і ледве 200 українців (уніятів).

Після поділу Польщі Х. належав до Австрії (1795 — 1807), В. Варшавського Князівства (до 1812) і Поль. Королівства (до 1832), пізніше входив до складу Рос. Імперії. Це було невелике пов. м. торг. характеру, в якому більшість населення становили жиди (1860 на 3 600 меш. — 2 480 жидів). Деяке значення мав Х. як осідок уніятської епархії. У другій пол. 19 в. припливали до Х. росіяни (гол. службовці). Про зміни рел., а деякою мірою і нац. відносин свідчать числа: 1873 з 5 595 меш. припадало на правос. (росіяни) 263, уніятів (українці) 530, римо-католиків (поляки) — 1 294 і жидів 1 503. Числа на 1911: на 21 425 меш. 5 181 правос. (українці і росіяни), 3 820 римо-католиків, 12 100 жидів, 315 лютеран. Впливи росіян збільшилися зі скасуванням унії і припливом правос. духовенства. Х. був центром русифікації (ряд сер. шкіл, духовна семінарія) і польонізації. Русифікація посилилася після утворення 1912 Холмської губ. (приплив рос. службовців).

Після 1905 почала виявлятися незначна укр. діяльність: створено Просвітительное Общество Холмскої Руси, яке видавало двомовний ж. «Братська Бесіда», і т-во «Просвіта».

Перша світова війна спричинила зменшення укр. населення Х., бо 1915 майже всі українці і росіяни виїхали на сх. перед приходом військ центр. держав. Більшість евакуйованих повернулася до Х. у 1920 — 22 pp. За час перебування на Україні їх нац. свідомість значно зросла. Х. став центром культ.-осв. т-ва «Рідна Хата». 1920 — 23 в Х. виходила газ. «Наше Життя», календарі тощо. У кін. 1920-их pp. і ця незначна укр. активність була пригноблена поль. владою. Вже 1919 Холмський правос. собор передано католикам.

Відродження українства почалося після упадку Польщі 1939, коли Х. увійшов до складу Ген. Губернії. Цьому сприяв також приплив утікачів з Галичини. У Х. створився Укр. Комітет і Тимчасова Церк. Рада. Заходами УЦК в Кракові українцям повернено в травні 1940 Холмський собор. У Х. був осідок новопосталої Холмсько-Підляської епархії з архиєп. Іларіоном (Огієнком) на чолі, при якій діяла невелика духовна семінарія. Діяв Укр. Допомоговий Комітет. Розвинулося шкільництво (гімназія, сер. пром. школа), осв. і мист. життя, кооперація, низка приватних екон. підприємств.

Це піднесення українства в Х. припинила сов. окупація влітку 1944, а згодом приєднання Х. до Польщі. Деякі українці з Х. подалися на Зах., до Німеччини, а пізніше за океан, майже всіх тих, що залишилися, поль. влада 1946 виселила на понім. землі. Тепер в Х. живе незначне ч. українців, діє правос. парафія.

З пам’яток мистецтва найвизначнішим с Холмський собор Богородиці, що стоїть на замковій княжій горі, збудований кн. Данилом Романовичем у сер. 13 в.; після пожежі 1256 відбудований у другій пол. 13 в. З кін. 16 в. собор став резиденцією уніятських холмських єп.; перероблений 1638 — 56 єп. М. Терлецьким; розібраний 1735 і побудований наново 1736 — 56 в стилі пізнього барокко. Незначні зміни зроблено після переходу собору до правос. (1874 — 78). 1919 собор передала поль. влада римо-католикам; тоді знищено іконостас, ікони і деякі розписи. Нові зміни зроблено після повернення собору правос. 1940, останні зміни зробили римо-католики після передачі собору в їх руки (1946). У соборі є чудотворний образ Богородиці, що походить з княжих часів (мабуть, привезений з Візантії). Ін. святині: правос. церква Св. Духа (з 1849), костьол у стилі пізнього рококо (1753 — 63, за проєктом архітекта П. Фонтана), манастир реформатів (1736 — 40, перебудований у 19 в.) та ін. В місц. музеї зберігається чимало творів церк. мистецтва.

Література: Батюшков М. Холмская Русь. П. 1887; Czernicki K. Chełm, przeszłósć i pamiątki. Холм 1936; Січинський В. Місто Холм. Кр. 1941; Пастернак Є. Нарис історії Холмщини і Підляшшя. Вінніпеґ — Торонто 1968; Zimmer В. Miasto Chełm. В.-Кр. 1974.

В. Кубійович


Холми (II — 13), с. м. т. Корюківського р-ну Чернігівської обл., положене на Придніпровській низовині на р. Убеді (притока Десни); 4 000 меш. (1970). Спиртовий, цегельний, маслоробний зав.; лісозав., краєзнавчий музей.


Холмська губернія, адміністративно-територіяльна одиниця у складі Рос. Імперії, виділена ухвалою другої Думи від 9. 5. 1912 (закон 23. 6. 1912) зі сх. частин Люблінської і Сілецької губ., заселених українцями (див. Холмщина). Територія Х. г. — 10 460 км², населення (на 1909) 703 000. Х. г. складалася з 6 пов.: Холмського, Нільського, Володавського, Грубешівського, Томашівського і Константинівського.

Нац. склад людности (за офіц. даними, у %: українці 52,6, поляки 24,4, росіяни 3,7, жиди 15,3, німці 4,0. Війна 1914 не дозволила остаточно уконституювати адміністрацію Х. г.


Холмська епархія, заснована в першій пол. 13 в. гал. кн. Данилом, спершу в Угруську (єп. був монах Асаф), згодом (бл. 1240) в Холмі. (Данило побудував у Холмі церкви св. Івана Золотоустого, св. Косми і Дам’яна і Пресв. Богородиці). Х. е. входила до складу Київ. митрополії (переходово — в 14 в. до Гал.). 1596, за єп. Діонісія Збіруйського, прийняла Берестейську. Унію. До визначних владик належали Методій Терлецький (1630 — 52), який обороняв Гр.-Кат. Церкву перед латинським духовенством, і Яків Суша (1652 — 84); за них Х. е. зазнала великого розквіту, мала духовну семінарію і школу дякоучителів. В Х. е. чималу ролю відограли манастирі: холмський, яблочинський і турковицький.

Після першого поділу Польщі 1772 Х. є. була спершу поділена (за Польщею залишилась півн. частина з м. Холмом, а півд. перейшла під Австрію). З 1807 вся Х. е. увійшла до Варшавського князівства, з 1815 до Королівства Поль.; відтоді зазнала сильного польонізаційного впливу (див. Холмщина). З 1807 Х. е. належала до Гал. Митрополії; з 1830 підлягала безпосередньо Ватиканові. За єп. Ф. Ціхановського (1810 — 28) число укр.-кат. парафій зменшилося з 317 до 278. Росія робила натиск на його наступника Ф. Шимборського (1828 — 51), домагаючися переходу на православіє, на що він не погодився, зате погоджувався очистити обряд від латинізмів. Згодом Х. е. очолював І. Тарашкевич, якому рос. влада дала дорадника-москвофіла І. Потія. 1863 номінатом став єп. І. Калінський (1863 — 66), який виявив себе польонофілом і чинив опір вимогам референта від рел. справ у Варшаві кн. Черкаського, який вимагав очищення уніятського обряду. Тоді рос. влада його усунула і на адміністратора Х. е. призначила москвофіла Й. Войціцького (1866 — 68), який провадив пророс. політику і запрошував на Холмщину священиків з Галичини (між ними був і майбутній адміністратор Х. е. М. Попель). Тому, що Ватикан не визнав Войціцького, рос. влада погодилася на нового єп., і ним став канонік зі Львова М. Куземський (1868 — 71). Він хотів очистити обряд від латинських впливів, але рівночасно лишився вірний Римові. Через труднощі, які йому чинив царський уряд він був змушений повернутися до Львова.

1875 влада призначила на адміністратора Х. е. згаданого Попеля, прихильника православія. 18. 2. 1875 Попель від імени холмського духовенства і Холмської консисторії вніс прохання прийняти 120 парафій до правос. Церкви. Після різних актів насильства 16. 4. 1875 цар Олександер II «дозволив» прийняти Х. е. до «Матери Русских Церков». У висліді того «воссоединения» 74 свящ. депортовано на Сибір, а 60 прогнано до Галичини; забито також кільканадцять віруючих, а 600 депортовано на Сибір. Після ліквідації унії Х. е. приєднано до Варшавської правос. епархії, а Попель став її вікарієм. 1897 на його місце прийшов ректор Холмської семінарії Тихон. А 1902 єп. холм. став Євлогій (Василій) Ґеорґієвський. З 1905 Х. е. виділено з Варшавської, і вона стала окремою з єп. Євлогієм на чолі.

Після першої світової війни Х. е. приєднано до Варшавського архиєпископства, яке очолив Митр. Діонісій Валединський. Катедральний собор у Холмі Польща передала 1921 латинським свящ. За нім. окупації Холмський собор був повернений правос. українцям, а Х. е. (під назвою Холмсько-Підляська) відновлено, — єп. був призначений І. Огієнко (Іларіон), з 1943 піднесений до сану митр. Х. е. мала тоді 91 парохію. За Польщі після другої світової війни Х. е. була остаточно ліквідована.

Література: Pelesz J. Geschichte der Union der Ruthenischen Kirche mit Rom. т. I. Відень 1878; Likowski E. Dzieje Kościoła Unickiego na Litwie i Rusi w XVIII i XIX w. П. 1880; Голубинский Е. История Русской Церкви, т. I. Москва 1901; Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. т. III. Нью-Йорк, Бавнд Брук 1957; Карташев А. Очерки по истории Русской Церкви, т. I. Париж 1959; Glinka L. Diocesia Ucraino-Cattolica di Cholm (sec. XIX). Analecta OSBM. Series II, Section I. Рим 1975; Соневицький Л. Укр. єпископат Перемиської і Холмської епархії в XV — XVI ст. ЗНТШ, т. 202. Париж — Н.-Й. — Сідней — Торонто 1982.

В. Ленцик


«Холмська Земля», тижневик, виходив у Холмі 1942 — 44 накладом Укр. В-ва; крім заг. інформацій і матеріялів, подавав 2 стор. статтей з холмсько-підляського життя; ред. С. Баран; наклад 2 — 4 тис.


Холмське євангеліє (апракос), текст кін. 13 в., написаний ц.-слов. мовою з виразними рисами укр. фонетики (167 аркушів). Зберігається в моск. Бібліотеці ім. Леніна. Уривок опублікував О. Соболевський у кн. «Очерки из истории русского языка» (К. 1884, відбитка з «Киевских университетских известий»).


Холмський Іван, псевд. Івана Крип’якевича, під яким появився синтетичний виклад історії України (доведений до 1914), переданий Укр. Видавництву і виданий 1949 в Мюнхені накладом НТШ (в серії Бібліотека Наук. Т-ва ім. Шевченка, ч. 2).


Холмщина, іст.-геогр. край, положений на зах. від сер. Бугу; на зах. межує з поль. Люблінщиною, на сх. з Волинню, на півн. з Підляшшям (П.), на півдні з Галичиною. За межу між Х. й П. можна вважати кол. межу між Селецькою і Люблінською губ. Територія Х. в межах Холмської губ. охоплювала 6 572 км², (пов. Холмський, Грубешівський, Томашівський, Костянтинівський; ч. меш. (на 1931) 720 000.

Часто Х. (також Холмська Русь, Забужжя, Забузька Русь) поширювано і на півд. П., тому що воно входило до складу Холмської епархії, а з 1912 — до Холмської губ. Взагалі з 1795 Х. й П. мали майже спільну історію. Натомість інакше було з півн. П., яке належало Рос. Імперії (в складі Нільського пов. і Гродненської губ.).

Периферичне положення Х. (як і П., але не в такій мірі) було причиною слабого її зв’язку з рештою укр. земель та відносно слабої нац. свідомости укр. населення. Х. лежала далеко від центрів укр. життя, а її гол. м. Холм не мало великого значення. Виняток, становила лише доба Гал.-Волинської держави, коли Х., завдяки своєму затишному положенню перед наскоками татар, стала пляцдармом держави Данила Романовича, а заснований ним Холм — його столицею.

Близькість Х. до Польщі улегшила поль. впливи та її польонізацію. Рівночасно Х. й П. мали низку особливостей (зокрема в церк. ділянці), лише їм властивих.

Тепер Х. й П. входять до складу Польщі (Люблінське та незначна частина Селецького воєводства), і на них майже нема українців.

Природа. Перев. частину Х. становить Холмська височина, яка є частиною Волинсько-Холмської височини (в поль. термінології — сх. частина Люблінської). Це легкохвиляста рівнина, здебільша на висоті 200 — 250 (подекуди до 300) м, з крейдовим підложжям, вкритим третинними шарами і лесом, з урожайними ґрунтами (на Грубешівщині чорнозем). На півн. сх. Холмська височина знижується виразним ступенем до 20 — 40 м. висоти у напрямі до Підляської низовини (див. П.), на якій лежить менша (півн. і півн.-сх.) частина Х.; її краєвид післяльодовиковий, ґрунти перев. попільнякові, сер. врожайности. Третю геогр.-природну частину Х. становить півд.-зах. частина (Білгорайщина), що є частиною Надсянської низовини; це перев. піщана плоскорівня на висоті 200 — 250 м. з маловрожайними ґрунтами.

Ріки Х. належать до сточища Висли: Буг з притоками — Угеркою і Гучвою, Вепр з Бистрицею; на півд. зах. притока Сяну — Танва.

Клімат Х. переходовий між континентальним й океанічним. Зима м’яка (сер. січня в Холмі — 4,4° Ц.), літо помірне (сер. липня 18,5° Ц.); пересічна температура року 7,4° Ц.; погідних днів у сусідньому Любліні 137 на рік, ч. атмосферичних опадів на рік 546 мм; дощів найбільше в червні, липні і серпні (разом 250 мм). За приблизною клясифікацією ґрунтів Х. припадає (в %): на піскові 20, лесові 20, чорнозем 10, суглинки 12, боровики 15, торфові і багнисті 16.

Майже вся Х. належить до смуги сер.-евр. лісів. На Х., як і на П., пролягають сх. межі буку, ялиці, модрини та граба; півн.-зах. — смереки. Великі ліс. масиви існували колись на Білгорайщині (Сольська пуща).

Історія Х. до поч. 19 в. Територія Х. була заселена з новішого палеоліту. За ранньої доби її заселювало сх.-слов. плем’я дулібів. З другої пол. 10 в. Х. входила до складу Київ. держави, з 13 в. по 1340 — до складу Гал.-Волинської. 1235 Данило Романович заснував укріплене м. Холм, до якого переніс столицю Гал.-Волинської держави. Х. відогравала відтоді велику ролю в цій державі, гол. завдяки тому, що була віддалена від терену тат. наскоків (хоч вони кілька разів захоплювали й Холм) і лежала на важливому торг. шляху між Києвом і Балтицьким м. (Володимир — Торунь). У 14 в. Х. була територією змагань гал.-волинських кн. з Польщею і Литвою. З 1340 до 1377 Х. належала Литві, 1377 — 87 Угорщині, а згодом, без перерви аж до 1795, Польщі. З 15 в. майже вся Х. являла собою Холмську землю (з каштеляном на чолі), яка входила до складу Руського воєводства і складалася з пов. — Холмського і Красноставського. 1648 військо Б. Хмельницького зайняло на короткий час Х. й П.; сам він здобув Холм й укріплене Замостя. У кін. 17 — на поч. 18 в. Х. була територією поль.-швед. змагань.

Як на П., так і на Х. всі вищі прошарки населення зазнали польонізації; натомість тут був менший, порівняно з П., приплив поль. осадників.

По третьому поділі Польщі 1795 Х. й П. опинилися під владою Австрії, 1809 — 14 входили до складу Варшавського князівства, 1815 — 30 до Поль. королівства, яке було пов’язане персональною унією з Рос. Імперією. Доля Х. й П. відтоді відмінна від долі решти укр. земель, які входили до складу Рос. Імперії і Галичини.

У житті населення Х. чималу ролю відограла Церква. Х. входила до складу Холмської епархії, яку створив у першій пол. 13 в. Данило Романович, спершу з осідком в Угруську, з 1240 в Холмі. Культ.-осв. працю вело Холмське братство і церк. школи. Найвизначніші єп.: М. Терлецький (1628 — 49), Я. Суша (1652 — 87), П. Володкевич (1731 — 56), В. Рилло (1756 — 84).

1815 — 1914. З 1815 Х. й П. входили до складу Королівства Поль., і на території Х. й П. діяла поль. адміністрація і поль. мова була урядовою. Збільшилися і поль. р.-кат. впливи на гр.-кат. церкву, яка з 1807 входила до складу Гал. митрополії. Тоді гр.-кат. церква була єдиним заборолом перед поль. експансією. Шляхта і маґнати укр. походження були вже давно спольщені і залишилися лише селяни, які були тісно пов’язані а уніятською церквою та її духовенством. Але й уніятська церква зазнала сильної латинізації в устрої (напр., орг-ція капітул), обрядах (введення органів, монстрацій тощо) і навіть в запровадженні поль. мови (в проповідях). Все це наближало уніятську церкву до латинської, а рівночасно збільшувало відмінність від правос. і навіть гр.-кат. в Галичині. Частина духовенства користувалася поль. мовою і почувала себе поляками, дехто з них не знав ц.-слов. мови, а їхні діти перев. польонізувалися. На відміну від гал. духовенства, свящ. на Х. й П. мали лише деколи високу освіту, чимало з них здобувало її в Холмській духовній семінарії, дехто в Галичині, а дехто в поль. духовних семінаріях.

Поразка поль. повстання 1830 не зменшила поль. впливів на Х. й П., бо законодавство, мова й адміністрація лишилися далі поль. З 1830 Холмська епархія підлягала безпосередньо Римові. Після ліквідації унії 1839 на Центр. і Сх. землях її ще толеровано на Х. й П., але над нею вже мав нагляд царський уряд через своїх намісників у Варшаві, він мав вплив і на номінацію холмських єп. Але, попри рос. загрозу, уніятська Церква на Х. й П. не звільнилася й від латинських впливів, хоч деякий вплив мала й Галичина: звідти походило чимало свящ. і гал. митр. міг впливати на обсаду владичих престолів. Становище унії на Х. й П. погіршало у висліді поль. повстання 1863, яке частково захопило і Х. та П. У ньому брали участь сини уніятських свящ., а дехто а свящ. допомагав повстанцям. Після поразки повстання в Польщі, а разом з тим і на Х. й П., дійшло до загострення режиму і репресій рос. влади, запровадження рос. мови в урядуванні й освіті. Тоді ж почали напливати на Х. й П. росіяни. Рос. репресії стосувалися й до уніятів.

Щоб остаточно усунути поль. впливи в уніятській церкві, рос. влада вирішила її ліквідувати. Це сталося ніби добровільно. Останній уніятський єп. М. Куземський був змушений виїхати до Галичини, а його наступником призначено М. Попеля (також родом з Галичини), якого, однак, не визнав Рим. Попель від імени духовенства і Холмської капітули 18. 2. 1875 вніс прохання прийняти до Правос. Церкви 120 уніятських парафій, і 6. 4. 1875 цар Олександер II проголосив їх інкорпорацію до Варшавської правос. епархії, яку тоді перейменовано на Холмсько-Варшавську; у Холмі діяв як вікарій холмсько-підляський єп. (див. докладніше Холмська епархія).

. Інакше, ніж 1839 на Центр. і Сх. Землях, на Х. й П. тільки частина уніятів погодилася перейти на православіє: майже половина (зокрема на П.) залишилася вірною унії. Влада почала стосувати до них гострі репресії: пацифікацію при допомозі війська і поліції, масові арешти, заслання, навіть знищення. З 214 уніятських свящ. на православіє перейшло тільки 59. Частину решти вивезено, дехто еміґрував до Галичини, рівночасно з Галичини добровільно прибуло деяке ч. гр.-кат. свящ., які осіли на залишених парафіях, тепер уже правос. Переслідування уніятів викликало жваву реакцію в усьому поль. суспільстві, в пресі й літературі; їх називали поляками-уніятами.

Рел., а то й нац. відносини на Х. й П. змінилися з революцією в Росії 1905, після царського указу (17. 4. 1905), який дозволив зміну віри. Тоді розпочалося масове повернення з православія, але не на унію, бо царський уряд не дозволив далі на її поширення, а на католицтво. Перед виданням указу на Х. й П. жило 450 000 правос, на поч. 1908 було їх ледве 280 000, себто 170 000 (за ін. джерелами бл. 200 000, бл. 38%), перейшло з православія на р.-католицтво.

Населення, яке перейшло на римо-кат. обряд, залишилося ще з своєю мовою, але молодші поволі почали переходити на поль. У висліді цих процесів на Х. й П. утворилося 3 групи: українці за мовою і національністю правос. віровизнання, поляки за мовою і національністю римо-кат. віровизнання (частково поль., частково укр. походження) та навернені з православія на римо-католицтво — українці за мовою, але без виразного нац. почуття, яких укр. населення називало згірдливо калакутами або перекецами.

Щоб зміцнити православіє на Х. й П., Святіший Синод у Петербурзі відокремив 1905 з Холмсько-Варшавської епархії Холмську епархію, її очолював Євлогій Ґеорґієвський. Правос. церква на Х. й П. мала деякі особливості. Щоб протидіяти католицизмові й польонізації, дозволено на деякі форми, до яких звикли холмщани в богослуженнях (напр., уніятський напів), мові (толеровано укр. мову як мову проповідей) тощо. Жваву культ. діяльність розвинуло Холмське Правос. Братство (1885 — 1917). Воно видавало кн., двотижневик «Холмская Жизнь», тижневик «Братська Бесіда» — рос. і укр. мовами (ред. М. Кобрин), масовий «Холмский Народный Календарь», який містив також ст. укр. мовою.

Шкільництво на Х. в 20 в. стояло краще, ніж на Цент. і Сх. Землях, мало відносно густу мережу нар. шкіл. Чимале значення мали учительські семінарії в Холмі й Білій та духовна семінарія в Холмі.

По революції 1905 відродився на Х. й П. укр. нац. рух, зокрема серед учителів. З 1905 в Грубешові діяло в-во О. Сполітака й О. Лоського, яке видало кілька популярних книжечок й одне ч. газ. «Буг» (1905, відразу ж конфіскованої).

Щоб остаточно усунути поль. впливи на Х. й П., холмські кола, зокрема Холмське Братство, висунули проєкт відокремлення Х. й П. в окрему губ., який 1912 обговорювала Держ. Дума в Петербурзі. Проти нього виступив не тільки поль. клюб у Думі, але й представники ін. нац. меншостей (за винятком українців) і соціялісти. Однак закон про відокремлення Холмської губ. був ухвалений і увійшов у силу 23. 6. 1912. Холмську губ. відокремлено за етногр. принципом з заселених українцями частин Люблінської і Селецької губ. Підставою були етногр. карти, опрацьовані В. Францевим. Холмську губ. безпосередньо підпорядковано м-ву внутр. справ у Петербурзі, лише в шкільних справах вона мала підлягати київ. шкільному кураторові. Практичній реалізації закону перешкодила війна (див. також карту на 2090 стор.). 1915 — 1919 pp. Влітку 1915 Х. й П. стали тереном воєнних дій. Перед відступом з Х. й П. рос. армія провела масову евакуацію населення. Ще раніше вивезено в глибину Росії всіх нім. колоністів. З Х. й П., боячися переслідувань з боку поль. кат. більшости, виїхали всі росіяни і майже всі українці. Натомість залишилися всі поляки і майже всі калакути. Перед відступом рос. військо спалило майже всі укр. с. Лишилося приблизно 25 000 українців (у тому ч. на Х. 15 000, на П. 10 000). Таким чином Х. й П. стали майже суто поль. краєм з 85% поляків на Х. і 84% на П.

На Х., що була під австр. цивільною окупацією неможлива була жадна укр. культ.-осв. праця не тільки через незначне ч. українців, але й тому, що австр. влада (під поль. впливом) не давала на неї дозволу. Натомість на П., яке опинилося під нім. окупацією до укр. культ.-осв. праці влада ставилася прихильно, зокрема Союз Визволення України на поч. 1917 відкрив ряд укр. шкіл (див. стор. 2 029). Ця культ.-осв. праця тривала під проводом О. Скоропис-Йолтуховського та К. Дмитрюка з весни 1918 до поразки Укр. держави.

Важка була доля втікачів з Х. й П. Евакуація в глибину Росії відбувалася хаотично. По дорозі більшість з. них втратила рухоме майно, багато хворіло. З часом влада створила комітети, які допомагали втікачам. Найбільше їх поселилося в суто рос. губ. над Волгою, а дехто навіть в Азії. Вони працювали здебільше на ріллі, зокрема у тамошніх селян. Завдяки своєму вищому хліборобському рівню культури, вони дійшли до деякого добробуту. Одночасно, у конфронтації з росіянами холмщани усвідомили себе українцями. Ще більше вплинула на їхню нац. свідомість укр. нац. революція 1917. Вже на весні 1917 відбувся ряд нарад і з’їздів холмщан (серед ін. в Києві 12. 4. 1917) і Всехолмський з’їзд (7 — 9. 4. 1917), який був яскравим доказом нац. свідомости холмщан і підляшан. В його резолюціях висунено гасло: «Геть з Польщею, ми є українці і хочемо належати до України й Києва». З’їзд відвідав гол. Центр. Ради М. Грушевський (він походив з Холма) і підтримав вимоги холмщан. На з’їзді обрано Холмський губ. виконавчий комітет, чл. якого були одночасно делеґатами до Центр. Ради. З ініціятиви холмських делеґатів Центр. Рада ухвалила 27. 11. 1917 резолюцію, що Х. й П. є складовою частиною УНР. Відповідно до цієї резолюції в Берестейському мирі 9. 2. 1918 між Україною і союзом 4 держав визнано Х. й П. (приблизно в межах Холмської губ.) складовою частиною УНР.

Приєднання Х. й П. до УНР викликало поль. протести (серед ін. й в австр. парляменгі). Практично укр. влада не перебрала ні Х., ні П., а тим часом укр. втікачі з них (вже з 1918) почали повертатися на рідні землі.

1919 — 1939 pp. (X. під поль. владою). Після поразки центр. держав Х. й П. окуповало поль. військо. Влітку 1920 вони короткочасно були окуповані сов. військом. Остаточно Х. й П. увійшли до складу Польщі на підставі Ризького миру між Польщею й РСФСР (18. 3. 1921). До 1922 більшість втікачів повернулася на Х. й П., хоч поль. влада утруднювала їх повернення, зокрема укр. інтеліґенції; тому частина холмщан і підляшан залишилася в СССР. Можна припускати, що через переселення українці втратили яких 120 000 осіб.

У жадній ін. частині укр. земель, які опинилися по першій світовій війні під Польщею, не був поль. тиск такий сильний, як на Х. й П. Школи були виключно поль., більшість правос. церков поляки перетворили на костьоли. Однак холмщани розвинули успішну нац. працю, серед ін. заснували культ.-осв. орг-цію «Рідна хата», об єдналися в кооперативах, які підпорядковувалися Ревізійному Союзові Укр. Кооператив у Львові, закладали філіяли та доми молитов (влада не давала дозволу на відкриття церков). Доказом укр. сили було те, що при перших виборах до поль. сойму 1922 (ці вибори, на відміну від наступних, були проведені дійсно вільно) холмщани перемогли у виборчій кампанії і провели до сойму та до сенату 5 своїх представників. Але незабаром поляки застосували нові репресії: ліквідовано «Рідні хати», заборонено ін. вияви культ. життя (театр, преса тощо), кооперацію ізольовано від Львова, введено гострий поліційний нагляд; про вільні вибори не було вже й мови. Сотні громадян арештовувано часто під вигаданими обвинуваченнями в комунізмі. Холмщанам залишилася тільки церква, але поляки почали нищити й церк. життя. Урядовою мовою Правос. Церкви стала поль., обов’язкова для навчання релігії і проповідей у церкві. Свящ. були під поліційним наглядом, багатьох з них усунено, зате підтримувано ревних польонізаторів і русофілів. У кін. 1937 поляки почали масове нищення церков, як «непотрібних об’єктів». З 389 правос. церков, що діяли на Х. й П. 1914, залишилося 51 (149 перетворено на костьоли, а 189 — зруйновано). За останніх довоєнних pp. поляки вдалися ще до ін. засобу нищення українців: озброєні поль. боївки (т. зв. кракуси) нападали на ухр. хати і нищили все майно.

X. й П. в Ген. Губернії (з вересня 1939 до червня 1944). Умови укр. життя на Х. й П. змінилися під нім. окупацією. Вже за 2 тижні після вибуху поль.-нім. війни нім. військо захопило всю Х. й П. За нім.-сов. договором 23. 9. 1939 у Москві устійнено границі сфер інтересів обох держав на лінії Сяну-Бугу. Разом з тим Х. й П. увійшли до складу Ген. Губ. і становили в ній сх. частину Люблінської обл. (дистрикту).

Нім. влада ставилася до укр. культ. життя на Х. й П. толерантно. Вже за перших тижнів під німцями по більших осередках виникли під різними назвами укр. гром. орг-ції. Вони розпочали допомогову акцію для втікачів, організували укр. населення і захищали його перед нім. владою; заснували низку укр. шкіл, відновили «Рідні хати», укр. пов. кооперативи і перебрали низку правос. церков, перетворених поляками на костьоли. Місц. українцям допомагали втікачі з зах.-укр. земель, які захопили совєти, і випущені з поль. тюрем та концентраційних таборів політ. в’язні. Ч. тих і тих на Х. й П. сягало 1 500 — 2 000 осіб. Вони скупчилися майже виключно в м. Х. й П. та в Любліні, працювали в нім. адміністрації, кооперації, у керівництві комітетів і в шкільництві; 1940 чимало свящ., втікачів з Буковини, поповнили духівництво Правос. Церкви. Комітети діяли в Білгораї, Терногороді, Томашові, Замості, Грубешові, Холмі, Володаві, Красноставі й Білій Підляській. У Холмі постав також Центр. Холмський Комітет, який мав керувати нац. життям, хоч насправді опікувався тільки Холмським і Володавським пов. З місц. діячів найвпливовішими були: А. Павлюк (гол. комітету), С. Любарський (кол. сенатор), В. Косоноцький, В. Островський; у Замості А. Рочняк; у Білій Підляській І. Пастернак, на Володавщині лікар Т. Олесіюк.

1940 — 41 відбулися на Х. й П., крім припливу утікачів, ще ін. зміни в складі населення. Нім. влада переселила всіх німців Х. й П. на землі зах. Польщі, натомість багато поляків, виселених з цих земель, переселила на Х. й П., що й збільшило тут поль. населення; на підставі нім.-сов. договору про репатріяцію, з Х. й П. виїхало до УССР бл. 5 000 українців.

Вже в листопаді комітети на Х. й П. визнали як свій центр орг-цію, яка постала в столиці Ген. Губ. в Кракові під проводом В. Кубійовича. У червні ця централя дістала назву Укр. Центр. Комітету, а місц. комітети — Укр. Допомогових Комітетів. На великі успіхи здобулися Х. й П. в церк. справі. Вже 5. 11. 1939 постала Церк. Рада у Холмі. Першим кроком для відновлення Правос. Церкви на Х. й П. було створення окремої адміністратури Правос. Церкви (адміністратор о. І. Левчук, ген. вікарій М. Малюжинський). Великим досягненням була передача православним собору в Холмі (19. 5. 1940), що мало й символічне значення: кін. поль. впливам. До поч. 1940 ч. правос. церков збільшилося з 51 до 91. Завершенням заходів Укр. Центр. Комітету перед нім. владою було відновлення Автокефальної Правос. Церкви і Холмської епархії (тепер назва Холмсько-Підляська епархія) і висвячення на холмського єп. з титулом архиєп. (з 1944 митр.) проф. І. Огієнка (Іларіона).

Вперше на Х. й П. навчання в нар. і фах. школах (серед них сер. пром. школа в Холмі) перейшло на укр. мову. У Холмі діяла укр. гімназія (найбільше ч. учнів — 625). Навчання в сер. школах було уможливлене заснуванням бурс-інтернатів для молоді. Заочну освіту організували Укр.-Осв. Т-ва (У. О. Т.), масово засновувані замість «Рідних хат». Кооперативи підлягали укр. пов. союзам й Укр. Обл. Союзові в Любліні. Укр. життя зосереджувалося в У. Д. К. в Холмі, Грубешеві, Білій Підляській, Замості, Терногороді (для Білгорайської округи), Красноставі; сильна делеґатура діяла у Володаві. Значне ч. українців перебувало в Любліні. Представником УЦК при люблінському губернаторі був В. Тимцюрак, з 1941 — В. Голейко. Визначніші діячі У. Д. К., крім названих: Б. Глібовицький і Є. Пастернак (Біла Підляська), М. Струтинський (Грубешів), Р. Перфецький (Замостя) та ін.

Нац. життя Х. й П. зазнало розквіту, якого тут ніколи не було. З різних специфічних для Х. й П. проблем, що їх не вдалося вирішити, була проблема калакутів, які до всіх заходів «українізації» ставилися неґативно.

Укр. життя на Х. й П. послабло після повернення влітку 1941 більшости утікачів до Галичини. З 1942 на Х. й П. почало діяти поль. збройне підпілля (пізніше п. н. Армії Крайової), з укр. боку на Грубешівщині постала «Самооборона» (яка співпрацювала з УПА). Жертвами поль. підпілля впали 1943 серед ін. гол. Грубешівського комітету М. Струтинський і кол. сенатор Є. Пастернак.

1943 дійшло до нім. акції виселення низки поль., але й укр. сіл на Замостейщині і Томашівщині; на їх місце мали прийти німці. Це зміцнило акцію поль. боївок (які мали підтримку поль. населення) і контракцію нім. поліції, від чого зазнали великих втрат укр. селяни. На весні 1943 на Х. й П. діяли також сов. партизани, 1944 посилилася акція поль. ком. партизанів. Одночасно наблизився і нім.-сов. фронт.

З 1944. У липні 1944 всю Х. й П. захопило сов. військо. Відтоді м. Холм стало тимчасовим осідком поль. ком. держави — Поль. Нар. (Людової) Республіки — П. Н. Р. У вересні 1944 був встановлений тимчасовий кордон між УССР і П. Н. Р. Він проходив приблизно по кол. лінії Керзона — здовж р. Бугу; остаточно він був усталений у серпні 1945. Тим самим Х. й П. увійшли до складу Поль. Людової Респ., у якій становили сх. частину Люблінського воєводства. Вже 3. 9. 1944 Поль. Людова Респ. й УССР підписали в Любліні угоду про добровільне переселення українців з П. Н. Р. на Україну, а поляків з УССР до Польщі. Переселення почалося з жовтня 1944, і до серпня 1946 з Х. й П. до УССР переїхало 193 400 українців. Переселенню рішуче протидіяли укр. і поль. підпілля — УПА й Армія Крайова. 1945 вони навіть уклали договір про розмежування своїх впливів (див. карту на 2091 стор.).

Після обміну населення, на Х. й П. залишилося тільки невелике ч. українців: на півд.-сх. Грубешівщині й у вузькій смузі над Бугом у пов. Біла Підляська і Володава; разом, мабуть, яких 25 — 30 000. Майже всіх їх поляки виселили 1947 на території сх. і півн. Німеччини, які по війні припали Польщі. Лише по смерті Сталіна до 1966 бл. 12 000 українців повернулося на Х. й П.; і тепер їх ч. можна визначити на яких 20 000. Вони скупчені у смузі над Бугом, найбільше на П.

Церк. життя українців на Х. й П. зосереджене в парафіях Поль. Правос. Автокефальної Церкви. Натомість вони не мають і тих незначних прав, які мають українці в решті Польщі: тут немає пунктів навчання укр. мови в школах, не можуть діяти гуртки Укр. Суспільно-культ. Т-ва — повторюється поль. екстермінаційна політика з часів до 1939. (Див. також Польща).

Інакше на півн. П., населення якого перев. залишилося на місці, але його вважають офіц. білоруським. Воно має білоруські школи і білор. т-ва.

Людність. 1931 на 1 км² припадало на Х. 57 меш. (1964 — 56). Густота населення залежна від якости Грунтів, вона найвища на чорноземній Грубешівщині і Томашівщині (понад 70), найнижча на піскуватій Білгорайщині (бл. 50). У м. жило 1931 19% (1964 — 23%) населення. Міста мали торг.-ремісничо-адміністративний характер. Найбільшим м. був Холм (1931 — 38 600, 1970 — 64 000); ін. (у дужках ч. меш. на 1931 і на 1964 у тис): Грубешів (12,6; 13,4), Томашів (9,6; 10,8); Замостя (24,7; 33,1); вже за межами укр. етногр. території — Красностав (14,6; 15,8) і Білгорай (13,8; 15,2); деякі м-ка — Терногород, Щебрешин.

У висліді представлених вище процесів укр. стан посідання зазнав на Х. сильного зменшення (хоч не аж такого як на П.). Подаємо зміни ч. правос. у 6 пов. Х.

Повіт

Роки

Правос.

у тис.

у%

Білгорайський

1905

1908

1921

1931

34,0

28,8

15,6

21,1

28,6

21,7

16,4

18,0

Грубешівський

1905

1908

1921

1931

73,6

60,1

38,5

47,8

57,0

41,9

37,0

37,8

Повіт

Роки

Правос.

у тис.

у%

Замістський

1905

1908

1921

1931

17,4

11,2

5,5

7,0

12,9

8,3

4,3

4,7

Красноставський (частина)

1905

1908

1921

1931

10,1

6,4

4,0

4,3

26,0

17,0

11,6

11,0

Томашівський

1905

1908

1921

1931

50,6

42,1

23,3

32,5

43,6

33,8

23,8

26,8

Холмський

1905

1908

1921

1931

60,2

48,1

25,1

36,8

44,4

27,4

20,6

22,6

Зміни в стані правос. і кат. населення цих 6 пов. такі (у тис, в дужках у %; приблизні числа):

Рік

Правос.

Римо-кат.

1905

1908

1921

1931

245,9 (37,0)

196,7 (26,2)

113,6 (19,7)

149,5 (20,9)

296,2 (33,4)

421,7 (56,1)

384,2 (57,8)

487,3 (68,1)

X. стала з етнічного погляду мішаним укр.-поль. краєм. Більшість мали українці до 1945 лише у вузькій смузі над Бугом, зокрема на півд.-сх. Грубешівщині, але не становили більшости у жадному пов. Нац. чи віросповідна структура населення була на 1931 приблизно така: (у тис, у дужках у %):

Українці — 149 (21,3)

Калакути — 60? ( 8,8)

Поляки — 427 (59,3)

Жиди — 70 ( 9,7)

Німці — 13 ( 0,9)

Нац. меншостями на Х. були жиди й німці (невелике ч. росіян — урядовий апарат, жили тільки в 1870 — 1914 pp.). Жиди становили 1931 10% всього населення (1914 — 13%), але більшість майже у всіх м. (у Холмі до поч. 20 в. навіть 2/3 всього населення). Німці (1914 — 35 000), 1931 — ледве 13 000 жили в холмському пов. і сусідній частині Володавського. Вони наплинули в другій пол. 19 в. (перев. після 1883), поселилися на землях, розпарцельованих великими власниками, і були досить багатими хліборобами. 1915 всіх їх вивезло рос. військо (перев. на Сибір), і тільки частина їх 1920 репатріювалася. Їх нім. окупацій на влада вивезла восени 1939 до Райху. З кін. 1940-их pp. Х. й П. є суто поль. краєм.

Нар. госп-во. Х. була до 1939 (є перев. й тепер) чисто рільничим краєм, в якому з сіль. госп-ва жило бл. 80% всього населення, у тому ч. все укр. Великі ліси залишилися тільки на Білгорайщині і на Розточчі. С.-г. площа займала 70% усього простору, у тому ч. на ріллю припадало 51%, сади і городи 1,5%, на луки і пасовища 18%, на ліси 24%, на невжитки 5,5%. Гол. культури (у % до всієї засівної площі): жито (30%), пшениця (18%), картопля (16%), овес (15%), кормові (11%), ячмінь (8%), техн. (зокрема цукровий буряк, 2%). Пшениця найбільше поширена на Грубешівщині (також і цукровий буряк). Х. має невеликі надвишки рослинництва, більше молочних продуктів і свинарства.

Література: Батюшков П. Холмская Русь. П. 1887; Beńkowski E. Ruś Chełmska od czasu rozbioru Polski. Л. 1887; Kolberg O. Chełmskie — Obraz Etnograficzny. Кр. 1890; Площанский И. Прошлое Холмской Pyси. Вільна 1899; Францев В. Карты Русского и Православного населення Холмской Руси. в. 1909; Dymcha L. de. La question de Khelm. Париж 1911; Wierciński H. Jeszcze z powodu wydzielenia Chełmszczyzny. Кр. 1913; Wierciński H. Ziemia Chełmska i Podlasie. B. 1916; Кордуба М. Історія Холмщини й Підляшшя. Кр. 1941; Храпливий Є. Нарис історії Холмщини й Підляшшя; новіші часи. Вінніпеґ 1968; Кубійович В. Українці в Генеральній Губернії 1939 — 1941. Чікаґо 1975.

В. Кубійович










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.