[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 28-29.]

Попередня     Головна     Наступна





ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ Петро Іванович, чернече ім’я — Платон, схимницьке — Паїсій (02.12.1722 — 15.11.1794) — релігійний мислитель. Народився в Полтаві у родині священика — настоятеля Успенського собору Йоана Величковського. Початкову освіту здобув у соборній школі (1729 — 34), ще в дитинстві захопившись святоотчою літ-рою. 1734 р. вступив до молодшого відділення КМА. Дедалі більше відчуваючи потяг до чернечого життя, зростанню якого особливо сприяло спілкування із ченцем Пахомієм, що став для В. першим духовним наставником, близько 1740 р. залишає академію й стає послушником Любецького монастиря. Трохи згодом приймає постриг (з іменем Платона) у Медведовському монастирі, після його закриття оселяється у Києво-Печерській лаврі. Прагнучи тиші й усамітнення, вирушає у мандри (1743), знайшовши на кілька років притулок і духовне керівництво в монастирях і скитах Молдавії. Влітку 1746 р. оселяється на Афоні. Після чотирьох років цілковитого усамітнення й аскези приймає постриг з іменем Паїсія; 1758 р. рукопокладений у священики. Наступні роки веде життя старця у заснованому ним афонському Іллінському скиту й монастирях Молдавії — Драгоманському (1763 — 75), Сеульському (1775 — 79), Нямецькому (з 1779 до кінця життя), наставляючи духовних учнів на містико-аскетичний шлях внутрішнього подвигу та єднання з Богом і віддаючись літ. діяльності. Помер у сані архімандрита (1790); похований у гол. церкві Нямецького монастиря. Канонізований у 1988 р.

В. — один із найвідоміших містиків XVIII ст. — продовжував напрям укр. думки, репрезентований наприкінці XVI — в першій пол. XVII ст. І. Вишенським, Й. Княгиницьким, І. Копинським та ін., зорієнтований на патристичну та ісіхастську традиції. Близький за своїми поглядами до Г. Сковороди і С. Гамалії. Крім гол. твору — "Про розумну або внутрішню молитву", — В. належить низка перекладів творів отців церкви старослов’янською мовою. Серед них слід особливо відзначити "Філокалію" — багатотомне видання, в якому зібрано твори 38 письменників християнського Сходу з III по XV ст. ("Філокалія" була видана 1782 р. грецькою мовою у Венеції афонським ченцем Никодимом і єпископом Макарієм з Корінту). Здійснений В. переклад цього твору церковнослов’янською мовою видано у Москві 1793 р. під назвою "Добротолюбіє".

Одна з наскрізних тем творчості В. — вчення про старецтво, становленню якого була підпорядкована його діяльність, спрямована на оновлення церковного життя. Серед необхідних якостей і чеснот старця — духовного отця — В. особливо відзначає духовний розум (гр. — diakrisis). Його учні повинні сприймати повчання старця як голос Божий і здійснювати їх на своєму духовному шляху, що починається з очищення від усіх пристрастей через віру, любов, піст, стриманість, пильність, сумирність, мовчання, безкорисливість, правдиве рішення та розумну молитву. Вбачаючи в останній необхідне підґрунтя й умову правильного духовного життя, В. наполегливо стверджував її у своєму чернечому братстві. Розрізняючи в духовному сходженні два щаблі — діяння і бачення, В. виокремлював, відповідно, два види розумної молитви — діяльну (для початківців) і умоглядну (для тих, хто набув високого рівня духовності й здатність до духовного бачення), вбачаючи у першій початок духовного сходження, а в другій — його завершення. У визначенні двох щаблів духовного сходження В. орієнтувався на твори Григорія Синаїта. Істинне духовне бачення розумів як відкриття розуму внаслідок попереднього подвигу діяння, очищення людської душі й серця від скверни душевних і тілесних пристрастей перед невимовними й неосяжними Божественними таїнами. На рівень такого бачення, згідно В., можна піднестися тільки з Божої волі і з допомогою його благодаті.



Твори В. див у кн.: Житіє и писанія молдавскаго старца Паисія Величковскаго. — О., 1887; Житіє и писанія молдавскаго старца Паисія Величковского съ присовокупленіемъ предисловій на книги св. Григорія Синаита, Филофея Синайского, Исихія пресвитера и Нила Сорскаго, сочиненныхъ другомъ его и спостником старцем Василіемъ Поляномерульскимъ, объ умномъ трезвеніи и молитвЂ. — М., 1892; Об умной или внутренней молитве. — М. 1902.



Про нього див.: Амвросий, архімандрит. Молдавский старец Паисий Величковский 1722 — 1794. Краткий биограф. очерк c приложением учения старца Паисия об умной молитвЂ. — Почаев, 1902; Яцимирский А. И. Славянские и русск. рукописи румынских библиотек // Сб. отд. русск. яз. и словесности. — Т. 79. — СПб., 1905; Боровкова-Майкова М. Нил Сорский и Паисий Величковский // Сергею Федоровичу Платонову ученики, друзья и почитатели. — СПб., 1911; Яцимирский А. И. Возрождение Византийско-Болгарскаго мистицизма и славяно-аскетической лит-ры в XVIII в. // Почесть. Сб. статей, посвященных проф. М. С. Дринову. — X., 1905; Четвериков С. Из истории русского старчества. 1. В поисках пути Христова (Из истории детства и юности Молдавского старца архимандрита Паисия Величковского) // Путь (Париж). — 1925. — №1 (сентябрь); Його ж. Путь умного делания и духовного трезвения (Старчествование Архимандрита Паисия Величковского на Афоне и в Молдовлахии) // Там само. — 1926. — №3 (март — апрель) (дві останні див.: Путь. Орган русск. религиозной мысли. — Кн. 1 (І — VI). — М., 1992); Його ж. Писания старца Паисия Величковского об умной молитве // Там само. — 1927. — №1 (апрель); Його ж. Молдавский старец Паисий Величковский, его жизнь, учение и влияния на православнеє монашество. Вып. I — II. — Печеры, 1938; Smolitsch I. Leben und Lehre der Starzen. — Köln; Olten, 1952; Його ж. Russisches Mönchstum. Entstehung, Entwicklung und Wesen. — Würzburg, 1953; Леонид, иеромонах (Поляков). Схиархимандрит Паисий Величковский // ЖМП, — 1954. — №10; Його ж. Старец Паисий Величковский как учитель аскетики (1722 — 1794) // ЖМП. — 1956. — №10; Його ж. Лит. наследие Паисия Величковского // ЖМП. — 1957. — №4; Його ж. Афон и русск. монашество // ЖМП. — 1958. — №8; Його ж. Лит. деятельность схиархимандрита Паисия Величковского (21.XII.1722 — 15.11. 1792) // Messager de l’Exarchat du Patriarche russe en Europe occidentale. — 1973. — №21; Іларіон, митрополит (Огієнко Іван). Старець Паїсій Величковський. Його життя, праця та наука. — Вінніпег, 1975; Hainsworth C. Staretz Paisy Velichkovsky (1722 — 1794). Doctrine of Spiritual Guidence. — Rom, 1976; Митрофан Схимонах. Житіє и подвиги блаженнаго нашего отца старца Паисія, собранное отъ многихъ писателей и сочинено отцомъ Платономъ // Tachiaos, Authsny-Emil N. The Revival of Byzantine Mysticism among Slavs and Romanians in the XVIII Century: Texts Relating to the life and Activity of Paisy Velichkovsky (1722 — 1794). — Thessalonica, 1986.



P. Піч
















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.