[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1984. — Т. 10. — С. 3857-3871.]

Попередня     Головна     Наступна





Шкільництво на Україні. Початки. Ще перед прийняттям християнства Володимиром В. проникало на Русь болг. (ц.-слов.) письмо (кирилиця). Це промостило шлях для прийняття і болг. літургії та церк. літератури за Володимира, хоч християнство прийняв він від греків. Припускається, що спочатку підготова свящ. відбувалася при єпископських катедрах за візант. зразком. Князі діставали домашню освіту (О.). З початкового літопису відомо, що Володимир В. примусово забирав дітей знаті на «книжне навчання» і Ярослав Мудрий у 1037 визначив свящ. при церквах платню за навчання людей грамоти. На княжих дворах цінувалося знання мов. Серед церк. книжників поширене було знання грец. мови. На дворі гал.-волинських володарів першої пол. 14 в. ввійшла у вжиток латина, що свідчить про впливи зах. О.

Сер. 14 — 18 вв. Княжі часи не залишили по собі виразної системи Ш., що утруднювало збереження О. на Україні після занепаду Київ. Держави. Брак власної шкільної системи, особливо вищої, українці надолужували, виїжджаючи до латинських ун-тів у Кракові, Празі і Зах. Европі. Укр. школи стояли на низькому рівні, але були досить поширені. Школи були звичайно при церквах, де вчили дяки. Наука починалась від 7 р. життя. Уявлення про те, з чого вчили, дає буквар І. Федоровича 1574, укладений за грец. і болг. зразками.

Розвиток прот. (поль.-нім.-латинської) О. на Україні і Білорусі в 16 і на поч. 17 вв. (кальвінські школи в Панівцях на Поділлі, соцініянські в Киселині під Володимиром, Хмільнику, Гощі, Берестечку) і зокрема єзуїтських поль.-латинських шкіл (колеґії в Ярославі 1575, академія в Замості 1595 й ін. — разом 23 на Україні) спонукав правос. піднести рівень своїх ц.-слов. шкіл. За прот. і кат. зразками кн. К. Острозький створив правос. школи в Турові (1572), Володимирі (1577) і найкращу в Острозі (бл. 1580, див. Острозька школа). Крім того, подібні школи виникли в Смотричі (1579) і Холмі (1582). Крім ц.-слов. мови, введено до них латинську, грец. і поль. мови.

Новим чинником у розвитку укр. О. стали братські школи (перша у Львові 1586), спочатку під сильним грец. впливом. Спосіб навчання, взаємини між батьками і школою реґулювалися шкільними «уставами», «порядками» або «артикулами прав» (львівський 1586, луцький 1624). Братства стали піонерами вид. шкільних граматик (ц.-слов. у Вільні 1586, в Єв’ї 1619 — укр. авторів; у Крем’янці 1638; грец.-ц.-слов. у Львові 1691). Граматика 1619 (М. Смотрицького) дає у вступі деякі інформації про методи навчання в братській школі. Від кін. 16 в. почали й до цих шкіл вводити латинську і поль. мови коштом грец., навчання якої цілком занепало до сер. 17 в.

Заснована в Києві 1615 братська школа перетворилася 1632 на Києво-Могилянську Колеґію, даючи поч. укр. високим школам. П. Могила ввів до колеґії латинську і поль. мови. Київ. Колеґія мала свою філію у Вінниці.

Укр. мову в школах не викладали. Деякі початки для її введення зробив П. Могила, наказуючи вчителям у школах, щоб давали учням вивчати напам’ять його укр. катехизис (1645). Але не було укр. граматик і букварів; єдина граматика І. Ужевича (1645) залишилась у рукописах у Франції, а на Україні та Білорусі не була відома.

З боку уніятів були також спроби піднесення О. духівництва (постанова Собору в Кобрині 1629 про створення духовної семінарії з навчанням латинською і ц.-слов. або руською мовами).

Одночасно дійшло до пожвавлення О. на сх. Закарпатті під владою прот. Семигороду (привілей кн. Ґ. Бетлена 1627 для мукачівського єп. І. Григоровича на школи й гімназії всюди, де є церква і на навчання ц.-слов., грец., латинської, єврейської й ін. мов).

До сер. 17 в. нижча О. (парафіяльна) стала заг. на Україні. Як ствердив Павло Алепський 1654 серед українців у державі Б. Хмельницького «всі або майже всі вміють читати і знають порядок молитов і співів, навіть більшість їхніх жінок і дочок».

Поділ України в Андрусові 1667 призвів до занепаду правос. братських шкіл на Правобережжі, а спілка з Москвою спричинила відплив богословів з Лівобережжя на Московщину. Занепала на деякий час Київ. колеґія. Аж до схилу 18 в. не появлялись друком ніякі нові граматики.

Найважливішою школою для правос. під Річчю Посполитою стала манастирська школа в Гощі над Горинню (що існувала там від 1638). Крім цього, українці звідти (особливо свящ.) посилали синів і до Київ. колеґії. Від поч. панування гетьмана І. Мазепи (1687) колеґія переживала відродження. 1701 з поширенням програми дістала вона титул академії. По Мазепі (1709) академія знову занепала, але піднялась за київ. митр. Р. Заборовського (1731 — 47). Від сер. 18 в. почалися спроби часткової секуляризації програми в академії (введення навчання зах. мов, геодезії і будови фортифікацій), але створення чисто світського ун-ту в Москві 1755 усунуло академію на другий плян. 1784 до ц.-слов. мови в академії введено моск. вимову. Врешті 1817 академію закрито, а 1819 на її базі створено Київську Духовну Академію.

З ін. шкіл на Гетьманщині важливі були: школа в Чернігові (від 1689, від 1700 колеґія, від 1776 духовна семінарія, див. Чернігівська Колеґія), а також Переяславський Колеґіюм (від 1738, з 1776 духовна семінарія). Гетьманщина мала густу мережу парафіяльних шкіл, де вчили місц. або «мандрівні» дяки. Датки на школу збирали самі учні. 1740 — 47 pp. було 966 шкіл на 1 099 поселень, охоплених статистикою, тобто 1 школа на 1,2 тис. населення. Власні школи мала Січ: одну для майбутніх дяків, півчих і дияконів, другу для сиріт (де навчано і лицарського ремесла). Ця остання зберегла укр. дух аж до зруйнування Січі 1775.

У 18 в. почала зростати культ. роля Слобідської України на чолі з Харковом. 1727 відкрито там колеґію (див. Харківська Колеґія), що стала модернішою від занепалої Київ. академії й обох колеґій на Гетьманщині. Переважала рос. та іноземні мови, толеровано в ній і укр. мову в літ. вправах.

На Правобережжі після занепаду Правос. Церкви на зламі 17 і 18 вв. укр. О. стала завданням уніятської Церкви, особливо Василіян, які мали свої колеґії в Володимирі, Умані, Любарі, Шаргороді, Бучачі, Гощі і школи для синів зубожілої шляхти. У школах навчано між ін. ц.-слов., поль. мови і латини. 1781 поль. Комісія Нац. Освіти передала Василіянам деякі поєзуїтські школи (після заборони чину Єзуїтів 1773), м. ін. колеґію в Острозі. 1788 Василіяни почали частково заводити навчання на народномовній основі в парафіяльних школах. Однак 1789 Комісія наказала польщити всі укр. церк. школи. Ролю Єзуїтів у польонізації перейняв чин Піярів, які мали школи у Львові, Золочеві, Межиріччі й ін. м.

На Закарпатті (після перемоги уніятства) поширилися зах. впливи в Ш. 1684 Єзуїти створили семінарію в Трнаві на зах. Словаччині, де готовано й уніятських свящ. для Закарпаття. Мукачівський єп. Й. де-Камеліс (1689 — 1706) модернізував закарп. церк. Ш. Його наступник М. Ольшавський (1743 — 67) заснував богословську школу в Мукачеві (1744), а єп. А. Бачинський (1772 — 1809) переніс її до Ужгороду (разом з осідком епархії) і перейменував на семінарію. Енерґійні заходи ряду єп. поставили О. на Закарпатті на перше місце на Україні (300 шкіл у 1793), що сприяло виїздам ученим на ін. укр. території.

Укр. землі під Росією. Після захоплення Росією Правобережжя (1793 — 95) там залишено поль. школи до 1831, а також Кременецький ліцей, заснований 1819, підлеглі Віленській шкільній окрузі. Решта укр. земель мала рос. Ш. в рамках Київ. і Харківської шкільних округ. Після поль. повстання 1830 — 31 pp. рос. Ш. поширено й на Правобережжя і підпорядковано його, замість Віленській, Київ. окрузі, створено нову — Одеську округу (1832).

1804 створено систему 4-річних гімназій у губ. містах під опікою ун-тів. Посталий 1805 перший на підрос. Україні ун-т у Харкові (див. Харківський Ун-т) став опікуном цих гімназій на сх. України (до 1831 опікуном правобережних гімназій був поль. Віленський Ун-т). Крім цього, в губ. і пов. м. створено 2-річні пов. училища під наглядом дир. гімназій, а в м-ках і с. — однорічні «церковноприходські» школи під наглядом дир. пов. училищ.

Після ліквідації Крем’янецького ліцею 1831 на його базі створено 1834 другий на підрос. Україні Київ. Ун-т. 1835 ун-ти позбавлено акад. свобод і підпорядковано їх мін-ву освіти. Вищими школами були також ліцеї, особливо Ніженський Безбородьківський ліцей (1825, 1875 — 6 перетворений на Іст.-Філол. Ін-т), та Рішельевський ліцей в Одесі (1817, 1865 перетворений на Новоросійський Ун-т, див. Одеський Ун-т).

Крім гімназій (навчання в яких продовжено 1817 до 7 pp.), сер. школами були кадетські корпуси (в Києві і Полтаві), ін-ти благородних дівчат у Києві (1837), Харкові, Одесі й ін. м. та закриті виховно-навчальні пансіони. Нижчим типом сер. шкіл були 5-річні прогімназії (див. Середнє Ш.).

Деколи дідичі творили у 1820 — 40-их pp. для своїх кріпаків школи за зразком Дж. Ланкастера. Загалом на підрос. Україні було 1856 ледве 1 320 різних шкіл, які охоплювали тільки 0,53% населення.

Після смерти Миколи I (1855) виник рух недільних шкіл з навчанням по-укр. і (через брак укр. підручників) по-рос. Ці школи були призначені перев. для дорослих; 1859 — 60 їх було 68. Підручники для них складали Т. Шевченко, П. Куліш й ін. Рос. уряд закрив ці школи 1862, а їх діячів репресував. 1863 мін. О. Валуєв заборонив видавати підручники й ін. кн. укр. мовою

Нова система початкового Ш. була встановлена 1864: 1- і 2-клясні школи, підпорядковані мін-ву О.; «школи грамоти» під юрисдикцією Святішого Синоду, 3-річні парафіяльні школи (деякі зміни введено 1874). Одночасно створені 1864 на Лівобережжі і Півд. Україні земства дістали право творити земські школи. Кількість цих шкіл (від 3-річних до 7-річних і до вчительських семінарій) зростала з бл. 1 600 у 1877 до 4 700 у 1909 — 10 pp. Від 1870 діячі земств намагалися завести в цих школах укр. мову, але безуспішно. Уряд не довіряв земським школам і радше підтримував примітивніші парафіяльні школи.

Рос. уряд, не довіряючи правобережній шляхті, перев. поль., забороняв земства на Правобережжі аж до 1911. Це поглибило нац.-культ. відсталість Правобережжя.

1912 пов. школи перетворено на вищі початкові школи і 4-річні, перев. коедукаційні. З’явилися вони і в менших м. і по с. Але аж до революції 1917 тільки 60% дітей ходило до шкіл; на Правобережжі, з вищезгаданих причин, ще менше, напр., у Київ. губ. бл. 40%. У висліді майже повна письменність укр. населення в 1654 (див. вище) була зведена на підрос. Україні до 26% 1897 (нижче сер. грамотности в імперії).

У 1890-их pp. земства почали творити також дитячі садки і ясла (див. Дошкільне виховання). Поч. пед. освіті на підрос. Україні дала Тимчасова Пед. Школа в Києві 1862. 1869 постала в Києві перша вчительська семінарія. 1917 було таких семінарій 33. 1874 засновано у Глухові учительський ін-т, а 1917 було їх 8 (на дещо вищому рівні, ніж семінарії).

Сер. школи після реформи 1864 і в наступні pp. ділилися на клясичні гімназії (8-річні), реальні училища (6- або 7-річні), кадетські, духовні училища і семінарії (вищий ступінь), різні жін. сер. школи. Вищою сер. школою була Колеґія Павла Ґалаґана, заснована 1871 в Києві.

Від 1870-их pp. земства почали творити проф. школи (мист. ім. М. Гоголя в Миргороді, ткацька в Дігтярах). На поч. 1917 були на Україні 93 фахові сер. школи.

1895 постала перша укр. студентська орг-ція (в Київ. Ун-ті). 1913 таких орг-цій було вже 22, перев. таємних (див. Студентство). Під впливом революції 1905 і тих орг-цій деякі проф. почали викладати укр. мовою, але швидко це заборонено. Жінкам вільно було вступати до ун-тів тільки в рев. pp. 1905 — 06. Натомість існували різні вищі жін. курси (в Києві від 1878). Розвивалася вища техн. О. 1871 постав Харківський Ветер. Ін-т (на базі ветер. школи, заснованої 1851), 1884 — Технологічний Ін-т у Харкові, 1898 — Політехн. Ін-т у Києві, 1889 — Вища Гірнича Школа в Катеринославі (від 1912 — Гірничий Ін-т) тощо. Разом 1915 було 19 вищих фахових шкіл.

Від кін. 19 в. бере початок позашкільна О., зокрема з 1891 почало діяти «Общество Грамотности» в Харкові (див. Товариства грамотности). Від 1864 були дозволені нові недільні школи під контролем уряду. Від 1870-их pp. опіку над ними перебрали земства, а згодом також духовенство. Нар. читання, заініційовані у Полтаві 1861 (по-рос), були заборонені, але в 1870-их pp. відновлені. 1898 група українців у Петербурзі створила Благодійне Т-во видавання загальнокорисних і дешевих книжок, яке на подобу гал. «Просвіти» почало видавати укр. самоосв. книжечки. Революція 1905 дала змогу наслідувати гал. зразки більш одверто: 1905 в Катеринославі створено перше т-во «Просвіта», згодом і в ій. м. На Кубані існували окремі рос. школи для козаків та «іногородних» (для козаків безкоштовні).

Кін. 18 — поч. 20 вв. Галичина. Приєднання Галичини до Австрії 1772 тимчасово припинило польонізацію О. і піднесло рівень укр. Ш. 1774 створено у Відні семінарію для уніятів (тепер званих гр.-кат.) Австрії при церкві св. Варвари (Барбареум), що існувала до 1784. 1777 введено в Галичині, як у всій імперії, 3 типи держ. шкіл: 6-клясні нормальні школи (у Львові і Чернівцях), 4-клясні головні школи (в сер. м. і манастирях) і тривіяльні (найнижчі, народні). У перших типах введено нім. мову навчання, в останньому — поль. або «руську» (на практиці — ц.-слов.). Нагляд над школами здійснювала крайова комісія.

1781 цісар Йосиф II завів обов’язкове заг. навчання всюди, де було понад 90 — 100 дітей у шкільному віці. Нагляд над школами доручено дідичам (отже в Галичині перев. полякам), рідше Відомству Держ. Скарбу. Нім. мову заведено і до тривіяльних шкіл у м. Організовано п’ять 5-клясних гімназій з латинською мовою навчання, і від 1784 почали вимагати їх закінчення від кандидатів на свящ. 1783 створено у Львові гр.-кат. семінарію, 1784 — Львівський Ун-т з латинською мовою викладання. 1787 створено при ньому тимчасово «Studium Ruthenum» для кандидатів на свящ., які не знали латини (закрито 1809). 1788 львівське Ставропігійське Братство було перетворене на Ставропігійський Ін-т у Львові, який видавав шкільні підручники й утримував одну школу з бурсою. Після смерти Йосифа II під тиском поляків навчання руської мови 792 обмежено двома год. тижнево й усунено гр.-кат. свящ. від навчання релігії. 1805 Львівський Ун-т здеґрадовано до ліцею. 1812 скасовано обов’язкове заг. навчання. Під тиском поль. кліру зникли укр. тривіяльні школи.

Нове відродження почалося 1817, коли знову відкрито ун-т у Львові, цим разом з нім. мовою. Гурток церк. діячів у Перемишлі (єп. М. Левицький, єп. І. Снігурський, о. І. Могильницький) заснував 1817 «Заведеніє Півчесько-Учительськоє». Під впливом заходів цього гуртка 1818 уряд дозволив шкільне навчання по-руськи і віддав нагляд над укр. школами гр.-кат. духовенству (на практиці тільки на парафіяльному рівні). Перемиський гурток почав видавати слов.-руські шкільні підручники.

1818 гімназії стали 6-клясними. 1843 на 2 132 школи в укр. Галичині 921 було укр. (парафіяльних), 190 поль., 81 нім., а 938 мішаних. Але тільки 50 тривіяльних й одна головна (василіянська у Лаврові) були під наглядом гр.-кат. кліру. Рівень укр. парафіяльних шкіл був значно нижчий, ніж тривіяльних.

Революція 1848 принесла створення осв. орг-ції «Галицько-Руська Матиця» у Львові, 1849 — запроваджено у Львівському Ун-ті катедру руської словесности, яку очолив Я. Головацький. Г. Шашкевич, що став у 1848 керівником департаменту нар. шкіл і гімназій Гали чини у віденськім мін-ві О., зробив багато для вид. укр. підручників і розвитку укр. наук. термінології. 1855 цісар Франц Йосиф I передав нагляд над школами консисторіям. Це підвищувало вплив на укр. школи гр.-кат. консисторії у Львові. Але 1856 скасовано примусове навчання укр. мови в сер. школах. 1867 Відень передав владу в Галичині полякам. Того ж року створено Крайову Шкільну Раду у Львові у складі 4 поляків й 1 українця і замінено укр. мову в сер. школах і Львівському Ун-ті на поль. Укр. мову дозволено як викладову тільки в нижчих клясах Академічної Гімназії у Львові. Крім крайової, існували також пов. гром. шкільні ради. Заведено всюди 6-річне обов’язкове навчання. 1868 постало важливе самоосв. т-во «Просвіта». 1876 староруський табір заснував на противагу «Просвіті» москвофільське Общество ім. М. Качковського. 1869 заведено обов’язкове знання обох місц. мов — поль. й укр. — для проф. Львівського Ун-ту, але ун-т залишився мовно поль.

Початкові школи мали максимум 7 кляс, при чому останні 3 кляси становили т. зв. виділові школи. На укр. с. переважали 1- або 2-клясні школи. Було лише кілька укр. 4-клясних шкіл і 2 приватні укр. виділові школи для дівчат. 1913 71% початкових шкіл Сх. Галичини були укр. Проте поширення шкіл не було достатнє; 30% населення у віці понад 9 pp. було неписьменне.

Українцям удалося вибороти тільки 6 держ. (8-річних, клясичних) гімназій (2 у Львові, по 1 у Перемишлі, Коломиї, Тернополі, Станиславові) і паралельні укр. кляси в поль. гімназіях у Бережанах і Стрию. Тоді як поляки мали 1 гімназію на 60 400 осіб, українці — 1 на 546 000. В укр. Галичині було 7 чоловічих і 3 жін. учительські семінарії, всі двомовні (поль.-укр.). Не було держ. укр. проф. шкіл, тільки 1 приватна сер. торг. школа «Просвіти» у Львові й 1 приватна нижча госп.-садівнича школа в Миловані Товмацького пов. (від 1911).

1881 постало Руське Т-во Пед., яке видавало двотижневик «Учитель» (1889 — 1914), а 1910 виник Крайовий Шкільний Союз на чолі з М. Грушевським і І. Кивелюком. Ці орг-ції творили укр. приватні школи. Напередодні першої світової війни було 16 приватних початкових шкіл і 13 сер.

1892 о. К. Сілецький створив першу укр. «захоронку» під опікою Сестер Служебниць. 1900 постало т-во Руська (потім Укр.) Захоронка. Деякі захоронки творили також Василіянки (див. Дошкільне виховання).

Учні і студенти (т. зв. академіки) творили в останній чверті 19 в. різні орг-ції (див. Студентство). Учителі початкових шкіл були організовані у Взаємній Помочі Укр. Вчительства (від 1905), сер. і вищих шкіл — в Учительській Громаді (від 1908). Вони видавали пед. журнали, остання також шкільні підручники. З ініціятиви вчителів (О. Тисовського й ін.) створено 1911 — 12 виховну орг-цію для молоді «Пласт».

Невдоволені польонізацією Львівського Ун-ту, в якому на 80 проф. було тільки 8 українців (а позиція українців у Львівській Політехніці, заснованій 1872, в Школі, потім Академії, Ветер. Наук у Львові, заснованій 1881, і в С.-Г. Академії в Дублянах була ще слабша), українці боролися за окремий ун-т. Дійшло до заворушень у Львові (1901 — 7), протестних переїздів укр. студентів до Віденського, Празького й ін. ун-тів (т. зв. Сецесія). 1912 австр. влада погодилася створити укр. ун-т 1916, але цьому перешкодила війна.

За рос. окупації Галичини 1914 — 15 укр. школи закрито.

Буковина. Перед приєднанням до Австрії (1774) О. була дуже обмежена (тільки в манастирях для нижчого духівництва). 1777 заведено тут таку саму систему Ш., як у Галичині. Нормальна Школа існувала в Чернівцях. 1851 почато викладання укр. мови в Чернівецькій нім. гімназії. 1869 створено осв. т-во «Руська Бесіда» з завданнями, подібними до гал. «Просвіти». 1875 постав нім. Чернівецький Ун-т з 3 укр. катедрами (мови, літератури та теології). 1887 постало т-во «Руська (згодом Укр.) Школо», яке видавало шкільні підручники. 1896 було 165 укр. держ. шкіл (у тому ч. 34 мішані укр.-нім. й укр.-рум.). Розвиток укр. початкових шкіл у м. сповільнювався перевагою жидів, які підтримували нім. школи. Від 1896 почали творитися укр. або укр.-нім. держ. гімназії (в Чернівцях, Кіцмані, Вижниці). Постала також приватна укр. реальна гімназія у Вашківцях. 1907 т-во «Рідна Школа» відкрило приватну укр. жін. вчительську семінарію в Чернівцях, а 1910 там само засновано укр. відділ у держ. учительській семінарії,

Заг. ситуація укр. шкіл на Буковині була ліпша, ніж у Галичині. Нагляд над ними був в укр. руках. 1910 — 11 були 224 укр. школи (у тому ч. 8 мішаних) поруч з 177 рум., 82 нім., 12 поль. і 8 угор.; навчали в них 800 вчителів. Від кін. 1870-их pp. існували укр. учнівські й студентські орг-ції («Союз», 1875).

Закарпаття. Через брак підтримки уряду укр. школи після єп. А. Бачинського почали занепадати. Зусилля для піднесення нар. О. виявляв мукачівський єп. В. Попович (1837 — 64). Від 1840-их pp. на чоло культ. пед. діячів Закарпаття висунулися О. Духнович, автор першого букваря нар. мовою (1847), й А. Добрянський, творець осв. Общества св. Василія Великого 1866 (700 чл. на 1870), яке намагалося видавати шкільні підручники.

Перетворення Австрії на Австро-Угорщину зміцнило 1868 мадяризаційний натиск. У держ. школах заведено угор. мову навчання, укр. (або русько-слов.) залишено як предмет. Руськими лишилися тільки парафіяльні початкові школи. Якщо в 1881 були 353 держ. руські школи і 265 угор., то в 1906 — вже тільки 23 руські, решта угор. або мішані. Закон мін. освіти А. Аппоньї 1907 ліквідував взагалі навчання руської мови в гімназіях і учительських та духовних семінаріях. Загалом угор. політика перекреслила осв. досягнення Закарпаття від 17 в. і довела до того, що 60% населення стало неписьменним.

1917 — 20. Зайняття Волині, Підляшшя і Полісся німцями й австрійцями під час першої світової війни дозволило на орг-цію там укр. шкіл (разом 250). На Холмщині австр. окупаційні органи не дозволяли творити укр. школи.

Після революції в лютому 1917 орг-ція укр. Ш., перейшла в руки Ген. Секретаріяту О. Центр. Ради (секретар І. Стешенко). Утримано давні 3 шкільні округи під назвою комісаріятів. Створено Т-во Шкільної О. для виготовлення укр. підручників. Почав виходити в Києві часопис «Вільна укр. школа» (1917 — 19), згодом «Народня Освіта». У серпні 1917 відбувся І з’їзд укр. учителів у Києві. Створено Укр. Пед. Академію в Києві. Після проголошення УНР в листопаді 1917 укр. сер. Ш. розвивалося уже нестримно скрізь на території укр. держави.

Спеціяльна комісія мін-ва О. УНР від кін. 1917 проєктувала 12-річну «єдину трудову школу». Гетьманське мін-во О. (М Василенко) натомість розвивало укр. Ш. згідно 3 прийнятими в Европі зразками. Літом 1918 створене понад 50 укр. сер. шкіл (деякі перетворені з доти рос). У Полтаві створено Іст.-Філол. Фак., у Києві Держ. Драматичну Школу і Укр. Держ. Академію Мистецтв (грудень 1919), Організовано систему О. для дорослих під керівництвом С. Русової. Восени 1918 відкрито укр. ун-ти у Києві (побіч рос. Ун-ту ім. св. Володимира) і в Кам’янці-Подільському на додаток до 3 існуючих ун-тів, покищо тільки частково українізованих. Крім цього, постав новий ун-т у Катеринославі.

На Кубані вдалося 1917 ввести укр. навчання тільки в нижчих початкових школах. 1919 створено 2 укр. гімназії й українізовано 2 вчительські семінарії. Більшість шкіл залишилася рос.

У Галичині за ЗУНР Ш. належало до компетенції Держ. Секретаріяту О. (держ. секретар О. Барвінський) і пов. шкільних рад. Частину поль. шкіл у м. українізовано. Приватні укр. школи націоналізовано. Діяло 30 сер. шкіл (20 гімназій, 3 реальні школи, 7 учительських семінарій).

Укр. землі під Польщею. 1919 — 39. До окупації Галичини Польщею 1919 була розвинена мережа укр. Ш. (бл. 2 500 початкових шкіл і бл. 500 на півн.-зах. землях, захоплених тоді ж поляками). Було також у Зах. Україні бл. 35 укр. сер. шкіл. Спочатку поляки втримували в Галичині систему австр. Ш., але від 1921 зрівняли її з поль. Від 1932 обов’язкове навчання продовжено до 7 pp. Укр. землі мали нижчий від загальнополь. відсоток початкових шкіл вищого рівня (7-клясних): 13,5% у Галичині, 8,5% на півн.-зах. землях проти 16% у цілій Польщі. Переважали найнижчі, 4-клясні школи.

1924 поль. мін. О. С. Ґрабський заініціював закон про утраквізм (подвійність), — переведення укр. шкіл на укр.-поль. — і про референдум батьків щодо вибору між поль. або укр. мовою («lex Grabski»). У висліді кількість укр. шкіл у Галичині впала з 2 426 в 1921 — 22 до 352 у 1937 — 39. У «двомовних» школах Галичини переважала поль. мова і поль. вчителі. На Поліссі всі 22 укр. початкові школи закрито, не введено двомовних шкіл і навіть усунено укр. мову як предмет. Заборонено навчати укр. мови на Холмщині й Підляшші. Навіть правос. релігії можна було вчити тільки по-поль. На Волині кількість шкіл з укр. мовою упала з 443 в 1922 — 23 до 8 у 1937 — 38, натомість збільшено число утраквістичних шкіл. Загалом в кін. 1930-их pp. тільки 7% українців ходило до чисто укр. шкіл. Укр. вчителів масово висилано на поль. землі або звільнювано. Сер. укр. школам накинено деякі предмети поль. мовою. Більшість укр. сер. шкіл була приватна. Держ. були тільки укр. гімназії, успадковані по Австрії (але і з них закрито тернопільську). Була тільки 1 держ. укр. проф. школа (рільничий ліцей у Чернелиці).

Боротьбу за укр. школу провадило Укр. Пед. Т-во, 1926 перейменоване на т-во «Рідна Школа». Поль. влада не дозволила поширити його діяльність поза Галичину. Воно фінансувало школи, бурси і видавало журн. «Рідна школа» (від 1932). Завдяки його зусиллям зросла кількість і якість укр. приватних шкіл. Деякі приватні сер. школи провадили укр. кат. рел. інституції. У Львові при Малій Семінарії 1930 відкрито Матуральні Курси для учнів з закритих поль. владою вищих кляс у гімназіях (Тернопіль, Рогатин, Дрогобич), що 1931 розвинулися у повну гімназію клясичного типу. Від 1920-их pp. «Рідна Школа» і Ревізійний Союз Кооператив намагалися творити проф. школи і курси (але вони становили тільки 7% проф. шкіл у Галичині). Широко розвинена була укр. дошкільна О. 1934 Василіянки створили семінарію для дошкільних опікунок у Львові.

1919 організовано у Львові укр. університетські курси, але 1920 поляки їх заборонили; тоді їх продовжувано таємно (Львівський (таємний) Укр. Ун-т, 1921 — 25). Подібно діяла 1922 — 25 Львівська (таємна) Укр. Висока Політехн. Школа. Хоч поль. уряд зобов’язався перед зах. союзниками створити укр. ун-т до 1924, ніколи цього не виконав. Єдиною леґальною укр. високою школою була Гр.-Кат. Богословська Академія у Львові, заснована 1928. До 1925 українці бойкотували поль. вищі школи, але ліквідація укр. таємних високих шкіл і трудність нострифікації закордонних дипломів примусила їх припинити бойкот. Проте приймання українців до поль. високих шкіл було обмежене.

У позашкільній О. далі перед вела в Галичині «Просвіта» (1935 — 3 075 читалень). На Станиславівщині діяло гр.-кат. осв. т-во «Скала». Натомість Общество ім. Качковського занепадало.

На Волині і Поліссі поляки делеґалізували «Просвіту» в 1928 — 32. На Холмщині і Підляшші діяло осв. т-во «Рідна Хата», але 1930 було ліквідоване поляками.

Закарпаття 1919 — 39. Після включення Закарпаття до Чехо-Словаччини 1919 умови розвитку укр. Ш. були кращі на сх., на т. зв. Підкарпатській Русі, ніж на зах. (Пряшівщина), включеній до Словаччини. Кількість початкових руських (укр.) шкіл зросла на Підкарпатській Русі з 34 1916 до 492 1938 (включно з 23 горожанськими школами, тобто нижчими сер. школами, що існували за угор. зразком). Укр. школи переважали (492 на заг. ч. 861), подібне було з учительськими семінаріями (4 на 5 1938) і проф. школами (138 на 179 1938); менш корисна була пропорція дитячих садків (132 на 252) і гімназій (5 на 11). Серед останніх були на Підкарпатській Русі 3 чес., 2 жид. і 1 угор. В Ужгороді існувала також гр.-кат. духовна семінарія.

На Пряшівщині тільки 57% укр. дітей ходило до руських шкіл. У Пряшеві були гр.-кат. семінарія і 1 руська учительська семінарія та 1 приватна гімназія.

В питанні вибору мови навчання (місц., з домішкою ц.-слов., укр. літ. чи рос.) існував тут повний хаос; не бракувало й маніпуляцій т. зв. шкільним плебісцитом 1936, коли батьки мали вибирати між «русскою» і «малорусько-укр.» мовами. Врешті і тут перемогла укр. течія.

Учителі були об’єднані в Союзі Укр. Учителів (з 1929), Учительській Громаді Підкарпатської Руси (з 1929), що видавала «Учительський голос» і «Нашу школу», та в русофільському Учительському Товариществі. Позашкільну О. очолювала «Просвіта» (від 1920) і москвофільське Общество ім. О. Духновича (від 1923), а допомогою школам займалися Пед. Т-во Підкарп. Руси (засноване 1923) і москвофільська «Школьная Помощь».

Коли восени 1938 Підкарп. Русь (Карп. Україна) створила власний уряд, шкільний реферат в Ужгороді перетворено на мін-во Ш. на чолі з А. Штефаном (перенесене згодом до Хусту разом з урядом).

Буковина і Басарабія 1919 — 40. Зайнявши Буковину 1918, румуни ввели 1919 «стан облоги» і почали румунізацію укр. Ш., закінчивши її 1927. Щойно після знесення «стану облоги» 1928 уряд дозволив 1929 вести часткове навчання по-укр. в рум. школах на Буковині, але 1934 і це скасовано. Басарабія в 1920 — 27 користувалася адміністративною автономією, завдяки чому там ще навчалися укр. мовою в бл. 120 школах.

Зах. Україна 1939 — 45. У 1939 — 41 сов. система О. була тимчасово поширена на Галичину, півн.-зах. укр. землі, півн. Буковину й Басарабію.

У Ген. Губернаторстві 1939 — 45 на приєднаних укр. землях до Ген. Губернаторства (1939 — 41) постали укр. школи. 1941 було їх 911; школами опікувався Укр. Центр. Комітет у Кракові. Після приєднання Сх. Галичини до Ген. Губернаторства 1942 — 43 були там 4 173 укр. початкові школи, більше ніж колинебудь раніше на дотичних укр. землях. 1942 діяло 12 гімназій, а 1943 — 44 — 9 учительських семінарій. Добре розвинені були фахові школи (330 проти менше 20 за Польщі). З вищих шкіл діяли різні Держ. Фахові Курси у Львові з нім. мовою навчання і перев. укр. студентами.

На землях Райхскомісаріяту України німці не дозволили на укр. Ш. вище 4 кляси. Діяли тільки деякі проф. школи.

На Закарпатті під владою угорців (1939 — 44) кількість руських (укр.) гімназій упала з 7 (1939) до 3 та горожанських шкіл з 30 до 10. На Буковині, в Бесарабії і в Трансністрії рум. окупаційна влада (1941 — 44) знесла взагалі укр. Ш.

В. Струмінський

Освіта в УССР. Міжвоєнна доба. Одним з перших актів сов. влади щодо Ш. була заборона навчання релігії (1919). Большевики прийняли подібну ідею «єдиної трудової школи» восени 1918, яку рік раніше висувала Центр. Рада. В УССР нар. комісар О.-Г. Гринько зі своїм помічником Я. Ряппом увів 1920 ін. варіянт такої системи, ніж прийнятий у сов. Росії. Він відзначався крайньо техніцистичним напрямком, майже без гуманістичної і клясичної програми. Ун-ти були замінені Ін-тами Нар. Освіти (ІНО). Метою цієї системи було прискорене перетворення УССР з аґрарної на пром. країну, а також опіка над майже 1 млн. безпритульних дітей. Позитивне було саме існування О., незалежної від Москви, що вможливлювало мовну українізацію шкіл (офіц. прийняту політику ЦК КП(б)У 1923).

За часів нар. комісара О. — М. Скрипника (1927 — 33), гол. промотора «українізації», відсоток учнів в укр. школах УССР зріс з 78 до 88,5. Створено також понад 300 укр. шкіл для укр. меншости в ін. республіках СССР. Українізація шкіл була менша в м. (43,8% проти 81,9% по с. 1925 — 26), повільніша також у проф. школах (51,9%, тоді ж) і вищих школах (48,9%), ніж у нижчих. Існували також школи з викладовими мовами нац. меншостей.

Хоч 7-клясна школа (т. зв. неповна сер.) для всіх була метою, практично 1925 введено тільки 4-клясну обов’язкову школу для всіх. Але й так майже 1/3 дітей не кінчала 4 кляс у 1920-их pp. Від 1930 заведено обов’язкове 7-клясне навчання в м.

Проф. школи від 1921 підлягали Укрголовпрофосові при Нар. Комісаріяті О. У більшості цих шкіл (79% на 1928) треба було платити за навчання, але діти бідних робітників і селян були звільнені від оплат. Вишкіл кваліфікованих робітників ведено в фабрично-заводських семирічках (ФЗС), сильно зросійщених (тільки в 17,6% зайняття велося виключно укр. мовою). Вищими техн. школами були технікуми, але в 1928 техн. О. в СССР була уніфікована, і технікуми в УССР здеґрадовано до сер. рівня за зразком РСФСР. У проф. школах українці були представлені недостатньо (в 1929 — 30 — 53,1%, тоді як в УССР 80% населення було укр.). Тільки в 36,5% технікумів у 1929 — 30 викладалися всі предмети укр. мовою. Для проф. шкіл ця пропорція була краща (59,1%).

Гол. завданням ІНО було готування учителів для старших кляс семирічки; існували вони в Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровському, Кам’янці-Подільському (на базі дотеперішніх ун-тів), а також у Миколаєві, Херсоні, Ніжені, Полтава, Чернігові, Житомирі й Луганському. На поч. 1930-их pp. вони були поділені за дрібнішими спеціяльностями, і їх кількість зросла до 42. Тільки 56% студентів були українцями. Від 1921 до 1940 для підготови до високих шкіл існували 2-річні роб. фак. 1929 57% їх студентів належало до ком. партії і комсомолу. На робітфаках мова викладання була перев. (60,4% в 1929 — 30) укр.

Манія експериментаторства з частими змінами утруднювала навчальний процес. Укрголовпрофос призначав ректорів вищих шкіл, а ЦК КП(б)У — політ. комісарів. Але коли 90% ректорів стало чл. партії (в 1926 — 27), посада комісара стала зайвою.

Спочатку т-во «Просвіта» як позашкільна осв. установа розвивала далі діяльність за большевиків (зріст відділів з 852 у 1918 до 4 322 на 1921), але на поч. 1922 її ліквідовано або перетворено її відділи на сов. культ. установи (сельбуди, хати-читальні тощо). 1921 створено надзвич. комісії ліквідації неписьменности (Лікнеп) і навчання грамоти до 50 pp. вчинено обов’язковим. 1926 було 36,4% неписьменних, 1939 — вже тільки 11,8%.

1930 багато проф. шкіл підпорядковано різним комісаріятам у Москві. 1936 вищі школи підпорядковано Комітетові вищої О. в Москві (за посередництвом подібного комітету в Києві). Таким чином нарком О. УССР відав з того часу тільки нижчим і сер. Ш., дошкіллям і деякими технікумами. 1933 зі смертю Скрипника була загальмована політика «українізації». Відсоток укр. студентів упав з 62,8 1930 до 54,2 на 1938. Кількість учнів в усіх укр. школах зменшилася в 1932 — 33 через штучний голод. У 1934 — 35 припинено вивчення в сер. школах іст. України і привернено позитивну оцінку давньої політики царату. Таємним указом ЦК КП(б)У 1938 наказано примусове навчання рос. мови в школах усіх щаблів.

Від 1933 розпочато ліквідацію відмінности системи Ш. в УССР від решти СССР. Позитивним було відновлення ун-тів 1933. 1936 заведено загальносоюзну систему: початкова 4-річна школа, неповна сер. (семирічна школа) і повна сер. (десятирічна школа). Початкова школа була обов’язкова на с., неповна сер. — в м. ІНО перетворено 1932 — 33 pp. на 4-річні пед. ін-ти. 1940 запроваджено «школи трудових резервів» з примусовим набором учнів за селективною системою і примусовим працевлаштуванням. У кін. 1930-их pp. введено військ. вишкіл у школах.

1939 — 45. Під час війни з Німеччиною совєти створили укр. школи для евакуйованих українців у Росії (71 в 1942 — 43), Казахстані (64) й ін. аз. респ. Також діяли 32 евакуйовані вищі школи УССР. У 1943 — 44 створено вечірні школи роб. молоді (в м.) і школи сіль. молоді (по с. для надолуження воєнних спізнень в О.).

Від 1945 до 1970. Труднощі повоєнної доби характеризує зріст вечірніх шкіл: з 876 1950 — 51 до 2 070 на 1964 — 65 у м. (у с. їх кількість на той час меншала). Діяли також вечірні школи для дорослих, вечірні й заочні проф. школи.

Кількість вищих шкіл зменшилася у висліді комасації з 173 шкіл 1940 — 41 до 140 на 1958 — 59 (при одночасному зростанні ч. студентів). Створено новий Ужгородський Держ. Ун-т (1945). Тільки 55,7% студентів у 1958 — 59 студіювали нормально (решта — заочно і на вечірніх курсах). Цей відсоток упав до 38,7 в 1965 — 66 у висліді реформ М. Хрущова, але згодом почало кращати.

Продовжувалося російщення Ш.: відсоток рос. шкіл зріс з 14 у 1938 — 39 до бл. 25 на 1955 — 56. Зі шкіл нац. меншостей залишилися тільки молд., угор. і поль. (разом 319 у 1950 — 51). 1946 майже всі вищі школи (крім пед., мед. і мист.) підпорядковано безпосередньо мін-ву вищої О. в Москві. Щойно 1955 відновлено мін-во вищої О. в Києві, але з обмеженими компетенціями.

Проведено перевишкіл учителів у Зах. Україні, 2/3 яких визнано невідповідними сов. вимогам. Між 1945 і 1951 спроваджено бл. 36 400 вчителів зі Сх. України. Після змін населення відсоток укр. шкіл у Зах. Україні став найвищим в УССР (у Галичині, на Волині і Буковині 93,3% в 1946 — 47 проти 86% у 1940 — 41). Створено 22 нові вищі школи в зах. Україні, спочатку українізовані, але від 1949 — 52 перев. зросійщені. Під час короткої «відлиги» 1950-их pp. секретар ЦК КПУ Л. Мельніков був усунений за надто явне російщення О. у Зах. Україні.

Важливим етапом у розвитку О. на Україні став закон Верховного Совєту СССР 1959 «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток нар. освіти», на підставі якого інтенсивно посилено русифікацію укр. Ш. У дусі цього закону зреформовано семирічки і десятирічки на 8- (обов’язкові) і 11-річні «заг.-осв. політехн. школи з виробничою підготовою». Після закінчення сер. О. треба було відпрацювати щонайменше 2 pp. перед вступом до вищої школи (за винятком 20% найздібніших учнів). Як й ін. реформи Хрущова, також цю частково скасовано 1964 — 67. Проте залишено обов’язок 8-річної заг. О., повернено, замість 11-річного, 10-річне навчання, залишено безплатність сер. і вищої О. і необов’язковість навчання укр. мови й літератури в рос. школах УССР. В атмосфері нового наступу на укр. мову відсоток укр. шкіл упав з 85,5% в 1955 — 56 до 81,1% в 1967 — 68.

1956 введено школи-інтернати з оплатою за навчання, а від 1960 — «школи продовженого дня» (півінтернати) від 1 до 8 кляс заг.-осв. школи. Ці школи не є надто поширені, бо вимагають більше коштів.

1967 — 68 ще половина учнів технікумів і проф. шкіл вчилася заочно і на вечірніх курсах. Найбільше вчилося у пром. і будів. професіях (45,3%). Порівняно з зах. країнами низький відсоток вивчав торгівлю, фінанси, адміністрацію і право (13,3 на 1967 — 68).

1964 створено Донецький Ун-т. Від 1958 наук. ступені затверджує Всесоюзна Атестаційна Комісія в Москві. Тоді як рівень навчання спеціялістів точних і природничих наук високий, то у гуманістичних і суспільствознавчих галузях він низький. Від 1967 встановлено пільги в прийманні до вищих шкіл кол. військовим і працівникам безпеки. Випускники вищих проф. шкіл мають обов’язок працювати 3 pp. на визначених місцях, часто поза Україною. В кін. 1960-их pp. УССР мала на 1/4 менше студентів на 10 000 населення, ніж Росія. В 1968 — 69 тільки 21,8% студентів жило в гуртожитках; більшість дістає стипендії. 1974 видано таємну інструкцію не приймати до ун-тів Зах. України більше 25% місцевої молоді. Починаючи від 1960-их pp., помітна нац. активність студентів (демонстрації, арешти, усування з ун-тів). Від 1965 випускники проф. вищих шкіл мають право на постійну посаду.

І. Бакало

1970 — 1985 pp. З кін. 1960-их pp. посилено централізацію Ш. в УССР. 1969 відновлено мін-во О. СССР, яке є союзно-респ. Мін-во О. СССР здійснює керівництво заг. сер. О., дошкільним вихованням та розвитком пед. наук. Завданням центр. мін-ва є визначення основних напрямів розвитку О., розроблення типових навчальних плянів та програм, створення і видавання уніфікованих шкільних підручників та методично-учбових посібників різного типу.

Гол. спрямуваннями в роботі шкіл за ці pp. стають: трудове, воєнно-патріотичне й інтернаціоналістичне виховання, здійснення заг. сер. О. Останнє викликане потребою підвищення О. робочих кадрів (90% спеціяльностей чорної металюрґії, 80% машинобудів. вимагають підготови в обсязі сер. школи).

Особливого значення надається трудовій підготові в сіль. школах, які становлять 80% усіх шкіл. Рівень навчання в сіль. школах значно нижчий від міських, що зумовлене поганою матеріяльною базою шкіл, перевантаженням учителів позашкільною працею, віддаленістю від культ. центрів. Сіль. школи орієнтовані перев. на працю в колгоспному виробництві.

У нових програмах особливо наголошується завдання політ. виховання молоді. У шкільну систему 1972 введена обов’язкова початкова військ. підготова в усіх сер. школах. Практично учні (хлопці та дівчата) беруть участь у військ.-техн., фізкульт. підготові.

У зв’язку з тим, що нар. і проф. О. в СССР виявила поважні хиби, як і тому, що послаб кол. потяг до О. і навчання взагалі, сов. органи заходилися на поч. 1980-их pp. коло нової шкільної реформи. 1984 ЦК КПСС опублікував постанову «Основні напрями реформи загальноосв. і проф. школи», які стали основою пізнішого респ. законодавства про Ш. В основному збережено дотеперішню систему шкіл, але в програмі кладено ще більший натиск на трудове навчання та оволодіння учнями конкретних знань з техн., екон. і суспільних наук. Наголошується практичне включення випускників сер. і проф. шкіл у суспільне життя і процес продукції. З цією метою госп. установи й підприємства повинні тісно співпрацювати з школами, беручи над ними шефство. Так само посилюється роля батьківських комітетів у допомозі школам й у вихованні. Очевидно, що одним з гол. напрямів залишається ком. ідеологічне виховання та дальше російщення нерос. шкіл.

Під гаслом покращення викладання рос. мови ухвалено низку постанов, що фактично зводять рідну мову до другорядної. В «Основах законодавства Радянського Союзу та союзних республік про нар. освіту» 1973 стверджується, що вивчення мови нац. республік в російськомовних школах залежить від бажання батьків.

Наказами мін-ва О. УССР запроваджена програма удосконалення рос. мови в усіх школах; у дитячих садках нац. республік з 1979 введено обов’язкове навчання рос. мовою, починаючи з 5 pp. життя, як також висунено вимогу культивувати рос. мову в родинах. Уведено спеціяльні програми, складені для початкових шкіл з поглибленим курсом рос. мови, введено години для факультативних зайнять за рахунок скорочення ін. предметів, посилено позаклясні зайняття з рос. мови. Рекомендовано ввести викладання спеціяльних та загальноосв. дисциплін рос. мовою, починаючи з 2 — 3 курсів в усіх вищих школах союзних респ.; введено обов’язкове вивчення рос. мови на перших 2 курсах всіма студентами (за рахунок ін. дисциплін). Ці заходи відсунули на задній плян укр. мову вже в нижчому і сер. Ш.

1977 — 78 в 4 — 10 клясах денних заг.-осв. шкіл УССР було 45 700 учителів рос. мови й літератури, а тільки 43 500 учителів укр., молд., угор. і поль. мов і літератур.

Одним з яскравих показників русифікації О. є дані про ч. шкіл по обл. м. з укр. й рос. мовами викладання та мішаних (рос.-укр.) на сер. 1987, опубліковані Комісією для зв’язку Спілки Письм. України з навчальними закладами УССР:

Міста

Укр. шкіл

Рос. шкіл

Мішаних

Вінниця

10

21

Ворошиловград

 —

60

1

Дніпропетровське

9

125

6

Донецьке

 —

146

 —

Житомир

14

16

1

Запоріжжя

1

95

5

Івано-Франк.

18

6

2

Кіровоград

4

17

11

Львів

66

26

11

Миколаїв

 —

51

5

Одеса

3

90

7

Полтава

19

16

 —

Рівне

15

9

 —

Симферопіль

 —

33

 —

Суми

3

20

 —

Тернопіль

20

3

 —

Ужгород

12

5

2

Херсон

5

49

1

Харків

2

156

3

Хмельницький

9

17

2

Черкаси

5

19

7

Чернівці

15

23

 —

Чернігів

 — (2?)

24

6

Київ

34

152

88

Як урахувати, що мішані школи практично рос. або завтра такими стануть, то в гол. м. УССР є тільки 16% укр. шкіл, решта 84% — рос. Але й ці відсотки не відбивають дійсного, значно гіршого стану, бо укр. школи звичайно чисельно малі й гірше від рос. устатковані, до того ж багато предметів і в них, за браком укр. підручників, викладаються рос. мовою.

Дошкільне виховання. Створена в 1969 нова «Програма виховання в дитячому садку» реґляментує всю роботу дошкільного виховання: у ній подані режим дня, визначене обов’язкове навчання, гри, устійнена програма усіх видів виховання. Особливо значне місце відводиться ідеологічному ком. вихованню.

Сітка дошкільних установ на Україні збільшилася і на кін. 1973 — 74 становила 5 800 одиниць, у яких виховується 260 тис. дітей. Понад 70% колгоспів також мають постійно діючі дитячі садки. Ясла і дитячі садки частково безплатні (платиться 1/3 коштів). З 1976 пед. училища, що готують виховників для дошкільних установ, працюють за новими програмами, що уможливлюють персоналові виховну роботу з дітьми різного віку, починаючи від немовляти. Не зважаючи на збільшення приміщень, лише 37% дітей відвідувало дитячі установи (1976).

Переповнення дошкільних установ понад норми, невідповідність приміщень, погане обслуговування призводять до постійних захворювань дітей. Працівники дошкільних установ становлять найнижчу категорію пед. працівників з найменшою платнею, що неґативно впливає на якість роботи.

Сер. школи. У 1970-их pp. заг.-осв. школа перейшла на нові програми, з деякою зміною системи навчання. Навчання в початковій школі скоротилося до 3-х pp., у зв’язку з чим виявилася потреба в перекваліфікації вчителів. Навантаження учнів молодших кляс становить 24 год. на тиждень, при 32 навчальних тижнях на рік.

Незважаючи на велику кількість постанов про покращення навчання та виховання, рівень залишається ще низьким, особливо в сіль. школах, що пояснюється поганим обладнанням шкіл та браком учителів.

1972 створено Симферопільський Ун-т, а 1985 Запорізький.

Т. Плющ

Література: Лавровский Н. О древнерусских училищах. Х. 1854; Барсов И. Народные школы в Юго-Западном крае. К. 1864; Драгоманов М. Народні школи на Україні, «Громада». Женева 1877; Харлампович К. Западнорусские православные школы XVI и начала XVII в. Казань 1898; Павенцький А. Початок і розвій шкільництва на Руси. Л. 1900; Карбулицький І. Розвій нар. шкільництва на Буковині. Вашківці 1907; Баран С. З поля статистики гал. сер. шкіл. Л. 1910; Проєкт єдиної школи на Україні, частина 1. Кам’янець-Подільський 1919; Пастернак С. Із історії осв. руху на Україні за часів революції 1917 — 1919. К. 1920; Astermann M. Erziehungsund Bildungswesen in der Ukrainischen Sozialistischen Räterepublik. Берлін 1922; Біленький Я. Укр. приватні школи в Галичині. Л. 1922; Гринько Г. Нариси радянської просвітньої політики. Х. 1923; Wańczura A. Szkolnictwo w Starej Rusi. Л. 1923; Левицький В. Історія виховання і навчання. Л. 1925; Омельченко М. Шкільництво на Кубані. Прага 1927; Авдієнко М. Нар. освіта на Україні. Х. 1927; Ряппо Я. Нар. освіта на Україні за десять років революції. Х. 1927; Ясінчук Л. 50 літ «Рідної Школи». Л. 1931; Сімович В. Укр. шкільництво на Буковині. Праці Укр. Пед. Т-ва в Празі, І. Прага 1932; Školství na Podkarpatské Rusi v přitomnosti. Прага 1933; Сліпий Й. Історичний огляд виховання загалом і зокрема на Україні, 1 — 2. Л. 1935; Сірополко С. Історія освіти на Україні. Л. 1937; Крилов І. Система освіти в Україні (1917 — 1930). Мюнхен 1956; Філіпов О. Розвиток радянської школи в УРСР в період першої післявоєнної п’ятирічки. К. 1957; Грищенко М. Розвиток нар. освіти на Україні за роки радянської влади. К. 1957; Черкашин Л. Заг. навчання в Укр. РСР, 1917 — 1957. К. 1958; Гутянський С. Здійснення ленінських принципів нар. освіти на Україні. К. 1961; Марченко М. Історія укр. культури з найдавніших часів до середини XVII ст. К. 1961; Ясницький Г. Розвиток нар. освіти на Україні (1921 — 1932). К. 1965; Нар. освіта і пед. думка в Укр. РСР, 1917 — 1966. К. 1967; Kolasky J. Education in Soviet Ukraine: A Study in Discrimination and Russification. Торонто 1968 (укр. видання 1970); Заволоко А. Загальноосв. школа України в кін. XIX — поч. XX ст. К. 1971; Ігнат А. Загальноосв. школа на Закарпатті в XIX — на поч. XX ст. Ужгород 1971; Бабишин С. Школа та освіта давньої Русі. К. 1973; Нікітіна Л. (ред.) Нар. освіта, наука і культура в Укр. РСР. Статистичний зб. К. 1973; Iwanicki M. Oświata i szkolnictwo ukraińskie w Polsce w latach 1918 — 1939. Сєдльце 1975; Розвиток нар. освіти в Укр. РСР в 1974 — 76 pp. K. 1977; Sirka A. The Nationality Question in Austrian Education; The Case of Ukrainians in Galicia, 1867 — 1917. Франкфурт 1980.

Ш. в діяспорі. З переїздом українців поза етногр. землі було намагання з боку духовенства й інтеліґенції, яка виїжджала з ними, творити укр. школи для дітей еміґрантів. Першими поселеннями поза укр. землями були Банко (сер. 18 в.) і Срем (19 в.) на території нинішньої Юґославії. Тут при гр.-кат. парафіях поставали початкові школи (найстарші з них у с. Руський Керестур і Коцура та в м. Новий Сад). Учителі здебільшого приїжджали з Закарпаття, звідки також одержувано до 1919 підручники. Деякі початкові школи зберегли навчання місц. бачвансько-руською говіркою під час королівського уряду Юґославії та за угор. окупації за другої світової війни. Після 1945 уряд соц. Юґославії відкрив для укр. меншости в Бачці початкові школи (тепер їх 6) та 1 гімназію (Руський Керестур) бачвансько-руською мовою, для яких держава видає підручники. У Боснії, де живе значно менше українців, у 1960-их pp. уведено для укр. дітей в сербо-хорватських школах навчання укр. мови як предмету. Для цих шкіл останнім часом видають підручники.

За океаном укр. еміґранти почали закладати власне Ш., коли постали перші рел.-гром. осередки на нових місцях поселення. У ЗДА перша укр. доповнююча школа постала при гр.-кат. церкві в Шамокіні (Пенсільванія) 1893, а згодом виникли й ін.; 1894 було 6 таких шкіл. Ці школи були призначені для навчання укр. грамоти; вчителями були т. зв. дяко-вчителі, іноді й свящ. Навчання відбувалося поза нормальними год. в амер. публічних школах, а приміщення й підручники були незадовільні. Більшу увагу звернув на укр. Ш. після 1907 єп. С. Ортинський, який заснував у Філядельфії школу-інтернат та почав видавати підручники для мережі церк. доповнюючих шкіл.

З 1920-их pp. за en. K. Богачевського Укр. Кат. Церква почала закладати при більших парафіях цілоденні приватні школи: 1940 їх було 12 у Філядельфійському екзархаті; 1965 у 3 укр. кат. епархіях було 33 початкові і 5 сер. шкіл, у яких вчилося разом 9 тис. учнів. 1965 у 2 закарп. гр.-кат. епархіях було 33 початкові і 3 сер. школи з 7,5 тис. учнів. У 1970-их pp. і. приватних (кат.) шкіл в ЗДА значно зменшилося, зокрема при укр. парафіях; у Філядельфійській митрополії 1985 було 28 початкових і 5 сер. шкіл з 4 370 учнями, а в Пітсбурзькій (закарп.) 18 шкіл і 2 650 учнів. У цих школах навчання відбувається англ. мовою, а укр. мова і культура, іноді релігія — укр. мовою (у закарп. школах лишилося тільки навчання сх. обряду).

Українознавча освіта краще поставлена в суботніх школах українознавства, що їх ведуть «Рідні Школи», об’єднані в централі опікунів шкіл українознавства, або т-ва молоді під наглядом Шкільної Ради Укр. Конґресового Комітету Америки (заснована 1953). Усіх цих шкіл у 1960-их pp. було понад 50 (більшість мала лише нижчі кляси, а деякі 11 кляс, себто давали сер. українознавчу освіту з матурою). 1985 шкіл було 30 (з них 19 повних з матуральними клясами), у яких навчалося 2 100 учнів. Навчання відбувається укр. мовою (є і двомовні) по 5 — 6 год. тижнево. Шкільна Рада видає власні підручники або користується виданими в ін. країнах (Канада, Австралія). Укр. Правос. Церква має власну мережу недільних шкіл релігії та українознавчих шкіл (1986 — 87 всіх шкіл 34, деякі дуже малі). При консисторії Укр. Правос. Церкви в ЗДА діє також Шкільна Рада. Якщо 1965 приблизно 18 тис. дітей було охоплено якоюсь формою українознавчого навчання (у тому ч. й релігії), то 1985 це ч. впало ло 8 тис.

Для вишколу вчителів Шкільна Рада влаштовує щорічно краєві, реґіональні учительські конференції, семінари, двотижневі учительські курси тощо. У 1960-их pp. Шкільна Рада спільно з АНТШ вела Пед. курси, що Згодом співпрацювали з Укр. Вільним Ун-том (УВУ) у Мюнхені. УВУ провадить вишкіл учителів українознавства на щорічних літніх курсах.

Учителі були організовані в учительських громадах.

Про дошкілля — див. Дошкільне виховання.

При СКВУ діє Світова Координаційна Виховно-Освітня Рада (СКВОР), яка координує виховно-осв. справи всієї діяспори в зах. світі.

У Канаді укр. школи почали закладати з кін. 19 в. Місц. законодавство в зах. степових провінціях сприяло двомовним школам, і їх на найнижчому рівні (1- або 2-клясові) масово відкривали в фермерських р-нах. Для підготови вчителів уряд Манітоби відкрив 1905 укр.-руську учительську семінарію (Ruthenian Training School) у Вінніпезі, згодом перенесену до Брендону; з цієї школи вийшло бл. 120 учителів. Двомовних учителів готували також короткотривалі учительські школи в Альберті й Саскачевані. Хоч за числом учнів це були назагал малочисельні школи, але їх разом було бл. 250 у трьох зах. провінціях. Із зміною політики уряду по лінії канадизації еміґрантів за світової війни ці школи були закриті. Після першої світової війни укр. мови і українознавства можна було навчати лише у приватних школах; деякі з них діяли при укр. кат. парафіях як цілоденні школи, ін. як доповнюючі у вільні від навчання дні. Останні організувалися при церквах або культ. і гром. орг-ціях під фірмою центр. осв. установ «Рідна школа» та «Укр. школа». Правос. Церква утримує перев. т. зв. недільні школи. У системі цих шкіл навчалося 1958 18 тис. дітей (650 учителів), але це ч. значно зменшилося: до 9 тис. 1981 (ледве 10% усіх дітей шкільного віку) з 510 учителями. Це здебільшого школи нижчого типу; існують ще в більших м. скупчення гол. післявоєнної еміґрації школи сер. типу (т. зв. курси українознавства з матурою), в яких в 1980-их pp. було бл. 1 200 учнів.

Комітет Українців Канади намагається координувати орг-цію, діяльність та програми цих шкіл через крайову (заснована 1971) та провінційні шкільні ради. Крім шкіл, що діють на протязі року, в Канаді гол. чином церкви і молодіжні орг-ції практикують для освіти укр. дітей літні школи і табори.

Останнім часом Укр. Кат. Церква відкриває щораз більше т. зв. сепаратних шкіл (приватні цілоденні школи, підтримувані урядом), в яких вивчають укр. мову і культуру. 1985 4 такі школи діяли в Торонто. Натомість, у зах. провінціях у 1970-их pp. постала можливість плекати двомовне навчання в початкових школах та на рівні нижчої сер. освіти за бажанням батьків. У цих школах ведеться навчання англ. і укр. мовами різних предметів (останньою — українознавства та гуманітарних дисциплін, музики тощо). 1985 двомовні школи охоплювали понад 3 тис. учнів в Альберті (навчання почалося 1971), Саскачевані (1974) і Манітобі (1978).

Деяку українознавчу інформацію давали учням сер. і високих шкіл укр. бурси, т. зв. ін-ти, що їх почали засновувати в більших м. ще в 1920-их pp.; тепер діють 3 правос. і 2 кат. ін-ти (Едмонтон, Саскатун і Торонто). Отці редемптористи ведуть сер. школу типу малої семінарії (Колеґія св. Володимира в Роблині, Манітоба), а в Онтаріо короткочасно діяли в 1960 — 70-их pp. сер. хлоп’яча (Торонто) і дівоча (Анкастер) школи. З 1950-их pp. можна було добровільно вивчати укр. мову в зах. провінціях Канади. Правос. Колеґія св. Андрея в Вінніпезі та укр. кат. семінарія в Оттаві є вищими установами духовної освіти. Більшість учителів українознавчих шкіл, у тому ч. двомовних, набуває освіту на відділах славістики кан. ун-тів, де укр. мова й література добре представлені (Оттава, Торонто, Вінніпеґ, Саскатун, Ріджайна, Едмонтон). Учителі Канади організовані в Об’єднанні Укр. Педагогів.

Приблизно за того ж часу, що й у Канаді, почали організовувати власне Ш. укр. поселенці в Бразілії. Це були приватні доповнюючі школи по малих «колоніях» (іноді в приватних хатах), які деякий час давали якебудь знання грамоти дітям еміґрантів. Церква і духовенство були єдиними організаторами цих шкіл. 1913 постав Шкільний союз для нагляду над цими школами, яких було 35 (в самій муніципії Прудентополіс — 22) з 630 учнями. Між війнами діяло бл. 40 цих шкіл, але з приходом до влади націоналістичного уряду (през. Ж. Варґас) ці школи ліквідовано. Проте збереглися школи, керовані черницями (Сестри Служебниці), португальською мовою. Отці Василіяни відкрили 1935 сер. школу (Малу семінарію) в Прудентополісі. У 1970 — 80-их pp. Сестри Служебниці мали 32 початкові і 3 сер. школи, в яких укр. мова вивчається як предмет. Крім цього, існують кінцетижневі, вечірні школи та літні (табори), якими керують орг-ції, церкви та рел. згромадження (Сестри Катехитки).

В Арґентіні першу укр. школу засновано 1910, але тут укр. Ш. не розвинулося поза рівень додаткових шкілок для вивчення укр. мови. Існують тільки 4 початкові школи, що ними керують Отці Василіяни, в яких навчання відбувається есп. мовою; останньо впроваджено укр. мову як предмет. Т-во «Рідна Школа» в 1980-их pp. керувало бл. 20 доповнюючими школами українознавства, ними піклувалися різні гром. орг-ції: «Просвіта», «Відродження» і Спілка Укр. Молоді. Ці школи (на 1985) охоплювали заледве 300 дітей. При філії Укр. Кат. Ун-ту в Буенос-Айресі діють сер. українознавчі курси (т. зв. гімназія).

По другій світовій війні укр. Ш. розвинулося в Австралії. Як і в ін. країнах, місц. церкви, гром. і молодіжні орг-ції почали творити суботні українознавчі школи. Їх координували в окремих стейтах стейтові гром. централі і заснована 1956 Центр. шкільна рада. Ч. цих шкіл (на рівні початкових і сер.) дійшло 1960 40 з понад 2 тис. учнів, але в сер. 1970-их pp. воно зменшилося вдвоє. У 1980-их pp. знову дещо більше дітей ходить до цих шкіл. Деякі більші школи мають також 2-річні пед. курси для підготови учителів. Центр. шкільна рада видала низку підручників, деякі з них вживаються і в школах Півн. Америки.

В сх. і центр.-евр. країнах, де перебували українці в діяспорі, поставали укр. школи, як тільки з’являлася достатня кількість дітей чи молоді. У Ґмюнді (дол. Австрія) за війни 1914 — 18 був табір для укр. виселенців з Галичини, в якому створено укр. початкову школу та гімназію. У таборах укр. полонених у Німеччині (1914 — 18), що були під культ.-осв. опікою Союзу Визволення України, існували школи грамотности та різні курси й велася осв. праця серед полонених (Вецляр, Зальцведель, Раштат, Фрайштадт). У Чехії на поч. війни засновано початкову школу в Нуслях б. Праги для біженців з Галичини та гімназію (1917 — 18) в Свято-Божицькому таборі.

Згодом у таборах інтернованих вояків УГА в Чехії (1919 — 26) діяло сер. і фахове Ш.: у Німецькому Яблонному, Йозефові та Ліберці (гімназії, семінарія, торг. школи та різні фахові курси). Далі (1925 — 45) діяла в Чехії (Прага, потім перенесена до Ржевніц і Модржан) Укр. гімназія в Чехо-Словаччині і високі школи: Укр. Вільний Ун-т, Укр. Високий Пед. Ін-т ім. Драгоманова в Празі та Укр. Госп. Академія в Подєбрадах.

Повноцінна система укр. Ш. для укр. меншости в Чехо-Словаччині розвинулася після 1945 (див. стан до 1970 в ст. Пряшівщина). Після досить бурхливого розвитку укр. шкіл в 1940-их pp. (з рос. або укр. мовою викладання) та переведення їх адміністративним шляхом у сер. 1950-их pp. на укр. мову навчання (без належної підготови учителів, дітей і батьків) почався занепад укр. Ш. на Пряшівщині. На подобу сов. шкільного закону 1959 словацький уряд ухвалив закон про вільний перехід (вибір мови навчання батьками) на словацьку мову навчання. Під різними впливами багато батьків перевело дітей на словацьку мову, у висліді чого 3/4 шкіл змінили мову навчання. Бувши учнями формально словацьких шкіл (кол. укр.), діти могли на бажання батьків вивчати й рідну (укр.) мову. У висліді цих змін у 1972 — 73 шкільному р. діяло в Сх. Словаччині лише 40 укр. шкіл з 2 770 дітьми (1953 211 заг.-осв. шкіл з 8 400 учнями). У 150 школах зі словацькою мовою навчання викладали укр. мову як предмет для 10 тис. учнів. Разом бл. 13 тис. молоді були охоплені навчанням укр. мови.

З сер. шкіл після чергової реорг-ції їх під кін. 1960-их pp. діяли такі школи, в яких вчилися діти укр. національности: 1 гімназія (в Пряшеві) була з укр. мовою навчання, а 3 гімназії з словацькою і укр., при чому мова, література, історія й географія велися укр. мовою, а ін. предмети словацькою; у всіх цих школах навчалося 432 учні (всіх учнів укр. національности 1972 — 73 було 614, але в дійсності значно більше, бо то був час, коли багато українців при переписах записували як словаків). На той самий час у 8 фахових сер. школах з словацькою мовою навчання вчилося 920 українців (тут існували паралельні кляси для укр. мови, літератури й історії). Тепер діють у Сх. Словаччині 3 типи шкіл щодо мови навчання: 1) початкові і сер. школи з укр. мовою навчання (словацька тільки як предмет), 2) словацькоукр. школи, у яких гуманітарні предмети викладаються перев. укр. мовою, а природописні та точні науки — словацькою, і 3) словацькі школи, в яких для дітей за бажанням батьків викладається укр. мова як предмет.

Такий стан існує більш-менш досі з тим, що дальша словакізація не ведеться вже так нагально. Вивченням укр. мови охоплено одноразово в 1980-их pp. бл. 10.до 12 тис. дітей і молоді. Студентів укр. національности у високих школах було в Чехо-Словаччині на 1972 — 73 більш-менш 450 осіб, з того ч. на Словаччині 400. Деякі з них вивчають україністику на філос. фак. Шафарикового Ун-ту в Пряшеві або готуються на вчителів сер. шкіл на Пед. фак. Працює також сер. пед. школа з паралельними укр. клясами для підготови нар. учителів і виховательок дитячих садків.

На Пряшівщині немає тепер окремої шкільної управи, як це було в 1945 — 50 pp., коли існував окремий шкільний реферат для укр. шкіл, тільки в деяких округах є паралельні укр. інспекторати. Підручники для укр. шкіл далі видає Словацьке Пед. В-во в Братіславі, як також далі виходить місячний додаток до ж. «Дружньо вперед» п. з. «Школа і життя».

Укр. Ш. розвивалося дещо вільніше в Румуни тільки до поч. 1960-их pp. Тоді діяло бл. 120 початкових шкіл, укр. кляси в 3 гімназіях (Сигіт, Серет, Сучава) та в 3 пед. школах (Сигіт, Серет і Тульча) з приблизно 10 тис. учнів. Після запровадження румунізаційної політики в сер. 1960-их pp. поступово ліквідовано початкове і сер. Ш. з укр. мовою навчання на Півд. Буковині та в Добруджі. Діють ще нар. школи з перев. рум. мовою навчання і укр. як предметом. В Мараморощині і в Банаті (разом бл. 30 шкіл) з сер. шкіл збережено тільки паралельні кляси Сигітської гімназії. Діє ще лекторат укр. мови в Букарешті, де вчаться здебільшого учителі укр. мови, та в-во укр. підручників.

Початки Ш. для укр. діяспори в Польщі припадають на час таборів інтернованих вояків Армії УНР 1920 — 24 pp. У сімох таких таборах організовано осв. установи для самих вояків та дітей цивільних еміґрантів: школи грамотности, фахові курси, гімназію в Каліші.

Слабо організоване укр. Ш. для укр. меншости в Польщі після 1945. До 1956 взагалі не існували укр. школи. Після «залеґалізування» укр. меншости відкрито 6 початкових шкіл з укр. мовою навчання та 150 пунктів навчання укр. мови (де зголошується щонайменше 7 учнів). Доля цього марґінального Ш. незавидна: ч. початкових шкіл зменшилося до 3, а згодом 2 (Білий Бір і Ґурово Ілавецьке), а пунктів навчання укр. мови до 100. У 1980-их pp. не більше 2 тис. дітей охоплено якимось навчанням укр. мови. Діють ще дві сер. школи: заг.-осв. ліцей у Леґніці й укр. кляси при пед. ліцеї в Бартошицях. Колись діяли укр. паралельні кляси в поль. пед. ліцеї в Перемишлі та укр. відділ при учительській студії в Щеціні; працює також катедра україністики при Варшавському Ун-ті. У Польщі надруковано кілька підручників, але назагал користуються підручниками, виданими в УССР. Деяку допомогу укр. школам, зокрема пунктам навчання укр. мови, дає Укр. Суспільно-Культ. Т-во.

В зах.-евр. країнах укр. Ш. найкраще розвивалося після 1945 в таборах Д. П. у Німеччині та Австрії. Понад 200 тис. українців у 1945 — 50-их pp., у тому ч. значна кількість молоді і дітей шкільного віку, опинилися в стані тимчасового перебування в цих країнах; маючи деяке забезпечення матеріяльно-побутових потреб, ця молодь та старші присвятили значну увагу освіті. Табори переміщених осіб стали осередком різноманітного Ш., насамперед початкового і сер., а матеріяльну базу для нього забезпечували міжнар. орг-ції УНРРА та ІРО. Плянувальними й контрольними органами над укр. Ш. були відділ освіти й культури Центр. Представництва Укр. Еміґрації (в амер. зоні Німеччини), культ.-осв. відділ Укр. Центр. Допомового Комітету (бріт. зона) та відділ культ.-осв. праці Укр. Центр. Допомогового Об’єднання в Австрії, місц. або обласні комітети абож окремі таборові управи. При них закладали інспекторати, комісії програм, в-ва тощо. У таборах, залежно від величини, існувало початкове, сер. і фахове Ш., діяли дошкільні установи. Деякі школи були ефемерні, радше курси переходового значення (через часті зміни населення в таборах), але були й такі, що проіснували нормально 4 — 5 pp. У деяких таборах відкрито бурси. До найбільшого розвитку дійшло укр. таборове Ш. в 1947 — 48. На цей час маємо таку статистику: 1948 були в таборах Д. П. 72 дитячі садки з 2 550 дітьми та 140 виховательками (відповідні ч. для Німеччини: 61, 2 250, 125; для Австрії: 11, 300, 15).

У Німеччині було 88 нар. шкіл (деякі з 7 — 8 клясами, деякі неповні — 4 кляси) з 5 400 учнями; 35 гімназій (у тому ч. кілька неповних або гімназіяльних курсів) з 2 800 учнями; 8 ін. сер. шкіл (семінарії і торг. школи) з 300 учнями, та 39 фахових курсів з 2 120 учнями. З 1952 укр. мову вивчають діти тільки в суботній школі, а з 1968 також в інтернаті Рідної Школи у Мюнхені.

В Австрії було 15 нар. шкіл з 715 дітьми, 4 гімназії з 565 учнями, 4 ін. сер. школи з 490 учнями та 4 фахові курси (140 учнів). Варто зазначити, що в 4 австр. гімназіях, до яких ходили укр. учні, було навчання укр. мови. Бл. 1 400 учнів склали матуру в 1945 — 50 pp. в укр. гімназіях Німеччини й Австрії. У 1949 — 51 pp. ця складна мережа укр. Ш. перестала існувати. Найдовше проіснувала гімназія в Людвіґсфельді (до 1956). Укр. Ш. на нижчому і сер. рівні в 1945 — 50 pp. охопило 100% таборової дітвори у шкільному віці, 36% молоді відвідували гімназії, а 20% фахові школи. Учителі на 75% були фахові з повними кваліфікаціями. Після перших труднощів з підручниками їх почали видавати укр. осв. установи і в-ва.

З високих шкіл у повоєнній Німеччині були відновлені такі школи з Чехо-Словаччини: Укр. Вільний Ун-т у Мюнхені (найбільше ч. студентів 1947 — 48 — 490 з 80 викладачами), Укр. Техн.-Госп. Ін-т у Реґенсбурзі і Мюнхені з 5 фак., на яких викладало в 1945 — 50 pp. 180 осіб та навчалося 1 290 студентів, з яких понад 300 здобули дипломи. 1945 — 51 діяла в Мюнхені Укр. Висока Екон. Школа, в якій навчалося 280 студентів, з них 80 одержали дипломи; у ній навчало 25 викладачів. Була відкрита ще Укр. Кат. Духовна Семінарія в Гіршберґу (Баварія) з бл. 100 зареєстрованими за час 1946 — 48 студентами та 14 викладачами; 1949 — 51 ця семінарія діяла в Кулемборґу (Голляндія). У Мюнхені існувала 1946 — 50 Богословсько-Пед. Академія УАПЦ з 80 студентами і 40 викладачами. З цих високих шкіл залишилися в Мюнхені після 1952 лише УВУ з частковим авдиторним навчанням та УТГІ як наук.-дослідна і видавнича установа. Деякі укр. студенти за повоєнного часу відвідували виклади в міжнар. Ун-ті УНРРА в Мюнхені (лютий 1946 — травень 1947), в якому 30% студентів (650), а серед викладачів 1/5 були українці. Ін. укр. студенти вчилися в нім. і австр. ун-тах та ін. високих школах (бл. 1 500).

В Італії, крім переходових таборів для переміщених осіб, у яких діяли короткотривалі початкові школи або курси, сер. і фахове Ш. добре розвивалося 1945 — 47 в таборі полонених вояків Укр. Дивізії «Галичина» (Ріміні). Тут діяли гімназія, торг. школа, учительська семінарія та ряд фахових шкіл і курсів. У Римі існують Укр. Папська Велика Семінарія св. Йосафата (з 1897), в якій готують свящ. для всіх епархій на укр. землях і в діяспорі, та Укр. Папська Мала Семінарія (заснована 1956), єдина укр. сер. школа в зах. світі, де все навчання відбувається укр. мовою. Малою семінарією керують Отці Салезіяни; у 1960 — 70-их pp. ч. учнів доходило 100, у 1980-их pp. — бл. 50. У Римі діє також з 1968 Укр. Кат. Університет.

В ін. зах.-евр. країнах укр. Ш. розвинулося слабше. У Бельгії 1946 — 50 існувало кільканадцять четвергових початкових шкіл, якими опікувалося Укр. Наук.-Осв. Т-во. У 1980-их pp. залишилося з них кілька навчальних пунктів укр. мови.

Також слабо було організоване Ш. у Франції. З кін. 1920-их pp. діяли малі шкілки українознавства для дітей еміґрантів у їх більших скупченнях; розсіяні по с. і малих м-ках діти с.-г. робітників назагал залишилися без українознавчої освіти. У 1940 — 50-их pp. заходами новоприбулих еміґрантів поширено ці школи (по 2 — 3 відділи-кляси) на більші скупчення; вони діяли під проводом Церкви, гром. та молодіжних орг-цій. У 1970-их pp. ще діяло 6-7 таких шкілок, в яких відбувалося навчання у вільні від навчання в франц. школах дні (четвер, пізніше середа). Деяку українознавчу освіту дають т. зв. літні дитячі оселі та табори молоді.

Відносно краще організоване укр. Ш. в Великобрітанії, куди 1946 — 47 прибула деяка кількість переміщених осіб з Німеччини та укр. військ. полонені з Італії. Хоч були проєкти, але не організовано тут жадної цілоденної укр. школи, проте створено задовільну кількість доповнюючих кінцетижневих шкіл. Їх утримували гром. установи: Союз Українців у Великій Брітанії та Об’єднання Українців Великобрітанії. 1955 було таких шкіл на нижчому рівні 20 з приблизно 320 учнями та діяло 7 садків з 200 дітей. Найкращого розвитку ці школи досягли 1964 — 67, коли до них почали вчащати діти, вже народжені у Великобрітанії. На цей час діяло тут 44 — 46 шкіл з 2 830 учнями та 10 — 15 садків з 150 дітьми. У них навчало понад 200 учителів та 25 виховательок. Лише частина вчительського персоналу була кваліфікована, більшість декваліфікувалася поза пед. школами (курси, конференції, самоосвіта). Цим опікувалася Спілка Укр. Учителів і Вихователів (заснована 1955). У 1970-их pp. укр. доповнюючі школи втратили доплив дітей, так що 1984 залишилося ще 14 шкіл з ледве 350 дітьми. Укр. студенти (1973 понад 700) навчаються в англ. ун-тах і високих школах. У Лондоні деяку українознавчу освіту частина їх отримує в філії Укр. Кат. Ун-ту.

З ін. країн укр. діяспори в Китаї існували в 1920-их pp. укр. початкова школа і гімназія в Харбіні. В СССР поза УССР за революції та в 1920-их pp. діяло укр. нижче та сер. Ш. на Зеленому Клині, до поч. 1930-их pp. у деяких м. і с. з укр. більшістю в Середньо-Азійському Степовому Краю (Сірий Клин), у Сибіру, на Курщині і Донеччині. Тут українізація шкіл щойно почалася та її увірвано в 1930-их pp., також на Кубані, де за революції покладено основи під укр. школи.

Після 1934 сов. влада ліквідувала всі укр. школи поза УССР, і вони (поза тим, що за другої світової війни евакуйовано деякі укр. школи на сх.) вже не відновилися. Сьогодні для млн укр. населення СССР поза укр. респ. немає жадної укр. школи і навчання укр. мови.

Див. також ст. про галузеву освіту: Військова освіта, Духовна освіта, Економічна освіта, Жіноча освіта, Заочне навчання, Лісова освіта, Медична освіта, Мистецька освіта, Музична освіта, Партійна освіта в СССР, Педагогічна освіта, Політехнічна освіта, Правнича освіта, Професійна освіта, Санітарна освіта, Сільсько-господарська освіта, Театральна освіта; див. ст. Педагогіка і хронологічну таблицю Освіта, наука, техніка.

В. Маркусь










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.